Тваринництво України, його регіональні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра розвитку та розміщення продуктивних сил

КУРСОВА РОБОТА

За дисципліною «Регіональна економіка»

на тему «Тваринництво України, його регіональні особливості»

Студента 1 курсу

спеціальності Економіка підприємства

економічного факультету

денного відділення

група 0504 а

Дзядіка Ярослава Ігоровича

Чижикова О.А.

Донецьк 2010

План

Вступ

Розділ 1. Роль тваринництва в економіці України

Розділ 2. Фактори розвитку та розміщення тваринництва в Україні

Розділ 3. Особливості розвитку та розміщення тваринництва в Україні

1. Скотарство

2. Свинарство

3. Вівчарство

4. Птахівництво

Розділ 4. Проблеми й основні напрями розвитку тваринництва в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У системі національної економіки одним з найважливіших, багатогалузевих і територіальне поширених є агропромисловий комплекс. Сільськогосподарське виробництво в Україні має давні традиції. Цьому сприяють ґрунтово-кліматичні передумови, ментальність, господарський досвід населення. Сучасне сільське господарство взаємодіє з іншими галузями економіки, внаслідок чого розвиваються його міжгалузеві зв'язки, встановлюються міжгалузеві пропорції. В Україні агропромисловий комплекс міг би стати основою соціально-економічного розвитку, визначати структурну перебудову економіки, експортний потенціал, рівень достатку і життя народу.

Однією з головних галузей агропромислового комплексу України є тваринництво, яке забезпечую населення продуктами харчування та виробляє сировину для багатьох галузей народного господарства. Таким чином, я вважаю, що вивчення структури та чинників розміщення тваринництва в Україні є дуже важливою та актуальною темою дослідження.

Ціллю курсової роботи на тему «Тваринництво України та його територіальні особливості» є вивчення теоретичних засад розміщення галузі та сучасного стану розвитку тваринництва в Україні, для чого були встановлені та вирішені наступні здачі:

- визначити роль тваринництва в економіці України;

- визначити Фактори розвитку та розміщення тваринництва в Україні;

- розглянути особливості розвитку та розміщення тваринництва в Україні за окремими галузями;

- визначити проблеми й основні напрями розвитку тваринництва в Україні;

- зробити висновок.

Розділ 1. Роль тваринництва в економіці України

Тваринництво - це друга після рослинництва важлива галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування - молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість - сировиною.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Скотарство - провідна галузь тваринництва. Поширене в усіх областях і районах України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Лісостепу і на Поліссі. В основному в країні скотарство має молочно-м'ясний напрям, тобто в структурі продукції, що виробляється, більшу частину становлять молоко і м'ясо. Навколо великих міст і в рекреаційних районах переважає молочний напрям.

Свинарство в Україні посідає друге місце після скотарства. Частина свинини у виробництві м'яса наближається до 40 %. Основна частина поголів'я свиней зосереджена на Полісся, в Степу та в Лісостепу, хоча спеціалізація цієї галузі в різних районах неоднакова. На Поліссі і Лісостепу переважають м'ясо-сальні породи, а в Степу - сальні.

Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво. Ця галузь добре розвинута в Київській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській областях та в Криму. Спеціалізовані підприємства-птахофабрики розміщені довкола великих міст і в курортних регіонах. Вони постачають їм дієтичне м'ясо та яйця.

Вівчарство найбільшого поширення набуло в Степу і Карпатах. Продукція галузі дуже цінна. В легкій промисловості використовують вовну, смушки та овчину. Крім того, вівчарство дає м'ясо (баранина), молоко, жир.

Кролівництво добре розвинуте на Поліссі та Лісостепу. Шовківництво найпоширеніше в степовій і лісостеповій зонах.

Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію - мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, - найпоширеніше в Степу, Лісостепу, і Карпатах.

Ставкове рибальство має в Україні значні перспективи розвитку. Нині можливості галузі реалізуються далеко не повністю. Найбільше розвинуте ставкове рибництво в Лісостепу і Карпатах.

Переважно на продукцію скотарства орієнтується молокопереробна галузь харчової промисловості. Вона поділяється на маслоробну, сировину і молочноконсервну галузі. На розміщення молокопереробних заводів впливають сировинні чинники та наявність масового споживача. Так, виробляють продукцію з незбираного молока - пастеризоване молоко, сметану, кефір, ряжанку - у великих містах, тобто орієнтуючись на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджене в невеликих містах і селищах у сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

Тваринництво є сировиною базою для м'ясної промисловості. У торгівлі харчовими продуктами м'ясо поступається тільки хлібобулочним виробам. Крім харчових продуктів, м'ясна промисловість виробляє також корми для сільського господарства, лікувальні препарати тощо.

