Размещено на http://www.allbest.ru/

29

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Загальна інформація

2. Географічне розташування Росії

3. Природно-ресурсний потенціал

4. Адміністративний устрій Російської Федерації

5. Населення

6. Державний устрій

7. Стан економіки Російської Федерації

8. Загальна характеристика господарства Росії

Список використаної літератури

1. Загальна інформація

Офіційна назва - Російська Федерація.

Площа -17075,4 тис км2.

Населення - 141, 9 млн. осіб

Столиця - Москва (10,4 млн. осіб).

Офіційна мова - російська. Кожна автономна республіка може ввести у своїх межах свою національну мову як другу офіційну.

Грошова одиниця - рубль.

Найбільші міста - Санкт-Петербург (4,239 млн. жителів), Нижній Новгород (1,378), Новосибірськ (1,368), Єкатеринбург (1,278), Самара (1,175), Омськ (1,160), Уфа (1,096), Казань (1,085), Челябінськ (1,083), Перм (1,028), Ростов-на-Дону (1,025), Волгоград (1,003).

2. Географічне розташування Росії

Росія розташована в східній Європі і північній Азії, омивається Північним Льодовитим океаном -- Баренцовим, Білим, Карським, Лаптєвих, Східносибірським і Чукотським морями -- на півночі; на заході -- морями Атлантичного океану -- Балтійським морем -- на північному заході, Чорним, Азовським морями -- на південному заході, а також внутрішньоконтинентальним Каспійським морем -- на південному заході; Беринговим, Охотським і Японським морями Тихого океану -- на сході.

Її сусідами є КНДР, Китай, Монголія, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Україна, Білорусь, Литва, Польща, Латвія, Естонія, Фінляндія та Норвегія. РФ має найдовший кордон у світі.

Довжина країни з півночі на південь (від північного краю Землі - Франції у Північному Льодовитому океані до кордону з Азербайджаном) становить майже 4 тис. км, із заходу на схід (від Балтійська до Уелена) - більше ніж 9 тис. км. Росія займає восьму частину всієї суші землі.

Крайні точки:

· північна (загальна) -- мис Флігелі (острів Рудольф, архіпелаг Земля Франца-Йосифа) 81°49' пн.ш.

· північна (материкова) -- мис Челюскін (півострів Таймир) 77°43' пн.ш.

· західна -- Куршська коса (Гданська затока, Балтійське море) 19°38' сх.д

· східна (загальна) -- острів Ратманова 169°00' зх.д.

· східна (материкова) -- мис Дежньова (Чукотський півострів) 169°40' зх.д.

3. Природно-ресурсний потенціал

Рельєф. Більша частина території Росії зайнята рівнинами. Російська (Східноєвропейська) рівнина розкинулася на захід від Уральських гір. Середні висоти поверхні - близько 100 м над рівнем моря.

Рельєф північної частини Росії сформувався під впливом льодовиків і річкової ерозії. Карелія і Кольський півострів належать до Балтійського щита. Там переважають хвилясті рівнини з одиничним масивом низьких гір (Хібіни) і великою кількістю озер. Розташовані південніше Ладозьке та Онезьке озера знаходяться у низинній смузі, що простягається на схід від Фінської затоки. Височини центральної Росії сягають висот понад 300 м. Ще далі на південь знаходяться Середньоросійська і Приволзька височини, які відрізняються хвилястим рельєфом і розвинутою мережею ярів. Широкі долини річок - Волги, Дону та їхніх приток мають круті праві схили, тоді як ліві береги низинні. На півдні - Руська рівнина переходить у Причорноморську і Прикаспійську низовини.

Між Чорним і Каспійським морями розташовані Кавказькі гори висотою близько 5642 м.

Прикаспійська низовина має абсолютні висоти нижче рівня Світового океану. Вона простягається від північного узбережжя Каспійського моря до Волгограда. У її межах Волга тече по древньому дну Каспійського моря аж до Астрахані й утворює дельту з численними рукавами.

На сході Руська рівнина обмежена ланцюгом Уральських гір, що простягаються з півночі на південь більше ніж на 2 тис. км. Їхнім північним продовженням є острови на шельфі Північного Льодовитого океану - Вайгач і Нова Земля, частково вкриті льодовиками. По горах Уралу проходить кордон між Європою та Азією. Це давні, дуже зруйновані гори. Середні висоти Уралу не перевищують 600 м. Найвища точка - гора Народна на півночі - сягає 1895 м. На Полярному Уралі є невеликі гірські льодовики. Північний Урал між горою Народною і 65 градусом середньої широти є одиночним хребтом. На Середньому Уралі він знижується і поділяється на окремі (височини). На Південному Уралі від міста Куса на південний захід розходяться чітко виражені хребти, вершини яких іноді піднімаються до 1500-1600 м. Західні схили Уральських гір, як правило, пологі, хвилясті, а східні круто обриваються до Західної рівнини. Урал багатий на корисні копалини.

Західносибірська рівнина, одна з найбільших рівнинних територій земної кулі, відрізняється плоскою заболоченою поверхнею, що підіймається на 50-100 м над рівнем моря. Рівнина дренується річками басейну Обі і простягається між Уральськими горами і р. Єнісей. У її середній частині знаходяться сильно заболочена Середньообська низовина і Васюганська рівнина, де відкрито і добуваються великі запаси нафти і газу. На південному сході рівнина переходить в Алтайські гори і Саяни висотою до 4506 м (гора Білуха).

Більшу частину Східного Сибіру займає Середньосибірське плоскогір'я. Його поверхня глибоко розчленована, а висоти знаходяться від 500 до 1700 м над рівнем моря. Найвища частина плоскогір'я - гори Путорана (район Норільська) висотою 1500-1600 м, з багатими родовищами кольорових металів. На крайній півночі Східного Сибіру розташовані Сибірська низина та гори Бірранга (півострів Таймир) висотою близько 1100 м. На крайньому півдні Середньосибірське плоскогір'я переходить у Східні Саяни висотою до 3491 м (гора Мунку-Сардик). За озером Байкал і річкою Ліна плоскогір'я переходить у хребти, що сягають висоти 4750 м на Камчатці (Ключевська сопка). Тут виділяються Яблоновий хребет висотою близько 1680 м над рівнем моря, Станове, Алданське, Колимське і Корякське нагір'я, Верхоянський хребет і хребет Черського з висотами до 3147 м (гора Перемога).

