Географія України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Україна - самостійна суверенна держава українського народу. Вона є однією із найбільших країн Європи, її площа 603,7 тис. км2., що становить 0,4 % площі земної суші. Чисельність населення за показниками перепису 2002 року становить 48,3 млн. чол. За чисельністю населення Україна поступається в Європі тільки Німеччині, Великобританії, Франції, Італії.

У наслідок несприятливих у минулому соціально-політичних умов, частина українських етнічних земель разом з українським населенням, опинилися в межах сусідніх держав - Польщі, Росії, Білорусі і Словаччини. Тому загалом дійсна площа українських земель становить 900 тис. км2. У більшості земель, що опинились поза межами України, українське населення денаціолізоване або депортоване в інші місця.

Наша держава є демократичною республікою на чолі з президентом, який обирається народом, строком на 5 років. Законодавча влада належить однопалалатній Верховній Раді, виконавча - Кабінету Міністрів.

Українська духовна і матеріальна культура має глибокі історичні корені. Українці є автохтонними, тобто вони місцеві, які живуть на своїй землі, там, де вони утвердилися в процесі еволюційного розвитку. Кочовий спосіб життя їм не властивий. Їхніми прадавніми родичами вважають осілі племена трипільської культури, що знали землеробство, мали приручених тварин, виробляли знаряддя праці, кераміку. Незважаючи на багатостолітнє гноблення войовничими сусідами, українці зберегли не тільки національну самобутність, але й створили оригінальну культуру, розвинули свою мову. [8,1]

За рівнем розвитку, природо-ресурсним та соціально-економічним потенціалом Україна належить до середньо розвинутих країн світу з перехідною економікою. Проте вона співмірна з такими найбільшими країнами Європи, як Німеччина, Великобритания, Франція, Італія.

Україна мало поступається названим державам за потенціалом виробництва багатьох видів промислової продукції, зокрема сталі залізної руди, мінеральних добрив. Переважає Італію у виробництві електроенергії, посідає 2 місце у Європі за видобутком вугілля. За сільськогосподарським потенціалом і пов'язаними з ними галузями агропромислового комплексу посідає у Європі 1 і 2 місце по виробництві зерна, цукрових буряків, цукру-піску, молока і ін.

Головні недоліки в економічному потенціалі України:

А) низька ефективність виробництва;

Б) технологічна відсталість;

В) низька продуктивність праці;

Г) одностороння орієнтація.

У таких несприятливих зовнішніх і внутрішніх умовах піднімається господарство України, розбудовується її економіка, вдосконалюється структура національного виробничого комплексу. [1]

Природні ресурси України

Слово “ресурс” означає запас, тобто те, що може бути використано у господарській діяльності людиною. Під природними ресурсами розуміють компоненти і сили природи, які безпосередньо використовуються у виробництві і є сировиною, або джерелом енергії.

Мінеральні ресурси

Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металевих, нерудної сировини для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини будівельних матеріалів.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України, розрахована В. П. Руденком, оцінюється в 17.3 млрд. доларів США. Переважну частину цієї вартості складає природно-ресурсний потенціал паливно-енергетичних ресурсів -71.9%, частка металічної сировини становить -16.6%, будматеріалів -6.9%, нерудної сировини для металургійної промисловості -2.3%, гірничо-хімічної сировини -2.2%. [2]

Мінеральні ресурси поділяють на невичерпні (енергія Сонця, внутрішніх глибин Землі, гравітація, вітер, припливи і відпливи) і вичерпні, які діляться в свою чергу на невідновні (корисні копалини, зникаючі види живих організмів) і відновні (водні, ґрунтові, біологічні). За господарським використанням усі ресурси поділяють на:

1) Ресурси для виробничої і невиробничої сфери;

2) Локальні, загальнонаціональні і глобальні;

3) Докладно вивчені, виявлені, прогнозні.

