Розміщення продуктивних сил Японії

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Роль та значення продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Японії

2. Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Японії

3. Сучасна галузева структура й рівень розвитку господарського комплексу території

4. Особливості розміщення й територіальна структура провідних галузей господарства Японії

5. Економічні зв'язки Японії

6. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення продуктивних сил

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Сучасна Японія - високорозвинена в промисловому і науково-технічному відношенні держава, одна із трьох світових центрів. Особливості економічного розвитку цієї країни, її досягнення в передових галузях науково-технісного прогресу, здатність швидко реагувати на умови світового ринку, що змінюються, привертають увагу до “Країни східного сонця” в усьому світі.

Японія - друга в економічних відносинах держава серед розвинутих країн світу. По розмірах валового національного продукту, обсягу промислового виробництва і ряду інших макроекономічних показників вона уступає тільки США. На долю Японії приходиться понад 14% світового валового продукту. У той же час по чисто кількісних макроекономічних показниках Японія залишається слабкою стороною трикутника США, Західна Європа-Японія, однак по багатьох якісних характеристиках вона вже зараз випереджає більшість своїх суперників.

Це визначає актуальність дослідження такого становища Японії, а тому потребує аналізу розміщення її продуктивних сил, що є метою даної курсової роботи.

Узадачи роботи входять:

- визначити роль та значення продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Японії;

- окреслити передумови розвитку та розміщення продуктивних сил;

- дослідити економічні зв'язки Японії;

- проаналізувати особливості розміщення і територіальну структуру провідних галузей госпоарства;

- розглянути проблеми та перспективи розвитку та розміщення продуктивних сил;

- розглянути сучасну галузеву структуру й рівень розвитку госродарького комплексу території

1. Роль та значення продуктивних сил у розвитку господарського комплексу Японії

Японія розташована в Східній Азії, розміщуються на чотирьох великих островах: Кюсю, Сікоку, Хонсю й Хоккайдо, островах Рюкю й більш ніж тисячі дрібних островів. На півночі омивається Охотським морем, на сході - Тихим океаном, на півдні - Тихим океаном і Східнокитайським морем, на заході-Корейською протокою і Японським морем. Площа країни 377688 квадратних кілометрів, що становить одну двадцять п'яту території США, однієї двадцяту площі Австралії, але більше Великобританії в півтора рази.

Рівнини Японії лежати, в основному, уздовж плину рік, уздовж нижніх схилів гір й уздовж узбережжя. Найбільш великі долини розташовані на острові Хоккайдо: уздовж ріки Ісікари в західній частині острова, уздовж ріки Токачи на південному-сході й на східному узбережжі навколо міст Немуро й Кусіро. На острові Хонсю також є великі долини: у долині Осака розташовані Кобе, Кіото й Осака; у долині Канто знаходиться Токіо, у долині Нобі - Нагоя. На острові Кюсю головною рівниною є рівнина Цукусі. Найбільш видатною топографічною рисою Японії є гори. Гірські ланцюги тягнуться через острови з півночі на південь. На острові Хоккайдо розташований гірський ланцюг вулканічного походження, що бере початок на Курилах[1, c687-689]. Цей гірський ланцюг розділяється на дві смуги на південно-західному узбережжі й виникає як два паралельні ланцюги на острові Хонсю. Головний ланцюг тягнеться на південь до гірської маси нагір'я ріки Сінано й там, по ширині острова, утворить найвищий гірський пояс країни. Гора Фудзі (3776 м), найвища точка країни, перебуває в цьому гірському поясі недалеко від міста Йокогама. Один з найбільш низьких гірських ланцюгів острова називаються Японські Альпи через їх мальовничість. На крайньому півдні острова лежить ще один гірський ланцюг, де гора Кіту (3192 м) - найвища точка регіону. На островах Кюсю й Сікоку також є невеликі гірські ланцюги, однак їхня висота не перевищує 1982 м. (гора Ісіцукі на острові Сікоку). На Японських островах розташовано близько 188 вулканів, більше 40 з їх активні. У районах вулканів велика кількість гарячих джерел. Хоча в Японії дуже багато рік, судноплавних серед них майже немає. Найдовша річка Японії - Сінано, на острові Хонсю (367 км), серед інших великих рік Хонсю - Тоні, Кітакамі, Тенрі й Могамі; на Хоккайдо - Іісікарі, Тесіо, Токачі; на Сікоку - Есіно. Більшість японських озер - гірські, тому неподалік, зазвичай, знаходяться популярні курорти. Найбільше озеро Японії - Біва (672 квадратних кілометрів) - перебуває на острові Хонсю.

Корисних копалин мало. Вони представлені головним чином родовищами кам'яного вугілля (північна частина о. Кюсю, Ісікарі на острові Хоккайдо, Дзебан і Мотаяма на Хонсю), нафти (західне узбережжя островів Хонсю й Хоккайдо), чорних і кольорових металів. Родовища залізних руд невеликі (Камансі в північній частині острова Хонсю та ін.). Велике значення мають родовища мідних руд - жильні (Асіо), скарнові (Сасагатані та Ягука) і типу колчеданних покладів (Бессі й ін.). Розробляються руди свинцю й цинку (родовища Калигока й Хосокура на острові Хонсю), олова, вольфраму, нікелю, сурми, родовища алюмінієвої сировини. Велике значення мають родовища марганцю, піриту, сірки. Золото й почасти срібло добуваються з родовища, пов'язаних головним чином з молодими вулканічними породами (район Кагосіми на острові Кюсю й багато інших). Убогість природних ресурсів істотно підвищує значимість зовнішньої торгівлі для народного господарства країни. У той же час багато галузей обробної промисловості країни в найсильнішій мірі залежать від зовнішніх ринків. Японія перетворилася у свого роду гігантську майстерню по переробці промислової сировини й виробництву готових виробів . Вона не може існувати у відриві від світових ринків, що накладає свій відбиток як на основні напрямки економічного розвитку, так і на зовнішню політику країни[1;c 687-688].

