Чорна металургія

Зміст

Вступ

Розділ 1. Умови і фактори розміщення чорної металургії

1.1 Оцінка природних передумов розвитку

1.2 Організаційно-економічні фактори розвитку і розміщення чорної металургії

Розділ 2. Сучасний рівень розвитку і характеристика розміщення чорної металургії України

2.1 Сучасні принципи розміщення підприємств чорної металургії

2.2 Характеристика металургійних районів України

2.3 Характеристика сучасного розвитку металургії

Розділ 3. Проблеми чорної металургії України

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність дослідження. Металургійний комплекс включає: видобуток, збагачення і агломерування залізних, марганцевих та хромітових руд, виробництво чавуну, сталі, прокату, феросплавів, повторне використання неметалевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривких та допоміжних металів. Металургійна переробка чавун-сталь-прокат є провідною в металургійному комплексі. На територіальну організацію чорної металургії істотно впливають природні то економічні фактори. Для галузі характерні велика матеріаломісткість, висока концентрація виробництва.

За умовами забезпечення чорної металургії рудою і паливами виділяють наступні групи країн:

1) зі значним розвитком чорної металургії, які мають власну потужну базу та імпортують деяку кількість багатих залізних руд;

2) зі значним розвитком чорної металургії, забезпеченістю коксовим вугіллям, але які мають невеликі поклади залізної руди;

3) зі значним розвитком чорної металургії, забезпечені залізною рудою, але у яких бракує коксового вугілля;

4) зі значним розвитком чорної металургії, але з слабою рудною і паливною базою;

5) у яких починає розвиватись чорна металургія, але які мають значні погляди залізної руди, яка експортується, а власна паливна база обмежена;

6) які не мають чорної металургії, але мають сировинну базу [10; 89].

В НТП кольорові метали посідають особливе місце. Їх руди характеризуються різноманітним комплексним складом, вони містять порівняно низький відсоток корисної речовини в руді (часто не більше 5 - 10%), їм властива складна форма залягання, що покладає відбиток на розміщення галузей кольорової металургії. Під час розміщення підприємств враховують сировинний та енергетичний фактори, які збігаються територіально. Таке поєднання трапляється дуже рідко.

Кольорова металургія включає виробництво основних кольорових металів (алюмінію, міді, свинцю, олова, ртуті, сурми), легуючих (хрому, титану, нікелю, кобальту, вольфраму тощо), рідких та розпорошених (кадмію, індію, цирконію тощо). Саме тому вивчення специфіки чорної металургії в Україні є актуальним.

Вагомий внесок в дослідження питань використання вторинних металів, визначення джерел утворення металобрухту, кількісної оцінки металевого вмісту основних фондів належить таким дослідникам: Л.Л.Зусману, М.Ф. Виноградову, В.Ф. Волобуєву, Г.О. Короткову, О.В.Козенко, Г.Д. Попову, М.Л. Пирогову. Аспектам ресурсозбереження в металургії присвячені роботи С.С. Аптекаря, Л.О. Бєлашова, Б.Г. Кліяненка, Е.В. Клейманова, Б.В. Щербицького. Особливостям використання металобрухту в ринкових умовах присвячені роботи В.І. Калюжного, Р.Г.Хейфеца, Л.А. Шульца.

Об'єктом дослідження є чорна металургія.

Предметом дослідження є проблеми і перспективи розвитку чорної металургії.

Метою дослідження є вивчення специфіки чорної металургії та виокремлення проблем та перспектив її розвитку.

Завданнями дослідження є:

1) оцінювання природних передумов розвитку чорної металургії;

2) виокремлення організаційно-економічних факторів розвитку і розміщення чорної металургії;

3) аналіз сучасного рівня розвитку і характеристика розміщення чорної металургії України;

4) вивчення проблем чорної металургії в Україні.

В якості методів дослідження обрано: статистичний, монографічний, реферування наукової літератури з даної теми.

Розділ 1. Умови і фактори розміщення чорної металургії

1.1 Оцінка природних передумов розвитку

В нашій країні чорна металургія має надзвичайно сприятливі економічні передумови для свого розвитку. По-перше, в Україні досить добре розвинуті металомісткі галузі і зокрема машинобудування і металообробка, які дають 15,5 % загального обсягу промислового виробництва України. Ці галузі потребують велику кількість металу, тобто є споживачами продукції галузі, і таким чином стимулюють розвиток чорної металургії. По-друге, Україна має достатню кількість трудових ресурсів та кваліфікованих кадрів, з яких 429 тис. зайнято на підприємствах даної галузі промисловості.

В Україні добре розвинута транспортна мережа, яка дає змогу забезпечити підприємства сировиною та транспортувати готову продукцію до споживача. Добре розвинута густа мережа шляхів з твердим покриттям та мережа залізниць, які є особливо густою у промисловому Придніпров'ї та Донбасі. Визначним фактом є те, що питома вага залізничних колій підприємств і організацій в Придніпров'ї та Донбасі значно більше, ніж колій загального користування. Це пояснюється тим, що тут значні обсяги обробки вантажів на металургійних підприємствах. Унікальним для України явищем є залізниця Донбас-Кривий Ріг, яка є трьохколійною. В одному напрямку везеться коксівне вугілля, в зворотному - залізорудний концентрат [12, с. 57].

Науково-технічний прогрес також значно впливає на розвиток чорної металургії. За допомогою нових технічних досягнень можна підвищити якість вироблюваної продукції та продуктивність праці. Науково-технічний прогрес дозволяє також збільшити виробництво профілів (у світі їх виробляється більше 3000, а в Україні - лише біля 200 - 250). Так, наприклад, завдяки застосуванню мінерального палива замість деревного вугілля, Донбас з його кам'яним вугіллям став основним металургійним районом Російської імперії в кінці XIX століття.

