Суспільно-політичний розвиток Чехії на рубежі століть

Сучасна Чехія

1. Загальні відомості

Територія і кордони. Геополітично Чеська республіка знаходиться у Центральній Європі. Площа країни - 78 866 км². На заході і північному заході межує з ФРН (810 км), на півночі - з Польщею (762), на сході - із Словаччиною (265) і на півдні з Австрією (466 км). Столиця - Прага (1,3 млн.). Найбільшими містами є Брно (388 тис.), Острава (328 тис.), Плзень (173 тис.), Оломоуц (106 тис.).

Населення. Офіційний перепис 2001 р. зафіксував 10,27 млн. осіб. Спостерігається тенденція до зменшення кількості мешканців: у 1989 р. проживало 10,36 млн. осіб, в 1995 - 10,33 млн. осіб, у 1998 р. - 10,3 млн. осіб. У 1994 р. в країні вперше зафіксований негативний показник природного приросту. Густота населення - 131 особа на 1 км². Міське населення складає 75%. Етнічний склад: чехи - 81,2% (9,3 млн.); моравани - 13,2% (373 тис.); словаки - 3,1% (184 тис.); поляки - 0,6% (51 тис.); німці - 0,5% (38,3 тис.) силезяни - 0,4% (11,2 тис.) цигани - 0,3% (12 тис.) угорці - 0,2%; інші - 0,5%. Релігійний склад: римо-католики - 39,2%, протестанти - 14,6% (з них близько 7% належать до Чеської гуситської церкви, 4% до євангелістів-реформаторів і 0,1% - до лютеран), православні - 3%, інші - 13,4%. 29,8% населення дотримуються атеїстичних переконань. Державна мова - чеська.

Державний лад. Чехія - парламентська республіка. Діюча конституція прийнята 16 грудня 1992 р. Вищим законодавчим органом є Національна рада (парламент) у складі двох палат - Палати представників (200 депутатів) та Сенату (81 депутат). Парламентські вибори проводяться на багатопартійній основі за системою партійного представництва. Сенат як верхня палата складається з 81 сенатора, яких обирають на шість років (при цьому кожних два роки третина сенаторів переобирається). Таким чином Сенат діє постійно, не перериваючи своєї роботи. Конституцією заборонений розпуск Сенату. Сенатором може бути громадянин країни, не молодший за 40 років. У виборах до Сенату беруть участь кандидати від політичних партій і незалежні. Для здобуття мандату потрібно набрати більше 50% голосів виборців. У випадку, якщо жоден з кандидатів не отримує 50% підтримки, призначається другий тур. У ньому беруть участь ті два кандидати, які набрали найбільше голосів. Переможця визначають простою більшістю голосів. Глава держави - Президент - обирається парламентом на спільному засіданні Сенату і Палати депутатів строком на п'ять років. Президентом може стати громадянин, який відповідає умовам вибору в Сенат. Президентом обирається кандидат, який отримав просту більшість голосів всіх депутатів і всіх сенаторів. Президент є лише гарантом конституції, загальнонаціональним авторитетом. Він також не бере відповідальності за визначення економічної політики та її здійснення.

Державні символи. Великий герб має форму квадратного щита, розділеного на чотири частини. У першій і четвертій з них на червоному тлі зображений у стрибку срібний двохвостий лев із золотими короною і латами. У другій частині на синьому тлі - орел сріблясто-червоного кольору з золотими короною і латами. На четвертому, золотому, полі - чорний орел із золотими короною і латами та зі срібним півмісяцем, на кінцях якого є листочки конюшини, а в центрі - хрест. Малий герб - це червоний щит, на якому зображений срібний лев у стрибку із золотими короною і латами. Президентське знамено має вигляд полотнища білого кольору з почерговою окантовкою: білими, червоними і синіми смугами. У центрі білого поля зображений великий державний герб. Під ним напис білим кольором - “Правда переможе”. Напис нанесений на червоній стрічці, яка розміщена між жовтими (золотими) липовими гілочками. Державний прапор має вигляд триколірного полотнища. Верхня біла і нижня червона смуги мають однакові пропорції. З боку древка до них примикає темно-синій клин. Державний гімн - “Де моя батьківщина” (1834 р.). Резиденції парламенту, уряду і президента знаходяться у столиці держави - Празі.

Адміністративно-територіально Чехія поділяється на 14 країв (Карловарський, Краловоградецький, Устецький, Ліберецький, Оломоуцький, Плзенський, Середньочеський, Пардубицький, Остравський, Будєйовицький, Йіглавський, Брненський, Зелінський і один окремий - столиця Прага). Кожний з них має представницький орган у складі 45-64 осіб. На чолі краю є рада (9-11 осіб), яка обирає керівника місцевого самоврядування - гетьмана.

