Значення природного середовища для суспільного розвитку

10

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра економічної теорії і економіки підприємства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни : Розміщення продуктивних сил

на тему:

студент гр. ЗФК

викладач Поленкова М.В.

Чернігів 2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Вплив природного середовища на розміщення продуктивних сил

2. Сучасна структура і рівень розвитку провідних галузей господарства України

Висновки

Література

ВСТУП

Природно-ресурсні багатства України, її населення і трудові ресурси, а також особливості розміщення продуктивних сил окремих регіонів досліджено досить фундаментально. Проте в період радикальної економічної реформи та переходу до ринкових форм господарювання виникають нові, раніше не досліджувані проблеми, їх сутність полягає у такому.

По-перше, за останні роки істотно посилилися протиріччя між існуючою територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення високо конкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва. В Україні значного розвитку набули деякі базові галузі важкої промисловості, обсяги виробництва яких значно перевищують власні потреби. Разом з тим розвиток галузей споживчого сектора економіки та соціальної інфраструктури не відповідає реальним потребам населення. У зв'язку з цим постає завдання структурної трансформації господарських комплексів регіонів через зміни у розміщенні продуктивних сил, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва.

По-друге, спостерігається суттєва невідповідність між сформованим у попередні роки значним економічним потенціалом окремих галузей і комплексів та неефективним його використанням в сучасних умовах господарювання, коли, по суті, відбувається руйнація раніше створеного виробничого і науково-технічного потенціалу. Така ситуація є реальною загрозою для економічної безпеки держави.

По-третє, нераціональне розміщення промислового виробництва, галузей соціальної сфери, а також відсутність дієвого механізму підтримки нових форм господарювання призвели до порушення процесів відтворення головної продуктивної сили -- людини. Поступова втрата людського капіталу та відплив висококваліфікованих спеціалістів з реального сектора економіки не можуть не позначитися в подальшому на рівні розвитку продуктивних сил країни. Ці негативні процеси стримують економічний розвиток регіонів, який просто неможливий без високого платоспроможного попиту населення на товари і послуги на основі зростання його трудової активності та рівня доходів.

По-четверте, інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв'язків потребує розвитку принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил, які б дозволили подолати високий рівень залежності від імпорту, вдосконалити структуру експорту, досягти високої конкурентоздатності продукції вітчизняних товаровиробників на зовнішньому і внутрішньому ринках. Розв'язання цієї проблеми є досить проблематичним за сучасних несприятливих економічних умов.

Зазначені вище проблеми обумовлюють дуже складні завдання, які постають перед розміщенням продуктивних сил як важливою галуззю економічної науки. Першорядне з них полягає в обґрунтуванні оптимального розміщення продуктивних сил з точки зору врахування усіх передумов і факторів, що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її відповідності ринковій кон'юнктурі, задоволенню соціально-економічних потреб населення та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних економічних зв'язків.

1. ВПЛИВ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА НА РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Передумови розміщення продуктивних сил - це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку - за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.

До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.

На кліматичні особливості України впливають її географічне положення, надходження сонячної радіації, циркуляція повітряних мас, характер поверхні - наявність гір, височин, низовин, заліснених територій, водних поверхонь.

Територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі. Лише Південному берегові Криму притаманні риси субтропічного поясу. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до території із кліматичним комфортом.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія вітру, води тощо;вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні не відновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливо-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та інші.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А+В+С станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т. і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля - переважно в Дніпропетровському басейні.

В Україні виявлено 307 нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т. умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т. умовного палива ще нерозвіданих запасів. На Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровські області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т.) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану і правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська опанованість досягла майже 70,0%, розораність - 51,7%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9 млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Найвищий рівень водозабезпеченості жителів - у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів - Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основним споживачем води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. В Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ, найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у забезпеченні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21 - 22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними за пасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,5% площі, середньовікові - 37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних величин.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.

2. СУЧАСНА СТРУКТУРА І РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ПРОВІДНИХ ГАЛУЗЕЙ ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Україна має відносно високий рівень освоєння території. Досить розвинені галузі матеріального виробництва та невиробничі. Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на своїй території. Економіка України виділяється складовою, досить диференційованою і диверсифікованою структурою. Для неї характерні: переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання, наявність галузей і виробництва, що забезпечують науково-технічний прогрес і розширення й поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв'язків.