1.2 Організаційно-економічні фактори розвитку і розміщення чорної металургії

Чорна металургія включає ряд виробництв, найважливішими серед яких є видобуток (підземний і відкритий) та збагачення рудної та нерудної сировини, виробництво чорних металів, труб, електросплавів, коксохімічне і вогнетривке виробництво, вторинна обробка чорних металів, виробництво металевих виробів. Все це, звичайно, здійснюється на певних підприємствах. І найпоширенішою формою організації виробництва чорної металургії є комбінати. Безпосередньо Україна має 13 металургійних комбінатів (за рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі: 98 % чавуну і 97 % сталі виробляється на підприємствах з щорічним виплавленням понад 1 млн т). Всі вони відносяться до числа найбільш крупних промислових підприємств, а за характером внутрішніх технологічних зв'язків сучасні металургійні комбінати відносять до підприємств металургійно-енерго-хімічного профілю.

У чорній металургії, крім підприємств повного циклу, є й такі, що спеціалізуються на виплавленні чавуну й сталі або тільки сталі й прокату. Підприємства, які не мають чавунного виробництва, належать до переробної металургії. Особливе місце займають підприємства, що виробляють феросплави. Окремо виділяється «мала металургія», яка організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавленні сталі й прокату.

Металургійні підприємства України мають свої певні принципи розміщення. Першим з них є орієнтація на наявність власного коксівного вугілля і довізну сировину. Згідно з цим принципом металургійні підприємства розміщені в Донбасі (Донецьк, Макіївка, Костянтинівка, Краматорськ в Донецькій області і Стаханов, Алчевськ в Луганській області). По-друге, металургійні підприємства розміщуються з орієнтацією на сировину і довізне вугілля. Це комбінати Кривого Рогу, де знаходиться найбільший в Україні металургійний комбінат Криворіжсталь потужністю 6,7 млн т. [6, с. 95].

З орієнтацією на наявність прісної води і споживача металу і розміщення між сировиною та паливом діють комбінати Запоріжжя, Дніпропетровська і Дніпродзержинська. Таке розміщення зумовлює кращу територіальну організацію виробництва чорних металів. Тут же в Придніпров'ї в Нікополі та Новомосковську є підприємства чорної металургії, які переплавляють металобрухт і металеву стружку, а з отриманого металу виробляють труби (трубопрокатне виробництво). У Запоріжжі є завод спецсталей, де якісну сталь виробляють за допомогою електроенергії. Тут же, в Запоріжжі, є завод феросплавів. Феросплави також виробляються в Донбасі (Стаханов).

Дуже поширеною у розміщенні чорної металургії розвинутих країн світу є орієнтація на морські порти. В Україні таким чином розміщені комбінати Маріуполя (Азовсталь та металургійний комбінат ім. Ілліча), які отримують залізну руду з Керчі і Кривого Рога, а коксівне вугілля з Донбасу.

Всі вищезазначені чинники та принципи розміщення характерні в основному для підприємств повного циклу. Але металургія повного циклу, переробна металургія і «мала металургія» у розміщенні значно відрізняються між собою. Так, у переробній металургії використовують в основному ресурси металевого брухту. Наприклад, виробництво сталі перевищує виробництво чавуну. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, переробна металургія тяжіє до місць споживання готової продукції. «Мала металургія» орієнтується на винятково великі машинобудівні центри. Специфічні риси розміщення має виробництво феросплавів та електрометалів, які виплавляють як у доменних печах, так і електротермічним способом відповідно на металургійних комбінатах повного циклу або на переробних заводах. Феросплави електротермічним способом виплавляють на спеціалізованих заводах. Дешева енергія і наявність металів є основним фактором розміщення таких заводів. Виробництво електросталей є досить енергомістким і використовує металобрухт, тому воно зорієнтовано на райони з достатньою кількістю дешевої електроенергії і металевого брухту.

Металургійний комплекс являє собою базову галузь економіки України, яка об'єднує більш ніж 300 підприємств, у тому числі: 14 металургійних комбінатів та заводів, 7 трубних, 10 метизних, 16 коксохімічних, 17 заводів з виробництва вогнетривів, 26 гірничорудних підприємств, 3 феросплавних заводи, 20 заводів кольорової металургії, 35 підприємств вторинної чорної і кольорової металургії.

Розділ 2. Сучасний рівень розвитку і характеристика розміщення чорної металургії України

2.1 Сучасні принципи розміщення підприємств чорної металургії

Чорна металургія є головний споживач палива, електроенергії, води. До її складу входять видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів та коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів. Розвиток чорної металургії перед визначає розвиток залізорудної та кам'яновугільної промисловості, видобуток мінеральної сировини. 98% чавуну та 97% сталі виробляється на підприємствах з річним виплавленням понад 1 млн. тон, що свідчить про високу концентрацію чорної металургії.

На металургійних комбінатах комбінують коксування вугілля та металургійну переробку. Металургія повного циклу, переробна металургія та «мала металургія» у розміщенні досить подібні. При розміщенні металургії повного циклу пріоритетом є сировина і паливо. У переробній промисловості використовують ресурси металевого брухту, орієнтир іде на місця споживання готової продукції (джерело металобрухту). «Мала металургія» орієнтується на великі машинобудівні центри, які спеціалізуються на металургійній продукції.

Запаси залізних руд України становлять 27,4 млрд. т. (кварцити - 1,9 млрд. т., бідних - 24,1 млрд. т., бурих залізняків - 1,4 млрд. тон). У 1995 році в Україні добуто 50,7 млн. тон залізної, 3,2 млн. тони марганцевої руди. У Криворізькому басейні 75% залізної руди добувається відкритим способом. Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничо-збагачувальних комбінатах. Після збагачення утворюється когламерат з вмістом заліза 62%, який надходить на агломераційні фабрики, далі - у домни. 30 млн. тон збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи Росії, Словаччини, Урогщини, Польщі. Керченський залізорудний басейн містить 1,4 млрд. тон руд з вмістом заліза 30 - 40%, що складає 4,2% загального видобутку України. Кременчуцький залізорудний басейн освоюється, його запаси складають 4,5 млрд. тон. Марганцеворудною базою чорної металургії є Нікопольський район Придніпровського марганцеворудного басейну (0,23 - відкритим способом) [7, с. 75].

У Донбасі і Придніпров'ї розміщені і коксохімічні комбінати. Вогнетривкі глини добувають у Часівярському, Новорайському та Веселинівському родовищах Донецької області. Високоякісні флюсові вапняки та доломіти добувають у Донецькій, Дніпропетровській областях та Автономній республіці Крим. Вогнетривкі матеріали є основою виробництва вогнетривкої цегли, будівництва домн.

