Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
• 1.1 ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО РЕГУЛЮЄ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ
• 1.1.1 Основні завдання водного законодавства України
• 1.1.2 Водний фонд України
• 1.1.3 Водні об'єкти
• 1.2 ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ
• 1.3 ВОДОСПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ
• 1.3.1 Водокористування у виробництві
• 1.3.2 Водокористування у сільському господарстві
• 1.3.3 Вимоги до питної води при її використанні
• 1.3.2 Водокористування для потреб водного транспорту
• II. СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ВОДОКОРИСТУВАННЯ
• 2.1 ВОДОПОСТАЧАЛЬНИКИ
• 2.2 ПРИЧИНИ ІСНУЮЧИХ ПРОБЛЕМ
• 2.3 ПЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСУ
• III. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
• 3.1 ОГЛЯД ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ В УКРАЇНІ
• 3.2 ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОВ'ЯЗАНІ З ФУНКЦІОНУВАННЯМ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Насамперед про те, з приводу чого вже не виникає жодних сумнівів - у XXI столітті водні ресурси більшості країн світу стануть вирішальним чинником їх економічного розвитку та екологічної безпеки.

Щодо України - то широкомасштабне перетворення природних екосистем, залучення значних обсягів водних ресурсів у господарський обіг, їх забруднення, зміна умов функціонування ландшафтів призвели до порушення природної рівноваги, зниження якості води та втрати її самовідновної і самоочисної здатності. Як наслідок - сучасні водоресурсні проблеми загальнодержавного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки країни.

Водне господарство України має давню історію. Головним його завданням були і залишаються гарантоване забезпечення населення і галузей економіки водою у необхідній кількості і відповідної якості. Для забезпечення цих завдань водна галузь України на початок дев'яностих років минулого століття досягла найвищого свого розвитку. У сфері її діяльності перебувало 63 тис. малих річок і водостоків з 52,4 млрд.м3 місцевого стоку, 21,0 млрд.м3 прісних підземних вод, водосховища і ставки з загальним об'ємом 55,3 млрд.м3, сім великих магістральних каналів загальною довжиною 1192 км та 10 великих водогонів, по яких щороку в маловодні райони подавалося 22 млрд.м3 води Газета „Урядовий кур'єр”, № 194, від 16.10.2003.

Для управління і експлуатації такого складного водогосподарського комплексу в системі Мінводогоспу України була створена мережа управління, яка включала 25 обласних управлінь водного господарства, 30 будівельно-монтажних трестів, в складі яких функціонувало 2365 будівельних підприємств, 27 заводів залізобетонних виробів і 17 ремонтно-механічних заводів, 4 басейнових водогосподарських об'єднання, 6 проектно-вишукувальних інститутів з 17 філіями, 107 міжрайонних управлінь з експлуатації зрошувальних та осушувальних земель, водопроводів сільськогосподарського призначення і захисних споруд на водосховищах та річках.

Отже за мету цієї роботи визначимо огляд сучасного стану водогосподарського комплексу України за умов переходу економіки України до ринкових відносин.

I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Вода - найцінніший природний ресурс. Вона відіграє виняткову роль у процесах обміну речовин, що складають основу життя. Величезне значення вода має в промисловому і сільськогосподарському виробництві. Загальновідома необхідність її для побутових потреб людини, усіх рослин і тварин. Для багатьох живих істот вона служить середовищем існування.

1.1 ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО РЕГУЛЮЄ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний Кодекс в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

1.1.1 Основні завдання водного законодавства України

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування Водний кодекс України, ст. 2, глава 1.

Водні відносини в Україні регулюються водним Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства України.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

1.1.2 Водний фонд України

Згідно статті 3 глави 1 водного Кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

- природні водойми (озера);

- водотоки (річки, струмки);

- штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

- інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

1.1.3 Водні об'єкти

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Державні, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод, запобігання їх шкідливій дії Водний кодекс України, ст. 12, глава 2..

Державні, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо.

Розробка та реалізація цих програм здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, позабюджетних фондів, добровільних внесків організацій і громадян, інших коштів.

1.2 ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Завдяки своїм унікальним фізичним та хімічним властивостям вода широко використовується в усіх галузях виробничої і невиробничої сфер. Найбільшу цінність мають чисті прісні води дефіцит яких в Україні все більш відчутніше. Водні ресурси країни складають поверхневі (річки, озера, водосховища, ставки) і підземні води (див.Додаток 1).

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км3, у тому числі 130 км3 формуються за межами України, В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3, що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6км3.

