Рекреаційне господарство України

Зміст

Вступ

1. Поняття рекреаційних ресурсів України

2. Рекреаційне господарство України

2.1 Рекреаційне господарство України в ринкових умовах

2.2 Санаторно-курортні зони України в залежності від ресурсної бази

2.3 Спеціалізація курортів України

3. Недоліки санаторно-курортної справи України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В економіці України в період становлення та розвитку ринкових відносин відбувається чимало структурних змін, що зумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками.

Юридичне визнання рівності всіх форм власності, свободи організаційно-правових форм господарювання, з одного боку, і скорочення державної підтримки, бюджетного фінансування, - з іншого, особливо яскраво виявляються в соціально-культурному секторі економіки, в якому важливе місце належить сфері рекреації.

Значущою характеристикою цієї сфери зараз є поява великої кількості суб'єктів господарювання, що займаються організацією, виробництвом і наданням платних рекреаційних послуг (рекреаційною діяльністю), як послуг для забезпечення і відновлення здоров'я, задоволення культурних, інтелектуальних потреб, підтримання духовного і фізичного розвитку особи, нормальної життєдіяльності людини.

В Україні для рекреаційної діяльності характерне зниження обсягів виробництва загальнодоступних рекреаційних послуг, регулярне підвищення їх вартості, втрата рекреаційної цінності об'єктів навколишнього середовища, використання природних рекреаційних ресурсів з іншою господарською метою. Це з урахуванням значного рекреаційного потенціалу нашої країни вказує на необхідність зміни концептуальних підходів до даного виду господарювання.

Актуальність теми дослідження зумовлена малоефективним розвитком господарювання у сфері рекреації, нераціональним використанням об'єктів навколишнього природного середовища, що мають рекреаційне значення, вадами законодавства, яке регулює господарські та екологічні відносини в цій сфері, а також необхідністю обґрунтування теоретичної бази господарсько-правового та еколого-правового аспектів діяльності, спрямованої на забезпечення реалізації основних конституційних прав громадян.

Мета дослідження полягає в розробці теоретичних засад правового забезпечення господарських та екологічних відносин, що виникають під час здійснення рекреаційної діяльності, як самостійних напрямків господарсько-правової та еколого-правової наук, що необхідні для розвитку рекреаційного господарства України, забезпечення права громадян на відпочинок, охорону здоров'я, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища.

Завданнями дослідження є:

- з'ясування поняття рекреаційної діяльності, її особливостей, визначення місця серед інших видів, дослідження господарських і екологічних відносин у процесі здійснення такої діяльності уточнення правового режиму природних рекреаційних територій і ресурсів, їх особливостей, а також розробка пропозицій щодо вдосконалення такого режиму;

- дослідження господарсько-правового механізму, що має місце під час здійснення рекреаційної діяльності, розробка правових питань їх реалізації;

- розробка концепції забезпечення рекреаційної діяльності з урахуванням суттєвих ознак такої діяльності на основі норм господарського і екологічного законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері рекреації, які виникають під час здійснення господарської діяльності, використання та охорони природних територій і ресурсів рекреаційного призначення.

Предметом дослідження є теоретичні й практичні проблеми правового забезпечення рекреаційної діяльності як специфічного виду господарювання, господарсько-правові і еколого-правові аспекти її здійснення.

Методологічною основою дослідження є сукупність загальних методів наукового пізнання. Із використанням методів емпіричного дослідження (спостереження і порівняння) проведено аналіз відносин у сфері рекреації України, інших країн та їх правового регулювання за найбільш суттєвими ознаками, що дозволило виявити основні характеристики господарювання і рекреаційного природокористування.

1. Поняття рекреаційних ресурсів України

Рекреація (відновлення) - поняття, що охоплює усі види відпочинку, у тому числі санаторно-курортне лікування і туризм. Для короткочасного (щоденного, щотижневого) відпочинку використовуються, зокрема , парки і лісопарки, музеї, стадіони, зони відпочинку; для тривалого відпочинку - санаторії, будинку відпочинку, пансіонати, турбази, мотелі, кемпінги, будинки мисливця і рибалку, поїзди здоров'я, а також екскурсії на інших видах транспорту.

