Паливна промисловість України та перспективи розвитку

Проблема неплатежів за газ - найбільш гостре питання, що стоїть перед нафтогазовим комплексом України.

Нафтогазові проблеми російсько-українських відносин

Безумовно, Україна є для Росії державою підвищеного економічного інтересу, і в першу чергу в такій області, як паливно-енергетичний комплекс. Це пояснюється рядом причин.

а) власні запаси нафти і газу України не забезпечують енергетичні потреби країни.

б) географічне положення республіки дозволяє їй бути єднальною ланкою Центральної і Південної Європи. Україна має розвинену мережу нафто- і газопроводів. Через її територію проходять магістральні трубопроводи “Дружби” і “Союз”, що забезпечують Росії транзит експорту її вуглеводної сировини.

в) Україна, що має могутню й енергоємну промисловість, сама є для Росії перспективним ринком для постачання нафти і газу.

г) побудовані в Україні нафтопереробні і нафтохімічні підприємства орієнтовані в основному на російську сировину.

д) існуючі та споруджувані українські нафтові термінали на Чорному морі, у разі їх використання Росією, на даному етапі розширять її експортні можливості в південному напрямку, знизять навантаження на порт Новоросійськ.

е) Україна є великим виробником труб різного діаметра та іншої продукції, в експорті якої у свою чергу зацікавлена Росія.

Отже, Російські нафтогазові компанії зацікавлені в таких напрямах діяльності, як постачання в Україну нафтогазової сировини; переробка нафти і газу на українських підприємствах; транзит через Україну російських енергетичних ресурсів.

Основним постачальником нафти і газу в Україну залишається Росія. На долю російських поставок припадає 85% імпорту нафти і до 95% імпорту газу. Близько 80% усіх промислових і енергетичних об'єктів України залежить від поставок російської сировини, палива, напівфабрикатів і комплектуючих. Головною проблемою залишається відсутність достатніх фінансових ресурсів і неможливість розрахуватися з постачальниками.

У Росії є вагомі підстави вважати Україну ненадійним, необов'язковим партнером. Несанкціонований відбір газу - справ не дрібних шахраїв, а підприємств Мінпалевного України, інші промислові гіганти, як правило, зі схвалення уряду й адміністрацій областей. Це явище стало елементом державної політики, оскільки санкціонується, на державному рівні. Це відомо в Україні всім, однак не тільки ніхто не несе відповідальності, але ці дії негласно заохочуються зацікавлених осіб, у тому числі на високому рівні.

Діяльність в Україні західних компаній

Зменшення енергетичної залежності від Росії є одним із головних зовнішньоекономічних пріоритетів українського уряду. На цей фактор звертають увагу і західні країни, у першу чергу США, які не зацікавлені в російсько-українському співробітництві. У цьому зв'язку з'являються програми енергетичної підтримки України, що ініціюються через океан. За пропозицією групи експертів амерекано-української консультативної комісії та Інституту світу із залученням корпорації “Ренд” і Фонду Карнегі, крім інших напрямків допомоги Україні, США готові розглянути можливість надання підтримки програмі розвитку енергетичного сектора.

Йдеться насамперед про можливості фінансування проектів, які є альтернативою російського постачання енергоносіїв. Зокрема пропонувалося: детальна розробка й оцінка запасів метанових родовищ на сході України; передача Україні методики розробки аналогічних родовищ; надання технічної допомоги і фінансів для реконструювання Одеського морського порту, будівництва терміналу для танкерів, інфраструктури ( трубоводу, реконструкції залізниці); надання допомоги в розробці нових родовищ у Закарпатті та по шельфу кримського узбережжя; передача Україні енергозберігаючих технологій. Передбачалося також лобіювання інтересів України з надання кредитної лінії в рамках енергетичної програми МВФ. Відповідно до підрахунків експертів політико-економічної секції американо-української консультативної комісії, Україні потрібуватиме 1-3 млрд. дол., щоб помітно зменшити її залежність від енергопостачань з Росії і забезпечити зниження ступеня ризику в питані збереження її державної самостійності, на що особливо звертають увагу західні країни.

