27

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Основні дані

2. Історія

3. Характеристика загальних контурів політичної системи

4. Аналіз особливостей політичних процесів

5. Положення Іспанії в світовій економіці і політиці

6. Виклики і загрози безпеці

Список використаних джерел

1. Основні дані

Площа -- 505 тис. км².

Населення -- 39,2 млн. чоловік.

Столиця -- Мадрид.

Державний устрій -- парламентська монархія.

Відкриття X. Колумбом Америки (1492 р.) і навколосвітня подорож Ф.Магеллана (1519-1521 pp.) мали своїм наслідком створення однієї з найбільших у світовій історії імперії. Крім колоній у Новому Світі до її складу входили Філіппіни, окремі території в Африці, а згодом і значні володіння в Європі. Проте вже в кінці XVI ст. почався занепад феодальної Іспанії. Поступово вона втратила всі свої володіння і перетворилася на відсталу, бідну і слабку країну, яка тільки в другій половині XX ст. стала на шлях індустріального розвитку.

Роль Іспанії в сучасному світі визначається також тим, що іспанська мова є державною і літературною мовою більшості країн Латинської Америки. В значній мірі вони сприйняли іспанську культуру і традиції. Іспанія, разом з Італією і Францією, є найбільшою середземноморською країною і одним з лідерів світового туризму.

Природні ресурси. Іспанія -- країна на Піренейському (Іберійському) півострові. За територією і населенням вона належить до найбільших країн Європи. В XV-XVI ст. Іспанія, як і Португалія, відігравала першорядну роль у Великих географічних відкриттях і колоніальних загарбаннях.

Сучасна Іспанія займає 5/6 Піренейського півострова, їй належать Болгарські острови в Середземному морі й Канарські острови в Атлантичному океані. Вона є одночасно атлантичною і середземноморською країною.

Від решти Європи її відокремлюють Піренеї -- одні з найбільш важкопрохідних гір континенту, що витягнулися в широтному напрямку на 450 км. Сучасні транспортні системи (залізниці і шосе) оминають їх уздовж морського узбережжя. Від Африки Іспанію відокремлює Гібралтарська протока завширшки 13 км. її легко долали вже в найдавніші часи. Тепер Ґібралтарська протока є одним з найнапруженіших морських шляхів у світі.

В адміністративному відношенні Іспанія поділяється на 17 автономних провінцій.

Понад 3/5 території Іспанії займає плоскогір'я Месета (іспанською мовою -- «стіл»). Середня висота його становить 700-800 м н.р.м. На півночі та півдні Месета оточена горами, в західному напрямку вона поступово знижується і закінчується на території Португалії.

Месета -- посушливий степ з континентальним кліматом, малородючими ґрунтами і бідною рослинністю. Умови для сільського господарства тут складні. Літо жарке, зими прохолодні. Середня температура липня 27° С, січня -1° С. Річна сума опадів коливається в межах 300-350 мм. Часто бувають посухи. Режим місцевих річок нестійкий. Влітку вони маловодні. Враховуючи їхнє значення для водопостачання і зокрема іригації, чимало зроблено для регулювання їх стоку. На них багато гідроспоруд і водосховищ.

Північні гори (Кантабрійські і Піренейські) багаті на гідроресурси, ліс і пасовища. Для них характерна висотна зональність. М'який і вологий клімат має вузька рівнинна смуга узбережжя Біскайської затоки.

Специфічну частину Іспанії становлять відкриті на південь і закриті з півночі горами узбережжя Середземного моря і Андалузька рівнина (басейн річки Твадалквівір). Це субтропіки середземноморського типу з жарким сухим літом і м'якою вологою зимою, з родючими ґрунтами і можливостями для штучного зрошення. Разом з Балеарськими і Канарськими островами ця територія має найсприятливіші умови для субтропічного землеробства і рекреації.

Іспанія має поклади високоякісних залізних руд і низької якості вугілля. Інші корисні копалини різноманітні, але невеликі за покладами. Вразливим місцем мінеральної бази країни є слабка забезпеченість власними енергоресурсами.

Населення і трудові ресурси Іспанії. Найдавнішими відомими предками сучасних іспанців вважаються племена іберів, питання про походження яких залишається невирішеним і досі. З II ст. до н.е. і до V ст. н.е. вони перебували під владою Стародавнього Риму і були романізовані. Значний вплив на формування іспанського етносу мали також араби і бербери, які в 711-718 pp. завоювали весь Піренейський півострів і яких місцеве населення називало маврами. Сучасний іспанський етнос склався під час Реконкісти -- відвоювання земель у арабів, яке закінчилося тільки в 1492р.

Офіційною мовою є іспанська (кастильська). Вона належить до романської групи індоєвропейських мов і близька до португальської, французької та італійської. В трьох північних областях: Каталонії, Басконії і Ґалісії, які в свій час не були завойовані арабами, а Басконія не була завойована навіть Стародавнім Римом, зберігаються і досі місцеві мови. Вони мають статус других офіційних мов. У Каталонії -- каталонська, споріднена з провансальською мовою Франції; в Басконії -- баскська (становить окрему мовну сім'ю); в Ґалісії -- галісійський діалект португальської мови. Офіційною релігією Іспанії є католицизм. Регіоналізм і католицька релігія мають великий вплив на суспільне життя країни.

В епоху Великих географічних відкриттів іспанці масово переселялися в Новий Світ і стали важливим компонентом більшості сучасних латиноамериканських етносів. Нині за межами країни найбільше іспанців проживає у Франції'.

Понад 9/10 населення вважається міським і тільки 9 % -- сільським. При оцінці цього факту слід враховувати, що невеликі міста Іспанії мають порівняно високий процент аграрного населення. Найвища густота населення (понад 100 чоловік на 1 км²) характерна для північних вологих і південних середземноморських територій. На внутрішній посушливій Месеті, якщо не брати до уваги столичну агломерацію Мадрида середня густота населення не перевищує 20-30 чоловік на 1 км. Найбільшими містами Іспанії є Мадрид і Барселона.

