Закономірності розміщення продуктивних сил

15

План

Вступ

Закономірності розміщення продуктивних сил.

Вплив природних, політичних, економічних і екологічних факторів на розміщення продуктивних сил:

а) природні фактори;

б) політичні фактори;

в) економічні фактори;

г) екологічні фактори.

Висновки

Література

Закономірності розміщення продуктивних сил

Розвиток науки і практики в галузі розміщення продуктивних сил вимагає все більш глибокого вивчення найважливіших категорій - об'єктивних закономірностей, принципів та факторів розміщення продуктивних сил на основі діалектичного світогляду.

Якщо закономірності висловлюють об'єктивну реальність у розміщенні суспільного виробництва, то принципи є відображенням цих закономірностей у господарській політиці держави.

Сучасний стан наукових досліджень дозволяє сформулювати загальні закономірності розміщення та територіального розвитку суспільного виробництва.

1. Нерозривний зв'язок між розміщенням продуктивних сил і розвитком економічних районів.

2. Розвиток економічних районів, що забезпечує раціональне використовування виробничих фондів, природних і трудових ресурсів з метою підвищення продуктивності суспільної праці.

3. Науково обґрунтована спеціалізація економічних районів на основі суспільного поділу праці.

4 Комплексне і пропорційний розвиток господарства в економічних районах у поєднанні з їх раціональної соціалізацією.

5. Раціональна спеціалізація міжрайонних економічних зв'язків.

Найбільш загальною закономірністю розвитку економічних районів є нерозривний зв'язок цього розвитку з територіальним розміщенням і рівнем виробництва і споживання матеріальних благ.

Жодна галузь промисловості та сільського господарства, жодне підприємство не може розвиватися з достатньою ефективністю, не розміщуючись в такому районі або пункті країни, де є для них найбільш сприятливі умови. Але, будучи розміщеному в тому чи іншому економічному районі, підприємство даній галузі шляхом комбінування і кооперування зв'язується з підприємствами інших галузей цього ж економічного району. Взаємозв'язку між народним господарством країни та її економічними районами висловлюють пропорції між цілими частками підприємств і залежать від рівня розвитку продуктивних сил.

У розвитку продуктивних сил велику роль грає громадський розподіл праці в різних його формах, у тому числі і територіальний поділ праці. Територіальний поділ праці є однією з найважливіших форм суспільного поділу праці і являє собою спеціалізацію різних районів країни і тієї чи іншої галузі промислового або сільськогосподарського виробництва або одночасно на ряді галузей.

Серед основних факторів велике значення для територіального поділу праці має диференційованість природних умов, географічний розподіл природних ресурсів, чисельність і щільність населення, його трудовий досвід, економіко-географічне положення країни та окремих її частин. Територіальний поділ праці безперервно розвивається, в результаті утворюються нові райони, в яких робітниче населення спеціалізується на певних видах виробництва.

Кожен економічний район відрізняється не тільки своєю спеціалізацією в загальноросійському масштабі, але й галузевою структурою господарства. Порушення необхідних при даному рівні розвитку продуктивних сил пропорційності між галузями господарства в даному економічному районі, уповільнює його розвиток і викликає нераціональні міжрайонні перевозки сировини, палива і готової продукції по всій країні. Пропорційний розвиток економічних районів має передбачати ці особливості.

У розвитку територіального поділу праці спостерігається об'єктивна закономірність. У міру підвищення рівня розвитку виробничих сил зростає число економічних районів, що виробляють однойменну продукцію, і питома вага літніх районів у виробництві цієї продукції, як правило, знижується при безперервному зростанні її обсягу.

Розглядаючи питання про поділ праці між районами, необхідно підкреслити значення систематичного поліпшення структури господарства в середині республік і районів. Процес цього поліпшення повинен бути безперервний і добре збалансований. Оптимальна структура пропорцій між галузями виробництва в тому чи іншому районі дозволяє сформувати ефективний російський ринок і виключити нераціональні транспортні витрати.

Необхідність суворого дотримання пропорційності у розвитку господарства і завчасного запобігання господарських диспропорцій має саме безпосереднє відношення і до збалансованого розвитку економічних районів. Оптимальні пропорції в народному господарстві всієї країни неможливі без раціональних пропорцій в економічних районах.

Якщо закономірності висловлюють об'єктивну реальність в області розміщення суспільного виробництва, то принципи є відбиттям закономірностей в економічній політиці держави.