До рекреаційних ресурсів відносяться компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, у тому числі мінеральні, рослинність і т.п., використовувані для задоволення рекреаційних потреб - лікувально-оздоровчих, пізнавальних, спортивних. Для проведення активного відпочинку використовуються також природні національні парки й окремі заповідники, а також території з пам'ятниками природи, історико-архітектурними й іншими визначними пам'ятками.

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Бер Мін Водах (1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення. Тому в період розвитку масового туризму в країні (60-80-ті роки ХХ ст.) курорти, особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. Така традиція масової рекреації сформувала в основних курортно-рекреаційних зонах достатньо розвинений ринок пропозиції послуг розміщення на основі приватного житла.

2. Рекреаційне господарство України

2.1 Рекреаційне господарство України в ринкових умовах

В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури. Так, за даними Державного комітету статистики в 2002 році санаторно-курортні заклади тривалого перебування за формами власності розподілялися наступним чином: державні - 40%, колективні - 55%, приватні - 0,8%, міжнародних організацій - 4,2%.

Санаторно-курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України "Про курорти", прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно-правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону.

За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного та місцевого значення. Підставою для визначення території як курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності.

Нині в Україні дії 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого значення, де функціонує 544 санаторії та пансіонати з лікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць. Існує також перелік з 265 територій, зарезервованих для організації зон лікування, відпочинку та туризму.

2.2 Санаторно-курортні зони України в залежності від ресурсної бази

Послуги санаторно-курортних закладів в Україні становлять майже 40% від загального обсягу діяльності туристської галузі. Країна має широку і різноманітну ресурсну базу, представлену майже всіма бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодо-бромні та йодні; кременисті; води з підвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо. Грязьові курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей.

Водні рекреаційні ресурси

Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторіями та водолікарнями Житомира, Черкас ("Радон"), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення.

Йодні, бромні та йодо-бромні мінеральні води застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).

Родовища сульфідних мінеральних вод заходу України широко використовуються курортами Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче, в той час як на півдні України залишаються швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації.

Переважно прісні кременисті мінеральні води використовують для розливу (березівська, харківська №1, кам'янець-подільська, хмельницька тощо) та на курортах Березівка, Рай-Оленівка Харківської області.

Джерела вуглекислих мінеральних вод приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова і їх широко використовують санаторно-курортні заклади Закарпаття та на розлив (лужанська №1 та №2, поляна квасова, свалява, плосківська, драгівська, тощо).

Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (нафтуся та типу нафтуся (збручанська, ново-збручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використаня розвивається курортне господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії "Україна" (Хмельницька обл.), "Збруч" (Тернопільська обл.).Мінеральні води без вмісту специфічних компонентів застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо.

Миш'яковисті мінеральні води мають в Україні вузько локалізований прояв в околицях с.Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії "Гірська Тиса", який має лише два світових аналоги.

Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально-столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини.

Грязеві рекреаційні ресурси

В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський та ін.; озера: Кизил-Яр, Узунларське, Тобечицьке, Чокрацьке, Генічеське. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосування, як самостійно так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами в санаторіях Бердянська, Гопри, Євпаторії, Зотоки, Сак, Сергіївки, Слов'янська, Солоного Лиману, Феодосії, Чократу, Шкла, Одеської групи курортів.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей. Дуже негативний вплив на використання торфових лікувальних грязей мала аварія на ЧАЕС.

В рекреаційному господарстві України обмежено використовуються (курорт Феодосія) сопкові грязі з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові, а в санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону (зокрема оздоровниці Трускавця) широко застосовують озокерит (гірський віск).

Кліматичні рекреаційні ресурси

"Сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку зберігаються … протягом 10-11 місяців,…, тобто підсистема відпочинку і туризму в Україні може функціонувати практично безперервно".

