Размещено на http://www.allbest.ru/

Бразилія

Бразилія

Бразилія - найбільша країна Латинської Америки за площею (8,5 млн. км2 - клас гігантських країн) та чисельністю населення (185 млн. осіб - клас найбільших країн), обидва показники є 5-ми в світі.

Ця федеративна республіка складається з 26 штатів та 1 федерального округу (в ньому розташована столиця країни Бразиліа).

Країна має 10 сухопутних сусідів, найвищим рівнем розвитку серед них виділяються Аргентина й Уругвай (типові середньорозвинені нові індустріальні країни), найнижчим - Гайана (низькорозвинена доіндустріальна країна, що є найбіднішою в усій Латинській Америці).

Природно-ресурсний потенціал

ПРП Бразилії - один з найбільших у світі. Його основу становлять мінеральні ресурси. Країна займає 2 місце в світі за видобутком залізної руди. Добре забезпечена Бразилія й марганцевими рудами, що створює чудові умови для розвитку власної чорної металургії. Базою для розвитку кольорової металургії слугують значні запаси бокситів, олов'яних та ніобієвих руд (? світових покладів). Бразилія переживає зараз другу «золоту лихоманку»: тисячі безробітних в пошуках кращої долі стали золотошукачами-одинаками («гарімпейрос»).

Одним з важливих багатств країни є уранові руди асоційовані з апатитами. Власної уранової сировини вистачає для експлуатації трьох АЕС.

Серед нерудних ресурсів слід відзначити 1 місце в світі по запасам високоякісного польового шпату (цінна сировина для скляної і керамічної промисловості), значні поклади каоліну (10% світових запасів), вермикуліту (має широке використання у виробництві ізоляційних матеріалів), граніту та мармуру, азбесту, гіпсу, магнезиту тощо.

Бразилія створила низку потужних ресурсно-експортних циклів в гірничо-видобувній промисловості, від бразильської сировини залежать виробництва у десятках країн світу. Але при цьому Бразилія все ж таки має деякі сировинні проблеми, пов'язані із структурою ПРП, найбільшим недоліком якої є відсутність самозабезпечення паливно-енергетичними ресурсами. Зокрема, країна видобуває лише 6 млн. тон енергетичного та 1 млн. тон коксівного вугілля. Розвиток чорної металургії вимагає значних масштабів вугільного імпорту.

Бразилія активно веде розвідку власних шельфових родовищ нафти і газу (штат Ріо-де-Жанейро) та експлуатує бітумінозні сланці у басейні річки Парани, але забезпечити потреби національної економіки у вуглеводнях поки нездатна. Щорічний імпорт нафти перевищує 30 млн. тон. Не вистачає країні й деякої хімічної сировини, тому Бразилія є найбільшим в світі імпортером сірки (1,2 млн. тон) і калійних добрив (2,5 млн. тон щорічно).

Деякі з названих недоліків ПРП компенсуються іншими перевагами: зокрема наявністю величезного гідроенергетичного потенціалу Амазонки, Парани, Уругваю, Сан-Франсіску та їх притоків. Бразилія спільно з Парагваєм експлуатує найпотужнішу ГЕС світу «Ітайпу» (12,6 млн. кВт) на річці Парана.

Бразилія займає завдяки Амазонії 3-е місце в світі за сумарною лісовою площею (попереду тільки Росія і Канада). Показник лісистості території Бразилії - 58%. Амазонські ліси (сельва або гілея) виключно сприятливі для розвитку органічного світу (саме тут знайшли знамениту гевею, а також бероллецію, яка дає всім відомі бразильські горіхи, «шоколадне дерево» - какао, хінне дерево і коку тощо). Багатства флори просто неймовірні - самих тільки деревних порід більше 4 тисяч (для порівняння: у всій Європі з її значним ландшафтним різноманіттям - всього 200 видів дерев). Наприклад, унікальне дерево бальса настільки легке і міцне, що використовується в літакобудуванні, а відомий мандрівник Тур Хейердал саме з бальси збудував плот «Кон-Тікі» для подорожі Тихим океаном. Але Амазонію цілком справедливо називають «демографічною пустелею» (густота населення становить всього 0,25 - 0,5 осіб/км2).