Виходячи з об'єктивних закономірностей і спільних завдань розміщення виробництва слід виділити наступні загальні принципи:

1) наближення виробництва до джерел сировини, енергії, палива і до районів споживання продукції;

2) першочергове освоєння та комплексне використання найбільш ефективних видів природних ресурсів;

3) ефективне розміщення продуктивних сил по території країни;

4) реалізація переваг та економічних вигод міжнародного поділу праці в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Вплив природних, економічних, політичних та екологічних факторів у розміщенні продуктивних сил.

Природні чинники.

Коли мова йде про роль природних ресурсів та природних умов у розвитку територіального поділу праці, необхідно мати на увазі дві особливості. Одна з них полягає в тому, що ряд природних ресурсів є не повсюдно, а в обмеженому числі районів (алмази, нікель, мідь). Друга за лягає у тому, що цілий ряд природних ресурсів є в багатьох районах, але найбільш ефективно розробляти ці ресурси можна в невеликому числі районів.

Багато галузей добувної промисловості можуть розвиватися лише в тих районах, де є досить великі запаси відповідних природних ресурсів, доступних для їх господарського використання при сучасному рівнях не розвитку продуктивних сил, транспорту і т.д. Наприклад, величезний Тунгуський вугільний басейн поки що не використовується через недоступність його освоєння в силу транспортно-географічного положення і суворих кліматичних умов.

Коли мова йде про принцип наближення до джерел сировини, необхідно враховувати, що концентрація промисловості і збільшення розмірів підприємств вимагають наявності значних джерел сировини і палива, щоб забезпечити потреби цих підприємств на весь амортизаційний період. При цьому видобуток сировини і палива та доставка їх потреби телям повинні бути ефективні (здійснені з найменшими витратами).

Не маловажну роль грає принцип першочергового освоєння і комплексного використання ефективних видів природних ресурсів за рахунок освоєння нових територій. Це викликано посиленням нерівномірності територіального розподілу ресурсів і ускладненням гірничо-геологічних і економіко-географічних умов їх розвідки та експлуатації в деяких гірничодобувних центрах. Наявні запаси великих родовищ корисних копалин в багатьох освоєних районах виснажуються, тому в господарський оборот все більше залучаються ресурси Півночі.

Однак важкі природно-кліматичні умови, брак робочої сили, відносно низький рівень розвитку важкого транспорту серйозно ускладнюють і здорожують освоєння регіону. Значною мірою через це позначилося різне зростання в країні витрат на пошуки, освоєння та транспортування сировини, охорону навколишнього середовища.

На Півночі знаходяться великі прогнозні і вивчені запаси газу і нафти, найбільші вугільні басейни: (Таймирський, Евенкійський, Чукотський автономний округ на заході Якутії Тунгуський, Ленський, Південно-Якутський і Печорський).

Багатий Північ кольоровими і благородними металами. Величезні лісові ресурси Півночі складають понад 40% усіх запасів лісового фонду Росії. На територію регіону доводиться понад 80% запасів прісної води, а також основна частина потенційних гідроенергоресурси багатоводних се вірних річок, значні запаси риби, морського і хутрового звіра.

Однак експлуатація природних багатств на Півночі відбувається в екстремальних умовах, що проявляються в суворому кліматі, низькій заселеності і слабкій господарській освоєності зони, нерозвиненій транспортній системі. Характерними особливостями природними Півночі є низькі температури повітря, тривалість зимового періоду до 300 днів, панування вічної мерзлоти. Вплив суворих природних умов позначається на трудових витратах і підвищені витрат на життєзабезпечення людини. Природні умови ускладнюють і здорожують всі види робіт на відкритому повітрі, потребують спеціальних машин і технічних засобів.

Водні ресурси при сучасному рівні розвитку продуктивних сил - виключно важливий чинник не тільки для водомістких галузей промисловості (хімічна, електроенергетика, чорна та кольорова металургія, целюлозно-паперова), але також і для сільського господарства, розвитку міст.

Фактично водогосподарський баланс відображає лише співвідношення водозабору і сумарного стоку.

Політичні фактори

Будь-який етап розвитку теорії і практики в галузі продуктивних сил характеризується підвищеною увагою до питань ефективності, до економічного обґрунтування вибору районів і пунктів для нових підприємств як об'єктів для розширення і реконструкції, до встановлення територіальних пропорцій і міжрайонних зв'язків, до обґрунтування комплексного розвитку районів і формування територіально-виробничих комплексів і промислових вузлів.