На Тихоокеанське узбережжя виходять Серединний хребет з 28 діючими вулканами на півострові Камчатка, хребти Джугджур і Сіхоте-Алінь висотою близько 1906 м.

Клімат. Клімат Росії, крім крайніх північно-західних і південно-східних районів, континентальний, оскільки велика частина території знаходиться далеко від теплих океанів. Великі райони півночі Європейської частини і Сибіру непридатні для сільськогосподарського виробництва через тривалі періоди з переважанням низьких температур.

Кількість опадів зменшується з північного заходу на південний схід у європейській частині і з південного сходу на північний захід в азійській частині країни. На рівнинах кількість опадів становить від 700 до 200 мм, у горах - до 2000 мм.

Субполярний клімат з тривалою, дуже холодною зимою і коротким прохолодним літом характерний для узбережжя Північного Льодовитого океану. Мурманськ залишається практично незамерзаючим портом завдяки притоку відносно теплих вод Північноатлантичної течії.

Північно-східна половина території Росії від Кольського півострова до Сахаліна відрізняється субарктичним кліматом з довгою і холодною зимою, коротким, але теплим літом. У межах цієї зони, в Якутії, знаходиться Ойм'якон, де спостерігався абсолютний мінімум температури (-71⁰ C) для північної півкулі Землі. Середня температура січня тут - 49⁰ C, липня 15⁰ C. У розташованому на березі Японського моря Владивостоку набагато тепліше: середня температура січня там -12⁰ C, липня 21⁰ C.

Зона вологого помірно-континентального клімату з коротким теплим літом і помірно холодною зимою простягається від Фінської затоки до Уралу на південний захід від субарктичної зони в Європейській частині країни. Вона включає Москву і Санкт-Петербург. Тут знаходиться північна частина основного ареалу сільськогосподарських земель Росії. Умови в цій зоні сприятливі для тваринництва, а також вирощування жита, озимої пшениці і картоплі. Середня температура липня в Санкт-Петербурзі 17⁰ C, січня -7⁰ C; у Москві, розташованій в глибині континенту, відповідно 18⁰ C і -11⁰ C.

Центрально-Чорноземний район і Поволжя - друга найважливіша для сільського господарства кліматична зона. Літні температури тут вищі, а землі - родючіші, але обмежуючим чинником є нестача вологи. Кількість опадів тут зменшується від 500 мм у Тамбові до 250 мм у Волгограді. В Астрахані, розташованій у зоні напівпустель неподалік Каспійського моря, середня температура липня 25⁰ C, січня - 0⁰ C.

Моря. Росія омивається морями Північного Льодовитого Океану - Баренцовим, Білим, Карським, Лаптєвих, Східносибірським і Чукотським - на півночі; Балтійським морем - на північному сході; Чорним, Азовським і Каспійським морями - на південному заході; Беринговим, Охотським і Японським морями - на сході.

Балтійське і Чорне моря забезпечують вихід Росії до Атлантичного океану. Порти Балтійського моря мають велике значення, але проходи до портів Фінської затоки заблоковані льодом протягом кількох зимових місяців. Тихоокеанські порти Владивосток і Находка через льодову блокаду не можуть приймати судна в середньому 110 днів на рік. Для забезпечення проходу у заполярний Мурманськ доводиться використовувати криголами протягом 50 днів на рік. Навігація Північнім морським шляхом від Мурманська до Тіксі (море Лаптєвих) припиняється щорічно на дев'ять місяців, а влітку вона підтримується лише за допомогою криголамів і повітряної розвідки.

Порти Росії не мають виходу у відкритий океан. Санкт-Петербург і Калінінград розташовані на Балтійському морі, яке з'єднується з Північнім морем (протоками) Ересунн і Каттегат; чорноморські судна повинні проходити через (протоки) Босфор і Дарданелли у Турції; Владивосток і Находка відрізані від океану Японськими островами, а вихід із Мурманська до Атлантичного океану здійснюється уздовж берегів Скандинавії.

Озера. Каспійське море на півдні Росії є найбільшим озером у світі. Його площа - 376 тис. кв. км, об'єм води - 78 тис. куб. км, рівень - на 27 м нижче рівня Світового океану, а найбільша глибина - 1025 м. Північна частина Каспію дуже мілководна (5-8 м). Каспійське море за солоністю (12-13 г/л) поступається океанам; у ньому водиться і прісноводна, і морська риба. Протягом багатьох років це море відступало, оскільки стік впадаючих у нього річок, в основному Волги, Уралу, Кури й Тереку, був меншим, ніж випаровування з його поверхні. З 1960-х років ця тенденція посилилася у зв'язку зі створенням на Волзі водосховищ і зрошувальної системи. Відповідно через обміління нерестовищ скоротилися улови осетрової риби. У 1980-х роках рівень Каспійського моря почав підвищуватися, однак причини цієї зміни поки що не з'ясовані.

Байкал у Сибіру - найглибше в світі озеро (його максимальна глибина - 1620 м). Тут зосереджено близько 20% всіх запасів прісної води на поверхні Землі (23 тис. куб. км). Повний кругообіг придонних вод займає вісім і більше років. Довжина Байкалу - 636 км, середня ширина - 48 км, площа - 31,5 тис. кв. км. Озеро замерзає із січня по квітень, а температура води навіть влітку не піднімається вище 13? градусів C, за винятком мілководних ділянок. В озеро впадає більше 300 великих і малих річок, а витікає з нього тільки одна - Ангара.