Головні підприємства цієї галузі промисловості - м'ясокомбінати - зосереджені у великих містах, а також у районах розвинутого тваринництва. Найбільші з них - у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Донецьку. Сировинна база тваринництва розширюється за рахунок птахівництва Донбасу, Придніпров'я, навколо Києва та Харкова, а також курортних зон.

Продукція бджільництва активно використовується різними галузями харчової промисловості, зокрема лікеро-горілчаною, пиво безалкогольних напоїв та ін. Крім того, багато ліків виробляється із цієї сировини.

На основі продукції рибництва працюють рибопереробні підприємства. Найбільші з них - у Вилковому (Одеська область), Білгороді-Дністровському, Іллічівську, Одесі, Очакові, Миколаєві, Херсоні, Євпаторії, Севастополі, Ялті, Генічеську, Бердянську, Маріуполі.

На основі тваринництва, включаючи кліткове звірівництво, яке поширене в Лісостепу, розвиваються вовняна, шкіряна і взуттєва промисловості та хутрове виробництво. Галузі, що зайняті переробкою тваринницької продукції нині за своїми технічним і організаційним рівнями все ще не відповідають сучасним світовим стандартам. Це призводить до значних витрат сировини і погіршення якості готової продукції. Все це робить останню неконкурентоспроможною як на зовнішньому, так, навіть, і на внутрішньому ринку.

Перехід на нові форми господарювання і введення приватної власності на землю змінять структуру і територіальні особливості розвитку галузей, що переробляють тваринницьку продукцію.

Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва низки лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із землеробством, якому воно постачає органічні добрива.

Розділ 2. Фактори розвитку та розміщення тваринництва в Україні

Найважливішими природними факторами розміщення і спеціалізації тваринницива є наступні: якість грунтів; тривалість безморозного періоду, сума активних температур (забезпеченість теплом); сумарна сонячна радіація (забезпеченість світлом); умови зволоження, кількість опадів;ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов (посуха, заморозки, вітрова та водна ерозія); забезпеченість водними ресурсами; топографічні умови місцевості й ін

Для розміщення тваринництва також надзвичайно важливі соціально-демографічні фактори. Населення є основним споживачем сільськогосподарської продукції, тому існують регіональні особливості структури споживання цієї продукції. На спеціалізацію сільського господарства впливає співвідношення між міським та сільським населенням. Крім того, населення забезпечує відтворення трудових ресурсів для галузі. Залежно від забезпеченості трудовими ресурсами (з урахуванням трудових навичок населення) розвивається те чи інше виробництво сільськогосподарської продукції, що характеризується неоднаковою трудомісткістю.

Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кормовими культурами в Україні зайнято 9--11 млн. га, що становить 32--37% всієї посівної площі (табл. 3, 4). Це -- посіви кукурудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь. Їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища -- 5,3 млн. га. В структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ -- в Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства.

У Лісостеповій і Степовій зонах розводять молочні породи худоби, тут легше забезпечувати її соковитими кормами. Молочно-м'ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовиськах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом ті концентрованими кормами при стійловому утриманні. Скотарство може добре узгоджуватися з цукрово-буряковим виробництвом, оскільки забезпечує його органікою і використовує його супутню продукцію: гичку, жом і мелясу.

Що до свинарства, то воно розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази.

Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряку, фуражного зернового господарства, а також у районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва.

Що до птахівництва, то важливим чинником його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спостерігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігається також у Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів).

Розділ 3. Особливості розвитку та розміщення тваринництва в Україні

1. Скотарство

Провідною галуззю тваринництва в усіх природно-економічних зонах України є скотарство,яке має молочно-м'ясну спеціалізацію переважно в Поліссі і Лісостепу. Молочне скотарство є основою розвитку молочнопромислового підкомплексу АПК. Він об'єднує галузі, пов'язані з виробництвом молока і продуктів його переробки. За молочно-м'ясної спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40 - 50%, а за м'ясо-молочного напряму - 40%. У Степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям ( корів у стаді 35 - 40%). У приміських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу,рекреаційних районах для задоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції - молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді становить 60 - 65%. Тут і найвища удільність корів - 3-4 тис. кг.

