Фізико-географічний опис Дніпропетровської області

Фізико-географічний опис Дніпропетровської області

1. Загальні відомості

Дніпропетровська область (3192,3 тис. га, що дорівнює 5% від території України) нараховує до 3,6 млн. мешканців, що складає 7,5 % населення країни, при цьому 86 % - це населення міст. Вона є однією з найбільш розвинених в економічному відношенні областей України (40% від її загальної території знаходиться під промисловим використанням) [1]. Народногосподарчий комплекс Дніпропетровської області - індустріально-аграрний. В структурі промисловості переважають галузі важкої індустрії. Провідне місце займає чорна металургія (44,8 % від вартості валової продукції), машинобудування і металообробка (22%), харчова (10%), хімічна та нафтохімічна (8,5 %) промисловість [2]. В області налічується близько 700 підприємств [1]. Територіальна концентрація промисловості в 2 рази перевищує середній рівень по Україні, в тому числі металургійного комплексу - в 7 разів, хімічної промисловості - в 2,5 рази. Перевага в народногосподарському комплексі області гірничо-металургійного виробництва обумовила величезне техногенне навантаження на її територію, яке в середньому складає приблизно 29,5 т викидів забруднюючих речовин на 1 км², у тому числі 75% загальної емісії забруднювачів приходиться на великі міста (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Дніпропетровськ) [3,1]. В цілому, досліджувана область займає одне з перших місць в Україні по забрудненню водного та повітряного басейну, деградації природного середовища, загальному антропогенному навантаженню Придніпров'я на Україну (42%) [1,4].

Адміністративним центром Дніпропетровської області є м.Дніпропетровськ загальною площею 39,68 тис. га та населенням понад 1,2млн.чол. [5]. Місто Дніпродзержинськ є другим за розміром та значенню центром обласної Дніпропетровської агломерації. Площа міської території складає біля 13,26 тис. га. Населення міста - близько 284 тис.чол. Обидва міста розташовані в середній течії Дніпра. Промисловий комплекс міст Дніпропетровська та Дніпродзержинська налічує відповідно 159 і 60 підприємств різного профілю [5,6]. Наявність підприємств важкої промисловості, які мають у своєму складі фізично зношені та морально застарілі цехи та виробництва, значна концентрація автотранспорту обумовлює несприятливу екологічну ситуацію в містах, яка характеризується високим рівнем забруднення атмосферного повітря (загальне навантаження на 1 км² території м. Дніпропетровська складає 392,3 т викидів забруднюючих речовин, а м. Дніпродзержинська - 959,7 т), значною кількістю скиду недостатньо очищених стічних вод внаслідок перевантаження існуючих очисних споруд (при проектній потужності 90 тис.м³ /добу очисні споруди працюють з перевантаженням у 1,75-1,8 рази), тощо [3,7]. Поєднання підприємств металургійної та хімічної промисловості дуже негативно впливає на стан навколишнього середовища, збільшує негативний ефект сумації забруднюючих речовин, що тягне за собою характерний негативний вплив на біологічне середовище міст та прилеглих до них територій.

Єдиним заповідником Дніпропетровської області з повним охоронним режимом є Дніпровсько-Орільський державний заповідник (ДОЗ). Його територія сягає 3776 га. У територіально-структурному плані він розташований на лівому березі Дніпра в природній зоні Дніпропетровсько-Дніпродзержинської агломерації [8] . Хоча різноманітні природні показники, отримані з території ДОЗ і можна використовувати як фонові, слід враховувати, що при будь-якому напрямку повітряних мас його територія накривається викидами забруднюючих речовин близько розташованих до нього промислових центрів (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ).

Спираючись на вище наведені факти ділянка робіт по біогеоекологічним дослідженням охоплює як промислово розвинуті центри різного профілю (м.Дніпропетровськ, м.Дніпродзержинськ), так і територію ДОЗ, яка може служити місцевим фоном, на базі якого можливо оцінити ступінь навантаження на природне середовище зазначених населених пунктів.

2. Клімат

Дніпропетровщина розташована в зоні помірних широт з активною атмосферною циркуляцією, переважаючими типами якої є переміщення повітряних мас з заходу на схід. Клімат помірно-континентальний, посушливий, причому випаровування значно перевищує річну кількість опадів з коефіцієнтом зволоження 0,6 на півночі та 0,3 на півдні [9,10].

З річної кількості опадів (400-500 мм) на холодний період припадає 10-25 %, а на теплий -75-80%. Конкретніше, близько 519 мм опадів на рік випадає на територію м. Дніпропетровська, 400 мм - м. Дніпродзержинська та 477мм - ДОЗ [11,12]. В цілому, опади протягом року визначаються циклонічною діяльністю. Циклони переміщуються з Атлантичного океану і Середземного моря та приносять до 80% середньорічної кількості опадів [8].

Середньорічна температура повітря 7-8 ⁰С, абсолютний максимум у липні (вище + 40⁰С), а абсолютний мінімум у - січні (-38⁰С). Пересічна температура для Дніпропетровська та Дніпродзержинська у січні відповідно складає -6 ⁰С; -6,3 ⁰С; -5⁰С, а у липні +21,6⁰С; +21,1⁰С; +22⁰С [13,6,11]. Середньорічна температура холодного місяця (січня) на території ДОЗ складає -5,6⁰С. Найвища температура повітря спостерігається в липні. Річна амплітуда температур 27,3⁰С [8].Сума ефективних температур 1200-1400.

Тривалість зими від 75 до 110 днів. Стійкий сніговий покров утворюється рідко. З березня спостерігається стійке інтенсивне підвищення температури. У середньому за весну опадів випадає мало: у квітні-травні місячна кількість опадів складає не більш як 20-30 мм.

Літо гаряче, кількість днів на рік з температурою повітря вище 10⁰С сягає 130-140. Бездощовий період при цьому 81-100 днів. Для першої половини осені характерна мала кількість опадів і висока посушливість повітря. Друга половина осені характеризується підвищенням відносної вологості та зменшенням абсолютної вологості повітря .

Для першої половини осені характерна мала кількість опадів і висока посушливість повітря. Друга половина осені характеризується підвищенням відносної вологості та зменшенням абсолютної вологості повітря [10].

Вітер на території досліджень обумовлюється, з одного боку, рельєфом та характером підстеляючої поверхні, а з другого боку, розподілом атмосферної циркуляції над нею. Середня швидкість вітру на території Дніпродзержинська та ДОЗ складає 3-5 м/с, а у м. Дніпропетровську- 9-10 м/с [13,6,11,8]. У той час, міста виявляють істотний вплив на формування режиму вітрів. Наявність у містах поверхонь з підвищеною шорсткістю (високих споруд, парків тощо) приводить до постійного виникнення місцевих посилень або послаблень швидкості вітру.

Метеорологічні умови сприяють досить суттєвому впливу на розсіювання і перенос домішок і, як наслідок, рівень забруднення повітряного басейну. Найбільшому впливу на забруднення атмосфери шкідливими домішками сприяють слідуючи метеорологічні фактори: повторність, потужність та інтенсивність температурних інверсій у нижній тропосфері; висота шару перемішування; повторність слабких вітрів, штилів і застою повітря, тривалість туману.

Повторність приземних інверсій коливається по місяцям від 35% до 85% в вночі та від 3% до 20% вдень. Денні інверсії більш розповсюджені взимку, а нічні в теплу пору року. При наявності приземних інверсій стає слабкішим турбулентний обмін між нижчими та вищими шарами повітря. При цьому шкідливі домішки, які містяться у викидах промислових підприємств можуть накопичуватися [14,13].

Одним з важливих факторів, які впливають на розповсюдження домішок в атмосфері є вітровий режим. Особливо несприятливі умови утворюються, коли слабкі вітри зберігаються тривалий час і спостерігаються на значній території. У Дніпропетровській області повторність слабких вітрів (0-1 м/с) складає 20-25%, а в долинах річок до 30-35%. Безперервна тривалість слабких вітрів сягає 1-5 днів на місяць. Від зими до літа спостерігається повільне підвищення повторюваності слабких вітрів [15,13].