Найкращі в кліматичному відношенні рекреаційні території зосередженні на узбережжі Чорного та Азовського морів (переважно для літнього відпочинку), та Карпатах і Закарпатті (як літня, так і зимова рекреація). Важливим плюсом для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу є відсутність періоду акліматизації для жителів переважної частини Європи, які є потенційними споживачами українського туристичного продукту.

Південний берег Криму - один з основних кліматичних рекреаційних районів України. Тривалість сонячного сяйва (2200-2350 год./рік), комфортні погодні умови, які створюють можливість цілорічного функціонування санаторіїв та насиченість повітря фітонцидами і морськими солями сприяли формуванню на південному узбережжі Криму близько двадцяти приморських кліматичних курортів та курортних місцевостей: Алупка, Алушта, Гаспра, Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Сімеїз, Судак, Феодосія, Форос, Ялта та ін.

Особливі кліматичні умови склалися в гірських районах України: Карпатах та Кримських горах. Кліматичні умови Карпат є більш комфортними для організації зимових видів рекреації, а передгірних районів та Закарпаття, як зимових, так і літніх. Важливими кліматичними курортами регіону є Ворохта, Косів, Шешори, Яремча, Ясиня, Яблуниця, Славське, Сойми, Чинандієве, Кобилецька Поляна тощо. В межах гірсько-кримської кліматичної області розташований кліматичний курорт Старий Крим

Найсприятливіші кліматичні умови для лікування та відпочинку в рівнинній частині України склалися на вузькій (до 40 км) приморській смузі, де і знаходяться основні приморські кліматичні курорти степової зони України, придатні для геліо-, аеро-, таласо- та кінезотерапії: Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна, Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов'яногірськ тощо.

Більше третини території (34%) України займає лісостепова зона. Кліматичні умови лісостепу є комфортними та субкомфортними для різнопланових рекреаційних занять і в літній, і в зимовий період, але малопридатні (через часту зміну метеорологічних характеристик) для кліматолікування. Кліматичні курорти та курортні місцевості зони є результатом близькості великих міст (як от Конча-Заспа, Пирогове в зоні Києва, Соснівка - Черкас), додаткового використання бальнеологічних ресурсів (Біла Церква), використання сприятливих мікрокліматичних властивостей території (Заліщики, Ліщинівка, Печера) тощо.

Перспективним для розвитку літньої рекреації та таким, що має тривалу історію існування є рекреаційне господарство Полісся. Однак аварія на ЧАЕС завдала йому значної шкоди. Кліматичні курорти та курортні місцевості Полісся зосередженні переважно навколо Києва: Ворзель, Пуща-Водиця, Буча, Клавдієве-Тарасове, Лютіж та Святошин. Варто зазначити також курорти Горинь (Рівненська обл.).

2.3 Спеціалізація курортів України

Вагомим плюсом багатьох українських курортів є одночасне використання багатьох лікувальних факторів (клімату, мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту). Властивості природно-лікувальних ресурсів визначають спеціалізацію курортів (медичний профіль).

За медичним профілем в структурі українських санаторіїв переважають ті, які спеціалізуються на лікуванні:

1. органів кровообігу - переважно заклади кліматичних та бальнеологічних курортів АР Крим, Одеської, Донецької, Київської областей;

2. нервової системи - бальнеологічні, грязьові та кліматичні курорти Одеської, Донецької, Запорізької, Закарпатської областей та АР Крим;

3. органів дихання (не туберкульозного характеру) - приморські, бальнеологічні та спелеологічні курорти АР крим, Донецької, Закарпатської, Одеської областей;

4. органів травлення - бальнеологічні курорти Львівської, Закарпатської, Полтавської, Харківської областей;

5. органів опорно-рухової системи - грязьові, бальнеологічні, приморські курорти АР Крим, Одеської, Запорізької, Донецької областей.

Фізико-географічні умови курортних зон України придатні для лікування та профілактики і багатьох інших захворювань. В цілому ж структура санаторно-курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання).

