Агропромисловий комплекс Сполучених Штатів Америки

Реферат

Агропромисловий комплекс Сполучених Штатів Америки

Сільське господарство США відрізняється високим рівнем розвитку, великими обсягами та різноманітністю продукції, що становить приблизно ¹ / ₄загальносвітовій.У тому числі США виробляють понад ² /₅ світової продукції сої та кукурудзи (рис. 189), до ¹ / ₃фуражного зерна, сорго, м'яса птиці і сиру, близько ¹ / ₅бавовни, цитрусових і яловичини, ¹ / ₇ коров'ячого молока та яєць, ¹ / ₁₀ вершкового масла, свинини, свіжих фруктів.

Рис. 1. Частка США у світовому виробництві та експорті сільськогосподарської продукції

Формування агропромислового комплексу почалося в США ще до Другої світової війни, а завершилося в повоєнне десятиліття. США - перша країна західного світу, в якій в таких великих масштабах відбулося зрощення сільського господарства з промисловістю та іншими галузями, що призвело до утворення АПК, системи агробізнесу. Наприкінці 1990-х рр.. в системі АПК було зайнято 18% економічно активного населення країни, а продукції він давав на 1 трлн долл. Однак про високий рівень його розвитку в США говорить не тільки це, але й показники, що характеризують структуру АПК.

Ще з кінця XIX ст. і особливо в першій половині XX ст. генеральним напрямком змін у галузевій структурі АПК стало збільшення частки несільськогосподарських I і III сфер АПК при відповідному зменшенні II (сільськогосподарської) сфери. До початку 1990-х рр.. частка I і III сфер в загальній вартості продукції АПК перевищила вже ⁴ / _5.Ця тенденція пояснюється закономірностями розвитку всієї економіки США, поглибленням суспільного і територіального поділу праці, перерозподілом функцій між трьома сферами АПК, яке ми далі розглянемо.

До I сфері АПК належить створення предметів та засобів виробництва для сільського господарства - машин, хімікатів, насіння і т. д.На початку 1990-х рр.. на цю сферу доводилося 13% зайнятих в АПК США і 14% вартості його продукції.

США першими серед економічно розвинутих країн перейшли до машинної стадії розвитку сільського господарства. Механізація - перш за все тракторизації - Цієї галузі почалася ще в 1930-х рр.. На початку XXI ст. в ній працювало 4,7 млн тракторів (середня потужність реалізованих на американському ринку тракторів - 75 кВт), 3,4 млн вантажних автомобілів, 660 тис. зернових комбайнів. Отже, на одного постійного працівника цієї галузі припадало по 1,3 трактора і по 1 вантажному автомобілю. Постачанням машин для сільського господарства в США займаються понад 1,5 тис. компаній, але основну частину цих поставок забезпечує невелике число великих фірм.

Хімізація сільського господарства США в широких масштабах почалася в 1950-х рр.. У наш час ця галузь щорічно отримує приблизно 20 млн т мінеральних добрив.До складу I галузі входить також комбікормова промисловість. У США 10 тис. комбікормових заводів, які постачають складні кормові суміші та мінерально-вітамінні добавки. Словом, галузі I сфери забезпечують сільське господарство США всіма основними елементами його матеріально-технічної бази. Вони також концентрують більше ¹ / ₂ усіх наукових досліджень в галузі сільського господарства, надання значної частини різноманітних інформаційно-консультативних послуг.

Останнім часом у сільському господарстві США все ширше застосовується автоматизація. Можна говорити також про початок переходу АПК до більш високої біотехнологічної стадії. Вже в 2001 р. площі, засіває генетично модифікованими культурами, зросли майже до 40 млн га. Більше половини вирощуваної в США сої і майже чверть кукурудзи вирощуються саме таким способом. Що ж стосується зернових, то застосування методів генної інженерії в деяких випадках забезпечує підвищення їх врожайності на 40-60%.Настільки ж швидкими темпами зростає в США застосування гормональних добавок у тваринництві.