Запаси корисних копалин діляться на 2-і категорії:

А) Балансові - ті, що відповідають промисловим кондиціям.

Б) Забалансові - які недоцільно використовувати.

Україна є досить багатою на мінеральні ресурси, а саме на нафту, газ, марганцеві і залізні руди, кам'яне і буре вугілля, глини, цементна сировина, солі калійні..

Промислові запаси корисних копалин в Україні.

Найбагатша Україна на рудні корисні копалини, насамперед руди чорних металів. На території України сконцентровано до 20% марганцевих руд світових ресурсів і понад 5% запасів залізних руд. [4]

В Україні є досить великі поклади залізної руди. Це Криворізький залізорудний басейн, він є залізорудною базою України. Він дає близько 83% видобутку товарної залізної руди в країні. В басейні діє близько 20 шахт потужність від 300 тис. до 3.5 млн. т. на рік. 75% залізної руди Кривбасу видобувається відкритим способом. Його запаси 18 млрд. т., з вмістом, як багатих так і бідних руд. Кременчуцький залізорудний басейн розташований у Полтавській області. Площа району 150 км2, розвідані запаси руд становлять 4.5 млрд. т. із вмістом металу близько 62%. Білозерський залізорудний басейн, займає площу 1300 км.2, загальні запаси залягають до глибині 1500 м. і становлять 1.3 - 1.4 млрд.т. і в тому числі промислових запасів - 0.6 млрд. т. Керченський залізорудний басейн займає площу майже 10 тис. км2 на Керченському півострові і в Криму. Загальні запаси становлять 1.8 млрд. т. із вмістом заліза у руді 37-40%.

За запасами марганцю Україна посідає в світі перше місце. Основні запаси марганцю в Україні зосереджено в Нікопольському родовищі. Загальна площа - 5 тис. км2. Складається із Нікопольського й Великоток-мацького родовищ. Пересічний вміст марганцю в рудах басейну - 23.4%. У басейні діють 10 кар'єрів, 7 шахт, 6 збагачувальних і агломераційних фабрик.

Із легувальних металів в Україні порівняно невеликі запаси і рудопрояви нікелю, метану і хрому, які приурочені переважно до схилів Українського кристалічного щита. Особливо середнього Побужжя і території Дніпропетровської і Житомирської областей. Але промислове значення поки, що мають тільки Іршанське родовище (Житомирська обл.) титанової руди-ільменіту і Побузьке родовище нікелю на Кіровоградщині.

Запаси кольорових металів в Україні не є досить значними, тому цю проблему треба вирішувати шляхом імпорту кольорових металів, або їх руд. Основні поклади руд кольорових металів розташовані в Прикарпатті (Стебнику і Калуші), Приазов'ї і Причорномор'ї, Придніпров'ї. Потрібно проводити докладні розвідки власних хоч і бідних руд кольорових металів Донецького кряжу, Закарпаття, Українського кристалічного щита.

Для видобутку магнію та інших кольорових металів використовують поклади солей Прикарпаття і затоки Сиваш.

Поліметалічні руди виявлені в районах Нагального кряжу (Донбас) і на Закарпатті (Берегівське і Біганське родовище). Ці ж Закарпатські родовища містять алуніт - сировину для виробництва алюмінію. [6]

Ртуттні руди вже давно видобувають у Микитівському родовищі кіновару (Донбасс), а також розвідані в районі Вишкова на Закарпатті. За останні роки розвідане і підготовлене до розробки Мужіївське родовище золота на Закарпатті, крім того значні рудопрояви золота є в Черкаській і Дніпропетровській областях.

Територія України є в цілому багата на нерудні корисні копалини і тому її соціально-економічний комплекс практично повністю забезпечений ресурсами будівельних матеріалів і значною мірою - покладами гірничо-хімічної сировини.

Родовища самородної сірки Прикарпаття (Новий Роздол, Яворів) не тільки забезпечують потреби України, але і дають змогу експортувати сірку в інші країни світу. Хоча з точки зору екологічної безпеки треба зменшити масштаби її видобутку.

