Регіональна фізична географія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональна фізична географія України

Академік А.О. Григор'єв (1883 --1968) обґрунтував існування географічної оболонки Землі як особливої сфери, в якій природні процеси відбуваються під впливом космічних і телуричних енергетичних джерел і в яку речовини входять у рідкому, газоподібному і твердому агрегатних станах; тільки в цій оболонці наявне життя.

Теоретичну основу фізичної географії становить вчення про географічну оболонку, яка є цілісним утворенням, геосистемою найвищого рангу. Вона складається з окремих природних компонентів та природних комплексів (геосистем). Складність і закономірності її просторової диференціації пов'язані з унікальністю та ізоморфізмом географічних об'єктів, з властивими географічній оболонці якостями дискретності (перервності) і континуальності (неперервності), які неоднакові в різних районах Землі, територіально неоднаковим співвідношенням різних форм стійкості та мінливості геосистем під впливом природних і антропогенних навантажень, симетрією й асиметрією географічної оболонки, особливостями їх поясно-зонального та внутрізонального поділу на регіональні фізико-географічні одиниці. У взаємозв'язках між природними комплексами переважають горизонтальні потоки тепла, вологи, що переносяться повітряними масами, підземний і поверхневий стік. У географічній оболонці існує людське суспільство як особливий її елемент, дія якого співмірна з дією природних складових. Вважається, що географічна оболонка в процесі свого розвитку вступила у фазу ноосферогенезу, і її межі збігаються з межами географічного середовища.

Різноманітність властивостей географічної оболонки зумовлює множинність предметів досліджень і комплексність вивчення природних умов. У давні часи географія вивчала всю Землю. Пізніше в межах географії відокремились і виникли самостійні галузі знань, які вивчають окремі компоненти географічної оболонки, її поділ на материки та океани, природні комплекси; вони сформувались також у результаті поглиблення диференціації фізичної географії як науки і у зв'язку із запитами практики; нові фізико-географічні дисципліни виникли на стику фізичної географії з іншими науками (фізикою, хімією, біологією, інформатикою), галузями практичної діяльності (будівництвом, сільським господарством, меліорацією, проектуванням та ін.). Сформувалася система фізико-географічних наук з їх об'єктами, предметами, методами, ідеями, можливостями практичного застосування.

Фізична географія є однією з важливих галузей сучасного природознавства. У системі географічних наук фізична географія є основою її природничого крила поряд із соціальною й економічною географією та картографією. Поділ системи фізико-географічних наук відображає об'єктивно існуючу диференціацію і загальні властивості географічної оболонки, її компонентів і природних комплексів.

Загальна фізична географія об'єднує фізико-географічні науки про природні комплекси (геокомплекси, ландшафти), природні регіони, природні компоненти. Дослідження географічної оболонки як цілісного утворення, геосистеми найвищого (граничного) рангу є завданням землезнавства. Природні й перетворені ландшафти, природні комплекси різних рангів є об'єктом ландшафтознавства, завдання якого полягає в дослідженні закономірностей генези, історії розвитку, динаміки, еволюції і поширення природних територіальних комплексів, їхньої просторової структури, класифікації, прогнозування, оцінки для потреб практики. Дослідженням фізико-географічних умов і ландшафтів геологічного минулого займаються палеогеографія і п а лео ландшафтознавство. На стику ландшафтознавства з іншими науками, впровадження методів природничих і технічних дисциплін виникли нові науки: геохімія і геофізика ландшафтів, біологія ландшафтів, ландшафтна екологія, інженерне ландшафтознавство, меліоративне ландшафтознавство, агроландшафтознавство, рекреаційне ландшафтознавство, експериментальне ландшафтознавство та ін. Вивчення фізико-географічних умов регіональних одиниць різних рангів (материків, океанів, зон, країв і т. д.) є завданням регіональної фізичної географії. Вона тісно пов'язана з фізико-географічним країнознавством, об'єктом якого є вивчення й опис країн, територій в адміністративних межах. До групи фізико-географічних компонентних наук належать геоморфологія, кліматологія, океанологія (з океанографією), гідрологія суходолу (з гідрографією), гляціологія, мерзлотознавство (геокріологія), географія ґрунтів, біогеографія (ботанічна географія, зоогеографія) та ін.

Фізична географія тісно пов'язана з економічною географією, картографією, сільськогосподарською наукою, ресурсознавством, охороною природи, містобудівництвом, районним плануванням, гідротехнікою, ландшафтною архітектурою та ін.