Загальнодержавні свята і вихідні дні: Новий рік. Великдень і Великодній понеділок. Свято праці (1 травня). День звільнення від фашизму (8 травня). День слов'янських святих Кирила і Мефодія (5 липня). День пам'яті Яна Гуса (6 липня). День чеської державності (28 вересня). День утворення Чехословацької республіки (28 жовтня). День боротьби за свободу і демократію (17 листопада). Різдво (25-26 грудня). Вихідними є всі суботи та неділі.

Грошова одиниця - чеська крона (чк) = 100 геллерів. З 1 жовтня 1995 р. вона є конвертованою валютою.

2. Основні проблеми розвитку на сучасному етапі

Суспільно-політичні зміни і творення громадянського суспільства. Після так званої оксамитової революції Чехія ступила на складний шлях системної політичної і економічної трансформації. На практиці він виявився не таким однозначним і веселковим, як це представлялося чеським „архітекторам перебудови” початку 90-х років. Тим не менше, вже на цьому етапі були закладені основи формування нового громадянського суспільства, відбувся перехід до багатопартійної системи, органи державного управління законодавчо були деполітизовані. Прийнятий закон про люстрації заборонив колишній комуністичній номенклатурі займати керівні посади в органах державної влади і управління. При цьому варто зауважити, що ці обмеження не розповсюджувалися на рядових комуністів, адже у старій соціалістичній Чехословаччині членами КПЧ були 1,7 млн. осіб, тобто кожен сьомий громадянин країни старший 18 років. КПЧ була третьою за масовістю комуністичною партією в Європі після КПРС і СЄПН.

Становлення чеської державності супроводжувалося зміцненням парламентської демократії. Політичний плюралізм, ефективна виборча система дозволяли демократичним шляхом формувати законодавчі і виконавчі органи влади всіх рівнів. Чеська республіка створювалася як парламентська держава. Цей вибір робився свідомо. Політична еліта розумно вирішила, що сильна президентська влада після тоталітарного режиму може послабити розвиток демократичного процесу і сприяти відродженню автократичних тенденцій. Тому президентові відводилася лише роль гаранта конституції і загальнонаціонального авторитета. Він також не бере відповідальності за визначення економічної політики та її здійснення. Першим президентом нової республіки став В. Гавел, за якого 26 січня 1993 р. проголосувало 109 з 200 парламентаріїв. Урядовий кабінет з представників п'ти політичних партій сформував В. Клаус. Опозицію склали соціал-демократи і комуністи.

Влітку 1996 р. відбулися перші загальні парламентські вибори за участю 76,4% виборців. Із зареєстрованих 80 політичних партій і рухів 16 претендували на мандати у законодавчому органі. З них лише шість зуміли подолати 5%-й бар'єр, у тому числі Громадянсько-демократична партія (29,6% і 68 мандатів), Чеська соціал-демократична партія (26,4% і 61), Комуністична партія Чехії і Моравії (10,3% і 22), Християнсько-демократична Унія - Чеська Народна партія (8,08% і 18), Об'єднання за республіку - Республіканська партія - 8,01% і 18, Громадянський демократичний альянс (6,3% і 13). Зазнали невдачі Партія пенсіонерів (3,09%), Вільні демократи (2,05%), Лівий блок (1,4%), Демократичний союз (2,8%). Таким чином правляча коаліція (ГДП, ГДА і ХДС - ЧНП) отримала 99 місць з 200, а опозиція - 101. Парламент очолив лідер Чеської соціалдемократичної партії Мілош Земан. До складу уряду, який сформував В. Клаус, увійшли представники ГДП (8), ХДУ - ЧНП (4) і ГДА (4).

У 1996 р. була сформована друга, верхня палата чеського парламенту - Сенат, перші вибори до якого (81 сенатор) відбулися у два тури - 22 і 23 листопада. На цих виборах одна третина сенаторів обиралася на два роки, друга - на 4 роки, а решта - на 6 років. Тоді Громадянсько-демократична партія здобула 49,1% (у першому турі - 36,5%) і 32 мандати, Чеська соціал-демократична партія 31,8% (20,3%) і 25 мандатів, Християнсько-демократична Унія - Чеська Народна партія 10,7% (9,9%) і 13 мандатів, Громадянський демократичний альянс - 5,1% (8,1%) і 7 мандатів, Комуністична партія Чехії і Моравії - 1,9% (14,3%) і 2 мандати. Це забезпечило правлячій коаліції 52 місця, Чеській соціал-демократичній партії - 25, комуністам - 2, а Демократичному альянсу і незалежним - по одному місцю. Головою Сенату став представник блоку Християнсько-демократична Унія - Чеська Народна партія П. Пітгарт. Вибори до Сенату 1996 р. відродили традицію двопалатного парламенту Першої чехословацької республіки.

