Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з географії

План

1. Роль машинобудування в господарстві України. Структура галузі, фактори розміщення, перспективи розвитку

2. Художні народні промисли України

3. Економіко-географічна характеристика центрального економічного району

1. Роль машинобудування в господарстві України. Структура галузі, фактори розміщення, перспективи розвитку

Машинобудування є великою комплексною галуззю обраної промисловості України. В ній зайнята понад третина промислового персоналу. Машинобудування є основою технічного і технологічного прогресу.

В Україні розвинуте широко профільне машинобудування, підприємства якого формують складний взаємопов'язаний машинобудівний комплекс. До його складу входять усі основні галузі машинобудування. Провідне місце посідають приладобудування, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, де зайнято близько п'ятої частини тих, хто працює в машинобудуванні. Розвиваються транспортне машинобудування, промисловість металевих конструкцій, конструкцій, верстатобудівна та інструментальна тощо.

Характерною особливістю галузі є розширення випуску виробів, що раніше доставлялися з-за кордону, підвищення якості деяких видів продукції. Проте машинобудування не поминули кризові явища, які призвели до значного скорочення випуску продукції, погіршення зв'язків, розбалансування виробництва.

Машинобудування -- одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів -- знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Структура машинобудування, значення та передумови розвитку. До машинобудування відносять виробництва, які входять до кількох десятків галузей і підгалузей, пов'язаних між собою спільністю технологій та сировини. Залежно від призначення продукції, яку випускає машинобудування, його поділяють на важке, транспортне, сільськогосподарське, виробництво устаткування для легкої та харчової промисловості тощо (мал. 141).

Мал. 141. Галузевий склад машинобудування

Транспортне машинобудування у свою чергу поділяють на суднобудування, літакобудування тощо.

Галузі комплексу випускають найрізноманітнішу продукцію, без якої сьогодні не може обійтись жодна галузь господарського комплексу країни. Вони забезпечують технічну озброєність, комплексну механізацію й автоматизацію. Тому рівень розвитку машинобудівного комплексу значною мірою визначає економічний розвиток країни загалом.

Машинобудівному комплексу України на початку 1990-х років належало понад 30 % загального обсягу промислової продукції. Проте економічна криза 1990-х років найбільше позначилася саме на роботі машинобудівних підприємств. У результаті частка вартості продукції машинобудування у період 2000-2007 рр. становила тільки близько 13 % усього промислового виробництва. В основному за рахунок деяких галузей машинобудування все-таки виробляє сучасну, конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію (судна, літаки, ракети тощо).

Машинобудування виникло в Україні у першій половині XIX століття. На початку XX століття відносно розвинутими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування (виробництво паротягів, вагонів, суден). Особливо швидкими темпами комплекс почав розвиватися з другої половини XX ст., коли створювались нові галузі -- приладобудування, авіаційна, електронна промисловість, виробництво обчислювальної техніки тощо.

Галузева структура машинобудування в Україні.

Розглянемо галузеву структуру українського машинобудування на прикладі автомобілебудування.

Автомобілебудування - це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50-60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, (Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами. Міждержавне кооперування вимагає прийняття відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосунки між підприємствами України та інших країн.

Розвиток автомобілебудування в Україні не задовольняє потреби держави у власній продукції, а рівень його розвитку значно відстає від розвинутих країн світу. За рахунок власного виробництва задовольняється менш ніж 10% потреб у автомобілях і автобусах.

Автомобілебудування України потребує іноземних інвестицій і використання передових технологій у виробництві автомобілів. Великі надії покладаються на співробітництво з Південнокорейською фірмою ДЕУ, яка разом із ЗАЗ створює спільне підприємство (ЗАЗ - ДЕУ). Перспективи цього підприємства є невизначеними, оскільки автомобілі даної фірми ДЕУ є далеко не висококонкурентоспроможними на світовому ринку.

Однак у цілому розвиток автомобілебудування в Україні не має значних перспектив через велику конкуренцію на світовому ринку з боку розвинених країн. Європейські виробники можуть повністю заповнити наш ринок своєю продукцією. У перспективі можливий розвиток автомобілебудування України за допомогою азіатських інвесторів.

