Передумови розміщення продуктивних сил - це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку - за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.

До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.

На кліматичні особливості України впливають її географічне положення, надходження сонячної радіації, циркуляція повітряних мас, характер поверхні - наявність гір, височин, низовин, заліснених територій, водних поверхонь.

Територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі. Лише Південному берегові Криму притаманні риси субтропічного поясу. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до території із кліматичним комфортом.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія вітру, води тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні не відновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи:

паливо-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість. та інші.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А+В+С1 станом на 1997р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля - переважно в Дніпропетровському басейні.

В Україні виявлено 307 нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще нерозвіданих запасів. На Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровські області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану і правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998р.57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність - 51,7%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9 млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, - (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Найвищий рівень водозабезпеченості жителів - у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів - Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основним споживачем води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. В Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ, найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у забезпеченні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21 - 22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними за пасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,5% площі, середньовікові - 37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних величин.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщення практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.

Демографічна ситуація в Україні в останнє століття значною мірою визначається складним суспільно-політичним розвитком, рівнем матеріального забезпечення населення, його національно-культурними традиціями, побутом, духовністю тощо.

Україна належить до країн, що характеризуються надзвичайно низькими темпами приросту населення.

Демографічна ситуація в Україні в останні роки характеризувалася переходом й сталою тенденцію скорочення темпів приросту населення в абсолютне зменшення його загальної чисельності. Основна причина від'ємних значень природного руху населення-це переважання кількістю померлих над кількістю народжених. Так, співвідношення показників народжуваності та смертності свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.

Важливим показником демографічної ситуації в Україні є середня тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому належить прожити цьому поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як тепер. Для людей, що народилися 1991 р., очікувана середня тривалість життя становить 71 рік (чоловіків - 66, а жінок - 75). Більшість населення України становлять жінки (53%), проте у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова.

Сучасна структура і рівень розвитку провідних галузей господарства України.

Україна має відносно високий рівень освоєння території. Досить розвинені галузі матеріального виробництва та невиробничі. Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на своїй території. Економіка України виділяється складовою, досить диференційованою і диверсифікованою структурою. Для неї характерні: переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання, наявність галузей і виробництва, що забезпечують науково-технічний стрибок і розширення й поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв'язків.

На галузеву структуру економіки України мають вплив різні економічні та природні фактори, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.

З корисних копалин велике значення мають кам'яне вугілля Донецького басейну, залізні й марганцеві руди. На території України добувають природний горючий газ, нафту, сірку, титанові руди, калійну та кухонну сіль, каолінові глини, цементну сировину, флюсові вапняки, доломіти.

У галузеві структурі економіки України виділяється машинобудування на яке припадало 38,7% вартості продукції деяких галузей, з них харчової - 15,3% і легкої промисловості - 12,0%.

розміщення продуктивна сила україна

Структура засобів виробництва складається із співвідношення видобувних і обробних галузей. До видобувних належать: видобуток мінерального палива, виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток чорних та кольорових металів, гірничо-хімічних і мінерально-будівельних сировина; лісозаготівлі; вилов риби і морських продуктів.

Спеціалізуються галузі на основі ознаки однорідності, тобто подібності між собою за призначенням продукції, що виробляється (наприклад, галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад, галузей машинобудування) або за характером технології. Вони групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати в паливно-енергетичний комплекс, куди належить паливна промисловість і електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси, хіміко-лісовий, у тому числі хімічний і нафтохімічна, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетика. У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов'язана з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого - з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Біля об'єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилися територіально - виробничі комплекси і промислові райони.

Металургійний комплекс забезпечує металом машинобудування та інші галузі народного господарства країни. Він складається з чорної і кольорової металургії, що в свою чергу об'єднають основні і допоміжні виробництва - від добування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів до випуску прокату й металевих виробів.

Основним виробництвом металургійного комплексу є випуск готового металу, допоміжним - виробництво сплавів.

Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників:

1) близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривкі в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів;

2) густа мережа шляхів сполучень між родовищами;

3) велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами;

4) розвиток металомісткого машинобудування;

5) велика місткість металобрухту;

6) висококваліфіковані кадри.

У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок.

Машинобудування - важлива галузь промисловості розвинутих країнах світу.

Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва, так і для галузей, які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв'язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.

Особливості розміщення і територіальна структура: промисловості, АПК, транспорту, сфери обслуговування.