Після падіння соціалістичного режиму більшість населення беззастережно підтримувала ідеї суспільства з ринковою економікою. За даними соціологічних опитувань, приблизно 80% населення в цілому позитивно оцінювали новий режим. Це знаходило своє відображення у підсумках парламентських виборів. Однак, обіцяти - ще не значить дати. Обіцянки нової влади не були виконані. Більшості населення приватизація не принесла жодних дивідендів. Зниження рівня життя, зростання безробіття вели до поступового “вичерпання постреволюційного оптимізму”.

Справжнім шоком для правлячої правої коаліції стали результати опитування громадської думки у липні 1997 р. Тоді кожен четвертий респондент заявив, що життя в країні було кращим при соціалізмі. Розбіжності між очікуванням “швидкого чуда” і реальними результатами трансформації призвели до переоцінки ліберальних цінностей. Практично всі верстви чеського суспільства зробили певний “крок вліво”, проте інтенсивність цього повороту була нерівномірною і значною мірою протестною.

У листопаді 1997 р. в країні виникла урядова криза, пов'язана як з невирішеним комплексом соціально-економічних проблем, так і з незаконними фінансовими операціями під час виборчої кампанії Громадянсько-демократичної партії. Коаліція ГДП, ГДА, ХДС - ЧНП розпалася, а уряд В. Клауса подав у відставку. Криза завершилася у січні 1998 р., коли був сформований „уряд технократів” на чолі з колишнім директором Національного банку Й. Тошовським. Новий уряд отримав підтримку парламенту. Програмні пріоритети нового уряду зводилися в основному до продовження інтеграції Чехії до НАТО і ЄС, відновлення динаміки економічних реформ тощо.

У січні 1998 р. проходили президентські вибори. Кандидатами на найвищу посаду були попередній президент Вацлав Гавел, представник комуністів Станіслав Фішер та голова Республіканської партії Мірослав Сладек. У другому турі виборів за В. Гавела, де він був єдиним претендентом, проголосували 47 сенаторів з 81 і 99 депутатів з 200, що дозволило йому зайняти посаду глави держави на наступні п'ять років.

19-20 червня 1998 р. відбулися позачергові вибори до Палати депутатів. На виборчі дільниці прийшло 74,03% виборців. За підсумками голосування парламентськими стали Чеська соціалдемократична партія (32,31% голосів і 74 мандати), Громадянсько-демократична партія (27,74% і 63), Комуністична партія Чехії і Моравії (11,03% і 24), Християнсько-демократична унія - Чеська народна партія (9% і 20), Унія свободи (8,6% і 19). Зазнала поразки крайнє права Республіканська партія М. Сладека (3,9%) та Партія пенсіонерів (3,06%). Головою парламенту став В. Клаус.

За підсумками виборів, жодна з партій не змогла утворити парламентську більшість. До того ж між ними продовжувалося протистояння через ідеологічні та особисті відносини лідерів. Сформований у 1998 р. Союз свободи, партія правого напрямку, був безкомпромісним противником Громадянсько-демократичної партії. Водночас вона категорично відмовилася піти на співробітництво з соціал-демократами.

У таких умовах партії М. Земана і В. Клауса 9 червня 1998 р. уклали так званий Толерантний пакт - договір про створення стабільної політичної ситуації у країні. Він передбачав зобов'язання соціал-демократів щодо незмінності стратегічного курсу реформ, підтримку урядових законопроектів в парламенті з боку Громадянсько-демократичної партії. Це дозволило соціал-демократам сформувати однопартійний уряд меншості в обмін на керівні посади у парламенті для представників Громадянсько-демократичної партії. Таким чином прем'єр-міністром став М. Земан, головою Палати депутатів - Вацлав Клаус (ГДП), а головою Сенату - Л. Бенешова (ГДП). В.Тошовський знову очолив Національний банк.

Листопадові вибори 1998 р. до Сенату (на них переобиралися 20 сенаторів, які пропрацювали два роки) принесли соціал-демократам 23 мандати, Громадянсько-демократичній партії - 25, ХДС - ЧНП - 16, комуністам - 4, ГДА - 7, СС - 4, ДС - 1, незалежним - 1 мандат. У листопаді 2000 р. переобиралося 27 сенаторів. За підсумками другого туру коаліція чотирьох партій набрала 43,87% голосів, ГДП - 29,48%, КУЧМ - 13, 02, УСДП - 9,49, незалежні кандидати - 4,14%. Таким чином, до складу верхньої палати потрапили від коаліції чотирьох партій 17 сенаторів, від ГДП - 8, від ЧСДП - 1 і від незалежних кандидатів - 1.