Однією із складних проблем розвитку транспортних засобів для міст тривалий час залишалося виробництво тролейбусів. За часів Радянського Союзу Україна не мала власного виробництва тролейбусів, недостатньо розвиненим було воно і в усьому СРСР. Україна купувала потрібні їй машини в Чехії, Румунії, Росії. Тролейбусний парк швидкими темпами старів, нині треба списувати до 40% машин. Потреба в тролейбусах нині становить до 1 тис. шт. за рік. Тому в країні було налагоджено власне їх виробництво (це один з небагатьох прикладів швидкого вирішення проблем в останні роки). Зокрема, було створено таке виробництво в Дніпропетровську. Здвоєні (на 180 пасажирів) тролейбуси спроектовані в КБ «Південному», серійний випуск їх налагоджено на «Південмаші». Ці машини на 10% дешевші за російські тролейбуси й удвічі - від чеських. У Львові, Києві також розробляються нові моделі машин. На ЛАЗІ випускають односекційні тролейбуси. Разом з Дніпропетровським заводом їх випуск може бути на рівні 800 шт. за рік. На Київському авіаційному заводі створено експериментальний зразок легкого (з алюмінію) тролейбуса. Він вже може бути конкурентоспроможним на світовому ринку. Строк його експлуатації - 20 років (звичайного тролейбуса - 10 років). Собівартість виробництва однієї машини не перевищує вартості звичайного зразка.

Крім тролейбусів, Україні потрібне виробництво трамваїв. Цей вид транспорту функціонує у 24 містах України. Трамвайний парк складається з 70% трамваїв чеського виробництва, 26% - російського, 4% - колишньої НДР. Раніше в Чехії ми купували близько 450-500 трамваїв на рік. За останні 5 років не було ніякого постачання, тому що чеські трамваї дуже дорогі. 1/3 трамвайного парку України підлягає списанню, а щорічна потреба становить 450 вагонів. Розроблена «Комплексна програма виробництва трамвайних вагонів». Згідно з нею, головним виробником визначено Луганський тепловозобудівний завод. Йому допомагають ще 50 підприємств. Розроблено 4 типи нових трамваїв. Вже випущено 19 шт. Технічно вони більш досконалі, ніж чеські, і мають нижчу собівартість їх виробництва. Однак не вистачає необхідного фінансування. На «Південмаші» також почали виробляти трамваї. Існує домовленість з Чехією про постачання необхідних вузлів (5% від потреби, решта вироблятиметься в Україні).

Основні фактори, що впливають на розміщення підприємств машинобудування. Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначається не лише впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальної організації галузі, кращому розташуванні її підприємств.

На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба районів у продукції галузі, забезпеченість наливом, електроенергією, транспортом, наявність промислових майданчиків тощо. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів.

Машинобудівний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

На машинобудівний комплекс припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Це трудомістка галузь промисловості і водночас належить до металомістких галузей.

Українське машинобудування значною мірою залежить від постачання комплектуючих з країн СНД, що склалося ще за часів існування Союзу. Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41 % (у Франції - 20,5%, Японії - 14%, США - 9,5%). Таким чином, одне з головних завдань комплексу - зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.

Сучасні тенденції розвитку і розміщення вітчизняного машинобудування.

Розглянемо розвиток машинобудування в Україні на прикладі Донецького регіону.