Населення

Бразильська нація сформувалася внаслідок змішування всіх рас земної кулі. Корінне індіанське населення (тупі-гуарані, аймара, кариби) було або винищено, або асимільовано європейськими переселенцями. На даний час індіанські племена збереглися лише в глибинних районах Амазонії. Для роботи на цукрових і бавовникових плантаціях з часом довелося завозити негрів з Африки. Вже у ХІХ та ХХ століттях в країну в'їхало багато німців, італійців, японців, слов'ян тощо. Українська діаспора перевищує 220 тис. осіб.

Державна мова - португальська (Бразилія - найбільша португаломовна країна світу), яка відноситься до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Пануюча в країні релігія - католицизм. Середня тривалість життя бразильців становить 66,3 роки.

Розселення населення носить нерівномірний характер: більше 80% бразильців концентрується у порівняно вузькій узбережній частині країни на південь від екватора. Пересічна густота населення становить всього 22 особи/км2, але південне узбережжя Атлантичного океану має показник близько 500 осіб/км2, а штати Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро - навіть 600 осіб/км2.

Для країни характерна хибна урбанізація, пов'язана із значними масштабами аграрного перенаселення (як форми прихованого безробіття) та 2-м типом природного відтворення населення. Демографічна формула Бразилії виглядає наступним чином: 25 - 8 = 17‰.

Темпи індустріалізації є суттєво нижчими за темпи приросту населення. Внаслідок названих обставин всі міста-«мільйонери» (їх у країні 13) мають значні за площею «фавели» (нетрі), а показник рівня урбанізації сягнув 81%.

Найбільше місто країни Сан-Паулу утворило моноцентричну міську агломерацію з населенням у 16,9 млн. осіб. Друга за значенням агломерація Ріо-де-Жанейро налічує 11,1 млн. мешканців. Населення Белу-Орізонті перевищило 3,5 млн. осіб, а Порту-Алегрі - 3 млн. Містами-«мільйонерами» стали Ресіфі, перша столиця країни Салвадор, а також нинішня столиця Бразиліа, яка згідно проекту відомого архітектора Оскара Німейера не повинна була перетнути межу у 500 тис. осіб. Названі міські агломерації загрожують «злитися» між собою, утворивши найбільший і найпотворніший мегаполіс світу. У трикутнику «Сан-Паулу - Ріо-де-Жанейро - Белу-Орізонті» («Сан-Ріо») вже чітко оформилося ядро майбутнього бразильського мегаполісу, що буде простягатися вздовж узбережжя Атлантичного океану ймовірно від Порту-Алегрі до Ресіфі.

Галузева структура господарства

Бразилія - типова середньорозвинена (ВНП становить 2770 $ на особу за рік) нова індустріальна країна. Провідну роль у створенні ВНП відіграє промисловість, яка є досить диверсифікованою. Частка важкої промисловості досить значна.

Фундамент економіки країни та її експортний потенціал сформувалися завдяки різноманітній гірничо-видобувній промисловості.

А от паливно-енергетичний баланс країни має напружений характер через обмеженість власних паливних ресурсів. Широке використання у ньому знайшли дрова і деревне вугілля (майже 20%) та спирт з відходів переробки цукрової тростини (10%). Кам'яне вугілля забезпечує всього 4% ПЕБ. Куповані вуглеводні (нафта і природний газ) задовольняють 32% потреб. Ядерна енергія становить 3% ПЕБ, альтернативні джерела - 2%. Натомість 29% припадає на гідроенергію (частка гідроенергії в електроенергетичному балансі сягає аж 93%). За сумарною потужністю ГЕС Бразилія поступається тільки Канаді і США. Бразильська гідроелектроенергія є найдешевшою в світі.

Потужні підприємства чорної металургії працюють в містах Волта-Редонда, Сан-Паулу, Белу-Орізонті та інших. Поки що в Бразилії переважає виплавка чавуну, підприємств повного циклу порівняно небагато. Бразилія експортує не тільки залізну руду, але й чавун та феромарганець.

У кольоровій металургії чільна роль належить виплавці алюмінію (Сорокаба, Сараманж, Посус-ді-Калдас та інші центри, що тяжіють до каскадів ГЕС).