По темпах росту промисловості Японія є однім із лідерів. Такий швидкий економічний ріст країни зумовлюється багатьма причинами. По-перше, широким відновленням застарілого і зношеного в роки війни заводського остаткування. 2/3 промислового остаткування Японії припадає на новітню техніку. По-друге, одним з вирішальних факторів була нещадна експлуатація, робітничого класу. По-третє, держава прийняла на себе значну частину витрат по реконструкції підприємств і новому будівництву, надала монополіям податкові пільги й широкий кредит. По-четверте до останнього десятиліття військові витрати країни були невеликими, що дозволяло збільшити державні капіталовкладення в народне господарство. Останнім часом розвиток економіки сповільнився. Усе сильніше проявляються протиріччя системи господарства: зберігається й росте безробіття, підвищуються ціни на продовольство і товари широкого вжитку, плата за проїзд на залізницях і автобусах, за вищу освіту й медичне обслуговування. Японія посіла перше місце у світі по суднобудуванню, випуску автомобілів, виробництву основних видів хімічної продукції. Широке використання промислових сировинних відходів призвело до росту японської промисловості. Японія перетворилася, у свого роду, гігантську майстерню по переробці промислової сировини й виробництву готових виробів[3, c416-418].

Країна торгує, фактично, з усім миром. Однією з характерних рис економіки є зовнішньоекономічна експансія. Найбільший об'єм зовнішньоторговельних операцій країни доводиться на США (більше 26% товарообігу). Інші торговельні партнери: країни Південно-Східної Азії (28%), ЄС (близько 14%), КНР (більше 6%) - понад 50 млрд. доларів.

Японія володіє інтенсивним і високотоварним сільським господарством. Висока інтенсивність сільського господарства дає можливість при відносно незначних оброблюваних площах забезпечувати потреби країни в продовольстві на 70%, у тому числі практично повністю в таких продуктах харчування, як рис, овочі, картопля, фрукти, яйця, молоко й молочні продукти. У країні виробляється 3/4 усього споживаного м'яса.

За рахунок закупівель за кордоном Японія задовольняє свої потреби в пшениці, ячмені, цукрі, бананах, соєвих бобах, листовому тютюні й деяких інших фуражних і технічних культурах[2, c740-742].

Важливе місце займає в господарстві країни велика будівельна індустрія, її матеріально-технічна основа помітно зростає. Це дозволило здійснювати великомасштабне будівництво багатоповерхових будинків на антисейсмічному фундаменті, підводних тунелів, автострад, електростанцій, у тому числі атомних, великих портів й аеродромів. В умовах Японії особливе значення мала порівняно дешева робоча сила. Економічне становище Японії ускладнюється різким посиленням залежності від імпорту іноземної сировини. Особливо зросли витрати на імпорт нафти. Сучасна Японія - країна монополістичного капіталізму, для якого характерна боротьба за найбільш вигідні умови діяльності: одержання державних законів, субсидій і всякого роду пільг.

Основним видом транспорту є автомобільний 52.1 % вантажних й 59.4 % пасажирських перевезень довжина автодоріг - 1.2 млн. км, з них близько 5000 км швидкісних шосе.

Тоннаж морського торговельного флоту - 57 млн. реєстрових тонн (друге місце у світі). Морський флот, незважаючи на великий тоннаж, не справляється з міжнародними перевезеннями, об'єм і кількість яких швидко зростає і країні доводиться фрахтувати іноземні судна. Щоб уникнути порожніх рейсів Японія сконструювала комбіновані судна: на їх спеціально обладнаних палубах везуть промислові товари, експортовані Японією (наприклад автомобілі), а в дорогу назад трюм завантажують вугіллям, рудою або іншими товарами. У каботажному флоті поряд із сучасними зберігаються й вітрильні судна, на частку яких доводиться чимало вантажоперевезень по внутрішньому морю.

Довжина залізниць 30 тис. км.. Більша частина залізниць належить державі, половина їх електрифікована, найважливіші залізничні магістралі проходять по прибережним низинам, побудований найдовший у світі, 54 км. підводний тунель під Цугарскою протокою, він з'єднує острови Хоккайдо й Хонсю.

Японія - країна Великої Вісімки. Маючи 2, 4% населення й 0, 3% площі земної суши, вона по економічному потенціалі займає друге після США місце у світі. Її валовий національний продукт досягає 3, 4 трлн. дол., що становить 14, 3% світового виробництва. Японія посідає перше місце у світі по виробництву судів, автомобілів, тракторів, верстатів зі ЧПУ, комп'ютерів, промислових роботів, по виплавці сталі, випуску побутових електронних апаратур і друге місце у світі у виробленні електроенергії, виробництві хімічних волокон, по виплавці міді й алюмінію, переробці нафти.

Економіка Японії дуже сильно залежить від зовнішньої торгівлі. Країна імпортує 100% необхідної їй бавовни, вовни, бокситів, 99, 9% мідної руди, 99, 8% нафти, 99, 7% залізної руди, 81, 8% кам'яного вугілля. Японія посідає третє місце після США й Німеччини у міжнародній торгівлі. На її частку доводиться 6, 3% імпорту й 8, 9% світового експорту. Провідне місце в її експорті займають машини й устаткування, металлопродукция, а в імпорті - паливо, продовольство, сировина. Країна на 70% забезпечує себе продовольством. Основні постачальники продовольчих товарів у Японію є США, Австралія й Канада. Японія посідає перше місце у світі по об'єму видобутку морепродуктов (близько 12 млн. т.)[3, c418-419].

Японія також посідає перше місце у світі по розмірах золото-валютних резервів, на її частку доводиться 40% світових банківських активів. Шість японських банків входять у першу десятку найбільших банків світу. Об'єм її прямих закордонних інвестицій перевищує 311 млрд. дол., що становить 11, 7% світових інвестицій. Графік зміни ВВП за 1982-2006 рр. представлено на мал1.:

Для того, щоб мати повну картину економічної ситуації у світі за ці роки, для порівняння можна представити динаміку ВВП промислово розвинених країн за 1983-2005 роки.

