33

Зміст

• Вступ
• 1. Структура рослинництва України
• 2. Сучасний стан рослинництва в Україні
• 3. Розміщення підприємств галузі
• 4. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агротех»
• 5. Шляхи розвитку рослинництва України
• Висновки
• Список літератури
• Додаток

Вступ

Розвиток і зміцнення рослинництва України - важливе державне завдання. Право громадян нашої країни - робітників, селян, службовців на користування ділянками землі, а також вирощування на них рослин та різних технічних, кормових зернових культур у встановленому законом порядку закріплено Конституцією України.

Українська земля щедро обдарована природою. Майже 25 тис. видів вищих і нижчих рослин вплелися в різнобарвний вінок флори України. Тут і праліси Полісся й зелених Карпат, діброви Поділля і представники Кримських субтропіків, різнотравні килими Дніпровських луків та рукотворних ландшафтів.

Географічне положення України, її рельєф і природні умови зумовили формування на її території різноманітної рослинності. Рослинність України зазнала істотних змін від господарської діяльності людини і потребує відновлення і охорони.

В Україні практичну цінність як харчові, кормові або сировинні рослини мають 65% видів її флори. До них належать: лікарські - 800 видів, вітамінозні - 200, дикорослі їстівні - 150, ефіроолійні - 400, дубильні - 100, красильні - 150, волокнисті -50, кормові - більше 1000, медоносні - 500. Запаси дикорослих корисних рослин дуже великі. Наприклад, ресурсні запаси плодів дикорослих яблук та груш оцінюються в 6 тис. тонн, малини - 5,5 тис. тонн.

Загальні обсяги продуктів харчування, що виробляються, достатні, щоб забезпечити їжею населення планети, хоча його розподіл за регіонами різко нерівномірний.

Збільшення продовольчих ресурсів за останні десятиліття було досягнуто за рахунок інтенсифікації сільського господарства. Але поки що лише в кількох країнах ця галузь забезпечує населення продуктами харчування власного виробництва. Це Австралія, Канада, Нова Зеландія, США та ПАР. За даними ФАО, приблизно половина населення планети не отримує повноцінного харчування. У 1980 році від недоїдання та голоду страждало 800 млн. людей. Це мешканці країн, що розвиваються, в Африці, Південній Америці та Південно-Східній Азії. Сільськогосподарське виробництво контролюється кліматичними та ґрунтовими факторами, але меншою мірою, ніж це прийнято вважати. Більш важливим є загальний соціально-економічний рівень виробництва. Не випадково в Каліфорнії (США) урожайність рису становить 8,5 т/га, а в Індії в більш сприятливому для цієї культури кліматі - тільки 2,5 т/га.

Раціон людини включає чималу кількість продуктів тваринництва, м'яса та молока в першу чергу. Для їх отримання тваринам згодовують від 33 до 40% продукції рослинництва (фуражне зерно). Використання пасовищних кормів при утриманні тварин дає все менше результатів - пасовища всіх країн сильно виснажені через перевипас. За оцінками Інституту ботаніки НАН України, середня врожайність луків країни становить усього 17,5 ц/га, хоча при раціональному використанні може та має бути збільшена у 3-5 разів.

Окрім кількості вироблюваного продовольства, велике значення має його якість. До поняття якості продовольства поруч з іншими показниками входить його екологічна чистота. У країнах Європи активно розроблюються стандарти щодо екологічної чистоти сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, у Німеччині дозволене до продажу зерно пшениці вміщує кадмію менше 0,12 мг/кг сухої ваги, свинцю -- менше ніж 0,35. За нормами ВООЗ, добове надходження нітратів з їжею має бути меншим ніж 255 мг для людини вагою 70 кг або 3,6 мг на 1 кг ваги тіла.

На рубежі XX і XXI століть вимоги до сільськогосподарського виробництва зросли особливо сильно у зв'язку з демографічною ситуацією. Населення планети вже складає трохи більше 6-млрд. чоловік. Очікується, що до 2020 року воно досягне 8 млрд. При сучасних темпах народжуваності щодня на планеті з'являється 250 тисяч нових громадян. їх треба годувати і вдягати. Тому за відсутності врегулювання демографічної ситуації неминучою є інтенсифікація виробництва продуктів харчування.