Регіональна фізична географія -- розділ фізичної географії, наукова дисципліна, яка вивчає природно-територіальні й природно-аквальні комплекси регіонального рівня. Об'єктом регіональної фізичної географії є великі складові географічної оболонки: материки, частини світу, океани і моря, розглядувані разом чи окремо (фізична географія материків, фізична географія частин світу, фізична географія Європи, фізична географія Тихого океану, фізична географія Північної Євразії та ін.).

Регіональна фізична географія вивчає конкретні території чи акваторії в їх природних межах: фізико-географічні чи ландшафтні райони, фізико-географічні області та краї, фізико-географічні чи ландшафтні зони, фізико-географічні країни, річкові басейни, моря, водосховища (фізична географія степової зони, фізична географія Криму, фізична географія басейну Дніпра, фізична географія Чорного моря і т. д.). Об'єктами фізико-географічних характеристик є також території в їх політико-адміністративних, природно-історичних, етнічних, природно-господарських межах (фізична географія України, фізична географія Поділля, фізична географія Закарпаття, фізична географія Донбасу та ін.). Об'єктами фізико-географічних досліджень є населені пункти (фізична географія Києва), природоохоронні території (фізична географія Шацького природного парку) і т. д. Предметом регіональних фізико-географічних досліджень є просторово-часові закономірності територіальної диференціації регіональних одиниць, регіональний характер взаємозв'язків між природними компонентами, прояв сучасних фізико-географічних процесів, регіональні особливості впливу природних умов на господарську діяльність і проживання людей, а також антропогенного впливу на зміни природних умов і природних ресурсів протягом історичного часу.

У пізнанні особливостей згаданих об'єктів важлива роль належить методам регіональних фізико-географічних і ландшафтних досліджень. Особливу роль відіграють польові експедиційні методи, нандшафтне картографування, аерокосмічні методи та ін. Особливим методом регіональних досліджень є фізико-географічне райо-ііуппння, обґрунтування та складання схем і карт фізико-географічного районування території, виконання комплексних фізико-геогра-фічппк досліджень регіонів. У процесі фізико-географічних досліджені, накопичуються нові наукові факти про природу регіонів, формулюються гіпотези і теорії про тенденції їх спонтанного розвитку та рівнів антропогенної зміненості, обґрунтовуються ідеї раціонального природокористування в регіонах, моніторингу геоекологічних умов. Результати фізико-географічних досліджень широко застосовуються на практиці, в обґрунтуванні різних видів проектування, оцінці природних умов і природних ресурсів, прогнозуванні їх змін, використовуються в наукових і освітніх цілях.

Географічне положення України

З географічним положенням, розмірами і складом території пов'язана різноманітність природних, природно-ресурсних, етнічних, соціальних, економіко-географічних, політико-географічних особливостей України -- суверенної держави, члена Організації Об'єднаних Націй, однієї з найбільших країн Європи.

Площа України -- 603,7 тис. км2, за розмірами території вона перевищує Францію (544 тис. км2), Іспанію (505 тис. км2), Швецію (450 тис. км2), Польщу (312,7 тис. км2). За кількістю населення (більше 48 млн осіб на 1 вересня 2005 р.) Україна поступається Німеччині, Італії, Великобританії, Франції. Майже 68 % населення проживає в містах, 32 % -- у сільській місцевості.

Положення території України в системі географічних координат фіксується координатами її крайніх точок, протяжністю території із заходу на схід та з півночі на південь. Крайня північна точка території України знаходиться на державному кордоні з Російською Федерацією біля с. Грем'яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області й має координати 52° 22' північної широти і 33° 11' східної довготи. Крайньою південною точкою на суші є мис Сарич у Криму з координатами 44° 23' північної широти і 33° 44' східної довготи. Крайня західна точка знаходиться біля м. Чоп Закарпатської області та має координати 48° 05' північної широти і 22° 08' східної довготи. Крайня східна точка фіксується на околиці с. Червона Зірка Міловського району Луганської області, її координати 49° 15' північної широти і 40° 05' східної довготи. Протяжність території між крайніми точками з півночі на південь становить 893 км, а із заходу на схід -- 1316 км. Географічний центр України знаходиться на північно-східній околиці районного центру смт Добровеличківки в Кіровоградській області. Тут встановлено символічний знак (1990), який має координати 48° 23' північної широти і 31° 10' східної довготи.