Динаміка світового внутрішнього валового продукту (ВВП) и ВВП провідних промислово розвинених країн по рокам, %

2. Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил Японії

Японія - єдина у світі «не біла» нація, що здійснила настільки стрімкий розвиток. Спочатку вона намагалася займатися територіальною експансією на зразок західного колоніалізму, але після війни стрімке зростання її експорту завдало сильного удару по промисловості США і Європи. Як же мілітаризована, досить відстала до війни країна, отримавши у ній поразку, змогла досягти такого успіху, стати однією з країн Великої Вісімки, досягти надзвичайно високого рівня життя, стати однією з найбільших експортерів у світі? Спробуємо це пояснити. Існує поняття „японська модель економіки”. Коли кажуть про неї мають на увазі те, що було побудоване в країні, починаючи з часів реставрації Мейцзи (1868). На протязі менш ніж 70-ти років до Другої світової війни Японія змогла створити свою важку індустрію, урбанізувати країну, сформувати чисельний „середній клас”. Під „японської моделлю” розуміють пожиттєвий найм, ріст заробітної плати незалежно від віку і стажу роботи, „сімейні відносини” між керівництвом компанії і робітниками, багатоступінчату систему санкціонування і жорсткий контроль над бізнесом з боку уряду. Важливу роль у післявоєнний період зіграли стрімке розширення внутрішнього попиту і сприятлива світова кон'юнктура. Післявоєнна відбудова Японії зумовлювалась кількома об'єктивними чинниками. По-перше у відбудові велику роль зіграли США[8]. В складний післявоєнний період присутність окупаційних сил на початку перебудови економіки завадила розкраданню національного майна, силовому поділу влади, становленню криміналітету, зробило можливим впровадження реформ, планованих японським урядом ще до війни (саме відсутність цього фактору зіграла одну із найбільш значущих ролей у розвитку і становленні України і країн минулого СРСР). По-друге провадились постійні експерименти з економікою під егідою США та нового уряду, відбулось придушення інфляції, становлення податкової системи, реформи АПК, розпуск великих концернів - все це створило сприятливу основу для подальшого розвитку. По-третє, війна змусила перебудувати економіку, яка до цього періоду була мілітаризована. Це дозволило звільнити великі фінансові активи. По-четверте в цей період у світі відбувалися промислова та електронна революції, змінювались світові лідери . В сукупності з високим внутрішнім попитом, це дозволило успішно впровадити „нові галузі виробництва” всередині країни, замість експортувати цю продукцію, успішне впровадження забезпечило високий експорт, що сприяло небаченому економічному злету. По-п'яте в Японію прийшли великі іноземні інвестиції, які не приходили до цих пір, і хоч вона не отримувала гранта, який отримували європейські країни за „планом Маршала”, всеодно допомога ззовні у 1945-1952 роках становила 2, 4 млрд. дол., що відповідало 4, 5% ВВП Японії того часу, було отримано кредит від Всесвітнього банку в розмірі 900 млн. дол., проходило американо-корейська війна, і США розмістили в Японії замовлення на різні товари і озброєння на суму 1, 1 млрд. дол., що складало 6, 2% ВВП Японії того часу. По-шосте населення країни починаючи з 1945 по 1970 зросло на 45%, що стимулювало шалений внутрішній попит на вітчизняні товари. Залежність японської економіки від експорту після війни знаходилось на рівні 10%, що було нижче ніж, навіть, у Німеччині, яка отримувала допомогу за планом Маршала. Цей показник почав поступово зростати у зв'язку із закінченням періоду високих темпів росту десь у 70-х роках, проте зупинився у 1985 році у зв'язку із широкомасштабної ревальвацією йєни[8].

Взагалі за 1949-1951 роки промислове виробництво Японії зросло у 2 рази. Саме ці чинники зумовили спеціалізацію Японії на світових ринках у хімічній, автомобілебудівній, важкій металургії, аерокосмічній, напівпровідниковій галузі, В Японії розміщені найбільші світові компанії по виробництву комп'ютерів, офісної техніки, металопрокату, промислового сільськогосподарського обладнання, автомобілів, поліграфічної продукції, тощо. Ці чинники зумовили появу у другій половині ХХ століття багатьох промислових вузлів і районів, становлення мегаполісів Токіо і Осаки, як своєрідних центрів японської промисловості.

Корисних копалин, що можуть мати практичне застосування, небагато - кам'яне вугілля, мідні і свинцево-цинкові руди. Але і їх родовища дуже виснажені. Є порівняно великі запаси лише бітумінозного кам'яного вугілля, сірки, міді. Видобуваються також у незначних кількостях залізна руда, руди кольорових і рідкісних металів, кам'яна сіль. Тому країна має експортувати 80% необхідної їй сировини і палива. Японія, натомість, багата на ліс. Більше 2/3 території Японії займають ліси, чагарники, значна частина лісів, більш ніж 1/3 - штучні насадження. Японія дбає про свій екологічний стан, тому ліси виглядають доглянуто і вирубуються вкрай рідко, і то в об'ємах, що контролюються наукою.

По кількістю населення - 123, 9 млн. чоловік - ця країна займає шосте місце в світі. Середня густота населення близько 334 чоловік на квадратний кілометр (також одне із перших місць в світі, для порівняння в США -- 28 чоловіки на квадратний кілометр, у Великобританії 238). Японія - однонаціональна країна. Японці становлять більше 99% її населення. Найбільшу національну меншину називають „айни” - це корейці, що булі ввезені в часи другої світової війни в мілітаристську Японію в якості робочої сили, і розселені в Центральній і Північній частині країни. Їх нараховують близько 600 тис. чоловік. По расовому вигляду, досить однорідному, японці являють собою специфічний варіант тихоокеанської вітки монголоїдної раси. Близько 57% населення Японії концентрується у рівнинній частині, що виходить до Тихого океану, на площі, що складає всього 2, 2% території країни. Тут густина досягає 7712 чол. на 1 кв. км[10].