Що стосується Німеччини, яка історично має свої певні інтереси в Україні, то німецький уряд на даному етапі не квапиться виконувати роль аварійної служби в порятунку економіки України. Разом з тим, Німеччина все-таки робить певні кроки, особливо в питанні спорудження нафтового терміналу і будівництва танкерного флоту для одержання нафти з інших країн, щоб убезпечити становище української держави у разі економічного і, насамперед, енергетичного тиску з боку Росії. Зокрема, німецькі банки готові надати Україні кредити для побудови 20 танкерів на вефі в Бремі. Певну допомогу Німеччина готова надати устаткуванням, досвідом і підготовкою фахівців у розробці газоносних родовищ у Донбасі.

Що стосується західних приватних компаній, то вони виявляють помітну зацікавленість нафтогазовим комплексом держави. Так, американська нафтогазова компанія “Fountain Oil Incorporated” оголосила, що вона створила разом з українським акціонерним товариством “Укрнафта” спільне підприємство для роботи на Стинавському нафтовому родовищі (Львівська область). Частка американської компанії в СП складає 45%. Експерти оцінюють наявні запаси Стинавського родовища в 14 млн. барелей (1,95 млн. т). зараз на родовищі добувається близько 39 т нафти на день на глибині від 3100 до 5100 м. у розробку Стинавського родовища необхідно вкласти 130-150 млн. дол. це родовище знаходиться в районі Стрийського водозабору, і тому з 1972 року бурові роботи на ньому були припинені через можливу загрозу його забруднення. Технології ж, запропонованій американською компанією, гарантують безпеку робіт.

Через канадську компанію “Ukr-Ran Oil”, в якій “Fountain Oil” володіє 90% акцій, у американської фірми вже є спільне з АТ “Укрнафта” підприємство “Каштан Петролеум”, яке займається видобутком нафти на Леляківському родовищі (Чернігівська область).

Функціональні аспекти промисловості

Вони містять аналіз показників, які характеризують затрати і результати виробництва, тобто реальну продуктивну силу задіяних чинників: трудового потенціалу, основного капіталу, оборотних ресурсів, системи фінансів тощо. Рівень продуктивної сили задіяних чинників виражається кількістю виробленого продукту за одиницю часу. Ефективність їх використання виражається часткою їх вартості у вартості створеного продукту. Чим менша частка затрат у вартості створеного продукту, тим ефективніше вони використовуються.

Систему показників, які характеризують стан функціювання промисловості, утворюють:

А) загальноекономічні показники промисловості:

- обсяг промислової продукції;

- рівень прибутковості продукції;

- частка збиткових підприємств;

Б) показники рівня прибутковості за видами продукції:

- видуботок нафти;

- видобуток природного газу;

- виробництво бензину і дизельного палива;

- видобуток вугілля;

- виробництво продукції машинобудування, нафтохімічної…

В) показники структури витрат на виробництво продукції:

- матеріальні витрати;

- амортизація;

- оплата праці;

- соціальні відрахування;

- інші витрати;

Ось наприклад, реальний стан витрат на виробництво промислової продукції в Україні.

Структура витрат на виробництво промислової продукції в Україні

За статистичним щорічником України за 2000 р.

Функціональні аспекти промисловості України засвідчують, що вона не є ефективною, тобто великий промислово-виробничий потенціал не забезпечує відповідної віддачі щодо обсягу та собівартості продукції. Для подолання негативних тенденцій необхідні радикальні ринкові перетворення. Українська промисловість, як і економіка загалом, повинна стати соціально орієнтованою, тобто частка галузей соціальних виробництв повинна зрости.

Ринкові механізми саморегулювання повинні забезпечити збалансованість національної економічної системи, координацію взаємодії всіх виробників, раціональне й ефективне використання трудових ресурсів, основного і робочого капіталів, запровадження сучасних досягнень науки і техніки, входження у світову економіку.