Українська держава межує із сімома країнами (рис. 1). На заході протяжність державного кордону з Польщею становить 542 км, із Словаччиною -- 98, Угорщиною -- 135 км. Західний кордон проходить по долині р. Західний Буг у зоні мішаних лісів до Волинської височини, а потім у зоні широколистяних лісів через Волинську височину і Розточчя до м. Яворова Львівської області. Далі кордон пересікає Иередкарпаття, Українські Карпати у верхів'ї р. Сан і на 12 захід від р. Уж, виходить на Закарпатську низовину, іде по долині р. Тиса, знову перетинає Українські Карпати у верхів'ї р. Черемош і пролягає через Буковину. На південному заході Україна межує з Молдовою (1222 км) у лісостеповій зоні по долині Дністра та поблизу його лівого берега по схилу Подільської височини до впадіння Пруту в Дунай. Державний кордон з Румунією (608 км) проходить по Дунаю та його Килійському гирлу до узбережжя Чорного моря.

На північному сході та сході Україна межує з Росією на протязі близько 1955 км (Брянська, Курська, Бєлгородська, Воронезька, Ростовська області). Східна межа проходить від узбережжя Таганрозької затоки Азовського моря на північний схід до Донецького кряжа і р. Сіверський Донець; далі вона пересікає південно-західні відроги Середньоруської височини. Від Азовського узбережжя до м. Новчанська Харківської області східна межа України перетинає степову зону, а від Вовчаиська до широти селища Лужки Сумської області -- лісостепову.

На півночі Україна межує з Білоруссю (1084 км). Північна межа проходить по Поліській низовині в зоні мішаних лісів. Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить близько 5684 км. Чорноморський кордон має довжину 1559, Азовський -- 400 км. Загальна протяжність сухопутних і морських кордонів становить 7643 км. Країна має широкий, більш як 2590-кілометровий вихід до країн Центральної і Західної Європи, з якими її сполучають дев'ять залізничних ліній. По Дунаю здійснюються зв'язки з Румунією, Болгарією та іншими країнами Дунайського басейну. Через порти Чорного й Азовського морів наша країна має зв'язки з багатьма країнами Європи, Азії, Африки й Америки. Територією України проходять Транс'європейський нафтопровід, газопровід, лінії високовольтних електропередач, електрифіковані залізниці, що сполучають нашу країну із сусідніми державами.

З географічним положенням України пов'язані різноманітність природних умов і природних ресурсів, умови господарської діяльності. Територія України розташована у помірному поясі Північної півкулі, чим визначаються головні риси її фізико-географічних умов. Вона знаходиться в межах грандіозних тектонічних структур: давньої докембрійської Східно-Європейської платформи та Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу. Ці різновікові геологічні структури у свою чергу поділяються на структури менших розмірів, з чим пов'язана різноманітність геологічної будови території України та її багатство на корисні копалини. Тут представлені всі геологічні породи, якими збудована земна кора: від найдавніших, архейських, до четвертинних (антропогенових), сучасних. Давня платформа перекрита горизонтально залягаючими товщами порід палеозойського, мезозойського та кайнозойського віку, тому в сучасному рельєфі вона виражена обширною Східно-Європейською рівниною. Ділянки Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу в межах України представлені Карпатськими та Кримськими горами. На південь від Кримських гір знаходиться глибока Чорноморська западина. Належність більшої частини території України до Східно-Європєйської докембрійської платформи зумовлює рівнинність її поверхні: 70 % її площі займають низовини, 25 % -- височини; лише 5 % площі займають гори.

Через Україну проходить вісь високого тиску Євразійського материка, її територія перебуває під впливом повітряних мас західного циклонального переносу, що переважає протягом року, а також повітряних мас, що пов'язані з впливом Азорської та Азіатської областей високого тиску. Крім циклонів з Атлантики, на територію України приходять циклони із Середземномор'я, повітряні маси, що формуються над Арктикою, Середньою і Малою Азією.

Україна має необхідні передумови для розвитку морських сполучень. З географічним положенням України пов'язана її роль морської держави з морськими портами Середземноморського басейну, виходом через Босфор, Дарданелли, Суецький канал, Гібралтар до Світового океану. Це дає можливість Україні розвивати морегосподарський комплекс, використовувати океанічні ресурси, мати доступ до них відповідно до норм міжнародного права. Водними артеріями Дніпра і Дунаю Україна зв'язана з багатьма європейськими країнами. Басейн Дніпра каналами з'єднується із Західною Двіною через Березинську водну систему, з Німаном через Дніпро-Німан-ський канал, з Віслою -- Дніпровсько-Бузьким каналом. Цим забезпечуються економічні зв'язки з Білоруссю, країнами Балтії, Польщею.

