Донецький і Львівсько-Волинський вугільні басейни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький вугільний басейн -- промисловий регіон, що включає Донецьку область без Приазов'я та північ Дніпропетровської і південь Луганської областей України. В етно-культурному плані Донбас займає землі від Слобожанщини до Приазов'я, від Запорожжя до території донських козаків, тепер Росії.

Тісне переплетення інтересів і економічних ресурсів Донецької та Луганської області, зумовили неформальне об'єднання їх в загальний регіон Донбас. Донбас -- основна паливно-енергетична база центрального і південного районів України (Дніпропетровська, Донецька, Луганська області) і Російської Федерації (Ростовська область).

Відкритий в 20-х рр. 18 ст.; промислове освоєння з кінця 19 ст. Площа біля 60 тис. кмІ. Сумарні запаси до глибини 1800 м -- 140,8 млрд. т. У вугленосній товщі кам'яновугільного віку до 300 пластів; середня потужність робочих пластів 0,6-1,2 м. Вугілля кам'яне, Д -- Т (78%), антрацити (22%). Теплота згорання 21,2-26,1 МДж/кг. Основні центри видобутку -- Донецьк, Красноармійськ, Макіївка, Лисичанськ, Горлівка, Павлоград (місто) і ін. Великий центр вугільної промисловості України, чорної і кольорової металургії.

донецький волинський вугільний басейн

Гірнича історія Донбасу дуже давня. Ще в неоліті, наприкінці кам'яного віку (IV--III тис. до н. е.) тут виник один з найбільших в Східній Європі центр по видобутку і обробці головного мінералу первісної людини -- кременю, з якого виготовлялися предмети праці та зброї.

Наступним -- вже у пізньому середньовіччі -- було масштабне видобування солі (Пірко В.О.‚ Литвиновська М.В. Соляні промисли Донеччини в XVII -- XVIII ст. (Історико-економічний нарис і уривки з джерел). -- Донецьк: Східний видавничий дім.

Відкриття вугільних родовищ на Донбасі тривалий час датувалося історичною наукою 1722 роком, а честь першовідкривача приписувалася російському рудознатцю Григорію Капустіну, який немов би виявив пласти вугілля над річкою Кундрючою та в урочищі Оленячі гори на околиці сучасного м. Лисичанська. За новими даними (В.І. Подов, м. Луганськ, 1991), розвідка кам'яного вугілля на Донбасі велася в кінці другого десятиліття XVIII ст. під керівництвом ландрата (радника Київської губернії з використання природних ресурсів) Микити Вепрейського та управляючого Бахмутськими соляними промислами і коменданта Бахмутської фортеці Семена Чиркова за допомогою місцевих козаків, які, використовуючи вугілля в побуті, і вказали на місце виходу вугільних пластів на поверхню в районі р. Біленької (притоки р. Лугані). В кінці 1721 р ними були зібрані зразки кам'яного вугілля і руди і направлені до камерколегії у С.-Петербурзі з метою його випробування і відповідних аналізів. Для уточнення відомостей щодо віднайденого вугілля з С.-Петербурга у 1722 р. був відряджений Григорій Капустін. Таким чином, перші відомості про знахідки кам'яного вугілля і руди у Донецькому краї були зроблені місцевими козаками та адміністрацією краю до експедиції Г. Капустіна.

На кінець XVIII століття було накопичено достатній вітчизняний досвід розвідки і розробки вугілля викопного. Однак розміри його видобування у XVIII столітті були ще незначні, і лише під кінець століття в зв'язку з будівництвом Луганського чавуноливарного заводу видобуток вугілля зріс.

З 1795 року почалася історія міст Луганська (де під керівництвом шотландського інженера Карла Гаскойна почав створюватися Луганський чавунно-ливарний завод), Лисичанська (де в Лисячій балці почалося промислове видобування вугілля) і всього Донецького басейну -- Донбасу, який в уяві кількох поколінь людей ідентифікується, перш за все, як шахтарський край.

Започаткована в Лисячій балці, що прорізає високий правий корінний берег Сіверського Донця, перша копальня почала давати вугілля в 1796 році. Першими шахтарями Донбасу стали кріпаки з російських Ліпецького та Олександрівського заводів. Частина з них видобувала вугілля, а інші будували примітивні казарми та землянки, де селилися гірники. Так починалося перше шахтарське селище, що кілька десятиліть називалося Лисячою Балкою (або Байраком), а в 1830-х роках отримало сучасну назву -- Лисичанськ.

До 1802 року лисичанські вугільні розробки були єдиними казенними копальнями на Донбасі. За перше десятиліття свого існування (1796--1806 роки) тут було видобуто понад 36 тис. т вугілля (зараз в Україні стільки добувають в середньому кожні сім годин), що склало понад 90% всього видобутого у Донецькому басейні вугілля. Дві третини видобутого вугілля кіньми возили за 100 км до Луганського заводу, а решту продавали або використовували на місці.

