Види ресурсів, їх сутність та основні характеристики. Критерії раціональності у використанні ресурсів

4

Види ресурсів, їх сутність та основні характеристики. Критерії раціональності у використанні ресурсів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична сутність видів ресурсів

1.1 Види матеріальних ресурсів господарства

1.2 Чинники, що визначають кількість необхідних ресурсів

Розділ 2. Фінансові ресурси діяльності

2.1 Сутність та визначення фінансових ресурсів

2.2 Оптимізація джерел фінансових ресурсів

2.3 Ефективність формування фінансових ресурсів

Розділ 3. Нематеріальні активи(ресурси)

3.1 Поняття і види нематеріальних ресурсів

3.2 Вартісна оцінка нематеріальних ресурсів

Висновок

Список літератури

Вступ

Проблема факторів виробництва є основоположною в сучасній економічній теорії. Правильне розуміння цього поняття, надасть можливість подивитись на економіку як на багаторівневу систему, яка породжується взаємодією багатьох чинників, які походять безпосередньо чи опосередковано з факторів виробництва.

Актуальність даної теми майже не залежить від часу та суспільного ладу. За будь-яких умов процес суспільного виробництва полягає в поєднанні 3 факторів виробництва (земля, капітал, праця) для забезпечення неперервності зазначеного процесу.

Процес виробництва будь-яких товарів це є поєднання факторів виробництва в певному місті і в певний час і тому серед названих факторів немає більш важливих і менш важливих.

В господарстві увага повинна приділятися всім факторам без винятку, бо відсутність одного з факторів чи недостатній його обсяг поставить під загрозу все виробництво.

Це пояснюється насамперед невизначеністю майбутнього економічного становища. Навіть економіка розвинутих країн знаходиться під впливом економічних криз. Тому процес управління господарством зумовлює постійний контроль, нагляд і аналіз факторів виробництва та процесу їх поєднання.

Фактори виробництва - це ресурси господарства, які воно використовує для створення товарів та послуг. Основними завданнями цієї роботи є вивчення та обґрунтування наступних положень:

1. Ресурси не надаються безкоштовно і за них треба платити.

2. Майже всі ресурси, які використовуються в процесі виробництва є обмеженими і вичерпними.

3. Чим менше наявний ресурс і чим більше в ньому потреба тим більше за нього треба платити.

4. Ефективність існування господарства залежить від ефективності поєднання ресурсів

Зазначені положення особливо актуальні для України в сучасних умовах, коли наша держава відчуває дефіцит в окремих видах ресурсів і ефективне розпорядження ними є майже єдиним шляхом виходу з даного становища.

Як вже зазначалося дана тема має не лише практичне , а й велике теоретичне значення . По суті задачею будь-якої економічної науки є вирішення проблеми ефективного використання факторів виробництва ( ресурсів господарства ) . Правильне розуміння даної проблеми дозволить більш ефективно сприймати подальші економічні знання .

Розділ 1. Теоретична сутність видів ресурсів

Для нормального функціонування, потрібно декілька видів ресурсів. В них входять:

ѕ Ресурси робочої сили

ѕ Ресурси засобів праці

ѕ Ресурси предметів праці

ѕ Земельні ресурси

1.1 Види матеріальних ресурсів господарств

Ресурси робочої сили.

Праця - процес витрачання робочої сили, яка наводить до виникнення особливих стосунків в процесі її купівлі-продажу

Робоча сила - сукупність фізичних, розумових і професійних здібностей людини.

Робоча сила ділиться на 2 групи:

1) Промислово-виробничий персонал

Сюди відносяться:

ѕ робітники (основні і допоміжні)

ѕ керівники

ѕ фахівці

ѕ службовці

2) Невиробничий персонал

Сюди відносяться:

ѕ працівники ЖКХ

ѕ працівники дитячих і лікувально-санітарних установ

Робоча сила зазвичай підбирається по своїй кваліфікації.

Кваліфікація - міра і рівень підготовки працівника.[4, c.24]

Ресурси засобів праці

До цих ресурсів відносяться засоби, які служать для виготовлення або яким-небудь чином супроводять виготовленню товару і мають термін роботи більш одного року.

Основний капітал є частиною капіталу. Засоби вкладені в основний капітал відшкодовуються поступово в перебігу тривалого періоду часу більш за один рік. Так само, основний капітал - це грошова оцінка основних фондів.

