Природно-ресурсні та економічні передумови розміщення продуктивних сил
Класифікація природних ресурсів. Характеристика форм суспільної організації виробництва. Передумови розміщення продуктивних сил в Україні. Світовий досвід врахуванням впливу економічних та природно-ресурсних передумов при розміщенні продуктивних сил.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.09.2010 |
| Размер файла | 50,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
27
Міністерство освіти та науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра менеджменту
Контрольна робота (Реферат)
з курсу: "Управління регіональним розвитком"
на тему: "Природно-ресурсні та економічні передумови розміщення продуктивних сил"
Виконала: студентка VI курсу
групи ЗМО-10 м
Карпінська Н. В.
зал. книжка № 20107126
Перевірила:Тарабукіна Олена Миколаївна
Житомир
2010
Зміст
Вступ
1. Теоретичний огляд природно-ресурсних та економічних передумов розміщення продуктивних сил
2. Світовий досвід врахуванням впливу економічних та природно-ресурсних передумов при розміщенні продуктивних сил
3. Вплив економічних та природно-ресурсних передумов на розміщення продуктивних сил в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Розміщення продуктивних сил відбувається не просто так, не спонтанно. Розміщення продуктивних сил опирається на ряд чинників та факторів, ігнорування яких може різко зменшити отримання максимальних економічних результатів. Одними з таких передумов виступають природно-ресурсні та економічні чинники, які обов'язково враховуються при розміщенні тих чи інших виробництв.
Тема, обрана для написання реферату, є достатньо актуальною, адже на всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи його. Економічні передумови значною мірою визначають територіально-галузеву структуру виробництва, ефективність розміщення об'єктів народного господарства, напрям міжрегіональних зв'язків. З ними тісно пов'язані такі поняття, як економічний потенціал країни, структура народного господарства, територіальний поділ праці.
Об'єктом дослідження при написанні реферату виступають природно-ресурсні та економічні передумови розміщення продуктивних сил. Предметом дослідження є особливості впливу цих передумов на розміщення продуктивних сил в Україні та інших країнах.
Ключові слова: передумови розміщення продуктивних сил, природно-ресурсні передумови, природні ресурси, природні умови, економічні передумови, історико-економічні передумови, суспільна концентрація виробництва, територіальний поділ праці, загальний рівень розвитку регіону.
1. Теоретичний огляд природно-ресурсних та економічних передумов розміщення продуктивних сил
Передумови розміщення продуктивних сил -- сукупність причин, що зумовлюють розміщення об'єкта і визначаються техніко-економічними та технологічними особливостями певного виробництва або будь-якого соціально-економічного об'єкта з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети [11, с. 22]. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатніх температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили виробництво товарів ширвжитку -- за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.
Домінуюча роль у структурі передумов регіонально розвитку належить природно-ресурсному та економічному потенціалам.
До групи природно-ресурсних передумов входять мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, водні, лісові, територіальні біологічні, земельні, кліматичні ресурси, характер ґрунтів, рельєф місцевості, умови видобутку корисних копалин тощо [7, с. 29]. Природно-ресурсні передумови можна поділити на природні ресурси та природні умови. Вони істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.
Природні ресурси -- це об'єкти і сили природи, які можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування в матеріальній діяльності [11, с. 88]. Природні ресурси мають важливе значення як для визначення структури господарства країни, так і для розміщення продуктивних сил.
Класифікація природних ресурсів залежить від поставленої мети. Вони поділяються на [5, с. 54]:
ѕ мінеральні, до яких належать корисні копалини та мінерально-будівельна сировина. Мінеральні ресурси можуть поділятися на паливні, рудні й нерудні;
ѕ земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також види господарського використання земель: рілля, сінокоси й пасовища, ліси й чагарники, мало продуктивні землі тощо;
ѕ водні, які поділяються на води Світового океану та води суходолу, що складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики) і підземних вод (ґрунтові та артезіанські);
ѕ біологічні ресурси, що включають рослинний і тваринний світ;
ѕ ресурси Світового океану, що перебувають: у воді в розчиненому стані, на морському дні й під ним -- у товщі земної кори;
ѕ рекреаційні, котрі включають природно-кліматичні й заповідні;
ѕ кліматичні й космічні, до яких належить сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло Землі, енергія хвиль, освітленість тощо.
За ступенем вичерпуваності природні ресурси поділяються на невичерпні й вичерпні. До невичерпних природних ресурсів відносяться: сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, води. До вичерпних природних ресурсів зараховуються: ґрунт (1 см ґрунту відновлюється через 100 років), рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, вода.
За ступенем відновлення бувають відновні та невідновні природні ресурси. До невідновних з погляду людства відносяться корисні копалини й мінерально-будівельна сировина. Період їхнього відновлення у земній корі налічує десятки й сотні мільйонів років, що не може порівнюватись з життям людини. Крім того, у найближчому майбутньому повністю вичерпається багато розвіданих запасів корисних копалин.
Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів, економічної доцільності їх використання, гірничо-екологічних та технічних умов видобутку. Найбільшою цінністю для регіональної економіки є промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів. Ці ресурси вже мають повну геологічну, економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.
Від територіально розміщення природних ресурсів і їх обсягів, якості та умов використання залежить формування своєрідної просторової форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва, галузевій структурі економіки регіонів, її спеціалізації і концентрації.
Важливим фактором розвитку регіональної економіки є такі природні ресурси: земельні, йодні, лісові, фауністичні,рекреаційні, кліматичні, енергетичні. За певних економічних умов вони значною мірою позначаються на регіональних відмінностях економіки, її структур них особливостях. Це вимагає всебічної оцінки ефективності використання даних ресурсів.
Дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових та інших природних ресурсів у регіоні обмежує розвиток і розміщення тут ряду виробництв. Водночас слід зауважити, що в умовах сучасного розвитку науки і техніки, суспільного господарства залежність розміщення підприємств обробної промисловості від природних умов і ресурсів відносно послаблюється і, відповідно, розширюються можливості вибору місць розміщення продуктивних сил. Цьому сприяють зростаюча ефективність використання сировини, використання замінників природних матеріалів, застосування ресурсозберігаючих технологій.
Водночас помітно зростає значення деяких компонентів природних ресурсів. Зокрема, чиста прісна вода виступає як важливий чинник не тільки розвитку і розміщення продуктивних сил, а й регіонального розвитку економіки в цілому. Водні ресурси -- винятково важливий чинник як для водомістких галузей промисловості (хімічної, електроенергетичної, металургійної), так і для сільського господарства, розвитку населених пунктів. Організація надійного водопостачання, захист водних ресурсів від забруднення і виснаження набувають у сучасних умовах особливої актуальності.
Поняття "природні умови" охоплює властивості природи, істотні для життєдіяльності населення, але які на певному рівні розвитку продуктивних сил безпосередньо не беруть участі у виробництві, хоч і мають на нього вплив [11, с. 90]. Природні умови значною мірою, визначають продуктивність і спеціалізацію сільського господарства, розвиток будівництва, технологічні характеристики певних виробництв, а також рівень життя населення. Вони пов'язані з територіальними відмінностями в природному середовищі.
Рельєф місцевості, характер ґрунтів, майданчики для промислового і цивільного будівництва відрізняються надзвичайно великою різноманітністю не тільки в масштабах країни, а й усередині економічного району. Через це їхня економічна характеристика є найбільш істотною для аналізу розміщення продуктивних сил усередині району і не має суттєвого значення для міжрайонного зіставлення.
Кліматичні умови, позбавлені такої контрастності, є подібними не лише для окремих економічних районів, а й для економічних зон. Несприятливі кліматичні умови зумовлюють значне зростання вартості всіх видів будівництва (тобто капітальних вкладень) і поточних витрат у виробничій та невиробничій сферах. У ряді галузей кліматичні умови впливають на вибір технологічної схеми виробничого процесу, що також пов'язано зі зменшенням або збільшенням капітальних вкладень та експлуатаційних витрат.
Кліматичні умови безпосередньо впливають на відтворення робочої сили. Так, у районах з холодним кліматом витрати на житло, одяг, харчування значно більші порівняно з районами теплого клімату.
Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються як природний ресурс, ніж природні умови для життєдіяльності людини.
Групу економічних передумов утворюють економіко-географічне положення, енергетична і будівельна бази, основні виробничі та невиробничі фонди, виробнича інфраструктура, в тому числі транспортна мережа, умови комбінування і кооперування виробництв, регіональні потреби, капітальні вкладення, регіональна економічна політика тощо [7, с. 31].
Під економічними передумовами розміщення продуктивних сил слід розуміти територіальну диференціацію кількісних і, якісних характеристик живої та уречевленої праці, а також значущість їх для господарської діяльності [8, с. 84]. У сучасних умовах вплив цієї групи чинників на прийняття рішення з розміщення продуктивних сил помітно зростає. Сукупність економічних передумов на певних територіях формує господарське середовище, якому притаманні дві особливості:
ѕ воно не виникає у вигляді суцільного пласта, що покриває поверхню всієї території, а формується історично як система пунктів, центрів, вузлів, зон;
ѕ сформоване господарське середовище має досить важливе значення для успішного розвитку, функціонування і розміщення обробних та переробних виробництв, особливо нових.
Економічні передумови розміщення продуктивних сил можна згрупувати таким чином [5, с. 62]:
1. історико-економічні передумови;
2. особливості суспільної організації виробництва;
3. характер прояву територіального поділу праці (на регіональному й міжнародному рівнях);
4. загальний рівень економічного розвитку регіону.
Ці передумови взаємопов'язані й взаємозумовлені. Так, історико-економічні передумови докладно визначають загальний економічний потенціал країни та участь її у територіальному поділі праці. В свою чергу, територіальний поділ праці впливає на структуру народногосподарського комплексу. Форми суспільної організації виробництва великою мірою є підсумком історико-економічного розвитку країни.
Історико-економічні передумови є закономірною послідовністю подій у попередньому розвитку економіки, які справили істотний вплив на сучасний характер розміщення продуктивних сил. Передумови бувають загальні й регіональні.
Загальні історико-економічні передумови визначаються закономірностями суспільного розвитку. Це розвиток соціально-економічних відносин, послідовне чергування способів виробництва, вдосконалення засобів праці, індустріалізація, науково-технічний прогрес тощо.
Звичайно історико-економічні передумови реґіонального характеру впливають на розміщення продуктивних сил у регіоні, хоча іноді вони можуть зачіпати досить великі території, навіть країни. Вони створюються не стільки під дією загальних законів суспільного розвитку, скільки під дією історичних умов розвитку економіки, притаманних саме цьому регіону, структури інтегрального потенціалу, геополітичних та екологічних факторів. З часом вплив історико-економічних передумов вирівнюється: з'являються нові ситуації, які змушують переглянути територіально-галузеву структуру господарства.
Форми суспільної організації виробництва -- складова частина системи економічних передумов розміщення продуктивних сил. Таких форм нараховується чотири: концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування [4, с. 114].