Виділяють у структурі чорної металургії наступні центри:

1) Дніпропетровський металургійний вузол;

2) Запорізький металургійний вузол;

3) Криворізький металургійний вузол;

4) Кременчуцький вузол чорної металургії;

5) Донецький металургійний район, куди входять Донецький Маніївський, Єнакіївський, Апчевсько-Алмазнянський металургійні вузли;

6) Приазовський район чорної металургії.

2.2 Характеристика металургійних районів України

Зараз в Україні сформувалися 3 основних металургійних райони: Придніпров'я, Донецьк і Приазов'я. У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною комплексоутворюючою галуззю, на основі якої сформувалися великі промислові центри і вузли з металургійними підприємствами, які виробляють близько 50 % виробництва чорних металів і мають виразну спеціалізацію і стійкі зв'язки між собою та споживачами металу. Тут розташовано 14 металургійних заводів з 32 в Україні: до Дніпровського металургійного вузла належать металургійні заводи Дніпропетровська (чотири), Дніпродзержинська і Новомосковська, які виробляють чавун, сталь, прокат, колеса для залізничного транспорту, бляху, мостові конструкції, сплави, а також іншу продукцію; до Запорізького металургійного вузла належать металургійний заводи повного циклу «Запоріжсталь», електросталеплавильний завод «Дніпросталь» і феросплавний завод. «Запоріжсталь» випускає чушковий чавун, тонко гаряче- і холоднокатану листову сталь, стальні відливки, трансформаторну сталь, білу бляху, холоднокатаний сталевий лист для автомобільної промисловості тощо. «Дніпросталь» випускає сталі для машинобудівної промисловості; до Криворізького металургійного вузла належать найбільші в Україні кар'єри, шахти, п'ять гірничозбагачувальних комбінатів, металургійний завод, трубопрокатний і феросплавний заводи Нікополя та його марганцева промисловість; до Кременчуцького вузла чорної металургії, що формується, належить Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, який працює для потреб металургії Придніпров'я і Донбасу; до Донецького металургійного району належать 13 металургійних заводів, потужних коксохімічних підприємств, які виробляють понад 50 % коксу України. По два металургійних заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку; по одному - в Єнакієвому, Краматорську, Костянтинівці, Луганську та Алмазному. Вони виробляють майже 50 % чавуну і майже 33 % продукції металевої промисловості України. У Донецькому металургійному районі сформувалися 3 металургійних вузли: Донецько-Макіївський, Єнакіївський та Алчевсько-Алмазнянський:

1) Донецько-Макіївський вузол має 4 металургійні заводи, ряд коксохімічних та інших підприємств. У Макіївці і Донецьку створене трубопрокатне виробництво, коксохімія, налагоджено виробництво вогнетривів;

2) Єнакіївський вузол має металургійний завод, який неодноразово реконструювався;

До Алчевсько-Алмазнянського вузла (Луганська обл.) належать два металургійних заводи -- Алчевський і Алмазнянський, та феросплавний завод у місті Стаханові. Алчевський завод після реконструкції став одним з найбільших в Україні.

У Донецькій області виділяють також Харцизький, Краматорський, Костянтинівський металургійні заводи. До складу Приазовського району чорної металургії належать заводи Маріуполя, а також залізорудні родовища Керченського басейну та металургійні заводи у Керчі, які випускають чавун, сталь і прокат і працюють на офлюсованому агломераті з керченських руд та частково на рудах Криворіжжя. Чорна металургія Приазов'я забезпечує металом місцеві машинобудівні підприємства і тісно повязана з коксохімією, виробництвом добрив і будівельних матеріалів.

Для розвитку чорної металургії в Україні є всі умови: величезна, компактно розміщена сировинна база (залізні, марганцеві руди, вогнетриви, флюсові вапняки тощо); споживач (металоємне машинобудування); густа транспортна мережа; значні паливні (коксівне вугілля) та трудові ресурси.

Підприємства повного циклу тяжіють або до джерел сировини (Придніпров'я), або до споживача і джерел палива (Донбас), або знаходяться між ними (Приазов'я). Для виплавлення 1т чавуну витрачається 1,2 - 1,5 т вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т флюсових вапняків і 30 м3 води.

Підприємства переробної металургії розміщуються там, де є машинобудівні заводи. Виплавка на них здійснюється з привозного металу, металобрухту, відходів машинобудування.

Україна повністю забезпечує себе власною залізною рудою, коксом, марганцем та іншими допоміжними матеріалами. За запасами залізних руд Україна займає в світі четверте місце (27 млрд. т; після Росії, Бразилії, Австралії), а за їх видобутком - шосте (48 млн. т; після КНР, Бразилії, Австралії, Індії, США). Найбільший залізорудний басейн - Криворізький (Дніпропетровська обл.), 75% залізної руди якого видобувається відкритим способом. Багаті залізні руди (із вмістом Fe до 60%) тут майже вичерпані, і тепер у Кривбасі видобувають переважно бідні руди (вміст Fe - 35%), що значно підвищує кількість відходів. Після збагачення на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничозбагачувальних комбінатах руда перетворюється на концентрат із вмістом заліза майже 62% і надходить на агломераційні фабрики, а далі - у домни. Більше половини збагачувальної руди поставляється на металургійні заводи європейської частини Росії, Словаччини, Угорщини, Польщі.

На Керчинський (Крим) залізорудний басейн припадає 4,2% загального видобутку руди в Україні, основним споживачем якої є металургійні заводи Маріуполя. Триває освоєння родовищ Кременчуцького (Полтавська обл.) та великих запасів, у тому числі багатих руд, Білозерського (Запорізька обл.) залізорудних районів [1, с. 90].

Придніпровський марганцеворудний басейн (Дніпропетровська область - Нікопольське, Інгулецьке родовища та Запорізько-Токмацьке) - найбільший у світі за видобутком, а за запасами займає друге місце після Південно-Африканської Республіки (ПАР). Видобування здійснюється на дві третини відкритим та шахтовим способом. Марганцеву руду Україна постачає металургійним підприємствам Росії та ряду європейських держав.