У зв'язку з переходом до ринкових відносин і реформування АПК регіональні відміни в розвитку молочного скотарства поглибились. Кількість корів з розрахунком на 100 га сільськогосподарських угідь коливається від 10,5 гол. Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в правобережному Лісостепу і на заході поліської зони.

Основні породи корів в Україні - симентальська ( Лісостеп, східне Полісся), лебединська (Чернігівська, Сумська, Харківська області), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра українська

(Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, Луганська області), бура карпатська ( Карпати ), червона степова (Степ).

Якщо прийняти середній по Україні обсяг виробництва молока на душу населення за рік за 100%, то на Поліссі він становитиме 158%, у Лісостепу - 117, Карпатах - 119, Степу - 65%. Виробництво молока зростає переважно за рахунок приватного сектора. Більшість товарних ресурсів молока ( у 2009 р. - 83,8%) в усіх природно-економічних зонах надходить від господарств суспільного сектора. Загальні обсяги заготівель молока зменшилися і значно коливаються впродовж року, о негативно впливає на роботу переробних підприємств, обсяг випуску й асортимент молокопродуктів. Частка молочної промисловості у харчовій галузі становить 15%, чисельність промислово-виробничого персоналу - 13%. Всього в молочній промисловості нараховується 470 підприємств. Ця галузь об'єднує маслоробну, сироварну, молочно-консервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока.

Розміщення підприємств з переробки молока тяжіє переважно до районів споживання молочної продукції. Найбільші з них є у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Львові. У Бердянську ( Запорізька область), Жашкові і Тальному (Черкаська область), Ріпках і Козельці ( Чернігівська область), Кременчуці та багатьох інших містах є маслоробні й сироварні заводи. У Бахмачі ( Чернігівська область), Смілі ( Черкаська область), Первомайську ( Миколаївська область) функціонують великі заводи з виробництва консервованого молока ( згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо). Підприємства країни виробляють понад 113 тис. т. масла, 0,7 млн т. продукції з незбираного молока ( в перерахунку на молоко) ті понад 52 тис. т сиру жирного, в тому числі бринзи.

Структура молокопродуктів переорієнтована нині на виробництво переважно продуктів з подовженим терміном зберігання ( масла вершкового, сирів, сухих молочних продуктів, молочних консервів).

Нові виробничі потужності через брак коштів не вводяться, технологічне обладнання на молокопереробних заводах морально й фізично застаріло, з великим рівнем зносу, а оновлення його не перевищує 1,5 - 2%. Промислові переробні підприємства потрібно забезпечити новітнім технологічним обладнанням ( налагодивши його власне виробництво), яке забезпечувало б глибоку переробку молока.

Певний поштовх до зростання молочнопромислового під комплексу може дати поглиблення інтеграції сільськогосподарських ( у тому числі фермерських ті особистих господарств населення) і переробних підприємств, оптової та роздрібної торгівлі через створення різних форм агропромислових асоціацій, об'єднань, корпорацій тощо.

Стратегічний напрям розвитку цього під комплексу - забезпечити високий попит на йог продукцію.

2. Свинарство

Свинарство - друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва. Воно розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази.

Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряку, фуражного зернового господарства, а також у районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Поголів'я свиней в усіх категоріях господарств за період 2000-2009 рр. скоротилося майже вдвічі, у тому числі в суспільному секторі - в 3,5 рази. Найбільша концентрація поголів'я свиней у Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. У Поліській та Лісостеповій зонах галузь має м'ясо-сальний напрям, у Степу - сальний. На поліссі і в західних районах України структура місцевих кормів дає змогу спеціалізуватись на виробництві беконної і м'ясної свинини. У приміських АПК переважає м'ясний напрям. Основні породи свиней - велика біла, що найбільше поширена в Поліссі, Лісостепу і на півночі Степової зони; українська біла степова - у Степу, а також степова ряба, миргородська, довговуха біла ті ін.

На внутрішньому та зовнішньому ринках найбільшим є попит на беконну свинину, тому цьому типу відгодівлі свиней необхідно надати пріоритетного значення.