Промисловість - провідна й найважливіша галузь виробничої сфери і всього народногосподарського комплексу України. В ній створюється близько 67 % валового суспільного продукту держави.

Рівень розвитку промисловості і характер її розміщення в країні не відповідають сучасним вимогам. Це стосується, в першу чергу, організації виробництва і його технічного оснащення.

Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності виробництва в країні є розумна територіальна організація промислового виробництва. Вона передбачає науково обґрунтоване розміщення взаємопов'язаних окремих галузей і виробництв по території країни, ліквідацію великої нерівномірності розвитку промисловості. Нині серед областей з високих рівнем розвитку промисловості - Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та інші., з низьким рівнем - Тернопільська, Рівненська, Чернівецька тощо.

В Україні розвинені майже всі відомі галузі промисловості за часткою продукції серед усіх галузей перше місце посідає машинобудування. Потім - харчова і легкова промисловість, чорна металургія, паливна та хімічна і нафтохімічна галузі.

Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, в Україні весь час змінюється. Протягом останнього десятиліття поступово зростає частка машинобудування, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості і зменшуються - чорної металургії, харчової та хімічної і нафтохімічної промисловості. Досить стабільна частка електроенергетики, промисловості будівельних матеріалів.

Деякі види промисловості, наприклад, паливна і електроенергетична, чорна і кольорова металургія та інші, формують міжгалузеві промислові комплекси. Це системи економічно зв'язаних між собою виробництв, діяльність і розміщення яких технологічно і територіально зумовлені. Найважливішими галузевими промисловими комплексами є: паливно-енергетичний, металургійний машинобудівний, лісовиробничий.

Вугільна промисловість - це найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави. Особливостями її розвитку і розміщення є переважна концентрація в Донбасі видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те, що кам'яного вугілля добувається більше ніж бурого.

У структурі видобутку палива за його видами у перерахунку на умовне паливо на вугілля в Україні припадає близько 65,7 %.

Головним районом видобутку в країні є Донбас. Тут зосереджено близько 92% її запаси кам'яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля 56%. Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі і Придніпров'ї.

Львівсько-Волинський басейн - важлива паливно-енергетична база на заході країни. Площа басейну незначна, близько 10тис. квадратних км. Вугілля використовують переважно як енергетичне паливо, крім того, воно є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам'яновугільної смоли, напівкоксу.

У Дніпропетровському буровугільному басейні, де вуглевидобуток ведеться переважно відкритим способом, зосереджено близько 200 родовищ. Буре вугілля придатне для брикетування, напівкоксування і газифікації. Крім того з нього можна отримати штучний гірський віск. Основними центрами буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.

Нафту і природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну сировину для хімічної промисловості. На нафту в структурі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2 %, на природний газ 26,1 %.

Хоча видобуток нафти і газу в наші державі зменшується.

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше 5 частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

У господарському комплексі України електроенергетика відіграє дуже важливу роль. Близько половини всього первинного палива (вугілля, нафти, газ, уран), що його має чи одержує з інших держав Україна, а також енергія окремих річок використовується для виробництва електро- і теплоенергії. Електроенергетика - одна з найдавніших галузей господарства України. Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів.

Електроенергію в Україні виробляють теплові (ТЕС), гідравлічні (ГЕС), гідроакумулятивні (ГАЕС) та атомні (АЕС) станції. У перспективі набуде поширення екологічно чистої енергії Сонця і вітру. Потужність електростанцій України - 54,0 млн кВт.

Основні теплові електростанції розміщені в Донбасі. Найпотужніші з них Вуглегірська, Луганська, Миронівська і Старобишівська.

Основу енергетики Придніпров'я складають потужні теплові електростанції. Працює в Енергодарі також найпотужніша в країні АЕС. На Дніпрі працюють кілька ГЕС сумарною потужністю 2,5 млн кВт.

Новий потужний район формується в західній частині країни з теплових та атомних електростанцій. До перших належить ДРЕС у Добротворі і Бурштині, до других - Рівненська і Хмельницька АЕС. Також діє Дніпровська ГЕС.

Металургійний комплекс. В Україні основну частку залізної руди дає Криворізький басейн (близько 90%). Видобуток ведеться переважно відкритим способом, але багаті руди добувають і в шахтах з великої глибини. Залізорудні басейни є і в інших районах - Керченський у Криму, Кременчуцький у Полтавській області, Білозерське родовище в Запорізькій. Відкриті родовища залізної руди в Харківській області та поблизу Маріуполя в Донецькій.