Озеро Байкал тектонічного походження; воно утворилося понад 25 млн. років тому. У ньому мешкають близько 2,6 тис. видів рослин і тварин (включаючи ендемічну байкальську нерпу).

Ладозьке озеро, розташоване на північному заході Росії, є найбільшим з озер Європи. Площа його - 17,7 тис. кв. км, глибина - близько 230 м.

Розташоване по сусідству Онезьке озеро займає площу 9,72 тис. кв. км, його глибина сягає 127 м.

Найбільша кількість озер і водосховищ зосереджена в північно-західній Росії і Західному Сибіру. Багато великих водосховищ створено дамбами, що перегородили великі річки. Серед них - Рибінське, Горьківське, Куйбишевське, Саратовське і Волгоградське водосховища на Волзі, Нижнєкамське - на Камі, Цимлянське - на Дону, Новосибірське - на Обі, Красноярське - на Єнісеї, Братське та Усть-Ілімське - на Ангарі.

Річки. Найбільші річки Росії (Об, Єнісей, Лена) впадають у Північний Льодовитий океан. Найбагатоводніша ріка - Єнісей (585 куб. км/рік), а найдовша - Об (від джерела Іртиша) - має довжину 5410 км і щорічно виносить в океан найбільшу кількість твердих речовин (16 млн. т). Всі сибірські ріки починаються в горах і течуть з півдня на північ. Крім названих, у Північний Льодовитий океан впадають Північна Двіна, Печора, Онега і Мезень у європейській частині Росії і П'ясина, Хатанга, Анабар, Яна, Індигірка, Колима в азійській частині країни.

Серед річок, що стікають в моря Атлантичного океану - Кубань і Дон впадають в Азовське море, а також Нева і Нарва, які впадають у Балтійське море. Нева - коротка (довжина - 74 км), повноводна річка, яка витікає з Ладозького озера; у її дельті розташований Санкт-Петербург.

Річка Волга, найдовша в Європі (3 694 км), впадає у Каспійське море. Вона поєднана каналами з Доном (і звідси з Азовським і Чорним морями), а також із Балтійським і Білим морями (через Неву і Північну Рухатиму). Тихий океан приймає стік всіх річок російського Далекого Сходу, в тому числі Анадиря, Камчатки, Пенжини та Амуру. Повноводний (403 куб. км/рік) Амур, довжиною 2824 км, на значній своїй довжині утворює кордон з Китаєм.

Незважаючи на велику кількість річок, внутрішнім водним транспортом перевозиться менше ніж 5% всіх вантажів. Це пояснюється тим, що більшість судноплавних річок скута льодами від чотирьох до дев'яти місяців на рік, а також широтним напрямком вантажопотоків. Росія володіє найбільшими у світі запасами гідроенергії, які зосереджені переважно у Сибіру. Грандіозні гідроенергетичні проекти були здійснені на ріках Ангара і Єнісей, але вони віддалені від західних районів, де існує проблема нестачі енергії.

Рослинність. Основні рослинні пояси - тундра, тайга, змішані ліси, лісостеп і степ.

Тундра (північний пояс) займає більше ніж 10% території Росії. Основна рослинність тундри - лишайники, мохи, труй і чагарники. Більша частина тундрових районів має багаторічну мерзлоту.

На південь від тундри розташована тайга, що займає близько 65% території Росії. На європейській частині країни переважають ялина та сосна, а в Сибіру - листвениця.

Зону змішаних лісів становлять хвойні породи дерев, береза, осика, липа і клен.

Серед широколистих лісів на заході переважають дуб, липа і клен, на сході - береза.

На південь і південний схід від зони широколистих лісів знаходиться лісостеп. Це район розвинутого сільського господарства.

Степ займає більш засушливу територію на південь від лісостепу. Дерева там ростуть лише в низинах річок. Ґрунти степів вважаються найродючішими у світі та ідеально підходять для таких зернових культур, як пшениця.

У східній частині Передкавказзя і на Прикаспійській низовині степ переходить у напівпустелі і пустелі, де з рослинності переважають ковил, полинь і солянки.

Субтропіки займають вузьку причорноморську смугу, що захищена на північному сході Кавказьким хребтом.

Тваринний світ. Біля берегів Північного Льодовитого океану водяться білий ведмідь, морж, тюлень, гагари і чайки. У тундрі - заєць, лемінг, песець, вовк, куріпка і біла сова. Перелітні птахи, включаючи гусей, лебедів, качок, крячок і куликів, гніздяться у тундрі протягом короткого північного літа. Північний олень навесні мігрує тундрою на північ, де заводить потомство, а на зиму повертається у тайгу.

Серед тварин російської тайги виділяють лося, кабаргу, рись, вовка, песця, бурого ведмедя, росомаху, куницю, горностая і соболя. Крім того, у тайзі живуть єнотовидний собака, полівки, бобри, пищухи і білки (у тому числі бурундук і летяга). З птахів водяться тетерев, шишкар, кедрівка, дятел, сойка і різні види сов.

У змішаних і широколистих лісах великі тварини майже повністю знищені внаслідок сільськогосподарського освоєння територій. Збереглися невеликі популяції кабана, бурого ведмедя, благородного оленя, бобра, борсука та норки. У лісах Східного Сибіру зустрічаються кабан, лось, зубр.

Корисні копалини. Складна геологічна будова зумовлює значну різноманітність корисних копалин, Росія добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами. Тут знаходяться великі поклади вугілля (Кузнецький, східна частина Донецького, Печорський, Іркутський, Південноякутський кам'яновугільні та Кансько-Ачинський і Підмосковний буро. вугільні басейни); нафти і газу (Волго-Уральська, Західносибірська, Північнокавказька, Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Є значні поклади торфу (Центральна Росія), горючих сланців (Поволжя), урану.