Існує декілька класифікацій основних фондів:

ѕ виробничі основні фонди (машини, устаткування, гідротехнічні споруди - греблі, канали, водоймища; транспортні споруди - мости, дороги, тунелі; електромережі, трубопроводи і ін.). Вони функціонують в процесі виробництва, постійно беруть участь в нім, зношуються поступово, переносячи свою вартість на готовий продукт, поповнюються вони за рахунок капітальних вкладень;

ѕ невиробничі основні фонди (житлові будинки, дитячі сади, школи, лазні, пральні і ін. об'єкти побутового і культурного призначення, охорона здоров'я і так далі) . Вони призначені для обслуговування процесу виробництва, і тому в нім безпосередньо не беруть участь, і не переносять своєї вартості на продукт, тому що він не виробляється; відтворюються вони за рахунок національного доходу.

Згідно існуючої класифікації основні фонди підрозділяються на наступні види:

ѕ будівлі;

ѕ споруди;

ѕ передавальні пристрої;

ѕ машини і устаткування, у тому числі:

ѕ силові;

ѕ робітники;

ѕ вимірювальні і регулюючі предмети;

ѕ обчислювальна техніка;

ѕ інші.

ѕ транспортні засоби;

ѕ інструменти;

ѕ виробничий інвентар і приладдя;

ѕ інші основні фонди (робоча худоба, багатолітні насадження).

Залежно від безпосередньої участі у виробничому процесі виробничі основні фонди підрозділяються на: активні (обслуговують вирішальні ділянки виробництва і характеризують виробничі можливості) і пасивні (будівлі, споруди, інвентар, що забезпечують нормальне функціонування активних елементів основних фондів).[6, c.86]

Для кращого використання основних фондів в процесі їх експлуатації необхідно вести чіткий облік наявності і руху основних фондів на підприємстві. Цей облік повинен забезпечити знання загальної величини основних фондів, їх динаміки, міри їх впливу на рівень витрат виробництва та інші.

Ресурси предметів праці.

Оборотний капітал (оборотні кошти) - це частина капіталу господарства, вкладеного в його поточні активи. До складу оборотного капіталу включаються: предмети праці (сировина, матеріали, паливо і т. д.), готова продукція на складах, товари для перепродажу.

До оборотних коштів (фондів) відносяться:

1) Сировина і матеріали

2) Незавершене виробництво і напівфабрикати

3) Готова продукція

4) Товари на складі

5) Відвантажені товари

6) Дебіторська заборгованість

7) Грошові кошти

8) Короткострокові фінансові вкладення

9) Витрати майбутніх періодів

Характерною особливістю оборотних коштів є швидкість їх звороту. Функціональна роль оборотних коштів, в процесі виробництва в корені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва.

Рисунок 1.1 Зворот оборотних коштів

Елементи оборотного капіталу безперервно переходять з сфери виробництва в сферу звернення і знов повертаються у виробництво.

Нижче приведена таблиця, в якій показана різниця між основними фондами і оборотними фондами:

Таблиця 1.1 Різниця між основними фондами і оборотними фондами

Основні виробничі фонди	Оборотні виробничі фонди
Мають тривалий термін служби Не змінюють, як правило, натурально-речову форму, зберігають свою споживчу вартість тривалий час Здійснюють один кругообіг тривалий час (часто протягом ряду років) Переносять свою вартість на продукт поступово, по частинах	Повністю витрачаються в однократному виробничому циклі Зазнають зміну своєї натурально-речової форми в процесі праці, втрачають споживну вартість в процесі виробництва Кругообіг залежить від виробничого циклу (може бути декілька кругообігу в рік) Переносять свою вартість на готовий продукт цілком і відразу

Оборотні кошти бувають нормованими і ненормованими.

До нормованих відносяться: сировина і матеріали, незавершене виробництво і напівфабрикати, готова продукція і витрати майбутніх періодів.

До ненормованих відносяться всі останні засоби.

Є деякі показники ефективного використання оборотного капіталу:

Коефіцієнт оборотності.

Він характеризує число зворотів досконалих оборотними коштами за звітний період і розраховується відношенням об'єму реалізованої продукції до середнього залишку оборотних коштів цього ж періоду:

Коб = Р/Оср.

де:

Р - об'єм реалізованої продукції

Оср. - середні залишки оборотних коштів

Коб - коефіцієнт оборотності оборотних коштів

Примітка: чим більше число зворотів, тим менше потреба в оборотних коштах.

Тривалість одного звороту в днях.

Д = Т/ Коб

Д - тривалість одного звороту

Т - тривалість періоду днів, за який визначаються показники

3)Коефіцієнт закріплення оборотного капіталу.

КЗ = 1/ Коб

Він характеризує суму середнього залишку оборотних коштів, що доводяться на 1 гривну виручки від реалізації.