Найбільші м'ясокомбінати розташовані в Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Вінниці, Дніпропетровську, містах Донбасу. Потужності м'ясопереробних підприємств використовуються в середньому на 22-23%. Тому в 2009 р. галузь продуктувала лише 394 тис. т м'яса ( в тому числі субпродукти першої категорії) і 155 тис. т ковбасних виробів, що становлять відповідно 14,2 і 17,2% від рівня 2000 р.

Таблиця 3.1Виробництво продукції тваринництва за регіонами у 2009 році [ 3 ]

Мал. 3.1 Доля кожного економічного регіона за виробництвом м'яса всіх видів [ 3 ]



Мал.3.2 Виробництво м'яса всіх видів (у забійній вазі) за економічними районами у 2009 році, тис. т [ 3 ]

На даній діаграмі можно побачити, що найбільша кількість голів виробництва м'яса за 2009 р. спостерігається у Центральному економічному районі. А найменша кількість у Подольському економічному районі.

3. Вівчарство

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша концентрація поголів'я овець і кіз у степових та передгірських районах. У степу воно має вовняний напрям, у Лісостепу і Поліссі - м'ясо-вовняний. Вівчарство дає не лише м'ясо (баранину), молоко, а й сировину(вовну, овчини, шкурки і смушки, кетгут та ін.) для легкої і медичної промисловості. Це найменш інтенсивна галузь тваринництва, що ґрунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витраченням концентрованих кормів. У степових областях вівчарство має тонкорунну й напівтонкорунну спеціалізацію, і лісостепових, поліських ті гірських - м'ясо-вовнову.

В Україні вівчарство традиційна галузь. За породним складом тонкорунні вівці асканійської породи та прекос спадають 34,6 відсотки, напівтонкорунні цигайська 25,0% та українські м'ясо-вовнові з кросбредною вовною 2,5%, грубововнові 3,7%, каракульські та смушкові 5,7 відсотки.

За останні п'ять років навіть в умовах кризового стану створено і апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом чистої вовни 3,6-3,9 кг при виході чистого волокна 49-52%, два нових типи в породі прекос - харківський та закарпатський живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом чистої вовни з 1 вівці 2,65-3,0 кг, нові типи м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною - асканійські кросбреди та асканійські чорноголові з виробництвом м'яса на вівцематку 65-78 кг і настригом чистої вовни 4,0-5,6 кг, апробовано гірськокарпатську породу овець з килимовою вовною.

Найцінніший генофонд овець України зосереджений в 16 племзаводах. По асканійській тонкорунній 3 племзаводи ("Асканія Нова" та "Червоний чабан" Чаплинського району Херсонської області, "Атманай" Якимівсько району Запорізької області); породі прекос - 4 племзаводи ("Іллічівка", "Степок" Барвінківського району та "Чувиріне" Вовчанського районів Харківської області та "Прикордонник" Виноградівського району Закарпатської області). Ці племзаводи щорічно вирощують близько 5,0 тис. голів племінник баранів для реалізації.

По цигайській породі діє 5 племзаводів (ім. Р.Люксембург Новоазовського району Донецької області, "Славне", "Чорноморський" АР Крим, "Вікторія" Одеської, "Дружба народів" Чернівецької областей).

По українському типу м'ясо-вовнових овець 3 племзаводи ("Асканія Нова", "Маркеєво" Чаплинського Херсонської та ім. Щорса Куп'янського районів Харківської області. Чорноголові вівці цього типу не мають аналогів у світовій та вітчизняній практиці з настригом чистої вовни у вівцематок 5,1 кг, баранів - 8,3 кг виробництвом м'яса на вівцематку 78 кг.

Сокільська порода овець представлена одним племзаводом "Сокільський" Полтавської області, асканійський багатоплідний каракуль розводять в племзаводі "Маркеєво" Херсонської області.

Наукове забезпечення галузі вівчарства здійснюється національним науковим селекційно-генетичним центром з вівчарства - інститутом тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія Нова". Це нове формування по виробництву і використанню як цінного генофонду поголів'я, так і продукції вівчарства в умовах ринкової економіки.

4. Птахівництво

Серед галузей продуктивного тваринництва вирізняється птахівництво. Воно постачає населенню м'ясо та яйця, а легкій промисловості - пух і пір'я. Це найбільш продуктивна, механізована й автоматизована галузь тваринництва, що істотно впливає на її територіальне розміщення ті організацію.