Лідером у загальній вартості промислової продукції є машинобудування. Зокрема, Бразилія має найрозвинутіше в Латинській Америці транспортне машинобудування. На території країни здійснюється крупновузлове складання автомобілів провідних світових виробників («Дженерал Моторз», «Форд», «Фольксваген», «Фіат», «Крайслер»). Найбільшим центром автомобілебудування є Сан-Паулу. Це ж місто лідирує у тракторобудуванні, виробництві залізничних вагонів і локомотивів. Має Бразилія також власне суднобудування і авіаційну промисловість. Країна намагається просувати власну космічну програму, вже збудовано космодром «Алкантара». Ріо-де-Жанейро є значним центром електротехніки й електроніки.

Хімічна промисловість в зв'язку з наявністю «білих плям» у сировинній базі тяжіє до портів. Ріу-Гранді на півдні Бразилії - найбільший нафтохімічний центр країни (отримує нафту з Перської затоки й Аргентини). Другий нафтохімічний центр - Камасарі (поблизу Салвадору) переробляє венесуельську нафту. Невеликі обсяги переробки власної нафти має Сан-Паулу. Сан-Паулу, Ріу-Гранді, Ріо-де-Жанейро є центрами виробництва кислот, синтетичних волокон, пластмас, лаків і фарб, фосфорних добрив тощо.

Традиційні для нових індустріальних країн легка і харчова промисловість в Бразилії розвинуті достатньо добре. Країна - крупний виробник текстилю (особливо бавовняного). Найбільшими центрами є Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Салвадор, Ресіфі, Форталеза тощо. Швидко розвивається трикотажна промисловість. Шкіряно-взуттєва промисловість широко представлена в Сан-Паулу, Порту-Алегрі та багатьох дрібних південних містах. Провідними в структурі харчової промисловості є цукрова, м'ясна і тютюнова.

У сільському господарстві зайнято 26% економічно активного населення, але створюється всього 9% вартості ВНП. Щоправда, сільське господарство забезпечує майже 40% валютних надходжень (половина цієї суми припадає на каву). В Бразилії переважають високотоварні великі плантації (латифундії) та ранчо, що виробляють основну частину сільськогосподарської продукції як для внутрішніх потреб, так і на експорт. Дрібні ферми (фазенди) відрізняються примітивними методами ведення і споживчим характером господарства, тому ледве можуть прогодувати своїх власників.

Співвідношення між рослинництвом і тваринництвом 60 : 40. Частка ріллі всього 5% від площі країни, але це близько 43 млн. га (7 місце в світі). Ще 11 млн. га займають багаторічні насадження.

Рослинництво має різноманітну структуру. Кава, какао, тростинний цукор, бавовна і тютюн - давні продукти бразильської спеціалізації й експорту. З ними зараз успішно конкурують соя, апельсини, томати, банани.

За вартістю виробленої продукції в рослинництві країни 1-е місце займає соя, яка є одночасно продовольчою, технічною і кормовою культурою. Серед зернових лідирують кукурудза і рис, вони повністю реалізуються на внутрішньому ринку. Експорт репрезентують технічні культури: цукрова тростина, бавовник і, звичайно ж, група «стимуляторів» - кава і какао (по обом Бразилія займає 1-е місце в світі), єрба-мате, тютюн тощо.

Тваринництво має екстенсивний відгонно-пасовищний характер. Воно спирається на природні кормові угіддя (кампоси субекваторіальної савани), тому бразильське м'ясо дешеве і конкурентоспроможне на світовому ринку. Сумарна площа луків і пасовищ становить 185 млн. га (5 місце в світі).

За поголів'ям великої рогатої худоби Бразилія поступається лише Індії. Молочний напрямок практично відсутній, переважає м'ясне скотарство. Вівчарство і козівництво представлені лише у найпівденнішому штаті Ріу-Гранді-ду-Сул. В останні роки досить успішно розвиваються свинарство і птахівництво (на відходах цукрової промисловості та соєвих комбікормах).

Лісове господарство славиться заготівлями натурального каучуку з дикорослої гевеї, бразильських горіхів, єрба-мате («парагвайського чаю») тощо.