3. Недоліки санаторно-курортної справи України

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Недоліки санаторно-курортної справи, які заважають у просуванні на ринок національної санаторно-курортної пропозиції, полягають перш за все у застарілій матеріально-технічній базі, яка не відповідає вимогам часу, недостатності фінансування державних закладів та низькій конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств. Наслідком такої ситуації є збитковість більш ніж половини санаторно-курортних закладів. Вади перебудовчого процесу, скорочення кількості підприємств та персоналу, все зростаюча вартість послуг при низькій якості обслуговування обумовили скорочення попиту та зменшення завантаженості підприємств. Завантаженість санаторно-курортних закладів становить близько 40% (2003р.).Мережа оздоровчих закладів країни налічує 2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%), санаторії-профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%), бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%), будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно-курортних установ) (див. рис.1.).

Рис.1. Структура санаторно-курортного фонду України, на 2003 р.

Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно. Найбільша кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Київській, Одеській та Херсонській областях.

Санаторна база значно рівномірніше розподілена по території країни. Найбільше закладів санаторного типу сконцентровано у Криму (16,1%), Донецькій (16,1%), Одеській (10,5%) та Дніпропетровській (6,2%), а найменше у Чернівецькій (0,5%) та Тернопільській (0,6%) областях. Найбільшою популярністю користуються санаторні заклади Криму та Львівщини.

Зростання вартості санаторно-курортного лікування негативно позначається на завантаженості санаторіїв: чисельність оздоровлених зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення й повільне (в середньому 18-20% на рік).

У 2002 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з яких біля 11% - іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки (0,8%), литовці (0,7%) та інші. Найбільшою популярністю серед іноземців користуються санаторно-курортні заклади Криму (71,1%), Одеської (12,0%) та Львівської областей (7,8% від загальної кількості іноземних відвідувачів).

Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю 26,1 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 35 тис. ліжок) становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей і більшість з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської та Житомирської областей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоровчих закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та Рівненській областях.

Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та курортних територій України, створений з метою інформаційного забезпечення моніторингу природних територій курортів та прогнозування можливих змін під впливом господарської діяльності, дозволить створити інноваційний курортно-лікувальний продукт на основі як діючих марок, які вже зарекомендували себе як в Україні, так і за її межами, так і нових курортів (за відповідного матеріально-технічного забезпечення та інформаційно-рекламної підтримки), просувати цей продукт як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках.

Висновки

З врахуванням викладеного вище матеріалу можна зробити висновок, що регіони України мають різну структуру природно-ресурсних багатств із перевагою тих чи інших компонентів, що і визначає величину інтегрального показника їхнього потенціалу

Унікальні природні умови Криму і Карпат забезпечують наявність величезного рекреаційного потенціалу відповідних регіонів. Домінуючими в складі даного виду ресурсів є санаторно-курортні ресурси, якими славиться Південь України. У Карпатському регіоні зосереджені рекреаційні ресурси лікувальної властивості: мінеральні води (Львівська область) і лікувальні бруди (Івано-Франківська і Тернопільська області).

Ключове значення і, отже, найбільша вага при економічній оцінці, у структурній ієрархії регіонального природно-ресурсного потенціалу мають запаси таких ресурсів:

· мінеральних,

· земельних,

· водяних,

· лісових,

· рекреаційних.

Тому найбільш високі інтегральні показники природно-ресурсного потенціалу характерні для регіонів, що володіють значними запасами перерахованих природних багатств.

Суть проблеми розвитку рекреаційного господарства України полягає в тому, що теперішній стан господарських та екологічних правовідносин у сфері рекреації призводить до руйнації рекреаційної інфраструктури країни, зниження обсягів виробництва рекреаційних послуг, значного підвищення їх вартості, обмеження можливості отримання таких послуг для населення, втрати рекреаційного потенціалу об'єктів навколишнього середовища.

Розробка зазначеної проблеми спрямована на створення для суб'єктів господарювання сфери рекреації такого суспільного господарського порядку, який покликаний стимулювати організацію, виробництво, надання якісних та економічно доступних рекреаційних послуг, ефективне господарське використання територій і ресурсів рекреаційного фонду, охорону навколишнього середовища.