З рівнинністю території України пов'язана характерна для Східно-Європєйської рівнини зональність ландшафтів: тут формувались мішанолісові, широколистянолісові, лісостепові, та степові ландшафти помірного поясу. І лише на Південному березі Криму поширені субтропічні ландшафти середземноморського типу.

В Українських Карпатах і Кримських горах виявляється властива для всіх гірських систем висотна поясність ландшафтів. Набір і характер ландшафтних поясів неоднаковий для кожного з цих гірських країв у зв'язку з абсолютною висотою та їх різним географічним розташуванням: Карпати знаходяться у помірному поясі, а Кримські гори -- на межі помірного і субтропічного поясів.

Природні ландшафти України значною мірою змінено в процесі тривалого господарського використання і пов'язаного з цим вплину її і них (землеробського, гідротехнічного, меліоративного, містобудівного, лісогосподарського та ін.). Наприклад, за таким показником, ніс підношення площі орних земель до всієї площі сільськогосподарських угідь (0,80), Україна перевищує Німеччину, Англію, Італію, США. Це є негативним фактором, що підсилюється також малою лісистістю і заповідністю її території та значним впливом промислового виробництва на природне середовище.

Географічне положення в умовах незалежності України значно змінило її геополітичне положення, що впливає на розвиток економічних, політичних, оборонних та інших процесів. Особливості геополітичного положення України полягають у тому, що вона як європейська країна на заході межує з країнами Центральної і Західної Європи, з якими є значні можливості для розширення всебічних зв'язків, а на півночі та сході з Росією, з якою існують історичні, економічні й культурні зв'язки. Близькість країни до Казахстану, країн Закавказзя, Середньої Азії та Близького Сходу сприяє економічному співробітництву. Положення України між Чорноморським та Балтійським басейнами забезпечує зв'язки з країнами цих регіонів.

Географічне і геополітичне положення сприяє розвиткові всебічних зв'язків України з європейськими, азіатськими, африканськими країнами.

Дослідження природних умов і природних ресурсів

географічний природний

Географічне вивчення України перебувало в тісному зв'язку з її суспільним і економічним розвитком, його рівень відображає стан географічної науки. Основні етапи історії країни відображаються в спрямуванні географічних досліджень, їх мети й об'єктно-предметного змісту. Згадаймо крилатий вираз випускника Ніжинського ліцею вищих наук М. Гоголя: "Многое в истории обьясняетея географией".

Найдавніші географічні описи України збереглися з античних часів. Грецький історик і географ Геродот (484--425 рр. до н. є.) описав природу Північного Причорномор'я. Зокрема визначив великі степові рівнини з родючими ґрунтами, назвав найбільші річки Скіфії -- Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Буг), Танаїс (Дон), вказав на чистоту води в Борисфені та його рибні багатства. Звернув увагу на холодні зими і дощове літо, зазначив, що скіфи вирощують збіжжя, цибулю, часник, просо, коноплі, значні площі вкриті буйними травами, а на лівобережжі Нижнього Дніпра знаходиться лісиста місцевість -- Гілея. Географічні відомості є також у творах Гіппократа (460--377 рр. до н. є.), Страбона (66-- 20 рр. н. є.), Птолемея (II ст. н. є.). На картах Птолемея була зображена Східна Європа, у тому числі територія України.

Описи природи Придніпров'я, Причорномор'я і Криму зустрічаються у вірменських, арабських і персидських авторів VII--IX століть. У трактаті Константина Багряного було описано ріки й озера України.

У літописах часів Київської Русі (X--XII ст.) є важливі відомості про природне середовище і природні багатства її земель. Так, у літопису "Повість временних літ" (1114--1116) є опис Дніпра і його приток, низовин і височин (згадуються гори Щекавиця і Хоре-виця), лісів Чернігівщини і Волині, тваринного світу Полісся.

За часів Ярослава Мудрого в збірнику норм права, відомому під назвою "Руська правда", було зафіксовано природоохоронні заходи щодо збереження рідкісних тварин, регламентування полювання.

За наказом князя Данила Галицького (1220--1264) було створено своєрідні заказники в Біловезькій та Цуманській пущах.

Назва "Україна" вперше згадується в Київському літопису (1187) і походження її переважно пов'язують з поняттями "країна", "рідний край".