Родовища залізних руд залягають на Уралі, в Сибіру, в європейській частині країни (Курська магнітна аномалія, Кольський півострів). Марганцеві руди є на Уралі, в Західному і Східному Сибіру. Поклади руд кольорових металів - мідних, поліметалічних, олов'яних, алюмінієвих (боксити), дорогоцінних, рідкісних і рідко-земельних знаходяться на Уралі, в Західному Сибіру.

Значні поклади калійної і кам'яної солі зосереджені в Поволжі, Алтаї, Східному Сибіру, фосфоритів і апатитів - на Польському півострові, в європейському Центрі, Сибіру. Крім того, в країні є значні поклади сірки, азбесту, алмазів, різноманітних будівельних матеріалів.

4. Адміністративний устрій Російської Федерації

Відповідно до статті 65 Конституції Російської Федерації до складу Російської Федерації входять 83 рівноправні суб'єкти, у тому числі: 21 республіка (Адигея, Алтай, Башкирія, Бурятія, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марій Ел, Мордовія, Північна Осетія, Татарстан, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія), 46 областей, 9 країв, 4 автономних округа (Ненецький, Ханти-Мансійський, Чукотський, Ямало-Ненецький), одна автономна область (Єврейська), два міста федерального значення -- Москва і Санкт-Петербург.

5. Населення

На 1 січня 2009 року чисельність населення Росії склала 141 903 979 осіб.

Росія - багатонаціональна держава. У національному складі населення РФ переважна більшість росіян, чисельність яких становить 115,9 млн, або 79,8 % від всього населення, на другому місці -- татари (5,6 млн, або 3,8 %), на третьому -- українці (2,9 млн, 2 %), на четвертому -- башкири (1,7 млн, 1,2 %), на п'ятому -- чуваші (1,6 млн, 1,1 %), на шостому -- чеченці (1,4 млн, 0,9 %), на сьомому -- вірмени (1,1 млн, 0,8 %). Народи Росії розмовляють більше ніж 100 мовами і діалектами, що належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей, кавказької і палеоазіатської мовних груп. Серед найпоширеніших мов виділяються російська, українська, білоруська і німецька (індоєвропейська сім'я), татарська і чуваська (алтайська), удмуртська і марійська (уральська сім'я), чеченська (кавказька група).

Населення по території країни розподіляється нерівномірно, що пояснюється різноманітністю природних умов, історією освоєння, різним рівнем економічного розвитку окремих територій. Найгустіше заселена європейська частина країни, де проживає 2/3 населення пересічна густота становить 9 чол. на 1 км2, а в окремих районах - понад 100 чол. на 1 км² Смуга концентрації населення збігається з районами старого промислового та землеробського освоєння зі сприятливими для життя природними умовами зон мішаних лісів, лісостепу, степу. Водночас освоєння природних багатств, залучення їх у сферу економіки призвело до значних змін у розселенні, що позначилося на розвитку продуктивних сил.

Сучасне розселення в Росії характеризується процесами урбанізації, її можна віднести до високоурбанізованих країн. За даними перепису населення 2009 року, 73 % росіян -- міські жителі, 27 % -- сільські. Одна з основних особливостей демографічної ситуації останніх десятиліть в країні -- концентрація міського населення в незначній кількості густонаселених центрів. Понад 60 відсотків населення Росії зосереджено в трьох федеральних округах -- Центральному (26 %), Приволзькому (22 %) і Південному (16 %). Найменш численним є Далекосхідний федеральний округ -- 4,6 % населення. Третина жителів Росії зосереджена в найбільших містах -- «мільйонерах» (13 міст): у Москві, Санкт-Петербурзі, Новосибірську, Єкатеринбургу, Нижньому Новгороді, Самарі, Омську, Казані, Челябінську, Ростові-на-Дону, Уфі, Волгограді, Пермі. Москва входить до числа 20 найбільших міст світу.

Сільське розселення більшою мірою визначається природними умовами, які впливають також і на господарську діяльність. Тому в степовій та лісостеповій зоні найбільша густота сільського населення. Тут села великі як за розміром, так і за людністю (500-1000 чоловік), а в Нечорнозем'ї, навпаки, переважають малі села (до 200 чоловік).

На демографічних процесах у країні позначилась сучасна ситуація в економіці й політиці, пов'язана з переходом до ринкових відносин. Вона призвела до зниження рівня життя, а в психологічній сфері - до втрати впевненості в майбутньому. Це позначилося насамперед на народжуваності, а отже, і на природному прирості населення, який нині в країні становить 0,7 %, а в окремих районах (Поволжя, Західний Сибір) має ще нижчі показники.

Водночас у Росії, порівняно з державами Центральної Європи, - незначний рівень безробіття. Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: більша частина населення зайнята в матеріальному виробництві і тільки третина -у невиробничій сфері.

Автономні республіки Росії мають велику частку росіян у своєму населенні - від 88% в Карелії до 9% у Дагестані. Етнічні росіяни становлять більшість населення в автономних республіках Хакасія, Карелія, Бурятія, Адигея, Мордовія, Алтай, Удмуртія, Якутія і Комі, а також утворюють першу за чисельністю населення групу в Башкортостані, Карачаєво-Черкесії, Марій Ел і в більшості національних округів.

У країнах, які раніше входили до складу Радянського Союзу, проживає понад 25 млн. росіян (у той же час майже 35 млн. неросійських жителів колишнього СРСР перебувають за межами своєї етнічної батьківщини). Найбільше росіян - на Україні (11,3 млн. осіб, або 22% її населення), в Казахстані (6,2 млн., або 38%), Узбекистані (1,6 млн., або 8%) і Білорусі (1,3 млн., або 13%). Меншу, але все ж значну частку населення, росіяни становлять у Молдові, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані і в Азербайджані. У прибалтійських країнах - Естонії, Латвії і Литві - росіян налічується 1,4 млн. осіб; при цьому вони становлять більше ніж третину населення Латвії та Естонії.

6. Державний устрій

Російська Федерація - демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління.

