Аналіз розселення українців

12

Академія педагогічних наук України

Університет менеджменту освіти

Контрольна робота

з курсу: «Демографія»

Варіант №16

Виконав студент

Кравченко Олександр Олександрович

Перевірив викладач

Чернігів 2009 р.

ЗМІСТ

• Вступ 3
• 1 Теоретичні основи розселення 4
• 1.1 Основні терміни та поняття 4
• 1.2 Форми розселень, класифікація поселень 6
• 1.3 Міграція та урбанізація 8
• 2 Аналіз розселення українців 12
• 2.1 Історія розвитку економічного районування та розселення в Україні 12
• 2.2 Аналіз сучасного стану розселення українців 14
• 2.3 Демографічна політика України 15
• Висновок 18
• Список літератури 19
• Вступ
• Демографія (від грец. demos - народ) - це наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній обумовленості цього процесу.
• За матеріалами статистики демографія вивчає відтворення населення в цілому і його компоненти як масові соціальні процеси, їхні кількісні взаємозв'язки з віково-статевою структурою населення, а так само залежності від соціальних і економічних явищ, характер взаємодії росту населення із суспільним розвитком, розміщення населення на території країни.
• Територіальне розміщення населення тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва.
• Розміщення населення (розселення) можна вважати процесом господарського освоєння території і його результат - організацію господарства у вигляді складної і динамічної системи населених місць.
• Таке визначення розкриває зміст розселення як важливої об'єднуючої ланки всього господарського комплексу.
• Розселення визначається великою сукупністю різноманітних факторів, з яких можна виділити три групи: історико-географічні, природні і соціально-економічні. Відмінності в умовах господарського освоєння, у віці формування територіальних систем; особливості природного середовища; своєрідності способу життя, традицій населення; характерні особливості географічного положення - все це відбивається в різноманітних формах розселення.
• Мета роботи: Проаналізувати розселення українців на території країни та вплив на розселення різноманітних факторів.
• 1 Теоретичні основи розселення
• 1.1 Основні терміни та поняття
• Розселення -- розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.
• Розселення можна вважати процесом господарського освоєння території і його результат - організацію господарства у вигляді складної і динамічної системи населених місць. Таке визначення розкриває зміст розселення як важливої об'єднуючої ланки всього господарського комплексу.
• Розселення не претендує на повну характеристику всього господарського комплексу країни. Розселення, представлене у вигляді сукупності поселень і сітки відношень між ними, необхідно розглядати як один із елементів територіальної господарської структури, якому притаманні наступні особливості:
• · розселення як елемент структури господарського комплексу характеризується повним і багатостороннім просторовим об'єднанням провідних підсистем господарства: населення, матеріального виробництва, невиробничої сфери, інфраструктури і природних ресурсів;
• · розселення - віддзеркалення середовища і різноманітних часових (добових, тижневих, сезонних, річних) циклів життєдіяльності людини - її праці, побуту, відпочинку.
• Розселення визначається великою сукупністю різноманітних факторів, з яких можна виділити три групи: історико-географічні, природні і соціально-економічні. Відмінності в умовах господарського освоєння, у віці формування територіальних систем; особливості природного середовища; своєрідності способу життя, традицій населення; характерні особливості географічного положення - все це відбивається в різноманітних формах розселення.
• Система розселення ? населені пункти, розміщені на певній території разом з установленими зв'язками.
• Виникнення й розвиток систем розселення -- це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції. Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв'язки між її елементами (поселеннями), що втілюються в інтенсивні міжпоселенські потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.
• Два основних типи поселень -- міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення.
• Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших -- міським. За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами.
• За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні.
• Локальні системи охоплюють відносно невелику територію (в Україні -- звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв'язкам між об'єктами системи.
• Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять в систему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).
• Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас). Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні.
• 1.2 Форми розселень, класифікація поселень
• Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна вирізнити такі головні й найпоширеніші його форми:
• · Кочівництво -- це форма розселення із специфічним господарським побутом. Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти зазвичай відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки -- табори.
• · Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями -- садибами, яке наближає людей до місць праці -- земельних ділянок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперсної форми розселення -- це хутори в Україні.
• · Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною формою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення значно різняться залежно від країни.
• · Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст. (Найуніверсальнішим, поширеним практично в усіх країнах видом промислових поселень є зосередження гірничопромислового населення (селища шахтарів і рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та будівельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень пов'язаний з переробкою деревини, третій -- з переробкою сільськогосподарської сировини).
• · Поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості). Функції службових поселень (найчастіше невеликих за розміром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.
• · Місто - найважливіша форма міського розселення.
• Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чистому вигляді, вони часто утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком продуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуючись до нових умов і вимог життя.
• Класифікація за кількістю залежить від людності населення на території певної країни. В Україні поселення за кількістю поділяються на:
• Сільські
• 1) Дрібні села ? 250-500 чол.
• 2) Великі села ? 500-1500 ч.
• Міські:
• 1) СМТ (приблизно 900-2 000 чол.);
• 2) Міста (понад 10 тис. чол.);
• За людністю міста поділяються на:
• · малі (до 50 тис. ч.)
• · середні (50-100 тис. ч.)
• · великі (100-250 тис. ч.)
• · крупні (250-500 тис. ч.)
• · найбільші (> 500 тис. ч.)
• · мільйонери (> 1 млн. ч.)
• Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють собою цілковиту міську забудову території, її "галявини" можуть бути зайняті селами, рекреаційними об'єктами тощо.
• Важливе значення для вивчення населення країни в цілому, а також її регіонів має дослідження міст. Вивчення системи міст країни - це одна із найбільш важливих проблем. При вивченні цієї проблематики найбільш оптимальною є концепція "територіально-урбаністичної структури" країни. Тут пропонується система ознак типології країн світу за особливостями процесу урбанізації, в тому числі з урахуванням характеру територіально-урбаністичної структури країни.
• 1.3 Міграція та урбанізація
• Розселення тісно пов'язане з міграціями. Основні види міграцій -- зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять -- іммігрантами.
• У зовнішніх міграціях Україна в другій половині 90-х років мала від'ємне сальдо. З точки зору статистики, міграційні процеси не завжди раціональні для нашої країни: освітній рівень тих, хто прибуває в Україну, значно нижчий від освітнього рівня тих, хто вибуває з неї. За всіма показниками погіршується якісний склад населення України.
• З внутрішньої міграції найбільшу цікавість становить переселення з села до міста, що становить основу урбанізації. Урбанізацією називається збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст, їх розвиток в загальній системі.
• Для світового суспільства в останні три століття характерною особливістю є процес інтенсивного посилення міграційних процесів, швидка урбанізація. Згідно з прогнозами, у 2025 р. частка міського населення в світі становитиме 60%. В Україні за 1940-1992 р.р. частка міських жителів зросла майже в 3 рази. Зараз в Україні показник урбанізації становить 67,2%.
• Зростання міст і підвищення їх ролі визначає процес урбанізації (Донбас, Луганська обл., Дніпропетровська обл. ? найвищий рівень урбанізації).
• Найвищий відсоток міського населення в Україні -- у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Харківській (79%) областях. Найнижчий -- у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (39 -- 44%).
• Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров'я. Західні регіони України недостатньо урбанізовані.
• Процес урбанізації створює міські агломерації. Види агломерацій вказані на рис. 1.1.
• Рис. 1.1 Види міських агломерацій
• Приклади міських агломерацій в Україні:
• · Моноцентричні ? Київська, Харківська, Львівська, Одеська.;
• · Біцентричні ? Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська;.
• · Поліцентричні ? формуються на Донбасі.
• Є області де сільське населення переважає над міським:
• · Тернопільська;
• · Вінницька;
• · Чернівецька;
• · Івано-Франківська;
• · Закарпатська.
• У багатьох країнах світу на базі великих міст формуються великі міські агломерації із багатомільйонним населенням. Такі агломерації, як Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, за чисельністю населення і економічним потенціалом переважають багато держав світу. Але ще більші за розмірами мегаполіси - великі урбанізовані райони, які утворюються в індустріальних країнах. Чисельність мегаполісу Токайдо (в Японії) - більше 50 млн. осіб; Північно-Східного мегаполісу у США - більше 40 млн. осіб і т.д.
• Міські агломерації зростають і в менш урбанізованих країнах. Наприклад, Індія кількістю великих багатомільйонних міст не поступається урбанізованим країнам, а головні індійські міські агломерації - Калькуттська і Бомбейська - належать до найбільших у світі.
• Ріст міст і агломерацій значно посилює їх роль у розселенні, економічному, культурному і політичному житті міст. У сільській місцевості високоіндустріальних країн широко розповсюджується міський спосіб життя. Сільська місцевість відчуває сильну дію міста.
• У ході урбанізації суттєвому навантаженню піддається природне середовище, особливо в індустріальних країнах, де цей процес розпочався раніше і проходить стихійно.
• Із розвитком НТП темпи урбанізації збільшуються і вона має все більш важливий вплив на життя суспільства. В ході цього процесу стрімко зростає кількість високоурбанізованих держав - це перш за все економічно розвинені країни, а також деякі держави Латинської Америки із середнім рівнем економічного розвитку.
• Під впливом НТП великі міста "притягують" виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукомістких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
• Початок НТП припав у нас на другу половину п'ятдесятих років (дозволено розвиток електронно-обчислювальної техніки, атомної енергетики, селекції, генетики, з'явились нові технології й синтетичні матеріали тощо).