Виробничий потенціал галузі достатній для повного забезпечення потреби населення країни в яйцях і м'ясі птиці на рівні науково обґрунтованих норм споживання. Нині виробничий потенціал птахо промислового під комплексу АПК втрачається. На перехідному до ринкових відносин етапі порушився паритет цін на птахівничу ті промислову продукцію, що призвело до збитковості птахівництва ті значного спаду його виробництва.

Промислове птахівництво яйцевого і м'ясного напрямків розвивається в усіх природно-економічних зонах країни. Високі ціни на продукцію зумовили зменшення її споживання, а отже, обсяги реалізації. Господарства яйцевого напрямку в умовах загальної кризи при переході до ринкових відносин виявились більш стійкими. На птахофабриках м'ясної спеціалізації, крім бройлерів, вирощують індиків, качок, гусей.

Наприкінці 1997 р. держава вжила певних заходів щодо підтримки розвитку вітчизняного птахівництва. Зокрема, введено ввізне імпортне мито на птахівничу продукцію, за якого завозити Україну товарні яйця чи курячі стегенця невигідно.

У процесі переходу до ринку в птахівництві створюються нові інтегровані організації формування, які сприяють комплексному вирішенню питань виробництва,переробки, зберігання ті реалізації продукції птахівництва. Так, у системі ВНО «Укрптахопром» створена 31 інтегровану структуру. Птахогосподарством передано 15 комбікормових заводів. Наприклад, Білопільський птахорадгосп Сумської області приєднався до Білопільського комбікормового заводу. Окремі птахогосподарства інтегруються з товаровиробниками зерна, білкової сировини, беруть в оренду землю. Інтегровані структури постійно адаптуються до ринкових умов. В Україні налічується близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.

Таблиця 3.2 Поголів'я худоби та птиці за регіонами у 2009 році [ 3 ]

Мал. 3.4 Поголів'я худоби та птиці за економічними районами у 2009 році, категорія: велика рогата худоба [ 3 ]

На даній діаграмі можно побачити, що найбільша кількість голів рогатої худоби за 2009 р. спостерігається у Поліському економічному районі. А найменша кількість у Донецькому економічному районі.

Розділ 4. Проблеми й основні напрями розвитку тваринництва в Україні

На наш час тваринництво в Україні знаходиться не на найкращому рівні розвитку. Особливої уваги заслуговує розвиток м'ясного скотарства в регіонах забруднення радіонуклідами внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Розвиток цієї галузі певною мірою розв'язує проблему зайнятості населення. її необхідність тут зумовлюється соціально-економічними, ресурсними, екологічними умовами. Цю галузь передусім потрібно розвивати на Поліссі, де найбільше природних пасовищ та сіножатей. У Поліському селекційному центрі м'ясного скотарства Радомишльського району Житомирської області, займаються вирощуванням племінного молодняку, товарного високоякісного м'яса.

Фахівцями Мінсільгосппроду України розроблено Програму розвитку галузі спеціалізованого м'ясного скотарства на 2010-2013 роки для розв'язання найважливіших питань у цій галузі:

- встановлення паритету цін на тваринницьку продукцію (м'ясо, молоко, яйця, вовна), які мають окупити їх виробництво і сприяти розвитку галузі;

- товаровиробникам необхідно виділити кредитні ресурси на пільгових умовах ( не вище 10% річних на короткострокову і 5% за довгострокову позику) враховуючи специфіку та сезонність галузі.

За останні роки в України скоротилися закупки сировини, знизилася купівельна спроможність населення ті експортні поставки продуктів до країн СНД, значно зменшився обсяг виробництва продовольчих товарів. Усе це зумовлює потребу прискорення розвитку та інтенсифікації виробництва в харчовій промисловості.

Основними напрямами інтенсифікації виробництва в цій галузі є використання досягнень НТП, а також застосування передових технологій, прогресивних засобів виробництва і форм його організації. Інтенсифікація виробництва дістає своє відображення у збільшенні випуску продукції, підвищенні її якості ті зниженні собівартості виробництва.

Основні фактори, що спричиняють зменшення втрат сировини, можна умовно поділити на дві групи: технічні ті соціально-економічні.

До технічних належать удосконалення техніки та технології виробництва на основі його механізації та впровадження прогресивних методів переробки сировини. До соціально-економічних - удосконалення функцій виробництва, праці, управління, обліку і контролю, впровадження прогресивних нормативів витрачання сировини, використання передового досвіду.