Половину коксу для металургії дають коксохімічні комбінати Донбасу, де розташовано 13 з 18 коксохімічних підприємств України. Великі коксохімічні комбінати Донбасу, а також Придніпров'я розміщені у Макіївці, Маріуполі, Горлівці, Стаханові, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Дніпропетровську.

Флюси, металургійні кварцити, вогнетривкі глини є складовою частиною сировинної бази металургійного комплексу. Вогнетривкі глини видобувають у Донецькій області, високоякісні флюсові вапняки й доломіти - у Донецькій, Дніпропетровській областях і в Автономній Республіці Крим.

Виробництво чорних металів зосереджено переважно на підприємствах повного циклу, що розміщенні в трьох районах - у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов'ї (Маріуполь). Найбільшими металургійними комбінатами є: «Криворіжсталь», «Азовсталь» (Маріуполь), «Запоріжсталь», Донецький і Макіївський.

У Придніпровському та Донецькому економічних районах чорна металургія стала профільною, комплексоутворюючою галуззю, на основі якої сформувались великі промислові центри і металургійні вузли. У Донецькому районі розміщено три металургійні вузли (Донецько-Макіївський, Єнакіївський, Алмазнянський) і центри (Краматорськ, Луганськ тощо). У Придніпровському районі зосереджено п'ять вузлів: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Кременчуцький та Нікопольський. Наприклад, до Криворізького металургійного вузла належать найбільші в Україні кар'єри, шахти, п'ять гірничозбагачувальних комбінатів і ряд аглофабрик, металургійний завод тощо. До Нікопольського - південнотрубний і феросплавний заводи Нікополя та його марганцеворудна промисловість.

Основним способом виплавки чавуну та сталі залишається доменно-мартенівський. Значними його недоліками є: велика матеріало- та працеємність; економічна нерентабельність (усі домни України - дотаційні); велике забруднення навколишнього середовища. З 1956 року використовується киснево-конверторний спосіб виплавки сталі. Він значно економніший, дозволяє переплавляти металобрухт, дає можливість контролювати кількість і якість сталі, не потребує додаткового палива у вигляді природного газу; процес виплавки триває до 50 хвилин (для порівняння - мартенівська виплавка триває 6 - 12 год.).

Електрометалургія виробляє найякіснішу сталь при низькому забрудненні навколишнього середовища. Переробна металургія розвинена у Запоріжжі, Костянтинівці, Стаханові. Центрами трубного виробництва є Новомосковськ, Дніпропетровськ, Нікополь, Луганськ, Харцизьк, Маріуполь. Значний розвиток отримало виробництво феросплавів (Запоріжжя, Нікополь, Стаханов). На сучасному етапі чорна металургія переживає кризу, свідченням якої є зменшення в 2 - 3 рази (1985 - 1995 рр.) як видобутку сировини, так і виробництва готової продукції. Підприємства чорної металургії є значними забруднювачами навколишнього середовища. На їх долю припадає четверта частина викидів пилу, окису вуглецю, більше половини окисів сірки від їх загального обсягу в країні.

Успішне розв'язання питань реструктуризації галузі, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня є передумовою підвищення продуктивності праці, поліпшення якості металу. Зважаючи на значну роль металургії в економіці України, це матиме велике економічне і соціальне значення.

2.3 Характеристика сучасного розвитку металургії

Однією із найбільш постраждалих від світової фінансової кризи галузей економіки України стала чорна металургія. Будучи стратегічною складовою національного виробництва, сьогодні чорна металургія є найбільшою базовою галуззю промисловості, яка, поряд з іншими, визначає загальний стан соціально-економічного розвитку країни (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Оцінка впливу чорної металургії на економіку України (за даними 2009 р.).

З чорною металургією тісно пов'язані суміжні галузі, що забезпечують її продукцією проміжного споживання (гірничодобувна, коксохімічна, виробництво вогнетривів, флюсодоломітна тощо). Разом з чорною металургією вони формують потужний гірничо-металургійний комплекс (ГМК), на який у 2009 р. припадало 18,5 % валового випуску товарів і послуг в Україні Чорна металургія робить значний внесок в розвиток інфраструктурних галузей економіки, передусім транспортного комплексу, а також галузей, що використовують кінцеву продукцію чорної металургії як частину власного проміжного споживання (будівництво, машинобудування).

Висока частка продукції чорної металургії у вітчизняному експорті і валютних надходженнях суттєво позначається на зовнішньоторговельній політиці України і на процесах економічної інтеграції. Зокрема, в докризовий період (перше півріччя 2008 р.), експорт продукції даної галузі складав 43,3 % від загального експорту країни, забезпечуючи майже 32 % валютних надходжень в Україні згідно поточного рахунку платіжного балансу. Наразі доля металургії в національному товарному експорті дещо знизилася (до 32,1 % за результатами першого півріччя поточного року), що стало одним із факторів посилення напруженості на внутрішньому валютному ринку.

Чорна металургія є також джерелом формування потужних капіталів, які перетікають згодом в інші сектори господарського комплексу, стимулюючи їх розвиток. З металургійного комплексу фінансові потоки рухаються в банківську систему, машинобудування, будівництво, здійснюються значні вкладення в людський розвиток (зокрема - розвиток вітчизняного спорту).

Закономірно, що глибоке падіння обсягів виробництва в чорній металургії стало одним із найважливіших чинників розгортання кризових явищ в економіці України. В першому півріччі 2009 р. саме металургія внесла більш ніж 10 в. п. в 30-відсоткове загальне падіння обсягів виробництва в промисловості. Якщо рахувати внесок всього металургійного комплексу (чорну металургію та суміжні галузі), його загальний внесок в падіння промислового виробництва склав 15 в. п. - практично половину загального показника.

З огляду на значний вплив даної галузі на економічний і соціальний розвиток країни, проблеми її функціонування відразу проявилися як на макро-, так і на мікрорівні вітчизняної економіки. Зокрема, через різкий спад виробництва в металургійному виробництві швидко зменшився об'єм надходжень іноземної валюти, скоротився обсяг інвестицій, суттєво знизилося виробництво в суміжних галузях економіки, збільшився рівень безробіття та погіршився загальний соціально-економічний стан розвитку населених пунктів, де металургійне виробництво є містоформуючим. Закономірно, що подолання кризових явищ в економіці неможливе без стабілізації ситуації в чорній металургії та відновлення висхідного тренду її розвитку.