Глобальні проблеми людства, які проявляються на території України

Глобальними називають проблеми, які стосуються всіх країн світу. Найбільшою глобальною проблемою, яка проявляється на території України є екологічна, актуальність якої в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу і далі зростатиме. Вона стосується охорони багатьох елементів довкілля: мінерально-серовиних ресурсів, поверхневих і підземних вод, морських басейнів, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, тобто всього середовища життя і праці людини.

Охорона навколишнього середовища в Україні має винятково важливе значення. Це пояснюється насамперед тим, що техногенне навантаження на її природу майже в п'ять разів перевищує такий показник в інших країнах Європи. Саме в Україні відбулась найбільша в історії людства техногенна катастрофа - вибух на Чорнобильській АЕС. Розораність земель у нашій країні досягла майже 80% сільськогосподарських угідь і близько 60% усієї площі країни. Це найвищі показники в Європі. Великих масштабів і високої територіальної концентрації набули екологічно шкідливі виробництва теплової і атомної енергетики, чорної металургії, хімії і нафтохімії та вугільної галузі в Донбасі, Придніпров'ї, Передкарпатті, на півночі Криму і в деяких інших регіонах, у великих містах. На підприємства цих галузей припадає близько 80% усі шкідливих викидів в атмосферне повітря України.

Дуже забруднюють атмосферу теплові електростанції. Наприклад, лише потужна Бурштинська ТЕС викидає в атмосферне повітря 85 тис. тонн сірчистого ангідриду, 15 тис. тонн оксидів азоту. Для порівняння: забруднення промислового Донецька сірчистим ангідридом з усіма його металургійними, коксохімічними і хімічними підприємствами та іншими об'єктами становить 11 тис. тонн, оксидами азоту - 5 тис. тонн. Зростання в останні роки кількості легкових автомобілів (до 6 млн.) дуже збільшило забруднення міст.

Правда, останнім часом забруднення довкілля в Україні набагато ( в 3,5 - 4,5 рази) зменшилося, що пояснюється спадом виробництва. Але це зовсім не повинно відсувати проблему охорони довкілля на задній план. Нині спад виробництва припинився, почався його розвиток. За таких умов шкідливий вплив на навколишнє середовище зростатиме. Це потребує посиленої уваги до прородоохороної справи.

Пріоритетного розв'язання потребують в Україні ліквідація наслідків чорнобильської катастрофи, поліпшення якості питної дніпровської води ( її використовує близько 40% усього населення країни), формування спеціальних рекреаційних зон у Карпатах і Криму та ін. серйозну увагу треба приділити вивченню шкідливих впливів міждержавних забруднювачів на атмосферне повітря і річки.

В Україні нині дуже несприятлива демографічна ситуація. Лише за дев'ять останніх років ( 1993 - 2002) чисельність населення в країні скоротилася на 7%. Це відбулося головним чинним за рахунок зниження цього природного приросту, хоч на цей процес впливає і механічний рух населення - виїзд з країни людей, особливо в останні роки, значно перевищує в'їзд.

Для успішного виходу країни з економічної і соціальної кризи дуже важливим є консолідація ( згуртування, об'єднання) українського народу в єдину націю. Треба, щоб усі громадяни України, незалежно від їхнього етнічного походження, місця проживання, партійної приналежності, мови, віросподівання, усвідомили себе українцями - патріотами своєї Батьківщини. Без національно свідомих громадян годі думати про побудову міцної держави, яка б забезпечила гідний добробут людині.

Ніхто нам не побудує багату країну, крім нас самих. Європейці, хоч і об'єднуються в союзи, твердо відстоюють національні інтереси саме своєї держави. Тому й досягли економічних успіхів. Так само й українці мають поважати і дорожити своєю державою, а держава - своїми громадянами.

Позитивні зрушення, що відбулися останнім часом в економіці України, дають підстави сподіватися, що стан справ поліпшиться, і в перспективі наша країна стане розвинутою, екологічно та соціально захищеною державою Європи з нормальною демографічною ситуацією.

