Ландшафтне і фізико-географічне районування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ландшафтне і фізико-географічне районування

На території Сумської області представлені ландшафти двох типів -- мішанолісові і лісостепові.

Ландшафти мішаних лісів займають північну та північно-західну частину області і зосереджені переважно в межах Новгород-Сіверського Полісся:

ь моренно-зандрові горбисті рівнини з дерново-середиьопідзолистими грунтами, з липовими суборами і судібровами з денудаційними крейдовими і пісковиковими останцями;

ь алювіально -зандрові рівнини з дерново-слабо- і середиьопідзолистими грунтами, з суборами і борами;

ь * терасові піщані і зандрові рівнини з дерново-слабопідзолистими грунтами, з борами І суборами;

ь терасові піщані рівнини з дерново-слабопідзолистими грунтами в поєднанні з дерновими І торф 'яно-болотними, з суборами і борами.

Найбільш поширені ландшафти моренно-зандрових рівнин. Геолого-гсоморфояогічна основа мішанолісових ландшафтів сформувалася у результаті діяльності Дніпровського льодовика та річок.

На території району практики представлені в більшій мірі лісостепові.

Лісостепові ландшафти представлені такими видами:

ь розчленовані підвищені лесові рівнини з чорноземами типовими малогумусними і опідзоленими, з дібровами;

ь сильнорозчленовані лесоподібні рівнини з сірими і темно-сірими опідзоленими грунтами, з дібровами, ярами і балками, врізаними до крейдових порід;

ь розчленовані пологохвилясті лесові підвищені рівнини з чорноземами типовими середньогумусними;

ь давні прохідні долини;

ь терасові малодреновані рівнини з чорноземами типовими в поєднанні з лучно-чорноземними солонцюватими грунтами і солонцям;

ь сильнорозчленовані горбисті правобережні схили з сірими і темно-сірими опідзоленими грунтами, «нагірними» дібровами, з давньозсувними останцями;

ь терасові горбисті піщані рівнини з дерново-підзолистими грунтами, з борами і суборами;

ь терасові лесові рівнини з сірими і темно-сірими опідзоленими грунтами.

Домінують ландшафти розчленованих підвищених лесоподібних рівнин та сильнорозчленованих лесоподібних рівнин. Перші охоплюють значні території межиріч Сейму та Сули, Сули та Псла, Сейму та Псла, південну частину Псельсько-Ворсклянського межиріччя. Другі переважають на Псельсько-Ворсклянському межиріччі та представлені на Сеймсько-Деснянському плато. Інші ландшафти мають обмежене поширення. Так, на лівобережжі Ворскли виділяють ландшафти розчленованих полого-хвилястих лесових підвищених рівнин та терасових малодренованих рівнин. На крутих переважно правих схилах річних долин виділяють ландшафти сильно розчленованих горбистих схилів. Для низьких терас Десни та Сейму характерні ландшафти давніх прохідних долин та терасових лесових рівнин. Піщані (борові) тераси річок займають ландшафти терасових горбистих піщаних рівнин.

Наведемо коротку характеристику домінуючих видів лісостепових ландшафтів.

Розчленовані підвищені лесові рівнини. Їхнє формування пов'язано з акумулятивною діяльністю річок та Дніпровським льодовиком. Корінну основу ландшафту складають палеогенові та неогенові піщані породи. Вони перекриті покривом антропогенних відкладів. Абсолютні відмітки поверхні становлять 17--200 м, коливання відносних висот до 20--30 м. Поверхня ландшафтів має загальний нахил на південний захід. У геоморфологічному відношенні це простір водороздільних плато та неогенових терас. Рельєф сформувався під впливом ерозійно-денудаційних та акумулятивних процесів. У південній та західній частинах формування рельєфу відбувалося в умовах блокових тектонічних рухів та соляно-купольної тектоніки. Великий вплив на формування рельєфу мав Дніпровський льодовик. Для ландшафту характерні пологохвилясті території з невеликими круглими западинами -- блюдцями. Часто зустрічаються довгі, порівняно широкі та неглибокі балки, вершини яких наближаючись створюють ерозійні перехвати. Такі поверхні мають увалисто-балковий вигляд. Для сучасних екзогенних процесів характерні площинна та лінійна ерозія, суфозія.

У структурі грунтів домінують типові малогумусні чорноземи. У зниженнях рельєфу (блюдця, балки) вони змінюються вилугованими чорноземами та лучно-чорноземними грунтами, а у північних районах часто зустрічаються опідзолені чорноземи. Висока родючість ґрунтів призвела до повного розорювання різнотравно-лучних степів. Первинні луки зустрічаються тільки у балках та інших несприятливих для оранки місцях. Ліси збереглися лише невеликими фрагментами у вигляді байрачних та вододільних дібров із переважанням у деревостані клену, липи, дуба.