Вітчизняна металургія, будучи залежною від зовнішніх чинників, чітко слідує за глобальним трендом. Світова чорна металургія наразі знаходиться в досить важкому стані, хоча є підстави говорити про досягнення «дна» спаду на рівні 80 % від обсягів виробництва пікового періоду (І півріччя 2008 р.).

Головною причиною спаду світової чорної металургії є загальне погіршення стану світової економіки. Фінансова криза спровокувала актуалізацію спадної фази чергового циклу розвитку даної галузі. Низхідна динаміка спостерігається вперше з 1998 р., коли ринок металопродукції зазнав впливу негативних наслідків азійської фінансової кризи. Найбільш важливу роль в зростанні попиту на ринку металопродукції протягом 1999 - 2008 рр. відіграли:

1) стрімке зростання цін на нафту, що дозволило азійським та африканським нафто- і газовидобувним країнам фінансувати реалізацію великих інфраструктурних проектів;

2) «агресивна» індустріалізація країн Азії, насамперед Китаю;

3) загальне підвищення добробуту країн, що виявилося в зростанні споживання металу на душу населення.

Нинішній цикл багато в чому був схожий на попередні, проте за своїм масштабом був унікальним. За 6 років (2002 - 2008 рр.) світовий випуск сталі збільшився майже на 490 млн т, або на 60 %. Такий темп можна порівняти лише з повоєнним відновленням економік світу. В останню третину ХХ ст. підйоми ринків металопродукції відбувалися помірними темпами, не більше 5 - 7 % у пікові періоди.

Нинішній спад зачепив більшість металургійних країн, за винятком Китаю. Як видно з рис. 2.2, динаміка виробництва сталі в Україні у І півріччі 2009 р. була дещо кращою, ніж в розвинених країнах, проте гіршою, ніж у її головних конкурентів - Росії, Туреччини та Китаю.

Рис. 2.2. Темпи падіння об'ємів виплавки сталі в країнах світу у І півріччі 2009 р., %

У щомісячній динаміці можна констатувати стабілізацію падіння виробництва сталі в Україні на рівні 60 % від докризових обсягів виробництва. Як відзначено на мал. 3.3, з початку поточного року щомісячний обсяг виплавки сталі зафіксований біля відмітки 2,3 млн. т і відхиляється від цього рівня відносно незначним чином.



Рис. 2.3. Помісячна динаміка виплавки сталі в Україні у 2008 - 2009 рр., млн т

Якщо аналізувати виробництво сталі по окремих підприємствах (рис. 2.4), можна констатувати, що найменше падіння продемонстрували компанії, які мають власну сировинну базу та здійснювали модернізацію виробництва. До слова, за рахунок інвестиційної активності, АМК і ДМКД вперше вийшли за показниками виплавки сталі на третє і четверте місця відповідно.

Рис. 2.4. Виробництво сталі в січні-липні 2009 р. вітчизняними підприємствами

Ключовими чинниками, які здійснюють негативний вплив на вітчизняну чорну металургію, є:

1. Різке погіршення умов зовнішньої торгівлі. Традиційно основними позиціями зовнішніх поставок є напівфабрикати (насамперед, квадратна заготовка й сляби), довгомірний (арматури, катанка) і плаский прокат. Період з ІV кв. 2005 р. по ІІІ кв. 2008 р. був одним із найсприятливіших на світових ринках металопродукції за останні декілька десятків років. Вартість основних видів продукції за цей час зросла у два-три рази, досягнувши свого максимуму в ІІ кв. 2008 року (рис. 2.4 і 2.5).

Проте в ІІІ кв. 2008 р. умови зовнішньої торгівлі різко погіршилися. Ключовим чинником стало різке звуження попиту на металопродукцію, що спостерігалося у всіх регіонах, за виключенням Південно-Східної Азії. Це мало наслідком падіння вартості металопродукції з липня 2008 р. по лютий 2009 р. майже вчетверо. Як видно, середня вартість заготовки (52 % експорту вітчизняної металопродукції) на Лондонській біржі металів опускалася до 240 дол./т (FOB), тоді як в липні 2008 р. вона сягала 1000 дол./тону. На ринку країн Близького Сходу вартість сягала 1200 дол./т (FOB).

Рис. 2.5. Вартість заготовки, дол./ (FOB), т

Загальносвітова тенденція падіння цін на метали була обумовлена різким скороченням попиту на листовий прокат з боку автомобільної промисловості розвинутих країн та попиту на конструкційну сталь з боку країн з економікою, що розвивається. Особливо різко попит зменшився в країнах, які спеціалізуються на видобуванні нафти та газу. Зниження ціни нафти з 147 дол./барель в квітні 2008 р. до 35 дол./барель в листопаді 2008 р. суттєво звузило їхні доходи, в результаті чого було заморожено значну кількість будівництв.

Слідом за світовими виробниками, ціни на металопродукцію почали понижувати і вітчизняні компанії. Рис. 2.6. ілюструє динаміку цін на основні види металопродукції українських виробників - в середньому ціни знизилися більш, ніж втричі.