Сільське населення постійно скорочується . Близько 60 % міського населення концентрується в чотирьох великих містах-агломераціях. Високий рівень урбанізації проявляється не тільки у великій кількості міських жителів але і в тому, що, основна частина їх зосереджена в величезних міських аломераціях. Агломерація міст „великої трійки” (Токіо, Йокогама, Кавасакі), яікі фактично зрослися один з одним утворюють японський мегаполіс Токайдо, що простягається південним узбережжям острова Хонсю приблизно на 600 - 700 км. В Токайдо, на території в 70 000 кв. км проживає більш ніж 70 000 000 міських і сільських жителів або 56% всього населення Японії. Друга за величиною агломерація Хансін, що утворилась навколо Осаки і включає в себе також міста Кобе та Кіото, її населення складає близько 15 млн. чол. Третя за величиною агломерація Тюне, що охоплює Нагою та її міста-супутники із загальною чисельністю населення 10.2 млн. чол.Містами в Японії називають поселення з населенням у 50 000 чол. і райони з высокою густотою населення, більшість жителів яких зайнято в міських видах діяльност[2, c740-745].

Населення 10 найбільших міст Японії представлено на таблиці:

Ще близько 80 міст мають населення, що перевищує 250 000 чоловік. Середня тривалість життя (на 1998 рік): 77років-чоловіки, 82 роки-жінки. Рівень народжуваності(на 1000 чоловік) - 10, смертності - 7. Взагалі після Другої світової війни населення Японії зросло у 3 рази, країна стала першою країною в Азії, що перейшла від другого до першого типу відродження населення. Такий успіх став закономірним завдяки досягненням уряду в галузі освіти і охорони здоров'я. Взагалі Японія - країна із найнижчим показником дитячої смертності у світі. Співвідношення чоловіків і жінок у країні практично дорівнює одиниці. Останні роки у країні постає проблема старіння нації, як результату зниження народжуваності і підвищення тривалості життя японців. Темпи зростання економічно активного населення( в Японії до нього відносять осіб від 15 років, зайнятих громадською працею і безробітних) скоротилися за рахунок скорочення притоку молоді, що, в свою чергу, є наслідком зменшення народжуваності і збільшенням часу, необхідного для отримання освіти. Навідміну від інших капіталістичних країн, де високі показники безробіття серед жінок і молоді, в Японії він найвищий серед чоловіків середнього і старше середнього віку. Загострення проблеми зайнятості у Японії зумовлено прискореною трансформацією промислової структури і ростом технічної оснащеності виробництва, роботизації. Японський уряд прийняв ряд заходів: за допомогою податкових пільг стимулювались приватні компанії до створення нових робочих місць, перекваліфікації своїх співробітників, залученню робітників на неповний робочий день, залученню капіталу в райони, із надлишком робочої сили. До того ж, держава виділяла кошти на те, щоб забезпечити пріоритетне створення підприємств в районах з підвищеною концентрацією робочої сили, взяла на себе витрати по переміщенню робочої сили. Така політика уряду Японії виявилась надзвичайно ефективною і попередила високі темпи зростання безробіття серед корінних мешканців, які можна спостерігати у Європі та США[8]. Графік динаміки безробіття у Японії виглядає наступним чином(у процентах від загальної кількості населення) мал2:

Особливої уваги заслуговує потяг японців до знань. У країні працює більше 40 університетів, у столиці -- Академія наук, Академія мистецтв і музики, театри та бібліотеки. Із найменшого віку дітям нав'язується допитливість і інтерес до природи. Компанії спонсують навчання дітей своїх співробітників, піклуються про житло, відпустки і медичне обслуговування своїх службовців. Висока інтенсивність праці, де ціниться кожна хвилина, поєднується з обов'язковими заняттями в групі по поліпшенню якості виробу, що виготовляється, а також з обов'язковими виїздами всіх співробітників фірми на відпочинок[6, c256-257].

На перспективу динаміка процесів відтворення та вікової структури населення складається несприятливо і вже в першій чверті ХХІ ст. національний ринок робочої сили звузиться. Водночас, зберігаються гостра проблема надконцентрації населення у великих агломераціях, великий розмах маятникових міграцій, все ще гострими залишаються проблеми збереження довкілля в урбанізованих ареалах.

Динаміка галузевої структури зайнятості Японії:

Дана таблиця демонструє постійне збільшення ролі спочатку галузей господарства, не пов'язаних з використанням природних ресурсів, а потім, - обслуговуючих галузей, особливо фінансової діяльності. Доля зайнятих в промисловості Японії, як і в інших економічно розвинених країнах, досягнувши максимуму в 70-ті роки, в наступні роки неухильно знижувалась. В той же час в самій промисловості росло значення нових наукомістких виробництв і т.зв. „системних” галузей. Закономірності, що визначають змінив в структурі використання трудових ресурсів, так чи інакше пов'язані із впливом інформаційно-технічної революції.

3. Сучасна галузева структура й рівень розвитку господарського комплексу території

В період високих темпів росту економіки в 60-х роках японська енергетика орієнтувалась на споживання імпортного палива, в основному нафти і нафтопродуктів. Паливна криза середини 70-х призвела до необхідності змінити енергобаланс країни в напрямку збільшення інших енергоносіїв. Проте нафта і нафтопродукти й досі дають більш ніж половину надходжень енергії, до того ж, майже все рідке паливо імпортується. Поступово зменшується доля вугілля в енергобалансі, яка на даний момент складає 19%, також переважно імпортного (імпорт -- 115 млн. т, власний видобуток -- 7 млн. т). Близько 10% енергії приходиться на долю природного газу, який також імпортується, близько 9, 5% дає гідроенергія, більше 9% -- атомна енергія; доля останніх 3-х видів, а також інших джерел енергії постійно збільшується. Вироблена електроенергія в 1999 році складала 964 млрд. квт/г, з яких більш ніж 60% дали ТЕС, в основному розміщені у великих промислових районах. Станом на 1999 рік в Японії діяло 43 атомних енергоблоки потужністю 35 тис. квт/г. АЭС зазвичай розміщуються у віддалених периферійних районах великих промислових. На них доводиться близько 27% всієї виробленої електроенергії. ГЭС, що розміщуються на гірських річках, мають маленьку одиничну потужність, тому розміщуються каскадами. Основним районом зосередження стали гори Центрального Хонсю, звідки енергія надходить у великі міста узбережжя. Перспективу розвитку галузі японське керівництво бачить в подальшій диверсифікації джерел енергії, розвитку нових галузей електроенергетики, найважливіше місце відводиться програмам енергозбереження[10].