Вже давно в Лисичанську на схилах Сіверського Донця не рубають вугілля і лише пам'ятний знак на честь відкриття першої вугільної копальні Донбасу, встановлений в Лисячій балці в 1960 році, нагадує, що саме тут був започаткований один з найрозвинутих промислових районів сучасної України.

На початку ХІХ ст. при цьому заводі відкривається перша в Україні Гірничозаводська школа. У 1827 р випускник Гірничого кадетського корпусу у С.-Петербурзі гірничий інженер з Харкова Євграф Ковалевський (1790 чи 1792, Харків -- 1867, С.-Петербург) виконав перше наукове стратиграфічне і геологічне дослідження Донбасу. Йому ж належить назва «Донецький басейн» від чого згодом було утворено скорочення «Донбас». Процес становлення вугільної промисловості в Україні радикально активізувався після скасування кріпацтва і на початку розвитку капіталізму під кінець XIX століття.

Геологічне минуле

Донецький вугільний басейн утворився на затоках і лиманах давно неіснуючого моря. Це море займало всю східну половину Європейської Росії і західну Азіатською, розділяючись між ними суцільним масивом Уральського хребта і врізаючись на захід вузькою, сильно витягнутою Донецькою затокою в материк. Як пам'ятники, давно зниклого моря, до наший епохи збереглися порівняно невеликі резервуари, наповнені морською водою, морить Каспійське і Аральське. У місцях, що оголіли, утворилася могутня товща вапняку з тих, що мешкали на дні моря раковин. Береги моря були покриті пишною рослинністю, властивою кам'яновугільному періоду: жахливими сигилляріямі, гігантськими хвощами, деревовидними папоротями, стрункими лепідодендронамі і каламітами. Залишки цих рослин, вельми багатих клітковиною, вистилали дно мілководої затоки, перемежаючись з піском і мулом, починали гнити і в результаті тління, тисячоліття, що продовжувалося, перетворювалися на торф, кам'яне вугілля і антрацит. З часу виходу з під вод кам'яновугільного моря товща Донецьких відкладень три рази була знову опинялася під хвилями морів -- протягом юрського, крейдяного і третинного періодів. Кожне наступне море розмивало нерівності поверхні, заповнюючи своїми відкладеннями западини, сприяючи, таким чином, поступовому вирівнюванню поверхні. Врешті-решт, від гірських ланцюгів, перерезавших місцевість, залишилися тільки їх широкі основи у вигляді кряжів. Ряд цих кряжів перетинає басейн з північного заходу на південний схід, засвідчуючи положення розмитих гірських ланцюгів. Найзначніший з цих кряжів, так званий головний перелом, або Донецький кряж. Спільною діяльністю протягом цілих геологічних періодів процесів розмиву та кряжеутворення поверхня Донецького басейну приведена до свого сучасного вигляду, відома під назвою «Плато розмиву».

Львімвсько-Волимнський вугімльний басемйн -- у Львівській і Волинській областях України, у західному напрямі продовжується на території Польщі. Охоплює площу близько 10 тис. км². Для промислового розвитку цієї території була необхідна розвинута енергетична база. А для цього потрібні були паливні ресурси. Гіпотеза про наявність кам'яного вугілля між Українським щитом на Волині вперше висунута російським геологом М.М. Тетяєвим в 1912 р. На основі детального аналізу складу осадків і тектонічних структур Європейської частини Росії і Східної частини Польщі М.М. Тетяєв не тільки передбачив існування такого басейну, але і науково обґрунтував характер його вугільності.

Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Ці територіальні одиниці розрізняються за трьома підставами: 1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти1 (міста, селища, села); 2) за своїм статусом - на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць); 3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України - на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь). На момент проголошення незалежності Україна вже мала сформований територіальний устрій, який зазнав за останні десять років дуже мало змін. Територіальний устрій України і, зокрема, її адміністративно-територіальний устрій, формувався протягом майже тисячі років.

Львівсько-Волинський вугільний басейн у межах Львівської і Волинської областей України, а також Люблінського воєводства Польщі охоплює площу близько 10 тис. кв. км. Балансові запаси вугілля -- близько 970 млн. т. Промислове значення мають пласти вугілля потужністю понад 0,6 м, що залягають на глибині 315 до 535 м. Видобуток вугілля західноукраїнським гірничо-видобувним виробничим комплексу триває продовж 60 років.