Земельні ресурси

До земельних ресурсів відносяться всі природно-природні економічні, виробничі ресурси у вигляді землі і земельних угідь, корисних копалини, лісів, водних багатств, повітряного басейну, рослинного і тваринного світу.

Природні ресурси - це компоненти природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва (предметів і засобів праці) і предметів вжитку. По своїй матеріальній формі це об'єкти і сили природи, властивості і розміщення яких обумовлені природними закономірностями; по своєму економічному вмісту це споживчі вартості, корисність яких визначається мірою вивченої, рівнем науково-технічного прогресу, економічною і соціальною доцільністю використання.

Найбільш фундаментальний характер мають класифікації природних ресурсів на основі їх способу використання. Виділяються земельні, водні, біологічні, мінерально-сировинні ресурси, ресурси Світового океану і ін.

У зв'язку з проблемою обмеженості запасів природних ресурсів зростає значення класифікації за ознакою їх вичерпаності: вичерпні, у тому числі возобновіми (біологічні, земляні, водні) і непоновні (мінеральні) природні ресурси; і невичерпні природні ресурси (кліматичні, енергія поточної води і ін.)

Класифікація за способом використання спирається на ділення ресурсів на джерела засобів виробництва і предметів вжитку: ресурси матеріального виробництва (ресурси промисловості, у тому числі окремих її галузей, ресурси сільського господарства і інших галузей) і ресурси невиробничої сфери (у тому числі ресурси прямого і непрямого використання).

У зв'язку з обмеженістю придатних для використання вільних територій виникло уявлення про територію як своєрідний вигляд ресурсів, який розглядається з різних позицій: як комплексний ресурс, носій елементарних (традиційних) ресурсів, зі своїми розмірами, місцем розташування і природними властивостями; як особливий вигляд елементарного ресурсу - місце, просторовий базис діяльності.

Земельні ресурси завжди були головним надбанням будь-якої країни.

Земельний фонд України найбільший в світі - 1707,5 млн.га. У структурі земельного фонду землі сільськогосподарських підприємств і громадян, що займаються сільськогосподарською діяльністю, складають 38,1%, під населеними пунктами зайнято 0,4% територій країни, землі несільскогосподарського призначення (промисловість, транспорт, зв'язок, військові об'єкти) складають 1,2%, природно-заповідного фонду - 1,2, лісового фонду - 51,4, водного фонду -1, державного запасу -6,9%.

Площа оброблюваних земель в України скорочується, але забезпеченість ріллею з розрахунку на душу населення залишається дуже високий в порівнянні з іншими країнами. Так, в України вона складає 0,8 га, тоді як США - 0,6 га, а в Китаї і Єгипті - 0,09 і 0,05 га відповідно.

Лісові ресурси.

Ліси в України займають близько 800 млн.га, або майже 2/3 всій площі країни, а загальний запас лісонасаджень перевищує 81,6 млрд. куб/м. України припадає на частку значна частина світових запасів деревини, по яких вона займає перше місце в світі.

Лісові багатства України в основному зосереджені в східних районах країни. Важливим показником оцінки лісових ресурсів є лісистість території, по якому Росія займає 21-е місце в світі (45%) . Ліса є джерелом твердої і м'якої (будівельною і виробом) деревини, сировини для целюлозно-паперової, гідролізної, лісохімічної і інших галузей промисловості і служать місцем проживання багатьох промислових тварин. На території України виростає понад 300 видів лікарських рослин. Деякі рослини продукують смоли, фарбувальні пігменти, ефірні масла і багато інших речовин, використовувані в різних галузях промисловості і техніки.

У зв'язку з великою різноманітністю умов, як на суші, так і в морях і із значною протяжністю території з півночі на південь і із заходу на схід всілякий і тваринний світ. В той же час із-за північного положення більшої частини території країни і Морея, що омиває її, фауна України порівняно з фауною тропічних і екваторіальних країн по числу видів відносно небагата. Важлива загальна риса розміщення фауни в України, як і у всій Північній півкулі, полягає в тому, що число видів в цілому, як і число видів майже у всіх окремих групах, зростає по напряму з півночі на південь. Інша особливість полягає в так званій зональності, тобто в ясно вираженому зв'язку поширення тварин з природними зонами на суші і в морі. Ця зональність до певної міри порушується, з одного боку, присутністю деякої кількості широко поширених видів, що зустрічаються в декількох зонах або на всій території країни, а з іншої - деякими історичними особливостями розвитку і формування фауни України або окремих її частин. Росія займає одне з перших місць в світі по запасах мисливських тварин і промислових риб. На основі їх використання будується діяльність таких важливих галузей господарства, як мисливське, рибне, промисел морського звіра.