Кожній новій людині тільки для виробництва їжі необхідно 0,4 га ріллі, а резерв орних ґрунтів на планеті, власне кажучи, вичерпаний. За підрахунками фахівців, потенційно придатної під ріллю землі на планеті близько 3,2 млрд. га. Уже розорано 1,5 млрд. га. Але розорювання решти - приблизно 1,7 млрд. га - різко підірве екологічний режим господарських територій і викличе значний спад урожайності.

Соціальні аспекти забезпечення продовольством загострюються тим, що в країнах, які розвиваються, його виробництво зорієнтоване не на забезпечення населення харчуванням, а на економічні вигоди землевласників. У Бразилії, наприклад, чимала частина населення недоїдає. Спеціалісти пов'язують це з соціально-економічними факторами: за станом на 1985 рік 2% власників володіли 60% орної землі, яка засівалась економічно вигідними культурами (кава, чай, каучуконоси, цукрова тростина) та непродовольчими культурами. Б. Небел (1993) прямо зазначає: «Поки багаті нації спроможні купувати дорогі непродовольчі культури, а великі землевласники розпоряджаються їх виробництвом, земля навряд чи буде давати більше їжі».

1. Структура рослинництва України

Протягом останніх років посівна площа під зерновими коливалася від 16 млн. га у 1998 р. до 13,2 млн. га в 2007 р. та 15 млн. га в 2008 р. Національною програмою «Зерно України» передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності 30--32 ц/га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому -- жито (до 4%). За обсягами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові (табл. 2.1).

Основна продовольча зернова культура України -- озима пшениця. Її посіви займають 6--7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур (за даними 2008 р.). Яра пшениця використовується в основному як страхова культура, коли доводиться пересівати пошкоджені ділянки озимини. Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім відновлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період -- 220--250 днів, потребує мінімальної суми активних температур -- 1200--1500о. Вибаглива до грунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових грунтах. Протягом 1990--2008 рр. валовий збір пшениці скорочувався (табл. 2.2).

Таблиця 2.1

ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у 2008 р.*

* Статистичний щорічник України за 2008 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2009. -- С. 171.

Таблиця 2.2

ВАЛОВИЙ ЗБІР ПШЕНИЦІ В УКРАЇНІ у 1990--2008 рр., млн. т*

* Статистичний щорічник України за 2008 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 2009. -- С. 171.

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою -- Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви зосереджені в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні -- 3,5 млн. га, 1/3 -- в Лісостепу -- 2,5 млн. га і найменше в Поліссі -- близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю -- 30--40 ц/га.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внутрішніми потребами регіонів і господарств. Передбачається на півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пшениці, де щорічно вироблятиметься до 300--350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну та круп'яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

Озиме жито -- друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка і посухостійка культура, з коротким вегетаційним періодом (80--120 днів), невисокою сумою активних температур (1000--1250о). Вона дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерново-підзолистих ґрунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5--0,7 млн. га, при середній врожайності 20 ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї культури.

Основними продовольчими круп'яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Гречка -- цінна культура. Але посіви її порівняно невеликі (0,3--0,4 млн. га) через низьку врожайність (7--10 ц/га), складність очищення тощо. Гречка -- тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетаційний період (76--85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для її вирощування -- північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей.

2. Південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Валові збори гречки у 2008 р. становили 0,4 млн. т.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Воно має короткий вегетаційний період (90--120 днів) з сумами активних температур 1400--1800о. Посівна площа становить 0,2--0,3 млн. га, валові збори -- 0,3 млн. т.

Рис -- нова для України круп'яна культура, яку почали вирощувати в 30-ті роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. Посівна площа -- 23 тис. га. Валові збори у 80-ті роки становили 159 тис. т, а в 2008 р. -- 63 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь -- основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60--90 днів) з невеликими сумами активних температур (950--1450о). Переносить кислі грунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштанових грунтах. Найсприятливішими для неї є грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні вирощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого ячменю, більше в Степу, менше -- в Лісостепу і Поліссі, передгір'ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових районах. За площею (3--4 млн. га) і валовими зборами поступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 80-х та на початку 90-х років становили 10--13 млн. т, а в 2008 р. -- 7,4 млн. т.