Система освіти в Іспанії. Для освіти в Іспанії характерне сполучення багатовікових академічних традицій з динамічністю навчальних програм, що адаптуються до потреб сьогоднішньої Європи. Широкі можливості професійного ринку Іспанії залучають молодь різних країн до освіти в Іспанії. Багато хто з них розглядають питання освіти в Іспанії як перший щабель своєї майбутньої професійної кар'єри в цій країні й інших країнах Європейського Союзу.

В 1996-2000 роках пройшла реформа освіти в Іспанії й поряд зі старою системою, успадкованої з 1970 р., діє нова, і до того ж, у деяких центрах розроблена своя - експериментальна система освіти в Іспанії. В основному реформа торкнула початкову освіту й середніх шкіл, що ж стосується університетів, то тут варто мати на увазі, що кожний університет в Іспанії є автономним і може вносити свої зміни (часом істотні) у програму.

До шести років діти вчаться складно викладати свої думки в дитячих садках (Centros de educacion infantil). Потім настає черга школи, що ділиться на початкову (Centros de educacion primaria) і середню (Centros de educacion secundaria). Школу зобов'язані відвідувати всі діти у віці від 6 до 14 років. За початковим дворічним циклом (ciclo inicial) йде так званий "середній" цикл (ciclo medio), що триває три роки, а потім - трирічний "випускний" цикл (ciclo superior). Втім, статистика показує, що 80% 16-літніх і 73% 17-літніх іспанців продовжують навчання в школі.

В Іспанії університети є основним типом вищих навчальних закладів, частка яких становить 95% від загального числа вузів. У країні є також ряд інших вищих навчальних закладів, які звичайно готовлять фахівців у специфічних областях, у таких, наприклад, як мистецтво або військова справа. В Іспанії є як державні, так і приватні університети. У даний час налічується 46 державних і 12 приватних університетів в Іспанії, офіційно визнаних державою. Навчання в переважній більшості іспанських університетів ведеться іспанською мовою.

2. Історія

Сучасна людина розселилася на Піренейському півострові біля 35 тис. років тому. Декілька типів культур змінили один одного. Можливо, сучасні баски -- нащадки одних з перших поселенців в Європі після закінчення льодовикового періоду. За 1200 років до н.е. побережжя почало освоюватися фінікійцями. Заснована ними колонія Гадес -- нині місто Кадіс. Фінікійці і греки залишили свідоцтва про місцеві племена, що узагальнено називалися іберами, що володіли досить високою культурою, але що розпадалися на безліч дрібних племен і не мали єдиної організації. В 5-3 ст. до н.е. сюди прийшли кельти і змішалися з іберами в народ кельтиберів. Після Пунічних воєн (3-2 ст. до н. е.) римляни почали підкорення Іберії, що завершилося під час правління імператора Серпня (Римська Іспанія).

З 2 ст. н.е. тут стало розповсюджуватися християнство. З 2-ої половини 5 ст. н.е. сюди вторгнулися вестготи і заснували тут королівство. В 711-718 майже всю територію Іспанії завоювали араби, що включили країну в свій Халіфат. Незабаром Халіфат розпався на ряд держав. В Кордові утрималося правління династії Омейядов, що досягло свого розквіту в 10 ст. Християнські королівства (Кастилія, Арагон, Леон) вели безперервну боротьбу за відвоювання території у маврів (Реконкіста). В 1492 королівство Арагон, що об'єдналося, і Кастилія узяли останній оплот маврів -- Гранаду. В цей же період Іспанія відправляє свої кораблі в Новий Світ, завойовує величезні колонії. В Європі в правління імператора Карла V Габсбурга (1516-56 рр.) Іспанія є центром Священної римської імперії і найбільшою державою, опорою Католицької церкви в боротьбі з Реформацією, що почалася. Поразка іспанського флоту ("непереможної армади") в 1588, програш війни з Англією в 1607 і втрата нідерландських провінцій в 1609 ознаменували кінець впливу в Європі. Притока золота із заморських колоній не сприяла розвитку місцевого сільськогосподарського і ремісничого виробництва. В правління Філіпа III почалася епоха занепаду Іспанії, чому сприяла і інквізиція, що пригнічувала всяку вільну думку. На поч. 18 ст. боротьба європейських династій за іспанський престол привела до війни за іспанський спадок, на зміну Габсбургам прийшли Бурбони. В 19 ст. відбулося 5 незавершених революцій: в 1808-1814, 1820-1823, 1834-1843, 1854-1856 і 1868-1874. Боротьба йшла не стільки між монархістами і лібералами, скільки між прихильниками модернізації і традиціоналістами. Після всіх революцій затвердилася конституційна монархія.

В 1812-1826 добилася незалежності велика частина іспанських колоній в Латинській Америці, до поч. 20 ст. ті, що залишилися, в основному перейшли до США і Німеччини.

В 1923, при живому монарху, встановилася військова диктатура генерала М. Примо де Рівери. Король вже в цей період не володів ніякою владою в країні. В січні 1930 р., після втрати підтримки в армії, не зумівши виправити положення справ після гострої економічної кризи минулого року, країну покидає її диктатор. 14 квітня 1931 від свого престолу відрікся останній з Бурбонів, Альфонс XIII -- підтримуючі його партії зазнали нищівну поразку на виборах. Уряд сформували прихильники зміни ладу. Незабаром Н. Самора став першим прем'єр-міністром республіки Іспанія. Так почався республіканський період.