Економіка ставить особливі вимоги до програмування і управління, підвищення його обґрунтованості, націленості на його кінцеві результати, на посилення комплексності, на краще відображення в ньому народногосподарських інтересів.

В даний час велика увага приділяється необхідності комплексного, системного підходу взагалі і зокрема при вирішенні питань розміщення навіть окремих підприємств.

За період 1992-1996гг. Відбулися разючі зміни в галузі економічних відносин між Росією і країнами Заходу. Зовнішньоекономічний зв'язок створює сприятливі можливості використання природних багатств і товарів.

Після розпаду СРСР однією з важливих форм співпраці стали сполучні підприємства. Вони створювалися на території колишніх союзних республік за участю інших держав (США, Німеччини, Франції, Італії, Бельгії та ін.). На території Росії до 1996р. було сформовано понад 3000 спільних підприємств, на Україні - 250, у Казахстані - 50 і т. д.

Важливу роль грає і така нетрадиційна форма зовнішньоекономічних зв'язків, як спорудження великих промислових підприємств на компенсаційній основі. Надані іноземні кредити для закупівлі комплексного обладнання, передової технології для будівництва підприємстві на території країни потім компенсуються поставками кредиторам того продукту, який виробляє побудований об'єкт протягом певного часу.

Піднесенню господарства Росії в умовах ринкової економіки може сприяти створення зон вільного підприємництва. Така форма зовнішньоекономічної діяльності, як показує досвід Китаю і Туреччини, приносить чималий успіх.

Вільні економічні зони сприяють розвитку окремих територій. У них надається пільговий режим для іноземного капіталу з метою залучення інвесторів. В результаті зона отримує переваги для структурної перебудови своєї економіки, розширення експортного потенціалу, вирішення проблем соціально-економічного розвитку. Такими Калінінградська, Сахалінська, Читинська область райони міст Санкт-Петербурга, Виборга і порту Находки. Але на вступ іноземного капіталу в ці зони впливає політична нестабільність в Росії.

Незважаючи на розвиток різних форм зовнішньоекономічної діяльності, визначальним чинником у міжнародному поділі праці є зовнішня торгівля. Однак питома вага Росії у світовому товарообігу не перевищує 2%, імпорт же продовольства становить бо леї 60%, а машин і устаткування-40% її потреби. Ці негативні тенденції загрожують економічній самостійності Росії.

Економічні чинники.

До економічних чинників відносяться населення і трудові ресурси, існуючий виробничий апарат, інфраструктура, а також агломераційний ефект, що відображає вплив різних економічних факторів при високій їх територіальної концентрації.

Під фактором населення і трудових ресурсів розуміється не тільки територіальна диференціація чисельності населення і трудових ресурсів, але і відмінність в кваліфікації управлінських, інженерно-технічних робітників кадрів, рівень розвитку загальної та професійної культури, науки, національно-психологічні особливості населення та ін.

Якісна характеристика населення і трудових ресурсів, їх територіальна диференціація залежить від внутрішньорайонних факторів, особливо від розмірів міських поселень і структури господарства.

Виробничий апарат має великий вплив на розміщення продуктивних сил, перш за все завдяки економічній ефективності реконструкції та розширення діючих підприємств. У поняття «виробничий апарат» включається не тільки основне виробництво, але і бази будівельної індустрії, спеціалізовані ремонтні підприємства, складське господарство і т.д. Вплив існуючих будівельних баз на прийняття рішення про розміщення промислових підприємств іноді є визначальним.

Інфраструктура (будівлі, споруди, житловий фонд, внутрішньо транспорт, дороги, мости, інженерні мережі, ТЕЦ та ін., забезпечує функціонування основного виробництва на даній території, але не входить до складу промислових підприємств.

Територіальні відмінності в інфраструктурі виразно проявляються на внутрішньорайонної рівні, але дуже незначно на міжрайонному.

Висока територіальна концентрація низки економічних чинників розміщення і певна їх комбінація створюють агломераційний ефект, який і сучасних умовах відіграє вирішальну роль при розміщенні галузей обробної промисловості.

Це пов'язано з тією обставиною, що економічні фактори розміщення носять в більшості міжгалузевий характер, відрізняються малою рухливістю і виключно високою вартістю і тривалими термінами їх створення. Міжгалузевий характер частини виробничого апарату і майже всієї інфраструктури забезпечує можливість істотного зниження витрат цих факторів на одиницю виробничої та невиробничої видів діяльності у разі їх високою просторовою концентрації.