За даними облстатуправління машинобудівний комплекс забезпечив у 2001 році 10,5% загальнообласного обсягу промислового виробництва. За чисельністю зайнятого населення машинобудування поступається лише вугільній та металургійній промисловості. В галузі зосереджено 13% основних промислово-виробничих фондів області. Машинобудівні підприємства області забезпечують увесь випуск в Україні вугільних очисних прохідницьких комбайнів, 87% прокатного обладнання, 98% побутових холодильників та морозильників. Як і в промисловості в цілому, в машинобудівному комплексі області третій рік поспіль забезпечено зростання виробництва. В 1999 році загальний обсяг машинобудівної продукції збільшився у порівнянні з попереднім роком на 1,7%, в 2000 році - на 15,3%, за 2001р., у порівнянні з 2000р. - на 50,7%, що є найбільш високим показником серед усіх видів промислової діяльності. Така динаміка в значній мірі обумовлена активізацією діяльності металургійних підприємств з оновлення основних фондів. Питома вага металургійного машинобудування перевищує четверту частину загального обсягу виробництва машинобудівної продукції області. Виробництво машин для металургії за 2001 рік зросло, у порівнянні з 2000 роком, в 1,6 разів. За січень-вересень 2001 року середньомісячний рівень оплати праці машинобудівників зріс до 433 грн, що складає 89% середньомісячної зарплати промислово-будівничого персоналу області і більше, ніж рік тому, на 51% (в 2000 році - 290 грн), а на окремих підприємствах (таких як НКМЗ, Ясинуватський машзавод, «Донбаскабель») рівень середньої зарплати склав відповідно 1012, 495, 466 грн. Власні кошти підприємств стали основним джерелом інвестицій. За 9 місяців 2001р. інвестиції в основний капітал машинобудування склали 83,4 млн грн, або 5,4% їх обсягу по промисловості. Обсяг іноземних інвестицій на 1 жовтня 2001р. склав $14,9 млн, або 4,5% загальнообласного обсягу. В машинобудівному комплексі реалізуються 11 проектів. На 1 жовтня 2001 року для їх виконання було отримано $28,7 млн, що складає 6,7% загальнообласної суми інвестицій. Поряд із зростанням продукції важкого машинобудування збільшився випуск приладів і машин, сільськогосподарського обладнання. За рахунок диверсифікації виробництва засвоєно випуск багатьох нових видів продукції.

2. Художні народні промисли України

Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів - килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій - створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.

Народні художні промисли в Україні є невід'ємною складовою української культури вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів. У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.

До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об'єднання.

Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

Та, як не прикро, без належної підтримки галузі нині прослідковується згасання творчої ініціативи народних майстрів, перериваються мистецькі династії. Поодинокі ентузіасти та профільна творча спілка не в змозі протистояти руйнівному потоку.

Одним із найбагатших на різноманіття народних промислів сучасних осередків є Прикарпаття. Художні вироби Прикарпаття здавна привертали увагу високою майстерністю. Невичерпна фантазія, багатство кольорових рішень, мудрість і дотепність, безпосередність і оптимізм, особливе чуття декоративності, високий ступінь узагальненості образів - це ще далеко не всі риси, якими можна охарактеризувати творчість високообдарованих митців Прикарпаття.

Серед різноманітних видів народної творчості - художнє ткацтво, килимарство, вишивки, писанкарство, художня обробка металів, виробництва шкіряних предметів, виготовлення дитячих іграшок із сиру, - мистецтво художньої обробки дерева, особливо художня різьба, займає тут найголовніше місце. Традиції Яворівської школи різьбярства мали

величезний вплив на характер формування стильових особливостей українського різьбярства взагалі.

Художня обробка дерева - найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.

Дерев'яна скульптура досягла свого найвищого розвитку за часів розквіту козацької держави в XVII-XVIII ст. Сьогодні ж популярні предмети народного промислу західного регіону України, зокрема гуцульські декоративні топірці, пістолі, кріси, порохівниці, барильця, дерев'яний, переважно декоративний, посуд. Гуцульські майстри для прикрашання своїх виробів використовують техніку інтарсії та "пацьоркування" (інкрустування бісером).

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні.

Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально- та північно-українських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц - переважно сірий або білий - кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний.

Ткацтво та килимарство були й залишаються найбільш розвиненими видами народних художніх промислів на Тернопільщині. Ткацтвом займалися переважно жінки у вільний від польових робіт осінній та зимовий час. Батькам допомагали діти і засвоювали їх ремесло.

Класичним зразком ткацтва є доріжка шириною 90 - 100 сантиметрів із смугастим орнаментом. Такі доріжки виготовляють і нині в селах Раковці Збаразького, Медині Підволочиського, Боложівці й Іловиці Шумського районів.

Та найрізноманітнішим і найширше представленим в Україні є гончарський промисел. Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. Майже кожен осередок представлений талановитими майстрами гончарями з яскравою творчою індивідуальністю. Їхні вироби - пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо - служили окрасою українського народного житла, так само, як рушники, обруси, килими.

