Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛІХТЕНШТЕЙН - країна банків і туризму

Територія та географічне положення. Ліхтенштейн - держава в Західній Європі, розташована в центральній частині Альп, межує зі Швейцарією (1) та Австрією (2). Офіційна назва -, Князівство Ліхтенштейн. Протяжність із заходу на схід - 6 км, а з півночі на південь -- 25 км.

Природа. Більшу частину території країни займають відроги Альп заввишки більше ніж 2000 м, укриті листяними (дуб, бук) і хвойними (ялина) лісами, а також субальпійськими й альпійськими лугами. У західній частині, у долині річки Рейн, розташовані заплавні луги, сади й виноградники. Клімат досить м'який. Середня температура січня -1 °С, липня -- близько +21 °. Узимку трапляються рясні снігопади. У лісах країни водяться олені, лисиці, бобри, куниці; багато лісових птахів.

Історичний розвиток. Історія держави бере початок від 1719 р., коли австрійський князь Йоганн-Адам із роду Ліхтенштейнів придбав два маленькі графства Вадуц і Шелленберг, що раніше були частиною Священної Римської імперії, об'єднав їх у князівство, що дістало назву Ліхтенштейн. Нащадки князя дотепер правлять країною. Від 1866 р. Ліхтенштейн формально є незалежною державою, однак фактично він завжди перебував у прямій залежності від сусідів: до Першої світової війни - від Австро-Угорщини, а потім -- від Швейцарії. Згідно з договором про митний союз, укладеним у 1923 р., Ліхтенштейн є економічною зоною Швейцарії, яка, крім того, представляє дипломатичні й консульські інтереси Ліхтенштейну за кордоном. Головою держави є князь. Його влада обмежена конституцією. Законодавча влада зосереджена в руках однопалатного парламенту (ландтаґу), що складається з 25 депутатів, які обираються терміном на чотири роки. Князівство не має власної армії. Збройні сили (80 осіб) були розпущені в 1868 р., що стало свого роду прецедентом однобічного роззброювання.

Населення. Більшу частину населення країни (86 %) складають ліхтенштейнці австрійського й німецько-швейцарського походження, інші жителі -- іммігранти з країн Європи, Туреччини. Офіційна мова держави -- німецька.

Рівень безробіття в країні -- один із найнижчих у світі -- 1,3 %.

У столиці Ліхтенштейну Вадуці проживають 5,3 тис. осіб. Давнім архітектурним будівлям міста вже більше ніж 500 років -- це князівський замок часів Священної Римської імперії та Готичний собор. Туристам неодмінно показують Поштовий музей, оскільки 1/10 доходів країні приносить виробництво й продаж поштових марок. Відомий також Музей князівської колекції предметів мистецтва. У картинній галереї музею зібрані шедеври Рубенса, Рембрандта, Брейгеля, Ван-Дейка та інших прославлених майстрів, загалом -- 1,5 тис. полотен. Численних туристів приваблюють упорядковані гірськолижні й бальнеологічні курорти з мінеральними водами, що мають унікальні лікувальні властивості.

Господарство. Крихітне князівство змогло не тільки зберегти незалежність; але й домогтися процвітання: рівень життя в Ліхтенштейні є одним із найвищих у світі. Цю державу часто називають «маленьким економічним гігантом». До середини XX ст. Ліхтенштейн був аграрною країною, однак менше ніж за два десятиліття сталося справжнє економічне диво. Сприятливі ринкові умови й пільгове законодавство перетворили його на один із центрів високотехнологічної промисловості, інтенсивного сільського господарства, міжнародної фінансової діяльності й туризму.

Основу економіки складає капіталомістке надточне машино- й приладобудування. Найбільшими ліхтенштейнськими фірмами є АТ «Хілті» (кріпильне малогабаритне будівельне обладнання з автономним живленням) та АТ «Бальцерс» (надглибоковакуумна техніка для оптичної, мікроелектронної та мікропроцесорної промисловості). Недалеко від столиці князівства розташоване унікальне підприємство з виробництва штучних порцелянових зубів, що виготовляє більше ніж 60 млн зубних протезів на рік. Промисловість країни майже повністю орієнтована на експорт. За насиченістю промисловим виробництвом на 1 км2 князівство посідає перше місце в Європі.

Головною галуззю сільського господарства є тваринництво (переважно молочне скотарство). Розвинене виноробство.

Основними статтями доходу економіки Ліхтенштейну є туризм і банківська справа. У країні є п'ять банків (зокрема національний). У зв'язку з низьким" податком на розміщення капіталу й відсутністю податку на прибуток князівство обрали місцем реєстрації більше ніж 40 тис. іноземних компаній, доходи від яких складають 1/3 від усіх надходжень до бюджету держави.