12 червня 1990 року проголошено державний суверенітет РРФСР і ухвалено Декларацію про державний суверенітет РРФСР. 25 грудня 1991 року республіка перестала бути радянською соціалістичною. Вона отримала офіційну назву Російська Федерація (Росія).

Глава держави - президент, який обирається громадянами Російської Федерації на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на шість років не більше ніж на два строки поспіль. Президентом може бути обраний громадянин Російської Федерації, не молодший 35 років, який постійно проживає у Російській Федерації не менше 10 років. При вступі на посаду Президент складає народові присягу. Він є гарантом Конституції Російської Федерації, прав і свобод людини і громадянина, вживає заходів з охорони суверенітету Російської Федерації, її незалежності та державної цілісності, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Згідно з Конституцією Російської Федерації і федеральними законами, визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, представляє Російську Федерацію всередині країни і в міжнародних відносинах. Президент призначає із згоди Державної Думи Голову уряду, має право головувати на засіданнях уряду, приймає рішення про відставку уряду, представляє Державній Думі кандидатуру для призначення на посаду голови Центрального банку, порушує перед Державною Думою питання про звільнення з посади голови Центрального банку. Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил Російської Федерації.

Президент Російської Федерації - Дмитро Анатолійович МЕДВЕДЄВ, обраний 2 березня 2008 р. Приступив до виконання обов'язків 7 травня 2008 р.

Парламент Російської Федерації є представницьким і законодавчим органом. Постійно діючий орган. Складається з двох палат - Ради Федерації (Верхня палата) і Державної думи (Нижня палата).

До Ради Федерації входять 168 членів по 2 представники від кожного суб'єкта Російської Федерації (по одному від законодавчого і виконавчого органів державної влади суб'єкта). Представник від виконавчого органа призначається вищою посадовою особою суб'єкта РФ на строк його повноважень, від законодавчого - обирається законодавчим органом на строк повноважень цього органа.

Державна дума складається з 450 депутатів, які обираються за пропорційною основою (пропорціонально кількості голосів, поданих за федеральні списки кандидатів у депутати, висунутих політичними партіями) терміном на 5 років. Одна й та ж сама особа не може бути одночасно членом Ради Федерації і депутатом Державної Думи.

Депутати Державної Думи працюють на професійній постійній основі і не можуть перебувати на державній службі, займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності. Депутатом Державної Думи і Ради Федерації може бути обраний громадянин Російської Федерації, якому виповнився 21 рік і який має право брати участь у виборах.

Виконавчу владу здійснює уряд Російської Федерації. Він складається з голови, його заступників і федеральних міністрів. Голова уряду призначається президентом за згодою Державної думи, може подати у відставку, яка приймається або відхиляється президентом. Перед новообраним президентом уряд складає свої повноваження. Уряд розробляє і подає Державній думі федеральний бюджет і забезпечує його виконання; забезпечує проведення єдиної фінансової, кредитної і грошової політики, забезпечує проведення єдиної державної політики в галузях культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, екології; управління федеральною власністю, вжиття заходів щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

Судова влада. Правосуддя в Російській Федерації здійснюється тільки судом. Судова влада здійснюється через конституційне, цивільне, адміністративне і кримінальне судочинство.

Конституційний Суд складається з 19 суддів. На запит президента, Ради Федерації або депутатів Державної Думи, Уряду, Верховної Ради і Вищого Арбітражного Суду, органів законодавчої і виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації вирішує справи у відповідності з Конституцією Російської Федерації.

Верховний Суд - вищий судовий орган у цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справах по підсудних судах загальної юрисдикції, здійснює у передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їх діяльністю і дає роз'яснення з питань судової практики. Вищий Арбітражний Суд Російської Федерації є вищим судовим органом з вирішення економічних суперечок та інших справ, які розглядаються арбітражними судами, здійснює у передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їх діяльністю. Прокуратура Російської Федерації становить єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоячих прокурорів вищестоячим і Генеральному Прокуророві Російської Федерації.

Місцеве самоврядування в РФ забезпечує самостійне вирішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю.

Місцеве самоврядування здійснюється громадянами шляхом референдуму, виборів, інших форм прямого волевиявлення, через виборні та інші органи місцевого самоврядування. Структура органів місцевого самоврядування визначається населенням самостійно.

7. Стан економіки Російської Федерації

Структура економіки. У структурі економіки Росії переважає важка промисловість, особливо металургія, хімія, машинобудування та енергетика. Добре розвинута лісова промисловість: лісові ресурси Росії - найбільші у світі. Росія має також найбільші у світі розвідані запаси природного газу і другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру і на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити, нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів знаходиться в Сибіру, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку і транспортування сировини на місця переробки та споживання.

Економічні райони. Росія поділяється на 11 великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-В'ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський і Далекосхідний.

Видобуток нафти і газу зосереджений у Західному Сибіру, гідроелектростанції, кольорова металургія і лісова промисловість - у Східному Сибіру. На Далекому Сході видобувають золото, алмази, він славиться рибою і морепродуктами. У Північному районі основними галузями є добування вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю та інших металів, а також заготівля лісу і вилов риби. У Північно-Західному, Центральному, Волго-В'ятському, Уральському і Поволзькому районах розвинуті машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість, енергетика і сфера послуг. Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинуте сільське господарство і харчову промисловість.

Росія -- індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. У РФ добувають усі види мінерального палива, а також більшість видів мінеральної сировини. Є три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії. Розвинені всі види транспорту, але величезні простори Сибіру практично не мають залізниць та сучасних автодоріг. Натомість діють системи магістральних нафто- і газопроводів. Морський транспорт забезпечує значну частину перевезень. Найважливіші порти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка і інші.