Унаслідок дослідження даної проблеми одержані та викладені в роботі наступні основні наукові та практичні результати:

1. Рекреаційна діяльність як організація, виробництво і надання платних рекреаційних послуг, є специфічним видом господарської діяльності у сфері рекреації і становить складне суспільне явище, яке вимагає спеціального правового регулювання. Уточнено поняття рекреаційних послуг як таких, що забезпечують і відновлюють здоров'я, задовольняють культурні, інтелектуальні потреби, підтримують духовний і фізичний розвиток особи, нормальну життєдіяльність людини, мають споживчу вартість і є товаром. Доводиться теза, що в Україні фактично склалося рекреаційне господарство як сукупність підприємств, установ і організацій, що здійснюють рекреаційну діяльність, але його розвиток стримується поряд з економічними чинниками відсутністю необхідного законодавства, яке регулює господарські та екологічні відносини в цій сфері і враховує їх особливості.

2. Частину навколишнього природного середовища, рекреаційна значущість якої підтверджується в установленому порядку, слід визначити як природні рекреаційні території та природні рекреаційні ресурси, об'єднавши їх в рекреаційний фонд. Необхідність організації рекреаційних територій на підставі ландшафтного підходу як способу оптимізації природного середовища.

3. Доцільність використання наступних організаційних форм господарювання у сфері рекреації: спеціальна (вільна) економічна зона рекреаційного типу; зона пріоритетного розвитку рекреаційної діяльності; рекреаційний парк; корпорація; господарська організація; приватний підприємець; внутрішньогосподарський підрозділ господарської організації, вибір яких залежить від видів діяльності, місця їх здійснення, наявності територій і ресурсів рекреаційного фонду та інших факторів.

4. Суб'єкти рекреаційної діяльності - це учасники господарських відносин, які здійснюють організацію, виробництво і надання рекреаційних послуг, реалізуючи свою господарську компетенцію, мають відокремлене майно, зокрема у вигляді рекреаційних соціально-побутових ресурсів і рекреаційних природних територій (ресурсів), інших природних об'єктів, що мають рекреаційне значення, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями.

5. Необхідність уточнення правового статусу суб'єктів рекреаційної діяльності з урахуванням їх поділу за такими критеріями: характером виконуваних функцій, змістом діяльності, видом господарської компетенції, співвідношенням обсягу рекреаційної діяльності і загального обсягу господарської діяльності.

6. Доцільність формування господарсько-правового механізму здійснення рекреаційної діяльності як сукупності способів, засобів впливу на всі її суб'єкти, уточнюється структура такого механізму, а саме: державна підтримка, економічне стимулювання, фінансування, інвестування, кредитування, оподаткування, управління; пропонується зміст таких складових господарсько-правового механізму та правове забезпечення.

На мою думку, реалізація викладених положень буде сприяти розвиткові господарювання у сфері рекреації, вирішенню соціально-економічних питань багатьох регіонів України, забезпеченню рекреаційних інтересів широких верств населення, раціональному використанню природних рекреаційних територій і ресурсів, а також дозволить Україні посісти гідне місце серед провідних країн рекреаційного бізнесу.

Список використаної літератури:

Гаспарян А.А. Розвиток гірського туризму в Україні. //Бізнес, 2006, №5

Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів, Екотехніка, 1994.

Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України” // Відомості Верховної Ради , 2000, № 47.

Куроїдов О.Н. Навколишнє середовище та розвиток рекреаційного комплексу України // Україна Молода, 7 листопада 2000.

Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторовий аспект). - К.: "Альтерпрес", 2002.

Мішогло Г.О. Економічна географія України з основами виробництва. - К., Поступ, 1997.

Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи. - Луцьк, Надстир'я, 1998.

Програма перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні від 22 вересня 1994// Відомості Верховної Ради , 1994, № 28

Розміщення продуктивних сил / Під ред.Є.П.Качана. - К., Діло,1997.

Статистичний щорічник України. 2003. - К.: 2003.