Радикальна політика нового уряду по відношенню до землевласників, церкви, армії, граничний лібералізм до сепаратистські налаштованих регіонів півночі і сходу зустрічали гарячу підтримку однієї частини населення і пекуче відчуття ненависті в іншої. Локальні повстання змінювали одне одного. Не дивлячись на всі радикальні заходи за два роки уряд не добився ніяких успіхів в економіці. На виборах в листопаді 1933 року в уряд повернулися консерватори, реформи були зупинені. Тепер погроми і заколоти по всій країні стали проводити вже їх супротивники -- ліберали і анархісти. На наступних виборах в січні 1936 року знову, як в 1931, перемогли радикали -- «Народний фронт» з участю Комуністичної партії. Новий склад кортесів (представницький орган Іспанії) відновив втілення в життя радикальної політики, сподіваючись крайніми заходами почати вирішувати якнайглибші проблеми в економіці країни.

В липні того ж року консервативні генерали на чолі з Х. Санхурхо підняли добре підготовлений заколот. Проте, в перші ж дні повстання після смерті старого лідера в авіаційній катастрофі, новим главою змови довелося стати нерішучому раніше Ф. Франко. Націоналісти звернулися по допомогу до фашистської Німеччини і Італії, комуністи одержали допомогу від СРСР і багатьох лівих партій Європи і світу. Почалася іспанська Громадянська війна. Республіканці в своїй зоні експропріювали землю, підприємства, банки, організували переслідування священиків і ченців. На «націоналістичній» території всі традиційні інститути були відновлені, влада зосередилася в руках Франка. Фронт озброєного протистояння протягнувся через всю країну. За три роки повільного переможного просування в боях були завойовані всі провінції, що підтримували республіканців. З перших до останніх тижнів війни в облозі знаходилася столиця, що не здавалася, -- Мадрид. В ці роки Іспанія -- головна дипломатична проблема всіх розвинених країн світу.

В 1939 після перемоги військових диктатура була поширена на всю країну, політичні партії були заборонені, окрім підтримуючої Франка фашистської «фаланги». Іспанія дотримувала нейтралітет під час Другої світової війни, хоча і послала на Східний фронт «Голубу дивізію». В 1947 році Іспанію була знову оголошено королівством (престол залишався незайнятим при регентстві "каудильо" Франком).

В листопаді 1975, після смерті Франка, королем був проголошений Хуан Карлос I, почався демонтаж фашистського режиму і демократичні перетворення. В 1978 грудні набула чинності нова конституція. В 1985 році Іспанія вступила в ЄС. Країна Басків і Каталонія за конституцією 1978 р. одержали значну автономію, але в них існують і сепаратистські рухи. Особливою непримиренністю відрізняється баскська терористична організація ЦЯ. Національне свято -- 12 жовтня (День іспанської нації, дата відкриття Америки Христофором Колумбом).

3. Характеристика загальних контурів політичної системи

Державний устрій. Іспанія -- конституційна монархія. Главою держави є король (Хуан Карлос I), однак реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру, який очолює уряд. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами -- парламентом, що складається з Сенату (256 місць -- 208 депутатів обираються прямим загальним голосуванням і 48 призначаються законодавчими органами провінцій; всі сенатори обираються на 4-річний термін) і Конгресу Депутатів (350 місць -- обираються за партійними списками на 4-річний термін). Виконавську владу очолює прем'єр-міністр -- лідер партії, що набрала більшість голосів на виборах до парламенту.

Членство у міжнародних організаціях -- СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

Партії: Народна партія Іспанії, ІСРП, Комуністична партія, Регіоналісти.

10 березня 2008 р. пройшли парламентські вибори в Іспанії. На виборах отримала перемогу іспанська соціалістична робоча партія (ІСРП). Відповідно до результатів виборів, ІСРП одержала 168 місць в парламенті, її основний суперник -- консервативна Народна партія одержала 154 місця. Місця (всього в парламенті 350 місця), що залишилися, поділили між собою ще вісім партій, в основному регіональні. Комуністи і «зелені» із З'єднаної лівої коаліції понизили свою присутність в парламенті з п'яти до трьох депутатів. Так, заявив лідер ІСРП, прем'єр-міністр Іспанії Хосе Луіс Родрігес Сапатеро (Jose Luis Rodriguez Zapatero): ІСРП перемогла, збільшивши кількість своїх депутатів в порівнянні з парламентом попереднього скликання.

У виборах, на яких балотувалися кандидати від 92 партій, взяли участь 75 % виборців.

Адміністративний розподіл. 50 провінцій, що входять в 17 автономних областей. Також у складі Іспанії знаходяться 2 так звані автономні міста (ciudades autonomas) в Африці -- Сеута і Мелілья.

4. Аналіз особливостей політичних процесів

Державна система Іспанії продовжує зберігати певні риси часів Франка, що є слідством того, що Іспанія - це держава сучасної Європи, в якій фашистська диктатура існувала найбільш тривалий час. В Іспанії ідеологія фашизму пережила Другу світову війну, і авторитарний режим в цій країні зник природним шляхом в результаті смерті Франка. Лише після його смерті починає створюватися правова система Іспанії, яка існує в цій державі в даний час. Отже, практично будь-який акт, що приймається для формування даної правової системи, можна назвати новим. Що стосується Уряду Іспанії, то до 1931 року його статус не був врегульований на конституційному рівні, а перший в історії країни Закон Про Уряд був прийнятий лише 27 листопада 1997 року.

Ухвалення Конституції 1978 року з'явилося віхою в політичному розвитку іспанської держави. Відповідно до lex legum Іспанія є конституційною монархією. Глава держави - Король - символ державної єдності і постійності, "гарант правильного функціонування державних інститутів".

Слід також відзначити, що за формою державного пристрою Іспанія - унітарна держава. Проте, таке визначення є великою мірою формальним, оскільки самі іспанці кваліфікують Іспанію як регіональна держава: 17 регіонів Іспанії володіє автономністю. Національна проблема - одна з найгостріших в країні.