Транспорт

Реалізація внутрішніх зв'язків для Бразилії залишається досить гострою проблемою. З майже 1,5 млн. км автошляхів лише ? має тверде покриття. Будівництво Трансамазонської магістралі здійснило певний «прорив» у цьому напрямку та посприяло включенню у географічний поділ праці величезних територій.

Довжина залізниць в Бразилії поки є недостатньою для потреб національної економіки: всього 30 тис. км. Авіаційний транспорт не по кишені пересічному бразильцю.

Натомість виключне значення має водний транспорт, як річковий, так і морський. Судноплавні протягом всього року річкові шляхи мають протяжність у 30 тис. км, але, на жаль, вони часто пролягають в стороні від основних господарських центрів. Морському транспорту доводиться забезпечувати не тільки зовнішні зв'язки, але й внутрішні (малий каботаж) на узбережжі Атлантичного океану. Найбільший вантажообіг мають наступні порти: Сантус (обслуговує Сан-Паулу), Ріо-де-Жанейро, Ріу-Гранді, Салвадор, Ресіфі.

Зовнішні зв'язки

Експорт країни окрім корисних копалин і тропічної деревини включає в себе також чавун і феросплави, трактори, шкіри і взуття, яловичину, каву, какао, бавовник, тростинний цукор, натуральний каучук тощо.

В структурі імпорту переважають промислове обладнання, нафта і нафтопродукти, добрива (особливо калійні), засоби захисту рослин та інші хімікати.

Головний торговий партнер - США. На 2-му місці Японія. В Європі найбільший товарообіг з Бразилією мають ФРН та Франція. Швидко росте роль зв'язків із країнами «третього світу», особливо сусідами (Уругвай, Аргентина, Венесуела, Парагвай).

Територіальна структура господарства

В ній можна чітко виокремити 5 економічних районів.

1. Південно-Східний економічний район є найбільш розвинутим. Він займає 11% території країни, але тут мешкає 43% її населення, видобувається 60% корисних копалин, виробляється 75% продукції обробної промисловості та 40% сільськогосподарської продукції. Саме тут, у штатах Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Мінас-Жерайс і Еспіриту-Санту, б'ється «промислове серце» Бразилії, а місто Сан-Паулу називають «локомотивом, що тягне за собою всю економіку країни». Сан-Паулу - найбільший індустріальний, торговий, банківський центр країни, за що його часто називають «бразильським Нью-Йорком». бразилія населення транспорт господарство

Розвитку району сприяло відкриття родовищ золота і алмазів ще у ХVІІІ столітті. Культура кави у ХІХ столітті підтримала лідерство, а остаточно його оформило залізничне будівництво і розвиток металургії. Місто Ріо-де-Жанейро від 1760 до 1960 року було столицею держави. Це посприяло його утвердженню як центра високих технологій, електроніки й електротехніки. Поруч сформувався технополіс Санта-Ріта.

В структурі господарства району абсолютно переважає обробна промисловість (електроенергетика, чорна і кольорова металургія, транспортне машинобудування, шкіряно-взуттєва, текстильна, трикотажна промисловість).

Одночасно це район інтенсивного сільського господарства, зокрема він залишається головним продуцентом кави. В зерновому господарстві району переважають кукурудза і пшениця.

2. Південний економічний район за рівнем розвитку мало поступається Південному Сходу. Частка вихідців є Європи тут найбільша в Бразилії, район вирізняється найвищою продуктивністю праці в сільському господарстві (м'ясо, вовна, кукурудза, пшениця, виноград, єрба-мате тощо). Це єдиний в Бразилії економічний район, в якому тваринництво переважає у вартості сільськогосподарської продукції.

Мінеральні ресурси району невеликі, але принципово важливі (кам'яне вугілля). А ось гідроенергетичні - практично необмежені.

Загальнодержавне значення мають м'ясна і шкіряно-взуттєва промисловість з великим експортним потенціалом. Будівництво каскадів ГЕС дозволило доповнити виробничу структуру енергомісткими галузями - кольоровою металургією та целюлозно-паперовою промисловістю (Курітіба, Порту-Алегрі). Ріу-Гранді - важливий центр нафтопереробки та основної хімії. Порту-Алегрі та Ріу-Гранді - важливі центри різноманітної харчової промисловості (м'ясної, консервної, сокоекстрактної, цукрової, чайної тощо).