Треті вибори до Палати депутатів (парламентські вибори) відбулися 14-15 червня 2002 р. Вони зафіксували порівняно невисоку активність: взяло участь 58% виборців. Цього разу знову перемогла Соціал-демократична партія (30,2% і 71 мандат). Громадянськоде-мократична партія набрала 24,47% і здобула 57 мандатів. Комуністична партія Чехії і Моравії з 18,51% і 41 мандатом стала третьою за потужністю політичною силою у парламенті. Правоцентристський блок „Коаліція чотирьох” (ХДС - ЧНП і СС - Демократичний союз) зумів здобути 14,27% і 31 мандат.

Порівняно з 1998 р. ліві значно зміцнили свої позиції. Проте, як і на виборах 1998 р., соціал-демократам не вдалося одержати більшість мандатів у парламенті. Для формування урядового кабінету вони змушені були вступити в союз з правоцентристською коаліцією малих партій, разом з якими створили крихку парламентську більшість - 101 мандат з 200.

Перемозі соціал-демократів сприяла висунута ними конструктивна програма “Людина понад усе”, орієнтована на широкі верстви населення. У той же час на цих виборах праві партії орієнтувалися на своїх традиційних виборців - підприємців, осіб з високими доходами, що адаптувалися до ринку. Після приходу до влади соціал-демократи почали проводити непопулярні соціальні реформи, що викликало різке невдоволення населення, обдуреного черговий раз. Рейтинг соціал-демократичної партії став різко падати.

Одночасно зростав на політичній сцені рейтинг комуністів. За результатами виборів у 1996 р. вони мали 11 місць у парламенті, у 1998 р. - 24, у 2002 р. - 41. В. Клаус з гіркотою констатував, що справжнім переможцем останніх років стали комуністи, які майже подвоїли свою питому вагу в парламенті. Їхньому успіху на виборах сприяють не тільки стійка виборча база. Програма Комуністичної партії Чехії і Моравії має яскраво виражений соціальний характер, що дозволяє їй розширювати лави своїх прибічників за рахунок тих верств населення, що не знайшли себе “в ринку” і поповнюють ряди “нових бідних”, а також дрібних підприємців, які побоюються “безкрайньої економічної свободи” у разі приходу до влади правих.

Справжнім “моментом істини” стали вибори чеських депутатів до Європарламенту в червні 2004 р. З 24 мандатів Громадянсько-демократична партія отримала 9, Комуністична - 6, а Соціал-демократична - 2. Політичний маятник знов хитнувся в бік Громадянсько-демократичної партії, яка зуміла зайняти нішу критика Євросоюзу і захисника національних інтересів Чехії. Додаткові бали “у скарбничку” демократів додає глава держави В. Клаус, один з головних архітекторів чеської економічної реформи, провідний чеський політик і економіст. Ще будучи прем'єр-міністром, він подав заявку на вступ Чехії до Євросоюзу, найгучнішим критиком якого він є сьогодні. Нинішній президент неодноразово заявляв, що сучасний Євросоюз пригнічує роль національних держав. Народи Центральної і Східної Європи мріяли про відкрите суспільство, а їм натомість пропонують масове регулювання, нав'язують єдині закони, що веде до ослаблення демократичних процесів. Прискорена, надмірна уніфікація Європи є, на його думку, насильством, що породжує націоналізм. В. Клаус проводить також паралель між розширенням ЄС і РЕВ: остання була своєрідним диспетчером у колишньому соціалістичному таборі.

В. Клаус зайняв жорстку позицію стосовно Європейської конституції, яка, на його думку, закладає основи абсолютно нового державного утворення, якому країни - члени ЄС, по суті, передають всі свої повноваження. На практиці, як він вважає, це може призвести до припинення існування суверенних держав і виникнення на їх місці супердержави. Критика В. Клаусом європейської інтеграції знаходить підтримку в суспільстві. Авторитет президента постійно росте: згідно опитувань громадської думки на червень 2005 р., йому довіряли дві третини населення, тоді як уряду і парламенту - менше однієї чверті.

В умовах поразки владних партій на виборах до Європарламенту у червні 2004 р. активізувалася опозиція, діяльність якої призвела до урядової і політичної кризи в країні. Проте уряд зумів втриматися завдяки підтримці комуністів, що відкрило останнім дорогу до влади. За таких умов права опозиція закликала всіх демократичних політиків дистанціюватися від співробітництва соціал-демократів і комуністів. Олії в огонь додала інформація про фінансові зловживання соціал-демократів. Особливо опозиція вимагала пояснень з приводу джерел прибутків прем'єра Станіслава Гросса і його дружини Шарки. Всі ці події тісно переплелися і спричинили на початку 2005 р. урядову кризу, яка до початку квітня переросла у політичну.