До II сфері АПК відноситься саме виробництво сільськогосподарських продуктів, або власне сільське господарство. Про частці цієї сфери можна судити за наступними показниками. У 2005 р. в сільському господарстві та суміжних з ним галузях було зайнято близько 2% економічно активного населення країни. У структурі самого АПК з зайнятості та по валовій продукції частка II сфери становила відповідно 16 і 12%.До 2007 р. частка сільського господарства у ВВП знизилася до 1%.

Проте таке скорочення частки зовсім не означає зменшення виробництва. Досить сказати, що з 1950 р. до початку 1990-х рр.. обсяг продукції сільського господарства США виріс в 1,8 рази, а продуктивність праці в ньому зросла в б разів. Одночасно дещо змінилися структурні пропорції сільського господарства, в якому традиційно домінувало тваринництво. Починаючи з середини 1970-х рр.., Коли під час світової продовольчої кризи ціни на рослинницьку продукцію і особливо на зерно помітно піднялися, рослинництво США, в значній мірі орієнтоване на експорт, стало розвиватися швидше. У результаті співвідношення між рослинництвом і тваринництвом вирівнялась або навіть намітився деякий перевага рослинництва. Але при цьому не можна забувати, що більше ² / ₃ усього виробленого в країні зерна згодовується худобі і ¹ / ₂ її території використовується для вирощування кормового зерна і як пасовищних угідь.

Важливим синтетичним показником успіхів сільського господарства США можуть служити наступні дані. У 1900 р. одна людина, зайнятий у сільському господарстві, забезпечував продовольством 4 несільськогосподарських споживачів, у 1935 р. - 10, в 1950 р. - 27, в 1970 р. - вже 73, а в 1995 р. - 129 споживачів.

Основний тип сільськогосподарського підприємства США - капіталістична ферма, що виробляє основну частину продукції на продаж. Переважають сімейні ферми, які складають більше 90% від загального числа сільськогосподарських підприємств і виробляють майже 93% валової продукції галузі. Велика частина таких сімейних ферм припадає на індивідуальні ферми, хоча поряд із ними є також сімейні корпорації та партнерства. Інша частина продукції виробляється несімейні акціонерними компаніями.

Як правило, кожна сімейна ферма укладає контракт з тією чи іншою компанією в системі агробізнесу. Компанія постачає ферму машинами, добривами, насінням, забезпечує науково-методичні консультації. Але вона ж вказує фермеру точні терміни здачі продукції, її розміри і якість. Запізнення з термінами поставок або невиконання завдань за якістю загрожує йому розривом контракту і повним розоренням.

Одним з найбільш яскравих прикладів агробізнесу США може служити бройлерні господарство. Воно включає в себе інкубатори і підприємство з забою та обробленні птиці, що належать великим фірмам. Ці фірми укладають контракти з власниками ферм на постачання кукурудзи, соєвих бобів для виробництва комбікормів, надають їм кредити, а іноді і техніку. З власниками інших ферм укладаються контракти на поставку яєць для інкубаторів. Потім одноденні курчата з інкубаторів передаються на відгодівельні птахоферми, де ручна праця майже не застосовується: підігрів приміщень, цілодобове освітлення, подача кормів повністю механізовані. Завдяки цьому багато фермерів можуть здійснювати догляд за 50-60 тис. курчат. Через сім тижнів працівники фірми забирають курчат і відвозять їх на птахофабрики. Там відбувається обробка, охолодження і упаковка бройлерів. Щорічно їх виробляють приблизно 5млрд. У середині 1980-х рр.. споживання бройлерів на внутрішньому ринку США досягла 25 кг на 1 людину в рік. Вони забезпечували приблизно 30% всіх поставок м'ясних продуктів.

Загальне число сільськогосподарських ферм у США постійно зменшується. У 1930 р. їх налічувалося 6,5 млн, в 1950 - 5, б млн, у 1970 - 3,8 млн, в 1990 р. - 2,1 млн, а в кінці 1990-х рр.. - Менш ніж 2 млн. Але при цьому середня величина однієї ферми збільшилася з 57 га в 1930 р. до 190 га в 1990 р., а обсяг товарної продукції зріс до 70 тис. дол

Проте це усереднені показники для країни. Насправді ж головну роль відіграють великі ферми, які складають 15% від загального числа ферм, але дають більше 70% всієї сільськогосподарської продукції. В середньому одна така ферма в своєму розпорядженні 580га земельних угідь і виробляє товарної продукції на 400 тис. дол На іншому полюсі американського сільського господарства знаходяться дрібні ферми, які реалізують свою продукцію на суму менше 20 тис. дол нарік. Кількісно вони різко переважають (1,5 млн).Але процес розорення дрібних фермерів протікає дуже швидко. Географічна диференціація районів за розмірами ферм показана на малюнку 190.