• Основою НТП є оновлення економічного та соціального життя. Зміна галузевої структури є одним з основних показників зрушень у світовому господарстві, що справляє вплив і на територіальну організацію виробництва. Зріст продуктивності праці під впливом НТП сприяє збільшенню значення інфраструктурної сфери господарства (торгівля, транспорт, зв'язок). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи "наука -- техніка -- виробництво".
• Однак не зважаючи на процес урбанізації взагалі, треба зазначити наступне. Розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Кінець XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст в світі. У деяких економічно розвинутих країнах світу процес урбанізації майже завершився, і відсоток міського населення сягнув високих позначок і далі майже не підвищується.
• Водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на "міста-спальні", чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр "розвантажується" від надмірної кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки з іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Ця тенденція останнім часом спостерігається і в Україні (забудова приміських територій, купівля земель на березі Дніпра, в Криму тощо).
• 2 Аналіз розселення українців
• 2.1 Історія розвитку економічного районування та розселення в Україні
• Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших -- міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів. За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. Основи економічного районування України створювалися досить давно - спочатку це було фізико-географічне районування.
• З кінця XVI й до половини XVII ст. з'явилося ціле гроно польських землеописів, які розглядали й українські території. Оскільки частина українських земель входила також до Московії, а потім Росії, то й тамтешні вчені звернули свою увагу на опис наших країв.
• Серед засновників районування був І. Кирилов (1689-1737), укладач першого атласу Росії. У праці «Квітучий стан Всеросійської держави» він дав географічний опис на підставі поділу 12 губерній. В. Татищев (1686-1750) запропонував проект нового поділу на губернії й провінції з урахуванням історичних, економічних та національних ознак. М. Ломоносов (1711-1765) запровадив у Росії термін «економічна географія». Економічні райони, на його думку, повинні були виокремлюватися не за адміністративними характеристиками, а за особливостями народного господарства та зв'язку з природним середовищем.
• У 20-ті роки ХХ ст.. в Радянській Росії економічне районування досліджувалося у зв'язку з планом «ГОЕЛРО». Формування й розвиток економічний районів стали тоді результатом територіального поділу праці.
• Економічний принцип полягав у тому, що у вигляді району виокремлювалася своєрідна, по змозі економічно завершена територія, яка, завдяки сполученню природних особливостей, культурної спадщини та населення з його навичками виробничої діяльності, являла собою ланку в загальному ланцюгу народного господарства країни. Отже, економічний район розглядається як спеціалізована територія країни з певним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв, та його населення.
• Ще за часів роботи над мережею економічних районів було описано два різновиди процесів та явищ: тенденція до членування виробництва, що виявлялася у поділі праці, спеціалізації й концентрації, та тенденція до інтеграції початково порізнених частин. Ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування. М. Колосовський запровадив поняття ТВК. Серед нових властивостей ТВК відзначалася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсистем утворювалися тривкі сукупності виробництв - енерговиробничі цикли.
• Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших -- міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.
• Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати у певних економічних ситуаціях.
• До них відносяться:
• · ступінь етнічної однорідності у країні,
• · національні традиції у трудовій діяльності,
• · рівень національної культури,
• · спосіб життя,
• · темперамент тощо.
• За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. Але після здобуття Україною незалежності, її поділ на 3 економічних райони (Південний, Південно-Західний та Донецько-Придніпровський), які входили до СРСР, став недоцільним через їх великі розміри.
• Багатьма авторами за цей час були розроблені нові сітки економічних районів:
• · Ф. Заставний пропонує 9 економічних районів;
• · О. Шаблій - 6. В. Поповкін поділяє Україну на 5 макрорайонів та 10 мезорайонів;
• · О. Масляк, а також РОПС України пропонує 9 економічних районів.
• 2.2 Аналіз сучасного стану розселення українців
• Територіальне розміщення населення тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. До самого початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю в більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі. І сьогодні сільське господарство й гірнича промисловість локалізують поселення. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.
• Розселення й виробництво мають прямий та зворотний зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було сільськогосподарське виробництво, яке зумовлювало певну систему розселення. З розвитком промислового виробництва в Україні, особливо обробної промисловості, залежність розселення від природних умов почала слабшати. Наприклад, у Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Лише добувна промисловість України центрує населення у місцях видобутку корисних копалин. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя.
• Західноукраїнський район більшою мірою зазнав впливу фактора сільського розселення, бо промислове виробництво запанувало тут порівняно пізно. У Південному районі вплив обох факторів приблизно урівноважений.
• Збезлюднення сільських поселень є однією з найскладніших та найболючіших проблем сьогодення в Україні. Її загострення зумовлене ускладненням демографічних процесів, погіршенням стану сільськогосподарського виробництва та соціального обслуговування. Особливо актуальна проблема життєздатності малих поселень, яким загрожує втрата їхнього статусу.