Водні ресурси

Порівняно з іншими видами природних ресурсів володіють рядом істотних відмінностей. Вода нічим не замінима, не знає адміністративних кордонів, знаходиться в постійному русі в атмосфері, літосфері, біосфері. Її кількість і якість безперервно міняється від сезону до сезону і від року до року.

За швидкістю відновлення природні води прийнято підрозділяти на повільно поновлювані - вікові або статистичні запаси - і щорік поновлювані, або водні ресурси. Потреба народного господарства в прісній воді в основному задовольняється за рахунок щорічний поновлюваних водних ресурсів, що кількісно оцінюються розміром річкового стоку. Одноразовий об'єм річкових вод суші невеликий він оцінюється всього в 1200 куб./км, але завдяки круговороту води в природі щорік річки скидають в Світовий океан близько 40-41 тис. куб./км. Сумарний об'єм щорік поновлюваних водних ресурсів України оцінюється в 4270 куб./км/год, який приймається як початкове для оцінки водозабезпечення країни.

Територія України в цілому дуже багата ресурсами прісних підземних вод. Майже половина експлуатаційних ресурсів підземних вод відноситься до практично непоновлюваних запасів, і їх прогнозна оцінка виконується, виходячи з можливої сработки умовно за 50-річний період експлуатації.

Мінерально-сировинні ресурси.

Україна має багату і всіляку мінерально-сировинну базу. Найбільш поширений показник оцінки мінерально-сировинних ресурсів - запаси корисних копалини, тобто кількість мінеральної сировини в надрах Землі, на її поверхні, на дні водоймищ і в об'ємі поверхневих і підземних вод, визначуване за даними геологічної розвідки. Для деяких родовищ корисних копалини підраховується кількість запасів коштовних компонентів, що містяться в них, наприклад запаси металу в рудах. Величини запасів корисних копалини володіють різною достовірністю їх підрахунку, залежною від складності геологічної будови родовищ і детальності їх геологічної розвідки. Сучасне господарство використовує близько 200 видів мінеральної сировини. Єдиної загальноприйнятої системи їх класифікації немає. Залежно від фізичних або хімічних властивостей сировини, що добувається, від галузі економіки, де воно знаходить вживання, від особливостей виникнення в земній корі відомі корисні копалини підрозділяються на групи. Широко поширена класифікація корисних копалини на основі технології їх використання: паливно-енергетична сировина (нафта, вугілля, газ, уран), чорні, легуючі і тугоплавкі метали. На Україну доводиться майже 1/2 вугільні ресурси світу, приблизно 1/7 частина світових запасів нафти і 1/3 природного газу. [5, c.4]

1.2 Чинники, що визначають кількість необхідних ресурсів

При введенні у виробництво заміщюючих ресурсів фірми отримують ефект двох видів. Перший - ефект заміщення, пов'язаний з тим, що заміна одного ресурсу іншим змінює ціну і попит (скажімо, заміщення праці капіталом веде до падіння попиту на працю і збільшення попиту на капітал), другий, - ефект обсягу виробництва, він виражається в збільшенні витрат на капітал, що викликає падіння обсягів виробництва і, відповідно, скорочення попиту на ресурси (на капітал). Ефект заміщення і ефект обсягу виробництва протилежні по спрямованості. Тому на практиці попит на заміщаючі ресурси залежить від співвідношення цих двох чинників: якщо ефект заміщення більше ефекту обсягу виробництва, попит на заміщаючий ресурс зростає, і навпаки. Якщо у виробництво вводиться додатковий ресурс, зміна в його ціні впливає на зміну попиту на основний ресурс в протилежному напрямі.

Похідний попит на ресурси зростає, якщо: збільшується попит на продукт, підвищується продуктивність праці у випуску готової продукції, падає або піднімається ціна заміщаючих ресурсів, знижується ціна на додаткову сировину.[“Економіка господарства” М.А.Керашев, 83].

Чинники, що визначають зміну попиту, залежно від зміни цін на необхідні ресурси.

Вони є похідними попиту на продукцію, що виготовляється із застосуванням даних ресурсів. Зміна попиту на ресурси також є величиною залежною - перш за все від зміни попиту на готову продукцію. На рух попиту на ресурси впливає також продуктивність праці: якщо вона зростає, їх потрібні більше. Кожна додаткова одиниця продукції дає приріст продукту - граничний продукт (у грошовому вираження - граничний дохід). В той же час додаткові ресурси викликають збільшення витрат фірми - граничних витрат. Але фірми прагнуть зменшити витрати виробництва. Тому вони збільшують ресурси до тих пір, поки граничний дохід від їх приросту не порівняється з граничними витратами на них. Якщо граничний дохід більше граничних витрат, попит на ресурси зростає, в протилежній ситуації - зменшується. Нарешті, зміна попиту на дані ресурси залежить від динаміки останнього по інших ресурсах, тобто те зміни ціни на заміщаючі ресурси (наприклад, праця заміщається капіталом) і на додаткових (наприклад, ресурси на виготовлення плівки і програмного забезпечення є додатковими по відношенню до тим, що йдуть відповідно на виготовлення камери і ЕОМ).