Зараз ми розглянемо їхню роль як передумов розміщення продуктивних сил. За рахунок концентрації як правило, зростає ефективність виробництва за рахунок масовості випуску продукції. На великих підприємствах більше можливостей для маневрування матеріальними ресурсами та виробничим персоналом.
Збільшення виробничої потужності -- не єдина форма концентрації. Вона виявляється також у централізації управління шляхом об'єднання підприємств, але такий процес найчастіше називається централізацією.
Концентрація виробництва часто виглядає як зосередження великих підприємств на обмеженій території, цебто як територіальна концентрація. Частково цього процесу неможливо уникнути, крім того, у таких випадках відбувається економія за рахунок кращого використання інфраструктури. Проте концентрація має свої межі, які не варто переступати. На певному щаблі розрощування підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції -- порівняно зі зростанням витрат на будівництво підприємств -- знижується повільно, а фондовіддача падає. Зі збільшенням розмірів підприємства зростає радіус перевезень сировини, палива й готової продукції, що робить її дорожчою.
Треба також пам'ятати про екологічну небезпеку зосередження деяких видів виробництва. І ще одне: великі підприємства погано піддаються перепрофілюванню -- переходу до випуску принципово нової продукції.
Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньорегіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї продукції. Слушність такого висновку доводиться економічним аналізом. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва досить висока, то це означає, що підприємство перебуває у фокусі збігу сприятливих факторів для даного виробництва. Територіальною спеціалізацією називається орієнтація регіону на виробництво товарів і послуг для позарайонного споживання у загальній системі територіального поділу праці [4, с. 116].
Кооперування -- це організований взаємозв'язок спеціалізованих підприємств. Особливо поширене кооперування у машинобудуванні, де на його основі виготовлюється уся складна продукція. Кооперування буває внутрішньогалузеве, якщо кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі, й міжгалузеве.
У територіальному розумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно сполучається з міжгалузевим, є основою формування регіональних територіально-виробничих комплексів. Нарешті, важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдилося завдяки транснаціональним корпораціям і створенню регіональних економічних спільнот.
До переваг комбінування відноситься економія на транспортних витратах, можливість комплексно використовувати сировину, оперативність управління. Воно особливо ефективне у галузях, де перероблюється велика кількість сировини: металургія, харчова, текстильна, лісова й деревообробна промисловість. Найтиповішим прикладом є комбінат у металургії, де здійснюються послідовні операції: виробництво чавуну, потім сталі й, нарешті, прокату.
Є три види комбінування: на основі послідовної обробки сировини, на основі комплексного використання сировини й на основі використання відходів. Часто ці види комбінування сполучаються. Наприклад, на комбінаті чорної металургії послідовна обробка руди супроводжується переробкою відхідних коксових газів; у кольоровій металургії -- комплексне використання руди, послідовна обробка її компонентів та утилізація сірчистих газів.
Територіальний поділ праці як економічна передумова розміщення продуктивних сил є вирішальним. Власне, розміщення виробництва є територіальним аспектом суспільного поділу праці. Територіальний поділ праці на міжрайонному рівні формує народногосподарський комплекс країни. У масштабах країни, аналізуючи ефективність регіональної спеціалізації, треба враховувати транспортний фактор, особливо якщо територія країни достатньо велика.
Поглиблення міжрайонного поділу праці сприяє ощадливішому використанню природних і трудових ресурсів, підвищенню ефективності виробництва.
Загальний рівень розвитку регіону (країни) справляє чималий вплив як на галузеву, так і на територіальну структуру господарства. Високорозвинута економіка постійно відтворює умови подальшого розвитку продуктивних сил. У найпростішому вигляді відтворення умов можна уявити наступним чином: високий рівень доходів населення спричинює масове виробництво продукції ширвжитку. Це, у свою чергу, стимулює інвестиції у виробництво обладнання, що тягне за собою розвиток металургії, гірничодобувної промисловості, енергетики тощо.
Від рівня економічного розвитку країни залежить місткість внутрішнього ринку для виробництва продукції. Місткий внутрішній ринок дозволяє здійснювати масове виробництво, включно з засобами виробництва. Це, у свою чергу, створює сприятливі умови для спеціалізації й концентрації.
Отже, між розміщенням виробництва і рівнем економічного розвитку країни є глибинний зв'язок. Чим розвиненіша економіка, тим досконаліша (за інших однакових умов) територіальна організація та галузева структура народного господарства.
Рівень економічного розвитку країни визначається системою загальних показників, які треба знати економістові для аналізу ефективності розміщення виробництва [12]. Нарешті, економічний розвиток країни визначається галузевою структурою економіки, її збалансованістю, питомою вагою галузей, що визначають науково-технічний прогрес. Важливою характеристикою є ступінь участі країни в міжнародному територіальному поділі праці.
Таким чином, економічним передумовам властива різноманітність проявів. Вони не лише впливають на галузеву структуру й просторову конфігурацію виробництва, але й визначають динамічність процесу розміщення продуктивних сил.
2. Світовий досвід врахуванням впливу економічних та природно-ресурсних передумов при розміщенні продуктивних сил
Можна уявити собі регіони, позбавлені деяких або й більшості позитивних передумов розміщення продуктивних сил. Наприклад, в Антарктиді, у тундрі, на високогір'ї, у пустелях вони вкрай обмежені. У рідконаселених країнах (Монголія, Мавританія, Ісландія) нема передумов для розміщення виробництва продукції ширвжитку підвищеної складності, наприклад легковичків. Часто-густо передумови розміщення продуктивних сил випливають з історико-економічних особливостей розвитку регіону [6, с. 291]. Цим, наприклад, пояснюється інтенсивніший розвиток і щільніше розміщення промислового виробництва у країнах Європи порівняно з країнами Азії, Африки, Латинської Америки. США й Канада перетворились на високорозвинуті держави швидше за Мексику, Бразилію та Аргентину, зокрема тому, що перші держави сформувалися вихідцями з розвиненіших країн Європи (Велика Британія, Франція, Нідерланди, Німеччина), які мали відносно високу технічну й економічну культуру, а останні -- вихідцями з менш розвинутих країн (Іспанія, Португалія).