У Ліхтенштейні немає аеропорту, найближчий розташований
у швейцарському місті Цюріх.

АНДОРРА -- двоголова держава

ліхтенштейн андорра монако країна

Територія та географічне положення. Найбільша з «карликових» держав Європи. Офіційна назва -- у Східних Піренеях, у долині річки Валіра, між Францією (1) та Іспанією (2).

Природа. Майже всю територію Андорри займають високі шпилі, гірські схили й долини. Найбільш низькі ділянки мають висоту 880 м над рівнем моря, а гірські вершини піднімаються до 2900 м і вище. ІЗ Андоррі багато гарячих мінеральних джерел і озер льодовикового походження. Клімат країни субтропічний, гірський. Літо сухе й тепле; узимку випадає багато снігу, який довго залишається лежати на гірських схилах. Значну частину території займають гірські широколисті (дуб, бук, каштан) і хвойні (ялина, сосна, ялиця) ліси, субальпійські й альпійські луги. Для землеробства придатні лише 4% території країни.

Історичний розвиток. Перша згадка про Андорру належить до 805 р. За легендою, Андорру заснував імператор Карл Великий. Уважається що завдяки допомозі андоррців він зупинив просування арабів на пів ніч. Із 1278 р. був закріплений принцип спільного володіння князівством двома феодалами: іспанським (єпископ Урхельський) і французьким (граф де Фуа).

До 1993 р. Андорра офіційно була феодальним князівством під спільним протекторатом Франції та Іспанії. Співправителі (тепер президент Франції та єпископ Урхельський) призначали представників -- вікаріїв із повноваженнями голови держави. Нова конституція, прийнята в 1993 р., проголосила Андорру суверенним князівством, хоча головами держави й досі залишаються співправителі Іспанії та Франції. Законодавча влада зосереджена в руках однопалатної Генеральної ради (найстарішого, після ісландського, парламенту у Європі, що діє з 1419 р.), яка складається з 28 представників, що обираються терміном на чотири роки.

Населення. За походженням андоррці -- каталонські селяни, що в давнину заселили полонини. Корінні андоррці складають близько ЗО % населення країни/інші жителі -- переважно іммігранти з Іспанії (29 тис. осіб), Португалії (7 тис. осіб), Франції (7 тис. осіб) та інших країн Європи. Більшість віруючих -- католики. Офіційна мова держави -- каталанська, але більшість андоррців вільно володіють іспанською та французькою. Жителі Андорри не знають, що таке безробіття.

У столиці держави -- Аидорі-ла-Велья -- проживають близько 23,3 тис. осіб, а 2/3 всього населення країни -- у міській агломерації Андорра-Ескальдес.

Культура. В Андоррі велика кількість пам'яток старовини. Збереглися залишки аркових мостів часів Римської імперії на річці Валіра, руїни арабських фортець VIII--X ст. і замок графів де Фуа (XII ст.) на горі Анклар, каплиці з високими вежами й дерев'яним різьбленням. Гарячі джерела мінеральних вод, чисте повітря, схили гір, обладнані підйомниками, приваблюють безліч любителів гірськолижного спорту. На початку 50-х рр. XX ст. у високогірному селищі Сольдеу французи відкрили перший альпійський клуб. Зараз там обладнані п'ять гірськолижних станцій загальною довжиною 80 км, які щорічно обслуговують до 10 млн туристів.

Господарство. Тривалий час князівство, розташоване високо в горах, залишалося «загубленим світом». У XX ст. основним джерелом доходів жителів країни стало обслуговування іспано-французької торгівлі. Із 1950 р. Андорра -- вільна торговельна зона без податків і мит. Власної валюти держава не має. Міжнародні фінансові операції проводяться за допомогою дев'яти банків. Через низькі мита значні доходи приносить реекспорт товарів.>>

В Андоррі є підприємства легкої та харчової промисловості (виробництво сирів і мінеральної води). Розвинене кустарне виробництво сувенірів і прикрас. Населення гірських сіл займається скотарством, переважно розведенням овець і кіз, у долинах вирощують ячмінь, жито, картоплю, виноград. Важливою галуззю економіки є вирощування й переробка тютюну.

Основа економіки країни -- обслуговування іноземних туристів.