Не менш важливі для виникнення агломераційного ефекту взаємний обмін кваліфікованими кадрами, а також велика можливість надходження їх з різних навчальних закладів, використання науково-технічних досягнень, культурної спадщини.

В умовах територіальної концентрації різноманітних промислових підприємств відбувається скорочення транспортних витрат на постачання сировини, напівфабрикатів та готової продукції.

Інша ситуація складається, коли концентрація промисловості здійснюється на базі видобутку та використання природних ресурсів. У цьому випадку виникає технологічна та економічна необхідність просторової концентрації різних технологічних стадій виробництва, яка призводить до створення промислових комплексів. До таких комплексів можна віднести нафтохімічні, електрохімічні, чорної і кольорової металургії, лісопереробні та ін.

Отже, агломераційний ефект і технологічне комбінування відносяться до економічних факторів розміщення, більше того, є основною формою їх впливу на розміщення промисловості.

Простір або взаємне розташування в просторі всіх економічних та природних умов відіграє особливу роль як фактор розміщення. Простір долається за допомогою транс порту і впливає на розміщення продуктивних сил через відповідний рівень транспортних витрат.

Економічні райони за рівнем територіальних витрат на паливо діляться на три групи. До першої групи входять Західно-Сибірський і Східно-Сибірський економічні райони. До другої групи належать райони із середнім рівнем витрат: Поволзький, Уральський, Дальнєвосточний, Північний і Північно-Кавказький. До третьої групи, де найвищі витрати по паливу, слід віднести Північно-Західний, Центральний, Волго-В'ятський, Центрально-Чорноземний район і область Калінінграда. Якщо взяти витрати на паливо в першій групі за одиницю, то в другій вони складають 2-2,5, а в третій - 3-5.

Однак існує значна група мінерально-сировинних ресурсів повсюдного розповсюдження, наприклад багато видів ресурсів для виробництва будівельних матеріалів. Навіть у тих випадках, коли витрати на їх видобуток мають деяку порайонну диферентацію, вона виявляється значно меншою, ніж величина міжрайонних транспортних витрат на їх перевезення.

Екологічні фактори

Особливу роль при розміщенні продуктивних сил на сучасному етапі економічного розвитку грає група екологічних факторів, так як вона безпосередньо пов'язана з бережливим використанням природних ресурсів і забезпеченням необхідних життєвих умов для населення.

Напружена екологічна ситуація склалася в Росії за останні 20 років. Незважаючи на зниження викидів забруднюючих речовин в атмосферу, пов'язане головним чином зі спадом промислового виробництва, триває інтенсивне забруднення навколишнього середовища. Сильне забруднення водойм, що перевищують допустимі норми в 100 і більше разів, спостерігається у Свердловській, Пермській, Челябінської Оренбурзької, Мурманській, Кемеровській і Калінінградської областях. Тільки 15% городян проживає на території з рівнем забруднення атмосфери, який відповідає гігієнічним вимогам.

Рівень забруднення атмосферного повітря від стаціонарних джерел зберігається на високому рівні. Особливо в європейській частині Росії (близько 65% промислових викидів) навколо великих міст. Щорічно величина атмосферних викидів становить 50 млн.т., з них 28 млн.т. є часткою стаціонарних забруднень і 22 млн.т. часткою автотранспорту.

Рівень забруднення повітря оцінюється на підставі ГДК (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у певних обсягах повітря).Перевищення ГДК відзначається в 337 містах Росії, в тому числі в 55 містах - більш ніж у 5 разів, в 83 містах - у 10 разів, в 9 містах - у 50 разів, у 171 місті - в 2-3 рази.

Споживання води в Росії складає 112 куб.км (2,8% середньорічного сумарного стоку).У промисловості водоспоживання на 22% задовольняється за рахунок забору води та природних водосточників і на 78% - за рахунок оборотного і повторно-послідовного водопостачання.

Природні води піддаються антропогенному забрудненню в результаті скидання у відкриті вододжерела і закачування під землю забруднених і сільськогосподарських стоків. Найбільш поширеними загрязнюючими речовинами в вододжерел є нафтопродукти, феноли, з'єднання міді, цинку, лігнін, анілін, формальдегіди та ін..