Марганцеворудна база чорної металургії зосереджена в Придніпровському басейні, який складається з Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського і Токмачського районів.

У виплавці чорних металів основним технологічним паливом є кокс. Коксівне вугілля видобувають переважно в Донецькій області, а коксохімія зосереджена в Донбасі і Придніпров'ї.

Сировинною базою чорної металургії є і видобуток нерудної сировини - флюсів і вогнетривких глин. Флюсові вапняки і доломіти знаходяться в родовищі Донецької та Дніпропетровської областей. З каоліну, діаспору, доломіту виробляють вогнетривкі матеріали. Каолін і доломіти видобувають у Донбасі, Придніпров'ї та Криму.

Кольорова металургія країни має практично необмежені природні ресурси для розвитку. Титанові руди є в Житомирській. Дніпропетровській, Київській і Харківській областях. Ртутні руди розробляються в Донецькій і Закарпатській областях. Нікелеві руди знайдено в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Алюмінієві руди: боксити (Черкаська і Херсонська області), нефелінові сієніти (Приазов'я і Хмельницька область), алуніти (Закарпаття). Мідні руди - Харківська, Волинська, Рівненська області. Магнієві руди є в оз. Сиваш, Запорізькій області і в Калуші (Івано-Франківська область). Хромітові руди виявлено в долині р. Південний Буг. Олов'яні і цинкові руди - на півночі Житомирської області. Поліметалічні руди (Закарпаття, Луганська і Львівська області).

Розміщення в Україні металомістких галузей машинобудування призвело до їх концентрації в містах тих областей, що є основними виробниками чорних металів. Так, з 2031 підприємств машинобудування і металообробки України найбільша їх кількість концентрується у Донецькій (207), Дніпропетровській (159), Луганській (149) і Запорізькій (126) областях. Багато підприємств розміщено в Київській (74), Харківській (188), Львівській (155), Одеській (108) областях, а також у м. Києві (173), де добре розвинута науково-дослідна база і є достатня чисельність кваліфікованих кадрів.

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірничошахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Підприємства важкого машинобудування мають високу металомісткість, велику габаритність, а звідси - низьку транспортабельність.

Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і споживача продукції. В цих районах сконцентровано майже повністю виробництво металургійного устаткування.

Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод “Автонавантажувач”), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Коверцях (Волинська обл.), Слов'янську.

Енергетичне машинобудування, яке спеціалізується на виробництві устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої продукції, є однією з найважливіших галузей не лише важкого машинобудування, а й усього машинобудівного комплексу України.

Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків.

Автомобілебудування - це відносно молода галузь машинобудування України. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнань (Херсон, Сутичка Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами.

Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка - одна з найважливіших складових частин народного господарства країни нині за кількістю зайнятих агропромисловим комплексом України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення.

У перспективі значення агропромислового комплексу суттєво зросте, і Україна стане одним з основних постачальників харчових продуктів на світовий ринок.

До складу агропромислового комплексу входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м'ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та інші). До агропромислового комплексу належать також підприємства і організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри.

Основою агропромислового комплексу країни, її провідною галуззю є сільське господарство. Сільське господарство поділяється на рослинництво та тваринництво.

Основу рослинництва країни становлять такі культури, як пшениця, жито, кукурудза, рис, ячмінь, овес, просо, гречка, зернобобові. Зерно є основним продуктом харчування людини і сировиною для багатьох галузей промисловості. Тому в структурі посівних площ зернові культури посідають перше місце.

Основною зерновою культурою України є озима пшениця, на яку припадає майже 50% валового збору зерна в країні. Основні райони вирощування цієї культури - лісостепова, степова зони і частково Полісся.

Посіви жита займають близько 2% площа зернових. Його вирощують на Поліссі, в Лісостепу, в Карпатах.

Велике значення в Україні належить зернофуражним культурам - ячменю, кукурудзі і вівсу.

Ячмінь друга за розмірами посівних площ і за валовими зборами зерна (близько 20%) яра зернова культура. Його вирощують у південь частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце за площею посівів посідає кукурудза. На неї припадає майже 15% валового збору зерна. Найкращі умови для її вирощування - північний і центральний степ.

Овес займає таку саму площу, як і жито. Його посіви зосереджені на Поліссі та в Передкарпатті.