Залізниці, велика частина яких розташована в Європейській Росії, перевозять три чверті всіх вантажів. Річковий і автомобільний транспорт перевозять до 15 % вантажів. У багатьох районах Півночі й Далекого Сходу єдиним видом транспорту є авіація. Економічна криза кінця 1990-х років фактично ізолювала багато північних регіонів від центра, так як через погано розвинену інфраструктуру держава не спроможна оплачувати транспортування вантажів.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A.]: ВВП -- $ 314 млрд. темп зростання ВВП -- (-4,6)%. ВВП на душу населення -- $2138. Прямі закордонні інвестиції -- $ 617 млн. Імпорт -- $ 75,5 млрд. (Німеччина -- 11,0 %; Білорусь -- 10,0 %; Україна -- 6,9 %; США -- 6,2 %; Казахстан -- 4,8 %). Експорт -- $ 97,7 млрд. (Україна -- 9,1 %; Німеччина -- 9,0 %; Білорусь -- 7,9 %; США -- 6,8 %; Нідерланди -- 6,2 %). Близько. 70 % експорту РФ -- бл. 50 млрд. дол. -- пов'язано з вивозом сировини. За даними Російських джерел у 2002 р. прямі іноземні інвестиції в Росії склали біля 4 млрд. дол.

Імпорт -- $ 260,4 млрд. (Німеччина -- 16,3 %; Китай -- 12,4 %; Італія -- 6,9 %; Україна -- 5,0 %; Японія -- 4,9 %; Білорусь -- 4,0 %). Експорт -- $ 365 млрд. (Німеччина -- 9,5 %; Нідерланди -- 7,5 %; Туреччина -- 6,0 %; Італія -- 5,6 %; Україна -- 5,0 %; Китай -- 5,0 %; США -- 4,8 %; Білорусь -- 4,6 %; Швейцарія -- 4,0 %). Майже 70 % експорту РФ -- близько 250 млрд. дол. -- пов'язано з вивозом сировини.

Виробка електроенергії -- 957 млрд. кВт*год (1993). На тер. РФ функціонують об'єднані енергетичні системи Центру, Північного-Заходу, Поволжя, Південного. Кавказу, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу. Діють ТЕС, ГЕС, АЕС. Росія володіє найбільшими у світі запасами гідроенергії, які зосереджені переважно в Сибірі. Грандіозні гідроенергетичні проекти були здійснені на ріках Ангара і Єнісей, але вони віддалені від західних районів, де відчувається нестача енергії.

8. Загальна характеристика господарства Росії

Росія має значний економічний потенціал, що становить майже 60 % колишнього економічного потенціалу СРСР. Проте за рівнем економічного розвитку країна посідає 25-27 місце в світі. Для господарства Російської Федерації характерна складна багатогалузева структура, в якій переважає промислове виробництво

У своєму розвитку господарство країни спирається на власну добре розвинуту сировинну базу. На території Росії концентрується 9/10 запасів вугілля і торфу, близько 3/4 горючих сланців, майже 3/4 гідроресурсів та 2/3 залізної руди й понад 9/10 запасів деревини країн колишнього СРСР.

Міжгалузеві комплекси забезпечують Росії відповідне місце в міжнародному та регіональному поділі праці, хоч останнім часом її економіка зазнала значного спа ду. Кризові явища охопили всі галузі виробництва. Причини цього криються в екстенсивному розвитку в попередні десятиліття, в моральному і фізичному зношенні обладнання, застосуванні застарілих енергомістких, трудомістких, екологічно небезпечних технологій, що веде до випуску дорогої й неконкурентоспроможної продукції. Підприємства банкрутують і дуже гострою є проблема взаєморозрахунків між ними та окремими галузями. До того ж вони зв'язані поставками сировини, палива, устаткування, комплектуючих, що були встановлені ще в період командно-адміністративної системи СРСР, що за сучасних умов переходу до ринкових форах господарювання призводить до розриву зв'язків або до їх ускладнення.

У промисловості переважають галузі важкої індустрії, яка спирається на потужну паливно-енергетичну базу.

Паливно-енергетичний комплекс країни орієнтований на інтенсифікацію видобутку природного газу, нафти, дешевого вугілля. Сучасний стан цього комплексу подібний до того, який був у США на початку 60-х років: зростання експорту газу, нафти, нафтопродуктів при одночасному падінні їх виробництва. За обсягами видобутку нафти Росія поступається нині Саудівській Аравії та США. Зменшився обсяг експорту нафти і нафтопродуктів у країни СНД та Балтії. Через брак коштів понад 40 тис. свердловин, або третина від загальної їх кількості, законсервовані й можуть бути закриті. Втрати нафти становлять 10 % через несправності в трубопроводах.

За оцінками спеціалістів, на Росію припадає 36 % світових запасів природного газу, з них 78 % знаходяться в Західному Сибіру, 4 % - в Східному Сибіру й на Далекому Сході, 7 % - в зоні шельфу Охотського, Баренцового, Карського морів, півострова Ямал. Нині головними районами видобутку газу є Західний Сибір (в основному території Ямало-Ненецького національного округу), Повол жя, Північний Кавказ, острів Сахалін.

У Росії продовжує формуватися найбільша в світі загальнодержавна система газопостачання, яка об'єднує близько 200 газових і газоконденсатних родовищ системою магістральних газопроводів довжиною понад 140 тис. кілометрів.

Вугільна промисловість виявилась у найважчому становищі: понад 70 % шахт, в яких концентрується близько 50 % промислових запасів вугілля, не реконструювались останні 20 років. Припинення державних дотацій у галузь призвело до щорічного зменшення видобутку на 8-10 %. Проте нині частка вугілля становить 40 % в енергетиці, 15 % - в коксохімії, 10-20 % - в інших видах енергоспоживання. В умовах, коли нафта й газ стають переважно експортною продукцією, частка вугілля на внутрішньому ринку зростатиме. Основними вугільними басейнами Росії є Кузнецький, Печорський, Південноякутський (перебуває в стадії формування) та Кансько-Ачинський.

В енергетиці країни провідне місце посідають теплові електростанції, які працюють переважно на низькосортному кам'яному та бурому вугіллі, торфі, горючих сланцях, а також на газі (в районах видобутку).