Основним елементом збагачення водного балансу України є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками, складає 366--377 км3. Через значні витрати на випар (більше 80 % водного балансу) на поверхневий місцевий стік, у середній по обводненню рік, припадає тільки близько 50 км3. Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю (удвічі більше, ніж стік усіх рік України), Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно складають майже 210 км3. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг і ін.) загальним обсягом 14 км3 виходить за межі України.

Основна маса річкового стоку припадає на Дніпро - 53,5 км3, Дністер - 8,7 км3, Сіверський Донець - 5 км3 і Південний Буг - 3,4 км3. Усього на території України понад 63 тис. річок. Найбільш багатоводним є Дунай, який вздовж 174 км плине територією країни Розміщення продуктивних сил/ За ред. Є.П. Качана - Вища школа, 1997, с.73. Стік його в середньому за рік становить 123 км3. Водночас екологічні проблеми Дунаю дуже гострі, а його воду для зрошування можна використовувати лише після очищення.

Майже 11 км3 води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км3 прісної, 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км3. Найбільші озера і лимани розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного та Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Дінці. Вони займають територію понад 7 тис. км2, а це означає, що власне стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського обороту.

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км3 і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

В Карпатах, Закарпатській області і на півострові Крим, у Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

1.3 ВОДОСПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Згідно статті 42 глави 9 розділу III водного Кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними Водний кодекс України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1990-III (1990-140 від 21.09.2001).

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Водокористувачі мають певні права і обов'язки .

Права:

1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

2) використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

3) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

4) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

5) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;

6) здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Водокористувачі зобов'язані:

1) економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

2) використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання;

3) дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

4) використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

5) не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

6) утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

7) здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами;

8) здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

9) здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;

10) безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;

11) своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;

12) своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;

13) здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;

14) виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Споживання води в Україні щороку зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці - сільське господарство - 15 км3, на третьому - комунальне - 4 км3.

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне море (майже 420 тис. км2) має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб, більшість яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море (майже 40 тис. км2) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей Розміщення продуктивних сил/ За ред. Є.П. Качана - Вища школа, 1997.

водний ресурс екологічний водоймище

1.3.1 Водокористування у виробництві

Вплив водного фактора в економіці України основується на використанні природних ресурсів. Як правило, йдеться про прісну воду, що споживається у процесі виробництва. Вода річок та озер, які використовуються для водного транспорту, хоча й є ресурсом, - звичайно не вважається складовою частиною водного фактора Розміщення продуктивних сил. Навчальний посібник./ За ред. Ковальського, Ковалевський, В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюка та ін. - К.: Либідь, 1996, с. 103.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

В Україні споживається величезна кількість прісної води, причому водоспоживання виявляє схильність до зростання. Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання не однакові.

Під час користування водними об'єктами для промислових потреб водокористувачі зобов'язані дотримуватися встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод.

Ліміти споживання питної води для промислових потреб з комунальних і відомчих господарсько-питних водопроводів встановлюються місцевими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища.

У разі стихійного лиха, аварій, інших екстремальних ситуацій, а також перевитрати водокористувачем встановленого ліміту споживання води місцеві Ради мають право зменшувати або забороняти споживання питної води для промислових потреб з комунальних водопроводів і тимчасово обмежувати споживання її з відомчих господарсько-питних водопроводів в інтересах першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

Гідроенергетичні підприємства зобов'язані дотримуватися встановлених правил експлуатації водосховищ, режимів накопичення та спрацювання запасів води, режимів коливань рівня у верхньому і нижньому б'єфах та пропускання води через гідровузли, забезпечувати у встановленому порядку безперебійний пропуск суден, а також пропуск риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропускних споруд.

Багато води споживають хімічна і целюлозно-паперова промисловість, чорна і кольорова металургія. Розвиток енергетики також призводить до різкого збільшення потреби у воді. Значна кількість води витрачається для потреб галузі тваринництва, а також на побутові потреби населення. Велика частина води після її використання для господарсько-побутових потреб повертається в ріки у виді стічних вод.

На промислових підприємствах вода витрачається на всілякі потреби, але переважно її використовують для наступних цілей.

1. Для охолодження діючих агрегатів, наприклад конденсаторів парових турбін теплових електростанцій, холодильників доменних і мартенівських печей і т.д. ця вода повинна бути звільнена від надлишку зважених речовин, що осаджуючись, засмічують охолоджувальні пристрої.