Тривалий масштабний видобуток вугілля призводить до утворення масштабних підземних порожнин, нагромадження відвалів гірської породи -- териконів, різних хвостосховищ тощо. Все це зумовило неґативні техногенні зміни в навколишньому середовищі, серед яких вельми загрозливими є:

* нагромадження пухких і нестійких техногенних відкладів гірської породи, що містить аґресивні хемічні субстанції, у териконах (рис. 1);

* утрата значних площ природних та агрокультурних екосистем, які відіграють вагому локальну екологостабілізуючу функцію;

* просідання земної поверхні та їх затоплення (рис. 2);

* зміна балансу ґрунтових вод і виснаження водоносних горизонтів;

* порушення природної циркуляції вод та їх забруднення;

* забруднення атмосфери;

* зміни мікроклімату.

Ці явища неґативно впливають на здоров'я населення. Зокрема, спостерігаються масове ураження силікозом, гіпоплазія зубів і патологія кісток скелетів у дітей.

Таких відвалів гірських порід, що виникли внаслідок видобутку вугілля у Львівській області, понад 100 млн. куб. м. Вони займають площу понад 270 га землі Відсоток перегорілої частини в загальній кількості видобутої за всі роки експлуатації гірничих підприємств породи становить лише 25--30 % [5, 8].

Ці процеси призводять до радикальної зміни фазового складу маси гірських порід відвалів. Перегораючи, гірські породи териконів стають крихкими, виникає реальна небезпека обвалів. Тому терикони здебільшого перебувають у небезпечному, нестабільному стані. Наприклад, подібна катастрофа сталася 21 жовтня 1966 у селищі гірників Аберфані, що в Нижньому Уельсі. Тоді осунувся терикон шахти № 7. Було знищено 20 будинків і загинуло багато людей.

Відбуваються й інші небезпечні геодинамічні процеси, викликані надмірними навантаженнями териконів, хвостовідстойників масивних інженерних споруд тощо.

Залишки вугілля у териконах самозаймаються і димлять. Окрім отруйних випарів формуються і небезпечні стоки забрудненої різними хемічними сполуками води.

Тому в межах Львівсько-Волинського гірничо-видобувного комплексу вельми загрозливою є проблема забруднення атмосферного повітря викидами сірчистого ангідриду, що є пізнішою причиною опадів кислотних дощів. Значну частину у валових викидах шкідливих речовин в атмосферне повітря становлять також тверді речовини, що є відходами видобутку вугілля: пил вугільний, зола тощо. Згідно з формою статистичної звітности 2ТП „Повітря“, загальна кількість викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря підприємствами ДП „Львіввугілля“ упродовж трьох останніх років коливається у межах 6,3--7,1 тисяч тон на рік, у тому й за інгредієнтами: двоокис сірки 3,9--4,1 тис. тон; двоокис азоту 0,7--0,9 тис. тон; окис вуглецю 1,0--1,2 тис. тон; тверді речовини 0,7--0,9 тис. тон

Підземні порожнини шахтних полів з часом обвалюються, і земна кора та земна поверхня поступово локально просідає, затоплюється ґрунтовими водами. Це наочно ілюструють великомасштабні осмічні зображення та світлини, що на третій сторінці обкладинки. Така діяльність призводить до втрати земель сільськогосподарського призначення, житлових масивів та лісового фонду.

Процес затоплення лісових земель відбувається поступово. На першому етапі опускання земної поверхні веде до зміни гідрологічного режиму ділянок: на місці вологих гігротопів формуються сирі, а потім мокрі. На другому етапі починається відмирання деревної рослинності і продовжується затоплення земель. Останніми роками навіть спостерігається розселення бобрів, які підгризають і валять дерева. На останньому етапі формуються неглибокі водойми, заповнені водами, що забруднені відходами гірничої промисловости.

Перспективи подальшої техногенної деградації ландшафту. Наростаючі потреби в енергетичних ресурсах зумовлюють необхідність подальшого видобутку вугілля, яке необхідно для підтримання діяльности господарсько-промислового комплексу західних областей України. Отже, є підстави вважати, що підземні шахтні поля будуть постійно розширюватися у межах зон залягання перспективних для розроблення пластів вугілля. Це призведе і до розширення площ зон просідання та затоплення земної поверхні. І цей процес може охопити до 10 тис. кв. км у межах Львівської і Волинської областей України Значна частина цієї площі буде затоплена забрудненими водами, а решта заболочена або тривалий час протягом року підтоплена. Отже, ця колись родюча земля стане непридатною для господарського використання та життя людей. Те саме стосується і лісових ресурсів. Вони деградуватимуть.

На перспективу майбутні зони техногенної деградації земель можуть бути визначені відповідної до планів розробки покладів вугілля. Тож, очевидно, слід поблизу таких територій відселяти людей і переорієнтовувати господарську інфраструктуру, не кажучи вже про масштабні відшкодування екологічних збитків землекористувачам та землевласника.

Для відстеження та прогнозування змін рельєфу і пов'язаної з цим деградації ландшафту треба проводити комплексний геодинамічний та екологічний моніторинг.

Размещено на Allbest.ru