Особливості природи України, екологічні зміни у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

з дисципліни «Географія України»

на тему: «Особливості природи України, екологічні зміни у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.»

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика

2. Зона мішаних хвойно-широколистих лісів

3. Лісостепова зона

4. Степова зона

5. Екологічні зміни та кризи у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Основою розвитку будь-якої держави є наявність природо-ресурсного потенціалу та вміння цієї держави ним розумно розпоряджатись. Україна - унікальна країна з унікальними умовами: сприятливим кліматом, вигідним географічним розташуванням, родючими ґрунтами та розгалуженою річковою системою. Природа України завжди була щедрою і віддавала людині все, що їй було потрібне. В той же час діяльність людини значно змінила природу, ландшафти країни і часто ці зміни ставали необоротними, тобто первозданна природа нашої країни вже ніколи не зможе відновитися.

Автор даної роботи поставив за мету охарактеризувати природу України та її особливості у певних зонах, а також виявити та вказати екологічні зміни цієї території у другій половині ХХ - початку ХХІ ст. На думку автора, актуальність цієї теми важко переоцінити, адже фахівці у сфері біології, ботаніки, екології вже довгий час констатують надзвичайно серйозні проблеми. Але, на жаль, громадськість у цьому питанні ще значно пасивна, а представники влади, як загальнодержавної, так і місцевої воліють краще дану проблему проігнорувати, ніж давати правдиві відповіді на незручні питання.

1. Загальна характеристика

Майже вся територія України знаходиться в межах помірного поясу, і тільки на Південному березі Кримських гір ландшафти мають риси субтропічних. Україна розташована в межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини, Українських Карпат і Кримських гір.

Рівнинна територія України - це частина Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою широтною зональністю. Тут виділяють три природні зони: мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову та степову.

2. Зона мішаних хвойно-широколистих лісів

Зона займає північну частину України. Вона є частиною зони мішаних лісів Східноєвропейської рівнини, в межах якої виділяється Поліська провінція, що розташована на територіях України, Росії й Білорусі. Південна межа зони проходить поблизу Рави-Руської - Володимира-Волинського - Луцька - Житомира - Києва - Ніжина - Кролівця - Глухова.

Зона мішаних лісів займає близько 20% території України. Для природних умов зони характерні низовинний рельєф, піщані і піщано-глинясті відклади, густа річкова сітка, широкі річкові долини, достатнє зволоження, високий рівень ґрунтових вод, переважання дерново-підзолистих ґрунтів, значне поширення соснових лісів. Більша частина зони в антропогені під час дніпровського зледеніння була вкрита льодовиком. У цей час сформувались зандрові (піщані) рівнини, моренні пасма, еолові форми рельєфу. Клімат зони помірно континентальний, літо тепле і вологе, зима порівняно м'яка. Середні температури січня змінюються із заходу на схід від -4,5...-5 °С до -7...-8 °С, липня - відповідно від +17 до +19,5 °С. Безморозний період триває 160-180 днів. У зоні мішаних лісів випадає найбільше опадів на рівнинній частині країни, їх річні суми становлять 600-700 мм. Стійкий сніговий покрив тримається 90-100 днів. Для річок характерні тривала весняна повінь з широкими розливами, зимова межень. Підземні води є джерелом живлення річок і озер. Значне поширення тут мають низинні болота.

У зоні переважають мішано-лісові, хвойно-широколисті ландшафти, які розвинулись в умовах помірно теплого вологого клімату на піщаних відкладах. Для них характерне значне поширення дерново-підзолистих ґрунтів під сосновими та сосново-дубовими лісами, складне перемежування льодовикових піщаних рівнин, долинно-терасових, лучних і болотних природних комплексів з меліоративними системами. На півдні зони трапляються острівні опілля (безлісі ділянки) з ландшафтами північно-лісостепового характеру.