Розпочнемо огляд світового досвіду врахування передумов розміщення продуктивних сил із природно-ресурсних передумов.
Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни. Інше питання, як країна тим ресурсом порядкуватиме. Одна -- продаватиме сировину, ціни на яку на світовому ринку постійно знижуються через перевищення пропозиції над попитом, а також через дедалі ширше впровадження у розвинутих державах матеріалозбережних технологій. Це простіший спосіб одержати прибуток, який зробить країну такою, що розвивається, бо багатство за рахунок природних ресурсів розбещує і дає змогу без надмірних зусиль добре жити. Такий шлях для багатьох невеличких країн є монокультурним, бо передбачає їхній розвиток коштом якоїсь однієї добувної галузі. Наприклад, чільним експортним товаром (а всередині країни - промисловим) є: мідь для Чілі (46% експорту), Замбії (87%), Заїру (48%); боксити для Ямайки (57%), Суринаму (56%); залізна руда для Мавританії (83%); нафта для Венесуели, Брунею, Іраку тощо [12].
Іншим шляхом ідуть країни, які мають природні ресурси та вміють їх використовувати для вдосконалення власної економіки. За приклад можуть бути наведені Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, ОАЕ. Джерелом їхнього процвітання стали родовища нафти й природного газу. Тепер там розвиваються й інші галузі промисловості -- нафтопереробка, енергомістка металургія, хімічна індустрія. Ці країни мають чималі валютні кошти і вкладають їх в економіку інших держав, купують нерухомість по всьому світі. Основним природним ресурсом Швеції та Фінляндії є ліс. Завдяки йому ці країни стали провідними експортерами паперу, картону та інших продуктів переробки деревини [5, с. 55].
Є ще третя група країн, яка ніколи не вирізнялася наявністю природних ресурсів на своїй території. Однак саме це стимулювало потужний розвиток переробної промисловості. Японію, що належить до таких країн, почали навіть називати "переробним комплексом". Маючи лише 5% необхідних природних ресурсів і завозячи решту 95%, країна лідирує у виплавці сталі й кольорових металів з їхнім подальшим експортом, в експорті продукції машинобудування, в лісовій та хімічній промисловості [12]. Прагнучи зменшити залежність японської економіки від імпорту ресурсів, учені взялися розробляти менш енерго- та металомісткі технології. Цей досвід підтримали усі розвинуті країни світу; останнім часом виокремилась така тенденція: чим вищий рівень розвитку виробництва у країні, тим менше залежить вона від ресурсного фактора. Це стосується не лише сировини, але й природних умов, -- екстремальні природні умови становлять дедалі меншу перешкоду для розвитку сільського господарства: у Сахарі рослинництво може розвиватися завдяки зрошенню, а за Полярним колом -- у закритому ґрунті. Брак якогось ресурсу на земній поверхні може надолужуватися за рахунок покладів Світового океану. Натуральну сировину (деревину, метал) замінюють синтетичною (пластмаси, полімери тощо).
Природні умови та ресурси справляють істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов, а є і такі, які від них не залежать.
Першість деяких країн у забезпеченості природними ресурсами (Бразилія) ще не свідчить про високий рівень їхнього економічного розвитку. За внутрішнім валовим продуктом (ВВП) на душу населення вона посідає 35 місце у світі. Ось яскравий приклад на підтвердження цієї думки: Японія не має значних природних ресурсів, але входить до "Великої Сімки".
Нерідко обсяги запасів природних копалин ще не свідчать про їхню високу якість. Так, за забезпеченістю кам'яним і бурим вугіллям у світі лідирують США, Австралія, ФРН та Росія, а у перерахунку на умовне паливо (1 кг при сталюванні виділяє 7000 ккал тепла) лідирують, крім США і Росії -- Китай та Індія [12]. Це свідчить, що при оцінці запасів ресурсів слід враховувати не лише їхні фізичні обсяги, але і якість. Природно, що у кращих умовах перебувають країни, які мають запаси ресурсів менші, але вищої якості. Їм не треба витрачати додаткові кошти на видобуток, транспортування й переробку сировини. Водночас і відходів, що забруднюють навколишнє середовище, залишається менше.
Така сама тенденція зберігається й щодо нафти та природного газу. Показовим також є аналіз глибини переробки нафтової сировини та відсоток виходу світлих нафтопродуктів, бо й це залежить від рівня розвитку економіки. І в цьому, поруч зі структурною перебудовою економіки й запровадженням енергозбережних технологгій, також один із шляхів виходу України з економічної кризи.
Багато країн не використовує повною мірою сільськогосподарські угіддя, що теж належать до природних ресурсів: маючи значні земельні угіддя, вони не одержують на них високих врожаїв. Наявність або брак якихось природних умов або ресурсів до певної міри диктує розміщення продуктивних сил на території. Щоправда, інколи, через зміну природних умов, доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території (наприклад, наслідки "парникового ефекту").
При потеплінні очікується загальне підвищення вологості та збільшення опадів у Європі, а це, насамперед, може відбитись на роботі ГЕС. Оскільки численні малі річки стануть повноводніші, треба подумати про ширше впровадження малої енергетики.