Кукурудза -- цінна продовольча і фуражна культура, посухостійка, тепло- і світлолюбива. Має короткий вегетаційний період (90--150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500--2900о, а у фазі молочно-воскової стиглості 1800--2400о. Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах. Особливо сприятливі умови для вирощування гібридного насіння склалися в Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприятливі -- в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття), де кукурудза дає високі врожаї на зерно -- 70 ц/га при середній врожайності по Україні -- 30--35 ц/га. Під посівами кукурудзи на зерно в 1985 р. було зайнято 2,5 млн. га. На початку 90-х років посівна площа під цією культурою зменшувалась і становила 0,7 млн. га в 2007 р. В 2008 р. намітилось значне зростання площі посіву під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до значного зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 2008 р.

Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і в середині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що негативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потребу в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промисловість, медична та інші галузі народного господарства. Несприятливі погодні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними матеріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі -- ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв'язку з цим у розробленій Національній програмі «Зерно України» передбачається в наступні роки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і створити умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005 р.

Овес -- фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до грунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний період (90--120 днів), потребує 1000о--1600о активних температур. Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури -- 0,5--0,6 млн. га. Її валові збори протягом 90-х років становили 1,0--1,3 млн. т.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково продовольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівна площа під зернобобовими на початку 90-х років становила 1,4 млн. га; у 2008 р. -- 0,7 млн. га; валові збори -- відповідно 3,2 млн. т і 1 млн. т.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1--2,3 млн. га, або 40--45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60--65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40--50% всієї посівної площі. Основна зернова культура Лісостепу -- озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5--7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу -- озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50--48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визначають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в структурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України -- цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна -- світовий виробник бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

У 2008 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів технічних культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція зменшення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

ПОКАЗНИКИ ВАЛОВОГО ЗБОРУ, УРОЖАЙНОСТІ ТА ПОСІВНИХ ПЛОЩ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ В УКРАЇНІ у 1990-2008 рр.*

* Статистичний щорічник України за 2008 рік. -- К.: Українська енциклопедія, 1998. -- С. 165, 171.

Цукровий буряк -- теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощувати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства. Її вегетаційний період становить 125--160 днів, сума активних температур -- 2200--2800о. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості ґрунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових ґрунтах. Вирощування цукрових буряків -- трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9--10 т цукрових буряків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6--7 разів обходиться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків -- цукрові заводи розміщуються поблизу цукробурякових плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами становлять елементарні агропромислові утворення. На базі використання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформувався потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства по виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо. До складу цукробурякового АПК входять і відповідні виробництва засобів виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що значно зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 2008 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що становить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних культур України. Соняшник -- це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5--2,1 млн. т при урожайності 12--15 ц/га. У 2008 році було зібрано 2,3 млн. т насіння соняшнику. Це -- світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період становить 100--200 днів з сумами активних температур 2200--2300о. На Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000о. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових грунтах, сірих лісових суглинках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болотних грунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостатнього зволоження, переважно в степовій зоні, де розміщено 80% його посівів. В господарствах цієї зони посіви соняшнику становлять 10--14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняшник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Це нова для України культура. У 2008 році її валовий збір становив 18 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вирощують рицину; в західних областях -- ріпак; ефіроолійні культури -- коріандр, м'яту, троянду, лаванду, кмин -- вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють сировинну базу добре розвинутому в Україні олійнопродуктовому підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в районах концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи, що виробляють різні види рослинної олії.

Льон-довгунець -- основна прядивна культура України. Площа посіву цієї культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га в 1985 р. до 40 тис. га в 2008 р. Середня врожайність волокна -- 5--6 ц/га. Валові збори льноволокна зменшилися з 110 тис. т в 1985 р. до 9 тис. т в 2008 р. Льон-довгунець -- невибаглива до тепла, вологолюбива культура, потребує 600--700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80--90 днів) з сумою активних температур 1200--1600о. Найбільш придатними для її вирощування є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для культивування цієї рослини -- поліські райони, а також передгір'я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і виробляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській областях, а середньоросійські -- в Сумській, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і коноплярство створюють сировинну базу для розвитку луб'янопромислового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробництва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонської, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму створити бавовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції вимушені були відмовитись від вирощування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до вирішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопромисловий спеціалізований АПК.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур -- важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівами цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля -- цінна землеробська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