Поклади калійних солей сконцентровані у Передкарпатському соленосному басейні. Загальні запаси 13 -и розвіданих родовищ становлять майже 3 млрд. т. а в перерахунку на поживну речовину К2 О - близько 300 млн. т. Тепер розробляються Калусько-Голинське (Івано-франківська обл.) і Стебницьке (Львівська обл.) родовища. [1]

Важливою сировиною для харчової і хімічної промисловості є кухонна сіль, яка представлена величезними родовищами кам'яної солі-га-літу (Бахматським, Слов'янським і Новокарфагенським на Донбассі та Солотвина на Закарпатті). Вже майже тисячу років видобувають сіль із силь-номінералізованих підземних вод Передкарпаття, самоосадних солей затоки Сиваш, та з інших солоних лиманів Чорноморсько-Азовського узбережжя Криму. Розвідані запаси солей перевищують 9 млрд. т., а з урахуванням відкритих солянокупольних структур Дніпровсько-Донецької западини і Одеської області, а також того, що запаси ропи в озерах і лиманах півдня України постійно поповнюється, можна сказати, що держава володіє практично необмеженими запасами кухоннї солі.

Із фосфатних руд на території України поширені переважно фосфорити, але родовища їх мають незначні запаси, низький вміст Р2О5 і несприятливі умови експлуатації. Із всіх родовищ Волино-Поділля, Придністров'я і Дніпровсько-Донецької западини найбільш відомі і вивчені Незвіське (Івано-Франківська обл.) і Кроливецьке (Сумська обл.).

Вогнетривкі глини, що використовуються для виробництва термічно стійких матеріалів в основному концентруються в родовищах Дон-басу (Часояворське, Новорайське) та Придніпров'я (Поволзьке, П'яти-хатське, Кіровоградське). Бентонітові глини з високими адсорбційними властивостями, пластичні і легкоплавкі поширені на заході (Зарпатська, Львівська, Тернопільська обл.), на сході (Донецька обл.), на півдні (Крим) України. Але найбільше родовище цих глин Черкаське, яке має площу понад 500 км.2 і потужність покладів від 0.5 до 43 м.

Родовища флюсових вапняків і доломітів знаходяться неподалік від основних центрів чорної металургії України, переважно в Донецькій обл., Криму і на Придніпров'ї. І повністю задовольняють потреби господарства країни. Достатні запаси формувальних пісків алювіального і морського походження є в Черкаській, Запорізькій, Донецькій та інших обл. [5]

У різних галузях промисловості для очищення газів і стічних вод як наповнювач мінеральних добрив і добавку до кормів домашніх тварин можна використовувати цеоліт. Його промислові родовища виявлені в нео- генових туфах Закарпаття, а цеоліти Криму не можуть розглядатися, промислова сировина, бо знаходяться в межах заповідника “Карадаг”.

Значні запаси графіту дають змогу задовольняти потреби електротехнічної, хімічної, металургійної, олівцевої промисловості України і експортувати високоякісну сировину в багато країн світу. Хоч розробляється тільки єдине родовище Завайлівське на Кіровоградщині. Крім того є поклади на Волині, у Придніпров'ї і Призов'ї.

Для цементної сировини використовуються карбонатні породи, гіпси і глини, які зустрічаються практично по всій території України, але оптимальні їх поєднання і найбільші їх запаси є в Рівненській, Хмельницькій, Донецькій, Львівській, Харківській, Чернігівській, Івано-Франківській областях і в Криму. Значні запаси писальної крейди зосереджені в Донецькій обл. і в межах Волинської височини.