3. Північно-Східний економічний район - це територія найстарішої сільськогосподарської колонізації. Він і зараз виробляє практично все бразильське какао, майже половину цукрової тростини і бавовнику. Район є важливим постачальником на внутрішній ринок рису.

В промисловості помітно переважає текстильна галузь (Салвадор, Ресіфі, Форталеза, Натал). Вона доповнюється цукровою і спиртовою. Новими галузями стали чорна металургія і нафтопереробка (Камасарі - «бухта смерті»).

4. Центрально-Західний район вирізняється активним сучасним освоєнням, якому сприяє розташування тут столиці держави та розбудова сучасної транспортної інфраструктури. Це дозволило розпочати видобуток олов'яних, залізних і марганцевих руд, збільшити заготівлю ділової деревини і натурального каучуку. Освоєння цілинних земель веде до збільшення посівних площ під соєю, до закладання нових рисових чеків, кавових і бананових плантацій.

5. Північний район (Амазонія) - займає більше половини території країни, але тут мешкає лише 9% населення. Найбільш поширеними видами діяльності залишаються лісове господарство, мисливство, рибальство.

Район являє собою територію піонерного освоєння. Його інтеграція в економіку Бразилії здійснюється двома шляхами - «інтенсивної колонізації» (Манаус, що розквітнув під час «каучукового буму») або «експортних анклавів» (Каражас, Порту-Велью). Але це лише перші кроки, які вже призвели до неоднозначних екологічних та соціально-економічних наслідків. Розглядається проект переносу столиці Бразилії в Амазонію для комплексного освоєння її ресурсів та створення відповідної інфраструктури.

Каліфорнія є провідним економічним районом США за багатьма показниками, у тому числі й за розмірами ВНП, обсягами промислового та сільськогосподарського виробництва, за рівнем автомобілізації та деякими іншими показниками. Якби Каліфорнія була державою, то вона входила б у світову «десятку» за сумарною вартістю ВНП.

Плюсами Каліфорнії є м'який і теплий клімат (переважно сухі субтропіки), родючі ґрунти, значні запаси нафти та інших корисних копалин. Мінусами стали: сейсмічність, напружений водний баланс (воду акведуками перекидають з інших місцевостей). Потреби потужної промисловості не задовольняються місцевою електроенергетикою, хоча саме в Каліфорнії збудована найпотужніша в світі геотермальна електростанція (1 млн. кВт) в знаменитій Долині Гейзерів, функціонує низка АЕС тощо.

Економіка штату надзвичайно диверсифікована. Основою сучасного процвітання є ВПК, наукові дослідження і кінематографія. Сільське господарство представлене м'ясним і молочним скотарством, кормовими травами, бавовником, рисом, але більше половини прибутку дає овочівництво, садівництво, виноградарство і квітникарство. Головні культури - томат і салат, мигдаль, виноград, апельсин, лимон, волоський горіх.

Найбільша міська агломерація Каліфорнії - Лос-Анджелеська, вона виділяється авіаракетною та космічною галузями, харчовою та легкою промисловістю, виробництвом ліків, косметики, миючих засобів, іграшок, спорттоварів. Порт Лос-Анджелеса є найбільшим у США портом Тихого океану.

«Сто передмість у пошуках одного центру» - так містобудівники називають Лос-Анджелес, оскільки місто створювалося як поліцентричне і переважно одноповерхове. Крім Голівуду серед районів Лос-Анджелеса можна назвати Анагайм, Лонг-Біч, Санта-Моніку та інші.

На півдні штату знаходиться Сан-Дієго, що має найкращу в Каліфорнії глибоководну гавань, в якій розміщується база ВМС США, місто є центром аерокосмічного виробництва та важливим курортом.

Сан-Франциско - великий культурний, фінансовий та промисловий центр. На берегах однойменної затоки Сан-Франциско знаходяться міста Окленд (найбільший контейнерний порт США) і Берклі (провідний центр лазерної техніки).

На півдні від затоки Сан-Франциско розташоване місто Сан-Хосе. Ця місцевість відома своїми фруктовими садами, її називали тривалий час «Сливовою долиною», але тепер її назва - «Силіконова долина», це найвідоміший у світі технополіс, пов'язаний із Стенфордським університетом.