Картопля характеризується середньою вибагливістю до тепла, оптимальна температура для її розвитку -- 18--20о. Вегетаційний період становить 70--120 днів з сумою активних температур 1200--1800о. Потребує багато вологи і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суглинкових грунтах, а також окультурених торфових грунтах, чорноземах, добре переносить кислі грунти лісової зони. Саме такими умовами характеризуються Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю вирощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва районах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34--40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів, де вона досягає 12--15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1--1,5%) в структурі посівних площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів -- 5--6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15о із сумою активних температур понад 1500о і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6--8о із сумою активних температур від 300 до 1450о. Всі вони світлолюбиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості грунтів.

Овочі -- малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують теплолюбиві культури -- особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві культури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холодостійких культур -- капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повністю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів споживається на душу населення ще недостатньо -- в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України -- Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Автономна Республіка Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодовоягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодоовочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різноманітних овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних підприємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

3. Розміщення підприємств галузі

Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. Також рослинництво залежить від таких факторів.

У будь-якому виді господарського використання вихідними виступають ресурси. Природними ресурсами називають об'єкти та явища, що прямо чи опосередковано використовуються для створення матеріальних благ суспільства й підтримки умов існування людства. Існують різноманітні підходи до класифікації ресурсів, їх, зокрема, поділяють на такі ресурси:

а) вичерпні (наприклад, нафта, кам'яне вугілля) і невичерпні (наприклад, сонячна енергія/радіація, енергія припливів і відпливів);

б) відновлювані (наприклад, біомаса рослин і тварин) та невідновлювані (наприклад, мінеральні підземні корисні копалини);

в) замінювані (наприклад, кам'яне вугілля може бути замі
нене в багатьох випадках нафтою або газом) і незамінювані (такі,
як вода, кисень, вуглекислий газ).

Особливим видом ресурсу в сільському господарстві виступає територія, на якій можна формувати агроекосистеми. За даними С. Лазаруса (1990), для різних видів сільськогосподарського користування придатні 15 млрд. га суходолу або 11% від загальної кількості. Десять тисяч років тому на Землі було 4,5 млрд. га потенційно орних земель. Це найважливіше ресурсне джерело має тенденцію скорочуватися, головним чином, через втрати родючості ґрунту та ерозію. Територія, що придатна для розміщення агроекосистем, втрачається також у ході урбанізації, спорудження транспортних мереж, відводиться під відвали гірських порід, ложа водосховищ та звалища. За роки існування цивілізації втрачено 2 млрд. га, тобто 44% від кількості тих, що могли бути використані. За розрахунками Г. Вольмейера (1992), до кінця XXI століття людство втратить ще 18% ріллі через ерозію та засолення. Одне тільки вторинне засолення орних земель вивело з ладу 2,75 млн. га родючих земель, які могли б прогодувати 9 млн. людей. У наш час резервної землі для ріллі у світі залишилося 1 млрд. га і майже вся вона знаходиться в тропіках.

Земельний фонд України складає 60,4 млн. га. Розораність території дорівнює 56%, що вище від такої в США. В Європі за цим показником Україну перевершує Великобританія, де в сільськогосподарському використанні знаходиться 85% території. З урахуванням інших видів використання в сільському господарстві України активно використовуються 70% території (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Розподіл земельного фонду України за видами використання

На одного мешканця України припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь. Якщо зважити на те, що в 1960 році на кожного жителя України припадало 1,01 га, то це означає, що в останні ЗО років промислово-індустріального розвитку та забруднення ґрунту радіонуклідами після Чорнобильської аварії привели до зниження частки ріллі, що припадає на одну людину, на 20% .

Нарівні з територією головним ресурсом сільського господарства виступає також ґрунт. Тільки наявність родючого ґрунту дозволяє використовувати територію для створення на ній агроекосистем.

Визначальна якість ґрунтів - це їх родючість. Природна родючість ґрунту залежить від кількості в ній поживних речовин, гумусу та її водного, повітряного й теплового режиму. Ефективну родючість ґрунту визначають розміром одержаного врожаю.