Наприклад, для народної кераміки Тернопільщини властиві різні форми і своєрідні технічні засоби декорування - розпис, гравірування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Димлений посуд виготовляли в Микулинцях, Заліщиках, Струсові, Скалаті, Устечку, Торському. Посудом з під поливними розписами славилось містечко Буданів. На спеціальні замовлення гончарі цього центру виробляли великі гладуни місткістю близько 350 літрів. Слід відзначити чорний посуд буданівського майстра Т. Земського, прикрашений рослинним орнаментом, що виконаний технікою гладження.

Осередки гончарства виникали історично, відповідно до природного розміщення родовища. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назвисьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська таплахтянська кераміка, і славнозвісна чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області.

Яскравою сторінкою увійшов в історію культури українського народу й декоративний розпис. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України.

Одним з найвідоміших центрів, що здавна славився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області, засноване ще в 1772 році. Вже у ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва виник незвичайний петриківський орнамент. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було і є використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення.

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць - писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства - до Великодня, свята Воскресіння Христового. В залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу.

У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка - одним з культурних символів України

Із часом традиції, народні ремесла або зникають, як у деяких народів, або асимілюються, або перебувають на межі регресу. Така доля могла спіткати і українську культуру, українські народні промисли, якби не потужна праця та не зусилля сучасників, що прагнуть зберегти, більше того - модернізувати традиційні осередки народних промислів, знайти нові підходи для реалізації своїх творчих задумів, долучитися до загального процесу відродження національної культури.

3. Економіко-географічна характеристика центрального економічного району

машинобудування автомобілебудування художній народний

Центральний економічний район займає центральну частину України. До складу району входять Черкаська та Кіровоградська області. Площа району - 45,5 тис. км² (7,5% від усієї площі України). Населення - 2,8 млн. чоловік (5% від усього українського населення).

На півночі району розташований географічний центр України - село Добровеличківка. Територія району в основному збігається з межами Придніпровської височини. Район межує: - на півночі зі Столичним економічним районом; - на заході з Подільським економічним районом; - на півдні з Причорноморським та Придніпровським економічним районом; - на сході з Північно-Східним економічним районом. ТГП: Через територію району проходять важливі транзитні шляхи сполучення.

Природні умови району сприятливі для господарського розвитку. Переважає теплий помірно вологий клімат. Водні ресурси: Дніпро (з його водосховищами Кременчуцьким, Канівським), річки: Рось, Інгул, Синюха (притока Пд. Буга). Ґрунти району: чорноземи типові і звичайні, сірі лісові. Корисних копалин в районі порівняно мало. Серед них вирізняються будівельні матеріали (декоративне каміння, глини, каолін).В районі є родовища нікелю (Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів, горючих сланців.

Серед паливних ресурсів переважає буре вугілля (Дніпровський басейн), торф (Ірдинське і Тясминське родовища в Черкаській області). Добувають вугілля у Ватутіному і Олександрії, теплові та гідроелектростанції становлять основу енергетики району. Природні зони: - на півночі - лісостеп, - на півдні - степ.

Середня густота населення в районі близько 55 чоловік на км² набагато менша, ніж у цілому по країні. Кіровоградська область належить до найменш заселених.
Міста, в яких кількість жителів переважає 100 тисяч: Черкаси, Кіровоград, Олександрія.
Рівень урбанізації - 56%.

Характеристика промисловості.

а) Галузеві спеціалізації промисловості. Провідними галузями є харчова промисловість, машинобудування і металообробка (сільськогосподарські машини, обладнання, радіо вироби, піднімально-транспортне устаткування, телеграфна апаратура, телевізори, фото прилади, баштові крани, бурові машини).

Підприємства хімічної промисловості виробляють азотні добрива, хімічні волокна та реактиви. У Кіровоградській області працюють Завалівський графітовий комбінат, завод чистих металів у Світловодську і Побузький нікелевий. З галузей легкої промисловості розвинуті швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва.

б) Центри промисловості та промислові вузли.