Партнери соціалдемократів по урядовій коаліції почали покидати уряд. Першими це зробили християнські демократи, а через кілька днів - урядові портфелі здали представники від Партії свободи. За таких умов на початку квітня у парламенті відбулося голосування з приводу довіри урядові, який зумів втриматися завдяки підтримці комуністів. Проте вже 25 квітня уряд С. Гросса подав у відставку. Новим прем'єром став Їржі Пароубек, який раніше був заступником голови Соціал-демократичної партії. В уряді цього разу виявилися соціал-демократи (12), християнські демократи (3) і Союз свободи (3). Схвалення складу нового уряду (13 травня) у парламенті означало завершення тривалої політичної кризи у країні. Серед пріоритетів уряду визначені: схвалення Євроконституції на референдумі, стабілізація сфери охорони здоров'я, житлова реформа, підтримка експорту, зменшення податків із середніх та низьких доходів, підготовка пенсійної реформи, розробка закону про зіткнення інтересів. У середині травня 2005 р. парламент відхилив законопроект про всенародні вибори глави держави.

Національне питання. Законодавча база у сфері національної політики визначається Конституцією країни та Законом про громадянство. Нормативні положення базуються на загальноприйнятих демократичних світових та європейських нормах і відповідають міжнародним конвенціям і угодам, які підписав чеський уряд. Подією стала поява іншої форми ідентифікації, пов'язаної з етнічним самовизначенням - мораванин і силезянин.

Найбільшою національною меншиною Чеської республіки є словаки, основна маса яких проживає в Північній Чехії та у Празі. Специфіка такого розселення зумовлена попередньою історією. Більшість словаків оселилися там після 1918 р. Національно-культурні потреби словаків у Чеській республіці практично повністю задовольняються чеським урядом. Досвід проживання у чеському середовищі наклав відбиток на багатьох представників словацької меншини. Процеси культурної та мовної асиміляції відбуваються повільно, але невпинно. Це пов'язано з мовною близькістю чехів та словаків, подібною соціальною структурою, високим відсотком змішаних шлюбів.

Німці проживають переважно в Північній і Західній Чехії. Вони мають свої національно-культурні товариства, які почали організаційно оформлюватися з кінця 1992 р. 7 листопада 1992 р. більшість з них увійшли до складу Об'єднання німців Чехії, Моравії та Силезії. Своїм завданням Об'єднання ставить домогтися впливового представництва в органах влади. Діяльність німецьких національно-культурних організацій активно підтримує уряд ФРН, який надає їм фінансову допомогу.

Для польської меншини, яка населяє в основному Тєшинський регіон, найактуальнішими є проблеми збереження власного мовно-культурного середовища. Національно-культурні проблеми чеських поляків в цілому задовольняються державою. Існування початкової та середньої освіти польською мовою дозволяє місцевим полякам зберегти свою національну ідентичність. Фінансування освітніх та культурних програм значною мірою здійснюється за рахунок державного бюджету.

Організованим є громадсько-культурне життя українців. В умовах демократизації суспільства, яке розпочалося на рубежі 80-90-х років, виникла низка українських товариств і об'єднань: Громадянський форум українців (грудень 1989), Українське лікарське товариство (1989), Об'єднання українців (весна 1990), Чеська асоціація україністів (1991), Українська ініціатива (1994). Виходить українською мовою квартальник “Пороги” (березень 1993) та греко-католицький церковний місячник “Єдиним серцем”.

Відчутною проблемою для Чехії стала масова імміграція. За офіційними даними у 2004 р., серед іммігрантів найбільшу частку складали вихідці з України (31%), Словаччини (19%), В'єтнаму (13%), Польщі (6%) і Росії (6%). Переважна більшість з них - це молоді люди віком від 25 до 39 років.

Основні складові економічної реформи. Сьогодні існує чимало міфів про трансформацію в країнах Центральної і Східної Європи, які видають за аксіоми те, що насправді має мало спільного з фактичним станом справ. Один з таких міфів свідчить, що ринкові реформи у східноєвропейських країнах мали успіх завдяки жорсткій шоковій терапії, а повільне реформування в інших пояснюються недостатнім “шоком” перетворень.

Після розпаду Федерації Чеській республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична і сировинна бази країни були орієнтовані на технічно застаріле виробництво, шкідливе для навколишнього середовища. Тому найважливішим стало подолання технологічного відставання від інших промислово розвинутих європейських держав, поступова інтеграція до європейських структур. У спадок від колишньої Федерації Чехії перейшло майже $ 7 млрд. боргу, що становило близько 70% усієї зовнішньої заборгованості Чехо-Словаччини.

Та все ж, Чехія мала сприятливі стартові умови для економічної реконструкції: низький рівень інфляції, збалансований внутрішній ринок, низьку зовнішню і внутрішню заборгованості, високий освітній і культурний потенціал. Це й стало причиною того, що у Чехії на практиці реалізовувався м'кший варіант реформи, що передбачав антиінфляційне входження в ринок з меншими соціальними витратами і вигідно відрізнявся від класичної “шокової терапії”, реалізованої в більшості постсоціалістичних країн. Завдяки відмові від такої політики, жорсткому контролю за кредитно-емісійною політикою, державному регулюванню цін і заробітної плати на початковому етапі економічної реформи, жорсткому валютному контролю Чехії вдалося уникнути високої інфляції.