Глини суглинки, глинисті сланці і мергелі придатні для виробництва цегли і черепиці, поширені практично на всій території України за винятком гірських районів Карпат і Криму. Поклади каолінів, які широко використовуються у фарфоро-фаянсовій та інших галузей промисловості пов'язані з корою вивітрювання Українського кристалічного щита. Сотні родовищ, потужність покладів у яких досягає 50, а часом і 100 м., містять понад 400 млн. т. промислових запасів. Розвідані запаси скляних пісків становлять 220 млн. т. і сконцентровані в 24 родовищах Донецької, Харківської, Львівської та інших областей держави.

В Україні є дуже багаті поклади будівельного каменю, які становлять близько 8 млрд. м.3 розвіданих запасів і в тому числі якісного облицювального каменю - 280 млн. м3. Серед них найкращими є граніт і гранітодіори Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Запорізької, Рівненської обл.; бальзами Рівненської обл.; лабрадорити Українського кристалічного щита; мармури і туфи Криму і Закарпаття. Раціональний їх видобуток і експорт могли б давати Україні 0.5 млн. дол. у рік. Із виробничого каменю найбільшу цінність має родоніт Мармазову і Вивчиш у Карпатах, пірофілітів сланець Овруцького кряжу і скам'яніле дерево.

У цілому значні запаси паливних ресурсів характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: бурого і кам'яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки. [3]

Основним кам'яновугільним басейном України є Донбас, який охоплює територію понад 50 тис. км2. у трьох східних областях держави (Донецькій, Луганській і Дніпропетровській області.), містить понад 45 млрд. т. балансових запасів вугілля. У Донбассі найбільше шахт зосереджено у центральній частині Донецької області, де, головним чином добувають коксівне вугілля (Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Красноармійськ, Горлівка, Костянтинівна.), у Луганській області (Красний Луч, Кадіївка, Краснодон, Антрацит.). Зокрема, в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах більше добувають енергетичного вугілля. У Донбасі зосереджено 98% усіх промислових запасів кам'яного вугілля України. В Львівсько-Волинському басейні обсяг видобутку кам'яного вугілля становить у 2000 - 2001р. близько 3 млн. т. на рік. Площа басейну 10 тис. км2. Вугільні шари залягають на глибині 300 - 500 м. В Львівсько-Волинському басейні тепер діє близько 21 шахти. Однак запаси вугілля тут невеликі, тому передбачається на перспективу залишити тільки 2-і діючі шахти. Цей басейн є лише практично південно-східною окраїною великого Люблінського басейну (Польща), тому він і має незначні промислові запаси кам'яного вугілля близько 1 млрд. т., потужність пластів від 0.5 до 2 м.

Видобуток вугілля шахтами України (млн. т.).

Найбільші поклади бурого вугілля зосереджено у Дніпровському буровугільному басейні, що простягається на Правобережжі України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Все ж видобуток бурого вугілля ведеться переважно в Кіровоградській та Черкаській областях. Усього в басейні налічується до 200 родовищ із загальними запасами 2.7 млрд.т. Вугілля залягає на глибині від 10 до 170 метрів Разом з тим є родовища, де йде розробка відкритим способом. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях.

Щорічно в Україні споживається більше 85 млн. т. вугілля. Більше 90% вугілля використовують галузі промисловості. Питома вага житлового-комунального господарства у загальному споживанні становить 0.2 %.Частка інших галузей економіки у потребах вугілля не перевищує 1 % кожна, зокрема будівництво - 0.3 % від загального показника. Україна щорічно імпортує кам'яне вугілля (з Польщі), натомість 30 % видобутого кам'яного вугілля у Донецькому басейні експортується за межі України.

Підприємствами нафтової галузі щорічно видобувається біля 4 млн. т. нафти (включаючи газовий конденсат). Однак за останні 10 років видобуток нафти підприємствами галузі постійно скорочується, про що свідчать дані таблиці.

Видобуток нафти (включаючи газовий конденсат) в Україні. (Млн. т.)