Розділ 2. Фінансові ресурси діяльності

2.1 Сутність та визначення фінансових ресурсів

В український думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративний системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

Визначення 1. М.Я. Коробов: “Фінансові ресурси - це власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях”.

Визначення 2. В.М. Родіонова: “Фінансові ресурси - це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.”

Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький: “Фінансові ресурси фірми - це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення”.

Визначення 4. О.Д. Василик: “Фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються і відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб”.

Визначення 5. І.В. Зятковський - цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: “Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств”.

Визначення 6. В.М. Опарін - одне з найпростіших і найактуальніших визначень: “Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти господарства”.

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів.

Жодне сучасне господарство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до господарства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої господарством, виступає або товар, або зобов'язання господарства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку господарство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Господарство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше господарство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина “простоювання” коштів може вилитися господарству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом - через купівлю основних і оборотних засобів - у капітал.

Тільки держава має право вилучати кошти, господарство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття “фонди” як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону господарства (в економічній літературі “фонди” трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені прости поняттям “капітал”. Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: “Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед не бухгалтерів) - активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у господарства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які господарства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн”.[17, c.124]

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що господарство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в господарство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування господарства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві господарства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях. Таким чином, у господарства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на господарство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг - операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових - фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які господарство змогло залучити й утримати ця сукупність набуває форми капіталу.

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Ані виручка, ані доход як величини, пов'язані з проміжком часу, не належать до фінансових ресурсів. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що даний прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в господарство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

2.2 Оптимізація джерел фінансових ресурсів господарства

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур. За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості господарства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому методики, прийнятті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів господарства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке господарство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій господарства.

Іншим видом фінансування є внутрішнє - за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток господарства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов'язані з діяльністю господарства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання.[7, c.114]

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:

,

де V - вартість авансованого капіталу;

ki - ціна і-того джерела коштів;

di - питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність господарства фінансових ресурсів і може використовуватися для визначення вартості господарства в цілому. Оскільки статистики з українських підприємств немає, вдамося до прикладу із зарубіжної практики (табл.2.1.)

Таблиця 2.1 Вартість фінансових ресурсів на прикладі International Business Machines Corporation and Subsidiary Companies

Джерела фінансових ресурсів	Сума, дол. США	Питома вага, %	Цінова ставка, %	Вартість джерел, %
Залучені: короткострокові довгострокові	33951 55794	27.54 45.27	8.5 5.2	2.35
Звичайні акції	6531	5.30	16.5	0.87
Нерозподілений прибуток	26983	21.89	15.2	3.32
Разом	123259	100.00	-	8.88

Отже, рівень затрат для підтримання економічного потенціалу господарства при структурі фінансових ресурсів, наведених у табл..1, становить 8,8%. Це означає, що господарство може приймати рішення будь-якого інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких буде не нижче від 8,8%. Для інвестування коштів у конкретний проект дане господарство повинне порівняти значення норми рентабельності інвестицій (IRR) із вартістю джерел авансованих фінансових ресурсів, при цьому зв'язок між ними має бути таким:

ѕ якщо IRR > 8,8%, інвестиційний проект приймається,

ѕ якщо IRR < 8,8%, інвестиційний проект відхиляється,

ѕ якщо IRR = 8,8%, інвестиційний проект не буде ні прибутковим, ні збитковим, тобто доходи, отримані від інвестицій, дорівнюватимуть інвестиційним затратам.

У зарубіжній практиці функціонування підприємницьких структур пов'язане передусім із фінансуванням коштів на довгостроковій основі для отримання прибутку. Управління активами, пов'язане з отриманням прибутку, характеризується такою величиною, як фінансовий леверідж. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, “фінансовий леверідж - це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій”.

Розрізняють три види леверіджу: виробничий (операційний), фінансовий та виробничо-фінансовий. Розподіл леверіджу на фінансовий та виробничий пов'язаний з існуванням двох видів підприємницьких ризиків. Дія підприємницького ризику пов'язується із силою виробничого (операційного) важеля, який, у свою чергу, залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній структурі та змін попиту й пропозиції на сировину й матеріали.