2. Для живлення казанів вода повинна бути в більшому чи меншому ступені звільнена від суспензії (у залежності від типу казанів), солей твердості і розчиненого кисню. Живильна вода для сучасних казанів високого тиску повинна бути цілком зм'якшена, знекремнена, знекиснена; вона повинна мати мінімальний щільний залишок, що відповідає економічно прийнятній продувці казанів.

3. Для очищення продукту, що випускається, наприклад для протравлення сталі, очищення текстилю, харчових продуктів і т.д., коли вода підлягає тій чи іншій попередній обробці в залежності від її технологічного призначення.

4. Для переміщення матеріалу. Таке використання води має місце, наприклад, у паперовій машині у виді водяної суспензії. Для подібних цілей вимоги до якості води в окремих випадках можуть бути знижені.

5. Як складова частина продукції, що випускається, наприклад, на консервних заводах, у виробництві пива і т.п., для цих підприємств вода піддається такому ж ретельному очищенню, як і в господарсько-питних водопроводах.

6. Для усунення промислових відходів, наприклад, для розведення і нейтралізації витрачених кислот і основ; при цьому якість води не має істотного значення.

Багато галузей виробництва висувають високі вимоги до якості води, що використовується. Вода, що застосовується для охолодження, не повинна містити суспензії більше нормованих кількостей. Вода, що застосовується для живлення парових казанів, не повинна перевищувати встановленої кількості солей твердості. При використанні твердої води на стінках парових казанів утвориться тверде шумовиння, що приводить до зниження теплопровідності стінок і перевитраті палива. Присутність у воді розчиненого кисню і вуглекислоти служить основною причиною корозії сталі. У парових казанах внаслідок високої температури води явища корозії підсилюються Гурвич С.М., Кострикин Ю.М. Оператор водоподготовки. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.:Энергоиздат,1981. -27с..

Реакція живильної води для казанів повинна бути слабо-основною щоб уникнути потрапляння в казан кислої води, що викликає корозію елементів казана.

Воду, що застосовується для очищення продукту, що випускається, і воду, що використовують як засіб переміщення матеріалу, піддають різній обробці в залежності від технології виробництва. Наприклад, у шкіряному виробництві тверда вода викликає перевитрату дубильних речовин, у текстильному - знижує якість тканин і ускладнює їх фарбування.

Ряд виробництв вимагає низької кольоровості води, наприклад вибілювально-фарбувальні фабрики. Має також значення вміст у воді заліза, що неприпустимо при виробництві целюлози, і особливо віскози, тому що це викликає появу жовтих іржавих плям на продукції, що випускається.

Ще більш жорсткі вимоги пред'являються до води, що використовується в деяких хімічних виробництвах, наприклад при виготовленні люмінофорів і напівпровідників загальний вміст солей у воді не повинний перевищувати 0,2мг/л, у тому числі вміст заліза не більш 0,05мг/л.

1.3.2 Водокористування у сільському господарстві

Користування водами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування.

Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення цих земель. Якість води, що використовується для зрошення земель сільсько-господарського призначення, повинна відповідати встановленим нормативам.

Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено державними органами охорони навколишнього природного середовища за погодженням з державними органами санітарного і ветеринарного нагляду.

Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому водним Кодексом порядку.

Під час осушення земель сільськогосподарського призначення повинні здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

Водоспоживання великою мірою залежить від розвитку зрошування у регіоні: це найбільш динамічна складова в структурі водоспоживання. Система Міністерства меліорації і водного господарства представляла одне з найпотужніших відомств України, яке в рік освоювало в теперішньому еквіваленті близько 7 млрд гривень капіталовкладень. Тут слід зазначити, що це відомство з самого початку об'єднувало дві галузі: водне господарство і водні меліорації. У період широкомасштабних меліорацій, звичайно основне фінансування направлялося на меліорацію земель, особливо зрошення, яке в свою чергу вимагало будівництва нових магістральних каналів і водоводів.

Задля справедливості, слід зазначити, що оптимізована меліорація для України вкрай необхідна, бо вона є страховим фондом нашого ризикованого землеробства, і там, де меліоративні системи спроектовані, побудовані та експлуатуються на науково обґрунтованих засадах, екологічних проблем не було і не має.

1.3.3 Вимоги до питної води при її використанні

Вимоги до якості питної води і її санітарно-бактеріологічний аналіз є основними вихідними даними для проектування очисних споруджень. Якість питної води повинна задовольняти ГОСТ 2874-82 «Вода питна» Кожинов В.Ф. Очистка питьевой и технической воды. 3-е изд, перераб. и доп. - М., Стройиздат, 1991.- 92с.. Крім якісних показників, перерахованих у ГОСТах, має значення окислення, що характеризує вміст у воді органічних речовин і неорганічних домішок що легко окислюються.