Ще одна надзвичайно характерна риса сільського господарства США, також тісно пов'язана з агробізнесом, полягає у вузькій спеціалізації ферм. По-перше, це може бути спеціалізація на окремих культурах (кукурудзі, ярої або озимої пшениці, цукрових буряках, сої, бобах, тютюні, овочах і фруктах) або на окремих продуктах тваринництва. Наприклад, фермери штату Вісконсін спеціалізуються на виробництві зеленого горошку, бобів і кукурудзи молочної стиглості, фермери Техасу - на виробництві цибулі та моркви, фермери Арізони - на виробництві кольорової капусти й салату .По-друге, це може бути спеціалізація на окремих сортах тих або інших культур. Наприклад, окремо виробляють помідори для консервування і для виробництва томатного соку.

По-третє в міру розвитку агробізнесу в сільському господарстві США отримала широке розповсюдження постадійного спеціалізація, раніше характерна тільки для деяких галузей промисловості. При такій спеціалізації відбувається розчленування єдиного виробничого процесу на окремі ланки. Наприклад, вирощуванням молодняка великої рогатої худоби займаються фермери Техасу та південних Гірських штатів, а відгодівлею цього молодняку до забійного ваги - фермери кукурудзяно-соєвого поясу. Постадійного спеціалізація дозволяє максимально ефективно використати особливості природних умов, досягати високої якості і здешевлення продукції. Поряд з цим вузька спеціалізація ферм робить їх дуже залежними від коливань ринкової кон'юнктури. Наш провідний географ-американіст Л. В. Смірнягін спеціально відзначав, що така гіперспеціалізація має і свої негативні риси.

До III сфері АПК відносяться зберігання, транспортування, переробка та збут продовольства та сільськогосподарського харчової сировини, включаючи всю збутову інфраструктуру. Це означає, що в неї входять харчова та деякі інші галузі промисловості, оптова та роздрібна торгівля, транспорт, громадське харчування. В АПК Сполучених Штатів на неї припадає 72-74 % І по зайнятості, і за вартістю валової продукції. Переважне розвиток III сфери АПК являє собою закономірний процес, який, з одного боку, відображає індустріальний розвиток сільського господарства, а з іншого - створює необхідні передумови для цього.

Особливу роль у складі III сфери АПК грає харчосмакова промисловість, яка дає близько 60% всієї продукції АПК, посідаючи третє місце серед галузей американської промисловості. Харчосмакова промисловість - провідна в АПК за темпами індустріалізації виробництва і підвищення продуктивності праці. Прогрес цій галузі та її повна індустріалізація пояснюються насамперед різким збільшенням попиту на стандартизовану продовольчу продукцію з боку як індивідуальних споживачів, так і підприємств громадського харчування. У наші дні в США більше 70 % Всього сільськогосподарського продовольчої сировини проходить промислову переробку в системі харчової промисловості. Велико також значення оптової та роздрібної торгівлі, громадського харчування. Додамо, що в III сфері АПК діють не тільки дрібні і середні, але і дуже великі компанії, які також впливають на підвищення якості та різноманіття сільськогосподарської продукції, на її спеціалізацію і розміщення. Наприклад, у роздрібній торгівлі є компанії, що володіють «ланцюгом» з тисячі й більше магазинів, включаючи супермаркети.

Значною мірою під впливом АПК у США сформувався «американський тип» споживання харчових продуктів, що відрізняється підвищеною часткою продуктів легкої засвоюваності - м'яса, молока, яєць, цукру, фруктів. При цьому на підприємства громадського харчування, які щодня обслуговують більше 140 млн чоловік, багато з них постачаються у вигляді напівфабрикатів і заморожених готових виробів. У літературі можна зустріти згадку про те, що раціон харчування середнього американця по калорійності перевищує середньосвітовий рівень в 2 рази, а за якістю - в 10 разів.