Рис. 2.6. Середньомісячні ціни на основні групи українського експорту продукції чорної металургії (FOB Чорне море) в 2008 - 2009 рр., дол./т

Звуження попиту закономірно загострило конкуренцію: на ринку змогли залишитися лише ті виробники, які зуміли максимально знизити собівартість продукції. За таких умов, негативними чинниками, які погіршили позиції вітчизняних виробників, стали:

- висока матеріало- і енергоємність продукції через застарілі технології та зношеність основних фондів. Загалом українські металурги витрачають майже удвічі більше енергії, ніж їхні конкуренти, при цьому щорічно вітчизняна металургія споживає 6 - 7 млрд. куб. м газу, тоді як більшість світових виробників вже давно відмовилися від використання цього енергоносія, впровадивши технології пиловугільного палива. Крім того, споживання коксу на тонну виплавленого чавуну в Україні складає 500 - 550 кг, тоді як середня норма в світі складає 270 - 300 кг;

- монополізм на сировинних ринках України (передусім ринках залізорудної сировини, коксівного вугілля та коксу), що має наслідком більш високу вартість сировини за низької якості. Через це, маючи профіцит залізорудної сировини в обсязі 20-22 млн. т (30 % від загальної потреби металургії), українські металургійні підприємства вимушені ввозити сировину з Бразилії;

- неконтрольоване і непрогнозоване зростання цін та тарифів на послуги державних монополій, яке спостерігалося в 2005 - 2008 роках. Передусім йдеться про тарифи на електроенергію, залізничні перевезення, акордні ставки портових зборів, ставку цільової надбавки до ціни на газ тощо;

- відсутність адекватної та ефективної антикризової політики з боку уряду на першому етапі проникнення фінансової кризи в Україну. Український уряд лише на початку листопада 2008 р. вжив низку заходів, спрямованих на підтримку металургійних компаній. Більшість заходів зводилися до зменшення тиску на фінансовий стан підприємств, тоді як проблема падіння попиту на їхню продукцію ігнорувалася.

2. Внутрішній ринок металопродукції в останні роки стрімко розширювався, і в 2008 р. сягнув майже 10,5 млн. т сталі та 8 млн. т прокату. Завдяки цьому вітчизняні металургійні компанії відвантажили на внутрішній ринок майже 30 % виробленої продукції. За вирахуванням імпорту, вітчизняний ринок в минулому році міг абсорбувати до 38 - 39 % вітчизняного прокату. Проте зниження ділової активності в Україні призвело до того, що за перші п'ять місяців 2009 р., за оцінками «Укрпромзовнішекспертизи», реальне споживання сталі в Україні знизилося на 43 %, видиме (виробництво плюс експорт мінус імпорт) - на 57 %. Наразі співвідношення між внутрішніми поставками та експортом знову сягнуло 20:80, що було характерним для кризових 1990-х років.

Згідно прогнозів, в найближчому майбутньому внутрішнє споживання не здатне буде поглинути навіть 30 % виробленої сталі. Негативними чинниками, які впливають на внутрішній ринок металопродукції, є:

1) скорочення виробництва й, відповідно, попиту основних споживачів металопродукції - будівельних, машинобудівних, трубних підприємств й «Укрзалізниці»;

2) погіршення платоспроможності споживачів металопродукції внаслідок «заморожування» кредитування;

3) повільне наповнення Стабілізаційного фонду, з якого фінансуються великі інфраструктурні проекти, на які металургійні компанії покладали великі надії цього року.

3. Зростаюча хвиля протекціонізму. Зважаючи на високу частку експорту, зовнішній напрямок є пріоритетним для вітчизняної чорної металургії, тому даний чинник є одним із найбільш важливих чинників розвитку галузі. Після вступу до СОТ Україна не змогла оперативно досягти демонтажу більшості торговельних бар'єрів для її металопродукції на ринках інших країн, а нова хвиля протекціонізму й зовсім загрожує закриттям більшості ринків. Намагаючись захистити внутрішній ринок від припливу дешевої української продукції, що підриває позиції національних виробників, значна частина економічно розвинених країн звели торговельні бар'єри у формі квот, імпортних, компенсаційних, антидемпінгових та інших мит. Сьогодні проти металургійної продукції з України діють понад 30 заходів такого характеру.

4. Обмеження доступу до «довгих» фінансових ресурсів внаслідок кризи ліквідності на світових ринках. Низка вітчизняних компаній характеризуються високим рівнем використання боргових ресурсів. Оскільки більшість з них залучали боргові ресурси, деноміновані у долари США, девальвація гривні підвищила вартість боргу. Рефінансувати борги наразі видається вкрай складним через погіршення кредитних рейтингів України, відсутності внутрішніх ресурсів та дефіциту ліквідності на зовнішніх фінансових ринках. Високе боргове навантаження на тлі погіршення ситуації на ринку сталі й зниження цін на металопродукцію несуть загрозу для деяких вітчизняних компаній. За нашими оцінками, заборгованість корпорації «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД), яка досить активно проводила модернізацію виробничих фондів в останні роки, складає 3,3 млрд. дол. США. Сукупний борг групи «Метінвест», яка також інвестувала значні кошти у модернізацію, оцінюється у 2,5 млрд. дол. США. Інші сталеливарні підприємства мають низький, або середній рівень заборгованості й незначну частку короткострокових позик, що дає підстави припускати, що вони здатні профінансувати свої зобов'язання в поточному році.

Перше півріччя 2009 р. стало для вітчизняних металургів періодом адаптації до нових умов на зовнішніх ринках після цінового шоку вересня-грудня 2008 р., пов'язаного з кількаразовим зниженням цін на основні види металопродукції. Весна 2009 р. засвідчила, що швидкого відновлення, принаймні в поточному році, очікувати не варто. Ціни на металопродукцію трималися на рівні грудня минулого року. Лише у другій половині червня ціна на заготовку досягла 400 дол./тону. В середньому у першому півріччі 2009 р. ціна коливалася в діапазоні 260 - 320 дол./т, тоді як ще рік тому вона сягала 1100 - 1200 дол./тону.

Як наслідок, за підсумками першого півріччя 2009 р. українські підприємства гірничо-металургійного комплексу, за попередніми даними, скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 34 - 39 % в порівнянні з аналогічним періодом 2008 р., залізорудної сировини - на 22 - 35 %. При цьому виробництво готового прокату за шість місяців скоротилося на 34 % - до 12,354 млн. т, сталі - на 39 % до 13,615 млн. т, чавуну - на 35 % до 11,976 млн. т, виробництво труб знизилося на 43 % - до 728 тис. т, метизів - на 50 % до 99 тис. т, коксу - на 26 % до 8,280 млн. тон.