Окислення води визначається шляхом додавання в неї марганцевокислого калію KMn4, витрата якого, необхідний для окислювання органічних речовин, що містяться у воді, пропорційний їхньому змісту. Підвищена окисленість води часто свідчить про забруднення її стічними водами.

Азотовмісні речовини - аміак NH3, ангідриди кислот азотної N2O3 і азотистої N2O5 - утворюються у воді переважно в результаті розкладання білкових з'єднань, що попадають у неї зі стічними водами. Іноді аміак, що зустрічається у воді, може мати неорганічне походження внаслідок його утворення в результаті відновлення нітратів і нітритів гуминовими речовинами, сірководнем, закисним залізом і д.т. Відсутність у воді аміаку з одночасною присутністю нітритів і, особливо нітратів, тобто з'єднань азотної кислоти, показує, що забруднення водойми відбулося давно і вода піддалася самоочищенню. Наявність у воді аміаку і відсутність нітратів вказує на недавнє забруднення води органічними речовинами. З вищевикладеного випливає, що в питній воді не повинно бути аміаку (можлива тільки наявність його слідів) і допускаються тільки слабкі сліди з'єднань азотистої кислоти (нітритів), а краще їхня повна відсутність.

Істотне значення має загальна сума розчинених у воді речовин, так називаний сухий залишок (чи щільний залишок) у мг/л. Для його визначення випарюють відому кількість попередньо профільтрованої води, потім залишок висушують при температурі 105-120ос, зважують і перераховують на 1 літр води.

У питній воді зміст хлоридів не повинний перевищувати 30-50 мг/л, а зміст сульфатів - 60 мг/л. однак це не завжди досяжне, тому що в деяких районах місцеві водні джерела дуже мінералізовані.

Необхідно відзначити значення наявності в питній воді йоду, відсутність або недостатній вміст якого може викликати поширення важкого захворювання - ендермічного зобу.

Тривале споживання води з надлишком фтору (вище 1,5 мг/л) веде до почорніння і руйнування емалі зубів. Нестача у воді фтору підсилює карієс зубів.

У воді природних джерел звичайно містяться розчинені гази - вуглекислота, кисень і сірководень.

Вода, подавана в господарсько-питний водопровід, повинна бути цілком звільнена від хвороботворних бактерій на водоочисних спорудженнях. Бактеріальним властивостям води повинна бути приділена серйозна увага вже на стадії вибору джерела питного водопостачання.

У водоймищах і інших відкритих водоймах поширені дрібні форми водоростей (фітопланктон) і найпростіші тваринні організми (зоопланктон). У питній воді не допускається наявності ні планктонних організмів, ні продуктів розпаду їхніх клітин і т.п. Отже, очисні спорудження повинні забезпечувати повну затримку усіх видів планктону.

1.3.2 Водокористування для потреб водного транспорту

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Всі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємкостями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження Водний кодекс України, ст.67, гл.13.

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

Річковий транспорт експлуатує понад 5 тис. км судноплавних шляхів. Його питома вага у вантажообороті транспорту України становить 1.3%, у пасажирообороті - 0,5%. У структурі перевезень переважають мінерально-будівельні матеріали, кам'яне вугілля, кокс, залізна руда. У перевезеннях вантажів та пасажирів провідне місце належить Дніпровському басейну (близько половини шляхів). Важливе значення, особливо для міжнародних економічних зв'язків, має судноплавство по Дунаю. Судноплавство здійснюється також по річках Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець, Сула, Псло, Самара, Тетерів, Рось, Інгулець, Інгул, Горинь, Тиса. Найбільші річкові порти: Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Каховка, Херсон, Ізмаїл, Рені, Білгород-Дністровський, Усть-Дунайськ.

Моря, що омивають територію України, звісно, можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці води вимагають опріснення, а отже, значних витрат засобів і енергії, у найближчі роки використання їх малоймовірне. Велике значення Чорного й Азовського морів, довжина берегової смуги яких майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони дають вихід Україні через протоки Босфор і Дарданелли і Середземне море у Світовий океан.