У нашій державі протягом багатьох років число 21 млн. корів із середньою продуктивністю 2700-3000 кг / м. У сільських сім'ях утримувалося по 1-2 корови з продуктивністю в 2-3 рази вище. Тому місто завжди і без проблем забезпечувався молоком і м'ясом. Зараз поголів'я молочних корів скоротилося вдвічі і продуктивність різко знизилася. Молока і м'яса яловичини стало значно менше в селах, а значить, і в містах. Вартість цих продуктів різко зросла.

Ставку потрібно робити на найпродуктивніші породи, створюючи відповідні умови утримання, годівлі та вирощування ремонтного молодняку. А проблема нестачі м'яса яловичини може вирішуватися шляхом розвитку м'ясного скотарства. Адже практично ніякої уваги протягом 16-ти років не зверталося нашим урядом на свинарство. У 2009 р. поголів'я свиней, у порівнянні з 1999-2000 рр.., Скоротилося на 50%. Різко зменшилася робота в 2-х селекційних центрах-комплексах зі свинарства. Вони постачали ремонтним молодняком всю Україну, частково купувала його Росія, інші країни. У Дніпропетровській області у Новомосковському районі в селі Голубівка селекційний центр перестав існувати. Подібний в Черкаській області, м. Золотоноша, поступово відновлюється. Але реалізація ремонтного молодняку селекційних господарств неактивна, тому що в більшості агрофірм немає коштів. Їх навіть не вистачає на зарплату. Що вже тут говорити про необхідність створювати передові технології утримання та годування?У керівників районного управління сільського господарства і агрофірм немає навіть «Цільових програм» відновлення і розвитку тваринництва. Про це не говорить і аграрний міністр. Під ці цілі не планується виділення грошових коштів, як і на розвиток сільського господарства в цілому. Не обговорюються ці питання і у Верховній Раді. І якщо в 2011 році в короткі терміни не будуть вирішені ці питання, не буде розроблена програма на 4-5 років від агрофірми до міністра сільського господарства, а Верховна Рада їх не затвердить - позитивних результатів можна не дочекатися взагалі.

Головним завданням 2011 року є закріплення позитивних тенденцій, досягнутих у минулому році, а саме: збільшення обсягів виробництва тваринницької продукції, нарощування поголів'я всіх видів худоби і птиці та підвищення його продуктивності. Програмою стабілізації та розвитку тваринництва і птахівництва на 2011-2013 роки передбачено в 2013 році виробити 14500 тис. т молока, реалізувати на забій 3200 тис. т худоби і птиці у живій масі, виробити 9,4 млрд. шт. яєць, 3750 т вовни у фізичній масі. Розвиватимуться усі форми господарювання, однак переважатимуть, і це підтверджено наукою і практикою, у наших умовах високотоварні реформовані підприємства.

Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу весь рік.

Обсяг виробництва молока визначатиме баланс попиту і пропонування, який оцінюється в обсязі 25-30 млн. т. Зростання приведе до оптимального використання земельних ресурсів ті виробничих приміщень. Переваги лукопасовищного утримання худоби є переконливими. Природні кормові угіддя потрібно підсівати травами із застосуванням добрив.

Необхідно відновити роботу комбікормової та мікробіологічної промисловості. Державні комбікормові заводи слід розміщувати поряд з хлібоприймальними, борошномельними, круп'яними та калібрувальними заводами з урахуванням ресурсів, які є відходами виробництва. Основною проблемою кормо виробництва є забезпечення виробництва білковими і вітамінними добавками (БВД) преміксами. Тому необхідно відновити виробництво м'ясо-кісткового, рибного, соєвого, хвойного і трав'яного борошна, дріжджів, макухи, шротів ті інших білкових продуктів з відходів виробництва.

Промислове кормо виробництва необхідно оптимізувати через удосконалення рецептури кормів для великої рогатої худоби, в якій зернові компоненти не повинні займати надто високу питому вагу. У Франції, ФРН, наприклад, на ринок пропонуються корми з вмістом зерна 45 - 47%.

Проблема білка - одна з ґрунтовних проблем сталого розвитку тваринництва в Україні. Дослідження показують, що продукція землеробства містить у собі еквівалент 10-11 млн. т білка. Продовольчі потреби задовольняє частина сільськогосподарської продукції, еквівалентна 2 млн. Т, решта - це потенційний кормовий ресурс білка. Він є достатнім для балансування кормів для існуючого стада. Справа лише в попередженні його втрат на шляху до ефективного використання. Йдеться про стоки збирання кормів, стабілізацію білка в кормах при збереженні тощо.