Одночасна дія виробничого (оперативного) та фінансового леверіджу, для якого властивим є вплив одночасно трьох факторів: виручки від реалізації, витрат виробничого та чисто фінансового характеру і чистого прибутку як результативного показника. Аналіз одночасного впливу цих факторів, тобто кількісна оцінка, можлива при застосуванні спеціального методу, відомого в економічній літературі під назвою методу “мертвої точки” або беззбитковості. Метод беззбитковості полягає у визначенні для кожної конкретної ситуації обсягу випущеної продукції, що забезпечував би покриття всіх видів витрат та беззбиткову діяльність.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура господарства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів господарства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Для побудови табл.2.2 використані дані зарубіжних підприємств.

Таблиця 2.2 Розрахунок оптимальної структури капіталу

Показники	Варіанти структури капіталу
	1	2	3	4	5	6	7
Питома вага власних фінансових ресурсів	100.0	90.0	80.0	70.0	60.0	50.0	40.0
Питома вага залучених фінансових ресурсів	0.0	10.0	20.0	30.0	40.0	50.0	60.0
Ціна власних фінансових ресурсів	13.0	13.3	14.0	15.0	17.0	19.5	25.0
Ціна залучених фінансових ресурсів	7.0	70.0	7.1	7.5	8.0	12.0	17.0
Ціна авансованих коштів	13.0	12.67	12.64	12.75	13.4	15.75	20.2

Таким чином, оптимальна структура капіталу, як свідчать дані наведеної таблиці, досягається за умови, коли питома вага залучених фінансових ресурсів сягає 20%, оскільки вартість авансованих коштів у розвиток господарства найнижча - 12,64%. Це означає, що застосування методики оптимізації фінансових ресурсів в умовах функціонування українських підприємств стане можливим лише з розвитком ринку цінних паперів і ринку капіталу, де визначатиметься ринкова ціна ресурсів, спрямованих на фінансування господарства. [3, c.64]

2.3 Ефективність формування фінансових ресурсів господарства

Джерела ресурсного забезпечення господарства.

Функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування. Фінанси виступають самостійним об'єктом товарного обігу.

Фінансову діяльність господарства можна відобразити такими складовими: ресурси > витрати > доходи > фінансовий результат. За цією схемою окремі господарства вступають у взаємопов'язані відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності з метою виконання соціально-економічних функцій та отримання кінцевого фінансового результату. Функціонування господарства передбачає використання й відтворення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів (рис.2.1).



Рис.2.1 Джерела ресурсного забезпечення господарства.

Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого господарства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже, ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення у країні в цілому.

Ресурси підприємств можна визначити як комплексу характеристику запасів і розподілів в розрізі окремих матеріальних елементів, враховуючи безпосередню їх участь у процесі суспільного виробництва чи обігу.

Економічна категорія “ресурси” має ряд основних особливостей:

1)потреба в ресурсах пов'язана з процесом суспільного виробництва та створенням споживчої вартості;

2)структура ресурсів динамічна й залежить передусім від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

3)використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення, отже, важливим є процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову.

Відповідно до цих особливостей для ефективного функціонування господарства важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, особливо фінансових, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого господарства й державні фінанси взаємопов'язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що потребують у розпорядженні держави, окремих господарських суб'єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій.

Регулювання інвестиційної діяльності.

В умовах адміністративної економіки елементами фінансової системи вважають децентралізовані фінанси (ресурси окремих підприємств чи їх об'єднань) та централізовані фінанси (ресурси держави). У ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи ф фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні: економічне обґрунтування структури державного бюджету; розвиток банківської системи, небанківських фінансових посередників та фінансових ринків; державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств і кризи платежів.

Фінансова реформа передбачає регулювання інвестиційної діяльності в частині: створення пільгового інвестиційного клімату для певних галузей народного господарства чи регіонів країни; державного регулювання відповідно до впливу податкового, кредитного, амортизаційного та цінового механізму, цільового державного інвестування; застосування державного замовлення на виробництво і поставку товарної продукції; зберігання, експертизи та конкурсності у виборі інвестиційних проектів; страхування ризику інвестицій.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів господарства. Так, зміна системи оподаткування покликала забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого господарства - зниження тіньового обігу і збільшення частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Тенденція зменшення обсягу бюджетних інвестицій, що визначилася в Україні, в цілому економічно обґрунтована й передбачає зростання обсягу реальних інвестицій недержавного характеру.

Обмеження регулюючих функцій держави стосовно фінансової системи викликало лібералізацію ціноутворення та відповідне зняття дотацій і субсидій на покриття різниці цін товарів і тарифів на послуги, зміну форми власності підприємств державного сектора. Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілу фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому.