На галузеву структуру економіки України мають вплив різні економічні та природні фактори, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.

З корисних копалин велике значення мають кам'яне вугілля Донецького басейну, залізні й марганцеві руди. На території України добувають природний горючий газ, нафту, сірку, титанові руди, калійну та кухонну сіль, каолінові глини, цементну сировину, флюсові вапняки, доломіти.

У галузеві структурі економіки України виділяється машинобудування на яке припадало 38,7% вартості продукції деяких галузей, з них харчової - 15,3% і легкої промисловості - 12,0%.

Структура засобів виробництва складається із співвідношення видобувних і обробних галузей. До видобувних належать: видобуток мінерального палива, виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток чорних та кольорових металів, гірничо-хімічних і мінерально-будівельних сировина; лісозаготівлі; вилов риби і морських продуктів.

Спеціалізуються галузі на основі ознаки однорідності, тобто подібності між собою за призначенням продукції, що виробляється (наприклад, галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад, галузей машинобудування) або за характером технології. Вони групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати в паливно-енергетичний комплекс, куди належить паливна промисловість і електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси, хіміко-лісовий, у тому числі хімічний і нафтохімічна, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетика. У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов'язана з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого - з енергоємністю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток , але й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Біля об'єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилися територіально - виробничі комплекси і промислові райони.

Металургійний комплекс забезпечує металом машинобудування та інші галузі народного господарства країни. Він складається з чорної і кольорової металургії, що в свою чергу об'єднують основні і допоміжні виробництва - від добування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів до випуску прокату й металевих виробів.

Основним виробництвом металургійного комплексу є випуск готового металу, допоміжним - виробництво сплавів.

Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників:

1) близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривких в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів;

2) густа мережа шляхів сполучень між родовищами;

3) велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами;

4) розвиток метало місткого машинобудування;

5) велика місткість металобрухту;

6) висококваліфіковані кадри.

У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок.

Машинобудування - важлива галузь промисловості в розвинутих країнах світу.

Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва, так і для галузей , які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв'язку, торгівлі, спец обладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.

ВИСНОВКИ

Таким чином, з вище зазначеного можна зробити висновок, що природне середовище має дуже велике значення для розміщення продуктивних сил та для суспільного розвитку взагалі.

Якщо оцінювати значення нашої держави у структурі загальносвітового розвитку, то на основі значних природних перетворень сформувалася стійке бачення нашої України щодо належного їй місця серед передових країн світу.

Розвиток і становлення національної економіки України відбувалося за рахунок соціально-економічних, природних, політичних та демографічних передумов, які кожна по своєму впливали і реформували структуру галузей промисловості, сільського господарства та інші.

Спостерігаючи за всіма процесами, які відбувалися в країні під впливом даних передумов, можна оцінити загальний вплив окремої взятої передумови на розвиток всієї національної економіки та на її окремої ланки.

Якщо проаналізувати сьогоднішній стан промислового розвитку нашої держави, то помітно, що країна має досить потужний природно-ресурсний потенціал.

Велика забезпеченість України земельними ресурсами високої якості. Є поклади рудних і нерудних ресурсів, великі площі, вкриті лісами, майже кожна область має рекреаційні ресурси. Держава багата на водні ресурси, зокрема на її території просліджуються значні запаси підземних вод.

Україна має вигідне природно-географічне положення. Через територію нашої держави проходять світові торговельні шляхи, є вихід до морів. Все це сприяє виходу країни на світовий ринок товарів і послуг.

Отже, Україна має достатню кількість ресурсів для потужного перспективного розвитку своєї національної економіки та входження в десятку найрозвинутіших країн світу.

ЛІТЕРАТУРА

Долішній М.І., Паламарчук М.М., Паламарчук О.М., Шевчук Л.Т. Соціально-економічне районування України. Львів, 1997.- 60с.- (Препринт/ НАН України. Ін-т. регіон. досліджень)

Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х кн. - Львів: Світ, 1994.- 472 с.

Розміщення продуктивних сил: Навч. посібн. / В.В. Ковальський, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенов та ін. - Київ: Либідь, 1996.- 368 с.