САН-МАРИНО - перша у світі республіка

Територія та географічне положення. Сан-Марино -- одна з найменших держав Європи (третє місце після Ватикану й Монако), максимальна протяжність її складає 14 км, а довжина кордонів -- 39 км. Офіційна назва -- Республіка Сан-Марино. Розташована в північно-східній частині Апеннінського півострова й з усіх боків оточена територією Італії.

Природа. Територія країни розташована на схилах гори Титани (738м) Апеннінського пасма. Клімат субтропічний середземноморський із м'якою зимою й теплим сонячним літом. На схилах збереглося кілька дубово-каштановйх гаїв, заростей маквісу. Через Сан-Марино протікають кілька гірських річок, серед яких Ауза й Сан-Марино.

[сторичний розвиток. У 64 р. н. є., коли Рим був знищений пожежею, імператор Нерон в усьому звинуватив християн. Від того часу попи зазнавали гонінь і болісних страт. За легендою, у 301р. член однієї з християнських громад Каменотес Марино разом із друзями інайшов притулок високо в горах. Громада проголосила незалежність. Тривалий час вона входила до складу Папської області. У ХНІ ст. Сан-Марино була оголошена республікою, яку визнав Папа Римський Ніколай IV. Так на італійській землі виникла найдавніша європейська республіка.

Функції голови держави й уряду виконують два рівноправні капі тани-регенти, що обираються Великою генеральною радою серед своїх членів терміном на півроку. Законодавчий орган -- Велика генеральна рада (однопалатний парламент) -- складається із 60 депутатів,

що обираються терміном на п'ять років. Найбільш тісні й різнобічні відносини Сан-Марино підтримує з Італією. За відмову від випуску власних грошових знаків й організації митної служби, а також за зобов'язання не мати на своїй території радіо- і телевізійних станцій і гральних домів, Сан-Марино, згідно з Договором 1953 р., одержує від Італії щорічну грошову компенсацію. У 1991 р. республіка уклала нову валютно-фінансову угоду з Італією, згідно з якою Сан-Марино, утворюючи з Італією єдиний валютний простір, одержує автономію у валютно-фінансових питаннях, свободу пересування капіталів і можливість здійснення операцій в іноземній валюті. Того ж року держава підписала договір про співробітництво й митну угоду з ЄС.

Населення. Корінні жителі країни -- санмаринці (80 %). Мовою спілкування є тосканський діалект італійської мови. Оскільки населення країни утворилося з декількох великих патріархальних родин, більшість жителів є далекими родичами. У зв'язку з «родинністю» в ім'я справедливості й закону посади поліцейських і суддів обіймають тільки іноземці. У санмаринській армії служать 51 солдат і 34 офіцери. У Сан-Марино густота населення є великою навіть за європейськими мірками -- 475 осіб/км2.

Столиця держави -- місто Сан-Марино (5 тис. осіб) має середньовічний вигляд. Там збереглися бруківки й будинки, зведені ще в XVI ст,, а три гірські вершини Титано увінчані середньовічними фортецями. Музеї столиці славляться художніми зібраннями полотен і колекціями старовинної зброї.

Господарство. У минулому важливу роль в економіці країни відігравали сільське господарство й видобуток каменю, але сьогодні 60 % доходів Сан-Марино приносить туризм. Мальовничий ландшафт, стародавня історія та м'який клімат щорічно приваблюють до країни близько 3 млн туристів. Держава також одержує прибуток від торгівлі поштовими марками й колекційними монетами. Розвинено виробництво сувенірів, виробів із коштовних металів і дерева. Діють дрібні підприємства машинобудівної, хімічної, харчової галузей промисловості. У країні працює велика кількість італійців. Вони прагнуть одержати роботу в Сан-Марино, оскільки життєвий стандарт тут набагато вищий, ніж в Італії.

Середньовічна фортеця Сан-Марино

що обираються терміном на п'ять років. Найбільш тісні й різнобічні відносини Сан-Марино підтримує з Італією. За відмову від випуску власних грошових знаків й організації митної служби, а також за зобов'язання не мати на своїй території радіо- і телевізійних станцій і гральних домів, Сан-Марино, згідно з Договором 1953 р., одержує від Італії щорічну грошову компенсацію. У 1991 р. республіка уклала нову валютно-фійансову угоду з Італією, згідно з якою Сан-Марино, утворюючи з Італією єдиний валютний простір, одержує автономію у валютно-фінансових питаннях, свободу пересування капіталів і можливість здійснення операцій в іноземній валюті. Того ж року держава підписала договір про співробітництво й митну угоду з ЄС.