На одного жителя Росії доводиться на рік 520 куб.м стічних вод, з яких 370 куб. м (71%) представляють собою забруднені води. Рівень очищення стічних вод в Росії дуже низький. Навіть у водах, що пройшли біологічну очищення, містяться нітрати і фосфати, які гублять живі організми. Найбільш забрудненою з великих річок Росії є Волга, в яку щорічно скидається 0,3 млн.т органічних речовин, 18тис.т нафтопродуктів, більш 100тис.т амонійного азоту.

Несприятливе становище склалося в басейні річки Обь. На значних ділянках річки Об і її притоки Іртиш, Томь, Тобол, Тура оцінюються як "брудні" і "дуже брудні". Води басейну ріки Єнісей інтенсивно забруднюються нафтопродуктами, фенолами та ін.. Більше 60% стічних вод припадають на Ангару, по берегах якої розташовані круп ІНШІ промислові підприємства.

У басейн озера Байкал щорічно скидається зі стічними водами 26тис.т сульфату, 18тис.т хлоридів, 1тис.т нітратів, 170т фосфату, близько 1т фенолів.

В умовах дефіциту поверхневих вод та їх забруднення в ряді регіонів Росії важливу роль як джерело водопостачання мають підземні води. З них 75% витрачаються на господарсько-питне водопостачання, 21% - на потреби промисловості і 45% - на зрошення земель і обводнення пасовищ. Підземні води, особливо води верхніх водоносних горизонтів, піддаються сильному забрудненню: виявлено 760 вогнищ забруднення підземних вод, до їх числа входять 70 питних водозаборів, розташованих у містах Уфа, Тула, Орел, Тамбов і ін.. Джерелами забруднень підземних вод служать нафтові та газові промисли, підприємства гірничодобувної промисловості, відвали хімічної промисловості та інтенсивність забруднення підземних вод, яка коливається в межах 10 - 100 разів більше допустимих норм (33%) і в 100-150 разів (12%).

Земельні ресурси - головне надбання країни. Земельний фон Росії найбільший в світі - 1707млн.га. Ґрунтовий покрив країни піддається інтенсивній вітровій та водній ерозії. На зрошуваних землях, які займають 6,3 млн.га (4,9% загальної площі ріллі), відбувається засолення ґрунтів. Всього з різних причин до цього часу вже не використовуються 200 тис .га зрошуваних земель.

Нераціональне використання мінеральних добрив та засобів з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур призводить до забруднення сільськогосподарських угідь та оточуючих їх природних комплексів.

Велику роль для здоров'я населення і стану навколишнього середовища представляють накопичені в ґрунтах токсичні речовини з промислових відходів.

Сучасний стан природного середовища в Росії характеризується як кризовий, однією з основних причин цього є невідповідність між масштабами та спрямованістю біогеохімічних циклів в біосфері Землі і соціально - економічного розвитку. Ці завдання неможна вирішувати без створення сучасної системи управління природокористуванням, яка повинна адекватно реагувати на зміну якості навколишнього середовища.

Система управління природокористуванням повинна забезпечити вирішення екологічних проблем за рахунок гнучкого поєднання всіх її рівнів: глобального, регіонального та лісового. Регіональна система управління природокористуванням при підпорядкованості національним інтересам, які створюють умови її функціонування, має свої цільові установки, до числа яких належать оптимізація природокористування, визначення лімітів вилучення природних ресурсів, визначення параметрів гранично допустимих екологічних навантажень на природні екосистеми, поліпшення показників здоров'я населення, коректування концепції соціально - економічного розвитку з урахуванням екологічних пріоритетів.

Висновок

Більш глибокого вивчення вимагає розвиток науки і практики в галузі розміщення продуктивних сил. Однак, у нашій економічній літературі цим методичним проблем ще не приділяється належної уваги. Більш того, зустрічається неправильне розуміння суті цих найважливіших категорій (об'єктивних закономірностей, принципів та факторів розміщення продуктивних сил на базі діалектичного світогляду), їх співвідношення, як найбільш загальних понять в науці про розміщення продуктивних сил. Їх нерідко змішують. Це ускладнює розробку теоретичних і методологічних проблем у цій галузі економічної науки.

Література:

1. Вавілова Є.В. - Економічна географія і регіоналістика - навчальний посібник. - М., 1999. 

2. Російський економічний журнал № 1 - 2000р.

3. Економічна географія Росії, підручник. - М., ІНФРА-М/2002.