Сучасна демографічна ситуація України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Мета моєї роботи полягає в тому, щоб зібрати існуючі дані по питанню демографічної ситуації України, опрацювати їх, розглянути проблеми сьогодення демографії нашої держави, можливо, представити якісь шляхи їх вирішення, і, безумовно, познайомити інших людей з питання демографії України.

1.ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

демографічна україна населення

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу. За оцінками експертів, перша та друга світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 30-50-х рр., Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х рр. вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до помітних деформацій складу населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х рр. це обумовило вичерпання демографічного потенціалу, що врешті-решт призвело до високого рівня старіння і депопуляції. На відміну від економічно розвинених держав в Україні (як і в колишньому СРСР) з кінця 60-х рр. тривалість життя населення зазнавала хвилеподібних змін - періоди зниження смертності змінювалися її зростанням.На якісний склад населення негативно вплинули міграційні процеси. Хоча впродовж 70-80-х рр. сальдо обміну населення України з іншими республіками СРСР не перевищувало 100 тис. осіб на рік, але той факт, що виїжджали на роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери - істотно посилював процес старіння. Внаслідок постійного відбору фахівців і їхньої концентрації в столиці Союзу знижувався професійний та освітній потенціал України. Зазначені процеси розвивалися і впродовж 90-х рр. Йдеться про бурхливі міграційні процеси, викликані розпадом єдиної держави і появою можливостей вільного переміщення населення у межах і за межі території країни; зниження народжуваності внаслідок передусім економічних і соціопсихологічних чинників; зростання смертності населення працездатного віку при стагнації показників у післяпрацездатному віці і зниженні у допрацездатному. Проте, починаючи з 2001 р., зростає середня тривалість життя. Водночас, оцінюючи характер демографічних зрушень, що відбулися у міжпереписний період (від 12 січня 1989 р. - дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. - дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати суттєві структурні зрушення: зростання частки осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складі населення, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн. Це знижує загальний коефіцієнт народжуваності і збільшує коефіцієнт смертності населення.Перелічені фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні. Таким чином перед Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України стоїть завдання опрацювати та затвердити вже у поточному році Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 р. Реалізація цієї програми має стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, їх кваліфіковане інформаційне забезпечення. Поряд із створенням необхідних економічних умов слід сконцентрувати зусилля на включенні демографічних пріоритетів (вітальних, репродуктивних, міграційних) до духовної сфери суспільства. У ранг державної політики потрібно поставити проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини.

На сьогоднішній день в Україні проживає 49,7 млн. осіб. А за прогнозами дослідників в найближчі 10 років проживатиме 42 млн. Україна належить до країн з першим типом відновлення населення, який характеризується низькими показниками народжуваності, смертності і незначним природним приростом населення. Та в наш час смертність компенсується народжуваністю лише на 59%, показники природного приросту постійно знижуються. В 1993 році в розрахунку на 1000 жителів народилося 0,7 чол., а померло 4,2 чол., тобто природний приріст вже став негативним (-3,5%). А в 1960 р., наприклад, ці показники складали відповідно 20,5%, 6,9%, 13,6%. Такий процес зниження природного приросту населення називається депопуляція. Темпи зменшення кількості населення України насторожують. З кожним роком умови життя людей погіршуються і це одна з найголовніших причин значного зниження показників народжуваності і росту смертності. Свою роль відіграє і несприятлива екологічна ситуація, яка особливо ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Всі райони республіки відчули вплив радіоактивного забруднення і це підтверджують показники смертності, що різко зросли після 1986 р. Кількість бездітних жінок складає 20%. За останні 8 років знизилась тривалість життя: у чоловіків на 5 років, у жінок на 4 роки. Повільно знижується середня тривалість життя жителів України (68 років: чоловіків - 62 роки, жінки - 73 роки). За тривалістю життя Україна посідає 120 місце у світі. Досить висока в Україні дитяча смертність - кожна десята дитина помирає у віці до одного року. Кількість дітей і підлітків в державі таке саме, як і людей похилого віку. Та з кожним роком воно зменшується, оскільки зменшуються показники народжуваності населення. Збільшення частки людей старшого віку, як уже зазначалося, є свідоцтвом про процес “старіння” населення. Процес старіння населення веде до збільшення кількості утриманців і зростання демографічного навантаження на людей працездатного віку.

В Україні зросла актуальність цілого ряду демографічних, трудоресурсних, і розселенських проблем. Однією з найбільш гострих стала проблема підвищення керованості територіальною мобільністю (рухомістю) населення.

У цьому зв'язку значної актуальної набуває з'ясування питань мобільності сільського населення, пізнання її багатопланового й складного регульованого причинно-наслідкового механізму. Цілком очевидно, що постійні трудові та інші переїзди населення з сільської місцевості у міста сприяють тому, що мігранти все більшою мірою відчувають на собі вплив умов і способу життя міських жителів.