Японська оброблювальна промисловість після війни перетерпіла ряд змін. По-перше, виріс об'єм виробництва. Відбулась перебудова структури промисловості -- переважний розвиток легкої, особливо текстильної, промисловості після війни в першу чергу, машинобудуванням та галузями, що його супроводжують . Продукція японського машинобудування високо цінується в світі. Хоча по ряду найбільш складних видів продукції вона поступається іншим високорозвиненим країнам, в першу чергу США (авіакосмічна техніка, складна електроніка, устаткування ядерної енергетики).

В галузях машинобудування на даній час випускається 44% всієї промислової продукції, в тому числі 17% --в радіоелектронній і радіотехнічній промисловості, 14, 5% -- в транспортному машинобудуванні, 10, 5% -- в громадському машинобудуванні. Із інших галузей найбільш виділяється металургійна промисловість (чорних і кольорових) -- 7%, хімічна і харчова -- по 7, 1% кожна.По деяким підрахункам в межах Тихоокеанского промислового пояса на 13% території країни випускається трохи менше, ніж 80% промислової продукції. В останні десятиліття держава намагається перерозподілити виробництво і в інші регіони, але ці намагання досить малоефективні.

Чорна металургія є однією з найбільш розвинених галузей японської промисловості. Екологічно шкідливі частини металургійного виробництва були винесені за кордон, в Японії зосереджені найбільш чисті і економічно рентабельні. На сьогоднішній день об'єм виплавки сталі складає 100 млн. т. на рік, чавуна -- 75 млн. т. на рік (2001 г.) Доля Японії на світовому ринку чорних металів -- приблизно 23%. Найбільші заводи галузі зосереджені біля Осаки і Токіо, вони орієнтуються на великі центри споживання металу. Чорна металургія практично повністю працює на привізній сировині і паливі, тому більшість великих заводів розмішена поблизу великих портів[7, c367-368].

Останнім часом дуже скоротилися об'єми виплавки кольорових металів. Заводи по їх виплавці залишаються майже в усіх центрах промислового поясу, деякі великі підприємства знаходяться в історичних центрах кольорової металургії, що виникли на основі переробки місцевих руд - Нііхама на Сікоку, Хітаті і Асіо в північній частині Хонсю і Ямагаті.

Підприємства хімічної і нафтопереробної промисловості також тяготіють до основних центрів тихоокеанського промислового поясу (Кавасакі, Тіба, Ітіхара, Йокогама). Інші великі центри хім. промисловості: Йоккаіті (в районі Нагойя), Убе і Токуяма (на півдні Хонсю), Нобеока(на Кюсю). Сучасне хімічне виробництво в Японії спеціалізується на нафтохімії. В країні розвинене виробництво синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмаси. В останні роки значна роль приділяється біохімії.

В машинобудуванні Японії велику роль зберігає постійна модернізація галузей масового експорту (суднобудування, автомобілебудування), активно розвиваються нові наукомісткі галузі (авіаційно-космічна, приладобудівна тощо)Основні центри: Токіо, Кадома, Хадокате, Хіросіма, Куре, Футю, Йокодука, тощо.

Розміщення підприємств радіоелектронної та електротехнічної промисловості орієнтовано на найбільші міста тихоокеанського узбережжя. Найважливішим фактором стала орієнтація на науково-технічний потенціал великих міст. Найбільші підприємства налузі зосереджені в Токіо, Осака, Йокогама, Фукуока, Хітаті та інших містах .

Підприємства інших промислових галузей розподілені по території Японії досить рівномірно, орієнтовані як на місцеву, так і на привізну сировину. В основному, вони обслуговують внутрішній ринок[7, c368-369].

Агропромисловий комплекс Японії - інтегрована частина її господарства, яка забезпечує країну власним продовольством на 62%. За останні десятиліття в країні відбувалася суттєва перебудова виробничої структури сільського господарства, виробництво в АПК зосередилось на трьох галузях спеціалізації: рисівництві, яке застосовує високоврожайні сорти рису, плодоовочівництві, де використовують найновіші досягнення техніки будівництва теплиць, технології овочівництва та садівництва, тваринництві з великим довозом імпортних кормів. В забезпеченні потреб в продукції інших галузей країна в значній мірі орієнтована на імпорт, де особливо сильно виглядає залежність від довозу пшениці, кукурудзи, сої, цукру, яловичини, тощо. Велику роль в діяльності АПК відіграє сільськогосподарська кооперація, яка діє на всіх територіальних рівнях, забезпечуючи підтримку фермерам в організації виробництва та збуту продукції, кредитуванні виробництва, лобіюванні політичних інтересів фермерів.

В територіальній структурі АПК склалися сталі райони зональної та приміської спеціалізації сільського господарства.

Це зона інтенсивного приміського землеробства району мегаполісу Токайдо (овочі, фрукти, молоко з осередками вирощування квітів і чаю), зона інтенсивного землеробства промислових районів південного заходу (овочі, фрукти, рис, ареали тваринництва), зона розвиненого рисівництва вздовж узбережжя Японського моря, зона центральної та південної частини Хонсю (овочівництво, тваринництво, ареали вирощування фруктів і квітів), зона тихоокеанського узбережжя Сікоку та Кюсю, Хоккайдо, південно-західна частина якого спеціалізується на вирощуванні рису, овочів та картоплі, а південно-східна - зона молочного тваринництва з осередками вирощування сої та цукрових буряків. При реалізації сільськогосподарської продукції кожна група продовольства має сталу схему реалізації, в якій приймають участь угруповання сільськогосподарських кооперативів, державні органи, оптові ринки та формування кейрецу, які діють в харчовій промисловості, великі супермаркети та мережа оптово-роздрібної торгівлі[2, c745-746].