• Тенденції послаблення головних параметрів сільського розселення в Україні сьогодні ускладнюють успішний розвиток держави, зумовлюють деградацію українського села. Тому керування демографічними та соціально-економічними процесами у сільських поселеннях з урахуванням регіональних особливостей і загальнонаціональних інтересів можна зачислити до головних напрямів державної політики.
• Наукові дослідження сільського розселення в Україні до 80-х років ХХ ст. фактично були обмежені проблемами їх економічного розвитку. Для обґрунтування проблем сільського розселення в Україні вибирали найрепрезентативніші щодо економічних пріоритетів великі поселення й досліджували їх у відриві від загальної поселенської мережі, що призвело до посилення диспропорцій у розселенні та зумовило депресивний розвиток системи сільських поселень. Лише останніми десятиліттями тематика та підходи до таких досліджень розширилися. З позиції комплексного системного підходу проаналізовано теоретичні та прикладні аспекти взаємозв'язку міського і сільського розселення, проблеми соціально-економічного розвитку сільських поселень.
• 2.3 Демографічна політика України
• Демографічна політика -- цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу.
• Демографічна політика являє собою комплекс заходів економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім'ях, аліментні обов'язки і т. ін.), а також виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспільну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.
• Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн:
• 1) країни, які проводять політику обмеження росту населення;
• 2) країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення;
• 3) країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення.
• Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика -- комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси.
• Особливості сучасної світової демографічної політики:
• · зміна її пріоритетів з регулювання кількісного росту на удосконалення якісних характеристик населення;
• · її головним об'єктом стає сім'я;
• · адресно-вибірковий характер, врахування специфічних інтересів окремих соціально-демографічних груп населення (молодь, особи похилого віку жінки), а також етнічних, релігійних і т.д.
• На початку 90-х XX ст. років загальнонаціональні програми планування сім'ї здійснювались у 128 країнах.
• В усіх країнах Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування.
• Як правило, в економічно розвинутих країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту. Але треба відзначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15--20 років, а тому демографічна політика має бути довготерміновою.
• Україна - одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідала шосте місце на континенті. На початку 90-х років населення нашої країни становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР - 51,7 млн. осіб. Останні роки Україна знаходиться в демографічній кризі. Населення значно зменшилось і зараз становить близько 47 млн. осіб.
• Прискорення демократизації суспільства, більш активне та послідовне формування ринкової економіки створюють стратегічну перспективу виходу з демографічної кризи у відносно близькій історичній перспективі.
• Важливу роль у формуванні демографічної ситуації відіграє статево-вікова структура населення. В Україні у цій структурі переважають жінки. На початок 2000 р. їх налічувалося 26,3 млн. або 56%.
• Зараз демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються пільги, матеріальна допомога, додаткова відпустка тощо.
• Висновок
• Розселення -- розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.
• Система розселення ? населені пункти, розміщені на певній території разом з установленими зв'язками.
• Виникнення й розвиток систем розселення -- це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.
• Територіальне розміщення населення України тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва.
• За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами (Південний, Південно-Західний та Донецько-Придніпровський).
• Зростання українських міст і підвищення їх ролі визначає процес урбанізації. В Україні показник урбанізації становить 67,2%. Найвищий відсоток міського населення в Україні -- у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській областях. Найнижчий -- у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. Західні регіони України недостатньо урбанізовані.
• Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика. Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються пільги, матеріальна допомога, додаткова відпустка тощо.
• Список літератури
• 1. Горобець О. Особливості процесів міграції та відтворення населення в Україні // Тернопільський педуніверситет ім. В.Гнатюка. Наук. зап. Сер.: Географія. - Тернопіль, 1998.-№ 2.
• 2. ДорошенкоЛ.С. Демографія: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. 345с.
• 3. Заблоцький Б.Ф. «Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка» - Посібник. - К.: Академвидав, 2002 р. - 368 с.
• 4. Заставецька О. П, Заставецький Т. Г. Географічні засади формування територіальних громад у світлі нового адміністративно-територіального устрою України // Наукові записки Тернопільського національного університету. Географія, 2005.- Вип. 2
• 5. Прибиткова І.М. Основи демографії:- Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів. - К.: АртЕк, 1997.
• 6. Семенюк А. Демографічна ситуація в Україні - національна трагедія. - К.: Духовна вісь, 2003.
• 7. Современная демография: учеб. пособие / Под ред. А.Я. Кваши, В.А. Ионцева. -М.: МГУ, 1995.
• 8. Яценко Б.П.“Економічна і соціальна географія світу” /Київ: Видавництво “АртЕк” 1997р. 260 с.