Стратегія економічного зростання

Проблема економічного зростання є однією з найважливіших для України. Вона потребує, крім глибоко продуманої стратегії, мобілізації власних ресурсів і зусиль, політичної, фінансової підтримки високо розвинутих країн. Адже середньорічний обсяг українського ВВП - 160 млрд. грн. ( еквівалентний приблизно 30 млн. дол. США) - недостатній для здійснення капітолевкладень, структурних змін та підвищення рівня життя людей. Його потрібно збільшити щонайменше у 20-25 разів, а це власними силами майже неможливо. Одним із найдавніших варіантів виходу з такого становища може бути стратегія національного макроекономічного розвитку на середньострокову і подальшу перспективу, яка передбачала б політичну орієнтацію України на співпрацю з країнами Західної Європи. Це гарантувало б їх фінансову та інвестиційну підтримку у проведенні радикальних економічних реформ, для них Україні потрібно щонайменше 60-70 млрд. дол.США.

Стратегія економічного зростання. Метою функціювання продуктивних сил є виробництво валового внутрішнього продукту в такому обсязі і такої структури, які б задовольнили потреби суспільства загалом і кожної людини зокрема. Елементами продуктивних сил є праця і капітал, якість та кількість яких визначають стан економіки, тобто її зростання чи спад. Згідно із теорією економічного зростання збільшення кількості праці та капіталу забезпечує зростанню обсягу виробництва національного продукту. Це твердження впливає з рівняння виробничої функції. Однак збільшення праці й капіталу вимагає відповідних капітальних вкладень, які є дефіцитними в Україні, а запозичення потребують обережного, виваженого підходу, оскільки призводять до зростання заборгованості.

Виробництво ВВП в Україні на душу населення і до проголошення незалежності було невисоким, а після розриву технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами колишнього СРСР та інших причин воно різко почало скорочуватись.

Обсяг виробництва визначається продуктивною силою зайнятого населення, задіяного основного і оборотного капіталів, технологіями. При цьому важливо, щоб надбання теорії макроекономіки були реалізовані практикою національного господарювання. Як свідчить досвід високо розвинутих країн, до найважливіших питань економічної політики належать:

- з'ясування обсягів продукції, яку потрібно виробити для задоволення потреб населення;

- з'ясування обсягів продукції, яку потрібно або можна використати в конкретний час;

- встановлення обсягу продукції, яку потрібно зберегти, перетворити на капітал для використання в майбутньому.

Збереження - це капітальні вкладення, які в процесі праці зайнятих створюють потрібний продукт. Обираючи певну політику, влада повинна прорахувати витрати і прибутки крізь призму формування збережень.

Закон товаровиробництва і виробнича функція.

Економічна система повинна будуватися відповідно до закону товаровиробництва, який вимагає:

- відшкодування матеріальних затрат;

- створення доданої вартості, адекватної потреби суспільства;

- забезпечення у створеному продукті відносного зменшення частки матеріальних затрат і зростання частки доданої вартості.

Виробнича функція описує залежність обсягів ВВП від кількості зайнятих в економіці, основного капіталу, продуктивної сили одиниці основного і трудового капіталів. Головними у цьому механізмі є:

- професійність, рівень економічного і патріотичного мислення кадрового складу;

- раціональне використання всіх видів ресурсів і робочого часу;

- зосередження зусиль на посиленні виробничої віддачі всіх елементів продуктивних сил;

- розподіл продукту за результатами продуктивності праці.

За 1991 - 2000 рр. індекс основного капіталу в Україні становив 1,03, індекс кількості зайнятих (- 0,06), індекс ВВП (- 0,52). Це свідчить, що негаразди з обсягом виробництва спричинені суб'єктивним чинником, використання застарілих основного капіталу і технологій.

Джерелами економічного зростання на сучасному етапі розвитку української економіки можуть бути зростання капіталовіддачі, інтенсифікація виробництва, активізація імпорту та оптимізація експорту.

Зростання капіталовіддачі.

Обсяг виробництва взаємопов'язаний з нормою нагромадження капіталу. Значні капітоловкладеня в економіку України можливі лише за рахунок зарубіжного капіталу. Для цього їй необхідно подолати інституційну та структурну недосконалість, досягти відповідного рівня продуктивності капіталовкладень, тобто віддачі. Але тільки капіталовкладення та приріст виробництва не забезпечать економічного зростання. Є й інші джерела збільшення обсягу виробництва ВВП:

- збільшення кількості та підвищення якості основного капіталу;

- збільшення чисельності зайнятих та підвищення їх професійного-кваліфікаційного рівня;

- зведення втрат робочого часу до мінімуму та підвищення продуктивної віддачі задіяних чинників виробництва за одиницю часу;

- запровадження інновацій та забезпечення загального збільшення продуктивної віддачі задіяних чинників виробництва: технічного прогресу, новітніх технологій, якості капіталу і праці, нових видів продукції;

- проведення інституційних реформ, зокрема правової системи, створення конкурентних умов, забезпечення мобільності виробничих чинників.

Інтенсифікація виробництва.

У концепції виробничої функції важливо зробити акцент на інтенсифікацію, яка є недооціненою. Однією з причин цього є те, що державні та господарські чиновники ще мислять далеко не інтенсивними економічними категоріями. Проте реальні показники виробництва засвідчують наявність чималих резервів інтенсифікації виробництва і праці. Передусім слід мати на увазі:

1. економічного зростання можна досягти без особливого збільшення не капіталовкладень, а за рахунок ефективнішого використання наявного основного капіталу. Досвід країни Центральної Європи свідчить, що завдяки цьому можна поліпшити якість, запровадити нові види продукції та знизити виробничі витрати. Це може істотно вплинути на конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, на зростання експорту її в країни Центральної та Західної Європи. Однак така ситуація буде можливою лише тоді, коли підприємства вміло пристосуються до ринкових умов і будуть створені відповідні інституційні передумови.

2. у структурі виробничої функції джерелом зростання є фактично виконана праця. Приховане безробіття становить в Україні, за різними оцінками, 20-30%. Отже, постає завдання зменшити або повністю ліквідувати втрати робочого часу.

Вироблений в Україні ВВП сягає лише 70% потенційного, який можна отримати за повного використання робочого часу. Кожний зайнятий робітник недодав продукту на 1,3. нехай t = 1рік. За повного використання фонду річного робочого часу ВВП міг становити:

20 млн. осіб*7500 грн. * 1,3 = 195 млрд. грн.

Приріст ВВП міг досягти 45 млрд. грн. = 195 млрд. грн.- 150 млрд. грн.

Економічне зростання можливе завдяки активізації експорту та оптимізації імпорту.

Активізація експорту.

Задекларувавши перехід до ринку, зробивши перші кроки на шляху входження у європейські й світові фінансові та ринкові структури, Україна отримала змогу використати стратегію економічного зростання, яка спирається на експорт. Іноземні ринки певною мірою стимулюють розширення виробництва, що активно використовують всі країни. Україна теж повинна максимально цим скористатися. Але її експорт за1995 - 2002 рр., хоч і зростає, однак його темпи, структура ще малозначимі.

Експорт України формують традиційні експортні галузі: металургія, хімічна промисловість, сільське господарство. Але жорстка обмежувальна політика енергозабезпечення може негативно впливати на енергоємний експорт, особливо той, що й базується на дешевій енергії. Щоправда, переважно таке скорочення експорту автоматично зменшує попит на енергію. Проте дорога експортна продукція матиме збут тривалий час на тих ринках, де низький рівень затрат на заробітну плату та використовується вже частково амортизовані потужності, тобто у країнах із перехідною економікою і тих, що розвивається.

Надзвичайно важливим для використання експортних можливостей є те, щоб імпульсам імпорту, які надходять із-за кордону, не створили адміністративні, тарифні перешкоди. Водночас потрібно також істотно поліпшити мобільність підприємств.

Оптимізація імпорту.