Нарешті, ще одна важлива особливість АПК Сполучених Штатів - його яскраво виражена експортна спрямованість, що стосується насамперед деяких польових культур. Частка США у світовому експорті зазвичай складає: по пшениці - ¹ / _3, по сої - понад ¹ / _2, по кукурудзі - ² / _3.Крім того, США - найбільший у світі експортер бройлерною і яєчної продукції. Американське сільськогосподарське машинобудування також займає лідируюче місце у світі за експортом своєї продукції.

У цілому фахівці Інституту США і Канади РАН оцінюють сучасний стан АПК Сполучених Штатів дуже високо. Вони відзначають його високу ефективність, яка послужила основою для забезпечення як внутрішньої продовольчої безпеки країни, так і її лідируючого положення на світовому сільськогосподарському ринку. Формуванню у США настільки потужного АПК багато в чому сприяла система заходів державного регулювання. Так що на початку XXI ст. аграрний сектор США демонструє величезні можливості науково-технічного прогресу у розширенні виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її якості та економічної ефективності.

Для США характерно виключне різноманітність форм сільського господарства. Можна стверджувати, що тут представлені всі основні його типи, що зустрічаються в економічно розвинених країнах Заходу. Не дивно, що сільськогосподарські райони США почали формуватися ще в кінці XIX в.З часом надзвичайна різноманітність природних умов, все більш висока товарність, розвиток транспорту, що забезпечує перевезення масових вантажів, створили передумови для вузької спеціалізації не тільки окремих ферм, але і цілих районів, які в США прийнято називати поясами. Число таких поясів - залежно від ступеня деталізації дослідження - може відрізнятися досить істотно. Але в самому генералізованому вигляді їх зазвичай виділяють 9 (рис.191). При цьому потрібно враховувати, що в останні десятиліття деякі з цих поясів, наприклад бавовняний, зазнали істотної трансформації, інші ж змінилися значно менше.

Молочний пояс США сформувався у Приозер'ї і на Північно-Сході в умовах відносно короткого вегетаційного періоду і малородючих грунтів. Основну частину сільськогосподарських земель тут займають поліпшені пасовища і сінокоси, а багато польові культури вирощуються на зелений корм. Молоко, вершкове масло, сир знаходять збут у великих містах і агломераціях. Тут же - підприємства молочної і сироварні промисловості. Найбільш типово молочне тваринництво для південно-східній частині штату Міннесота, для Вісконсіна, північній частині штату Іллінойс. Тут особливо велике поголів'я корів, а молочні ферми з високими силосними вежами утворюють основну частину сільського пейзажу. По виробництву молока, масла та сиру (більше 100 сортів) перше місце займає штат Вісконсін.

Кукурудзяний пояс США сформувався в південній частині Центральних рівнин, де грунтово-кліматичні умови надзвичайно сприятливі для вирощування даної культури. У першу чергу це відноситься до чоноземовидні грунти рівнин, що володіє дуже великою природною продуктивністю. У сівозміні з кукурудзою зазвичай вирощується соя, посіви якої особливо зросли після Другої світової війни, тому цей пояс нині правильно було б назвати кукурудзяно-соєвим. Обидві культури використовуються перш за все для виробництва комбікормів і концентратів, необхідних для відгодівлі великої рогатої худоби і свиней, яке також здавна відбувається в кукурудзяному поясі, надаючи його сільському господарству змішану землеробсько-тваринницьку спрямованість. Відповідний профіль має і харчова промисловість пояса.

У центрі кукурудзяного поясу знаходиться штат Айова, який з виробництва кукурудзи та сої займає друге місце в країні. У деяких графствах штату ця культура займає більше 70 % Посівної площі. Позаконкурентних перше місце в США Айова займає за поголів'ям свиней, яке сягає 16 млн (при чисельності жителів 3 млн осіб).Свого роду «близнюком» Айови можна вважати і сусідній штат Іллінойс, який дає ¹ / ₅ збору кукурудзи і ¹ /₆ збору соєвих бобів у країні, а за поголів'ям свиней поступається лише Айові.Крім того, в межі кукурудзяного поясу на заході входить частина території штатів Канзас і Небраска, на півночі - частина штату Вісконсін і на сході - частини штатів Індіана та Огайо.