Морський транспорт країни має важливе значення перш за все для зовнішньоекономічних зв'язків. Його частка у вантажообороті транспорту становить 24%. Судноплавство на Чорному та Азовському морях розвивається завдяки цілому ряду економічних факторів. У нашому морському транспорті є усі види морських перевезень. Найважливіші порти України: Одеса, Миколаїв, Іллічівськ, Південний Херсон, Маріуполь, Керч, Феодосія, Ізмаїл, Бердянськ, Генічеськ, Севастополь. Основні вантажі морських портів: кам'яне вугілля, руди, хліб, сіль, фрукти, цукор, чай, тютюн, нафта, метал, риба, будматеріали, обладнання, добрива, тощо.

II. СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Після здобуття Україною незалежності та переходу економіки на ринкові відносини відбулися зміни у водному господарстві. Але головна мета, основні завдання водного господарства залишились ті ж самі. Необґрунтована приватизація частини водогосподарського комплексу, втрата позицій стратегічного провідника перспективного розвитку водного господарства в умовах становлення ринкових відносин, самоусунення від виконання багатьох прямих водогосподарських завдань, від контролю за використанням земель водного фонду призвели до масової забудови заплав річок і вкрай загострили кризову ситуацію в їх басейнах Газета “Урядовий кур'єр”, № 194 від 16.10.2003. Відмова від введення нових прогресивних економічних відносин надзвичайно загострила ситуацію в галузі. Водне господарство за своєю структурою, технологіями, рівнем водокористування та охороною вод прийшло у суперечність із відновлювальною спроможністю природних водних екосистем і якісними запитами соціальної сфери водозабезпечення. Незадовільний стан водних джерел створив великі труднощі для розв'язання проблем екологічно безпечного питного водопостачання населення.

Специфіка питного водопостачання полягає в тому, що воно на 75 відсотків ґрунтується на поверхневих водних джерелах. Сучасні технології дозволяють очистити воду від будь-якого забруднення і навіть довести її до дистильованої. Але при цьому слід враховувати вартість очистки. І чи потрібна така вода людям для питних потреб? І які наслідки будуть від її вживання?

Оскільки якість води в природних поверхневих джерелах нині належить переважно до третьої - п'ятої категорії, а традиційні технології очищення води розраховані на першу - другу категорії якості води у вододжерелі, то їх застосування не дозволяє підготувати питну воду відповідно до нормативних вимог. Це створює загрозу здоров'ю населення, зумовлює високий рівень захворювання кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ступінь ризику впливу на організм людини канцерогенних та мутагенних факторів.

2.1 ВОДОПОСТАЧАЛЬНИКИ

Надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення здійснюється відповідно до Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 року № 1497.

Галузь житлово-комунального господарства нині є однією з найнереформованіших, а відтак, найпроблематичніших галузей народного господарства. Майже не ремонтувалися і не відновлювалися водопровідні, каналізаційні, та інші мережі є проблеми з закупівлею енергоносіїв тощо.Зовсім недавно 23 жовтня 2003 року відбувся Семінар за темою: "Забезпечення надійності та довговічності мереж водопостачання та водовідведення за рахунок використання труб із високоміцного чавуну (ВЧШГ)", що в рамках міжнародної спеціалізованої виставки "КоммунТех-2003".

Проблема водопровідних та каналізаційних мереж в Україні є доволі актуальною. За офіційними даними Держкомітету України ЖКГ приблизно 25% мереж знаходяться в аварійному стані (це відповідно 47 тисяч кілометрів водопроводів та 11 тисяч кілометрів каналізації).

Використання стальних та пластикових труб разом із перевагами мають і ряд недоліків. В той же час, виробництво вітчизняних чавунних труб майже припинено, а проблеми галузі водопостачання потребують негайного вирішення.

Сьогодні в багатьох регіонах України вода не відповідає чинному стандарту, ухваленому ще за часів Радянського Союзу. Держкомітет України із житлово-комунального господарства уже розпочав розробку нових стандартів, адаптованих до вимог Євросоюзу, і планує завершити її до кінця 2005 року. За словами голови комітету Григорія Семчука: “...щоб довести якість води в Україні до вимог нових ГОСТів, коштів потрібно дуже багато. Щоб упорядкувати і привести до нових стандартів усю воду в Україні, знадобиться рівно річний бюджет нашої країни”.

Однак, нещодавно розроблена загальнодержавна програма реформування і розвитку галузі покликана змінити стан справ на краще. І хоч реформа житлово-комунальної сфери дещо запізнюється, на місцях є чимало позитивного досвіду. Так, успішно функціонують об'єднання співвласників багатоквартирного житла, значно краще ніж комунальні, обслугують громадян приватизовані ЖЕКи.