Вона включає в себе прийняті технології вирощування рослин і внески антропогенної енергії.

Найбільшою родючістю характеризуються степові та лучні чорноземи. Це одне з головних багатств України. Чорноземні та лугово-чорноземні ґрунти займають 42% її території, що складає 67% усіх чорноземів світу. Родючість ґрунтів України одна з найвищих у світі.

Екологічна недосконалість прийнятої у світі стратегії сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що в агроекоси-стемах відбувається деградація ґрунтів: ерозія, втрата гумусу та вимивання поживних речовин з кінцевою втратою родючості. В Україні водної ерозії' зазнають легкі піщані ґрунти Полісся та степової зони. Вітровою ерозією охоплено до 19 млн. га ріллі. У 1969 році пилова буря знищила близько 1 млн. га посіву озимини (М.Т. Масюк, 1989). У результаті водної ерозії збільшується мережа ярів. І.П. Ковальчук та іи. (1990) при обстеженні басейну р. Дністер встановили, що густина ярів тут доходить до 2,59 м/км² території, а швидкість росту - до 0,1-2,6 м/рік на вершину яру. Це явище частіше спостерігається в Кіровоградській, Херсонській та Дніпропетровській областях.

Родючість орних земель у багатьох випадках визначається вмістом у них гумусу. 100 років тому вміст гумусу в ґрунтах України становив 4,2%, та в наш час він складає тільки 3,2%. Таким чином, щороку втрачалося 24,0 млн. тонн гумусу.

Важливим видом ресурсу в агроекосистемах є вода. Агро-екосистеми забезпечуються водою завдяки атмосферним опадам, запасам ґрунтових вод, прісних континентальних водойм та водотоків, вода яких може використовуватися для зрошення. У районах з посушливим кліматом для забезпечення потреб рослин у воді здавна створюються зрошувальні системи. У деяких країнах зрошується більше половини всієї орної землі (табл. 3.2).

Таблиця 3.2.

Площа зрошуваних земель у різних країнах світу за станом на 1985 р.

Водозабезпеченість атмосферними опадами в Україні задовільна, а в північних районах ще краща, є великі ріки та водосховища. Усього в країні 1057 водосховищ та 27 тисяч ставків. Найбільші водосховища - Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське, Дніпродзержинське.

Використання ресурсів у сільському господарстві здійснюється відповідно до екологічних законів, згідно з якими отримання багатьох видів ресурсів (поживних речовин, води та ін.) відбувається шляхом вилучення з біогеохімічних циклів. Цей процес особливо масштабний щодо поживних речовин - азоту, фосфору, калію та ін.

Наприкінці XX століття головним видом добрив стали синтетичні мінеральні речовини. Цей вид добрив буквально викликав революцію в землеробстві. Світове виробництво добрив безперервно зростає. У 1960 році їх вироблялося 30 млн. тонн, у 1970 - 71 млн. тонн, у 1983 - 124 млн. тонн, у 1992 - 146 млн. тонн, а до 2000 року обсяги виробництва за прогнозами перевищать (?) 300 млн. тонн (В.Л. Коеда, 1975).

Україна нарощувала використання мінеральних добрив дуже інтенсивно. У період з 1960 до 1970 року на 1 га посіву їх припадало в середньому 46 кг, а в. 1985-90 рр. - уже 146,8 кг. На душу населення вносилося 85 кг добрив на рік. Повнота використання корисних речовин з добрив невелика. Так, з нітратних і амонійних добрив засвоюється тільки 40% азоту, а з органічних - не більше 20%. До того ж погане зберігання, порушення норм і термінів внесення добрив приводять до їх вимивання за межі агроекосистем із забрудненням водойм нітратами і фосфором.

4. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агротех»

ДІЯЛЬНІСТЬ.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агротех» розпочало свою діяльність 3 березня 2004 року.

Основною діяльністю товариства є надання послуг по збиранню врожаю зернових культур, соняшнику, рапсу, гречки, гірчиці та інших культур.

Також СТОВ «Агротех» надає послуги у рослинництві, надає послуги сільськогосподарською технікою разом з обслуговуючим персоналом, надає послуги з вирощування зернових, технічних та інших сільськогосподарських культур, займається овочівництвом.