Лісистість зони змінюється від 10 до 60%. Тут ростуть сосна, береза, дуб, граб, липа, клен. Найпоширеніші дубово-соснові ліси, що займають 45 % лісопокритої площі. Соснові (борові) ліси розташовані на піщаних масивах. До 10 % території зони знаходяться під лучними ландшафтами в заплавах річок. У їх травостоях панують різнотравно-злакові угруповання. В ландшафті переважають болотні природні комплекси, серед яких основні площі зайняті низинними трав'яно-моховими і лісовими болотами. Українське Полісся за особливостями поєднання ландшафтів поділяється на такі фізико-географічні області: Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся.

3. Лісостепова зона

Лісостепова зона простягається від Передкарпаття до західних відрогів Середньоросійської височини майже на 1100 км. Вона займає 34 % території України. Південна межа її проходить на північ від Великої Михайлівки, Ширяєвого, через Первомайськ, поблизу Новоукраїнки, Кіровограда, Олександрії, вздовж р. Ворскла до Кобеляків, через Красноград, Балаклею, вздовж р. Оскіл до кордону з Росією.

У лісостеповій зоні перемежовуються лісові ландшафти на опідзолених ґрунтах з лучно-степовими на типових чорноземах. Найбільше поширення мають широколисто-лісові ландшафти, які в минулому займали великі площі на височинах. Лучні різнотравно-злакові степові ландшафти знаходяться тепер під сільськогосподарськими угіддями. Різноманітність ландшафтів залежить від контрастів рельєфу, складу покривних порід, історії розвитку території. Тут знаходяться Волинська, Подільська та Придніпровська височини, Придніпровська низовина, західні відроги Середньоросійської височини. Всі вони дуже розчленовані. Коливання висот місцевості зумовлюють властиву для Лісостепу вертикальну зміну ландшафтів.

За рік зона дістає понад 4190 МДж/м2 сонячної радіації, а річний радіаційний баланс становить 1800-1850 МДж/м2. Середні температури липня на північному заході становлять +18°С, на півдні +22°С; січня -5...-8°С, найнижчі температури зареєстровано на сході -36°С. Тривалість періоду з середньодобовими температурами від +5 до +15°С становить на заході 100-110 днів, на лівобережжі Дніпра - 80-90 днів. Безморозний період триває на заході 190-180, на сході - 160-150 днів. Річна сума опадів на заході зони 550-750, на сході - 450 мм, а випаровуваність відповідно 550 і 750 мм. Найбільше опадів (65-75%) буває влітку. Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) змінюється від 2,8 (Львів), 2,0 (Хмельницький) до 1,4-1,2 на півдні. Співвідношення тепла і вологи в лісостеповій зоні сприятливе для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Внаслідок чергування вологих і посушливих років спостерігаються нестійкість зволоження, зростання посушливості в східному напрямі.

Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, Дністра. Весняний стік річок досягає 42-60% річного. Переважають снігове та дощове живлення, частка підземних вод незначна (до 10 %).

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових долинах - лучні, дернові та болотні ґрунти.

Чорноземи сформувались на вододільних поверхнях центральної і південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. Типові малогумусні чорноземи мають потужність до 130 см, вміст гумусу становить 4-5 %. Опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти сформувались на правобережжі Дніпра по краях типових чорноземів, на Придніпровській низовині - на розчленованих правобережжях приток Дніпра; вони містять 3-6% гумусу. Сірі і світло-сірі лісові ґрунти розвинуті на Волинській і Подільській височинах, вершинних поверхнях Придніпровської височини, вздовж берегів річок Псла, Ворскли та ін. На давніх терасах, у широких зниженнях сформувались лучно-чорноземні ґрунти, в заплавах річок - лучні, дернові та болотні ґрунти. Однак загальна заболоченість зони незначна - 1,6%.

Природна рослинність представлена залишками остепнених луків і степів, дубових і дубово-грабових масивів, а на Лівобережжі - дубово-кленових лісів. Первісних степів і лісів збереглося мало. Сучасна середня лісистість становить 12,5%.