На вересень 2003 р. на території України проживало 47,870 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччині, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км?.

У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і, німецьких військ 1917-1920 рр., голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., масові репресії 1935-1939 рр., Друга світова війна, голод 1946-1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953-1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн. осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.

Основними чинниками сучасного розміщення населення по території держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше -- Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

На кількість і розміщення населення України мало вплив і організоване владою переміщення населення з менш економічно розвинених областей у великі промислові центри і райони, а також повернення на батьківщину репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.

Упродовж ХХ століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області -- 45 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.

Природний рух населення -- це зміна чисельності і складу населення в результаті народжуваності і смертності без врахування механічного переміщення (міграції). Кількість населення збільшується за рахунок природного приросту населення, тобто перевищення кількості народжених над кількістю померлих за рік. Може вона і зменшуватися внаслідок депопуляції, тобто переважання кількості померлих над кількістю народжених. Для України характерний останній процес. У 1996 році загальний показник народжуваності складав 9,1 на 1000 осіб, а смертності -- 15,2 на 1000 осіб, тобто відбулося зменшення населення на 6,1 осіб на кожну тисячу населення. Особливо інтенсивно зменшується населення Чернігівської, Вінницької, Житомирської та інших центральних областей нашої держави.

Причинами цього явища е екологічна криза, що виникла через неправильну експлуатацію великої кількості "брудних" підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза -- наслідок соціалістичного способу виробництва.

Головна ж причина перевищення смертності над народжуваністю, а зростання смертності і зменшення народжуваності в Україні почалося ще з 1965 року, криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, най життєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій за часів перебування нашої держави в складі Радянського Союзу.

Негативно позначається на природному прирості населення і розпад традиційної української сім'ї, що супроводжується зростанням розлучень.

Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у таких Її сусідів, як Молдова, Білорусь та Польща, але молодше, ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 37 років і продовжує зростати. За цим показником наша держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.

За середньою тривалістю життя - 67 років - Україна стоїть позаду багатьох країн Європи. Водночас жінки живуть у середньому 73 роки, а чоловіки - лише 62 роки.

Хлопчиків народжується завжди більше. Але вже з вікової групи 25-29 років кількість жінок починає переважати над кількістю чоловіків. І це не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн світу.

Для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева структура населення.

В Україні протягом багатьох років співвідношення між чоловіками і жінками, тобто статева структура населення, є сталим і становить відповідно 47% і 53%. Це пов'язано з меншою пристосованістю чоловічого організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків (паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства.

Демографічні ситуації в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє, реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується по 3 і більше дітей.Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей в дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на "Ви". Все це дозволить покращити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Особливості відтворення населення на тій чи іншій території відображає демографічна ситуація. Її характеризують показники зміни кількості населення, його природного і механічного руху, розподілу населення за статтю та віком, середньої тривалості життя чоловіків і жінок, шлюбності та розлучень населення та деякі інші демографічні показники. Демографія - це наука, яка вивчає відтворення населення; назва походить від грец. “демос” - “народ”.

Демографічна ситуація в Україні загалом і в окремих її регіонах надзвичайно складна, про що свідчать наведені вище характеристики природного руху населення. Погіршення демографічної ситуації зумовлено багатьма чинниками: зниженням рівня та якості життя людей у період економічної кризи, ускладненням геоекологічної ситуації в усіх регіонах країни, старінням населення, збільшенням показників розлучень і зменшенням показників укладання шлюбів, поширенням “моди” на однодітні сім'ї, зростанням бездітності молодих сімей. В останні роки до них додався масовий відтік населення молодого віку за межі країни.

Народжуваність в Україні вже давно опустилася до рівня, який недостатній для заміщення поколінь. Смертність збільшилась серед усіх вікових груп, основні причини цього - серцево-судинні хвороби, новоутворення, нещасні випадки і травми, самогубства. Досить високий рівень дитячої смертності у віці до одного року (10 дітей на 1 000 народжених), що у 2 рази вище, ніж у країнах Європи.

Сучасна демографічна ситуація в Україні сприяє так званій депопуляції населення - зменшенню його загальної кількості за рахунок природного скорочення. Процеси депопуляції населення спочатку охопили сільську місцевість, а згодом і міста (див. додаток 5). В Україні є сотні сіл, в яких упродовж року не народжується жодної дитини. Такі села є вимираючими в буквальному розумінні слова. Природний приріст сільського населення загалом у країні становить -10 ‰ (а в Чернігівській області -24 ‰!). У містах цей показник удвічі вищий, однак також від'ємний.