Гречку сіють в Лісостепу і на Поліссі. Просо вирощують в Лісостепу і в Степу. Рис культивують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.

Зернобобові - горох, люпин, вика та соя - дуже ціні кормові та харчові продукти. Горох вирощують переважно на півдні Лісостеп і півночі Степу, люпин - на Поліссі, сою - здебільшого в Степу і в Лісостепу.

На базі зернового господарства працюють галузі харчової промисловості: борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська.

Борошномельно-круп'яна промисловість забезпечує населення борошном і крупами, а її відходи використовуються для виробництва комбікормів. Підприємства промисловості розміщуються в районах сировини і центрах споживання: Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Звенигородці, Тальному Черкаської області. Дрібніші підприємства є повсюди.

Борошно - основна сировина для розвитку хлібопекарської, макаронної і частково кондитерської промисловості.

Макаронна промисловість у своєму розміщенні цілком орієнтується на споживача. Найбільші підприємства макаронної знаходяться в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

Кондитерська промисловість також орієнтується в розміщенні на споживача. Найбільші підприємства цієї галузі знаходяться у великих містах - Києві, Харкові, Одесі, Луганську, Львові.

Провідні технічні культури України - цукрові буряки та соняшник.

Україна є основою бурякозбираючою країною світу. Вона посідає перше місце за обсягами валових зборів цукрових буряків. Найбільші площі під культурою (75%) знаходяться в Лісостепу.

Соняшник - основна олійна культура нашої країни. За обсягами його вирощування Україна на першому місці в світі. Основні площі соняшнику зосереджено в степових районах.

З інших олійних культур в Україні вирощують кунжут, рицину, мак, ріпак. Ефіроолійні культури культивують переважно на півдні: коріандр - у Степу, м'яту, фенхель, кмин - у Лісостепу, троянду і лаванду - в Криму.

Найбільші площі сільськогосподарських угідь під картоплею на Поліссі та в Передкарпатті. Природні умови України дають змогу спеціалізувати вирощування баклажанів, перцю, помідорів, огірків. Огірки, помідори, капусту, цибулю, столові буряки, моркву вирощують п всій території України, особливо навколо великих міст.

Найбільш сконцентровано плодоягідних насаджень у правобережному Лісостепу, Криму, Закарпатській області.

Важливою галуззю сільського господарства країни є виноградарство. Близько 90% товарного винограду вирощують у Криму, Одеській, Миколаївській та Закарпатській областях.

Тваринництво - це друга після рослинництва важлива галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування - молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість - сировиною.

Тваринництво поділяється на кілька галузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірництво тощо.

Скотарство - провідна галузь тваринництва. Поширено воно в усіх областях і районах України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь в Лісостепу і на Поліссі. В основному в країні скотарство має молочно - м'ясний напрям, тобто в структурі продукції, що виробляється, більшу частину становлять молоко і м'ясо. Навколо великих міст і в рекреаційних районах переважає молочний напрям.

Свинарство в Україні посідає друге місце після скотарства. Частка свинини у виробництві м'яса наближається до 40%. Основна частина поголів'я свиней зосереджена на Поліссі, в Степу та в Лісостепу, хоча спеціалізація цієї галузі в різних районах неоднакова. На Поліссі і в Лісостепу переважають м'ясо-сальні породи, а в Степу - сальні.

Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво. Ця галузь добре розвинута в Київській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській областях та в Криму. Спеціалізовані підприємства - птахофабрики розміщенні довкола великих міст і в курортних регіонах. Вони постачають їм дієтичне м'ясо та яйця.

Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію - мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, - найпоширеніше в Степу, Лісостепу і в Карпатах.

Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку. Нині можливості галузі реалізуються далеко не повністю. Найбільше розвинуте ставкове рибництво в Лісостепу і Карпатах.

Транспорт - одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й не виробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень.

Велике значення має транспорт для зв'язку між галузями народного господарства, між містом і селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є ефективним фактором формування економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

Виділяються такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в'ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний та трубопровідний. Усі вони тісно пов'язані і взаємно доповнюють один одного.

Залізничний транспорт. Довжина залізничних колій загального користування 22,8 тис. кілометрів. Їх щільність складає 38 кілометрів на 1тис. квадратних кілометрів території. Загальна довжина залізничних колій підприємств і організацій (під'їзні шляхи) більша, ніж довжина залізничних колій загального користування (магістральні шляхи). Найгустіша мережа залізничних магістралей характерна для Донбасу, Придніпров'я, правобережного лісостепу на західних територій України.