З дерев найпоширеніший дуб (43% лісопокритої площі). Крім того, є граб, бук, сосна, вільха, береза. Великі площі зайняті дібровами з багатоярусною структурою: деревний ярус складають дуб звичайний, граб звичайний, в'яз, липа серцелиста, груша звичайна. В чагарниковому ярусі ростуть берест, клен бородавчатий і європейський, шипшина тощо; у трав'яному - копитень, папороть, осока та ін. Лучні степи і остепнені луки збереглись у заповіднику Михайлівська Цілина. Лучна і болотна рослинність поширена переважно в долинах річок. Розораність лісостепової зони становить 75-85%. У фауні представлені як лісові, так і степові види тварин.

Оскільки одним з основних несприятливих для господарства природних процесів у Лісостепу є ерозія, для збереження продуктивності сільськогосподарських ландшафтів необхідне регулювання поверхневого стоку, запровадження протиерозійних лісомеліоративних заходів, особливої агротехніки. У лісостеповій зоні зосереджено багато об'єктів і територій природно-заповідного фонду, зокрема Канівський заповідник.

4. Степова зона

Степова зона лежить на південь від лісостепу і простягається до Азово-Чорноморського узбережжя і Кримських гір. Вона витяглась із заходу на схід на 1075 км, з півночі на південь - на 500 км. Степ займає 40 % території України. На природних особливостях степової зони позначилось її положення на півдні Східноєвропейської рівнини, де степові ландшафти сформувались в умовах неоднакової поверхні: південних схилів Придніпровської та Подільської височин, Причорноморської низовини, Донецької і Приазовської височин, Північнокримської рівнини.

Клімат степової зони помірно континентальний. Річний радіаційний баланс коливається від 4100 (на півночі) до 5320 МДж/м2 (на півдні). Завдяки цьому степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває 160-220 днів. Середні річні температури повітря змінюються з північного сходу на південний захід від 7,5 до 11°С.

Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 до +23°С. Річні суми опадів зменшуються від 450 (на півночі) до 350-300 мм (на півдні). Характерною особливістю степових ландшафтів є висока випаровуваність (від 700 до 1000 мм). Через недостатнє атмосферне зволоження густота річкової сітки незначна. Стік формується за рахунок талих снігових вод.

Природна рослинність зони переважно трав'яниста, збереглася головним чином на схилах долин та балок, а також у заповідниках (Український степовий, Асканія-Нова, Луганський). Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в заповіднику Дунайські Плавні. Пересічна залісеність зони становить 3 %.

Степові ландшафти розвивались в умовах жаркого клімату з від'ємним балансом вологи. Зона належить до найосвоєніших - орні землі становлять понад 75% її земельного фонду. Несприятливими для господарства чинниками є посушливість клімату, зливовий характер опадів, ерозія, пилові бурі, засоленість ґрунтів.

За поширенням ландшафтів, умовами зволоження і тепловими ресурсами, характером ґрунтового покриву і природної рослинності, особливостями природокористування степова зона поділяється на три фізико-географічні підзони: північно-, середньо- та південностепову, або сухостепову.

5. Екологічні зміни та кризи другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, що пов'язане з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою. Кризи за своєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися.

Кризи, катаклізми та інші порушення, згідно з палеографічними даними, не були рідкістю впродовж історії цивілізації. Одна з перших екологічних криз розігралася наприкінці плейстоцену, коли в результаті інтенсивного полювання були виснажені запаси основної дичини - мамонтів, шерстистого носорога, гігантського оленя, степового зубра. Вона спонукала людину перейти від полювання як основного способу отримання їжі до землеробства та скотарства. Інша криза спостерігалася в деяких районах північно-західної Індії та Передньої Азії, де швидка деградація ґрунтів та запустелювання, що розвилися в міру інтенсивного ведення господарства та неправильної системи зрошування, зробили ці найродючіші райони мало придатними для життя людини. Але в минулі століття вихід з таких криз був порівняно простим - центр економічного розвитку зміщувався в інший район або людина змінювала спосіб господарювання.