Головним містом і промисловим центром району - є Черкаси. У другій половині 19 століття виникають промислові підприємства-цукровий (1854 р.), лісопильний (1870 р.) заводи, тютюнова фабрика (1878 р.). З 1954 р. Черкаси - центр Черкаської області.

Господарство Черкас багатогалузеве. Розвинуте будівництво, транспорт і зв'язок. Спеціалізацію Черкас визначають хімічна, машинобудівна, харчова і легка промисловість. У місті виробляють штучне волокно, азотні добрива, хімічні реактиви, продукцію побутової хімії. Працюють підприємства з випуску консервів, цукру-рафінаду, телеграфної апаратури, будівельних машин, меблів тощо.

Другим важливим промисловим і культурним центром економічного району є Кіровоград - обласний центр однойменної області.

У місті зосереджено сільськогосподарське машинобудування, підприємства харчової та легкої промисловості.

Серед інших промислових центрів району виділяються Олександрія, Умань, Сміла, у яких переважають підприємства машинобудівної та харчової промисловості. Олександрія і Жовті Води є також центрами гірничодобувної промисловості (буре вугілля, уран).

АПК(Агропромисловий комплекс) району.

У районі добре розвинутий АПК. Переважає рослинництво. Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні культури, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і садівництво.

Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство, допоміжними - вівчарство і птахівництво, бджільництво, шовківництво, кролівництво, ставкове виробництво. Скотарство в Черкаській області має молочно-м'ясний напрям, а в Кіровоградській - м'ясо-молочний.
У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості, які переробляють місцеву сировину. Вирізняється цукрова промисловість, особливо у Черкаській області, де працюють 24 цукрових заводи. Є багато підприємств молочної, маслосироробної, м'ясної промисловості. Розвиваються борошномельно-круп'яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська галузі промисловості. АПК розвивається повсюдно.

Транспорт.

Провідними видами транспорту є залізничний і автомобільний, розвинутий водний, ЛЕП. Залізничні та автомобільні вузли району: Черкаси, Сміла, Миронівка, Канів, Кіровоград, Знам'янка.

Ввіз та вивіз продукції.

З Центрального економічного району до інших районів надходять: сільськогосподарські машини, обладнання, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові та м'ясні консерви, борошно, крупи.
З інших районів Центральний одержує: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива-з Донбасу; гірниче обладнання, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку-з Придніпров'я; велосипеди, вантажні машини, верстати, бензин-з Північно-Східного району; прилади і обладнання, екскаватори, верстати, швейні вироби, волокно-із Столичного району; автобуси, прилади, калійні добрива, хутрові вироби, шкарпетки-з Карпатського району. З Північно-Східного району надходять автомобілі, лляні тканини; з Поділля-електротехніка, бурякозбиральні комбайни, прилади, добрива, миючі засоби, каніфоль; з Причорномор'я - кукурудзозбиральні комбайни, дощувальні установки, машини, тракторні причепи, бавовняні тканини, прилади і верстати, кавуни, виноград, вино, рибні консерви, тютюн, миючі засоби, вироби ефіроолійної промисловості.

Проблеми та перспективи розвитку.

Важливими проблемами є збереження і підвищення природної родючості високопродуктивних сільськогосподарських угідь, скорочення площ земель, які підтоплюються, зокрема поблизу Кременчуцького водосховища є проблема працевлаштування робітників буро-вугільної промисловості, вивільнених у зв'язку із закриттям деяких підприємств. Також окремі частини району радіаційно забруднені. Проблемою району є й ерозія ґрунтів. Великої уваги потребують раціональне розміщення підприємств з переробки сільськогосподарської продукції з переважною орієнтацією на місця її виробництва, створення у районах Кременчуцького і Дніпродзержинського водосховищ баз відпочинку і лікування людей, туристичних центрів.

Список використаної літератури

· Статистичний щорічник України за 2000 рік.

· Булава Л.М., Нагорнюк М.П. Економічна та соціальна географія.

· Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. - К.: Вища школа, 1998.

· Економічний портал.

· Художні промисли України. - Київ:"Мистецтво", 1979.

Размещено на Allbest.ru