Серед внутрішньодержавних залізниць найбільше значення мають лінії Донбасу - Кривий Ріг, Київ - Харків, Київ - Львів, Київ - Одеса, Харків - Севастополь. Найважливішими міжнародними залізничними магістралями є: Донбас - Москва, Одеса - Київ - Москва, Бахмач - Гомель, Мінск, Ковель - Хелм, Львів - Перемишль, Київ - Чоп - Прага, Чернівці - Сучава тощо.

Залізничний транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту за вантажообігом. Особливими вантажами залізничного транспорту є залізнична руда, сира нафта, будівельні матеріали, мінеральні добрива, сільськогосподарська продукція, вироби металургії та машинобудування.

Залізничні магістралі різного напрямку, перетинаючись, утворюють залізничні вузли. Найбільші серед них - Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Кривий Ріг тощо.

У перевезеннях на невелику відстань головну роль відіграє автомобільний транспорт. Особливо ефективний він на відстанях до 50 км. Ним здійснюються зв'язки між містами і селами, перевозяться продукція сільського господарства до магазинів і сховищ, до залізничних станцій і пристаней. Значні перевезення цього виду транспорту становлять будівельні матеріали і продукція легкої промисловості.

Довжина автомобільних шляхів загального користування понад 172,6 тис. км., з них із твердим покриттям - 163,9 тис. км., щільність - понад 271км. на 1 тис. квадратних км. території.

У цілому найкраще забезпечені автомобільними шляхами Донбас, Закарпаття, Поділля, Автономна Республіка Крим, Київська область. Найгірше - Полісся.

Основні автомагістралі всередині країни - Київ - Львів, Київ - Харків, Донецьк - Дніпропетровськ - Кіровоград та ін.

Важливими автомагістралями, що сполучають Україну з сусідніми державами, є Київ - Брест, Київ - Москва, Харків - Москва, Одеса - Кишинів та інші. Україна добре інтегрована в європейську мережу автомобільних доріг з виходом в Ужгороді в Словаччину і Чехію, в Чопі - в Угорщину та Австрію, в Порубному - в Румунію - в Польщу.

Морський транспорт відіграє важливу роль у міжнародних зв'язках нашої країни. На нього припадає чверть її вантажообороту. За середніми відстанями перевезень вантажів (близько 6000 тис. км.) морський транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту. Але за відстанню перевезення пасажирів значно поступаються залізничному і особливо повітряному транспорту.

Серед вантажів, які перевозяться морськими суднами, домінують руди металів, кам'яне вугілля, нафта і нафтопродукт, будівельні матеріали. Морськими транспортними шляхами в Україну надходять нафта, різноманітне обладнання і машини, джут, чай, кава, цитрусові, банани тощо.

Найбільші морський порт України - Одеса. Серед інших - Миколаїв, Херсон, Ізмаїл. Пасажирські перевезення здійснюють в Україні 17 морських портів. Найбільший обсяг пасажиропотоків припадає на порти Чорного моря: Севастополь, Ялта, Одеса. Діють міжнародні поромні переправи з Одеси в Хайфу (Ізмаїл) і Поті (Грузія).

Загальна довжина судноплавних шляхів в Україні до 4 тис. км. майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту знаходиться на останньому місці. Серед його вантажів провідне місце посідають будівельні матеріали, кокс, вугілля, залізна і марганцева руди.

Основну роль у перевезеннях вантажів і пасажирів відіграє Дніпропетровський басейн. По Дніпру та найбільших притоках - Прип'яті та Десні - здійснюється понад 90 % усіх перевезень річкового транспорту в країні. Найбільші порти на Дніпрі - Київ, Дніпропетровськ і Запоріжжя.

Судноплавні шляхи проходять також по Дністру, Південному Бузі, Стирі та Горині.

Основною річковою магістраллю міждержавних перевезень є Дунай. На ньому діють порти Вилкове, Кілія, Ізмаїл та Рені.

Повітряний транспорт має великі перспективи. Головна його перевага - швидкість. Літаками перевозять переважно пасажирів. За середньою відстанню перевезення 1 пасажира повітряний транспорт в Україні посідає перше місце і перевищує залізничний транспорт більш, як у 10 разів.

