ВСТУП

Ліс - один з основних типів рослинності, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав'янистих рослин. У лісі живуть також тварини і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. Ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Лісові ресурси України дуже обмежені.

Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить - 15,6%, а відповідний показник у Румунії - 26%, Польщі - 28%, Німеччині - 30%, Білорусі - 35%.

В Україні розширюється площа лісів, які під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися. Ліси у Лісостепу і Степу здебільшого мають природоохоронне значення і насаджуються у вигляді лісосмуг. Значної шкоди лісам України завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Основні масиви лісів зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.

Лісистість у різних частинах і регіонах країни не однакова. Вона значно вища від середньоукраїнської на заході і півночі, далі на південь і південний схід поступово зменшується. У Кримських горах кількість лісів збільшується. У західній і північній частинах України, вкрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах - близько 40%, на Поліссі - 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у Степу - 4%). У цілому переважають молоді ліси. На стиглі насадження припадає лише 15% загального запасу деревини, в тому числі в найбільш заліснених Карпатських областях - 20%.

Протягом тисячоліть діяльність людини негативно впливала на рівновагу в природі. Тепер, в умовах небувалого технічного прогресу, став великим і вплив людини на навколишнє середовище, яке все-таки залишається біологічною основою нашого життя.

Сьогодні Україна є найменш лісистою європейською державою, яка не може забезпечити власних потреб у деревині, а ліс, як основний компонент біосфери, не здатний повною мірою утримувати екологічну рівновагу.

На жаль, на теперішній день спостерігається зменшення обсягів лісозаготівлі, це явище повязують з такими головними чинниками:

руйнування чи зменшення площ, природних місць існування лісів;

надмірна експлуатація видів, що мають промислове значення;

забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

З огляду на ці обставини для збереження лісів України необхідно збільшити площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення - це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.

У зв'язку зі складною економічною ситуацією на охорону природи виділяються незначна сума з бюджету країни. Цих коштів не вистачає ні на лісорозведення, ні на створення природоохороних служб.

Необхідно створювати ефективний механізм використання коштів, які акумулюються внаслідок природоохоронних відрахувань та створення системи ліцензування економічно - небезпечних видів виробничої діяльності. Велика роль у вирішенні цієї проблеми відводиться органам місцевої влади.

5 березня Верховною Радою нашої країни були затверджені “Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природніх ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.

Проголошена екологічна політика базується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі формування суспільства, створення мотивацій, бажань та умов для розв'язання екологічних проблем на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.

І. Лісовиробничий комплекс України

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих - 4,6%, за вартісттю основних виробничих фондів близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов'язаний з 100 галузями.

Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які служать базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу - водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно - гігієнічні, оздоровчі тощо.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені функціонально компонентну (галузеву, виробничо - циклову) та функціонально - територіально структури (див. таблицю №1)

Таблиця № 1 Компонентний склад лісовиробничого комплексу

Лісовиробничий комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну, целюльозно-паперову, лісохімічну і гідролізну промисловість (схема № 1). Продукція одного виробництва є сировиною для іншого. Лісозаготівельні підприємства дають деревину для лісописльних заводів. Пиломатеріали - вихідна сировина для меблевих фабрик. Відходи лісозаготівель і деревообробки йдуть у лісохімію. Тому вигідно створювати лісохімічні комбінати, де разом з послідовним обробленням деревини можлива повна переробка відходів.

Схема № 1

Лісовиробничий комплекс

1. Загальна характеристика лісогосподарського підкомплдексу

Лісогосподарський підкомплекс, який об'єднує власне лісове господарство і лісозаготівельну промисловість, є однією з найважливіших складових лісопромислового підкомплексу (див. схему № 2)

Схема № 2

Лісогосподарський підкомплекс

Власне лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Вирішальна роль у проведенні цієї роботи належить лісництвам. Головним принципом ведення лісового господарства є комплексність, що дає змогу передбачити, крім відтворення ресурсів деревини, лісозаповідну, охоронну та екологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку лісорубних решток тощо.

За останні 12 років темпи відтворення лісів в Україні сповільнилися. Так, з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при чому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від оптимального рівня, хоча в країні є чимало невикористовуваних і низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплекс України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час її потреби в деревинній сировині задовольняється лише на ј. При цьому власні деревні відходи використовуються на 50-60%. Треба мати на увазі й те, що зі створенням у лісах України нових заповідників, уточненням категорій захисності лісів і площ радіоактивного забруднення деревинні ресурси країни зменшаться на 1,6 млн кбм.

Отже, розширення бази місцевих лісоресурсів набуває особливої актуальності насамперед у звязку з тим, що для підтримування існуючого рівня виробництва Україна мусить щорічно закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млд доларів США. При цьому слід орієнтуватися на реалізації радикальних заходів, бо навіть якщо і будуть здійснені прогнозовані на період до 2005 року посадки та посіви лісу, то лісистість України зросте до 15,8% при оптимальному показнику 19%. Це означає, що передбачені щорічні площі нових насаджень лісів у розмірі близь 40 тис га є значно меншими від необхідних. Оптимальної лісистості можна досягти, виростивши додатково до наявного лісового фонду ліси на площі 2,8 млн га. Якщо вирішувати цю проблему за найблищі 10-15 років, то щорічно необхідно розширювати площі нових насаджень лісів на 250-280 тис га, або в 6-7 разів більше, ніж це передбачено зараз.

У 1975 році було розроблене лісогосподарське районування України (на основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою таксономією лісогосподарського районування визнано лісогосподарську область, яка характеризується спільністю природних умов, типів лісництва. Області в свою чергу діляться на лісогосподарські округи, округи - на лісогосподарські райони.

В Україні виділено 4 рівні, 2 гірські лісогосподарські області, 15 округів і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За П. С. Пастернаком та ін. на території республіки виділяється (1980 р.) 7 лісогосподарських областей, 12 округів і 5 підокругів. Це області Лісова (округи - Західно-Подільська і Східно-Подільська), Лісостепова Правобережна (Подільська, Черкаська), Лісостепова Лівобережна (Харківська), Північно-Степова (Середньодніпровська, Ізюмсько-Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська, Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південностепова (Південностепова). Вздовж річок і морських берегів з природоохоронним та рекреаційним значенням виділено підокруги.

Загальна площа лісів України - близько 10 млн гектарів, що становить близько 14% її території. Найбільшою є лісистість в Українських Карпатах (40,5%) і Кримських горах (32%). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1% (зона мішаних лісів) до 12,5% (Лісостеп) і 3,8% (Степ) (див. діаграму № 1).

Діаграма № 1

Найбільш заліснені Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська області (31-49%). Дуже низька лісистість у степових областях - Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і Запорізькій (2,0-3,5%).

У лісах України росте 200 деревних та чагарникових порід, переважають молоді та середньовікові дерева.

Вони займають близько 90% лісопокритої площі (цінні хвойні породи становлять 48%, а твердолисті - 42%). Це такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб. Крім того є насадження м'яколистих порід (10%): граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо. Соснові (борові) ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних грунтах, бідних на гумос та поживні речовини. На кращих ґрунтах поширені дубово-соснові ліси.

У лісах України трапляється два види ялини - звичайна, або європейська, і гірська. На окремі ділянки ялини європейської можна натрапити в західних областях і на Чернігівщині. Великі площі ялина займає в Українських Карпатах.

Ялина біла (смерека) поширена в Карпатах, окремих районах Передкарпаття, в карпатських лісах трапляється також модрина. Подекуди в Українських Карпатах і Кримських горах збереглися поодинокі дерева і невеликі насадження реліктового тису ягідного.

На території України поширений бук європейський і кримський. Бук європейський є однією з головних порід лісів Українських Карпат і західних районів Волині, Поділля і Придністров'я. На схід від лінії Володимир-Волинський - Кременець - Кам'нець-Подільський він зникає. Бук кримський поширений у Кримських горах на висотах від 500 до 1300м.

У лісах України росте дуб звичайний. Він поширений в усіх природних зонах рівнинної частини країни, в горах до висоти 900 метрів. Дуб скельний росте в Карпатах і кримських горах, а також на заході лісостепової зони. Граб входить до складу дубових, дубово-букових і букових лісів, утворюючи в них другий ярус. На сході він доходить до лінії Гомель (Білорусь) - Ромни - Полтава - Кременчук. У Криму поширені граб кавказький та граб східний. У лісах трапляється в'яз та берест. Вони проникають далеко на південь у степові байрачні ліси і заплави річок. На узліссях байрачних лісів росте дрібнолистий берест - карагач. Типовою природою для України є липа серцелиста, а в Карпатах і в західних областях - липа широколиста, в придніпровських лісах - липа срібляста, в Кримських горах - липа кримська. Ясен звичайний трапляється у всіх лісових районах України. Росте клен кількох видів (явір гостролистий, польовий і татарський). Клен гостролистий поширений скрізь, явір - у Карпатах та західному лісостепу, клен польовий і клен татарський - в лісостепових і байрачних степових лісах.

Майже в усіх типах лісів України як домішка трапляється береза бородавчаста. На вирубках, згарищах, по схилах балок і ярів вона часто утворює чисті насадження. Поширені також в Україні біла і чорна тополя, осика, вільха.

Другою не менш важливою галуззю лісогосподарського підкомплексу є лісозаготівельна промисловість, яка проводить лісоосінні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку. Продукцією цієї галузі є ділова деревина, яку використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюльозно-паперовому виробництві, у будівництві, в гірничодобувній промисловості, а також дрова, що вживаються як паливо і сировина у лісохімічній промисловості. Заготівлею деревини займаються в основному лісгоспзаги. Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). Основними лісозаготівельними районами є українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області).

З 1961 року провідне місце у заготівлях деревини здобули рубки догляду за лісом, щорічна частка яких у 1985-1990 роках зросла у порівнянні з 1961-1965 роках більше ніж як у 4 рази. Фактично це призвело до порушення технології рубок догляду за лісом - заміни рубок головного користування рубками проміжного (вирубування найбільших дерев і дерев майбутнього) користування.

В умовах дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на виключення їх з експлуатації захисних лісів. Правда, цей резерв в Україні порівняно з іншими країнами Європи використовується дуже слабо.

Загальний запас деревини становив на Україні (1996р.) 1319,9 млн кбм, що майже на 300 млн кбм більше ніж у 1989 році (1025,5 млн кбм). В розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га лісу, а запасу деревини - 26 кбм. Це відносно низькі показники, хоча в Україні є необхідні умови для їх збільшення.

У результаті безсистемної рубки і використання зайнятих лісом земель для потреб землеробства швидко зменшувалися площі лісових масивів на західноукраїнських землях. Протягом ХІХ ст заліснена площа тут скоротилася на 250-300 тис га. Причому, змінювався видовий склад лісів: у Карпатах за рахунок зменшення площ бука і ялиці розширювалися площі смереки, на Поділлі замість дуба зросли площі граба, берези, осики.

Потребу у деревині за рахунок власних ресурсів Україна заовольняє лише на 20-25%, а решту - за рахунок доставки лісу з північної частини європейської території Росії та Сибіру.

Щорічний обсяг деревини, що заготовляється в Україні, тобто загальне лісовивезення деревини, становить 14-14,5 млн кбм. Щорічний завіз деревини з інших країн становить 21-22 млн кбм в умовно круглому лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 36 млн кбм деревної сировини. За період 1990-1999 років споживання деревини в цілому по країні знизилося приблизно на 2 млн кбм (насамперед у буівництві, промисловості). І все таки велику кількість деревини Україна експортує за кордон (див. таб №2).

Таблиця № 2 Вивезення деревини за кордон

Оскільки, народне господарство країни відчуває гостру нестачу деревини, найважливішим напрямом вишукування її резервів є підвищення ефективності використання наявних лісових ресурсів на основі її більш глибокої хіміко-механічної переробки.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини. Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль, використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби, рижики, підберезовики, підосиновики, маслюки, опеньки та інші.

Поширені в наших лісах такі плодові дерева та кущі: груша, яблуня, черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця тощо.

Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 - науковою медициною (інші застосовуються лише в народній медицині). Заготовляється близько 100 видів, з них у широких масштабах 40-50 видів. Головними по заготівлі лікарських рослин є райони Полісся та Лісостепу, а також Карпати. У степовій зоні обсяг заготівлі лікарських рослин значно нищий. У зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, радіоактивним забрудненням районів північної та північно-захіної частини України значно скоротилися територіальні можливості заготівлі рослин, що в свою чергу призводить до збільшення їх заготівель в інших районах.

Це викликає необхідність посилення повсюдної уваги до охорони і відновлення ресурсів лікарських рослин.

Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина, фіалка триколірна, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок малий, лепеха звичайна, тмин пісковий, суниці лісові, живокіст лікарський, оман високий, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця, малина, калина, лаванда, м'ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха, цикорій дикий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія та інші. Багато видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до Червоної книги України. Це - цибуля ведмежа, тирлич жовтий, астрагал шерстистоквітний та інші. Більшість лікарських рослин росте в природніх умовах, деякі - культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).

У лісах України останім часом щороку заготовляють близько 25 тис т березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис т сухих грибів, 7 тис т дикорослих плодів і ягід, а також понад 5 тис т лікарських рослин. У зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів України і прилеглих до них територій. Це, по-перше, майже на тритину скоротило площу для заготівлі дикорослих плодів і ягід, і, по-друге, збільшило навантаження на лісові площі інших областей країни, що в свою чергу посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів.

2. Деревообробний підкомплекс

Деревообробний підкомплекс займає провідне місце в лісовиробничому комплексі. Він представлений рядом галузей, підприємства яких розташовані у всіх областях України, причому як у районах заготівлі лісу, так і в місцях споживання виробленої продукції. Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.

Деревообробний підкомплекс включає в себе лісопильну, фанерну, меблеву промисловість, виробництво деревно-стружкових і деревно волокнистих плит, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини.

Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі. Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці, Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів (Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів, Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарни, Ковель, Камінь-Каширський та інші). За даними 1998 року обсяг виробництва пиломатеріалів становив на Україні 165,4 кбм на кожну тисячу чоловік. Це значно менше ніж в інших країнах (Польша - 184,1; США - 425,8; Швеція - 1356,7; Фінляндія - 1558,7; Канада - 2310,4).

Підприємства фанерної промисловості зосереджені в основному в Західному регіоні України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева, Костополя (Рівненська область), Чернівців, Києва.

По виробництву фанери України теж значно відстає від ряду інших країн. Так, якщо у 1996 році в Україні було виготовлено 3,7 м кв на кожну тисячу чоловік, то в Польші - 4,5; Канаді - 83,9; США - 85,6; Швеції - 116,6; Фінляндії -121,4.

Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку та інших містах.

Виробництво деревно-стружкових плит виникло в Україні відносно недавно - наприкінці 50 років. У 1998 році було виготовлено 23,4 кбм деревно-стружкових плит на кожну тисячу жителів (у Польші - 34,2, США - 37,3, Швеції - 108,1, Канаді - 110,6, Фінляндії - 141,7). Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревно-стружкових плит їх ввіз на територію України зріс за період 1980-1998 років у 4 рази, що пов'язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревно-стружкових плит сконцентроване в таких центрах, як Костопіль, Свалява, Тересва, Брошнів, Київ та інші.

Виробництво будівельних матеріалів з дерева особливо інтенсивно розвивалося в останні 25-30 років і пов'язано зі стрімким ростом житлового будівництва. Найбільші підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та інших.

3. Целюльозно-паперовий підкомплекс

Целюльозно-паперовий підкомплекс вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води і електроенергії. В зв'язку з цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових районах (Полісся, Карпати).

Целюльозно-паперовий підкомплекс включає в себе целюльозну промисловість, паперову промисловість і виробництво картону.

Целюльозно-паперова промисловість. Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. На початку ХХ ст. на території України підприємства целюльозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах - Карпатському і Подільському.

Головним компонентом для одержання целюльози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюльозу. За новими технологіями целюльозу можна виготовити з оцету і соломи. Целюльозу використовують для виробництва паперу та картону.

Найбільшими піддприємствами галузі є целюльозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат в місті Обухові Київської облисті. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюльозно паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюльозний завод), Ізмаїлі (целюльозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика).

Свого паперу Україні не вистачає. Тому його доводдиться купувату в інших країнах, головним чином в Росії. Вихід із цього становища - будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі.

Велику роль у збільшенні кількості целюльози відіграє збір макулатури. Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть змогу зекономити 4 кбм деревини. Крім того, це позитивно позначається на екології довкілля, оскільки під час виробництва паперу й картону з макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається на 25 - 44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%.

4. Лісохімічний підкомплекс

Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно екстрактну промисловість, гідроенергетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво.

Лісохімічний підкомплекс об'єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пневий сосновий осмал, дубову кору.

Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво поташу, який використовувався як мінеральне добриво.

У другій половині ХІХст. - на початку ХХст. виникла заводська лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в Закарпатській області (Свалявський, Перечинський, Великобичківський лісохімічні комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в складі якого було каніфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року - камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством лісохімії в Україні.

Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза та ін.).

Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов'янську, Вінниці.

У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростень (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші.

Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов'язані передусім із резервами деревної сировини, причому в першу чергу через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників.

5. Лісовиробничі райони

Лісовиробничі райони. Галузі лісовиробничого комплексу України зосереджені переважно у двох великих районах - Поліському і Карпатському, а також у деяких центрах, що знаходяться поза межами цих районів.

Поліський район охоплює територію північних областей правобережної частини України з сосновими, дубовими, березовими і вільховими породами дерев. Тут розвивається лісопильна, меблева, целюлозно-паперова, лісохімічна, каніфольна, хвоє-переробна галузі.

Головні лісопромислові центри району - Костопіль, Житомир, Київ, Чернігів, Новоград-Волинський. Целюбозно-паперова промисловість розвивається у Понінці та Малині.

Карпатський район сформувався на базі лісових ресурсів Карпат, що простягаються на території Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. Головними промисловими галузями району є: меблева, целюлозно-паперова, лісохімічна, фанерна, виробництво оцтової кислоти, клею для меблевої та фанерної промисловості.

Найбільші лісопромислові центри району: Жидачів (виробництво целюлози, паперу і картону); Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці, Брошнів, Свалява (виробництво меблів); Свалява, Перечин, Великий Бичків (лісохімія); Рахів (виробництво картону).

ІІ. Охорона, роль та функції лісів України

На сьогоднішній день не втратила актуальності проблема захисту лісових ресурсів. При обмежених площах ліс відіграє винятково важливу роль: він очищує повітря, збільшує його вологість, акумулює опади і зберігає вологу, захищає круті схили від розмивання тощо.

Природозахисна роль лісу загальновідома. З метою збереження мисливських угідь та поголів'я диких тварин великі землевласники Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. дбали про охорону лісів. Про охорону бобрів та птахів говориться в “Руській правді”. В Х-ХІІІ ст. у Володимир-Волинському князівстві різко обмежувалося полювання на мисливських звірів, особливо в районі нинішньої Біловезької Пущі. Лісоохороні заходи на території сучасної України почали реалізовуватися в ХV-ХVІ ст. ширше - у ХVІІІ ст. (в Західній Європі цей процес почався значно раніше - в ХІІ-ХV ст.). У період ліквідації кріпатства (1861 рік) понад 80% території Степової зони було цілиною. З ХІХ ст. стали реалізовуватися заходи щодо збереження цінних реліктових представників рослинного та тваринного світу, посилилася роль лісу в протиерозійних заходах - як противодної, так і проти вітрової ерозії. Поблизу Миргорода в 1809-1857 роках були створені перші полезахисні лісосмуги.

Та певної системності природоохоронна робота набрала тільки в останні десятиліття, коли почали реалізовувати ряд заходів спрямованих на поліпшення і відтворення лісових ресурсів. У степових і лісостепових районах України було посаджено на великих площах полезахисні лісосмуги.

Першочергового значення набуває багатопланова робота, спрямована на захист лісів від шкідників, хворіб та пожеж. Площа уражена хворобами та шкідниками лісових масивів в Україні досить велика - близько 250 тис га. Найбільше страждають лісові масиви у Лісостеповій і Степовій зонах, а також у ряді менш насичених лісами районах Полісся. Їх захист від шкідників та хвороб проводиться на площі понад 300 тис га в рік. Дл своєчасного вияву й гасіння пожеж на площі 4 млн га організовано авіаційну охорону лісів.

У країні активно ведуться лісовпорядні та лісовідновні роботи. Наприклад, у лісах державного значення лісовпорядження велися на площі понад 1264 тис га, лісовідновлення - на 37,5 тис га, у тому числі насадження й посів лісу - на 35,4 тис га. Крім того збільшена площа насаджень в ярах, на піщаних та інших непридатних землях.

Важливе природоохоронне значення в Україні, ландшафти якої зазнають активного впливу людини, має організація заповідних територій. Вони призначені для збереження типових для даної зони природних об'єктів, а також для збереження й відновлення цінних та унікальних природних комплексів чи їх важливих складових елементів.

До складу прироохоронних територій входять державні заповідники і державні заповідно-мисливські господарства, державні національні парки, державні заказники, державні дендрологічні парки, державні зоологічні парки, державні парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, державні заповідні урочища. Найвищий ступінь заповідності властивий державним заповідникам та державним національним паркам, в межах яких припиняється господарське використання усіх прироних ресурсів.

Найбільші природоохоронні території зосередженні в Херсонській, Рівненській, Київській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській областях. Одночасно в ряді областей названий фонд досить обмежений: у Кіровоградській, Чернівецькій та Луганській областях він не перевищує 7 тис га.

Одними з найбільших є Карпатський державний національний природний парк, Синєвірський державний природний національний парк, Шацький державний природний національний парк, заповідник Асканія Нова.

Національним багатством України є її ліси. Нагадаємо, що загальна лісистість країни невелика - 14,3%. Однак ліси, як ландшафтні утворення виконують важливі захистні, природоохоронні, рекреаційні та естетичні виховні функції. До лісового фонду належать лісові площі, а також ті безлісі ділянки, що можуть бути залісеними. В Україні всі ліси є державною власністю. Найбільше їх в зоні мішаних лісів, Українських Карпатах, Кримських горах. Ліси України мають досить високу продуктивність, середньорічний запас деревини становить 153% кбм/га. Однак, Україна забезпечує свою потребу в деревині лише до 20-25%.

Ліси України за географічними особливостями й народногосподарським значенням можна поділити на дві групи. До першої належать: водоохоронні, водорегулюючі та грунтузахисні (особливо у гірських районах Карпат і Криму), полезахисні, ліси особливого призначення і зелені зони міст, курортні, заповідні ліси та пам'ятки природи. До другої - ліси, що мають охоронно-промислове значення.

На мою думку, необхідно припинити нищівну вирубку лісів, адже в багатьох районах України вже порушився природний баланс із-за безсистемної рубки, а втішне покращення в екологічній ситуації, на жаль, не можна віднести на рахунок збільшення площ лісів (майже всі фабрики велетні, які викидали в атмосферу велику кількість відходів, стоять).

ВИСНОВОК

Отже, таким чином, можна підсумувати, що лісопромисловий комплекс комплекс галузей добувної і обробної промисловості; включає лісозаготівельну, лісопильну, деревообробну і лісохімічну галузі, які здійснюють заготівлю, комплексну механічну і хімічну обробку і переробку деревини. Продукція лісопромислового комплексу ділиться на сортименти лісозаготівлі і численні напівфабрикати та вироби фабрично-заводської промисловості, які використовуються в усіх галузях (пиломатеріали, шпали, деревостружкові, деревоволокнисті плити, фанера, деталі і будинки заводського виготовлення, меблі, сірники тощо). Комплексний характер галузі відбивається в територіальних формах організації лісопромислового комплексу - великих комплексних ліспромгоспах і лісопромислових комплексах з повним циклом механічної і хімічної переробки деревини. Організація на сплавні шляхи і експорт деревини історично визначила розміщення лісопромислового комплексу в гирлах рік і перевалочних вузлах. Найбільші виробники і експортери лісу та продукції лісопромислового комплексу - США, РФ, Канади, Швеції, Норвегії, Фінляндії.

Перед Україною в сучасний період досить гостро стоїть проблема підвищення рівня самозабезпечення лісовими ресурсами. Для забезпечення потреб держави при нинішній заготівлі власної держави необхідно щороку закуповувати її на 4 млрд доларів США. В той же час за рахунок створення нових заповідників і виникнення територій радіаційного забруднення, державні ресурси деревини можуть скоротитися на 1,6 млн кбм.

За рахунок власних ресурсів деревини потреби України задовольняються на 1/4. Водночас відходи деревини використовуються лише на 50-60%. У лісопаркових зонах зрубані швидкоростучими і цінними породами дерев, проводили заходи щодо підвищення продуктивності насаджень. Особливо перспективним є вирощування лісів плантаційним способом.

У перспективі потреба у пиломатеріалах значно зменшиться, а в картоні, пресованих виробах, деревних плитах - зросте. Розвиток цих виробництв, що базується на відходах виробництв комплексу для України дуже актуальний.

Одне із завдань лісопромислового комплексу - поліпшення екологічної ситуації і сприяння забезпеченості держави лісовими ресурсами. Для виконання цього завдання треба проводити широке лісонасадження, зменшити лісопиляння, раціональніше і повніше використовувати деревину.

Список використаной літератури

Використані карти: навчальний атлас України - Київ: “Картографія” 1997.-35с.

Заставний Ф.Д. Географія України - Львів:”Світ”, 1994.-325с.

Заставний Ф.Д. Фізична географія України - Львів:”Світ”, 1996.-417с.

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія - навчальний посібник -.:”Знання”, 1998.-432с.

Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. - Київ:”Зодіак-Еко” 1998.-218с.

Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України: Пробний підруч. для 8-9 кл. серед. шк. - К.: ”Зодіак-Еко”, 2000. - 432 с.

Розміщеня продуктивних сил/ за редакцією Є.П.Качана - Київ:”Вища школа”, 1998.-470с.

Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України - Київ: “Благовіст” 1998.-259с.

Соціально-економічна географія України/ за редакцією О.І. Шаблія - Львів:”Світ” 1994.-341с.