Найбільше нафти видобувається у Дніпровсько-Донецькій нафтогазовій області, яка простягається на 650 - 700 км., вузькою (80 - 150 км.) смугою на Лівобережній Україні. Виявлено понад 140 родовищ нафти, газу та газового конденсату. Найбільшими нафтовими родовищами є Гнідинцівське, Качанівське і Яблунівське нафтородовище. Нафтогазовидобувні поклади зосереджені у Сумській (Охтирське і Качанівське родо вища), Чернігівській (Гнідинцівське, Прилуцьке родовища) і Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях. [2]

Передкарпатська нафтогазоносна область із промисловими запасами нафти і газу на площі 15 тис. км2., розміщена у межах Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Розвідано 29 нафтових, 7 нафтогазоконденсатних родовищ. До найбільших належать Волинське, Орів-Уличнянські, Бориславське, Долинське, Битків-Бабченське нафтові і Дашавське, Угерське, Більче-Волинське, Рудківське, Ходовицьке і Калуське газові родовища, які сильно вичерпані. Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область розміщена на Півдні України та в прилеглих районах акваторії Чорного моря. Західна межа проходить меридіаном міста Одеси, північна - по лінії Одеса - Херсон - Бердянськ, східна - в здовж берегів Азовського моря, а південна - по широті міста Євпаторія. Площа області 25 тис. км2., із неї на суходолі 12 тис. км2. Відкрито 1 нафтове родовище. Тривають пошуки горючих корисних копалин у рівнинній частині Криму. Найбільшими нафтовими родовищами України є Леляківське, Глинсько-Розбишівське; нафтогазовими - Качанівське, Рибальське; газовими - Шебелинське, Єфремівське, Західнохрестищенське.

Основні надії покладаються на більш глибокі пласти вже відомих провінцій (особливо Передкарпаття) та шельфів Чорного та Азовського морів. Треба також врахувати, що в колишньому СРСР переваж-но видобували тільки 30 - 40% загальногеологічних запасів родовищ, а в країнах з високим рівнем технологій віддача пластів досягає 70 - 80 %. Оскільки в Україні до цього часу вже видобуто понад 250 млн. т. нафти і понад 1 трлн. м3. природного газу, то, використовуючи новітні технології підвищення віддачі пластів, можна різко підвищити видобуток нафти і газу.

Як ресурси низькосортного палива, або сировина для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися горючі сланці: сапропелітові Бовтинського родовища (на межі Черкаської і Кіровоградської обл.) і мені-літові - Карпат. Навіть враховуючи низьку якість мелінітових сланців і вихід сланцевої смоли в 3 - 4 %, при загальних запасах 500 млрд. т., у них міститься 15 - 20 млрд. т. вуглеводневої сировини, що на порядок більше, ніж сукупні ресурси нафти і газу. Сланці могли б стати значним джерелом нафтопродуктів, але при цьому необхідно вирішити проблеми їх комплексного використання і збереження мальовничих ландшафтів Карпат. [4]

Водні ресурси

Завдяки своїм унікальним фізичним і хімічним властивостям вода широко використовується у всіх галузях виробничої і невиробничої сфер. Найбільшу цінність мають чисті прісні води, дефіцит яких дедалі більше відчувається в Україні. Водні ресурси України становлять поверхневі і підземні води.

Основним елементом прибутку водного балансу України є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками становить, 366 - 377 км3. Через значні втрати на випарування на поверхневий місцевий стік припадає лише 50 км3. Водні ресурси поповнються за рахунок транзитного стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно становлять майже 210 км3. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг) загальним обсягом 14 км3. виходять за межі України.

Хоч найбільший обсяг стоку припадає на Дунай, головну роль у водозабезпеченні господарства України відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Києва становить приблизно 44 км3., Дніпропетровська 53.4 км3., а далі дещо зменшується у зв'зку великим випаровуванням з поверхні Каховського водосховища Обсяг стоку інших річок значно менший: Дністра - 6.3 км 3., Сіверського Дінця - 5.0 км3., Південного Бугу - 3.4 км3.