Найбільші міста України мають по 2 аеропорти: в Києві - це “Бориспіль і “Київ (Жуляни)", в Одесі - “Центральний і “Застава, в Сімферополі - “Сімферопольський" і “Заводський. Найбільший аеропорт країни знаходиться у Борисполі під Києвом.

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних і сипучих речовин. Довжина газопроводів у межах нашої країни близько 35 тис. км., нафтопроводів - 2,5 тис. км, нафто продуктопроводів - близько 3 тис. км.

Найбільший нафтопровід “Дружба" є транс'європейською магістраллю і в межах України має протяжність 680 км. в межах України нафтопроводи тягнуться до родовища Гнідичі до Кременчука та від родовищ нафти до переробних заводів у Передкарпатті.

Розвиток суспільного виробництва підпорядковується головній меті - найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів суспільства. Чим вищий є темпи соціально-економічного розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби і сама структура життєвих благ.

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить сфері послуг: житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, система побутового обслуговування, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура і спорт. За своїм призначенням всі вони істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань.

Світові тенденції показують, що з підвищенням життєвого рівня населення набувають подальшого розвитку галузі та сфери праці, де виробляються матеріальні і духовні блага. На сучасному етапі розвитку суспільства загальною закономірністю є зростання соціально-економічного значення споживання різного роду послуг, а звідси - і галузей, які надають ці послуги.

Це знаходить відображення як в абсолютному та відносному збільшенні їх у загальній масі життєвих благ, так і випереджаючих темпах зростання споживання послуг відносно споживання інших життєвих благ.

Основне значення сфери послуг полягає втому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури. Розширення асортименту життєвих благ, які входять до фонду споживання і задовольняють зростаючі потреби людини - учасника суспільного виробництва, - забезпечує саме розвиток соціально орієнтованих галузей народно господарського комплексу. Послуги в цьому процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення робочої сили.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслуговуванні тощо все більше впливає на виробництво матеріально-речового багатства через прискорення науково-технічного прогресу, створення необхідних передумов для підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального використання трудових ресурсів, забезпечення розширеного відтворення робочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно з цим розвитком соціальної сфери сприяє розв'язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої особливості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.

Участь України у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв'язках.

Під міжнародним територіальним поділом праці розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим каїнам. міжнародний територіальний поділ праці також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком на ввезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнам або регіональними не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світо господарських зв'язках.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство.

Об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарства, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам.

У міжнародному поділі праці є певні суперечності. Йдеться про надмірну спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство в залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства.

На розвиток міжнародного поділу праці впливають географічні фактори, нерівномірність поділу природних ресурсів на земній кулі, в тому числі рослинного і тваринного світу, а також відмінності у кліматі та умовах для розвитку сільського господарства тощо.

В Україні високий освітній рівень. Варто сказати, що вчені країни зробили третину відкриттів, запатентованих у колишньому Союзі. Україна підтримує тісні контакти з ученими світу, бере активну участь у різноманітних програмах ООН, у підготовці національних кадрів.

Важливу роль відіграють прямі зв'язки підприємств і об'єднань, наприклад, у машинобудуванні, яке визначає якісну трансформацію виробничо-технічної бази всіх галузей народного господарства на основі найновіших досягнень науки і техніки.

Україна в майбутньому може бути основним експортером цукру, оскільки в 1990р. її частка у міжреспубліканському експорті становила 83%, макаронних виробів - 86%, солі - 80%, олії - 55%, кондитерських виробів - 52%, овочевих консервів - 46%, маргарину - 29%, борошна - 20%. У загальносоюзному фонді частка України була така: м'яса і м'ясопродуктів - 25%, молока і молочних продуктів - 21%, яєць і яйце продуктів - 14%.

Основні споживачі тваринницької продукції - Росія, країни Закавказзя й Середньої Азії, макаронних виробів і борошна - Білорусь, Росія, країни Закавказзя і Середньої Азії; цукор вивозиться практично в усі країни СНД, олія - в Білорусь, держави Балтії.

Отже, Україна практично визначилася в спеціалізації виробництва і має широкий ринок збуту на Сході. Проте значно важче з непродовольчими товарами, які потрібують в значних кількостях завозити в Україну з Росії, Молдови, Узбекистану, Казахстану, країн Закавказзя, Балтії.

Найтісніші економічні зв'язки підтримує Україна з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважає продукція галузей важкої індустрії: кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної і металургійної промисловості, сільськогосподарські машини тощо.