Теперішній стан металургійного комплексу України характеризується технологічним відставанням у порівнянні з розвинутими країнами Європи та світу. Структура металопродукції недосконала, низька частка металу, тонкого листа, жесті, прокату з покриттям, гнутих профілів. Чорна металургія України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою серед яких було рішення центральних органів Радянського Союзу двадцятирічної давності, за якими були переадресовані інвестиції на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного та соціального відставання металургії Донбасу, Придніпров'я та Приазов'я, тому галузь потребує проведення модернізації та технічної перебудови виробництва, поліпшення структури металопродукції. Знос основних виробничих фондів складає по металургійним підприємствам 56,4 %, коксохімічним - 57,6 %, гірничорудним - 58,2 %, трубним ? 57,2 %. На обладнанні з терміном служби вище нормативного виробляється 50 % усієї металопродукції. Різко зросли питомі витрати енергоресурсів на виробництво металопродукції. Рівень енергетичних витрат на виробництво кінцевої продукції на підприємствах гірничо-металургійного комплексу у 1,5 - 1,8 рази вищій за відповідний світовий показник. Тому одним із головних завдань є енергозбереження.

Пріоритетними напрямками програми розвитку металургійного комплексу визначено:

1) припинення подальшого падіння виробництва та впровадження техніко-економічних та організаційних заходів, які дозволять стабілізувати оптацію в галузі і сприяти підвищенню показників виробництва;

2) реструктуризацію галузі з метою приведення потужностей підгалузей, підприємств та агрегатів у відповідність з кон'юнктурою внутрішнього та зовнішнього ринків;

3) вилучення з експлуатації морально та фізично застарілих агрегатів, нерентабельних виробництв;

4) організацію виробництва на діючих підприємствах високо ліквідної імпортозамінюючої продукції;

5) завершення будівництва та реконструкції незакінчених об'єктів металургійного комплексу;

6) прискорення вводу до експлуатації та досягнення проектних показників нових потужностей, які підвищують експортний потенціал галузі та призначені для виробництва високо ліквідної та імпортозамінюючої продукції;

7) підвищення конкурентоспроможності продукції шляхом зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, трудових витрат та удосконалення інфраструктури, впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

8) розвиток киснево-конвертерного та електро­сталеплавильного виробництва з розширенням обсягів безперервного розливу сталі [12; 123].

Програма розвитку металургійного комплексу вже практично виконується. За останні 3 роки за рахунок усіх джерел фінансування витрачено на будівництво нових та реконструкцію існуючих об'єктів виробничого призначення близько 2,5 млрд. грн. Це дозволило ввести в дію 15 великих об'єктів металургійного комплексу, найбільш важливими з яких є:

1) комплекс з виробництва 3450 тис. т сирої залізної руди, на заміну вибулої по концерну «Укррудпром»;

2) дротові стани «250-1», «250-6» на меткомбінаті «Криворіжсталь»;

3) реконструкція блюмінга «950» на блюмінг « 1050» на заводі «Дніпроспецсталь»;

4) обладнання для позапічної обробки сталі на заводах «Дніпроспецсталь» та Нижньодніпровському трубопрокатному тощо.

Оцінюючи стан справ в металургійному комплексі, слід відзначити, що цього явно недостатньо. Галузь потребує більш динамічних змін в техніці, в технології та взагалі - структурної перебудови.

Світовий досвід свідчить про те, що неможливо досягти успіху в структурній перебудові економіки, не залучаючи власні та іноземні інвестиції, без активного використання кредитних ресурсів. Згідно з пропозицією підприємств можливий потрібний обсяг інвестицій у розвиток металургій­ного комплексу на термін до 2000 р. складає в металургійній галузі 3,1 млрд. $ США, залізорудній підгалузі - 2,5 млрд. $ США. Загальний обсяг можливих інвестицій в металургійний комплекс до 2010 р. складає 13 млрд. $ США.

Джерелом інвестування перш за все може бути свій потенційний національний інвестор. Сьогодні він проявляє ініціативу і є приклади інвестування металургійної галузі. Це пов'язано, в першу чергу, з покращенням інвестиційного клімату в Україні.

Уряд України докладає значних зусиль, щоб законодавче забезпечити стабільні умови діяльності як українських, так і іноземних інвесторів. Прийняття закону України «Про режим іноземного інвестування» забезпечило вільне входження іноземного інвестора в економіку України, іноземна інвестиція при перетині кордону України звільняється від сплати мита, іноземному інвестору надаються визначені міжнародним правом державні гарантії захисту інвестиції від будь-яких примусових вилучень, втручання посадових осіб державних органів, гарантується вільне використання прибутків, доходів та інших коштів, отриманих у зв'язку зі здійсненням інвестиції. Напрямки інвестування практично не мають обмежень.

Окремим суб'єктам підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти з залученням іноземних інвестицій, що здійснюється згідно з державними програмами розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і території, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Як бачимо, є передумови для залучення іноземних інвестицій в промисловість України.

Розділ 3. Проблеми чорної металургії України

Підприємства чорної металургії оснащені старим, майже зношеним, допотопним обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни, існує значна технологічна відсталість у порівнянні з розвиненими країнами. Ця проблема вимагає впровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу у виробництві чорних металів, пошуку нових оригінальних шляхів та способів їх виплавки.

Чорна металургія України надмірно енергозатратна. Щоб подолати цю проблему необхідно реалізувати в чорній металургії програми по значному скороченню затрат усіх видів енергетичних ресурсів - починаючи з видобування і закінчуючи виробництвом готової продукції.

Низький вміст металу у сировині вимагає збагачення руд. Звичайно, необхідні також пошуки найефективніших шляхів її збагачення. Різко впала продуктивність праці, хоча в останні роки спостерігається поступовий, ще не досить стабільний підйом.

Щоб підвищити та стабілізувати продуктивність праці у чорній металургії необхідно перш за все розв'язати соціальні проблеми робітників підприємств та, знову ж таки, ввести найновіші технології у процес виплавки металів. Також доцільно було б застосовувати економічні засоби заохочення робітників до найефективнішої праці.

Крім того, чорна металургія відноситься до виробництва, яке при сучасній технології виготовлення металів сильно забруднює навколишнє середовище. Успішно розв'язати екологічну проблему в цих районах - важливе регіональне економічне і соціальне завдання. Для цього необхідно впроваджувати на підприємствах чорної металургії найновітніші очисні технології, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи і викиди в атмосферу, оздоровити місця надмірної концентрації металургійних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об'єктів чорної металургії в регіонах з порівняно високим рівнем заселення. Для забезпечення максимального очищення стічних вод необхідно також застосовувати багатократну очистку води.