Щоб змінити демографічну ситуацію у бажаному напрямку, держави проводять певну демографічну політику. Це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, спрямованих на зміну природного руху населення, перш за все народжуваності. Головні завдання демографічної політики в Україні - підняття рівня народжуваності та зменшення рівня смертності, насамперед у дитячому віці. Однак низький рівень доходів населення України та незначні матеріальні заохочення сімей при народженні дітей зі сторони держави тривалий час не сприяли ефективній реалізації демографічної політики. І лише в останні роки показники народжуваності та природного приросту дещо зросли. Певну роль у цьому відіграло різке збільшення державних виплат сім'ям при народженні першої, другої, третьої дитини та наступних дітей.

КІЛЬКІСТЬ, ДИНАМІКА Й ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ РІЗНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Станом на 1 жовтня 2010 року чисельність населення України становила 45822,2 тис. мешканців.

З початку року чисельність населення скоротилась на 140,7 тис. (-4,1 на 1000 осіб).

За січень-вересень народилось 373,6 тис. дітей, померло 525,9 тис. осіб. Природне скорочення склало 152,3 тис.чол.

Міграційний приріст за цей період склав 11,5 тис.осіб.

На 1 жовтня 2010 року міське населення складає 31444,1 тис.(68.6%), сільське 14378,1 (31.4%).

Точні дані про кількість мешканців країни дають загальні переписи населення, які проводяться на всій її території і фіксують показники населення на конкретну дату. Такі переписи в різних частинах України були започатковані в Австро-Угорщині (з середини ХІХ ст.) і Російській імперії (з кінця ХІХ ст.), проводилися державами, в які входили українські землі у ХХ ст. (у тому числі 6 разів - у СРСР). Загальні переписи населення організовувалися більш-менш регулярно приблизно кожні 10 років. Перший (і поки-що єдиний) перепис населення у незалежній Україні був проведений у 2001 р. Крім цього, кожного року здійснюється поточний облік населення станом на початок (1 січня) чи середину (1 липня) року.

Кількість населення на території України у більш давні часи можна обчислити лише приблизно завдяки спеціальним науковим дослідженням. Учені вважають, що в ХVІІ ст. на українських землях жило близько 3 млн осіб, а у ХVІІІ ст. - вже майже 9 млн. За даними австрійського та російського переписів, проведених у ХІХ ст., на всій українській етнічній території мешкало 36 млн осіб, у т. ч. у межах сучасної України - майже 29 млн.

Упродовж ХХ ст. людність України загалом зростала - аж до 1993 р., коли сягнула максимального значення - 52,2 млн осіб. Водночас, у першій половині XX ст. населення України зазнало величезних втрат - під час війн (Першої світової, громадянських і розв'язаних із зовні), внаслідок політичних репресій, заслань, голодоморів у радянський час, у роки Другої світової війни. За приблизними підрахунками Україна втратила під час цих жахливих подій близько 20 млн своїх громадян. Довоєнного рівня людності Україна досягла тільки в 1956 р.

Загальне зростання кількості населення в Україні відбувалося в основному завдяки переважанню кількості народжених над кількістю померлих. Однак на початку 90-х рр. ХХ ст. ці показники зрівнялися, а далі кількість померлих почала переважати. І, як результат, кількість населення в Україні пішла на спад. Всеукраїнський перепис населення зафіксував наприкінці 2001 р. близько 48,5 млн мешканців, а нинішня людність у країні (станом на 1 січня 2008 р.) вже майже на 6 млн осіб менша, ніж була у 1993 р.

Перші дані про чисельність населення на сучасних територіальних межах України доходять з перших спроб перепису в середньовічній Русі які відбувалися з метою визначення данини. Пізніше, російський імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 році відбулося остаточне закріпачення селян за місцем прописки). Перший перепис населення в сучасному розумінні цього слова відбувся в Російській Імперії 9 лютого 1897 року. В Радянські часи перший загальний перепис населення відбувся на зламі 1926 року станом на 17 грудня 1926 року. Подальші успішні переписи відбувалися станом на 17 січня 1939 року, 15 січня 1959 року, 15 січня 1970 року, 17 січня 1979 року і 12 січня 1989 року. 5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

В першій половині XX століття, населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями.За окремими оцінками, демографічних втрати України за цей період, становлять близько 16 млн осіб.

В другій половині XX століття, динаміка показників демографії України характеризується швидким відновлення населення з наступним зниженням темпів приросту населення і негативним приростом населення в 90-х роках. В другій світовій війні Україна втратила 14 млн. чоловік[8]. Тільки в 1959 році, в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, чисельність населення сягнула довоєнного періоду в 42,1 млн. осіб. Проте, при подальшому збільшенні загальної чисельності населення, динаміка показників природного та міграційного приросту населення вже характеризується тенденцією до зниження. Так, упродовж першого післявоєнного між-переписного періоду (1959-1970 рр.) чисельність населення зросла на 12,5% , протягом другого (1970--1979 рр.) -- на 5,4% , третього (1979-1989 рр.) -- лише на 3,7%. В період з 1989 року по 1993 рік чисельність населення України зросла всього на 1,5%. В тому ж 1993 році, було зафіксовано найбільшу чисельність населення України -- 52,2 млн. осіб. Проте в кінці 90-х років Україна почала втрачати населення. Кількість населення в Україні в 2001 році в порівнянні з 1993 роком скоротилась на 7,2%.