Особливо суттєвою екологічна криза в Україні стала у другій половині 20 ст. Форсований розвиток індустрії, особливо важкої та хімічної, відсутність елементарних норм охорони навколишнього середовища, низький рівень фільтрації та очищення промислових відходів, матеріалоємне та енергоємне виробництво (каскад водосховищ на Дніпрі, що затопили сотні тисяч гектарів родючих чорноземів, був створений для забезпечення промисловості електроенергією та водою), економічно необґрунтоване розміщення підприємств по території СРСР (наприклад більша частина атомних електростанцій Союзу знаходилась саме в Україні) призвели до значного забруднення навколишнього середовища, зміни флори та фауни.

Не кращою ситуація була і в сільському господарстві країни. Для нього були характерні такі негативні явища як надмірна розорюваність земель, низький рівень агротехнічної культури (що призвело до значної виснаженості ґрунтів), необдумане використання хімічних та мінеральних добрив, які часто потрапляли у річки та озера, ґрунтові води.

Однією з найбільших трагедій за всю історію України стала аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. В навколишнє середовище потрапило 200 тонн радіоактивних матеріалів, які швидко розповсюдилися на великій площі. Удар, завданий екології, здоров'ю тисяч людей ми не подолали ще й досі, а для повного убезпечення цієї зони потрібні величезні інвестиції та ресурси.

На жаль, у наш час екологічні проблеми ще аж ніяк не подолані. На зміну багатьом шкідливим підприємствам, що не змогли подолати економічної кризи 90-х прийшли інші проблеми - значна загазованість міст викидами автомобілів, шумове забруднення, значне засмічення великих міст, проблема радіочастотного випромінювання (особливо мобільного зв'язку). На сьогоднішній день найбільш радіаційно забруднені північні райони Житомирщини, Київщини та Рівненщини(понад 40 Кі/кв.км.), менш забруднені цезієм-137 деякі райони Вінницької та Хмельницької областей (тут рівень не перевищує 0,5-1 Кі/кВ.км). Від забруднення атмосферного повітря найбільше страждають території навколо великих міст, а також Придніпровський економічний район (Дніпропетровська та Запорізька області). Підвищений рівень забруднення поверхневих вод характерний для басейнів Пд. Бугу, верхів'їв Дністра, Горині, Сули, Псла, Ворскли, Інгульця та Сів. Дінця. Помірно забруднене також узбережжя Чорного та Азовського морів(для цих морів також характерний негативний процес підняття сірководневого шару, в якому неможливе існування флори та фауни). Від забруднення ґрунтів пестицидами та мінеральними добривами найбільше страждають Волинська, Закарпатська, Хмельницька, Вінницька, Херсонська області, а також Кримський півострів.

Висновок

природа степ екологічний криза

Територія України формувалася протягом тривалої геологічної історії, має складну геологічну будову та розміщена на південно-західному краї Східноєвропейської платформи. Країна розташована у помірному географічному поясі (крім Південного берегу Криму, що має ряд рис субтропічного поясу). В Україні досить багатий та різноманітний рослинний (близько 30 тисяч видів вищих та нижчих рослин) та тваринний (майже 45 тис. видів тварин) світи. Тут виділяють три природні зони: мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову та степову.

Розгалужена річкова система сприяє розвитку господарства та економіки, а вихід до Азовського та Чорного морів дає змогу брати активну участь у міжнародній торгівлі.

На жаль, в Україні існують проблеми у сфері екології та захисту навколишнього середовища. Основною причиною виникнення цих проблем на думку автора є необдумане і часто навіть грабіжницьке використання природо ресурсного потенціалу України у ХХ ст., відсутність дієвого законодавчого захисту навколишнього середовища.

Екологічна криза кінця 20 ст. виявилася наслідком спільної дії багатьох факторів.

В Україні головним фактором екологічної кризи є фактор економічний. У держави і підприємств немає коштів для розбудови промисловості, сільського господарства, транспорту та інших сфер людської діяльності. А екологічним проблемам, здійсненню природоохоронних заходів та контролю за забрудненням приділяється вкрай мала увага.

Сучасне виробництво - це, перш за все, гігантський споживач, після діяльності якого розрізняють такі види і джерела забруднення навколишнього середовища: