28

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”

Зміст контрольної роботи

1. Характеристика чинників і передумов розміщення продуктивних сил

1.1. Формування поняття «чинники розміщення продуктивних сил»

1.2. Систематизація чинників розміщення продуктивних сил

1.3. Аналіз тенденцій розвитку основних чинників розміщення продуктивних сил

1.4. Регіональні інтереси в розміщенні продуктивних сил

2. Сутність і систематизація суперечностей у розміщенні виробництва і регіональному розвитку

2.1. Сутність і систематизація суперечностей у розміщенні та регіональному розвитку продуктивних сил

2.2. Природа суперечностей у розміщенні виробництва і регіональному розвитку

2.3. Специфічні суперечності в розміщенні й регіональному розвитку продуктивних сил

Список літератури

1. Характеристика чинників і передумов розміщення продуктивних сил

1.1 Формування поняття «чинники розміщення продуктивних сил»

Концепція чинників розміщення продуктивних сил належить до фундаментальних у системі наук про територіальну їх організацію. Отже, не випадково, що література з цієї проблеми тією чи іншою мірою присвячена дослідженню чинників розміщення.

Між конкретним економічним об'єктом і місцем його розташування існують певна взаємозалежність та взаємозв'язок. Тому на вибір місця, району, майданчика розміщення впливають, з одного боку, особливості самого об'єкта, а з іншого -- специфічні умови території, де він розміщений або може розміщуватися і розвиватися.

Однак чіткості у визначенні поняття «чинники розміщення» ще не досягнуто. На нашу думку, найповніше сутність цієї складної економічної категорії можна подати так. Чинники розміщення продуктивних сил -- це сукупність численних різноякісних умов, ресурсів, передумов, потрібних для вибору місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об'єкта з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети.

Сукупність чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для «запуску» процесу розміщення. Чинники регулюють кількісні та якісні характеристики розміщення усіх конкретних видів людської діяльності та мають вирішальний вплив на цей процес.

Якщо територіальний поділ праці пояснює загальний механізм розміщення продуктивних сил у межах певної соціально-економічної системи, то сукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та інших об'єктів є важливим інструментом вирішення конкретної проблеми локалізації об'єктів. їхній облік дає можливість уникнути помилок у розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів, підвищити економічну ефективність їхнього функціонування.

Майже всі чинники розміщення піддаються формалізації. Цим зумовлені можливості широкого використання науково-методичних підходів до обгрунтування комплексності розвитку продуктивних сил. Посилення вимог до якості цього процесу, особливості регіональної соціально-економічної політики змушують виробляти нові підходи до оцінювання чинників розміщення продуктивних сил.

1.2 Систематизація чинників розміщення продуктивних сил

Вплив конкретних чинників на процес розміщення продуктивних сил зумовлений, по-перше, істотними відмінностями територій (особливо в нашій країні), на яких розміщується і розвивається виробництво, і, по-друге, -- специфікою функціонування самих виробництв, що належать до різних галузей. Виходячи з цього, чинники розміщення продуктивних сил можна поділити на дві групи.

Першу групу утворює сукупність умов розміщення продуктивних сил на конкретній території. Умови розміщення -- це певні властивості території. Розрізняють чотири родові групи, або класи, умов розміщення: природно-ресурсні, економічні, соціальні (соціально-демографічні), екологічні.

До групи природно-ресурсних чинників входять мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, водні, лісові, територіальні біологічні, земельні, кліматичні та інші ресурси.

Групу економічних чинників утворюють економіко-географічне положення, енергетична і будівельна бази, основні виробничі та невиробничі фонди, виробнича інфраструктура, в тому числі транспортна мережа, умови комбінування і кооперування виробництв, регіональні потреби, капітальні вкладення, регіональна економічна політика тощо.

Група соціальних (або соціально-демографічних) чинників охоплює динаміку чисельності населення, його розміщення, відтворення, структуру (вікова, статева, сімейна, освітня), регіональну демографічну політику, зайнятість населення в суспільному виробництві, структуру зайнятого населення, трудових ресурсів, забезпеченість населення об'єктами соціальної інфраструктури (житлом, підприємствами роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо).

У групі екологічних чинників виділяють: забруднення та охорону водойм, атмосфери, охоронні природні території, загальну екологічну ситуацію в регіоні.

Кожний з цих чинників або деяка сукупність їх можуть сприяти розвитку відповідного виробництва в цьому районі або, навпаки, перешкоджати його розгортанню в оптимальних масштабах. Умови розміщення виробництва змінюються в часі передусім під впливом науково-технічного прогресу, соціально-економічного розвитку.

Другу групу чинників розміщення продуктивних сил утворюють вимоги, що висуваються до розміщення і розвитку економічних об'єктів. Вони визначаються внутрішньою логікою розвитку кожної галузі, її властивостями і специфікою. Іншими словами, ця група охоплює власне чинники розміщення, зумовлені техніко-економічними особливостями, своєрідністю територіальної організації підприємств, галузей, виробництв. До чинників розміщення належать, наприклад, електро-, тепло-, водо-, праце-, наукомісткість продукції, транспортабельність сировини, напівфабрикатів, готової продукції тощо.

У вартісній формі до чинників розміщення відносять витрати на сировину, матеріали, паливо й енергію, робочу силу, основні фонди. Значення ринкового (споживчого) чинника розміщення виробництва визначається витратами на транспортування продукції до місця її споживання.

Перелічені чинники розміщення властиві будь-якому матеріальному виробництву. Залежно від характеру вияву чинників розміщення галузі промисловості класифікують на енерго-, тепло-, праце-, наукомісткі тощо. Так, до галузей, що тяжіють до джерел сировини, можна віднести підприємства металургії, лісової, целюлозно-паперової промисловості, багато галузей харчової та легкої промисловості; до джерел палива й енергії -- електросталеплавильні та феросплавні виробництва, виробництво легких кольорових металів, підприємства багатьох галузей хімічної промисловості; до районів концентрації трудових ресурсів -- підприємства багатьох галузей машинобудування, більшість галузей легкої промисловості тощо.

Техніко-економічні чинники змінюються в часі залежно від прогресу в технології виробництва, транспортабельності сировини та матеріалів, удосконалення виробничих відносин, зростання масштабів суспільного виробництва тощо.

Незважаючи на те, що ці дві групи чинників розміщення продуктивних сил взаємопов'язані, існують відмінності в їхній динаміці, тенденціях розвитку, еволюції. Так, умови розміщення відрізняються меншою просторовою еластичністю, рухливістю, ніж техніко-економічні чинники розміщення виробництва. Причому відносно менша рухливість умов розміщення має як економічний (переміщення в просторі, наприклад, об'єктів інфраструктури), так і фізичний характер (наприклад, неможливість переміщення родовищ корисних копалин або кліматичних умов). Таке важливе практичне завдання, як пошук району, місця, території (майданчика) для розміщення великих новобудов, полягає у зіставленні (порівнянні) кількох територій з еталонними вимогами. Розміщення галузей матеріального виробництва має грунтуватися на кількісній і якісній оцінці сукупного впливу всіх груп чинників. Багаточинниковий аналіз розміщення виробництва дає можливість визначити економічний ефект розміщення галузей, вибрати основні напрями спеціалізації економічних районів, територіально-виробничих комплексів, обгрунтувати шляхи удосконалення територіальних економічних пропорцій на перспективу.

1.3 Аналіз тенденцій розвитку основних чинників розміщення продуктивних сил

Зміни, що відбуваються в техніці та технології, господарській діяльності в цілому, неминуче позначаються на зміні співвідношення чинників розміщення продуктивних сил. Розглянемо вплив кожної групи чинників на розміщення продуктивних сил і розвиток економіки регіонів детальніше.

Природні ресурси. Ця група чинників має важливе значення як для визначення структури господарства країни, так і для розміщення продуктивних сил. Природні ресурси -- це об'єкти і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування в матеріальній діяльності.

Дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових та інших природних ресурсів у регіоні обмежує розвиток і розміщення тут ряду виробництв. Водночас слід зауважити, що в умовах сучасного розвитку науки і техніки, суспільного господарства залежність розміщення підприємств обробної промисловості від природних умов і ресурсів відносно послаблюється і, відповідно, розширюються можливості вибору місць розміщення продуктивних сил. Цьому сприяють зростаюча ефективність використання сировини, використання замінників природних матеріалів, застосування ресурсозберігаючих технологій.

Водночас помітно зростає значення деяких компонентів природних ресурсів. Зокрема, чиста прісна вода виступає як важливий чинник не тільки розвитку і розміщення продуктивних сил, а й регіонального розвитку економіки в цілому. Водні ресурси -- винятково важливий чинник як для водомістких галузей промисловості (хімічної, електроенергетичної, металургійної), так і для сільського господарства, розвитку населених пунктів. Організація надійного водопостачання, захист водних ресурсів від забруднення і виснаження набувають у сучасних умовах особливої актуальності.

Природні умови -- друга група чинників розміщення продуктивних сил. Вони пов'язані з територіальними відмінностями в природному середовищі. Поняття «природні умови» охоплює властивості природи, істотні для життєдіяльності населення, але які на певному рівні розвитку продуктивних сил безпосередньо не беруть участі у виробництві, хоч і мають на нього вплив. Це клімат, характер грунтів, рельєф місцевості, умови видобутку корисних копалин тощо. Природні умови значною мірою, визначають продуктивність і спеціалізацію сільського господарства, розвиток будівництва, технологічні характеристики певних виробництв, а також рівень життя населення.

Рельєф місцевості, характер грунтів, майданчики для промислового і цивільного будівництва відрізняються надзвичайно великою різноманітністю не тільки в масштабах країни, а й усередині економічного району. Через це їхня економічна характеристика є найбільш істотною для аналізу розміщення продуктивних сил усередині району і не має суттєвого значення для міжрайонного зіставлення.

Кліматичні умови, позбавлені такої контрастності, є подібними не лише для окремих економічних районів, а й для економічних зон. Несприятливі кліматичні умови зумовлюють значне зростання вартості всіх видів будівництва (тобто капітальних вкладень) і поточних витрат у виробничій та невиробничій сферах. У ряді галузей кліматичні умови впливають на вибір технологічної схеми виробничого процесу, що також пов'язано зі зменшенням або збільшенням капітальних вкладень та експлуатаційних витрат.

Кліматичні умови безпосередньо впливають на відтворення робочої сили. Так, у районах з холодним кліматом витрати на житло, одяг, харчування значно більші порівняно з районами теплого клімату.

Під економічними чинниками розміщення продуктивних сил слід розуміти територіальну диференціацію кількісних і, якісних характеристик живої та уречевленої праці, а також значущість їх для господарської діяльності. У сучасних умовах вплив цієї групи чинників на прийняття рішення з розміщення продуктивних сил помітно зростає. Сукупність економічних чинників на певних територіях формує господарське середовище, якому притаманні дві особливості. По-перше, воно не виникає у вигляді суцільного пласта, що покриває поверхню всієї території, а формується історично як система пунктів, центрів, вузлів, зон. По-друге, сформоване господарське середовище має досить важливе значення для успішного розвитку, функціонування і розміщення обробних та переробних виробництв, особливо нових.

Серед економічних чинників провідна роль у формуванні господарського середовища даної території належить інфраструктурі1. У найбільш широкому розумінні інфраструктура є елементом продуктивних сил, що містить галузі, види діяльності з надання послуг виробництву або населенню (виробнича інфраструктура), а також забезпечення умов для нормальної життєдіяльності населення (соціальна інфраструктура).

Виробнича (економічна) інфраструктура -- це комплекс науково-технічних споруд, систем і служб (наземні споруди, водні шляхи, канали, порти, трубопроводи, аеропорти, лінії електропередач, склади, бази матеріально-технічного постачання, інженерні мережі, теплотраси), які необхідні для функціонування матеріального виробництва і забезпечують на окремій території безперервний рух вантажів, енергії, інформації тощо.

Просторова розгалуженість, територіальна орієнтація функціонування, задоволення потреб виробничого процесу в певних послугах -- це головні ознаки виробничої інфраструктури. Елементи її виконують важливу функцію ланки., що забезпечує належний взаємозв'язок між засобами виробництва -- знаряддями і предметами праці.

Забезпечення безперервності процесу виробництва і споживання в умовах поглиблення галузевого і територіального поділу праці є першочерговим завданням виробничої інфраструктури. Розвиток її сприяє зниженню витрат виробництва, дає можливість більш раціонально розмістити кожну галузь суспільного господарства. Водночас вона не тільки створює передумови для функціонування матеріального виробництва, а й зумовлює зростання вартості сукупного суспільного продукту.

Складовою виробничої інфраструктури є транспорт, який може розглядатися як самостійний чинник. У результаті розвитку суспільного поділу праці він став необхідною ланкою суспільного виробництва, що забезпечує безперервність процесу виробництва і споживання в просторі, здійснення виробничо-територіальних зв'язків. Особливо важливе значення транспорт має для підприємств, функціонування яких пов'язано з перевезенням масових вантажів (вугілля, будівельних матеріалів, окремих видів сільськогосподарської сировини). Водночас наближення промисловості до джерел сировини, палива, районів зосередження робочої сили і місць споживання готової продукції посилює тенденції зменшення транспортних витрат відтворення. Цьому сприяють також технічний прогрес на самому транспорті, здешевлення перевезень. У зв'язку з цим транспорт втрачає своє виняткове значення, робить розміщення виробництва відносно альтернативнішим.

Сукупність соціальних (демосоціальних) чинників розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил лише порівняно недавно стала об'єктом чільної уваги вчених, проектантів, менеджерів. Одна з головних причин посилення наукового інтересу до цих чинників -- виникнення істотних диспропорцій у господарстві країни, зумовлених недостатнім урахуванням в управлінні соціальних умов, зростанням ролі людського чинника в економіці. Вирішення соціальних завдань -- це і мета, і водночас найважливіший чинник розміщення виробництва. Вплив соціальних умов на процес територіальної організації суспільного виробництва суттєво відрізняється від впливу економічних чинників. Дія перших виходить за межі чисто економічних проблем. Вони покликані не тільки регулювати виробничий процес, в тому числі у територіальному аспекті, а й створювати сприятливі умови для життєдіяльності населення та кожної особистості.

Постійно зростаючий вплив на всі суспільні процеси, в тому числі на територіальну організацію виробництва, чинить соціальна інфраструктура.

Під соціальною інфраструктурою розуміють сукупність галузей, функціонування яких спрямоване на задоволення матеріальних, духовних, фізичних і культурно-побутових потреб населення. Зокрема, це такі матеріальні складові суспільного розвитку, як житлові будинки, підприємства торгівлі та громадського харчування, пасажирський транспорт, системи водопостачання і каналізації, медичні, освітні, культурно-розважальні, спортивні заклади, система побутового обслуговування населення. Без всебічного сприяння розвитку соціальної інфраструктури подолати кризову ситуацію в економіці неможливо. Регіони, території, що мають відносно високорозвинену соціальну інфраструктуру, сьогодні є" більш інвестиційно привабливими і мають додаткові можливості для регіонального розвитку і розміщення продуктивних сил, для зростання всієї економіки.

Водночас при всій відносній самостійності формування, функціонування, розміщення соціальної інфраструктури безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Через це ефективне розміщення продуктивних сил потребує цілеспрямованого регулювання процесу створення територіальної організації соціальної інфраструктури. Раціональне розміщення продуктивних сил має забезпечувати також подолання або нівелювання істотних територіальних відмінностей у соціальному аспекті, особливо в умовах життєдіяльності населення.

Соціальна інфраструктура певною мірою впливає на процес територіальної організації виробництва через відтворення, використання і розміщення трудових ресурсів.

Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівці оцінюють з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має здійснюватись у повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями їхнього використання, зменшенням чисельності населення, зростанням безробіття та значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення кризи виробництва.

При оцінюванні трудових ресурсів доцільно також ураховувати посилення переміщення та міграції населення. Трудові ресурси відносно мало впливають на розміщення підприємств у видобувних і сировинних галузях важкої індустрії. Хоча і тут за умов безробіття та реконструкції підприємств виникає потреба в розміщенні інших, переважно працемістких виробництв. Наявні трудові ресурси, їхній статево-віковий склад, кваліфікація є першорядними чинниками у таких важливих галузях, як приладобудування, радіоелектроніка, літакобудування, космічна техніка, біотехнологія тощо.

Віднедавна у розміщенні продуктивних сил почали використовуватися такі чинники, як сукупність взаємовідносин між природою і населенням, природою і господарством, природою і людиною, що характеризують середовище життєдіяльності людини. Суспільство в процесі своєї господарської діяльності змінює природне середовище, впливає прямо або побічно на всі його компоненти. Цей вплив особливо посилився в епоху сучасної науково-технічної революції, коли масштаби діяльності людини порівнюють з впливом глобальних природних процесів.

Зміна природних компонентів має зворотний вплив на саму людину і на її діяльність. Зміна природи сприймається нами як погіршення якості природного середовища, а також кількості та якості природних ресурсів. Водночас негаразди в екології мають характер «ланцюжкових реакцій». Вони спричиняють погіршення здоров'я населення та умов праці, функціонування техніки, погіршення якості та кількості продукції галузей природокористування тощо. Гармонізація відносин між природою і суспільством вимагає прийняття і реалізації цілої системи заходів. Серед них важливе значення належить раціональній територіальній організації продуктивних сил. Це також створення і застосування принципово нових (замкнених, екологічно чистих та ресурсозберігаючих) технологій. Повинен ефективно діяти державний екологічний контроль за розвитком та розміщенням виробництва. Екологічній міжвідомчій експертизі мають підлягати всі великомасштабні господарські проекти. Саме з екологічною експертизою пов'язується вирішення проблеми надійності та комплексності прийнятих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У ролі особливого специфічного чинника розміщення продуктивних сил виступає нині людський чинник. Це єдиний «одушевлений» компонент у сукупності чинників, що розглядалися. Найважливішою ознакою суспільного життя має стати націленість дії всіх чинників, які визначають розміщення продуктивних сил, на забезпечення інтересів людини. Це поняття містить концентровану, комплексну характеристику сучасної людини -- головної продуктивної сили (працівника), споживача, рушійної сили не тільки в економіці, а й у соціальній, політичній, духовній сферах суспільства, і нарешті, особистості.

Людина та її інтереси мають бути головним чинником розміщення виробництва. Адже людський чинник поновлюваний і, що є найголовнішим, удосконалюваний ресурс. А такі категорії, як компетентність, відповідальність, кваліфікація, утворюють так звані безкапітальні чинники економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Науково-технічний прогрес. Всебічне використання його досягнень, розвиток на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогресу характеризується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток науки та техніки екстериторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив на життєдіяльність людей.

Важливою особливістю науково-технічного прогресу є й те, що він впливає на процес розміщення продуктивних сил не безпосередньо, а опосередковано, через інші чинники, видозмінюючи, трансформуючи їх' Саме під його дією відбувається переоцінка значимості-традиційних чинників, що визначають розміщення виробництва. Наприклад, послаблюється вплив природних ресурсів і умов, транспорту тощо. Водночас посилюється значення такого чинника, як захист природного середовища. Науково-технічний прогрес є однією з головних причин зростання потреби у висококваліфікованій робочій силі.

Отже, раціональна й ефективна територіальна організація продуктивних сил країни має базуватися на науково обгрунтованому врахуванні не окремих умов і чинників, а всієї їх сукупності. Важливого значення у зв'язку з цим набуває організація служби відстеження (моніторингу) за різними чинниками, що впливають на розміщення виробництва. Розміщення продуктивних сил має постійно коригуватися відповідно до зміни умов і нових вимог практики.

1.4 Регіональні інтереси в розміщенні продуктивних сил

Нові методи регулювання розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил можуть дати очікувані результати лише в тому разі, якщо повною мірою будуть враховані всі різноманітні інтереси суспільства, в тому числі підприємств, галузей, областей, міст, регіонів та інших територіальних одиниць. Чим тісніше переплітаються на різних регіональних рівнях економічні, політичні, екологічні взаємовідносини, тим ширша гама інтересів.

Носіями регіональних інтересів є соціальні суб'єкти діяльності, що пов'язані умовами свого існування з відповідною територією. Регіональні інтереси -- це відносини між індивідами та соціальними групами з погляду забезпечення умов свого існування та розвитку в адміні-стративно-теріторіальній одиниці.

Регіональні інтереси охоплюють далеко не весь спектр інтересів населення, підприємств тощо. Наприклад, керівники підприємств та їхні працівники мак ь певні економічні інтереси стосовно функціонування цих підприємств. Однак усі ці особи, як і члени їхніх сімей, є ще і просто місцевими жителями. Вони тією чи іншою мірою залежні від рівня і способу життя населення в регіоні, стану місцевого бюджету, місцевої виробничої і соціальної інфраструктури, політичного мікроклімату тощо. А це означає, що обов'язково (хоч і різною мірою) всі вони є носіями регіональних інтересів.

Отже, регіональні інтереси -- тільки частина умов і мотивацій життєдіяльності..Однак це саме та частина, яка однозначно визначає всю територіальну організацію суспільства. Тому такі інтереси мають бути предметом чільної уваги всіх органів влади та управління, що розробляють і реалізують концепції, прогнози, плани, програми та проекти регіонального розвитку.

Доцільність дій владних структур всіх адміністративно-територіальних рівнів щодо вирішення проблем регіонального розвитку прямо залежить від чіткого уявлення про регіональні інтереси та їхніх оцінок. Регіональні інтереси є специфічними, а в ряді випадків -- унікальними.

В об'єктивному аналізі регіональних інтересів сьогодні зацікавлені передусім ті структури, що дійсно мають намір і спроможні провадити сучасну ефективну політику регіонального розвитку. Цим зумовлена потреба в новому спрямуванні аналітично-інформаційного інструментарію. Він має забезпечувати оцінювання переорієнтації суспільних інтересів щодо регіональної політики у розвитку регіонів.

Теоретично первинний загальнорегіональний інтерес полягає у гарантованій реалізації на кожній конкретній території конституційних прав та умов для цього. У разі якщо такий загальнорегіональний інтерес підтримується державною політикою і діяльністю органів влади та управління, формуються інтереси, зумовлені прагненням стабілізувати відтворення тих умов регіонального життя, які позитивно оцінюються населенням, суб'єктами господарювання тощо.

Відтворювальний характер і стабільна основа регіональних інтересів є досить природними. Адже життєдіяльність регіону на відміну від будь-якого підприємства або іншого об'єкта не обмежена в часі (він не може саморозпуститися, ліквідуватися тощо). Отже, ресурси, умови існування регіону мають постійно відтворюватися.

Регіональні інтереси -- це зацікавленість у стабільному відтворенні та примноженні соціального, природно-ресурсного, демографічного, господарського потенціалу регіону. Якщо цей процес порушується, регіон рано чи пізно переходить до розряду депресивних, переживає катастрофу з усіма соціальними, економічними, фінансовими наслідками. Вийти з цього стану жоден регіон самостійно не може. Тут є обов'язковою вагома і послідовна державна підтримка.

Найбільш значними параметрами, індикаторами регіональних інтересів є такі їхні групи.

1. Відповідність рівня і способу життя населення, його окремих верств і груп державним або місцевим стандартам. Індикатори цієї групи узагальнено характеризують стан соціального потенціалу регіону. Він визначається сумою всіх життєвих благ, що отримує населення переважно за місцем проживання, і ступенем її ідентичності державним або місцевим стандартам.

2. Наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних джерел регулювання ситуації. Це визначає можливості місцевих органів влади й управління щодо задоволення потреб регіону за рахунок власних коштів.

3. Наявність можливостей для використання трудових (виробничих,
інтелектуальних, духовних) потенцій населення, тобто місць прикладання будь-якої праці, що відповідають уявленню місцевих жителів про їхні якість, різноманітність і привабливість. Ці параметри характеризують можливості самостійного задоволення індивідами відповідних потреб.

4. Функціонування інфраструктурно забезпечених внутрішньо- і міжрегіональних зв'язків (господарських, соціальних тощо). Показники цієї групи покликані характеризувати ступінь мобільності місцевих трудових ресурсів, товарів і капіталів усередині регіону та за його межами, а також соціальну мобільність населення.

5. Наявність відповідного природного ресурсного й економічного потенціалу, стабільності суспільно-політичної ситуації, що в цілому відбиває можливості та умови реалізації всіх попередніх завдань.

Сукупність перелічених параметрів визначає регіональний аспект соціального і господарського життя, його реформування. Проведення певної господарської політики на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці, без сумніву, має відповідати державним інтересам. Однак лише невелика частина регіональних інтересів автоматично реалізується через загальнодержавну політику.

Між інтересами держави і регіону є істотні відмінності. Так, держава як суб'єкт природокористування економічно зацікавлена в максимальній концентрації видобутку і переробки будь-якого виду ресурсів. У цьому є й інтерес регіону: він зацікавлений у виділенні інвестицій та матеріально-технічних ресурсів, створенні нових робочих місць, розвитку інфраструктури. Проте як суб'єкт природокористування регіон не менше зацікавлений у екологічних обмеженнях і навіть забороні збільшення видобутку і переробки ресурсів у зв'язку зі зниженням технічно-екологічної безпеки і погіршенням якості навколишнього середовища.

Для того щоб комплексно вирішувати еколого-господарські ситуації на різних рівнях господарювання, потрібне подальше вдосконалення правової та нормативної бази екологічної політики на всіх її рівнях. Важливо принципово змінювати масштаби, структуру та географію видобутку, переробки ресурсів та їхнього споживання.

Регіональні інтереси необхідно постійно фіксувати, враховувати і оцінювати, а результати цього врахування й оцінки -- використовувати при визначенні конкретних форм і напрямів господарської політики на території певних регіонів та населених пунктів. Особливо це стосується, вирішення питань передачі об'єктів соціальної інфраструктури, підприємств у муніципальну власність, продажу для індивідуального користування земельних ділянок у населених пунктах, часткової комерціалізації дошкільного виховання тощо. Потрібно передбачити наслідки цих дій, їхній вплив на умови життєдіяльності населення регіону.

У цілому регіональні інтереси як база оцінок і обгрунтувань є первинними щодо цілей регіонального розвитку. їх враховують при системному оцінюванні цілей регіонального розвитку, а також обґрунтуванні напрямів їх реалізації.

2. Сутність і систематизація суперечностей у розміщенні виробництва і регіональному розвитку

2.1 Сутність і систематизація суперечностей у розміщенні та регіональному розвитку продуктивних сил

Процеси розміщення продуктивних сил можна досліджувати з двох позицій: статично, тобто розглядати розподіл компонентів на будь-якій території і на будь-якому конкретному відрізку часу, та динамічно, тобто вивчати рух, зміни в розміщенні продуктивних сил, що відбуваються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників на будь-якому етапі розвитку. Внутрішнім джерелом будь-якого руху, будь-якого розвитку, еволюційного або революційного, у тому числі процесу розміщення виробництва, є певні суперечності.

Суперечності як внутрішнє джерело будь-якого руху мають універсальний характер. У суспільних процесах вони є об'єктивними і в принципі не можуть бути повністю і назавжди усунені. Отже, одне головних завдань науки полягає саме в тому, щоб якомога повніше розкрити зміст наявних суперечностей, а також визначити способи і методи їх вирішення. Однак вирішення суперечностей (тобто переведення явиш, процесів у нову якість) не означає їхньої остаточної ліквідації, усунення, неможливості появи надалі. Реальні суперечності не ліквідуються, вони відтворюються заново. У постійному вирішенні суперечностей полягає і процес розвитку та розміщення продуктивних сил.

Проблема суперечностей у розміщенні продуктивних сил -- це найменш вивчена сфера. Ще не опрацьований достатньою мірою понятійний і методичний апарат дослідження суперечностей у територіальній організації виробництва.

Категорія «суперечності» стає тепер одним з фундаментальних понять в економічних науках. Це пов'язано передусім з необхідністю глибокого проникнення в діалектичну сутність економічних процесів, виявлення реального джерела того або іншого поступу в територіальному аспекті. Суперечності у розміщенні продуктивних сил мають бути систематизовані. Це дасть можливість виявити джерела зародження, становлення і розвитку їх, визначити ступінь гостроти та форми вияву конкретної суперечності, основні напрями, способи й умови їхнього вирішення. Необхідно розробити методику дослідження суперечностей на різних просторово-часових рівнях.

Дослідження всієї сукупності суперечностей територіальної організації продуктивних сил можливе лише за умови об'єднання, інтеграції знань і методів багатьох наукових напрямів, наявності досконалої інформаційної бази, а також тісного співробітництва з численними практичними організаціями.

Вирішення суперечностей передбачає цілеспрямовану свідому людську діяльність, пов'язану з вирішенням різних економічних, соціальних, демографічних, екологічних та інших проблем розміщення виробництва. При цьому особливої актуальності набуває проблема концентрованого вираження суперечностей суспільного розвитку, форми їхнього реального вияву.

Джерела основних суперечностей у розміщенні продуктивних сил і регіональному розвитку можна виявити спираючись на принципи і методи діалектичного пізнання дійсності. Ці суперечності та форми їхнього руху закладені в діалектичних багатокомпонентних взаємодіях і взаємовідносинах у такій складній системі-тріаді як «суспільство -- природа -- територія». Всі ці три складові в їхній діалектичній єдності безпосередньо беруть участь у процесах розміщення продуктивних сил. Слід наголосити, що при розміщенні виробництва поряд з економічними, соціальними, демографічними компонентами зростає значення природних складових. Проте, як відомо, функції, цілі, інтереси, закономірності розвитку економічних, соціальних, демографічних і тим більше природних процесів у реальній дійсності не збігаються. Тому при розміщенні продуктивних сил між складовими системи «суспільство -- природа -- територія» виникають суперечності.

За ступенем спільності можна виділити три групи суперечностей в розміщенні продуктивних сил, що зумовлені специфікою вияву взаємодії у системі «суспільство -- природа -- територія»:

- найзагальніші -- безпосередньо відбивають взаємодію між трьома зазначеними якісними складовими;

- загальні -- пов'язані з незбіганням функцій, інтересів елементів всередині кожної з цих складових;

- специфічні внутрішні -- відбуваються і відтворюються в межах конкретного регіону, будь-якої територіально-економічної системи, в складовій будь-якого процесу. Оскільки динаміка розміщення продуктивних сил -- це єдиний процес, ці групи суперечностей тісно взаємозв'язані та взаємозалежні.

Суперечності в розміщенні продуктивних сил та регіональному розвитку завжди конкретні, як і їхні співвідношення. Вони специфічні для певної просторово-часової ситуації, для певного регіону. Однакові суперечності можуть мати неоднакове значення для еволюції різних регіональних господарських комплексів.

2.2 Природа суперечностей у розміщенні виробництва і регіональному розвитку

До числа найзагальніших суперечностей суспільного розвитку, в тому числі процесів розміщення, належить суперечність між суспільством і природою. Це стала суперечність. Вона виникла одразу з появою людини як розумної істоти і є першою серед глобальних проблем, які вже десятки років перебувають у центрі уваги світової громадськості.

У 1968 р. в Парижі відбулася зустріч учених з проблем охорони природи, на якій вперше було поставлено питання про планетарні глобальні наслідки забруднення природного середовища і посилення відповідальності науки, практики і політики за стан біосфери. Процеси взаємодії між суспільством і природою відбуваються все суперечливіше, причому форми вияву та гострота їх територіально диференціюються.

Сутність суперечності між суспільством і природою визначається постійно зростаючою потребою суспільного виробництва у природних ресурсах і прогресуючим погіршенням умов життєдіяльності людини. Спочатку діяльність людини не зачіпала структури біосфери: відходи життєдіяльності суспільства у певний спосіб нейтралізувалися природними процесами, включалися до загального кругообігу речовин та енергії на планеті. Проте масштаби людської діяльності постійно зростали. Відходи життєдіяльності людини за своєю кількістю та якістю, різноманітністю зрештою вийшли за межі природного кругообігу, почали нагромаджуватися і забруднювати природне середовище, негативно позначатися на його стані. Тим самим природа поставила певну межу не тільки індустріальному поступу цивілізації, а навіть потребам людства на цьому історичному етапі.

Людина в процесі діяльності повинна не руйнувати, а підтримувати принципи організації природи, біосфери та взаємодіяти як компонент, органічна складова єдиної динамічної системи. Вирішення цієї суперечності полягає в тому, що новий етап науково-технічного прогресу покликаний не тільки і не стільки перетворювати природні процеси на індустріальні, а й оптимально поєднувати їх. Фактично цей процес лише розпочинається. Його безпосереднім виявом є нині розробка і впровадження новітніх ресурсозберігаючих, мало- і безвідходних технологій, широке впровадження процесів екологізації в різних сферах діяльності. Зростає значення структурно-галузевої переорієнтації, створення нових форм організації виробництва, в тому числі в територіальному аспекті.

У системі найзагальніших суперечностей у розміщенні продуктивних сил і регіональному розвитку на сучасному етапі однією з найактуальніших виступає суперечність між продуктивними силами, точніше -- галузями (видами діяльності), та територією (простором). Діалектика взаємодії галузей і території є внутрішнім джерелом функціонування та розвитку різних типів регіональних утворень, у тому числі економічних районів, що відрізняються певною спільністю, цілісністю, а також природним, соціальним, демографічним, економічним потенціалом.

2.3 Специфічні суперечності в розміщенні й регіональному розвитку продуктивних сил

Центральне місце серед основних суперечностей суспільного розвитку посідає суперечність між рівнем продуктивних сил, що безперервно зростає, і конкретними формами виробничих відносин. Вона має постійний і глибокий вплив на всі сторони суспільного життя, у тому числі на характер розміщення продуктивних сил. Суперечність між розвитком виробничих сил і застарілими формами організації виробництва, що не вирішується впродовж тривалого часу, як правило, супроводжується порушенням структури, пропорцій та збалансованості в суспільному господарстві. Це призводить також до деформації відносин розподілу і споживання, в цілому негативно впливає на функціонування продуктивних сил, детермінує напрями їхнього розвитку. Вирішення суперечності, про яку йдеться, виступає головною, обов'язковою умовою сталого зростання виробництва, підвищення його ефективності. Це передбачає глибоку перебудову відносин власності, ліквідацію монополізму державної, модифікацію колективно-сільськогосподарської форми власності. Розвиток орендної, кооперативної, муніципальної, акціонерної, індивідуальної та інших форм власності дає можливість якісно змінити виробничі відносини, які все більшою мірою відповідатимуть рівню розвитку продуктивних сил. Утворення нових об'єктів власності в формі конкретних господарських ланок приведе до змін у процесі розміщення виробництва.

Однією зі специфічних суперечностей у розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів є суперечність між територією і галуззю.

Територія охоплює не лише простір, а й усю сукупність природних ресурсів, населення, населені пункти, господарство, а також систему сталих наявних взаємозв'язків і взаємовідносин між ними.

Підприємства розглядаються як об'єкти конкретних галузей суспільного господарства.

Сутність цієї суперечності полягає в тому, що спроба галузі «впровадитися» на певній території або розширити свою присутність на ній неминуче позначається на соціально-економічній та природній складових території, на формах та інтенсивності їхньої взаємодії. Ці зміни можуть бути сприятливими для території (поліпшення соціальних умов життя населення, усунення або пом'якшення існуючих диспропорцій у галузевій та територіальній структурі господарства тощо). Однак «впровадження» галузі може мати і негативні наслідки для території (погіршення стану природного середовища, вичерпання або погіршення ресурсів, загострення транспортної проблеми, труднощі з водо-, енергопостачанням, погіршення умов діяльності функціонуючих підприємств і, нарешті, погіршення умов життя населення). При цьому часто позитивні та негативні наслідки тісно переплітаються і не завжди одразу можуть бути чітко визначені.