Пасовищні землі становлять, усього лише 1.6% всієї площі, хоча причиною настільки малих розмірів пасовищ не є поганий клімат країни. Наявні невеликі пасовищні ділянки поступово виходять із обороту в міру збільшення імпорту дешевої м'ясної й молочної продукції. У містах занедбані ріллі заростають лісом. Ці дикі ліси усе більше розростаються, тому що власна деревообробна індустрія програє в конкуренції з імпортом дешевої деревини. Структура сільськогосподарського комплексу країни за останні десятиліття змінилася. І хоча перевага віддається вирощуванню рису - “японського хліба” якому віддане близько 50% оброблюваних земель, нарівні із цим одержали розвиток скотарство, огородничество, і садівництво . До японського с/г відносяться також рибальство морський і лісовий промисли. У Японії розвинене рибальство, яке є традиційним заняттям японців. По вилову риби Японія посідає перше місце у світі (12 млн. тон). Основну частину його забезпечують морське й океанське рибальство, але досить значну роль грають аквакультуры - понад 1 млн. т. До другої світової війни японці практично не вживали в їжу м'ясо, так що єдиним джерелом тваринних білків була риба, а вуглеводів - рис. З екзотичних промислів можна відзначити видобуток перлів на південному узбережжі Хонсю, щорічно тут добувають більше 500 млн. перлинних раковин.

Ґрунтові ресурси Японії досить обмежені: більше ніж одна третя усіх ґрунтів у Японії вважаться бідними. Тим не менш загальна площа оброблюваних ґрунтів складає 16 % всієї території. Японія одна з небагатьох країн, що повністю освоїла свої земельні ресурси. Цілинні ділянки землі залишилися лише на острові Хокайдо, на решті островів японці розширюють території місті при місцевих господарств, осушуючи заболочені береги і засипаючи лагуни і мілководні ділянки морів. Так, наприклад, було побудовано міжнародний токійський аеропорт. Взагалі, природні умови Японії, у своїй більшості, сприятливі для ведення сільського господарства[7, c371].

У Японії розвинена система транспорту. Загальна протяжність автомобільних шляхів - 1 млн. кілометрів. Дуже швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт: загальне число автомобілів в країні, за останніми підрахунками, наближається до 30 млн., половина з них -легкові. В результаті високих темпів збільшення кількості автомобілів, великі міста (в першу чергу Токіо) виявились перенасиченими автомобілями. Тому постає проблема розвитку громадського транспорту. Метро збудовано в Токіо, Йокогамі, Осаці, Кобе, Нагоє, Саппоро; крім того, у столиці введена в експлуатацію монорельсова дорога. У міському транспорті Токіо зберігає велике значення кільцева залізна дорога, до якої спрямовані автобусні лінії. Взагалі у містах країни широкого поширення набув автобусний рух. Японія має у своєму розпорядженні великий каботажний флот загальним тоннажем 1 млн. т. Невеликі каботажні судна перевозять масові вантажі, такі як вугілля, ліс, будівельні матеріали, рибопродукти, добрива. Широке використання малих судів обумовлено, в основному, тим, що на узбережжі країни багато маленьких портів, що не в змозі прийняти великі кораблі.

4. Особливості розміщення й територіальна структура провідних галузей господарства Японії

Особливості будови продуктивних сил полягають у тому, що нестача природних ресурсів в країні перекривається високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сил, широким залученням здобутків технологічного прогресу та прикладних наукових досліджень, активним та гнучким використанням капіталу та гнучким використанням капіталу та можливостей менеджменту.

Для Японії є дуже характерним поєднання двох цілком різних частин: „лицьової” і „тильної”.

„Лицьову частину” Японії утворює Тихоокеанський пояс, що простягається вузькою смугою (15-65 км) по узбережжю, насамперед о. Хонсю. Цей пояс - соціально-економічне ядро країни. Тут знаходяться головні промислові райони - Токіо, Осака, Нагойя, Кітакюсю, більшість ТЕС та АЕС, металургійних комбінатів, машинобудівних заводів, тощо. Тихоокеанський пояс зазвичай називають промисловим поясом, проте це не зовсім вірно. В його межах знаходяться багато головних районів інтенсивного сільського господарства, головні транспортні магістралі і найважливіші портих[4, c247-248].

„Тильну частину” утворює периферійна зона, що включає у себе перш за все гірсько-лісові райони Хонсю, де переважає заготівля деревини, тваринництво, гідроенергетика, видобування корисних копалин. Але надзвичайно велику роль на периферії грає туризм. Останнім часом регіональна політика Японії посилено стимулює освоєння екологічно чистої периферійної зони. З метою розвантаження Тихоокеанського поясу половина всіх „технополісів” - нових центрів науки і наукомістких виробництв - створюються в периферійній зоні Хонсю. Освоєння Хоккайдо, який не так давно вважався найбільш відсталим регіоном країни, повинно сприяти спорудження найдовшого залізничного тунелю „Сейкан”.

В плані географічного розміщення організаційно - управлінської структури основною закономірністю є формування певної територіальної ієрархії центрів управління економікою Японії. В дані схемі Токіо та Осака виступають, як управлінські центри загальнодержавного значення.