Відповідно до статті 56 Конституції Іспанії король є главою держави, символом її єдності і спадкоємності, арбітром і примирителем в постійній діяльності державних органів. Він здійснює вище представництво іспанської держави в міжнародних відносинах, особливо з народами, з якими його зв'язує історична спільність, і здійснює також функції, надані йому Конституцією і законами.

Порядок престолонаслідування встановлений статтею 57 Конституції Іспанії. В Іспанії діє система спадкоємства трону згідно із законом. Умови престолонаслідування в Іспанії є такими ж, як і для більшості інших монархій в світі.

Існують відмінності в престолонаслідуванні в монархіях і залежно від ступеня обмежень на участь жінок в спадкоємстві трону. Розрізняються три типи (системи) розподілу права на трон між спадкоємцями і спадкоємицями.

Найстародавнішою і строгою є салічна система, по якій жінка не успадковує корону. Не успадковують також і нащадки монарха по жіночій лінії - тобто діти, внуки, правнуки його дочок. Така система діє в даний час в Йорданії і Японії, де жінки не беруть участь в престолонаслідуванні.

Менш строга до жінок австрійська система, введена в Австрії Леопольдом I в 1703 р. і нині діюча, наприклад, в Нідерландах. За правилами даної системи жінки можуть успадковувати, але тільки при повній відсутності чоловіків в прямій і бічних чоловічих і жіночих лініях династії^.

Найбільший шанс стати главою держави дає жінкам діюча в Іспанії кастильська система. Вони успадковують трон нарівні з чоловіків. Проте, за інших рівних умов, на трон заступає все ж таки чоловік, навіть якщо він молодший по віку.

Дружина Короля або чоловік Королеви не можуть здійснювати конституційних функцій, окрім функцій регента при неповнолітньому Королі.

Парламент є колегіальним представницьким органом державної влади. Узагальнена характеристика парламенту містить наступні його властивості:

1) парламент володіє владними повноваженнями;

2) кожний парламент є зборами державних діячів, які ухвалюють тільки колегіальні рішення і несуть за них колективну відповідальність;

3) парламент - представницький орган. Це припускає, що хоча б частина його членів володіє довірою виборців, представляє інтереси територіальних, станових общин або народу в цілому^.

Парламент Іспанії називається Генеральними кортесами і складається з двох палат. Генеральні кортеси представляють іспанський народ і складаються з Конгресу депутатів і Сенату. Генеральні кортеси здійснюють законодавчу владу держави, приймають державний бюджет, контролюють діяльність держави і, крім того, володіють повноваженнями, передбаченими для них Конституцією.

Стаття 68 Конституції Іспанії визначає склад і порядок обрання Конгресу депутатів. Так, мінімальна кількість депутатів Конгресу - 300 чоловік, максимальна - 400. Депутати обираються вільним, загальним, рівним прямим і таємним голосуванням в порядку, встановленому законом^.

Конгрес обирається строком на чотири роки. Дія депутатського мандата закінчується через чотири роки після його обрання або з моменту розпуску Палати.

На острівних провінціях кожний острів або об'єднання островів утворюють виборчий округ для обрання сенаторів.

Автономні співтовариства призначають по одному сенатору і ще по одному від кожного мільйону населення, що проживає на їх території. Призначення здійснюється відповідними законодавчими Зборами, а при його відсутності самим найвищим колегіальним органом автономного співтовариства відповідно до його статуту, який повинен забезпечувати у будь-якому випадку адекватне пропорційне представництво.

Виконавча влада втілюється в певній системі державних органів, зв'язаних між собою по вертикалі і горизонталі. На вищій сходинці цієї системи стоїть уряд, очолюваний главою держави або прем'єр-міністром.

Уряд - це колегіальний орган державної влади загальної компетенції, що здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою (тобто адміністративною) діяльністю в країні. В його склад входять керівники найзначніших органів центральної адміністрації, а іноді і представники нижчестоячої адміністрації^.

Уряд формально займає третє місце в ієрархії самих найвищих органів державної влади Іспанії. Правове положення Уряду Іспанії закріплюється, перш за все, в Конституції. Конституція визначає місце Уряду в системі державних органів Іспанії, його склад, порядок створення, основні напрями діяльності, задачі і повноваження, відносини з іншими державними органами, організаційні форми діяльності. Конституція Іспанії надає Уряду широкі повноваження, одночасно обмежуючи їх виконання Конституцією і законами.

У 1997 році був прийнятий Закон про Уряд, де більш детально закріплюється правове положення Уряду. З ухваленням даного закону відбулися значні зміни як в порядку формування і відставки Уряду, так і в самій структурі органу. Уряд одержав велику незалежність і повноваження, кількісно і якісно змінився склад Міністерств і департаментів.

Уряд здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, управління цивільними і військовими справами і захистом держави. Він здійснює виконавчі і розпорядчі функції відповідно до Конституції і законів.

Система судових органів Іспанії включає Конституційний суд, Верховний суд, Національний верховний суд і інші нижчестоячі суди.

Суд включає 12 членів, що призначаються Королем на 9 років^.

Дев'ятирічний термін повноважень робить Суд достатньо стабільним органом, а оновлення по частинах - оберігає його склад і практику його роботи від раптових переорієнтацій і коливань, які могли б бути при одночасній зміні складу.

Конституційний суд працює або в пленарному порядку, коли засідають всі судді, або по палатах, яких у складі Суду дві, по шість суддів. В першому випадку засіданням керує або голова Суду, або віце-голова, або призначений старший по віку член Суду. В другому випадку однією з палат керує голова Суду, а другою - віце-голова. На пленумі Суду розглядаються клопотання про неконституційність актів, суперечки про компетенцію між державою в цілому і автономними співтовариствами, між самими автономними співтовариствами, між конституційними органами держави, перевіряються умови для призначення членів самого Суду, суперечки про призначення членів в одну з палат Суду, про відведення членів Суду при розгляді справ, про закінчення повноважень членів Суду, про ухвалення і зміну регламенту Суду, будь-які питання про компетенцію Суду за пропозицією його голови або трьох суддів.