Суперечності між територією і галуззю визначаються відмінностями в цільовій та змістовній спрямованості їхніх інтересів, Інтереси територій і галузей, хоч і мають загальною основою єдині суспільні відносини, водночас формуються значною мірою автономно. Якщо галузі, підприємства орієнтовані на випуск кінцевої продукції, на міжгалузевий обмін, на вивезення, то інтереси регіону пов'язуються з формуванням належних регіональних, місцевих передумов для функціонування всього виробництва та зі створенням сприятливих умов для життєдіяльності населення.

Недосконалість господарського і політичного механізму зумовлює виникнення конфліктних ситуацій, диспропорцій, дисбалансів у розвитку територій, особливо в екологічній, соціальній і демографічній сферах. Вирішення цієї суперечності передбачає комплексний підхід до територіального планування, програмування, активне впровадження ринкових відносин, створення дійового механізму зворотного зв'язку між зростанням економічного потенціалу регіону і темпами розвитку його інфраструктури. Це забезпечує підвищення збалансованості регіонального розвитку, перехід регіону до нового якісного стану.

Історично зумовлена суперечність між містом і селом (найбільшими суспільними структурами) зберігається в типі та рівні розвитку продуктивних сил, у формі організації праці, умовах життєдіяльності населення, численних диспропорціях і деформаціях всередині як міської, так і сільської місцевості. Через це створення певних умов для активізації інтеграційних процесів між містом і селом на основі поєднання і взаємодоповнення позитивних сторін їхнього потенціалу є одним з напрямів сприяння прискоренню зростання виробництва та кардинального поліпшення умов поступального розвитку регіонів.

На регіональному рівні принципового значення набуває вирішення
специфічних внутрішніх суперечностей, пов'язаних з основними формами територіального поділу та інтеграції праці. Це суперечності між територіальною концентрацією і територіальною дилатацією (повномірним розміщенням), між територіальною спеціалізацією і територіальною комплексністю, між територіальним кооперуванням і територіальним комбінуванням. До них близькі такі суперечності, як територіальна диференціація і територіальна інтеграція, центральне управління і регіональне регулювання. У комплексі ці суперечності сучасного регіонального розвитку породжують всю різноманітність просторових соціально-економічних структур, а вирішення їх може стати важливим ресурсом інтенсифікації регіональних утворень.

Досягнення відповідності між розглянутими специфічними суперечностями є складним процесом територіальної координації, оптимізації та збалансованості регіонального розвитку, який потребує глибокого розуміння процесу територіальної організації продуктивних сил також з точки зору вирішення ряду специфічних суперечностей, які в умовах зростання значення людського чинника набувають особливої гостроти. Це.суперечності, що зумовлені однаковими цільовими уявленнями та установками. Серед них -- суперечності між суспільними класами, соціальними верствами і групами населення, між інтернаціональними і національними, колективними та індивідуальними інтересами. До того ж нові умови суспільного життя і ведення господарства зумовлюють появу нових суперечностей. Так, в областях, містах тепер формується свій бюджет, виникає своя муніципальна власність, з'явилася реальна можливість впливати на частину доходів, на використання місцевих природних та інших ресурсів. Це породжує нові суперечності між інтересами окремих міських поселень і області (регіону), між інтересами колективів та жителів міських поселень. Отже, вирішувати суперечності можна лише творчо осмислюючи нагромаджений досвід.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка [Текст]: посібник / Б.Ф. Заблоцький. - К.: Академвидав, 2003. - 368 с.

2. Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст]: навчальний посібник / Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К.: ЦУЛ, 2006. - 728 с.

3. Ковалевский В.В. Размещение производительных сил [Текст]: курс лекций / В.В. Ковалевский, Е.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов. - К.: Знання-Прес, 2002. - 405 с.

4. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: навчальний посібник / В.І. Лишиленко. - К.: ЦНЛ, 2006. - 325 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text]: навчальний посібник / ред., Є.П. Качан. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

6. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: навчальний посібник / М. І. Долішній [и др.] ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Львівська політехніка, 2003. - 256 с.

7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ; ред. С.І. Дорогунцов. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с.

8. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" ; ред. С.І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2007. - 992 с.

9. Сазонець І.Л. Розміщення продуктивних сил [Текст]: навчальний посібник / І.Л. Сазонець, В.В. Джинджоян, О.О. Чубар ; Мін-во освіти і науки України. - К.: ЦНЛ, 2006. - 320 с.

10. Стадницький Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text]: навчальний посібник / Ю.І. Стадницький, А.Г. Загородній. - К.: Знання, 2008. - 351 с.

11. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика [Текст]: підручник / Д.М. Стеченко. - К.: Вікар, 2002. - 396 с.

12. Чернюк Л.Г. Розміщення продуктивних сил України [Текст]: навчальний посібник / Л.Г. Чернюк, Д.В. Клиновий. - К.: ЦУЛ, 2002. - 470 с.