На ТЕС і АЕС поверхневі конденсатори охолоджують за допомогою великої кількості води, яка при підвищення температури повітря потепліє, а це збільшить витрати охолоджуючої води та енергії на її подачу.
Істотно зросте споживання енергії у виробництвах, які вимагають створення контрольованої атмосфери -- штучного клімату. Це -- точна механіка, комп'ютерна техніка, біологічне виробництво. За деякими даними, на вентилювання й кондиціонування у промисловості на кінець 2012 року витрачатиметься до 40% електроенергії [4, с. 89].
Далі розглянемо економічні передумови розміщення продуктивних сил на прикладі світового досвіду. Розпочнемо з історико-економічних передумов.
Світовому соціально-економічному розвитку притаманна нерівномірність у часі та просторі: у деяких регіонах і країнах він інтенсивніший, а в інших - повільніший. Це призводить до несинхронності розвитку й розміщення продуктивних сил у різних регіонах. Так, у країнах Західної Європи раніше, ніж в інших регіонах, склались капіталістичні відношення, відбувся перехід від ремесла до мануфактури, здійснився промисловий переворот і почалась індустріалізація економіки. Це зумовило випереджаючий розвиток країн Європи, а потім США та Японії у царині технології, підвищило конкурентоспроможність продукції за рахунок її здешевлення при одночасному поліпшенні якості. Розпочалась торгово-економічна експансія цих країн, що сприяло зміцненню їхнього власного економічного потенціалу й давало імпульс для подальшого економічного випередження. Зараз розрив у продукуванні національного доходу між економічно розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, становить 12-кратну величину і вже протягом кількох десятиріч не знижується [6, с. 292].
Сприятливі історико-економічні передумови у розвинутих країнах сприяли ефективному розміщенню продуктивних сил. Насамперед в економіці цих країн склалась галузева структура, адекватна науково-технічному прогресові на кожній стадії його розвитку. Якщо на початковій стадії індустріалізації тут панувала легка промисловість (особливо текстильна), а згодом - ще й металургія, загальне машинобудування, основна хімія, то сьогодні науково-технічний прогрес втілюють енергетика, верстатобудування, електроніка, хімія органічного синтезу. За рівнем розвитку цих галузей можна робити висновки про загальний економічний потенціал країни.
Є ціла низка причин, чому країни, що розвиваються, відстали у розвитку економіки (повільніша еволюція соціально-економічних відносин, наслідки колоніалізму); а тепер вони настійливо намагаються надолужити згаяне. У другій половині XX ст. вони зробили ривок в індустріалізації, але, власне, це повторення, з певним відставанням, пройденого розвинутими країнами. Спочатку йдеться про легку й харчову промисловість, видобуток корисних копалин (на цій стадії перебуває більшість країн, що розвиваються), а потім -- про виробництво сільгоспмашин, транспортних засобів, побутової електротехніки, мінеральних добрив. Найвища стадія -- випуск обладнання, верстатів, електроніки (Індія, Бразилія, Мексика та ін.). Але доки країни, що розвиваються, "вилазять" на черговий щабель, економічно розвинуті держави здобувають новий відрив. Тому проблема зближення рівнів економічного розвитку не така проста, як здається. Для її розв'язання не досить нарощувати, як це здебільшого робиться зараз, виробничі потужності в країнах, що розвиваються. Тут потрібна не лише звичайна допомога заможніших держав, але й "взаємопроникнення" економік, інтернаціоналізація світового господарства [12].
Історико-економічні передумови зумовлюють, до певної міри, структуру сільського господарства у країнах, що розвиваються, зберігаючи у деяких з них спеціалізацію на монокультурі (країни Латинської Америки -- банани, кава; Сенегал -- арахіс; Шрі-Ланка -- чай тощо). Експорт-орієнтована економіка дає переваги за сприятливої ринкової кон'юнктури, але водночас містить небезпеку економічної нестабільності.
Загальні історико-економічні передумови виявляються і в територіальному аспекті, зокрема в суспільній організації виробництва, що адекватна рівневі соціально-економічного розвитку держави. В економічно розвинутих країнах процес спеціалізації й концентрації виробництва почався раніше, ніж у країнах, що розвиваються, і набув завершених форм. Територіальна організація виробництва утворює тут цілісну систему, що складається з промислових центрів різного рангу, вузлів, територіальних комплексів, спеціалізованих промислових і сільськогосподарських зон, розвинутої інфраструктури. Такій системі властива гнучкість: вона створює кращі можливості для перебудови економіки, якщо це викликано зміною кон'юнктури світового ринку або науково-технічним прогресом. Водночас у багатьох країнах, які пізніше вийшли на шлях індустріалізації, виробництво концентрується у небагатьох гіпертрофованих центрах (іноді -- просто у столиці) при слабкому економічному розвитку решти території.
Велике підприємство є районотворним фактором: довкола нього виростають підприємства-суміжники, відбруньковуються філії. Таке підприємство стимулює розвиток усього регіону, де воно розташоване. За приклад може правити спорудження у Росії, у Східному Сибіру, великих ГЕС (Красноярської, Саяно-Шушенської Усть-Ілімської), або каскад ГЕС на р. Колумбія у США (включно з відомою греблею Гранд Кулі), які стали ядрами формування територіально-виробничих комплексів [4, с. 115].
В економічно розвинутих країнах -- поруч з гігантами -- з'являється дедалі більше невеличких підприємств (так звані "венчурні підприємства"). Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у регіоні.