З розташованих у Токіо офісів керуються підприємства, розміщені практично в усіх основних адміністративних одиницях країни, із офісів у Осака - підприємства південно-західних та центральних регіонів. Силові поля управління із регіональних центрів не сягають далі меж „своїх” економічних районів. Хоча із Нагойя, наприклад, керуються підприємства, розташовані в районі Токай, із Хіросіми - в Тогоку, із Фукуока - на Кюсю, Із Саппоро - на Хоккайдо. Управлінські структури інших адміністративних центрів розповсюджують свій вплив лише на господарство своїх префектур. Правда, дещо більш помітні управлінські функції притаманні таким центрам як Сендай, Ніігата, Такамацу, Йокогама, Кобе та Кіото(мал. 1-б). Враховуючи, що функціонування всіх організаційно-управлінських структур, з одного боку, та локалізація акціонерного капіталу і фінансової активності - з другого, сильно взаємопов'язані, можна зробити висновок, що в Японії вирішальним фактором формування розміщення господарства є характер локалізації поведінки і руху корпоративного капіталу[4, c249].

Серед множини функціонально-галузевих систем провідне місце займає система НДКР (Наукових Досліджень та Конструкторських Робіт), дія якої має розглядатися ширше, ніж „вклад”, або „складова” тих чи інших господарських процесів. Під впливом їх дії по суті формуються і сучасний вигляд функціонально - господарської структури, і основні риси японських систем маркетингу. Розміщення НДКР поки що характеризується надконцентрацією в найбільших агломераціях країни, але великі сподівання покладаються на розвиток технополісів, як регіональних полюсів росту.

Базові виробництва сировинної орієнтації в Японії працюють на довізній сировині, що визначає усіченість їх енерговиробничих циклів на початкових стадіях технологічного процесу і зумовлює необхідність координації промислової зовнішньоекономічної політики держави в її роботі на світових ринках сировини, активізації робіт по енерго- та матеріалозбереженню, широкому застосуванню комбінування у виробництві. Зрештою, значна частина виробничих потужностей важкої промисловості Японії виявилась планомірно зосереджена в рамках територіально-виробничих комплексів, які носять назву „комбінато”.

Машинобудування Японії освоїло всю відому номенклатуру продукції і займає одне із провідних місць на світовому ринку машин та устаткування. Провідною формою організації його робот стала діяльність потужних угруповань- кейрецу, ядрами яких є великі машинобудівні корпорації. Ці угруповання активно долучаються до процесів міжнародної кооперації, мають сильні підрозділи, що ведуть НДКР. Вони досягли високого рівня автоматизації та роботизації виробництва, завдяки розвитку „сервізації”(процеси введення сфери обслуговування в невластиві їй галузі) та „софтизації”(процеси комп'ютеризації галузей) перетворюються в розгалужені виробничо-обслуговуючи системи з однаково сильними ланками як виробництва, так і збуту на національному та світовому ринках.

В сучасному машинобудуванні Японії репрезентовані всі його галузі, але основним „локомотивом” є наукомісткі виробництва. Їх розвиток забезпечує умови для переходу промисловості і всього господарства на найновіші методі організації і управління, забезпечення високої якості продукції, активізації інноваційних процесів, тощо. 2/3 продукції машинобудування країни виробляються в зоні мегаполісу Токайдо. Але завдяки виносу підприємств галузі за межі ядер найбільших агломерацій в периферійні райони протягом останньої чверті століття машинобудування (в тому числі його високотехнологічні галузі) стало визначати спеціалізацію промисловості всієї центральної частини Японії.

Основні одиниці адміністративно-територіального поділу Японії, на базі яких формуються всі первинні економічні райони. Є дуже стійкими просторово-вираженими елементами, межі яких не змінювались понад сотню, а то й тисячу років. Господарство вищезазначених територій з усталеними межами послідовно (але з різною швидкістю) проходило етапи структурних змін та розширення участі в географічному поділі праці. Послідовно формувався сучасний вигляд територіально - господарської структури країни на різних етапах її економічного розвитку. Зрештою, рівень розвитку економіки та структурні відмінності господарства базових елементів сучасної територіально - господарської структури Японії визначаються різностадійністю їх розвитку, різними можливостями використання тих чи інших економічних ресурсів, як провідних, різним характером участі в територіальному та міжнародному поділі праці.

Типізація базових елементів територіально структури господарства країни за відмінностями показників структури ВВП та індексів локалізації окремих видів господарської діяльності дозволяє виявити такі групи районів (табл.3 та мал.3).І- райони „столичних” систем розселення де, по-перше, вирізняються: Іа- столичні округи Токіо, Осака та Кіото як ядра зосередження інформаційної, банківсько-фінансової, організаційно - управлінської та іншої обслуговуючої діяльності, Іб- „індустріальні окраїни” столичних систем розселення, де розміщені хіміко- металургійні комбінати, потужні осередки машинобудування та інших галузей обробної промисловості та „спальні” райони. ІІ- райони з індустріальною структурою господарства. Які включають: ІІа- території промислових районів та вузлів, розміщених на основній транспортній вісі країни („Тихоокеанській промисловий”); ІІб- території ”нової індустріалізації”, що поступово поширюються від центрального промислового ядра країни на північ та південний захід. ІІІ - райони розміщення регіональних організаційно-управлінських центрів за межами мегаполісу (саме них розташовані агломерації Нагоя, Саппоро, Сендай, Хіросіма, Фукуока, тощо) ІV - райони аграрно-індустріальних окраїн країни.

Опорними „полюсами” просторово-економічного каркасу території Японії є системи розселення Кейхін (Токіо-Йокогама), Хансін (Осака-Кобе), та Нагойя. Разом із іншими економічно розвиненими територіям, розташованими вздовж транспортного коридору Тихоокеанського узбережжя Хонсю, вони утворюють мегаполіс Токайдо - основне територіальне зосередження економічної активності в Японії, де сконцентрована понад половина економічного потенціалу країни. Інша частина національного потенціалу майже порівну розподілилась між територіями північної (включаючи узбережжя Японського моря) та південно-західної частини архіпелагу. Сучасні комунікації (швидкісні залізниці та автодороги, мережі електронного зв'язку тощо) різко покращили транспортну доступність цих колись периферійних частин країни до її центрального ядра економічної активності[5, c432].

Господарства первинних економічних районів керуються завдяки поєднанню опосередкованого керування місцевою економікою через фінансово-банківську систему з можливостями прямого втручання місцевих адміністративних органів. Керованість економічних районів 1-го порядку теж стає можливою завдяки поєднанню дії механізмів фінансово-банківської системи, корпоративного комплексу та економічного планування.