У США проблему білка вирішують через посіви сої, у ФРН - рапсу, в Ізраїлі - багаторічних трав. Виробництво БВД з нетрадиційних джерел становило: у США - 5, Китаї - 20, Франції - 40, Польщі - 42,Англії - 60 тис. т, але не з парафінів, а з меляси, молочної виворотки, гідролізат арів рослинної сировини. Взагалі, відходи харчової промисловості є значним джерелом формування кормових ресурсів. Так, у ФРН з 65 млн. GE кормових ресурсів половина надходить з переробної промисловості.

Україна на сьогоднішній день має ідеальне середовище для розвитку промислового птахівництва, а тому у найближчому майбутньому може стати потужним експортером цієї продукції. До такого висновку дійшли учасники Міжнародного конгресу птахівників, який вперше в Україні провели найвпливовіша організація птахівників Європейського Союзу - Європейський клуб птахівників (ЄКП) спільно з Всеукраїнським громадським об'єднанням "Українська аграрна конфедерація" (УАК). Мінагрополітики першочерговим завданням ставить забезпечення вітчизняних споживачів якісною сільськогосподарською продукцією, в тому числі і продукцією птахівництва.

При цьому президент Європейського клубу птахівників Герхард Вагнер не виключив, що українське птахівництво вже за кілька років досягне європейського рівня. "Якщо говорити про споживання м'яса птиці в Україні, то країна нині - на одному з найнижчих щаблів європейської драбини, адже один українець споживає лише 10-12 кг курятини (європейці близько 25 кг на особу). Тому ваша країна має величезні перспективи для розвитку цього ринку, оскільки м'ясо птиці дешеве і в Україні його можна також дешево виробляти", - додав він.

У свою чергу президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко окреслив два перспективні момент для України: ненасичений внутрішній ринок та можливість експорту курятини. "Найбільші виробники м'яса птиці у світі розуміють ситуацію, яка склалася у нашій країні. А Міжнародний конгрес птахівників переконав світових лідерів, що Україна може стати серйозним гравцем на світовому ринку птахівництва", - підкреслив керівник УАК.

За словами учасників, одним із завдань конфедерації є визначення місця і ролі України у тих світових процесах, які відбуваються навколо нас. Тому вони сподіваються, що після цього заходу бути прийняті відповідні рішення, які дозволять прийти на внутрішній ринок України іноземним виробникам м'яса птиці. Представники світових компаній шукають партнерів та мають бажання інвестувати птахівничу галузь Україні і по закінченню Міжнародного конгресу птахівників підписали кілька угод.

Сучасне птахівництво в Україні має динамічний розвиток, і вже сьогодні практично повністю може задовольнити потреби населення держави у високоякісних дієтичних продуктах харчування (м`яса птиці та яєць). Достатньо швидке повернення коштів, що вкладаються в це виробництво, стає привабливим для фінансових та бізнесових структур, і не тільки українських. Однак, як і в більшості видів діяльності людини, ця сфера має і негативні наслідки. Велика концентрація птахів на обмеженій території птахофабрики, використання високомеханізованих технологій і обладнання для їх утримання (особливо при утриманні в багатоярусних клітках) приводять до накопичення значної кількості рідкого посліду (вологістю понад 90%), що зумовлює технічні труднощі при його збиранні та накопиченні в попередніх сховищах на птахофабриках, транспортуванні, накопиченні, утилізації та зберіганні в довгострокових сховищах.

Для відновлення галузі птахівництва в Україні на державному рівні требі вжити заходів щодо підвищення конкурентоспроможності продукції галузі, забезпечення нею населення, повнішого використання наявного науково-технічного потенціалу, створення відповідних умов для залучення вітчизняних ті іноземних інвесторів. Необхідно забезпечити підтримку пріоритетних наукових досліджень у галузі тваринництва, кормовиробництві, ветеринарній медицині, інформаційно-консультаційних служб, особливу увагу зосередити на підготовці та підвищенні кваліфікацій кадрів, що спроможні адаптуватися до нових економічних умов, забезпечити розвиток галузі.

Найголовнішою причиною занепаду галузі тваринництва є відсутність економічної зацікавленості й мотивації до праці всіх сільськогосподарських товаровиробників.