Економічне зростання тісно пов'язане з оптимізацією імпорту. Йдеться не лише про його динаміку, а й про структуру. Динаміка імпорту зумовлюється передусім заощадженням енергії та імпортом технологій. Закон товаровиробництва наводить на думку, що економічна політика України повинна орієнтуватись на суворе заощадження замість розширення національного виробництва енергії. Навіть скорочення імпорту енергії на 18 - 22% урівноважило б баланс поточних операцій. Істотним засобом заощадження енергії є правильне ціноутворення, якого можна досягти і завдяки припиненню постачання енергії в разі не оплати. Адже фактично зростання заборгованості ( від'ємного сальдо поточних рахунків ) є зниженням цін або надходжень за використану енергію. Жорстка енергетична політика стосовно підприємств забезпечує значне заощадження енергії, а відповідно - скорочення імпорту енергоносіїв. Поки що енергоспоживання підприємств становить понад 60% загальної потреби України в енергії.

Вчасна оплата спожитої енергії може позитивно впливати на структуру імпорту, зокрема на зменшення частки енергії в його сукупному обсязі. Це дасть змогу неенергетичній складовій, зокрема імпорту капіталовкладень, технологій, зростати швидше від сукупного імпорту, що прискорюватиме економічне зростання. За цих умов імпорт необхідних технологій збільшуватиметься значно швидше, ніж темпи зростання національної економіки. У кінцевому підсумку це забезпечить повільне зменшення сальдо поточних рахунків.

Запорукою успішного здійснення стратегії й тактики економічного зростання є фінансова підтримка у розмірах, які забезпечили б реструктуризацію продуктивних сил, стабільну віддачу праці та капіталу. Таку підтримку можуть надати країни з розвинутою економікою за умови здійснення Україною політичних, правових та економічних перетворень.

У ринковій економіці кожна країна послуговується відповідними категоріями, які відображають чинники національних продуктивних сил і результати національного виробництва.

Основним чинником виробництва є національний капітал, а результатом виробництва - національний продукт. Національний капітал утворюють вартість задіяної праці, основного і обігового капіталу, а національний продукт - вартість створеного продукту. Відношення вартості національного продукту до національного капітулу виражає продуктивну функцію національного капіталу, а відношення вартості національного капіталу до вартості національного продукту - ефективну функцію національних витрат. Отже, продуктивна і ефективна функції національного капіталу повинні бути вихідною основою формування національного капіталу, який у традиційній науці з проблем територіальної економіки називають продуктивними силами.

З переходом України до ринкової економіки поняття “продуктивні сили”, яким послуговувалася марксистсько-ленінська теорія, доповнюється, видозмінюється, переосмислюється, позбавляючись класового та ідеологічного характеру.

Сутність поняття “продуктивна сила” не суперечить економічному змістові задіяного працівника, одиниці основного чи обігового капіталу. Воно може відображати їх здатність до створення одиниці продукту. Фактично створений цими одиницями продукт і виражатиме їх фактичну продуктивну силу, або віддачу за одиницю часу. У такому разі здатність задіяних працівників і капіталу є лише передумовою вияву їх продуктивної сили, тобто продуктивної віддачі, яка залежить від того, наскільки створена економічна система відповідає вимогам об'єктивних економічних і соціальних законів, наскільки інституційні передумови певної країни спонукають і стимулюють продуктивне й ефективне виробництво.

Аналогічно можна обґрунтувати і сутність поняття “розміщення продуктивних сил”, яке визначило назву дисципліни з питань територіальної та регіональної економіки. Предметом аналізу є просторова організація продуктивних сил на різних рівнях: населений пункт, адміністративний район, адміністративна область, економічний, промисловий чи сільськогосподарський район, країна загалом. Кожний з елементів просторової організації є частиною єдиної національної економічної системи і повинен функціонувати згідно з вимогами об'єктивних економічних законів, тобто забезпечити самоокупність, самофінансування і саморозвиток. А це можливо за високопродуктивною і високоефективного функціювання працездатного населення, основного і обігового капіталів. У масштабі країни - це кількість і вартість живої праці, національного основного й обігового капіталу, результатом функціювання яких є створений національний продукт. Кожний рівень просторової організації економічної системи має свої показники діяльності: на рівні підприємств - регіональні, на рівні країни - макроекономічні.