На атомну енергетику припадає близько 11 % загального виробництва електроенергії, а в європейській частині країни - 25 %. Планується нарощування енергоблоків на діючих АЕС: Кольській, Білібінській, Курській, Калінінській. Балаковській.

Майже 5 % від загального виробництва електроенергії дають так звані нетрадиційні виробники електроенергії. Це Кислогубська припливна, Паужетська геотермальна станції, вітрові електростанції різної потужності (їх близько 1500), а також станції сонячного теплопостачання і біоенергетичні установки. Крім Курило-Камчатської зони, де знаходяться основні запаси термальних вод, перспективними є райони Північного Кавказу, півдня Західного Сибіру, Східний Сибір (Бурятія, Тува).

на північному Кавказі (Дагестан, Ставропольський та Краснодарський краї) для теплопостачання. В північних та північно-східних районах Росії, які не були охоплені централізованим енергопостачанням, є значні резерви комбінованого використання традиційних та нетрадиційних джерел (особливо використання вітрової енергії).

На власній сировинній базі розвивається й металургійна промисловість. У Росії дістала розвиток чорна та кольорова металургія. Основними базами чорної металургії є:

1) Уральська, що працює переважно на власній руді та девізному (з Кузбасу і Казахстану) паливі. Тут розміщені комбінати повного циклу, що випускають чавун, сталь, прокат. Основні центри - Магнітогорськ, Нижній Тагіл, Новотроїцьк, Челябінськ.

2) Центральна, використовує залізні руди КМА та паливо з Донбасу і Печорського басейну. Поряд з традиційними доменними виробництвами дістали розвиток нові технології (електрометалургія, виробництво феросплавів, порошкова металургія). Центри - Москва, Електросталь, Новолипецьк, Старий Оскол.

3) Сибірська, що розвивається на власній сировині. Найпотужніші підприємства, що виробляють чавун, сталь, прокат, концентруються в Новокузнець-ку. Сталь і прокат дають також підприємства Новосибірська, Красноярська, Комсомольська-на-Амурі.

Великим металургійним центром, що забезпечує металом промислово розвинутий Північний Захід Центральної Росії, є Череповець, підприємства якого використовують руди Кольського півострова та вугілля Печорського басейну.

Металургійні підприємства Росії спеціалізуються на випуску окремих марок сталі, прокату, що зумовлює широкий обмін продукцією та розгалужені зв'язки щодо збуту. За цією продукцією Росія посідає четверте місце в світі.

Підприємства кольорової металургії розміщені на Уралі (мідна та алюмінієва промисловість), Кольському півострові (нікелево-кобальтова, алюмінієва), Північному Кавказі (свинцево-цинкова), Східному Сибіру та Далекому Сході (свинцево-цинкова, нікелево-кобальтова, олов'яна, титано-магнієва, алюмінієва). Саме в східних районах зосереджені нові родовища (Удоканське міднорудне). На базі електроенергії потужних ГЕС (Красноярськ, Іркутськ, Братськ) розвивається алюмінієва промисловість. В Якутії добувають алмази. За обсягами їх виробництва Росія посідає одне з провідних місць у світі.

Металургійна промисловість майже всюди поєднується з хімічною промисловістю, виробництвом будівельних матеріалів. Хімічна промисловість Росії спеціалізується як на продукції основної хімії (передусім це - мінеральні добрива, лаки, фарби, кислоти), так і на продукції хімії полімерних матеріалів (пластмаси, синтетичний каучук, хімічні та штучні волокна, гумо-технічні вироби). В цілому визначає розміщення підприємств хімічної промисловості різноманітна сировинна база. Основними районами її розвитку є Центральна Росія, Поволжя, Урал, Західний Сибір. У Західному Сибіру є перспективи щодо розвитку галузі на основі комплексного використання ресурсів нафти і газу.

Машинобудування є однією з провідних галузей промисловості Росії. Воно має багатогалузевий динамічний характер, віддзеркалюючи в своїй структурі зміни потреб господарства країни. Машинобудуванню властива глибока спеціалізація та широке кооперування виробництва.

Машинобудування та металообробка - одна з найстаріших галузей промисловості Росії. Ще у царській Росії вона розвивалася переважно в Центральному Петербурзькому та Уральському районах. Під час індустріалізації машинобудівні виробництва перемістилися в східні райони - Сибір, Далекий Схід, а науково-технічний прогрес істотно змінив галузеву структуру, підвищив роль середнього і точного машинобудування.

Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз, тому переважно концентрується на Уралі (Єкатеринбург, Орськ), в Сибіру (Красноярськ, Іркутськ), в Центральній Росії (Бєлгород), де виробляють устаткування для гірничої та металургійної промисловості, енергетики. Історичним центром енергетичного машинобудування є Санкт-Петербург.

Транспортне машинобудування, зокрема виробництво локомотивів, вагонів зосереджене в Центральній Росії (Коломна, Брянськ, Твер), на Північному Кавказі (Новочеркаськ), Уралі (Нижній Тагіл). Суднобудування тяжіє до морських (Санкт-Петербург, Астрахань, Мурманськ, Владивосток) та річкових портів (Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтується на споживача. Переважає виробництво зернових (Ростов-на-Дону, Таганрог, Красноярськ), льоно- та картоплезбиральних (Центральний район) комбайнів.

Для галузей середнього машинобудування характерне широке кооперування і технологічна спеціалізація. Автомобілебудування, орієнтуючись у розміщенні на трудові ресурси, починало розвиватись у центрі європейської частини Росії (Москва, Брянськ), згодом перемістилося на схід і нині його основним районом є Поволжя. Тут випускають великовантажні (Набережні Човни), середньовантажні (Нижній Новгород, Ульяновськ) та легкові автомобілі (Тольятті, Нижній Новгород), автобуси. Виробництво тракторів розміщене в Поволжі (Волгоград, Чебоксари), в Центральній Росії (Володимир, Липецьк, Санкт-Петербург), на Уралі (Челябінськ) та в Сибіру (Рубцовськ). Верстатобудування історично склалося в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), а нині розвинуте повсюдно, часто визначаючи спеціалізацію економічного району, вузла, центру.