Чим розвиненіша економіка країни, чим глибший територіальний поділ праці, тим чіткіше визначається регіональна економічна структура й тим більше можна виокремити економічно цілісних територіальних комплексів. В усьому світі спостерігається процес інтегрування національних економік у єдине світове господарство, і це позначається на їхній територіально-галузевій структурі. Тому міжнародний територіальний поділ праці дедалі більше визначає територіальну організацію виробництва не лише на рівні країн, але часом і на внутрішньорайонному рівні.
Вплив загального рівня розвитку регіону (країни) на розміщення продуктивних сил є досить суттєвим. Обмаль країн, що розвиваються, мають власне верстатобудування, бо у них відсутнє розвинуте машинобудування. Інтенсивне сільське господарство потребує виробництва мінеральних добрив, що стимулює розвиток суміжних галузей хімічної промисловості.
В економічно розвинутих країнах є можливості для великих капіталовкладень у НДДКР (науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи), що дозволяє розмішувати наукомістке виробництво. Цьому також сприяє наявність висококваліфікованих кадрів у країні і зваблювання найобдарованіших вчених, інженерів і талановитих фахівців з інших країн. Наукомістке виробництво часто є й капіталомістким; тому лише високорозвинуті країни здатні розвивати й розміщувати виробництво згідно з вимогами науково-технічного прогресу. Якщо ще півсторіччя тому зробити ривок в економічному розвитку можна було за рахунок екстенсивних методів, шляхом кількісного нарощування виробничих потужностей (як у Китаї), то тепер це означало б відставання, регрес, марнування зростаючого об'єму ресурсів при зниженні ефективності виробництва.
3. Вплив економічних та природно-ресурсних передумов на розміщення продуктивних сил в Україні
Природо-ресурсні передумови розміщення продуктивних сил в Україні є наступними: в господарстві використовується понад 1 млрд. т природних ресурсів.
До природних ресурсів України зараховуються земельні, кліматичні, рекреаційні ресурси, рослинний та тваринний світ, ресурси Чорного та Азовського морів, корисні копалини, внутрішні води тощо.
Площа лісів становить 8,6 млн. га: за їхній рахунок Україна задовольняє 25 % своїх потреб у деревині. Площа сільськогосподарських угідь налічує 41,8 млн. га, із них -- 33,2 млн. га ріллі [12]. Основні типи ґрунтів: сірі, лісові, чорноземні, дерново-підзолисті, бурі лісові.
Рекреаційні ресурси різноманітні: це мінеральні води, лікувальні грязі, кліматологічні ресурси лісів і морів тощо.
В Україні відомо понад 100 джерел мінеральних вод: "Нафтуся" -- у Львівській, "Куяльник" -- в Одеській, "Миргородська" -- у Полтавській, зразка "Боржомі" -- в Рахівському районі Ужгородської, "Великодолинський нарзан" -- в Одеській областях тощо.
Кліматологічні ресурси: у Карпатах (гірське повітря, хвойні ліси, мінеральні джерела), на південному березі Криму (сполучення гірського повітря зі степовим, морська вода, грязелікування, мінеральні джерела), у Причорномор'ї та Приазов'ї (поєднання степового й морського повітря з грязелікуванням, морськими купелями).
Забезпеченість території України мінерально-сировиннимн ресурсами є однією з найвищих у світі. Тут зосереджено 7667 родовищ, 94 види корисних копалин, з них 5860 -- на державному балансовому обліку. Нині експлуатується 3222 родовища, 62 види корисних копалин. В Україні є багато різноманітних мінеральних ресурсів [12]:
1. паливні ресурси -- кам'яне вугілля, буре вугілля,нафта і природний газ, торф, поклади горючих сланців, озокерит або гірський віск;
2. металеві корисні копалини -- залізна руда, залізисті кварцити, хромові руди, марганцеві руди, поклади титану та нікелю, алюмінієві рудим (алуніти, нефеліни й боксити), поліметалічні руди, поклади ртуті та рудо виявлення золота
3. неметалеві корисні копалини -- калійні солі, кам'яна і кухонна сіль, фосфорити, саморідна сірка, вогнетривні глини, граніти, каолінові глини, поклади графіту та мармуру, поклади вапняку та бурштину, родовища самоцвітів.
У структурі витрат на виробництво промислової продукції на сировину, матеріали і паливо припадає їх майже 3/4. Частка сировини і палива на залізницях становить 75%. на водному транспорті -- 90-95 % вантажообігу [11, с. 88]. Видобуток мінеральних ресурсів призводить до погіршення навколишнього середовища. Чим вища якість сировини, тим нижчий рівень йог забруднення. Вичерпування окремих видів ресурсів, з одного боку, і збільшення витрат на їх видобуток і транспортування -- з другого зумовлюють актуальність комплексного використання сировини і палива, особливо впровадження ресурсозберігаючих технологій. Це стосується передусім водних і лісових ресурсів. Отже, в розміщенні промисловості зростає роль принципу раціонального використання природних ресурсів і ресурсозбереження.
За сучасних умов розвиток господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей -- від територіального поєднання природних ресурсів. Під територіальним поєднанням природних ресурсів О. О. Мінц пропонує вважати джерела ресурсів різних видів, розміщені на певній цілісній території і поєднані фактичним або перспективним спільним використан-ням у межах єдиного виробничо-територіального комплексу (земля, вода, ліс, мінерально-сировинні ресурси), а також природні умови (клімат, рельєф тощо). Поєднання природних ресурсів є специфічним для будь-якої території.
Ретельному вивченню підлягають лише окремі елементи природного комплексу, необхідні для розвитку гірничодобувної промисловості, сільського й лісового господарства і забезпечення економіки країни енергетичними, сировинними та іншими ресурсами. Однак в сучасних умовах поелементне вивчення природного комплексу не забезпечує комплексного вивчення і використання природних ресурсів окремих регіонів.