Економічні реформи у країні розпочалися зі створення конкурентного середовища шляхом трансформації власності. Закон про банкрутство, прийнятий парламентом у квітні 1993 р., дав змогу швидко позбавитися збиткових державних підприємств. Порівняно ефективно вдалося зупинити інфляційні явища, вирішити проблему зайнятості населення.

В основу економічної реконструкції була покладена приватизація, в ході якої на середину 90-х років приватний сектор у валовому доході склав майже 80%. При здійсненні трансформації економіки у ринкову систему чеський уряд зберіг за собою регулюючу роль з допомогою економічних, а часом і адміністративних важелів. Держава надавала всебічну підтримку дрібному і середньому підприємництву. Однак рівня 1989 р. досягти не вдавалося.

Помилки, допущені у ході трансформації, спричинили у другій половині 90-х років лихоманку економіки. Імпорт зростав у чотири рази швидше за експорт. Темпи оновлення обладнання у промисловості залишалися низькими, енергоємність на 40% перевищувала аналогічні показники розвинутих європейських держав. Усе це знижувало конкурентоспроможність чеської продукції не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку. Становище погіршилось внаслідок повеней 1997 і 2002 років, збитки від яких склали близько 6 млрд. євро. У 1998 р. валовий продукт скоротився на 2,9% і складав лише 52% від відповідного показника для країн ЄС.

В економіці одним з найважливіших завдань є завершення трансформації в промисловості і сільському господарстві, фінансовій сфері. Шляхом створення акційних товариств відбулася комерціалізація підприємств. Приватний сектор в економіці країни на 2004 р. складав більше 80%. У власності держави залишаються великі підприємства паливно-енергетичного комплексу, військово-промислового комплексу, металургійної, частково машинобудівної і хімічної промисловості, залізничного транспорту, зв'язку.

Значні зміни відбулися у фінансово-банківській галузі. 95% сукупних банківських активів знаходиться в іноземній власності. 83% - акціонери з країн ЄС. Держава зберегла за собою контрольний пакет тільки у двох спеціалізованих банках: Чеському експортному банку і Чесько-моравському банку гарантій і розвитку з фінансування програм підтримки малого і середнього підприємництва.

Лібералізація валютного режиму проводилася поступово, в міру макроекономічної і валютної стабілізації. У 2002 р. Чехія усунула обмеження, які торкалися можливості відкриття резидентами банківських рахунків в іноземних банках, філіалам іноземних фірм дозволялося купувати нерухомість для підприємництва. У даний час валютні обмеження розповсюджуються тільки на придбання фізичними особами нерухомості і сільськогосподарської землі: запроваджена п'тирічна заборона на продаж іноземцям нерухомості і семирічна - на продаж сільськогосподарських і лісових угідь.

Сьогоднішня Чехія - одна з економічно найрозвинутіших постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи. Обсяг її ВВП з розрахунку на душу населення по паритету купівельної спроможності складає 15 011 доларів (для порівняння: в Угорщині - доларів 12 240, у Польщі - доларів 9 576, в Україні доларів 860). Одночасно Чехія помітно поступається за рівнем економічного розвитку “старим” членам ЄС. За роки реформ їй не вдалося скоротити цей розрив, більш того, відставання від економічно розвинених країн ЄС поглибилося: якщо на старті економічної реформи у 1989 р. ВВП Чехії з розрахунку на душу населення складав 70% до середнього рівня ЄС, то в 2003 р. - приблизно 61% (в Україні складає лише 16%).

В економіці помітний поворот у бік закріплення стабільного динамічного розвитку. Якщо у 2004 р. темпи економічного росту складали 3,5%, то у 2005 р. вони заплановані на 4,5%, а у 2006 р. - до 5%. Головним чинником економічного зростання останніми роками стало зростання інвестицій до основних фондів, стимульоване притоком у чеську економіку прямих іноземних інвестицій. Зручне географічне положення Чехії з доступом як на ринки ЄС, так і на східні ринки, відносно низька вартість кваліфікованої робочої сили, інвестиційні гарантії, приваблива система заохочень для іноземних інвесторів, висока оснащеність транспортної інфраструктури, стабільний політичний розвиток створюють сприятливий інвестиційний клімат. Сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у чеську економіку в 1990-2003 рр., склав приблизно $ 37,8 млрд. Чехія займає перше місце у Центрально-європейському регіоні за рівнем прямих іноземних інвестицій в перерахунку на душу населення, а за обсягом привернутих в економіку іноземних інвестицій поступається тільки Польщі.