Населення. Корінні жителі країни -- санмаринці (80 %). Мовою спілкування є тосканський діалект італійської мови. Оскільки населення країни утворилося з декількох великих патріархальних родин, більшість жителів є далекими родичами. У зв'язку з «родинністю» в ім'я справедливості й закону посади поліцейських і суддів обіймають тільки іноземці. У санмаринській армії служать 51 солдат і 34 офіцери. У Сан-Марино густота населення є великою навіть за європейськими мірками -- 475 осіб/км2.

Столиця держави -- місто Сан-Марино (5 тис. осіб) має середньовічний вигляд. Там збереглися бруківки й будинки, зведені ще в XVI ст,.

МОНАКО - князівство на французькому узбережжі Середземного моря

Територія та географічне положення. Монако розташоване на узбережжі Середземного моря, на суходолі межує з територією Франції (1). Офіційна Князівство Монако. родини Ґрімальді. Як незалежне князівство існує з 1419 р. Згодом воно перебувало під іспанським пануванням, а потім -- під французьким протекторатом. Незалежність Монако була відновлена в 1861р. Голова держави -- князь, представник династії Ґрімальді, що править уже більше ніж 700 років. Монако є конституційною монархією. Законодавча влада належить князеві й Національній раді (однопалатному парламенту), що складається з 18 депутатів, які обираються терміном на п'ять років.

Населення. Корінних жителів країни -- монегасків -- усього ; близько шести тисяч. За походженням вони є французами, що частково змішалися з італійцями. Більшість жителів -- французи, італійці, англійці, оскільки одержати монакське громадянство дуже нелегко. Право голосу на виборах до парламенту мають тільки монегаски. Державна мова -- французька. Армія князівства складає лише 82 особи, солдатів набирають серед французьких добровольців на конкурентних засадах, Населення Монако міське, оскільки князівство являє собою три сполучених міста -- Монако, Монте-Карло й Ла-Кандамін. Проблема нестачі території привела до побудови хмарочосів. Будинки-вежі заввишки 50--100 м зовсім змінили вигляд князівства, затуливши собою мальовничі види на гори й море. За площею ця держава
є найменшою (після Ватикану). Вона являє собою вузьку смужку узбережжя завширшки не більше ніж 300 м. Із метою збільшення площі країни в 60-х рр. XX ст. проводили осушення мілководдя, розширивши тим самим територію на 20 %.

Природа. Рельєф країни -- горбкувата рівнина. На півночі пасмо гірських вершин захищає її від холодних вітрів, а за стародавніх часів служило захистом і від набігів завойовників. Клімат країни -- середземноморський, із м'якою вологою зимою й спекотливим сухим літом.

Історичний розвиток. Першим державним утворенням на території сучасного Монако було фінікійське місто-держава, що стало пізніше грецькою колонією. У 1070 р. Монако стало володінням генуезької середня густота населення Монако -- 16 410 осіб/км2 -- одна з найвищих у світі.

Культура. Одна з головних визначних пам'яток Монако -- Океанографічний музей, який був заснований у 1899 р. князем Альбертом І, що захоплювався океанографією. У цьому музеї у величезних акваріумах утримуються живі восьминоги, черепахи, морські зірки іі інші жителі морських глибин. Величезну кількість туристів приваблюють автогонки, які тут проводяться щорічно: ралі Монако на Гран-Гірі та ралі Монте-Карло в класі «Формула-1», а також великі тенісні турніри, музичні й циркові фестивалі.

Господарство. Основу економіки країни складають торгівля, туризм і гральні доми. Мережа казино (гральних домів) у Монте-Карло діє з 1861 р. Сьогодні казино дає близько 5 % доходів країни.

У Монако пільговий податковий режим, тому на його території функціонують численні філії міжнародних компаній і банків. Держана не стягує прибуткового податку зі своїх громадян, компенсуючи це податками на підприємництво.

Індустріальна база Монако представлена екологічно чистими підприємствами легкої та переробної промисловості: електротехнічної, радіоелектронної, хімічної, фармацевтичної, харчової, поліграфічної, судноремонтної. 70% зайнятих у цих галузях складають жителі сусідніх районів Франції та Італії. В економіці Монако також важливу роль відіграє випуск поштових марок, що приносить 5 % доходів країни. щільно притиснулися по лініях кордонів і зайняли територію всіх материків (крім Антарктиди). Такого вигляду політична карта набула в результаті змін і перетворень у ході багатовікового історичного шляху розвитку людської цивілізації.

Перші держави виникли 4--6 тис. років тому, найдавнішими були міста-держави в Месопотамії та Єгипті. Потім починають формуватися наймогутніші держави давнини: Давній Єгипет, Давній Китай, Давня Греція, Давній Рим, давньоіндійські держави.