СТОВ «Агротех» займається оптовою торгівлею сільськогосподарською продукцією і промисловими товарами, а також посередницькою діяльністю

ТЕХНІКА.

Сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю «Агротех» для надання послуг по збиранню врожаю зернових культур, соняшнику, рапсу, гречки, гірчиці та інших культур використовує комбайни "Джон-Дір 9500".

Американська компанія "Джон-Дір" входить до пятірки кращих виробників комбайнів і сільськогосподарської техніки у світі. При збиранні врожаю за допомогою цих комбайнів втрати врожаю є мінімальними.

Статистика.

Забезпеченість насінням

За станом на 1 лютого 2007 року було в наявності 1,033 тис. тонн насіння ярових зернових і зернобобових культур (без обліку кукурудзи і страхових фондів). Даний показник незначно - на 0,1% - нижче торішнього.

Зокрема, запаси насіння ярового ячменю в аграріїв складають 2,1 тис. тонн, що трохи перевищує показник 2007 року (1,6 тис. тонн). Запаси насіння гречки в порівнянні з минулим роком зменшилися на 10,8% - до 0,1 тис. тонн, проса - на 20% . Забезпеченість сільгосппідприємств насінням зернобобових залишилася на рівні 1 лютого 2007 року - 5,7 тис. тонн.

Згідно даним Держкомстату, на 1 лютого ц.р. в аграріїв було в наявності 2,14 тис. тонн насіння кукурудзи .

У страховому фонді насіння ярових зернових (без кукурудзи) до початку лютого 2008 р. нараховувалося 15,6 тис. тонн (на 7% менше показника 2007 р.).

5. Шляхи розвитку рослинництва України

Стратегія розвитку АПК України має бути підпорядкована одній меті - ефективному забезпеченню потреб населення в продуктах харчування та реалізації експортного потенціалу регіонів зон держави. Важливу роль у розробці стратегії відіграє прогнозування, роль якого, як відзначає В.М. Нелеп [2], полягає не в розв'язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань із діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство в перспективі, імовірних методів, строків і результатів їх розв'язання різними способами, оцінка ефективності того чи іншого варіанта. Його роль полягає також у тому, що б значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану. Цими методологічними підходами ми й керувалися в нашій роботі.

У нинішніх умовах особливого значення набуває зернопродуктовий комплекс, який розв'язує стратегічне завдання щодо забезпечення населення хлібом, а тваринництва - зернофуражними ресурсами. Сучасна аграрна політика спрямована на стабільне виробництво зерна - 35 - 40 млн т на рік.

Для виконання цього завдання урядом, разом із науковими, підприємницькими та банківськими структурами розроблено державну програму “Зерно”. Остання виходить із того, що зернове господарство як нині, так й у майбутньому має займати пріоритетне місце в економіці держави. Звідси визначається й рівень виробництва зерна, який би задовольнив потреби внутрішнього ринку і забезпечив зростання експортного потенціалу країни.

В основу розробки прогнозу розвитку зернової галузі в аграрних підприємствах покладено такі передумови:

· переведення на нову технологічну основу вирощування зернових культур за рахунок поступового нагромадження аграрними товаровиробниками необхідних матеріальних ресурсів;

· інтенсифікація виробництва зерна та його раціональне розміщення у регіоні по мікрозонах і типах господарств.

Прогнозні показники виробництва зернових культур в Київській області на 2002-2010 рр.

Основною продовольчою зерновою культурою у столичному регіоні, як і в зоні Лісостепу, й надалі буде пшениця, обсяги виробництва якої передбачається збільшити до 1209 тис. т. Серед фуражних культур, крім ячменю, передбачається розширити площу під кукурудзу на зерно.

Щоб одержати потрібну кількість товарного зерна кукурудзи, необхідного для забезпечення переробної промисловості сировиною і громадського тваринництва кормами, площі посіву цієї культури планується збільшити до 35 тис. га.

Сучасний стан зерновиробництва потребує вдосконалення цінових відносин на ринку зерна, яке має здійснюватися в напрямі узгодження економічного результату на всіх етапах одержання та переробки зерна на кінцевий продукт споживання з тим, щоб не допустити зменшення попиту і дестабілізації цінової ситуації.