Конституційний суд володіє повноваженнями відносно міжнародно-правових норм, що підлягають включенню у внутрішнє право. Якщо міжнародний договір містить положення, що суперечать Конституції, то вони не можуть набути чинності до того, як не буде переглянутий основний закон.

Свою основну функцію контролю за конституційністю законів Суд виконує тільки після їх вступу в силу. Попередній контроль за конституційністю був скасований в 1985 р.

Конституційному суду належить помітна роль в забезпеченні прав громадян. Він застосовує процедуру конституційного ампаро. Суд розглядає порушення прав і свобод громадян в результаті ухвалення норм судових юридичних актів або розпоряджень публічних служб держави, автономних співтовариств і інших юридичних осіб, а також їх агентів і урядовців. Процедура ампаро відносно законів не застосовується.

У своїй діяльності судді і магістрати підкоряються наступним принципам: незалежність від інших органів влади, незмінність, відповідальність і підкорення тільки закону.

5. Положення Іспанії в світовій економіці і політиці

Економіка Іспанії по рівню розвитку, а отже по рівню життя населення серед країн Євросоюзу займає середні позиції, істотно відстаючи від країн лідерів, таких як Фінляндія, Нідерланди або Німеччина, але істотно випереджує Грецію. Португалію та країни Східної Європи.

Промисловість. Основу енергетики Іспанії становить імпортна нафта. Нафтопереробка, як правило, здійснюється в портових містах, її річна потужність становить понад 60 млн т сирої нафти. Власний видобуток вугілля (кам'яного і бурого) забезпечує лише 1/5 енергетичних потреб, частка невеликих ГЕС і кількох АЕС дорівнює приблизно 1/6.

За обсягом продукції обробної промисловості Іспанія посідає в світі досить вагоме місце: вона входить до групи перших 15 промислових країн. У Західній Європі за цим показником вона поступається тільки Німеччині, Франції, Великобританії та Італії, хоча істотно відстає від них, особливо в розрахунку на душу населення. За структурою обробна промисловість Іспанії досить різноманітна, але в ній різко переважають традиційні трудомісткі галузі.

В країні виплавляють чорні і кольорові метали (виплавка сталі -- 13 млн. т). Значного розвитку набули нафтохімія, яка тісно пов'язана з нафтопереробкою, а також промисловість будівельних матеріалів, деревообробна і паперова. Важливу роль останнім часом стали відігравати металообробка і машинобудування. Нове для Іспанії виробництво -- автомобілебудування -- почало розвиватися з 60-70 pp. Воно представлене філіалами західноєвропейських та американських автомобільних концернів. Випуск автомобілів становить 1,7 млн одиниць. Машинобудівні заводи країни випускають також промислове обладнання, трактори і сільськогосподарські машини, електро- і електронну техніку, судна.

Старими галузями обробної промисловості залишаються текстильна (переважно бавовняна), трикотажна, швейна і шкіряно-взуттєва. В харчовій промисловості широко розвинені виноробна, олійна, плодоовочева і рибоконсервна, продукція яких значною мірою орієнтована на експорт. Заслужену славу здобули іспанські поліграфічні видання, ринком для яких є, крім самої Іспанії, більша частина Латинської Америки.

Швидкий промисловий розвиток Іспанії в останній третині XX ст., і в першу чергу розвиток машинобудування, тісно пов'язаний з великим притоком іноземних капіталів, а також з використанням іноземних технологій та з орієнтацією на зарубіжні ринки. В Іспанії іноземний капітал приваблює низька вартість робочої сили, мінімальне оподаткування та інші привілеї.

В розміщенні іспанської обробної промисловості дуже висока частка міст Барселони, Мадрида і Більбао, а серед районів -- північного і середземноморського узбереж. Заводи чорної металургії і суднобудівні верфі розміщені переважно в портових містах північного узбережжя. Понад 4/5 текстилю, одягу і взуття виробляється в Барселоні. Електротехнічні та електронні заводи і поліграфічні фабрики концентруються в Мадриді і Барселоні. Головні автозаводи знаходяться в Барселоні, Мадриді, Валенсії та Сараґосі. Підприємства харчової промисловості експортного напрямку тяжіють до відповідних сировинних баз.

Сільське господарство. Галузь залишається відсталим сектором іспанської економіки. Вона все ще малопродуктивна і переважно екстенсивна. Для її потреб обробляється 2/5 території (орні землі і землі під постійними насадженнями), а 1/3 зайнята луками і пасовищами. Важливу роль відіграє штучне зрошення (3,7 млн га -- перше місце в Західній Європі). Практикувати його почали ще за часів Стародавнього Риму і, особливо, під час панування арабів. Найбільше зрошуваних земель у Середземноморській Іспанії (басейни рік Ебро і Гвадалквівір) і значно менше -- в басейнах рік, що перетинають Месету -- Дуеро, Тахо, Гвадіана.

Головною галуззю є землеробство. Вирощують зернові (ячмінь, пшениця, кукурудза, рис), бобові, картоплю, цукрові буряки, бавовник, тютюн, а також овочі та фрукти помірних і субтропічних широт. Як правило, для зернових, крім рису, використовують богарні землі, врожайність їх низька. Під рис та інші цінні культури відводять зрошувані площі. Врожайність рису дуже висока і його експортують у країни Європи. Іспанія відома як експортер томатів, цибулі, мигдалю тощо.