2.2 ПРИЧИНИ ІСНУЮЧИХ ПРОБЛЕМ

Причинами несприятливої ситуації із забезпеченням населення питною водою нормативної якості є не лише екологічні чинники, а й цілий ряд проблем, які виникли внаслідок того, що впродовж тривалого часу водопровідно-каналізаційне господарство розвивалось низькими темпами і незадовільно комплектувалося технікою, матеріалами, обладнанням.

Аналіз даних щодо водовідведення і якості природних вод свідчить про триваюче забруднення поверхневих і підземних вод, а особливо ґрунтових вод. Це найбільше спостерігається за останні 10-12 років. Якщо об'єми використаної свіжої води з 1990-го до 2001 років скоротилися з 30,2 до 12,2 млрд м3, а об'єм відведених стічних вод - з 20,3 до 12,3 млрд м3, то об'єм надходження забруднених вод збільшився з 3,2 в 1990 році до 3,8 млрд м3 в 2001 році, в тому числі без очищення з 0,5 до0,7 млрд м3. При загальному спаді водоспоживання забруднення поверхневих водних джерел і ґрунтових вод не тільки не зменшилося, а частково і збільшилося. Такий процес пояснюється тим, що різко зменшилася відновлювальна, самоочисна спроможність річок та інших водних об'єктів.

2.3 ПЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСУ

Реалізація основних напрямків розвитку водного господарства має відбуватися за такими принципами Газета “Урядовий кур'єр”, № 194 від 16.10.2003:

- басейн водного об'єкта має розглядатися як єдиний об'єкт управління водогосподарською діяльністю при обов'язковому врахуванні наслідків від заходів, які проводяться на ньому;

- водні об'єкти місцевого значення в межах басейнів річок загальнодержавного значення управляються місцевими органами при погодженні із спільними для всього басейну заходами і планами;

- збалансованість економічного розвитку і відтворення водних ресурсів;

- нормоване водокористування.

Покриття витрат на реалізацію екологічно і соціально обґрунтованих заходів зі стійкого відтворення екологічно повноцінних водних ресурсів має відбуватися через платежі за водокористування. Воду слід визнати економічним продуктом, першоосновою життєзабезпечення людини. Розміри платежів мають стимулювати раціональне й екологічно безпечне водокористування.

Розвиток водного господарства України в нових соціально-економічних умовах буде успішним при розумінні цілей цього розвитку населенням країни і його підтримці. Досягти цього можна лише через створення умов для широкої інформованості населення і залучення широкої громадськості й водокористувачів на всіх етапах розвитку і реалізації заходів, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток водного господарства. Зокрема необхідно забезпечити:

- доступність до інформації про стан водних і водогосподарських об'єктів, якості питної води;

- прозорість процедур визначення тарифів, накопичення і витрачання коштів;

- прозору тендерну основу укладання контрактів на виконання підрядних робіт з реалізації планів і заходів;

- контроль і обговорення результатів реалізації заходів;

- розробку загальноосвітніх і професіональних програм навчання, засобів пропаганди водогосподарських заходів і рішень.

III. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Незважаючи на те, що в Україні прийнято низку природоохоронних законів, дедалі очевидним стає факт, що ефективність застосування екологічного законодавства нині є і залишатиметься надалі низькою за умови невисокої активності населення. Високий рівень екологічної свідомості є запорукою досягнення взаємозв'язку економічної, соціальної та екологічної складових розвитку України.

3.1 ОГЛЯД ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Надзвичайно важливим фактором, що істотно впливає на територіальну організацію всього соціально-економічного життя й ефективність виробництва, є екологічна обстановка. В останні десятиліття в Україні вона істотно погіршилася. Значна частина території виявилася в зоні екологічної катастрофи. Три основних фактори вплинули на екологічний стан в Україні: аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.), недотепна меліорація земель, розвиток видобувної і переробної промисловості при застарілих технологіях і зв'язана з цим надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Наддніпрянщина).

Чорнобильська аварія привела до радіаційного забруднення майже всієї території України. Внаслідок того що вся радіоактивна хмара пішла на захід, особливо сильно-забрудненим стало майже все Українське Полісся -- зона древнього заселення, господарського освоєння, специфічної матеріальної і духовної культури. Якщо враховувати, що в попередній період тут була здійснена надмірна осушувальна меліорація, то, зрозуміло, Полісся майже до Шацьких озер (дивно, останні вціліли!) перетворилося в регіон з надзвичайно несприятливою екологічною обстановкою. “Чорною дірою” зяє на його тлі тридцяти кілометрова чорнобильська зона -- це зона екологічної катастрофи (див. Додаток 2).