На особливу увагу заслуговує також галузь цукробурякового виробництва. Дуже відчутний спад тут розпочався з 1995 року, тобто з періоду, коли почала інтенсивно діяти давальницько - бартерна схема.

Відмінивши систему державних замовлень на цукрові буряки та цукор, держава фактично зняла з себе відповідальність за подальший розвиток галузі, надавши відповідним товаровиробникам повну свободу дій із передачею необхідного права власності на вироблену продукцію. Звільнення від державної опіки і відповідно від адміністративного диктату повинно було б, на думку ряду вчених, відкрити економічний простір для успішного функціонування цукробурякового виробництва на засадах ринкового саморегулювання. Але результати виявилися різко відмінними від прогнозованих, а вся галузь - неспроможною ефективно працювати в нових умовах господарювання.

Сільське господарство в нашій державі розглядається як галузь-донор, що допоможе вийти українській економіці із кризи, це по - перше. По - друге, основний “удар” у політиці західних держав щодо підтримки виробників цукрових буряків і цукру падає на рядових споживачів продукції цих країн. За рахунок підтримки монопольно високих цін у середині країни (6 - 8 дол. за 1 кг цукру) субсидується експорт цукру за низькими світовими цінами, тим самим збільшуючи наявність на зовнішньому ринку вільного цукру й знижуючи, таким чином, ще більше світові ціни. Тобто рядові платники податків змушені платити ще один непрямий податок (на цукор). Але для них це проходить малопомітно, оскільки витрати на харчування досить стабільні у споживачів і становлять 20 - 20% споживчого кошика. До того ж заробітна плата середнього українця в 2000 разів нижча.

По-третє, в Україні, виходячи із стану економіки на нинішній день, немає матеріальних можливостей для впливу на ситуацію щодо підтримки цукробурякового виробника з метою його ефективного функціонування.

По-четверте, стан та ефективність виробництва цукрових буряків і цукру в нашій державі значною мірою відстають від економічно необхідного рівня. Якщо фермери західних країн стабільно одержують урожай цукрових буряків у середньому 500 - 600 ц/га, в Польщі - 400 - 450, то у нас - лише 150-170 ц/га. З кожних 100 кг цукру, який міститься в буряках, європейські заводи виробляють 80, а українські - 70 кг. Тому вважаємо, що передусім потрібно шукати резерви поліпшення стану справ у різкому підвищенні ефективності цукробурякового виробництва як стратегічної галузі економіки країни.

Висновки

Традиційне сільське господарство має прості пріоритети: максимальний врожай за найменших витрат праці й повного ігнорування можливої деградації природного середовища.

У XXI століття людство ввійшло з усвідомленням двох важливих положень. Це концепція продовольчої безпеки й концепція ємності природного середовища, що забезпечує виживання людства. Продовольча безпека являє собою суспільно-технологічну систему, покликану забезпечити виробництво продуктів харчування в кількості, достатній для будь-якої окремо взятої країни і людства в цілому. Забезпечення продуктами харчування відповідно до медичних норм, гарантована продовольча безпека є завданням уряду будь-якої держави. Природно, що чисельність населення при такому підході, який виключає голод, не може бути нескінченно великою. Ця чисельність визначається ємністю природного середовища, тобто наявністю території, природних ресурсів і технологічних засобів для виробництва продуктів харчування. Таким чином, як планета в цілому, так і окремі її регіони мають певну ємність виживання як гранично допустиму чисельність народонаселення, яку можна забезпечити продовольством при раціональному користуванні природними ресурсами.

Таке раціональне сільськогосподарське користування розуміють як тривале збереження для нащадків природного середовища в невиснаженому і не забрудненому відходами і токсикантами стані. Воно веде до необхідності дотримання вимог екології при виробництві продуктів харчування. Екологічний імператив на початку XXI століття стає провідним критерієм оцінки рослинницьких і тваринницьких технологій.

Продовольча безпека містить у собі не тільки достатню кількість продуктів харчування, але й достатню їх якість. Продукти харчування повинні бути цілком безпечними для здоров'я. У даний час ця вимога найчастіше не витримується.