З трьох тисяч озер України лише 30 (1 %) мають площу більшу як 10 км3. В основному прісні озера розміщені Поліссі (найбільше Світязь - 24.2 км2.), закритих солонуватих і солоних озер та лиманів - на узбережжях Азовського і Чорного морів ( найбільше Сасик - 210 км2., Тілігульський лиман - 160 - 170 км2., Ялпуг - 149 км2. ). Ресурси прісних озерних вод становлять 2.3 км2., солонуватих і солоних - 8.6 км3. Значно поповнюються ресурси поверхневих вод за рахунок будівництва водосховищ і ставків.

Найбільший каскад водосховищ створений на Дніпрі, де збудовано шість великих водосховищ об'ємом 43.8 км3.: Каховське (площа - 2255 км2., об'єм - 18.2 км3.), Кременчуцьке (2250 км2., об'єм - 13.5 км3.), Києвське (922 км2., об'єм - 3.73 км3.), Дніпровське (410 км2., 3.3 км3.), Канівське (675 км2., 2.62 км3.), Дніпродзержинське (567 км2., 2.45 км3.).

Чорне та Азовське моря, що омивають територію України можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці води вимагають опріснення, а отже і значних затрат коштів і енергії, в найближчі роки їх використання малоймовірне. І вони є дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімічної, нафтохімічної, вугільної промисловості.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км2. площі припадає від 100 до 600 тис. м3. місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області. Так у Донецькій, Запорізькій Дніпропетровській, Одеській і Херсонській областях на 1 км2. території припадає від 5 до 40 тис. м3. води на рік, а на одного жителя - від 130 до 400 м3. В областях Полісся на км2. території нараховується від 75 до 100 тис. м3. на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2. площі водні ресурси складають 50-70 тис. м3. на рік, збільшуючись до 125 тис. м3. у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3. води на рік.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого використовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18.6 км3. на рік. В межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський.

Найбільші річки України: Дніпро, Південнй Буг, Псел, Дністер, Сіверський Донець Горинь, Десна, Інгулець, Ворскла, Случ, Стир, Західний Буг і т. д.

У цілому запаси водних ресурсів із розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівномірно.

Лісові ресурси

Площа лісового фонду становить 9.400 тис. га. (14.2 % площі території України), що значно менша ряду розвинутих країн. Запаси деревини в Україні становлять 1.3 млрд. м3. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісовкритих площ).

Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Так, в Українських Карпатах зайнято лісами 40.5 % площі, у Кримських горах - 32.0 %, на Поліссі - 26.1 %. У Лісостеповій зоні цей показник становить - 12.2 %, а в Степовій - 3.8 %. До найбільших лісистих територій належать Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних умов, але більшого впливу господарської діяльності людей, яка звелася до варварського винищення лісів. В Україні є сприятливі для прискореного росту деревини, бо пересічний приріст на 1 га лісопокритої площі становить 4м3. Причому на деревостани високої продуктивності припадає 75 % покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) - 54 % і твердолистяні (дуб, граб, бук) - 40 %. Сосна (35 %) зосереджена в основному, на Поліссі, ялина (16 %) в Карпатах, дуб (18 %) на Поліссі і в Лісостепу, бук (13 %) на Поліссі в Лісостепу і в Криму.

За господарським значенням і функціями ліси України поділяють на дві групи:

І група - водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі, а також ліси спеціального цільового призначення (48 % площі усіх лісів держави)

ІІ група - ліси, що мають захисне та експлуатаційне призначення (52 % площі усіх лісів держави)

Важливим напрямом збереження лісів є вишукування резервів деревної сировини на основі її більш раціональної хіміко-механічної переробки, застосування замінників дерева, комплексне використання листя, гілок, стружки, тирси, коріння тощо. [3]

Земельні ресурси

Розподіл ґрунтів на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах і висотної поясності у горах. Величезний вплив має рельєф місцевості, а також минулий і сучасний характер рослинного покриву. На рівнинах просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові ґрунти, а також лучні, болотяні, солончаки та солонки. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі. В Україні налічується близько 650 видів.

