Канада

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Канада - друга за площею країна світу (9,8 млн. км2) та третя після Росії та Китаю за розмірами суходолу. Вона відноситься до сімки найбільш розвинутих постіндустріальних держав, з сумарним щорічним ВВП, який перевищує 700 млрд. дол. (ПКС). Маючи відносно невелику чисельність населення - 32 млн. жителів, Канаді притаманні у цілому високі макроекономічні показники, особливо відносні. Так, у 2001 році ВВП на душу населення складав 27130 дол. (ПКС), індекс рівня освіти становив 0,97 (максимум - 0,99), а очікувана тривалість життя становила 79,2 роки (максимум - 81,3). Комплексні розрахунки Індексу розвитку людського потенціалу (0,937) за цей же рік вивели Канаду на восьме місце у світі (максимальний показник був у Норвегії - 0,944).

Канада стала самоврядованим домініоном у 1867 році і при цьому зберегла традиційні економічні та політичні зв'язки з Великобританією. Проте на сучасну економіку цієї країни впливають щонайменше три основні чинники: наявність великих природних ресурсів, сусідство з США, з якими країна має необладнану прикордонну лінію і разом з Мексикою ці три держави утворюють НАФТА, та системою соціальної організації суспільства, яка суттєво відрізняє її від США.

У цілому країна має структуру виробництва тотожну до більшості постіндустріальних країн. Так, у 1998 році на сільське господарство припадало лише 3% ВВП, промисловість - 31%, сферу послуг - 66%. Подібною до цього розподілу була й структура зайнятості, у сфері послуг працювало 75% робочої сили, промисловому виробництві - 16%, будівництві - 5%, сільському господарстві - 3%, в інших галузях - 1%. Взагалі сучасна Канада нагадує США передусім своєю ринковою економікою, системою виробництва, високими соціальними стандартами, хоча за розвитком сфери послуг, рівнем доходів населення вона поступається цій країні, проте співробітництво зі своїм єдиним сусідом вважає головним пріоритетом, тісна економічна співпраця з яким розпочалася ще у ХІХ ст.

У 1854 році Канада та США уклали договір про взаємну торгівлю, який у подальшому вилився у Північноамериканську угоду про вільну торгівлю 1994 р. (НАФТА), саме ця угода швидко прискорила взаємну інтеграцію двох Північно-Американських держав з Мексикою. Це дозволило посилити співробітництво на континенті і суттєво диверсифікувати зовнішньоекономічні відносини, що швидко відобразилося на структурі економіки країн-учасниць у т.ч. Канади. Основними її сферами зараз є: видобування та переробка мінеральних ресурсів, виробництво продуктів харчування, лісова та паперова промисловість (зараз кожна друга газета світу друкується на канадському папері), виробництво транспортного обладнання, хімічна промисловість, виробництво рибопродуктів, нафтогазова промисловість.

Загальний експорт країни у 1999 році становив 277 млрд. дол. (франко-борт), при цьому основними його статтями були: автомобілі та комплектуючи, газетний папір, целюлоза, деревина, сира нафта, машини, природний газ, алюміній, телекомунікаційне обладнання, електроенергія, пшениця. Найбільшими партнерами по експорту виступають США - 84%, Японія - 3%, Великобританія, Німеччина, Південна Корея, Нідерланди, Китай. Мексика посідає доволі скромні позиції не зважаючи на членство в єдиному інтеграційному угрупованні.

В структурі канадського імпорту в основному переважають більш технологічні продукти - машини та обладнання, хімікати, споживчі товари, електроенергія. Географічна структура імпорту виглядає подібною до експортної: США - 77%, Японія - 3%, і далі - Великобританія, Франція, Мексика, Тайвань, Південна Корея.

У недавньому минулому країна мала досить великий зовнішній борг - 253 млрд. дол. (1996), що дорівнювало 35% її щорічного ВВП. Проте, починаючи з кінця 90-х р. по аналогії з США почала його активно зменшувати. Водночас Канада виступає потужним донором підтримки розвитку в інших країнах, її щорічний внесок у цю справу перевищує 2 млрд. дол.

Маючи спільні з США риси економіки та особливості формування соціально-економічної моделі майбутнього в межах НАФТА, тим не менше Канада виділяється своєю соціальною системою, яка багато у чому є унікальною не тільки на континенті, а й в усьому світі.

Соціальні реформи в Канаді розпочалися у період 60-70-х років ХХ ст. і мали на меті суттєве посилення участі держави перш за все у таких секторах цієї сфери як соціальне забезпечення, охорона здоров'я, освіта. З 1961 р. почала діяти система загального медичного страхування, а вже з 1971 р. вона трансформується у загальне медичне страхування, яке зробило для широких верств населення отримання лікувальних та діагностичних послуг більш доступним. З 1965 року в країні почала діяти нова загальнонаціональна програма - Канадський план допомоги бідним, за яким федеральний уряд взяв на себе покриття половини витрат регіонів на допомогу малозабезпеченим громадянам.