До середнього машинобудування належить і військово-промисловий комплекс (ВПК), діяльність якого та розміщення підприємств донедавна вважалися державною таємницею. Основні райони зосередження ВПК - Урал (20 %), Центральна Росія (17 %), Волго-Вятський район (13 %), північно-західні райони Росії (10 %). У Москві третина підприємств та майже половина наукових установ зв'язана з військовим виробництвом. Нині ВПК зазнав значної перебудови в зв'язку з конверсією, яка відкрила можливості використання великого науково-технічного потенціалу для потреб економіки країни.

Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки, новітні виробництва (робототехніка, біотехнології тощо) концентруються в районах з розвинутим науковим потенціалом, забезпеченим кадрами високої кваліфікації - в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), на Уралі (Єкатеринбург), в Сибіру (Новосибірськ).

У Росії сприятливі умови для розвитку лісового комплексу. Близько 65 % території країни розташовано в зоні лісів. У європейській частині Росії це темнохвойна тайга, в азіатській - світло-хвойна, представлена цінними породами дерев (кедр, модрина), на південному заході - мішані ліси. Розвинуті всі ланки лісового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка. На значній сировинній базі Працює целюлозно-паперова промисловість. Виробництва концентруються переважно на півночі європейської частини країни та Уралі, у Західному та Східному Сибіру, Далекому Сході.

Легка промисловість, зокрема текстильна, є однією з найстаріших галузей господарства, що визначала спеціалізацію країни ще на початку століття. Підприємства текстильної промисловості використовують в основному довізну сировину (крім льонy). Спеціалізуються на випуску льняних, бавовняних та шовкових тканин. Налагоджене швейне, взуттєве, трикотажне виробництва. Основним районом концентрації підприємств легкої промисловості є Центральна Росія (Іваново, Орєхово-Зуєво, Москва, Ярославль, Твер). Другий район розвитку легкої промисловості, який також майже повністю використовує довізну сировину, формується в Сибіру (Барнаул, Бійськ, Красноярськ).

Агропромисловий комплекс Росії базується на розвинутому сільському господарстві та потужному переробному виробництві харчової промисловості. Росія -- значний виробник зерна, м'яса, масла, інших видів сільськогосподарської продукції, посідає за обсягами цієї продукції 2-4 місце в світі.

Російське сільське господарство, яке виробляє більше ніж одну п'яту валового національного продукту країни, спеціалізується по регіонах. Три п'ятих орних земель засіваються пшеницею, ячменем, вівсом і житом. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (особливо соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у середній смузі та на північному заході) і баштанні культури (на півдні).

У структурі сільського господарства переважає тваринництво. Зернові вирощують на родючих чорноземних грунтах лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшеницею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західному Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході..

Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарства Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Нечорноземної зони Центральної Росії. Це найбільший у світі масив цієї культури, що е основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні Цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя.

Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галузями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цитрусових, Нижнє Поволжя - баштанних культур.

Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасовища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісостепової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів.

Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розвинуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва - оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви - яків.

Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвивалося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії.

Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова про-мисловість. Повсюдно діють підприємства м'ясної, маслоробної, молочної, молоч-конcepвнoї, хлібопекарської, кондитерської промисловості, пивоваріння, інші галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ).

Транспорт. Росії відіграє надзвичайно важливу роль, забезпечуючи зв'язки між галузями господарства та окремими її територіями. Розвинуті всі види сухопутного, водного та повітряного транспорту. Провідна роль у перевезенні вантажів та пасажирів належить залізничному транспорту. Потужні транспорті потоки спрямовані у напрямах Центральна Росія - Урал, Центр - Сибір, Центр - Південь. У європейський частині країни мережа залізниць густіша, ніж у східних районах, але на сході вони відіграють дуже значну роль у господарському житті.

Залізниці, більша частина яких розташована у Європейській Росії, перевозять три чверті всіх вантажів. Річковий та автомобільний транспорт перевозять близько 15% вантажів. У багатьох районах Півночі і Далекого Сходу єдиним видом транспорту є авіація.

У перевезенні вантажів та пасажирів на незначні відстані зростає роль автомобільного транспорту.

У внутрішніх вантажоперевезеннях друге місце посідає річковий транспорт. Найбільш значним є Волго-Камський басейн, де обробляється 2/3 річкових вантажів країни (переважно нафта, ліс, будівельні матеріали).

Морський транспорт забезпечує розвиток внутрішніх зв'язків (Північний морський шлях) і зовнішньоекономічну діяльність. Значними портами є Санкт-Петербург, Новоросійськ, Владивосток, Архангельськ. Портом п'яти морів вважається Москва.

В європейській частині Росії поєднання всіх видів транспорту утворило такі потужні транспорті вузли, як Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Самара, Волгоград, Єкатеринбург. В азіатській транспортні вузли зосереджені переважно на півдні - Омськ, Новосибірськ, Хабаровськ. У Східному Сибіру та на Далекому Сході переважає повітряний транспорт у поєднанні з автомобільним, річковим, а на узбережжі Тихого океану - з морським. Значними транспортними центрами тут є Якутськ, Магадан, Анадир, Петропавловськ-Камчатський.

Переважно сухопутний транспорт забезпечує зв'язки Російської Федерації з усіма країнами-сусідами, експортуючи сировину та обладнання. Імпортує Росія вугілля, сталь, прокат, устаткування та комплектуючі для розвитку важкої промисловості, харчові продукти (зерно, цукор, олію, вовну, бавовну тощо).

Список використаної літератури

географічна росія господарство природний

1. Авраменко О.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Х.: ХНЕУ, 2005. - 112 с.

2. Булатов А.С. Мировая экономика. - М.: Юристъ, 2003. - 349 с.

3. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.