Веденню оптимального виробничого процесу заважає хронічна заборгованість за одержану продукцію торгівельних організацій переробній галузі, а останніх - сільськогосподарським товаровиробникам.

Отже, у тваринництві потрібно

- створити умови для відновлення функціонування тваринницьких комплексів, птахофабрик і птахогосподарств, селекційно-племінних центрів та господарств з метою повного забезпечення потреб приватного та суспільного секторів молодняком худоби і птиці;

- прискорити формування високопродуктивного поголів'я молочної і м'ясної великої рогатої худоби;

- удосконалити зооветеринарне та племінне обслуговування тваринництва і птахівництва в господарствах різних форм власності;

- сприяти розвитку товарного виробництва кормів для потреб особистих підсобних господарств підприємствами суспільного сектора та кооперативами;

- здійснити комплекс заходів щодо поліпшення генетичних якостей тварин та підвищення їх продуктивності;

- законодавчо забезпечити вдосконалення інфраструктури ринку, регулювання експорту та імпорту тваринницької і племінної продукції;

- запровадити механізм державної підтримки розвитку тваринництва;

- забезпечити виконання цільових програм підтримки селекції у тваринництві і рибництві, протиепізоотичних заходів, будівництва і утримання об'єктів державної ветеринарної медицини;

- вжити заходів щодо розвитку спеціалізованих підприємств з виробництва свинини, яловичини та продукції птахівництва шляхом адресної кредитної підтримки та субсидій, забезпечення повноцінними комбікормами;

- розробити програму виробництва повноцінних комбікормів, вітчизняних білково-вітамінних, мінеральних добавок та преміксів;

- створити умови для запровадження ресурсозберігаючих технологій у виробництві конкурентоспроможної тваринницької продукції;

Висновок

тваринництво агропромисловий регіональна економіка

У курсовій роботі розглянуто роль тваринництва в економіці України та його Регіональні особливості, фактори розвитку та розміщення тваринництва в Україні, особливості розвитку та розміщення тваринництва в Україні за окремими галузями, тенденції розвитку тваринництва та шляхи підвищення ефективності виробництва продукції, розглянуто проблеми і перспективи розвитку тваринництва в Україні.

Отже,тваринництво - це один з провідних комплексів продовольчого комплексу України, який має розгалужену структуру. Головними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство, інші галузі мають менше значення.

За роки незалежності спостерігається зменшення обсягів виробництва продукції тваринництва, що зумовлено низкою факторів:

- зменшення поголів'я;

- зменшення продуктивності;

- брак виробничих потужностей для переробки.

Особливо це стосується м'яса виробництво якого зменшилось за роки незалежності більше ніж у двічі. Виробництво яєць зменшилось майже у півтора рази, а вовни маже в дев'ять. Дуже великі відмінності у розвитку тваринництва за регіонами України.

В останні три роки почався процес поступового збільшення обсягів продукції тваринництва, що можна пов'язати з загальним економічним ростом країни, підвищенням платоспроможного попиту населення на якісні вітчизняні продукти харчування.

Список використаної літератури

1.Воронцов А.Г. Регіональний розвиток України: проблеми та перспективи/ Економіст.-2005, 214-215 с.

2. Голиков А.П., Дейнека А.Г., Казакова Н.А. Размещение производственных сил и регионалистика/Харьков: ООО «Отлант», 2002г., 123 с.

3. Державний комітет статистики України, статистичний довідник «Україна в цифрах» за 2009 р./К.:Вид-во «Консультант»,101-103 с.

4. Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка/К.: Стефед-2, 2008, 54 с.

5. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України/К.: Вид-во «Юридична книга», 2001, 78-80 с.

6. Мельничук Д.О. Науковий вісник національного аграрного університету/К.: Вид-во «Освіта», 2006, 142-144 с.

7. Офіційний сайт Міністерства Аграрної політики України - http://www.minagro.kiev.ua

8. Офіційний сайт Міністерства економіки України - www.me.gov.ua

9. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посібн.- К.: «Вища школа» 2008, 311 с.

10. Сонько С.П. Сучасна Модифікація теорії економічного районування// «Консультант», 2005, 32 с.

11. Чернюк Л.Г.,Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів України/Навч. посіб.-К.: «ЦУЛ», 2002, 54-56 с.

Размещено на Allbest.ru