Особливе місце в світі Іспанія посідає як виробник винограду, оливок і цитрусових (апельсини, мандарини і лимони). Як і в інших країнах Середземномор'я, ці культури з'явилися в Іспанії ще в часи Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. За збором винограду, виробництвом вина та його експортом країна поступасться в Середземномор'ї лише Італії та Франції, вино відіграє виняткову роль в житті і традиціях населення. Такі марочні іспанські вина, як «Малага» та «Херес», мають світову славу. За збором цитрусових та їх експортом Іспанія посідає перше місце в Середземномор'ї, а за вирощуванням оливок, виробництвом і експортом оливкової олії -- перше місце в світі. Головний район цитрусових та оливок -- середземноморське узбережжя й Андалузька рівнина. Культура винограду розповсюджена ширше, вона охоплює також південну половину Месети і Арагонську рівнину.

Тваринництво в Іспанії розвивається в складних умовах. Тільки у північній вологій частині природні кормові угіддя дозволяють утримувати велику рогату худобу. Пасовища посушливої Месети придатні для розведення овець та кіз. Саме в умовах Месети була виведена порода знаменитих кастильських мериносів, які пізніше стали основою тонкорунного вівчарства в посушливих степах Австралії та Південної Африки. Інтенсифікація тваринництва здійснюється шляхом розширення свинарства і птахівництва. Окреме місце займає вирощування спеціальних биків для кориди.

В лісовому господарстві Іспанії, як і в сусідній Португалії, важливу роль відіграє збір кори коркового дуба. Значного розвитку набуло рибальство у водах північної Атлантики.

Туризм. Упродовж останньої третини XX ст. найважливішим сектором іспанської економіки став туризм. Щорічна кількість іноземних туристів уже перевищила 50 млн. У країні створена сучасна туристична інфраструктура. Розвитку туризму сприяли, з одного боку, багата природна і культурна база, а з іншого -- поява у високорозвинених західноєвропейських країнах масового платоспроможного попиту на цей вид послуг. Відіграли свою роль і дещо нижчі ціни на товари та послуги.

Тепле море і сонячна погода дозволили створити величезні курортні зони світового значення: Коста-Брава на узбережжі Каталонії, Каста-Бланка -- узбережжя Аліканте, Коста-делъ-Солъ -- узбережжя Малаґи, а також Балеарські і Канарські острови. Все більше з рекреаційною метою використовується і скелясте північне узбережжя.

Культурна спадщина Іспанії різноманітна і багата. Іспанія була однією з головних провінцій стародавньої Римської імперії, а під час панування арабів -- найрозвинутішою країною Європи. Чимало пам'яток цих епох збереглося донині, їх доповнюють замки, храми, палаци феодальної Іспанії, сучасна архітектура, музеї та барвисті фестивалі.

Найбільше туристів в Іспанію приїздить з Португалії і високорозвинених країн Західної Європи, особливо Франції, Великобританії та Німеччини.

Транспорт. У транспортній системі Іспанії передує автомобільний транспорт, як у перевезенні вантажів, так і людей. Задовільною можна вважати мережу автошляхів з твердим покриттям. Значення залізниць падає. Досить розвиненими стали авіаційний і морський транспорт. Найбільші аеропорти знаходяться в Мадриді та Барселоні, провідними морськими портами є Барселона, Більбао і Альхесірас. Іспанія традиційно має широкі водні зв'язки з іспаномовними країнами Латинської Америки. Зараз їх доповнили повітряні. Через її територію здійснюються польоти в Латинську Америку з інших країн Західної Європи. Сучасною і розгалуженою є транспортна система, яка обслуговує рекреаційні зони. Зокрема міжнародні аеропорти є в Малазі, на Балеарських і Канарських островах.

Транспортна система в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків відіграє одну з ключових ролей. Повітряний транспорт Іспанії включає 342 аеропорти, з яких 34 здійснюють регулярні перевезення, морський транспорт налічує 300 суден загальною водотоннажністю 1,5 млн. т., провідними морськими портами є Барселона, Більбао і Альхесірас. З 222 морпортів 98 мають ліцензію на вантажні перевезення і пасажирські операції. Саме розвинута транспортна інфраструктура забезпечила країні поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків в галузі туристичного бізнесу та міжнародних перевезень.

Зовнішня торгівля. Зовнішньоекономічна політика Іспанії спрямована на розвиток експорту, диверсифікованість його товарної й географічної структури, скорочення дефіциту торговельного балансу.

Баланс зовнішньої торгівлі Іспанії зводиться з дефіцитом. У значній мірі він покривається доходами від іноземного туризму. Найбільша стаття експорту за вартістю -- автомобілі. Крім того, значне місце займають сталь і сталеві вироби, текстиль і текстильні вироби, цитрусові, оливки і оливкова олія, вина. Продовольство становить менше 1/5 іспанського експорту, причому половина припадає на фрукти й овочі; важливе місце посідають риба, маслинова олія і вино. В імпорті на першому місці стоять нафта і нафтопродукти. Імпортують також кукурудзу і соєві боби, машинне обладнання і хімікати. Головними торговими партнерами Іспанії є Німеччина, Франція та інші країни Західної Європи, а також Мексика, СІЛА, Саудівська Аравія та Японія.

У 1994-2005 рр. середньорічні темпи зростання експорту склали майже 13% проти 5,3% за попередні періоди. Це стало прямим результатом стимулюванням промислового експорту, що росте з боку країн членів ЄС, підвищенню конкурентоспроможності іспанської продукції. У структурі експорту як і раніше виділяється група напівфабрикатів (40% вартісного об'єму вивозу), а також група промислових товарів, темпи зростання якої починаючи з 1994 р. по 2005 рік в середньому щорічно перевищували 20%. Збільшення експорту супроводжувалось зростанням імпорту, динаміка і частка якого у ВВП свідчить про високу залежність економіки країни від ввезення енергоресурсів і напівфабрикатів. Імпорт споживчих товарів ріс повільнішими темпами.