Сильнорозчленовані лесові рівнини сформувалися в результаті ерозійно-денудаційної діяльності та під впливом Дніпровського льодовика. Корінну основу ландшафту складають піщано-глинисті палеоген-неогенові відклади. Вони перекриті малопотужними антропогеновими відкладами -- лесовими породами, водно-льодовиковими пісками, мореною, алювіальними відкладами тощо. Абсолютні відмітки поверхні тут в основному перевищують 200 м та досягають 230--240 м. Амплітуда відносних відміток становить 40--60 м. Характерна геоморфологічна особливість ландшафту -- розвинута яружно-балкова система, за рахунок якої поверхня нерідко набуває увалистого вигляду. На вододілах зустрічаються неглибокі западини. На ділянках з великою кількістю таких западин сформувався своєрідний хвилясто-западний рельєф.

У ґрунтовому покриві домінують сірі та темно-сірі лісові грунти. Рідше розвинуті чорноземи опідзолені та типові, лучно-чорноземні та інші грунти. У структурі лісу спостерігається поєднання вододільних дібров та байрачних лісів. Байрачні ліси, крім балок, нерідко покривають міжбалкові простори та прилеглі до балок ділянки плато. Міжбалкові водорозділи розорані.

Заплавні ландшафти є інтразональними і мають широке поширення як у зоні мішаних лісів, так і в зоні лісостепу. За основним фітоценозом заплавні ландшафти поділяються на лісові, лучно-болотні, які розмішені у долинах річок Десни, Сейму та їх притоках, а також лісові, лучні остепнені та солонцюваті заплавні ландшафти долин Псла, Ворскли, Сули та їх притоків.

Заплавні ландшафти є наймолодшими природними комплексами, оскільки їх формування почалося у голоцені та продовжується донині. Алювіальні піски, супіски та суглинки іноді перекриті торфом. Абсолютні відмітки поверхні в основному сягають 110--120 м, висота над рівнем води досягає 4 м. Коливання відносних висот змінюється залежно віа характеру грунту. На плоских заплавних ділянках відносні відмітки досягають 0,1--0,5 м, на гривистих ділянках збільшуються до 1--2 м. Серед позитивних форм рельєфу поширені гриви, прируслові вали, а також останці терас. Негативні форми рельєфу представлені різноманітними міжгривними зниженнями і старицями.

Ґрунтово-рослинний покрив, особливо на гривистій заплаві характеризується комплексністю. Найбільш розвинуті алювіальні дернові супіщано-піщані, на значних ділянках -- слабосолонцюваті грунти. Рідше зустрічаються дернові, болотні, напівболотні, опідзолені грунти.

У структурі рослинного покриву домінують заплавні луки. Тут зустрічаються й ліси: вербняки, вільшанники, осиковики. На центральній заплаві домінують різнотравні пирійно-тонконогово-конюшинні, тонконогово-лисохвостні, війникові та осокові луки. Притерасна заплава вкрита різнотравно-осоковими луками, вільшаниками. У зниженнях рельєфу розвинуті осокові, осоково-очеретні та очеретні болота.

Луки і трав'яні болота заплавних ландшафтів є цінними сільськогосподарськими угіддями. їх використовують під вигони та сінокоси, пасовища та огороди. Останніми роками заплави інтенсивно використовують з метою рекреації.

Згідно з геоморфологічним районуванням України територія Сумської області розташована в межах Полісько-Дніпровської низовини і південно-західної окраїни Середньоруської височини. За іншою схемою районування, територія області знаходиться в трьох геоморфологічних провінціях у складі геоморфологічної країни -- полігенної рівнини України і Молдавії; Поліської низовини, Середньоруської височини (південно-західні відроги) і Придніпровської низовини. У Придніпровській низовині виділяють області Середньодніпровської алювіальної низовини і Полтавської акумулятивної лесової рівнини. Ще за однією схемою геоморфологічного районування Сумська область розташована в межах двох областей Східноєвропейської полігенної рівнини. Більша частина належить до Придніпровської області пластово-акумулятивних низинних рівнин, а менша (східна) частина -- до Середньоруської області пластово-денудаційних підвищених рівнин.

Відповідно до останнього районування Сумська область розташована в межах геоморфологічної країни -- Східноєвропейська полігенна рівнина, у складі якої виділяють Придніпровську область пластово-акумулятивних низинних рівнин і Середньоруську область пластово-денудацційних височин на неогенових, палеогенових і крейдових відкладах. Перша область включає дві під-області: Чернігівсько-Новгород-Сіверська пластово-акумулятивна низинна рівнина на палеогенових і крейдових відкладах та Придніпровська пластово-акумулятивна низинна рівнина на палеогенових і неогенових відкладах. У межах областей і підобластей виокремлюють 8 геоморфологічних районів (рис. 1).