У північній частині України поширені дерново-підзолисті грунти. Вони займають 21 % території країни, майже всю Поліську низовину. Пов'язані вони з плоскими формами рельєфу, сформувались під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. У дерново-підзолистих грунтах процес перегнивання органічних решток проходить дуже повільно через надмірну кількість опадів, вони мають кисле середовище і містять 1 -1.5 % гумусу. Характерною ознакою дерново-підзолистих грунтів у Поліссі є їх безструктурність, для підвищення родючості потрібно вносити мінеральні і органічні добрива.

Сірі лісові грунти поширені переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувались вони під широколистою лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю. Вміст гумусу в ґрунті становить до 5 -8%, що надає йому світло-темного сірого кольору. Кислотність грунту мала, структура дрібногрудкувата.

Найбільшу площу (65 % території України) під степовою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні грунти. Основною грунтоутворюючою породою для них є лес, який поширений у межах лісостепової і степової зон. Чорноземні ґрунти мають до 16 % гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими в світі. Гумусовий горизонт має товщину понад 40 см., а інколи і 120 см. З півночі на південь змінюються особливості грунту, а тому виділяють окремі їх підзони. В лісостепу поширені опідзолені та типові чорноземи, в північній степовій підзоні переважають чорноземи звичайні, середньо- та малогумосні. Для більш посушливої південної підзони характерні грунти що потребують додаткового зволоження, тобто південні чорноземи.

В умовах недостатньої кількості опадів, високих температур і порівняно бідної степової рослинності сформувалися каштанові грунти, які займають до 5 % території України. Вміст гумусу - до 3 %, потужність у них гумосового горизонту буває до 40 см.

Вздовж узбережжя морів утворилися солончаки і солонці. Це грунти у верхніх горизонтах значний уміст солі, яка підтягується в процесі випаровування з нижніх горизонтів. Солончаки і солонці мають дуже низьку родючість і потребують промивання та гіпсування.

В Передкарпатті під буковими і дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувались дерново-підзолисті, а на Закарпатській низовині під дубовими лісами - бурі опідзолені. В обох типах ґрунтів відбувається процес оглеєння, що є наслідком надмірного зволоження.

У поясі Мішаних лісів Карпат і Криму поширені бурі лісові грунти із вмістом гумусу 5 - 7 %. Вони переважно мають малу потужність генетичннного профілю з характерною щебенюватістю.

На вершинах і безлісних схилах гір, під трав'яною рослинністю, залягають гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Потужність їх грунтового профілю - від 40 до 100 см.

На південному березі Криму, в умовах субтропічного клімату, сформувалися червоно-бурі і коричневі ґрунти. Забарвлення їм дали окисли заліза. Ці ґрунти переважно щебенюваті з вмістом гумусу 3.5 - 5 %. [3]

Кліматичні ресурси

Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу. Значні зміни висоти сонця над горизонтом, тривалості дня, циркуляція атмосфери, а також характеру підстилаючої поверхні у різні пори року в помірному поясі визначають закономірне чергування сезонних типів погоди (показано на карті).

Зима в Україні характеризується морозною погодою з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Триває вона 3 - 4 місяці, а починається у кінці листопада, коли утворюється тривкий сніговий покрив. Приходить зима до нас з північного сходу і найпізніше досягає Криму

Весна на теренах України найраніше настає на південному заході і широко просувається на північний схід. Бувають заморозки, викликані вторгненням холодного арктичного повітря з півночі. Весна закінчується цвітінням акації, середня добова температута 15 С.

Літо тепле, на півдні - спекотне. Максимальні температури повітря спостерігаються у серпні. Цей місяць характеризується часто безхмарною посушливою погодою. По всій території країни проходять грози та зливи. На літо припадає близько 40 % річної норми опадів.