Територіальне поєднання природних ресурсів є не сумою розрізнених ресурсів, окремих природних чинників, а єдиним природним комплексом, усі елементи якого взаємопов'язані. У тому чи іншому регіоні природні ресурси використовуються здебільшого без урахування взаємодії природного комплексу. Наприклад, унаслідок перерубки розрахункової лісосіки, неправильного використання лісового фонду значні його масиви опинилися під загрозою знищення, що, в свою чергу, призводить до порушення водного режиму місцевості, а отже, негативно позначається на землеробстві [6, с. 293].
Особливих збитків як господарству, так і навколишньому середовищу завдає пріоритетне використання одного виду ресурсу. Так, використовуючи економічно ефективний відкритий спосіб видобутку вугілля, руд і нерудних матеріалів, не завжди визначають його економічний ефект. При цьому під складування відходів вилучаються тисячі гектарів родючих земель, порушується екологічна рівновага. Тільки недавно почали рекультивувати відпрацьовані кар'єри, золовідвали енергетичної та металургійної промисловості.
Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший господарський ефект, а й успішно вирішувати складні питання охорони навколишнього природного середовища й раціонального природокористування.
Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється в здійсненні комплексу пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів. Вони мають забезпечувати випереджання темпів зростання кінцевого результату, зменшення витрат природної сировини шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, скорочення втрат сировини під час видобутку, зберігання, транспортування та використання. Максимально треба використовувати вторинні, супутні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.
Економічні передумови розміщення продуктивних сил в Україні є наступними. Галузева структура української економіки, так само як і інших країн, обумовлена історично. Територія України протягом певного часу входила до складу різних держав, що мали власні закономірності територіального поділу праці. Під їхнім впливом наша держава має тепер надлишковий розвиток галузей важкої індустрії при недостатньо розвинутих легкій промисловості, виробничій інфраструктурі, рекреаційному господарстві [7, с. 32].
Спосіб організації території, методи територіального управління істотно впливають на розміщення продуктивних сил. У соціалістичних країнах виробництво розміщувалося методами жорсткого планування. У низці випадків це дозволяло примусово прискорити освоєння нових, багатих на ресурси територій. Концентрація виробництва, особливо територіальна, здійснювалася без врахування результатів науково-технічного прогресу та екологічної ситуації. Внаслідок цього утворилися "суперіндустріалізовані" реґіони (в Україні також), де концентрація підприємств важкої промисловості не лише викликала екологічну напругу, але й погіршила гнучкість у використанні сировини й трудових ресурсів. Таким чином, для теперішньої України недавнє минуле стало вже історико-економічною передумовою. Відомо, що економічної ефективності розміщення виробництва досягають переважно його концентрацією, що дає змогу зменшити капітальні вкладення в інфраструктуру і, отже, знизити собівартість продукції. Водночас концентрація промисловості призводить до зростання концентрації населення в містах і виникнення екологічних проблем. Обмежити концентрацію промисловості можна створенням середніх і малих спеціалізованих підприємств та розосередженням їх у малих містах і великих селах. Реалізація цього принципу дасть змогу рівномірніше розмістити промисловість у межах областей.
Комбінування поширилось в Україні, бо її промисловість великою мірою репрезентована матеріаломісткими галузями. У чорній металургії відомі такі гігантти, як Криворізький металургійний завод, "Запоріжсталь", "Азовсталь"; у хімічній промисловості -- виробниче об'єднання "Стирол" у Горлівці, Сумський хімічний комбінат; у легкій промисловості -- Херсонський бавовняний та Рівненський льонокомбінат тощо [12].
Зосередження великих підприємств на обмеженій території властиве гірничо-рудній та паливно-енергетичній промисловості: за приклад можуть слугувати Донбас і Криворіжжя. Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у регіоні. І тому, безперечно, українській економіці треба дещо розосередити виробництво, що підвищить загальну його ефективність.
Висновки
Передумови розміщення продуктивних сил -- сукупність причин, що зумовлюють розміщення об'єкта і визначаються техніко-економічними та технологічними особливостями певного виробництва або будь-якого соціально-економічного об'єкта з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети
Домінуюча роль у структурі передумов регіонально розвитку належить природно-ресурсному та економічному потенціалам.
До групи природно-ресурсних передумов входять мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, водні, лісові, територіальні біологічні, земельні, кліматичні ресурси, характер ґрунтів, рельєф місцевості, умови видобутку корисних копалин тощо. Природно-ресурсні передумови можна поділити на природні ресурси та природні умови. Вони істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва. Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси.
Групу економічних передумов утворюють територіальна диференціація кількісних і якісних характеристик живої та уречевленої праці, а також значущість їх для господарської діяльності. Економічні передумови розміщення продуктивних сил можна згрупувати таким чином:
1. історико-економічні передумови;
2. особливості суспільної організації виробництва;
3. характер прояву територіального поділу праці (на регіональному й міжнародному рівнях);
4. загальний рівень економічного розвитку регіону.
Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни. Природні умови та ресурси справляють істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов, а є і такі, які від них не залежать. Наявність або брак якихось природних умов або ресурсів до певної міри диктує розміщення продуктивних сил на території. Першість деяких країн у забезпеченості природними ресурсами ще не свідчить про високий рівень їхнього економічного розвитку.
На розміщення продуктивних сил істотно впливають форми суспільної організації виробництва, визначаючи територіально-виробниче "обличчя" регіону. В економічно розвинутих країнах процес спеціалізації й концентрації виробництва почався раніше, ніж у країнах, що розвиваються, і набув завершених форм. Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у регіоні. В усьому світі спостерігається процес інтегрування національних економік у єдине світове господарство, і це позначається на їхній територіально-галузевій структурі. Тому міжнародний територіальний поділ праці дедалі більше визначає територіальну організацію виробництва не лише на рівні країн, але часом і на внутрішньорайонному рівні.