На всій території України в залежності від ступеня забруднення повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного нещастя, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірковано забруднені й умовно чисті (див. Додаток 3).

Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний схил Українських Карпат, Шацьке озеро, південна Волинь на кордоні Рівненщини і Тернопільщини, Наддніпрянщина на кордоні Черкаської і Полтавської областей, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, усього приблизно 50 тис. км2, тобто 8,3 % площі України.

Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) і майже весь північний схід держави, де забруднені і дуже забруднені території украплюються в зони дії великих і середніх міст. Помірно забруднені території складають майже 150 тис. км2, тобто приблизно 24 % площі України. Таким чином, умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом ледве менше третини території країни. Інші дві третини -- це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені й екологічне нещастя.

Дуже забруднені (117 тис. км2) і надзвичайно забруднені (61 тис. км2) території разом узяті займають також майже третину площі республіки (29,5 %). Виділяються чотири великих ареали цього забруднення: Полісся, середнє Наддніпрянщина, Донбас і Південь (крім південного заходу Одещини і Запорізько Донецького Приазов'я), а також декілька середніх ареали: північна Буковина (без гірської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтавщина. До малих ареалів цього ступеня забруднення відносяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного нещастя й екологічної катастрофи, що складає 7,4 тис. км2 (більш одного відсотки площі України), належать, крім уже названої тридцяти кілометрової зони Чорнобильської АЕС, також причорноморські райони інтенсивного зрошення. В останніх забруднення вод перевищує нормативну в 5 - 45, а ґрунтів - у 10 і більш раз. Це райони півдня Херсонської області і найбільш північної смуги Криму Экономическая география Украины. Учебник для школ. 10 класс. К., 1999.

Істотно впливає на погіршення екологічної обстановки України військово-промисловий комплекс (див. Додаток 4).

На сьогодні в Україні найгострішими серед проблем, пов'язаних з використанням водних ресурсів, є скидання у водойми неочищених побутових та господарських вод і рідких відходів, забруднення ґрунтових вод.

Водні артерії України перебувають у стані найбільшого занепаду, більшість з них можна назвати зонами підвищеного екологічного ризику. На теперішній час в Україні не має жодного поверхневого водного об'єкта, який би за екологічним станом належав до водних об'єктів першої категорії.

Згідно з оцінками експертів, найгірша екологічна ситуація спостерігається на річці Кальміус, Азовському морі, озері Сасик, річках Лугань та Сіверський Донець Газета “Урядовий кур'єр”, № 102 від 05.06.2003.

У зв'язку зі збіднінням видового і кількісного складу сильно зменшилися рибні ресурси цих морів, хоча у свій час Азовське море завдяки незначній глибині, гарному прогріванню і змішуванню води було найбільшим рибо продуктивним морем у світі. Через підвищення солоності морів (Чорного з 16--18 % до 18--20 %, Азовського з 11--12 % до 14 %) тут зникла коштовна осетрова риба. Тому варто почати необхідні заходи для зменшенню викидів стічних вод, солоності цих морів і створити ряд риборозплідних заводів, щоб відновити рибні ресурси морів. Крім того, практично все Азовське море і північно-західна частина Чорного придатні для широкого розвитку аквакультури.

Особливістю Чорного моря є наявність у ньому, починаючи з 150 м, розчинного сірководню, що глибше 200 м цілком витісняє кисень і робить море практично біологічно мертвим. Однак уже зараз є можливість використання великих ресурсів сірководню.

3.2 ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОВ'ЯЗАНІ З ФУНКЦІОНУВАННЯМ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Важливе значення для України мають і рекреаційні ресурси цих морів.

Оцінка природно-лікувальних ресурсів нашої держави дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародного й вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в багатьох країнах.

Питання охорони і раціонального використання розвіданих мінеральних лікувальних вод, грязей, морської води для курортно-санаторного лікування і відпочинку вимагають створення в системі Приазовського відділення ЗАТ “Укрпрофздоровиця”.

Слід зазначити, що в природних умовах відтворення споживчих властивостей грязей є довготривалим процесом. Тому необхідно впроваджувати не тільки більш ощадливе та раціональне споживання нових порцій грязей, але й впроваджувати технологічно бездоганні засоби консервації використаних грязей.