Заселення обширній території кукурудзяного поясу, починаючи з його східній околиці - Огайскіх рівнин, широко розгорнулося після прийняття в 1862 р. (В ході Громадянської війни) знаменитого Акту про гомстедах. Цей акт, який надав кожному американському громадянину право на отримання ділянки землі (гомстедах) на захід від Аппалачскіх гір, означав перемогу фермерського сільського господарства. Вся ідеально рівна територія рівнин була розділена на так звані Тауншип - квадрати, які мають по 6 миль у довжину і в ширину, тобто площа 36 кв. миль (93,2 км ^2).У свою чергу, кожна квадратна миля в такому Тауншип була підрозділена на чотири частини площею по 64,5 га.Одна така частина й надавалася у володіння сімейній фермі.Зазвичай від 16 до 36 Тауншип об'єдналися в одну графство або округ - county.

Вся ця чітка система «шахових» квадратів збереглася і до наших днів (рис. 192). У більшості графств штату Іллінойс і в західній частині штату Індіана ферми займають більше 90% всієї земельної площі, а в Айові і прилеглих районах Канзасу і Небраски - навіть 95%.Кожен Тауншип має свій економічний центр - невелике місто, що володіє всім необхідним набором послуг (ринок, церква, школа, пошта, банк, готель, ресторан, автозаправна станція). Тож зовсім не випадково саме на прикладі штату Іллінойс працював тут у 1930-х рр.. відомий німецький учений серпня Леш обгрунтував свою концепцію центральних місць.

На захід від кукурудзяного розташований не менш відомий пшеничний пояс США. Територіально він збігається з Великими рівнинами, які почали широко використовуватися для сільського господарства тільки в кінці XIX - початку XX ст. - Після винищення величезних стад бізонів, а також винищення і витіснення місцевих індіанських племен. Прерії Великих рівнин, що володіли дуже родючими грунтами, але більш сухим кліматом, виявилися найбільш придатними для посівів пшениці. Десятки тисяч переселенців з Європи хлинули в ці місця, і в короткі терміни прерії також були розорані. Подальша історія району рясніла і злетами, і падіннями, але останнім часом рівень його розвитку відносно стабільний. Пшеничний пояс дає 20-25 млн т цієї культури на рік. Правда, головні борошномельні підприємства склалися вже за його межами - у Міннеаполісі, Канзас-Сіті та інших містах.

Пшеничний пояс США складається з двох роздільних частин - північної і південної, які сильно розрізняються як по агрокліматичних, так і за культурно-етнічних умов.

У північній частині (Північна і Південна Дакота) зима дуже морозна і вітряна, так що тут визріває тільки яра пшениця. Цю частину зазвичай називають яровим пшеничним поясом. Населення тут рідкісне, майже цілком фермерське, великих міст практично немає.Основна частина ферм має таку вузьку спеціалізацію на пшениці, що її можна назвати свого роду монокультури цього поясу.

У південній частині (Небраска і Канзас), де літо набагато більш жарке і сухе, обробляють озиму пшеницю, яка встигає дозріти до настання літніх посух.Це озимий пшеничний пояс. Але профіль сільського господарства тут більш широкий - перш за все завдяки тому, що в останні десятиліття воно спеціалізувалося також на відгодівлі великої рогатої і іншої худоби; тому й вирощувані на місцевих фермах культури звичайно більш різноманітні. У містах виникли також великі м'ясокомбінати.

Розбіжність термінів збирання врожаю в ярої і озимої пшеничному поясах, та й в інших районах, що примикають до них з півдня, призводить тут до застосування такого раціонального способу, як перекидання збиральної техніки (комбайнів) з півдня на північ у міру дозрівання пшениці. При цьому її збирання зазвичай виробляють не самі фермери, а спеціальні фірми, надсилати і техніку, і робочу силу, які починають жнива навесні в Техасі і закінчують її на початку осені в Північній Дакоті і Монтані. У період жнив комбайни працюють зазвичай по 16 годин на добу. Але праця комбайнера полегшується завдяки герметичній кабіні з системою кондиціонування повітря, яка захищає його від спеки і від колючих остюків обмолочує класів.