сумський ландшафт територіальний районування грунт

Природні комплекси

Під час вивчення окремих компонентів природних умов України ми постійно звертали увагу на взаємозв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років. За такої тривалої взаємодії в межах географічної оболонки на материках і океанах, на території України виникають різні за розмірами ділянки з певною однорідністю фізико-географічних умов, але все ж відмінні одна від одної. ЦІ ділянки називають природно-територіальними комплексами (ПТК). Складові таких комплексів утворюють єдине ціле. Отже, характерною рисою ПТК є їх цілісність, яка зумовлена закономірним поєднанням взаємопов'язаних І взаємозалежних компонентів природи на конкретній території суходолу чи водної поверхні. Синонімом ПТК є поняття ландшафт (від німецького -- загальний вигляд місцевості) як порівняно однорідної ділянки географічної оболонки.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів -- ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини. Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні.

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця послідовність така: гірські породи з підземними водами -- ґрунти -- поверхневі води -- рослинність і тварини -- приземний шар повітря. Таке взаємопов'язане розташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки -- урочища. Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

В Україні поширені різноманітні ландшафти -- закономірні поєднання гірських порід, рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності, тваринного світу, які сформувалися в процесі історичного розвитку її території. Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь -- ландшафтознавство.

Ландшафти льодовикового періоду не мали чітких меж. Перехід від однієї ландшафтної зони до іншої був поступовим. Значне поширення льодовиків призвело до зміни напряму руху повітряних мас, зменшення кількості вологи в атмосфері і надходження снігу для їхнього живлення. Підвищення температури повітря остаточно вирішило долю льодовиків. Вони почали танути, залишаючи валуни, піски, суглинки з гравієм і галечником. Пилові часточки переносилися вітром, утворюючи у прильодовиковій смузі потужні (до 5--7 м) відклади лесів.

Прикладом міжльодовикового ландшафту може бути прилуцький етап. Він почався приблизно 110 і закінчився 80 тис. років тому. Природні умови прилуцького етапу дуже нагадували сучасні. Про це свідчать подібність ландшафтів, близькість їх меж.

У північній частині України були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала 20 .21 °С, а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. У Середньому Придніпров'ї і Придністров'ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23 °С, найхолоднішого -1 .+2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550--600 мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор'ї була на 2--З °С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У Причорномор'ї і Приазов'ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

На перших етапах землеробського освоєння Лісостепу сільськогосподарські угіддя займали незначний відсоток території і були приурочені головним чином до широколисто-лісових ландшафтів, розташованих поблизу річкових долин. Лучно-степові ландшафти Лісостепу на вододілах залишаються майже неосвоєними до XVI--XVII ст. Цю закономірність можна пояснити особливостями землеробства того часу. Через недосконалість знаряддя обробітку ґрунту і потужну дернину степової рослинності широке сільськогосподарське використання чорноземів було неможливе. Водночас вивільнення орних ділянок з-під лісу шляхом випалювання було добре знайоме та найбільш зручне для давніх землеробів. У зоні мішаних лісів підсічна система землеробства проіснувала аж до початку XX ст.

З XVI ст. зменшення лісистості у Лісостепу і на Поліссі відбувалось швидкими темпами не лише за рахунок збільшення населення і потреб у сільськогосподарських угіддях, а й за рахунок розвитку промислів, пов'язаних з використанням деревини у виробництвах металу на руднях, скла -- на гутах, поташу -- на будах тощо. Крім того, активно починає розвиватися експорт деревини. У XVII ст. завдяки цим чинникам земельні ресурси широколисто-лісових ландшафтів були практично вичерпані і почалося землеробське освоєння лучних степів Лісостепу. Ці ландшафти були розорані до кінця XVIII ст. З цього моменту настала черга землеробського освоєння степової зони, природна рослинність якої була майже повністю знищена протягом століття. З другої половини XIX ст. у степовій зоні починаються катастрофічні посухи і пилові бурі, пов'язані із суцільною сільськогосподарською освоєністю.

Швидке зростання населення і розвиток товарності сільськогосподарської продукції змушували виробників максимально розширювати орні площі за рахунок ландшафтів, які раніше вважалися непридатними для землеробства (круті схили, піщані тераси, заплави річок тощо). У результаті цього наприкінці XIX ст. спостерігається «вибух» водної ерозії -- змивання ґрунту на схилах, швидке зростання ярів, замулення і пересихання малих річок та заплавних озер.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.).

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15--20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.

Размещено на Allbest.ru