В країні сформувалися 9 економічних районів 1-го порядку: Столичний, Кінкі, Токай та Хокуріку - в центральній частині; Тюгоку, Сікоку та Кюсю - на південному заході, Тохоку та Хоккайдо - на півночі. Кожний з них є поєднанням різнорідних за особливостями спеціалізації територій, згрупованих навколо основних та регіональних „полюсів”(мал.4).

Такими полюсами росту територій виступають організаційні центри ділової активності різних рангів та ядра маркетингових зон. Що територіально співпадають з ними. В столичному регіоні основним районоутворюючим ядром є агломерація Токіо-Йокогама-Тіба, в Кінкі - агломерація Осака-Кобе-Кіото, в Токай - агломерація Нагойя, в Тогоку - Хіросіма, на Кюсю - Фукуока та Кітакюсю, в Хокуріку - Ніігата, Тояма та Канадзава, в Тохоку - Сендай, на Хоккайдо - Саппоро.

5. Економічні зв'язки Японії

Внаслідок швидкого економічного зростання Японія зайняла одне із провідних місць в міжнародних економічних відносинах. По розмірам експорту Японія поступається лише Німеччині та США, на її долю доводиться 9-10% світового експорту. За величиною експортної квоти, економіка країни вважається напіввідкритою економікою. За кордоном реалізується 10-13% продукції. Кілька виробничих галузей взагалі працюють лише на експорт (виробництво годинників, магнітофонів - 90%, касових апаратів - 83%, копіювальних машин - 77%). Один з методів конкурентоспроможності провідних японських компаній - швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції коротший, ніж у США. Ці фактори позитивно впливають на конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку, до того ж слід не забувати, що вартість робочої сили в одиниці продукції набагато нижча, ніж в США та інших високорозвинених країнах.

В післявоєнний період суттєвих змін зазнала структура експорту. До 60-х років більшість в ній становили споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Пізніше провідні позиції зайняла продукція чорної металургії, автомобілі, кораблі - більше 60% експорту. У 80-і рр. відбувся новий зсув в структурі японського експорту. При збільшенні частки автомобілів і побутової техніки почав швидкими темпами збільшуватись експорт капітальних засобів[3, c416].

Значно збільшилась доля продукції загального машинобудування(13, 9 і 29, 1%), електромашинобудування (9, 9 і 25, 6%), наукового обладнання, оптики(3, 7 і 4, 5% за 1980-2000рр.) По окремим видам продукції на долю японських компаній доводиться більшість експортних поставок в світі: напівпровідники - 50%, легкові автомобілі - 22%, телекомунікаційне обладнання - 22, 6%, сталь - 17, 4%.

Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність вітчизняної мінеральної бази. Японію характеризує найнижчий серед промислово розвинених країн ступінь самозабезпеченості сировиною і паливом, країна майже цілком залежить від імпорту багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. На неї доводиться більш ніж 30% світового імпорту залізної руди, більше 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни, вовни.

На перших етапах економічного розвитку структура виробництва зумовила значну залежність Японії від країн, що розвиваються - близько половини її експорту і більше 40% імпорту. Південно-Східна Азія і країни Персидської затоки до цих пір являються головними постачальниками енергетичної сировини. Поставки рудної і хімічної сировини в останні десятиліття локалізуються в промислово розвинених країнах - Канаді, Австралії, Новій Зеландії. США реалізують 29% японського експорту і забезпечують 22% імпорту. Японія виступає основним торговим партнером ряду країн Східної і Південно-Східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, Малайзії - 26% імпорту та 16% експорту, Сінгапуру - 21% імпорту і 17% експорту, для Південної Кореї - 26% її імпорту, для КНР - 15% імпорту, 16% - експорту[7, c367].

Починаючи з 70-х років почав посилюватись експорт японських технологій. Взагалі, Японія займає досить специфічне місце в світовому русі технологій. Вона імпортує технології виключно із промислово розвинених країн, а експортує майже порівну в промислово розвинені країни і країни, що розвиваються. 40% загального об'єму експортованих технологій доводиться на країни Азії. Відносини із США у цій галузі характеризуються співробітництвом і конфліктами. Японський уряд турбує висока залежність країни від імпорту технологій с Сполучених Штатів (69% від всього імпорту). Найбільша роль в організації і здійсненні міжнародної діяльності належить кільком універсальним торговим компаніям. Вони утворюють систему регулювання і здійснення міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Це торгові дома „Міцубісі”, „Муціі”, „Марубені”, „Сумімото”, „Ніті Мен”. На них доводиться близько 45% експорту і 77% імпорту. До їх функцій входять здійснення операцій по експорту/імпорту, виконання формальностей по забезпеченню зовнішньої торгівлі, організація валютного обміну, інвестування капіталів закордоном, сприяння науково-технічним дослідам і розробкам, тощо. Завдяки наявності посередників, у вигляді великих і малих фірм, ступінь проникнення конкурентів на ринок Японії значно менша, ніж на ринки інших розвинених країн.

Не можна також не згадати, що вісім японських компаній по об”єму закордонніх активів входять в число 50 найбільших інвесторів у світі („Хітачі”, „Мацушіта”, „Тойота”, „Соні”, „Нассо Іваі” та інш.)

Загальні закономірності зовнішньоекономічної діяльності Японії на світових ринках полягають у переорієнтації від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність[6, c256].

Японський бізнес найбільш активно практикує такі види зарубіжного інвестування:

а) Орієнтація на дешеву робочу силу;

б) Діяльність по освоєнню сировинних ресурсів;

в) Прямі інвестиції в „опорні” точки системи маркетингу;

г) Прямі капіталовкладення в сприяння зовнішньоекономічної діяльності на особливо перспективних ринках;

д) Участь у діяльності ринків капіталу та послуг;

е) Капіталовкладення у вільні економічні зони та офшорну торгівлю.