У середні віки найбільшими державами були Візантія, Київська Русь, Священна Римська імперія, Іспанія, Португалія, Англія. У цей період посилилися політичні, культурні й економічні зв'язки як усередині країн, так і між державами.

У новий період збільшується кількість держав, а їхні функції стають більш різноманітними. Протягом XVI--XVII ст. значні масиви суходолу були поділені між наймогутнішими європейськими державами. Іспанія захопила величезні райони в Америці, а Португалія встановила контроль над багатьма областями Південної та Південно-Східної Азії. Період іспано-португальської могутності зазнав зародження, розквіту й занепаду. Потім їх заступили Голландія, Англія та Франція.

У подальшому переділ території відбувався ще неодноразово, і до початку XX ст. колоніальний поділ світу завершився. Найбільшими метрополіями стали Англія, Франція, Німеччина й Бельгія. Світ виявився поділеним між кількома державами, що призвело до його насильницького переділу протягом XX ст. Унаслідок цього можна спостерігати надзвичайну нестійкість політичної карти світу в цей період.

Перший етап великих змін політичної карти світу у XX ст. пов'язаний із наслідками Першої світової війни й Жовтневої революції в Росії. Він характеризується розпадом Австро-Угорщини, Османської та Російської імперій, появою на карті Австрії, Угорщини, Чехословаччини, Фінляндії, Югославії, СРСР, утратою Німеччиною колоніальних володінь.

На другому етапі зміни відбулися після Другої світової війни: Німеччина втратила частину території та виявилася поділеною на дві держави -- ФРН і НДР; Японія передала країнам-переможницям Мікронезію, Малайзію, Сінгапур, Маньчжурію, Курильські острови тощо; на карті з'явилися нові держави -- Філіппіни, КНДР, Республіка Корея; була утворена світова соціалістична система.

Третій етап змін політичної карти світу проходив у 60--70-х рр. XX ст. Він пов'язаний зі здобуттям великою групою країн незалежності. Закінчилося цілковите панування низки європейських країн в

Африці, Азії, Латинській Америці. На карті з'являється близько ста нових держав, серед яких Нігерія, Алжир, Конґо, Кенія тощо.

Четвертий етап припав на кінець 80-х -- початок 90-х рр. XX ст. Він характеризується як кількісними, так і якісними змінами. Так, відбулися докорінні перетворення в системі управління й економіки країн, що складали світову соціалістичну систему. Це призвело до розпаду світової соціалістичної системи, а також таких держав, як СРСР, СФРЮ та Чехословаччина. При цьому відродилися раніше існуючі країни (наприклад, Росія, Литва, Латвія, Естонія) і з'явилися нові, серед яких Білорусь, Молдова й Казахстан.

Форми правління країн світу. До початку XX ст. багато країн світу були абсолютними монархіями. Ця форма правління передбачає зосередження всієї повноти влади в руках однієї людини -- імператора, царя, короля, еміра. На сьогодні абсолютна монархія збереглася лише в кількох, в основному азіатських країнах (Бахрейн, Катар, Оман тощо). У деяких державах, наприклад у Великій Британії, вона трансформувалася в іншу форму правління -- конституційну монархію, характерну також для таких європейських держав, як Іспанія, Бельгія, Данія. Сама назва -- конституційна монархія -- свідчить про те, що влада монарха в державі обмежена основним законом -- конституцією. Конституційна монархія -- «модернізований» відповідно до сучасних вимог варіант монархії. Не дивно, що вона не має істотних відмінностей від республіки.

Республіка -- найпоширеніша в сучасному світі форма правління, що передбачає виборність вищих органів влади громадянами країни або їхніми повноважними представниками. У цих умовах влада стає підзвітною громадянам країни й залежить від них. На сьогодні налічується понад 140 республік, найбільше їх у Латинській Америці й Африці. Зрозуміло, що серед них є значні відмінності. Наприклад, залежно від того, хто має найбільші повноваження -- президент чи парламент, -- розрізняються президентські (СІЛА, Франція) і парламентські республіки (Австралія, Німеччина). Є держави, де президент і парламент розділяють повноваження, такі республіки називаються президентсько-парламентськими. До них належать Росія, Індія та ін.

Форми адміністративно-територіального устрою країн світу. Історія, традиції, особливості природи, національний склад населення тих чи інших країн залишили свій відбиток і на особливостях їхнього адміністративно-територіального устрою. За цим принципом у сучасному світі виділяють два основні типи держав: унітарні й федеративні. У світі переважають унітарні держави.

Размещено на Allbest.ru