Приземні інверсії при слабких вітрах є комплексною характеристикою, яка визначає застої повітря. Повторність застою повітря - одна з основних характеристик, яка впливає на розсіювання забруднюючих речовин. На Дніпропетровщині повторність застою коливається по місяцям від 2 до 21% у нічний час (з ростом у теплу пору року), і від 0 до 1% вдень. Середня повторність застоїв повітря по області складає 9% [14,13].

Накопичення домішок в атмосфері, зумовлене слабкими вітрами та інверсіями, посилюється при умовах туманів. Кількість днів з туманами складає за рік 35-75 [13]. Створюються тумани, як правило, у холодну пору року. На вміст домішок у повітрі тумани впливають складним образом: краплі туману поглинають домішки. Як наслідок цього, концентрація забруднюючих речовин у шарі туману сильно зростає. При цьому розчин сірчаного газу і окису азоту у краплях туману призводить до утворення більш токсичних сірчаної та азотної кислот [16].

Річна повторність штилів у Дніпропетровську складає 17%, а у Дніпродзержинську - 35% [13,6].

Аналіз кліматичних умов в цілому показує, що найбільш високий потенціал забруднення в Дніпропетровській області відмічається в зимові місяці, коли повторюваність затримуючих шарів перевищує 60%, причому інверсії мають найбільшу потужність і інтенсивність. Влітку сприятливі для накопичення домішок умови утворюються в періоди послаблення вітрової діяльності. Взагалі, на Дніпропетровщині метеорологічні умови відносно сприятливі для розсіювання домішок. Вся територія області розташована в зоні з помірним потенціалом забруднення атмосфери [5].

3. Геологічна будова і рельєф

Територія Дніпропетровської області має складну геологічну будову. Розташована в межах Східноєвропейської платформи. Із структур першого порядку на Дніпропетровщині розташована південно-східна частина Українського щита і частина Дніпровсько-Донецької западини. Південно-східна частина Українського щита розподіляється на блоки: Кіровоградський, Придніпровський і Приазовський, два останніх відмежовані Кінсько-Ялинським грабеном. Південніше щита розташована Причорноморська западина [1].

Міста як Дніпропетровськ, так і Дніпродзержинськ розташовані в зоні стику Українського кристалічного масиву та Дніпровсько-Донецької западини. В геологічній будові правобережної частини міст беруть участь докембрійські кристалічні породи, відклади неогену та четвертинної системи. Докембрійські породи представлені здебільшого гнейсами, гранітогнейсами. Кристалічні породи перекриті продуктами їх вивітрювання палеозой-кайнозойського віку та представлені жорствою та каолінами. Палеоген представлено відкладами харківського ярусу (дрібнозернисті глинисті піски), полтавської світи (глинисті піски потужністю 5-25 м), сарматського ярусу. Неогенові відклади повсюди перекриті четвертинними породами сучасного, верхнього та нижнього відділів четвертинної системи, що складають долину р. Дніпро, вододіл та схили [6].

Дніпровсько-Орільський державний заповідник розташований у межі Дніпровсько-Донецької западини. Геологічна будова території заповідника не є складною. В її основі лежать докембрійські кристалічні породи (біотитові гнейси та магнетити). Поверхня їх не рівна, покрита третинними осадочними породами. У нижній частині відкладів палеогену залягають неогенові глиняні утворення з прошарками бурого вугілля. З палеогенових відкладів частіше зустрічаються піски полтавського ярусу. Породи сарматського ярусу представлені мергелями, вапняками, пісками, сірими глинами. Усі ці породи перекриті потужною товщею четвертинних відкладів. У нижній частині третинних відкладів розташовані породи бучакського ярусу - піски та шари піщаної глини. Залягають на глибині 20 м. Вище залягають відклади київського ярусу - синювато та блакитно-сірі піщанисті вапнякові глини. Четвертинні відкладення скрізь покривають усю територію заповідника. Флювіогляціальні відкладення мають розвиток повсюди. До них можна віднести піски різної зернистості з відкладами граніту, кварцу та валунів кристалічних порід. Алювіально-делювіальні покривають флювіогляціальні та складені кварцовими дрібнозернистими пісками, мулами, піщаними глинами, лесовими суглинками. Еолові відклади представлені кварцовими світло-сірими та жовтими пісками, які зібрані в невисокі дюни. На формування сучасного рельєфу та його зміни великий вплив справляють такі явища як опливи і розмиви. Еолові процеси проявляються в розвіюванні та перевіюванні алювіальних пісків у місцях відсутності ґрунту і рослинного покриву, головним чином у північно-західній частині заповідника. При цьому утворюються піщані горби висотою 4-6 м [12].