Осінь у нас порівняно тепла і тривала, з ясними і сонячними днями та прохолодними ночами, інколи з приморозками. Негода із затяжними дощами і низькими температурами настає під кінець осені.

У помірно континентальній області клімату України виділяють на рівнині антлантико-континентальну і континентальну підобласті, а у Карпатах - закарпатську і карпатську.

Клімат України є в цілому сприятливий для життя і діяльності людини. Кліматичні умови враховують коли вибирають місця для будівництва житла, господарських об'єктів, транспортних шляхів. Однак для клімату країни характерні деякі несприятливі погодні явища, а саме: град, туман, зливи, посухи у літку, пилові бурі.

Від клімату залежить також рівень, тривалість використання родючості і продуктивності грунтів. Теоритичною основою високої продуктивності грунтів є врахування біологічних вимог культур. Беручи до уваги потреби сільськогогосподарських культур у теплі і опадах та агрокліматичне районувань території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть визрівати найвимогливіші до тепла ярі культури, озима пшениця, а на південному заході і сході -вимогливіші до тепла культури (агрокліматичне районування на карті)

Рекреаційні ресурси

У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві складові частини: природну і соціальну-економічну. Україна має різно-манітні природні рекреаційні ресурси (біологічні, кліматичні, гідрологічні, ландшафтні,..). Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання становить 9.4 млн. га. Майже 10 % усіх лісів державного фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Пересічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить 175 - 190 днів, комфортного - 65 - 80 днів.

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже в усіх областях, але найбільша їх кількість джерел на Закарпатті. Запаси лікувальних грязей зосереджені в південних і північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти: Бердянськ, Євпаторія, Куяльник та інші.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в країні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури та інші. Найбільше їх у Львові, Криму і Чернігівській області.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане із територією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення. [8]

Висновки

За рівнем розвитку природо-ресурсного потенціалу Україна належить до середньорозвинутих країн світу. В цілому Україна є багата на природні ресурси, але їх видобуток і використання в країні є нераціональним.

Найбагатша Україна на земельні та деякі види мінеральних ресурсів. В країні налічується близько 650 видів грунтів, 55 % території держави займають чорноземні грунти, які є найродючішими в світі. Запаси мінеральних ресурсів в країні є великі, а саме з нерудних корисних копалин це самородна сірка, калійні і кухонна солі, фосфатні руди, вогнетривкі і бентонітові глини, графіту глини, цементної сировини, будівельного каменю. Паливними ресурсами Україна не є досить добре забезпечена, тому потрібно їх імпортувати з сусідніх держав. Із рудних корисних копалин країна багата на марганцеві та залізні руди і експортує їх в інші країни світу

Іншими природними ресурсами Україна не є досить добре забезпечена. Так водними ресурсами держава забезпечена дуже погано і в Європі посідає одне із останніх місць. Лісовими ресурсами країна себе забезпечує тільки на 30 % і повинна імпортувати ліс із сусідніх держав. Клімат в країні є сприятливий для життя і господарської діяльності людини.

Використана література

географія ресурсний природний рекреаційний

1. Бейдик О. О. “Географія для вступників до вищих навчальних закладів” - К., 1996 р.

2. Іщук С. П. “Розміщення продуктивних сил” - К., 2002 р.

3. Заставний Ф. Д. “Георафія України” - Л., 1994 р.

4. Качан Є. П. та ін. “Розміщення продуктивних сил України” -1996 р.

5. Максаковський В. П. “Економічна і соціальна географія світу” - К., 1996 р.

6. Масляк П. О. та ін. “Географія” - К., 1998 р.

7. Масляк П. О. та ін. “Словник-довідник учня з екномічної і соціальної географії світу” - К., 1996 р.

8. Шаблій О. І. “Соціально-економічна географія України” - Л., 2000 р.

Размещено на Allbest.ru