Зараз, на початок XXI століття, кількість населення України продовжує скорочуватись, з 2001 року по 2010 рік чисельність населення України зменшилась на 5,1%.

На 1 січня 2010 року густота населення України склала 76.1 чол. на 1км2.За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше -- Чернігівська область. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономна Республіка Крим.

Певний вплив на густоту населення мають природні показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області -- 38.4 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тут спостерігається найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.

Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 кв. км. Більші показники спостерігаються у східних індустріальних реґіонах (у Донецькій області - 183 особи на 1 км2), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км2).

В Україні налічується 454 міста, 889 селищ міського типу та 28619 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. чол. і більше (крім того ще 5 міст досягали 100-тисячного рубежу протягом 90-х років). У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних реґіонах (7 - у Донецькій області, 5 - у Дніпропетровській, 4 - у Луганській, 3 - у Запорізькій) і в Криму (3 - у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні нараховується 5 міст-мільйонерів - Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис.), Дніпропетровськ (1065 тис.), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 крупних міста - Запоріжжя (815 тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) та Миколаїв (514 тис. чол.).

РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Рівень життя населення трактується як одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх без виключення суб'єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соціально економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки. Категорія “рівень життя” акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, що знаходять свій прояв через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Регіональні особливості визначаються дією 2-х груп факторів - економічних та неекономічних .Вплив неекономічних факторів на рівень життя населення країни в цілому є досить усталеним, чого не можна сказати відносно їх значення в регіональних процесах. Поєднуючи в собі характеристику всіх сторін та компонентів життєдіяльності людини, рівень життя стає своєрідним мірилом загальної оцінки ефективності державної соціально-економічної політики. Важливого значення набуває проблема адекватної оцінки основних складових категорії “рівень життя” - з одного боку, потреби окремої особи, домогосподарства, соціальних груп або суспільства в цілому, а з іншого - можливості реалізації цих потреб.

Реалізувати функцію, притаманну вказаній категорії, неможливо, якщо не використовувати дієвого механізму збору, обробки та аналізу широкого спектру інформації, що характеризує всі без виключення сторони життєдіяльності населення. Лише за умов чітко визначеної і достатньо повної системи показників та соціальних нормативів, забезпечення об'єктивної оцінки динаміки цих показників можливо не тільки спостерігати за тенденціями розвитку життєвого рівня, але й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

Узагальнення світового і вітчизняного досвіду визначення конкретних параметрів, за допомогою яких можна оцінити ступінь задоволення соціально-економічних потреб людини, свідчить про те, що на сучасному етапі ще не визначені обґрунтовані критерії об'єктивної оцінки показників, на основі яких можна визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств населення та здійснити їх структурне ранжування. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя.

На підставі ретельного аналізу існуючої статистичної бази та особливостей, що виникли в Україні протягом останніх років економічних реформ, вивчення досвіду країн колишнього СНД і дальнього зарубіжжя, а також урахування рекомендацій ООН, запропоновано систему показників рівня життя населення, представлену показниками, згрупованими у 6 блоків. Кожний з блоків запропонованої системи суттєво відрізняється від існуючої на сьогодні в Україні і за насиченістю показниками, і за якісними параметрами.

Показники в системі мають різну розмірність (абсолютні та відносні, статичні та динамічні), то побудова інтегрального показника передбачає перехід до спільних характеристик. З цією метою автором запропоновано скорочену методику розрахунку інтегрального показника життєвого рівня. В основу його побудови покладено лише відносні статичні показники, які найбільш точно і повно характеризують ситуацію на даний час. В залежності від впливу того чи іншого показника на загальний рівень добробуту населення, всі вони поділені на стимулянти та дестимулянти, а урахування їх значення під час побудови узагальнюючого показника по блоку відбувається за різними схемами: для стимулянтів - береться безпосередньо значення показника; для дестимулянтів - враховується різниця між одиницею та значенням самого індикатору .Розрахунок здійснюється за блоковим принципом, із присвоєнням кожному блоку вагового коефіцієнту (сума всіх вагових коефіцієнтів дорівнює .Таким чином, розрахунок узагальнюючого показника надасть можливість для кількісного аналізу зрушень у життєвому рівні населення країни протягом року або більш тривалого періоду.

Размещено на Allbest