Таким чином, ля основної частки суб'єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування. До джерел власного інвестування можна віднести частину прибутку господарства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності й формується пропорційно до вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відтворення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату - прибутку.

Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток господарства. Використовуючи його, господарство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов'язання. Отже, прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення господарства. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Потужнім іноземним інвестором в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку. За час співпраці з Україною близько 60% кредитів ЄБРР було надано для фінансування приватного сектора економіки.[6, c.73]

Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежені і пов'язане з низькою інвестиційною привабливістю України і з потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту. Одним із шляхів внутрішнього інвестування у даних умовах стали внутрішні позики на ринку державних боргових зобов'язань.

Наявність доходів і валютних заощаджень населення свідчить про його інвестиційні можливості, які можна використати у процесі грошової приватизації підприємницьких об'єктів державної власності. Очевидною є необхідність розвитку посередницьких фінансових організацій, що зможуть ефективно використовувати заощадження населення в умовах інфляційних процесів. Відзначимо опосередкований шлях зростання інвестицій, оскільки збільшення доходів впливає на платоспроможний попит, що забезпечить стабілізацію виробництва й відповідну стійкість внутрішніх фінансових надходжень підприємств.

Оцінка ефективності фінансових проектів.

Ефективне формування й використання ресурсів господарства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів (ФР) і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися послідовно, паралельно, інтервально.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів (РФі) та отримання прибутку (Пі). За умови послідовного перебігу вказаних процесів (рис.2.2,а) повну суму прибутку отримають після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування й відбувається взаємозалежмо в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів (рис.2.2,в) між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу. За умови відсутності інфляції та централізованих джерел капіталовкладень інтервальність фінансування не впливала на ефективність процесу, оскільки реальна вартість прибутку в часі не змінювалася. В сучасних економічних умовах взаємозалежність терміну фінансування й отримання прибутку значною мірою визначає ризик інвестування і враховується у процесі оцінки інвестиційної привабливості проекту.

Правильність рішень про вкладення капіталу залежить від того, які методи оцінки інвестиційних проектів використовуються. У вітчизняній і зарубіжній літературі пропонується широкий спектр показників ефективності інвестицій. Вони ґрунтуються як на дисконтова них, так і на недисконтованих оцінках. Причому перші точніші, другі простіші у використанні.

Вибір будь-якого показника обов'язково має бути обґрунтованим. Жоден з існуючих методів оцінки ефективності інвестицій не є універсальним, кожен із них має свої позитивні й негативні сторони. Орієнтація на якийсь один або кілька критеріїв залежить не лише від їх значення, а й від політики керівництва господарства.

Статистичні методи важливі для малих і середніх підприємств, бо стосуються інвестиційних проектів, що здійснюються в межах року. Динамічні методи, як правило, використовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких понад рік. У цьому разі використовують метод обчислення чистої теперішньої вартості й внутрішньої норми рентабельності. Оскільки тут враховується фактор часу, це зумовлює підвищений інтерес до названого методу з боку українських підприємств.

Але, незважаючи на нескладний механізм даного методу обчислень, його застосування у сучасних умовах в Україні пов'язано з певними проблемами. Насамперед це стосується вибору дисконтної ставки, поза як поки що єдиного орієнтира для вибору дисконтної ставки немає.

Метод періоду вкладених інвестицій - єдиний метод оцінки ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартості залученого робочого капіталу. Це пов'язано з тим, що у будь-який час, коли припиняється здійснення інвестицій, можна відразу повернути використовуваний робочий капітал.

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості - це показник, у якому відтворюються значення інших показників (понад 40), скоригованих у відповідності з їх вагомістю та іншими чинниками. Всі показники задовольняють вимоги міжнародного меморандуму ASC (International Accounting Standarts Commitec). Окрім того, цей метод забезпечує розрахунок на базі розробленого програмного комплексу для персонального комп'ютера.

Отже, при оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у результаті отримання прибутку не може бути абсолютним критерієм в умовах інфляційних процесів. Доцільніше порівнювати розміри зниження поточних витрат господарства й розміри інвестованих ресурсів, враховуючи вплив факторів на рівень окремих елементів чи статей витрат.

Водночас ефективність фінансування господарства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежать від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування господарства.