IV.3. Тихоокеанський Північний Захід. В його складі штати Вашингтон і Орегон.

На Північному Заході зосереджена майже третина лісових багатств США. Заготівля деревини і деревообробка мають загальнонаціональне значення (Юджин, Портленд, Такома). Каскад ГЕС на річці Колумбія та її притоках є найбільшим у світі - його сумарна потужність становить 25 млн.кВт. З дешевою електроенергією пов'язані енергомісткі виробництва - виплавка алюмінію, рафінування міді (Уенатчі, Беллінгхем, Такома, Лонгв'ю).

Найбільше місто району Сіетл - це «авіаційна столиця» США, дуже важливий морський порт, головна база рибальського флоту, крупний центр рибоконсервної та целюлозно-паперової промисловості.

Сільське господарство спеціалізується на молочно-м'ясному тваринництві, сіяних травах, вирощуванні овочів та фруктів. Колумбійське плато відоме посівами пшениці.

IV.4. Аляска має відокремлене географічне положення; територія освоєна слабо, кліматичні умови досить суворі, але природні багатства - величезні. Площа штату Аляска - 1,5 млн.км2, а населення всього 600 тис. осіб.

В промисловості переважає гірничо-видобувна, зокрема нафтова (Прадхо-Бей) і вугільна (Уїттіер). Ведеться видобуток металорудних копалин, у тому числі золота (поблизу Фербенкса, Анкоріджа та на півострові Сьюард). Створено історичний парк «Клондайкська лихоманка». Функціонує ціла низка природних національних парків («Маунт-Мак-Кінлі», «Лейк-Кларк», «Гейтс-оф-те-Арктік») та біосферний заповідник «Ноатак». Щороку Аляску відвідує близько 1 млн. туристів.

Істотну роль в економіці Аляски відіграє рибальство і рибоконсервна промисловість (Сьюард, Кордова, Кодіак, Сітка). На власні лісові ресурси спирається деревообробна промисловість (Уїттіер, Джуно, Сітка, Кетчікан). Важливим є обслуговування військових баз (Фербенкс та інші).

Головне місто Аляски - Анкорідж. Поруч з ним знаходиться кінцевий пункт трансаляскінського нафтогону - порт Валдіз, з якого танкерами нафта транспортується у Сан-Франциско, Лос-Анджелес, а через Панамський канал у порти Атлантичного узбережжя.

У внутрішніх районах Аляски розвивається оленярство, яке відіграє важливу роль у забезпеченні населення дешевим та екологічно чистим м'ясом, а легкої промисловості шкірсировиною.

IV.5. Гавайї. За розмірами цей економічний район у складі однойменного штату - найменший (16,6 тис. км2), але заселений дуже щільно завдяки сприятливому клімату.

Економіка району пережила багато змін у своєму розвитку. На провідних ролях змінювали один одного: заготівля сандалового дерева, китобійний промисел, цукрові й ананасові плантації. Зараз Гавайї спеціалізуються на туристичному бізнесі (до 10 млн. рекреантів за рік), тропічному землеробстві, транспортній діяльності. Промисловість - переважно харчова і легка.

Найбільше місто району - це Гонолулу на острові Оаху. Поруч з Гонолулу знаходиться головна курортна зона Вайкікі з найліпшими пляжами. Тут спостерігається найкраща хвиля для занять серфінгом. За багатство й екзотику своєї тропічної рослинності острів Оаху отримав другу свою назву - острів Орхідей.

Населення відрізняється високою екологічною свідомістю. Вже у 1916 році був заснований Гавайський вулканічний національний парк. До речі, найвищий вулкан - Мануа-Кеа є насправді найвищою горою в світі, адже якщо рахувати від його підніжжя (на дні океану) до кратера, то загальна висота становитиме близько 10 км.

Цікаві можливості є в зв'язку із специфічним географічним положенням і англо-японською двомовністю населення: Гонолулу відділений 5-ма годинними поясами як від Токіо, так і від Нью-Йорка, тому доцільно тут відкрити проміжну біржу, в результаті торги можуть стати цілодобовими.

Ще один «стовп» гавайської економіки - військове відомство. Найвідоміша військова база - це Перл-Харбор.

Размещено на Allbest.ru