У зв'язку з усіма вищеназваними проблемами, виникає одна з найголовніших проблем чорної металургії: неконкурентність та велика вартість продукції, що призводить до «виштовхування» наших підприємств з ринку. Щоб подолати це, необхідно:

1) встановити якнайтісніші зв'язки з вітчизняними підприємствами машинобудування, будівництва і транспорту, а також з іншими металоспоживачами з метою детального вивчення нинішньої та перспективної потреб у різних видах металопродукції - з тим, щоб ні в якому разі не допустити значного імпорту тих видів прокату, труб і металевих виробів, які наші підприємства спроможні виготовити самостійно;

2) вжити заходів до активного проникнення різних видів прокату, труб і металевих виробів на перспективні ринки збуту, до країн, які не становлять небезпеки з точки зору порушення антидемпінгових процесів, та їх закріплення там (для чого необхідні маркетинг, кваліфіковане представництво, реклама);

3) у пошуках ринків збуту головну увагу слід приділити країнам Південно-Східної Азії, що інтенсивно розвиваються (Китаю, Таїланду, Гонконгу, Сінгапуру, Південній Кореї, Філіппінам, Індонезії), близько розташованим країнам (Туреччині, Ізраїлю, Єгипту, Ірану, Індії) та традиційним партнерам (Росії та іншим країнам СНД);

4) систематично вивчати потреби внутрішнього і зовнішніх ринків збуту - з тим, щоб своєчасно виготовляти різноманітні види прокату, труб і металевих виробів, конкурентоспроможні за своїми споживчими властивостями (надійністю, конструктивною міцністю, металомісткістю і новизною), за цінами (скорочуючи питомі затрати на сировину, матеріали, енергію і водночас поступово збільшуючи витрати на заробітну плату, екологію, науку і амортизацію), за товарним виглядом (приділяючи увагу якості оздоблення, захисним і декоративним покриттям, упаковці);

5) розпочати кваліфіковану розробку бізнес-планів для розв'язання конкретних проблем, організації та розширення виробництва конкурентоспроможних видів продукції, що мали б гарантований збут, і вести пошук внутрішніх і зовнішніх інвесторів для фінансування робіт по реалізації бізнес-планів.

Зацікавленість металургійних підприємств України у здійсненні всієї цієї непростої роботи повинна стимулюватися відповідними пільгами на прибуток, який направляється на розвиток виробництва, на впровадження досягнень НТП, на використання винаходів, патентів і «ноу-хау» (тобто на використання інноваційного заділу).

Висновки

В нашій країні чорна металургія має надзвичайно сприятливі економічні передумови для свого розвитку. По-перше, в Україні досить добре розвинуті металомісткі галузі і зокрема машинобудування і металообробка, які дають 15,5 % загального обсягу промислового виробництва України. Ці галузі потребують велику кількість металу, тобто є споживачами продукції галузі, і таким чином стимулюють розвиток чорної металургії. По-друге, Україна має достатню кількість трудових ресурсів та кваліфікованих кадрів, з яких 429 тис. зайнято на підприємствах даної галузі промисловості.

В Україні добре розвинута транспортна мережа, яка дає змогу забезпечити підприємства сировиною та транспортувати готову продукцію до споживача. Добре розвинута густа мережа шляхів з твердим покриттям та мережа залізниць, які є особливо густою у промисловому Придніпров'ї та Донбасі. Визначним фактом є те, що питома вага залізничних колій підприємств і організацій в Придніпров'ї та Донбасі значно більше, ніж колій загального користування. Це пояснюється тим, що тут значні обсяги обробки вантажів на металургійних підприємствах.

Чорна металургія включає ряд виробництв, найважливішими серед яких є видобуток (підземний і відкритий) та збагачення рудної та нерудної сировини, виробництво чорних металів, труб, електросплавів, коксохімічне і вогнетривке виробництво, вторинна обробка чорних металів, виробництво металевих виробів. Все це, звичайно, здійснюється на певних підприємствах. І найпоширенішою формою організації виробництва чорної металургії є комбінати. Безпосередньо Україна має 13 металургійних комбінатів (за рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі: 98 % чавуну і 97 % сталі виробляється на підприємствах з щорічним виплавленням понад 1 млн. т). Всі вони відносяться до числа найбільш крупних промислових підприємств, а за характером внутрішніх технологічних зв'язків сучасні металургійні комбінати відносять до підприємств металургійно-енергохімічного профілю.

Чорна металургія є головний споживач палива, електроенергії, води. До її складу входять видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів та коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів. Розвиток чорної металургії перед визначає розвиток залізорудної та кам'яновугільної промисловості, видобуток мінеральної сировини. 98% чавуну та 97% сталі виробляється на підприємствах з річним виплавленням понад 1 млн. тон, що свідчить про високу концентрацію чорної металургії.

Нині в Україні сформувалися 3 основних металургійних райони: Придніпров'я, Донецьк і Приазов'я. У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною комплексоутворюючою галуззю, на основі якої сформувалися великі промислові центри і вузли з металургійними підприємствами, які виробляють близько 50 % виробництва чорних металів і мають виразну спеціалізацію і стійкі зв'язки між собою та споживачами металу.

За підсумками першого півріччя 2009 р. українські підприємства гірничо-металургійного комплексу, за попередніми даними, скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 34 - 39 % в порівнянні з аналогічним періодом 2008 р., залізорудної сировини - на 22 - 35 %. При цьому виробництво готового прокату за шість місяців скоротилося на 34 % - до 12,354 млн. т, сталі - на 39 % до 13,615 млн. т, чавуну - на 35 % до 11,976 млн. т, виробництво труб знизилося на 43 % - до 728 тис. т, метизів - на 50 % до 99 тис. т, коксу - на 26 % до 8,280 млн. тон.

У свою чергу, підприємства чорної металургії оснащені старим, майже зношеним, допотопним обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни, існує значна технологічна відсталість у порівнянні з розвиненими країнами. Ця проблема вимагає впровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу у виробництві чорних металів, пошуку нових оригінальних шляхів та способів їх виплавки.