Упродовж 1965-1974 рр. - обсяг ВВП та реальні доходи населення зростали досить швидкими темпами, а відтак збільшувалися і надходження до державного бюджету. До цього слід додати також масований наступ профспілок, які традиційно були значно сильнішими ніж у США. Названі чинники створили належні умови для реалізації оновленої соціальної політики в Канаді, яка у цей період опиралася на фундамент фіскального федералізму, що зумовлювало не тільки декларування подальшого соціального розвитку, а й реальне фінансування відповідних програм.
З середини 70-х років розпочалося поступове погіршення економічного стану: уповільнилися темпи зростання ВВП, щорічний дефіцит бюджету у середині 80-х років перевищив 200 млрд. кан. дол. Стало зрозумілим, що підтримка у таких масштабах соціальних гарантій виступатиме дестабілізуючим фактором подальшого розвитку. Крім цього мало місце подальше нарощування суперечностей між федеральним та регіональними урядами Канади. Найбільш рельєфно це проявилося у ситуації з франкомовною провінцією Квебек, яка вважала себе обділеного при розподілі федеральних коштів. Суттєвий вплив мав також фактор приходу до влади консерваторів (1984-1993). На початку 90-х років уряд відмовився від «універсальних» програм соціального забезпечення, виплати за якими здійснювалися не за показником злиденності, а за соціально-віковими критеріями, а вже у 1993 р. соціальну модель Канади було трансформовано через введення принципу «селективності» щодо виплати допомоги, за яким масштаби та пріоритети її надання було змінено.

Основні реформи 90-х років зводилися до наступного:

Була змінена федеральна система страхування по безробіттю. Федеральний уряд країни повністю усунувся від фінансування допомоги - фонд виплат став формуватися тільки за рахунок внесків робітників та роботодавців. Внаслідок цього число отримувачів допомоги скоротилося майже удвічі, хоча за даними Л. Немової (2003) чисельність безробітних зменшилася при цьому тільки на 20%.

У 1996 році замість відокремленого переведення коштів на різні соціальні програми вводився єдиний блоковий трансферт на соціальні потреби. Суми, що поступали через нього були приблизно на 4 млрд. дол. нижчими за ті суми, що надходили раніше.

Відбувся перерозподіл повноважень у сфері соціальної політики за рахунок чого «центр відповідальності» змістився в провінції. Це не зменшило труднощі розподілу і перерозподілу бюджету, а відповідні переговори закінчилися на початку 1999 р. підписанням Загальної Угоди про соціальний Союз (Social Union Framework Agreement), яка чітко розподілила права і обов'язки кожного з урядів.

Відбулися значні зміни у системі охорони здоров'я, яка тоді представляла сукупність федеральної і десяти провінційних систем. Так, за даними Канадського інституту інформації, сукупні державні та приватні витрати на медичне обслуговування становили наприкінці періоду що розглядається 102,5 млрд. кан. дол. чи 10% ВВП. При цьому державні витрати усіх рівнів складали близько 68%, що у розрахунку на одного жителя сягало 3300 дол. Проте якісні та кількісні позиції 80-х років щодо співвідношення між чисельністю медичного персоналу та чисельністю населення було втрачено. Виник дефіцит лікарів та медичних сестер, який був зумовлений перш за все їх відтоком до США, де заробітна плата цього персоналу була значно вищою.

Суттєві зміни відбулися також у системі соціального забезпечення. Так, сучасна пенсійна система складається зараз з трьох позицій: пенсії за віком, пенсії за працю та приватні пенсійні плати.

Федеральна програма страхування зайнятості була введена у 1996 році. Її головний принцип полягав у тому, що зайнятість є більш вигідною справою ніж отримання допомоги. Правила 2000-го року доволі чітко декларували можливості отримання виплат: претендент має відпрацювати не менше 910 годин (22 тижні у перерахунку на повний робочий день) перед тим, як після звільнення претендувати на отримання допомоги. Цим заходом було ліквідовано штат «літунів», які трималися на роботі не більше місяця.

Зараз страхові виплати становлять близько 55% середнього заробітку канадців, проте вони не можуть перевищувати 413 кан. дол. на тиждень (у 1995 р. цей ліміт становив 465 кан. дол.), а термін виплат не може перевищувати 45 тижнів. Суттєвих змін зазнали також програми соціальної допомоги та соціальних послуг.

У цілому в Канаді та в США на поч. ХХІ ст. розрив між рівнем грошових доходів збільшився до 30-33% проти 25%, що існував у 80-ті роки. Разом з тим, питома вага витрат на соціальні потреби в Канаді зростала швидше ніж в США (Див. табл. 3.6).

імпорт канада експорт макроекономічний

Разом з тим, посилення соціального вектору розвитку в США, міграція кваліфікованих працівників до цієї країни з Канади, досягнення оптимальної моделі витрат на соціальну галузь в країнах Європейського Союзу вимагатиме впродовж 2004-2010 рр. подальшої модернізації соціальної моделі у Канаді.

Размещено на Allbest.ru