Економічне зростання країни останніми роками супроводжується підвищеним попитом на імпортне обладнання. Одночасно об'єми експортних пропозицій Іспанії продовжують скорочуватись, зокрема унаслідок зниження конкурентоспроможності іспанських товарів.

Економічна політика, що проводиться, базується на двох основних опорах. З одного боку, це формування бюджету, в основі якого скорочення дефіциту, що досягається за рахунок жорсткого контролю за витратною його частиною; з іншої - амбітна програма лібералізації економіки і приватизація, що має на головній меті зробити економіку країни більш конкурентоздатною і додати динамізм приватному сектору.

Якщо охарактеризувати експортно-імпортні операції, то за минуле десятирічний період 68,7 % експорту прямувало до країн ЄС, 4,9% - в США, 1,3% - Японії, 16,9% - країни, що розвиваються. Імпорт розподілявся таким чином : ЄС - 50,9 %, США - 7,3%, Японія - 6,3%; країни що розвиваються - 18,8%.

До головних зовнішньоторговельних партнерів Іспанії відносяться високорозвинені індустріальні країни Європи (особливо члени ЄЕС) і США.

Торгівля Іспанії орієнтована на два великі регіональні сектори. Перший - торгівля із країнами ЄС, особливо з Німеччиною та Францією, і з країнами-експортерами нафти.

Проаналізувавши структуру зовнішньоекономічних відносин України та Іспанії можна виділити, що особливою рисою у торговельному співробітництві України із Королівством Іспанія є домінування українського експорту над імпортом товарів та послуг.

Протягом останніх років зберігалася стійка тенденція зростання російсько-іспанського товарообігу. Росія входить до числа перших 20 країн (14 місце) за об'ємом товарообігу з Іспанією. Останніми роками торговельно-економічні стосунки Росії з Іспанією характеризуються значним зростанням товарообігу (який за 2002 - 2006 рр. збільшився більш ніж в 3 рази), високою часткою російського експорту мінерального палива (більше 80 %), стійким зростанням і диверсифікацією імпорту. Позитивне, постійно зростаюче на користь Росії сальдо торгівельного балансу двох країн відображає спільну картину стану їх зовнішньої торгівлі з іншими країнами: стійке зростання профіциту зовнішньої торгівлі Росії і дефіциту зовнішньої торгівлі Іспанії. Частка Іспанії в спільному об'ємі товарообігу Росії зі всіма країнами практично не міняється протягом вищезгаданого періоду і складає 1,1 %.

Однією з головних стратегічних цілей економічного розвитку Іспанії в цілому повинно стати підвищення конкурентоспроможності, для чого необхідна структурна перебудова промисловості, яка передбачає перепрофілювання неконкурентоспроможних виробництв, реконструкцію, модернізацію і технічне переозброєння найбільших підприємств, створення нових експортоорієнтованих виробництв, заснованих на нових і високих технологіях.

Основними перспективами для розвитку зовнішньої торгівлі Іспанії слід розглядати наступні: зовнішньоекономічні відносини мають бути орієнтовані на співробітництво на рівні об'єднань, фірм, підприємств на основі глибокого аналізу галузевого спектра співробітництва; міждержавний рівень зовнішньоекономічних взаємин має ґрунтуватися на загальній концепції ринкового господарства, в умовах якого головним суб'єктом зовнішньоекономічних зв'язків є промислове об'єднання або підприємство.

6. Виклики і загрози безпеці

іспанія політика тероризм

Боротьба з тероризмом. Слід зазначити, що співпраця в боротьбі з тероризмом є загальним пріоритетним напрямом під час головування Іспанії в ЄС, а це дозволяє зробити крок вперед на шляху досягнення мети взаємодії, наміченої в Сумісній Декларації про тероризм на зустрічі у верхах, що відбулася минулого року в Брюсселі.

Уряд Іспанії останні роки приділяє особливу увагу безпеці не тільки в туристичних містах, але і в промислових центрах, значно збільшуючи фінансування спеціалізованих центрів по боротьбі із злочинністю. Головний об'єкт іспанських борців з тероризмом - угрупування баскських сепаратистів ЕТА. ЕТА була заснована в 1959 році для боротьби за національне самовизначення, проте її коріння в новітній історії йде в роки громадянської війни і ліквідації диктатором Франко автономії Країни Басків в 1937 році.

Ватажки ЕТА вимагають права формування баскських армії, поліції, органів самоврядування майбутньої незалежної держави представниками саме цього руху. І вже зовсім дивною представляється ще одна мета - як міжнародна мова спілкування, зважаючи на екзотичність і трудність баскської мови, використовувати не іспанський (кастильський), а есперанто, англійський або навіть російський. Проте, Мадрид застосовує в боротьбі з тероризмом тільки засоби демократичного арсеналу, відкидаючи заклики деяких гарячих голів відповісти насильством на насильство, задіявши армійські підрозділи. Проти бойовиків використовуються поліція, цивільна гвардія (жандармерія) і спецслужби. Серйозні надії уряд покладає на формування в ЄС, до речі, багато в чому за ініціативою Мадрида, єдиного юридичного простору. Це дозволить, зокрема, судити арештованих терористів в будь-якій країні з «п'ятнадцяти», уникаючи тривалої і складної процедури видачі злочинців на батьківщину.

2 листопада 2004 року прем'єр Іспанії Хосе Луіс Родрігес Сапатеро оповістив нову доктрину національної оборони Іспанії 1/2004.

Колишня військова доктрина була прийнята в грудні 2000 року урядом Хосе Марії Аснара. Зокрема, в ній велике значення надавалося готовності іспанських озброєних сил до рішення можливих внутрішніх соціальних або територіальних конфліктів (армія, згідно іспанської конституції, захищає країну не тільки від зовнішнього, але і від внутрішнього ворога). Дії армії за межами Іспанії визначалися її членством в НАТО і трансатлантичною солідарністю з США.