Будь-який відновлювальний ресурс, що використовується людиною, обов'язково має бути відновлений відтворений у попередніх розмірах та якості. Якщо ж має місце використання не відновлювального ресурсу, то капітал, який створився на основі його використання, має значною мірою трансформуватися у рівновеликий фінансовий капітал, що є елементом національного багатства і надходить до державного бюджету. Таким чином, ефективність природних ресурсів визначається характером їх використання для організації лікування, оздоровлення, туризму, відпочинку населення.

Специфіка використання в курортно-рекреаційній діяльності природних ресурсів визначається тим, що :

- ці ресурси є рідкісними і унікальними з точки зору їх властивостей, лікувально-профілактичного впливу на людину;

- існує можливість щорічного споживання природних ресурсів в курортному виробництві;

- незважаючи на наявність значних запасів природно-рекреаційних ресурсів, необхідно здійснювати фінансування витрат з поновленням лікувальних і оздоровчих властивостей відновлювальних ресурсів;

- використання природних ресурсів є економічно вигідною діяльністю оскільки не вимагає значних капіталовитрат у видобуток та підготовку їх до використання в процесі лікування.

Структурно-функціональну основу розвитку курортно-рекреаційних ресурсів становлять їх лікувально-оздоровчі місцевості, під якими розуміються природні території, що мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови.

ВИСНОВКИ

Спираючись на останні досягнення водогосподарської науки і вітчизняний досвід щодо створення умов для екологічно безпечного водокористування, раціонального використання охорони і відтворення повноцінних водних ресурсів в Україні, необхідно визначити єдино відповідальну державну структуру за стан водних ресурсів в країні, якій належить:

- здійснити водогосподарсько-екологічне районування території України для створення передумов функціональній самоокупній галузі “Водне господарство”;

- створити Водний банк, який допоможе гарантовано фінансувати галузь в нових економічних умовах функціонування;

- як відповідальному за стан справ в річковому басейні включити у сферу своєї виробничої діяльності всі структури, що перебувають на водному об'єкті;

- відновити всі функції, які забезпечувала галузь на кінець 80-х років, із значним їх розширенням з метою створення економічного базису самоокупної галузі;

- провести інвентаризацію земель водного фонду і скласти їх кадастр;

- провести паспортизацію існуючих водосховищ, ставків і, виходячи з умов зарегульованості по кожному річковому басейні, їх ефективності і доцільності, прийняти рішення щодо подальшої їх експлуатації, реконструкції чи спуску;

- взяти на себе всю відповідальність за міжнародне співробітництво по всіх водогосподарсько-екологічних програмах, проектах, які реалізуються в Україні, якісно підвищити ефективність такої співпраці;

- відновити оптимізовану кількість будівельних водогосподарських організацій в розрізі адміністративних областей, виходячи з виробничих потреб;

- впровадити в практику управління водогосподарським комплексом сучасні методи, способи, технології, що дозволить піднести рівень сучасних вимог управління використанням, охороною і відтворення водних ресурсів (покриття стільниковим зв'язком території України дозволяє впровадити автоматизовані с системи управління річковими басейнами), створити на одній з 63 тисяч річок і водотоків країни дослідно-показовий об'єкт “Мала річка” для відпрацювання на ній останніх досягнень науки з метою відновлення природно-екологічної рівноваги в її басейні і перенесення цього досвіду на інші річки держави;

- особливу увагу приділити чорнобильській зоні, через яку протікають річки, які є джерелом водопостачання для 35 млн. наших громадян;

- докорінно змінити систему підвищення кваліфікації галузі, керуючись останніми досягненнями в галузі управління.

Проблемою XXIстоліття буде питна вода, і якщо ми всі усвідомимо загрозу її насування, захочемо зберегти для себе і прийдешніх поколінь найголовніший і нічим не замінний природний ресурс - воду, то знайдемо можливості для відновлення в повному складі державного органу управління використанням, охороною і відтворенням водних ресурсів країни. Для цього необхідно вишукати всі можливості, бо вода - це саме життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Водний кодекс України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1990-III (1990-140 від 21.09.2001)

2. Розміщення продуктивних сил. Навчальний посібник./ За ред. Ковальського, Ковалевський, В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюка та ін. - К.: Либідь, 1996.

3. Розміщення продуктивних сил/ За ред. Є.П. Качана - Вища школа, 1997

4. Газета “Урядовий кур'єр”, № 194, від 16.10.2003, № 102 від 05.06.2003.

5. Т.Г. Пыльнев, Природопользование, Л., 1995