Вся історія американського Півдня пов'язана з монокультури «короля-бавовни» і формуванням бавовняного пояса. Бавовник в США вирощується вже понад два століття. Основними районами бавовництва спочатку стали південно-східні штати, де бавовник вирощували без зрошення, використовуючи працю негрів - спочатку рабів, а потім орендарів-здольників (кропперов). Потім бавовняний пояс просунувся далі на захід - в Алабаму, Міссісіпі, Техас, що простягнулися на 2,5 тис. км і перетворившись у найбільшу бавовницьких область світу.

Але після Другої світової війни становище різко змінилося. Традиційне кропперство фактично зникло, а колишні негри-орендарі переселилися в міста Півночі і Півдня. До 1980-их рр.. старий бавовняний пояс виявився розмитим. Великі плантації бавовника збереглися тільки в нижній течії Міссісіпі, тоді як значна частина виробництва зрушилася в Техас і південні Гірські штати, де на зрошуваних землях (при самопливним і крапельному зрошенні) виникли високопродуктивні «бавовняні фабрики».

Що ж до решти території Півдня і прилеглих до нього районів Півночі, то тут сформувався великий район, який ми з великою часткою умовності назвали районом багатогалузевого сільського господарства. У цілому для нього найбільш характерно вирощування таких зернових культур, як пшениця і кукурудза, таких технічних культур, як арахіс, тютюн, бавовник, а також м'ясне скотарство і птахівництво (бройлери).

У західній частині США в останні десятиліття сформувався самий великий по території пояс пасовищного м'ясного скотарства з окремими вогнищами богарного і поливного землеробства, найбільший з яких знаходиться на Північно-Заході. Цей пояс займає все Гірські штати і прилеглі до них частини Великих рівнин і Тихоокеанських штатів.

Головна спеціалізація цього поясу - вирощування молодняку м'ясних порід великої рогатої худоби. До порівняно недавнього часу воно відбувалося в основному на природних пасовищах, на великих скотарських ранчо з тисячами і навіть десятками тисяч голів худоби та сотнями ковбоїв. Однак тепер на таких ранчо широке поширення набула загородне випасанні, при якій пасовищі разгоражується на окремі загони, а худобу періодично переганяється з одного загону в інший. У цьому випадку відпадає необхідність у пастухів (ковбоїв), а ступінь використання кормів підвищується. Молодняк з таких ранчо направляється на вирощування в штати озимого пшеничного поясу, а потім на відгодівлі та забою - в штати кукурудзяного пояса.

Але останнім часом у м'ясному скотарсько поясі виникли і свої «фабрики м'яса». Це величезні відгодівельні господарства, де може утримуватися до 100тис. голів худоби, але вже не на пасовищах, а в стійлах. Для цього прямо під відкритим небом споруджуються загони на 200-250 голів кожен, в яких годівля та напування тварин виробляються із застосуванням автоматики, а дозування визначається за допомогою комп'ютерів. Такі «фабрики м'яса» зазвичай обслуговують великі міста, наприклад місто Лос-Анджелес.

Решта районів розташовані в приморських зонах Атлантичного і Тихоокеанського узбережжя США. Вони спеціалізуються на садівництві та овочівництві як помірного поясу, так і субтропічного і тропічного поясів (Флорида, Каліфорнія, а також Гаваї). Рис та цукровий очерет - головна культура для району, що протягуються уздовж узбережжя Мексиканської затоки. А більше половини всього збору картоплі в країні дають два штати, розташовані на крайньому Північно-Заході, - Айдахо і Вашингтон.

За загальним же виробництва товарної сільськогосподарської продукції лідирує кукурудзяний пояс.

Література

1. США на межі століть. - М.: Наука, 2000. - С. 439-440.

2. Геївських І., Сетунскій М. Американська мозаїка. - М.: Політвидав, 1991.

3.Костінскій Г.Д. Сполучені Штати Америки.Довідник. - М.: Перше вересня, 2002.