Основний обсяг прямих іноземних інвестицій надходить до Чехії з країн ЄС - 84%. Помітно активізувалися на чеському ринку американські і японські фірми, що працюють в автомобільній, електронній, скляній і текстильній промисловостях. 60% прямих іноземних інвестицій надходить у сектор послуг, у виробничий сектор - 38%, у добувні галузі, сільське і лісове господарство - 2%. Водночас чеські експерти відзначають такі негативні наслідки, як нерівність конкурентних умов і витіснення вітчизняних товаровиробників, низький рівень інвестування високотехнологічних галузей і науково-прикладних розробок. Чехія помітно відстає від країн ЄС за рівнем витрат на науку і науково-прикладні дослідження: рівень дер-жавних витрат на науку складає приблизно 75% до рівня ЄС, а витрат підприємств - 60%.

Сільське господарство - це розвинута галузь з високим рівнем механізації і автоматизації. Це дозволяє повністю забезпечувати потреби країни в продукції землеробства і тваринництва. Експорт останніх у країни ЄС складає 37%, у Словаччину - 23%. Розвиваються фермерські господарства (рентабельними виявилися лише ті, що мають у власності понад 100 га землі), хоча більшу частку сільськогосподарського виробництва дають кооперативи власників, що діють як акціонерні товариства. На зламі ХХ-ХХІ ст. ці кооперативи обробляли 4/5 всієї орної землі країни.

Проте назагал ефективність сільськогосподарського виробництва знизилася. Валова сільськогосподарська продукція за 1989-2004 рр. скоротилася більше, ніж на 30% (рослинницька - на 23%, тваринницька - на 6%). Врожайність зернових досягає 80-90% рівня ЄС, але витрати на одиницю продукції в середньому на 40% вищі. У даний час 3,7% зайнятих у сільському господарстві створюють 3,4% ВВП. Якщо один працівник сільського господарства годує в Чехії 41 особу, то в Німеччині - 80, а в Бельгії - 108 осіб (у Польщі цей показник складає 17, а у Словаччині - 30).

Перехід до ринкової економіки супроводжувався значними змінами структури зайнятості населення та його соціального становища. У перші роки реформування вдалося запобігти масовому безробіттю за рахунок швидкого зростання сфери послуг і дрібного підприємництва. Проте у другій половині 90-х років ці можливості вичерпалися. Реструктуризація важкої промисловості супроводжувалася скороченням зайнятості і зростанням безробіття, особливо у гірничодобувній промисловості. У 2002-2004 рр. Безробіття становило 10-11%. При цьому у низці регіонів країни рівень безробіття ще вищий. Так, в Остравській області він становив майже 20%. У ході системної політичної трансформації відбулися певні зміни у соціальній структурі. Найбільш ризикованою групою на ринку праці є молодь у віці 20-29 років, на яку припадає приблизно третина зареєстрованих безробітних.

Певну увагу уряд намагався приділяти соціальній сфері. Держава зберегла центральне регулювання цін на комунальні послуги, транспорт, зв'язок, охорону здоров'я. З метою економії державних коштів уряд у 1995 р. провів реформу системи медичного і пенсійного забезпечення. Було запроваджено страхову медицину, підвищено вік виходу на пенсію. Через те у 1997 р. виник конфлікт між урядом і профспілками, а в Празі відбулася 120-тисячна демонстрація проти соціальної політики уряду. На становищі пересічних громадян негативно відбилося припинення державного будівництва житла, підвищення вартості комунальних послуг.

З пожвавленням економічного росту зростала заробітна плата, яка у 2004 р. становила $ 800 (мінімальна зарплата становить близько $ 220). Назагал уряду вдалося зберегти кваліфікаційну диференціацію в оплаті праці: якщо узяти середній рівень оплати праці у народному господарстві за 100%, то рівень середньої зарплати працівника з вищою освітою становить приблизно 165%.

Зовнішня політика. Чеська Республіка отримала міжнародне визнання, має дипломатичні відносини різних рівнів з багатьма державами світу, в т.ч. на рівні посольств з 90 країнами (2001 р.). Вона є членом ООН, а у 1994-1996 рр. була непостійним членом Ради Безпеки ООН. Вектор зовнішньої політики Чеської республіки орієнтований на західно-європейські країни і США. Вона послідовно здійснює політичну та економічну інтеграцію до західноєвропейських структур Міжпарламентської асамблеї (1993, 12 квітня), Ради Європи (1993, 30 червня), Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку (1995 р., 21 грудня), НАТО (1999 р., 12 березня), ЄС (2004 р.) та інших міжнародних об'єднань, товариств і організацій. Важливе значення для стабілізації міжнародного становища у Центральній Європі мала чеськонімецька декларація про порозуміння (січень, 1997). У 1995 р. Прага стала новою штабквартирою радіостанцій “Вільна Європа” і “Свобода”.