Розділ 3. Нематеріальні активи(ресурси) підприємств

3.1 Поняття і види нематеріальних ресурсів

Розвиток ринкових відносин в Україні, активізація міжнародних економічних зв'язків, створення спільних підприємств з іноземними учасниками, інтернаціоналізація фінансових ринків, намагання інтегрувати нашу економіку в світову, і насамперед, у західноєвропейську, необхідність підвищення ефективності виробництва і забезпечення конкурентоспроможності продукції спонукають господарства, в тому числі й аграрні, використовувати ті важелі розвинутої ринкової економіки, які вже довели свою ефективність і можуть бути з успіхом залучені до процесу виробництва, сприяючи зміцненню позиції на ринку суб'єктів господарювання та інтернаціоналізації господарських зв'язків. Серед таких важелів особливе місце займають нематеріальні ресурси (активи), під якими розуміють немонетарні засоби, що не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об'єктом права власності юридичної чи фізичної особи, мають вартість і можуть бути ідентифіковані (відокремлені від господарства), використовуються господарством більше року і приносять власникові певну економічну вигоду, яку у світовій практиці називають роялті. Отже, роялті -- це винагорода господарства за використання або надання дозволу на використання нематеріальних активів (прав інтелектуальної власності).

Нематеріальні ресурси відображаються за активом балансу підприємств. Вони володіють, на свій розсуд розпоряджаються і користуються ними як будь-яким іншим об'єктом власності за умови, що ці дії не суперечать чинному законодавству. До них, як правило, відносять різні права господарства, наприклад, право користування землею, виробничою площею, патенти (право на винахідництво), торгові марки, товарні знаки, авторські права.

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони мають спільні риси, що об'єднують їх у це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, недотичні, непомітні. Крім того, нематеріальні ресурси подібно до основних виробничих засобів можуть використовуватися тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї споживної вартості. І хоч не завжди їх окремі види можуть бути відчужені від господарства, а значить, є неспроможними до реалізації як самостійний об'єкт (наприклад, ділова репутація фірми), але і в такому випадку вони приносять додатковий дохід, тобто активно впливають на кінцеві результати виробництва, а тому за ефектом дії справедливо розглядаються як ресурси, що збільшують активи господарства.

Спільною рисою нематеріальних активів є також те, що вони через специфічний характер своєї дії на виробничий процес і вплив факторів зовнішнього середовища не дають змоги більш-менш точно визначити на перспективу суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування. Проте незаперечною залишається їх здатність приносити користь господарству за нормальної організації виробництва.[12, c.89]

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» виділяють такі їх групи:

ѕ право користування природними ресурсами -- право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища тощо;

ѕ право користування майном -- право користування земельною ділянкою*1, право користування будівлею, спорудою, право на оренду приміщень;

ѕ {Логічніше право користування земельною ділянкою слід віднести до першої групи нематеріальних ресурсів.}

ѕ право на знаки для товарів і послуг -- право на товарні знаки і торгові марки, право на фірмові назви тощо;

ѕ право на об'єкти промислової власності -- право на винаходи і корисні моделі, право на промислові зразки, право на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноу-хау (англ. know-how «знати як») і т. д.;

ѕ авторські та суміжні з ним права -- право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, право на різні бази даних тощо;

ѕ гудвіл (англ. Good will);

ѕ інші нематеріальні ресурси, наприклад право на провадження певної діяльності.

Окремі складові нематеріальних ресурсів мають свою сутність та особливості. Так, право на користування земельними ділянками, іншими природними ресурсами (водою, лісом), виробничими приміщеннями -- це право їх власників на відповідне виробниче або інше їх використання. Якщо власник зазначених ресурсів передає своє право користування ними іншому господарству, це не означає, що останнє стає їх власником: воно лише може використовувати цю землю, інші природні ресурси без права їх продажу. При створенні спільних підприємств в Україні український учасник може вносити до статутного фонду своє право використання земельної ділянки, яка є його власністю. За домовленістю це право оцінюється, виходячи з цін світового ринку.

Право на винахід -- це право користування технічним, технологічним та іншим рішенням, закріплене за власником і оформлене патентом. Завдяки патентуванню здійснюється охорона винахідництва і передача права користування патентом за відповідну плату іншим фізичним чи юридичним особам.

Право на промислові зразки -- це право на використання художньо-конструкторських рішень, що надають товарам специфічний зовнішній вигляд, завдяки якому вони можуть користуватися підвищеним попитом у покупців. Промислові зразки у вигляді об'ємних моделей (наприклад, модель гончарного посуду, меблів, автомобіля) і промислових малюнків (малюнків одежі, тканин, харчових продуктів) широко використовуються господарствами в маркетинговій діяльності для збільшення обсягу продажу товару і підвищення його конкурентоспроможності. Господарство -- власник певних промислових зразків -- може передати право користування ними іншим суб'єктам господарювання, завдяки чому одержувати відповідний дохід.