В інших літописах є записи про засухи, дуже холодні зими, повені, вітровали та рослинний і тваринний світ.

Одну з перших карт Русі склав у 1525 р. італієць Паоло Джовіо. II "Книгє Польшому Чертежу" (1627) описано Лівобережну Україну і Східне Придніпров'я.

У XIV--XV ст. поряд з розширенням використання території лісостепу розпочалось освоєння причорноморських степів. Особливо важлива роль належала Запорізькій Січі. Ще з кінця XV ст. козаки брали участь в обороні степів. Козаки добре знали особливості режиму Нижнього Дніпра, Дніпровські пороги і плавні, побудову берегів Чорного моря і його течій та погодні умови півдня.

Територія України та її населені пункти були зображені на карті "Чертеж Украинским и Чєркасским городам от Москвьі до Крима" (середина XVII ст.).

Важливі історичні, етнографічні та географічні дані вміщує книга французького інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана "Опис України" (1650), який працював в Україні в 1630--1648 рр. У книзі подано характеристику Дніпра та інших річок, озер, клімату, флори і фауни України, включаючи Крим. Автор склав кілька карт України в різних масштабах. Книга і карти Г. Боплана тривалий час були основними джерелами з історії та географії України.

Зі створенням першого вищого навчального закладу в Україні -- Києво-Могилянської колеги (1632), пізніше академії (1701) -- географію почали вивчати як предмет. Це сприяло географічним дослідженням України.

З часів Богдана Хмельницького розширювались географічні відомості про територію України. У період Гетьманщини (XVII-- XVIII ст.) універсалами і наказами Богдана Хмельницького регламентувалися використання лісових ресурсів, полювання та рибальство.

Видатний український історик і археолог Д. Яворпицький в "Історії запорозьких козаків" за історичними джерелами відновив відомості про клімат, ріки й озера, рослинність часів Запорізької Січі та торкнувся природоохоронних проблем тих часів. У російських джерелах знаходимо дані про ріки, ліси та сільськогосподарські угіддя України.

І [.пукові дослідження природи України почалися з XVIII ст. Було проведено перші Інструментальні зйомки для складання карт. У 1745 р. було видано атлас Росії, де зображувалась частина території 18

України. При проведенні генерального межування в 70--80-х роках XVIII ст. складено карти Київської, Новоросійської й Азовської губерній. У другій половині XVIII ст. російські академічні експедиції провели вивчення рельєфу, ґрунтів, рослинності та тваринного світу. Учасник цих експедицій академік В. Зуєв у 1781 --1782 рр. описав природу, господарство і населення Лівобережної України, Криворіжжя, Причорномор'я. Перші інструментальні метеорологічні спостереження було розпочато в Харкові (1738) та Києві (1770).

Експедиційні дослідження в Україні проводив академік П. Паллас, у результаті чого було видано "Записки в южньїе губернии России с 1793 по 1794 гг." у 3 томах, а також "Краткое физическое и топографическое описание Таврической области". Академік І. Гюльденштедт в 1768--1771 рр. керував експедицією з дослідження ґрунтів, рослинності та тваринного світу півдня України. Проводилися описи окремих територій. Так, О. Шафонський створив "Топографічний опис Чернігівського намісництва" (1780). Вже в той час добре розуміли роль географічної освіти в науковій і господарській сферах. Помітною подією стало створення першого в Україні університету в місті Львові (1661).

У Харківському університеті відразу після заснування (1805) було розпочато вивчення кліматичних умов. У Київському університеті, який засновано в 1834 р., фізичну географію було введено в навчальні плани з часу його відкриття.

У 1854--1864 рр. при Київському університеті функціонувала Комісія з географічного, природничо-історичного і статистичного опису губерній Київського навчального округу. При Київському, Новоросійському (Одеському) і Харківському університетах було створено товариство природознавців, які видали низку праць географічного змісту. У 1873 р. в Києві було відкрито Південно-західний відділ Руського географічного товариства, головою якого був Г. Галаган, а правителем справ П. Чубинський (1839--1884), автор слів Державного гімну самостійної України, географ, етнограф, юрист, дослідник. П. Чубинський у 1869--1870 рр. (йому було тільки ЗО років!) керував експедицією з етнографічно-статистичного дослідження Південно-Західного краю (Київська, Подільська і Волинська губернії), польського і білоруського Полісся, Північної Бессарабії.

Размещено на Allbest.ru