Зберігається тісне співробітництво зі Словаччиною. Існує митна унія, розвиваються торгівля і культурні зв'язки. У листопаді 1999 р. підписано чеськословацький договір про остаточний розподіл майна колишньої Федерації. За його умовами Словаччині передано 4,5 т золота із запасів Національного банку.

Активно розвиваються торговельно-економічні зв'язки з країнами ЄС (69, 8% експорту і 59,2% імпорту). Найбільшим партнером є ФРН, куди спрямовано 42% чеського експорту. Основними предметами експорту є продукція машинобудування, транспортне устаткування, хімікати, залізо, сталь, скло, промислові товари народного вжитку, продовольство. Серед імпорту переважають сировина (нафта, газ), хімічні товари, верстати, устаткування.

Українсько-чеські відносини нового типу були започатковані ще за часів існування Чехословаччини. 8 грудня 1991 р. Україну визнала ЧСФР і 30 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини. Тодішній чехословацький прем'єр-міністр М. Чалфа під час офіційного візиту до Києва у травні 1992 р. парафував Договір про добросусідство і дружні відносини. Однак, останній не був підписаний, оскільки ЧСФР наприкінці цього ж року припинила своє існування. У березні 1993 р. під час візиту до Праги міністра закордонних справ України А. Зленка був парафований Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною та Чеською республікою. Свідченням стабільного поступального розвитку українськочеського співробітництва став підписаний 26 квітня 1995 р. у Празі Договір про дружні відносини та співробітництво. Була також створена спільна Комісія з питань торговельно-економічного співробітництва. У жовтні 1995 р. під час візиту до Києва міністра закордонних справ Чехії Й. Зеленця започатковано традицію постійних консультацій з широкого кола питань двостороннього співробітництва та міжнародних проблем між зовнішньополітичними відомствами наших держав. Під час візиту президента В. Гавела до Києва у липні 1997 р. підписано два договори і п'ять міжурядових угод про співпрацю в економічній і гуманітарній сферах. У наступні роки постійно відбувалися двосторонні зустрічі і переговори державних посадових осіб різних рівнів: президентів, прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ, міністрів оборони, парламентських керівників. Зокрема, під час візиту до Києва чеського міністра закордонних справ Я. Кавана у жовтні 2001 р. обговорювалася проблема українського боргу, який складав близько $ 220 млн. У квітні 2003 р. у Празі відбулися чесько-українські переговори за участю міністра закордонних справ України А. Зленка. У центрі уваги учасників переговорів були проблеми економічної співпраці і української економічної еміграції. За даними чеської сторони, товарообіг між двома країнами складав у 2002 р. $ 498,5 млн. Також обговорювалися питання реалізації підготованого Європейською комісією документа “Ширша Європа - добросусідство: нові рамки відносин з нашими східними та південними сусідами”. На сьогодні діють кілька десятків спільних українсько-чеських підприємств і фірм. Дешева робоча сила з України знайшла застосування на чеському ринку праці. Якщо у 1996 р. у цій країні легально працювали 27 тис. українських громадян, то на початку 2000 р. - близько 460 тис., половина з яких були нелегалами. Більшість з них отримують лише близько 40% зарплати кваліфікованого чеського робітника.

Помітною подією у розвитку двосторонніх відносин стало відкриття у Львові (січень 2004 р.) чеського Генерального консульства. Питання візового режиму, як одне з головних, обговорювалося під час офіційного візиту до Києва чеського міністра закордонних справ Ц. Свободи у травні 2005 р. Тоді ж сторони домовилися про створення українсько-чеської робочої групи з питань легалізації працевлаштування українських робітників у Чехії. У червні цього ж року з офіційним візитом Україну відвідав президент В. Клаус. Тоді ж було підписано низку двосторонніх угод. У рамках візиту представники чеських ділових кіл взяли участь у низці бізнес-форумів (Київ. Одеса, Львів).

Шістнадцять років минуло з часу так званої оксамитової революції в Чехословаччині і тринадцять як існує незалежна Чеська республіка. За історичними мірками - термін невеликий, але досить значний і вагомий за масштабністю перетворень. Гасло оксамитової революції “назад до Європи” було підтримане більшістю чеського суспільства. Головним пріоритетом економічної і зовнішньої політики Чеської республіки стала тісна інтеграція до євроатлантичних економічних і військово-політичних структур.

Чехія де-юре в Європі, проте їй ще належить пройти важкий шлях, щоб де-факто стати повноправним членом “великої Європи”, а не застрягти на порозі у ролі провінційної родички. Потяг “Чехія-Європа” набирає швидкості, кінцевий пункт визначений, проте дороги і зупинки на шляху до нього можуть бути різними.