Забезпеченість території України мінерально-сировиннимн ресурсами є однією з найвищих у світі. У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель, запасами залізної руди і перше -- за ресурсами марганцевої руди, самородної сірки. Вона також одна з перших країн за запасами кам'яного вугілля, калійної і кам'яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсової сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини.
У структурі витрат на виробництво промислової продукції на сировину, матеріали і паливо припадає їх майже 3/4. В розміщенні промисловості зростає роль принципу раціонального використання природних ресурсів і ресурсозбереження. За сучасних умов розвиток господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей -- від територіального поєднання природних ресурсів. Особливих збитків як господарству, так і навколишньому середовищу завдає пріоритетне використання одного виду ресурсу. Тільки недавно почали рекультивувати відпрацьовані кар'єри, золовідвали енергетичної та металургійної промисловості.
Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється в здійсненні комплексу пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів:
ѕ слід використовувати вторинні, супутні та побічні ресурси;
ѕ необхідно залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої;
ѕ слід залучати замінники й нові види матеріалів.
Наша держава має надлишковий розвиток галузей важкої індустрії при недостатньо розвинутих легкій промисловості, виробничій інфраструктурі, рекреаційному господарстві. Зосередження великих підприємств на обмеженій території властиве гірничо-рудній та паливно-енергетичній промисловості України (Донбас і Криворіжжя). Саме тому, українській економіці треба дещо розосередити виробництво, що підвищить його загальну ефективність.
Список використаної літератури
1. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. -- К.: Академвидав, 2003. -- 368 с.
2. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навч. посібник для студ. економічних факультетів. -- К.: Наукова думка, 2000. -- 343 с.
3. Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник. -- К.: ЦУЛ, 2006. -- 728 с.
4. Коваль Я.В., Антоненко І.Я. Регіональна економіка: Навчальний посібник. -- К.: Вид. дім "Професіонал", 2005. -- 272 с.
5. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. -- К.: ЦНЛ, 2006. -- 325 с.
6. Манів З.О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка: Навчальний посібник. -- Львів: "Магнолія 2006", 2007. -- 562 с.
7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Навч. посібник /За ред. Є.П. Качана. -- К.: Видавничий Дім "Юридична книга", 2005. -- 704 с.
8. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник /За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. -- К.: КНЕУ, 2007. -- 992 с.
9. Стадницький Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи): Навчальний посібник. -- К.: Знання, 2008. -- 351 с.
10. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посіб. -- К. : Вища школа, 2000. -- 223 с.
11. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. посібн. -- К.: Кондор, 2005. -- 344 с.
12. http://enbv.narod.ru/text/Econom/econom_theory/rps_kneu/str/03.html
Подобные документы
Фактор ринкової кон’юнктури, робочої сили та науково-технічного прогресу. Сировинний, паливно-енергетичний, водний, споживчий, транспортний фактори розміщення продуктивних сил та їх економічна оцінка. Розміщення продуктивних сил і людський фактор.
реферат [93,2 K], добавлен 17.02.2013Передумови та особливості розвитку та розміщення продуктивних сил Івано-Франківської області. Сучасна галузева структура і рівень розвитку господарства. Аналіз участі області у внутрідержавному територіальному поділі праці та економічних зв'язках.
курсовая работа [553,1 K], добавлен 07.04.2013Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Волинської області. Сучасна галузева структура та рівень розвитку господарського комплексу області. Особливість розміщення, територіальна структура та перспективи розвитку провідних галузей господарства.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 06.04.2013Географічна характеристика Львівської області. Аналіз ресурсних факторів розміщення продуктивних сил. Основні родовища корисних копалин, мінерально-сировинні ресурси Львівської області. Аналіз сільського господарства, характеристика транспорту та зв’язку.
курсовая работа [2,5 M], добавлен 22.12.2010Фізико-географічне, економіко-географічне положення Кіровоградської області. Передумови розвитку і розміщення продуктивних сил. Структура і рівень розвитку господарського комплексу (промисловості, сільського господарства, транспорту та сфери послуг).
курсовая работа [340,7 K], добавлен 19.03.2013Місце курсу "Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка" в системі економічних дисциплін. Об'єкт дослідження розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Економічне районування України. Проблеми й перспективи економічного районування.
контрольная работа [29,8 K], добавлен 15.07.2009Передумови розвитку і розміщення продуктивних сил Київської області. Структура і рівень розвитку господарського комплексу, характеристика промисловості, сільського господарства, транспорту та сфери послуг. Територіальна структура господарства області.
курсовая работа [79,0 K], добавлен 03.04.2013Роль та значення продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Канади. Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Канади: історичні, природні, демографічні, екологічні. Галузева структура та рівень розвитку господарського комплексу Канади.
курсовая работа [711,9 K], добавлен 03.06.2008Роль та значення продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Румунії. Головні особливості розміщення і територіальна структура провідних галузей господарства країни. Участь Румунії у територіальному поділі праці та економічних зв’язках.
курсовая работа [5,9 M], добавлен 28.11.2011Поняття про предмет дослідження науки "Розміщення продуктивних сил". Місце курсу в системі наукових дисциплін, його мета і завдання. Структура курсу. Теоретико-методологічні основи РПС. Методи РПС. Характеристика портово-промислового комплексу.
контрольная работа [36,6 K], добавлен 05.11.2008