В доктрині 1/2004 головним ворогом Іспанії (як зовнішнім, так і внутрішнім) оголошується тероризм. Наголошується, що відтепер іспанські війська зможуть брати участь в міжнародних миротворчих акціях, прямо схвалених ООН або, як було в Косово, що користуються очевидною підтримкою світової спільноти. Крім того, для участі у військових діях буде потрібно дозвіл парламенту Іспанії.

В новій військовій доктрині підвищена роль генштабу оборони JEMAD, який очолює генерал Фелікс Санс. В кінці жовтня 2004 року він зробив заяву про необхідність «врівноважити» нерівноправні відносини між Іспанією і США, що склалися після 1953 року, коли Іспанія і США підписали військову угоду про співпрацю в області оборони, по якій США одержали право на використовування в Іспанії декількох крупних військових баз.

В 2001 році Іспанія відмінила військову повинність і повністю перейшла до професійної армії.

Проблема використання електроенергії та питної води в умовах обмежених ресурсів. У нинішньому році вхід в міські басейни в багатьох містах Іспанії - безкоштовний. Правда, справа тут не в добродійності місцевої влади: зараз в басейнах можна приймати лише сонячні ванни, тому що вода в них спущена. Іспанія страждає від засухи найсильнішої за останні 60 років. Сонце палить нещадно - і не краплі дощу. Коли б не цистерни з водою, які щодня можна бачити на вулицях міст і сіл, цілі регіони країни вже давно залишилися б без питної води. Багато річок повністю висохли, рівень води в озерах безперервно знижується, зросла небезпека лісових пожеж. На полях, там, де зараз повинна була б колоситися пшениця, видно лише окремі усохлі кущики. Сім іспанських провінцій вже прийняли екстрені заходи по обмеженню витрати води. На середземноморському побережжі владі довелося понизити тиск у водопровідних трубах. Міське управління Мадрида звернулося до жителів столиці із закликом витрачати менше води і електроенергії. Проте це не так-то просто. Одним з наслідків що продовжується вже десять років економічного буму в Іспанії стало непомірне споживання води і електроенергії. Рівень життя росте. Однією з улюблених розваг спроможних іспанців, а також туристів, залишається гра в гольф. Тільки за останні п'ять років кількість майданчиків для цієї великосвітської розваги в Іспанії подвоїлась і досягло майже трьохсот. Тільки в околицях Мадрида їх - 28. На поливання газонів йде стільки води, скільки витрачає ціле місто з населенням в 100 тисяч чоловік, включаючи промзони. Ну, і зрозуміло, як скрізь і усюди, коли ситуація в країні загострюється, винуватими виявляються чужаки, прибульці. В даному випадку - туристи. «Вони приїжджають до нас в найжаркішу і посушливішу пору року і витрачають воду без жодного розуміння: приймають душ три рази на день, плескалися в басейнах. Мовляв, ми гроші заплатили - подавайте нам відповідні умови. На потреби країни їм наплювати», - обурюються іспанські газети. І дійсно, як показали підрахунки експертів з Великобританії, один турист в середньому витрачає в день 880 літрів води - в три рази більше, ніж місцевий житель. Спроби уряду в Мадриді обмежити витрату електроенергії і питної води в Іспанії поки до успіху не привели. Зокрема, не дивлячись на всі застереження, в країні стрімко росте попит на кондиціонери.

Проблеми безробіття. В Іспанії росте кількість безробітних.

Сектор послуг втратив в січні 62.752 робочі місця, промисловість і сільське господарство - відповідно 3.888 і 1.174 робочих місць. Жіноче безробіття збільшилося на 55.862 людину і досягло 1.306.836 чоловік. Кількість безробітних чоловіків виросла на 12.704 досягло 864.667 чоловік. За підсумками останніх 12 місяців жіноче безробіття виросло на 1,78%, або на 22.796 чоловік, тоді як чоловіча впала на 3,12%, або на 27.892 людину. Найбільша кількість безробітних зареєстрована в Андалусії (490.580), Каталонії (269.904), Мадридській автономії (225.259), Валенсійській автономії (208.669) і на Канарських островах (133.647).

Згідно ноті Міністерства праці, нічого страшного не трапилося і все знаходиться під контролем. Генеральний секретар по зайнятості населення Валерьяно Гомес заявив, що зростання безробіття в січні місяці є звичайним явищем. Гомес не уточнив, чи є звичайним явищем зростання безробіття впродовж чотирьох місяців підряд, включаючи такі традиційно сприятливі для збільшення кількості робочих місць через зростання споживання, як листопад і грудень.

Оптимізм уряду є не зовсім обґрунтованим на тлі іншого негативного показника - зростання інфляції. В порівнянні з груднем рівень інфляції виріс на 0,5% і за підсумками 12 місяців досяг 4,2%, вищої відмітки за останні дев'ять років.

Список використаних джерел

1. Автономов А.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. - М.: Проспект, 2005. - 548 с.

2. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Юрайт, 2001. - 639 с.

3. Аникеева Н. Испания - государство автономий в объединенной Европе// Современная Европа. - 2007. - №2.

4. Арбузкин А.М. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 2004. - 665 с.

5. Григонис Э.П. Конституционное право зарубежных стран: Курс лекций. - СПб.: Питер, 2002. - 414 с.

6. Ивашкевич Е.Ф. Конституционное право зарубежных стран: Учеб.-метод. пособ. - Витебск: Витебский гос. ун-т, 2002. - 110 с.

7. Медведев С.Н. История государства и права Испании. - М.: Наука, 1996. - 315 с.

8. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник/ Отв. ред. докт. юрид. наук, проф.А.Я. Сухарев. - М.: НОРМА, 2003. - 986 с.

9. Скрипченко С.Д. Испания: політико-территориальная организация в контексте конституционального строя// Латинская Америка. - 2007. - №7.

Размещено на Allbest.ru