Рельєф Дніпропетровської області в першу чергу визначається геологічною структурою. Українському щиту відповідає велика геоморфологічна область - Придніпровська височина. Дніпровсько-Донецькій западині відповідає Придніпровська низовина. Причорноморській западині - Причорноморська низовина. Межі між геоморфологічними областями є тектонічно обумовленими, тобто співпадають з глибинними розломами земної кори. Співпадання обрисів великих блоків земної кори та обрисів великих форм сучасного є результатом успадкованого розвитку блоків (позитивні форми рельєфу в цілому відповідають ділянкам кори, які зазнали переважно піднімань, негативні - опущень) [2].

Сучасний рельєф правобережної та лівобережної частин міст Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ належить до класу рівнин, пластово-денудаційних і акумулятивних відповідно. Правобережна частина лежить на відрогах Придніпровської височини, поверхня хвиляста, розчленована ярами та балками. Лівобережна частина, що лежить на Придніпровській низовині, полого хвиляста. Придніпровська пластово-денудаційна височина (120-185 м) складена породами стратиграфічно повної лесової формації, які залягають на породах неогена. Придніпровська низовина являє собою акумулятивну алювіальну рівнину, де відбиті різні елементи долинного комплексу Дніпра (перш за все це різноманітні алювіальні тераси, прикриті еолово-делювіальними суглинками, складеними піщаними відкладами, які підстеляються докембрійськими кристалічними породами). В межах м. Дніпропетровська на південь від гирла р. Самари Придніпровська лесова рівнина поділяється каньйоноподібною долиною прориву р. Дніпро на 2 складові частини: Лівобережну Задніпровську лесову рівнину і Правобережну Сурсько-Дніпровську еродовану лесову рівнину [6,5].

Територія заповідника в геоструктурному плані відноситься до Дніпровсько-Орільської западини, структурний поверх якої поданий алювієм. Місто розташування займає ділянку долини Дніпра і складається з двох крупних форм рельєфу - заплави і надзаплавної тераси. Безпосередньо до ріки примикає прируслова обмілина, далі вона заміняється прирусловими водоакумулятивного походження. За ними слідують середня і центральна заплави. Центральна заплава має плоску поверхню або покрита положистими гривами. Зниження між гривами і корінним бортом долини являє собою земляну старицю (притерасну заплаву). Всі три частини заплави різноманітні по гідрологічним умовам, характеру рельєфу, рослинності, ґрунтам [12].

4. Гідрогеологічні умови

Відповідно до геоструктурних особливостей і гідрогеологічної специфіки окремих територій у межах Дніпропетровської області виділяють три гідрогеологічних района першого порядку: Дніпровський артезіанський басейн, Український басейн тріщинно-жильних вод, Причорноморський артезіанський басейн [2].

В гідрогеологічному відношенні м. Дніпропетровськ і м. Дніпродзержинськ розташовані в межах Дніпровського артезіанського басейну та Українського басейну тріщинно-жильних вод; ДОЗ - в межі Дніпровського артезіанського басейну.

Живлення підземних вод здійснюється в основному за рахунок атмосферних опадів, а в заплавах в період паводків також за рахунок поверхневих вод [14].

В межах м. Дніпропетровськ і м. Дніпродзержинськ розташовані водоносні горизонти між пластових вод неогену (піски різнозернисті, рідше вапняки), нерозчленованих еоцен-олігоценових та неогенових відкладів (піски різнозернисті, місцями піщаники та вапняки), умовно захищені та незахищені водоносні зони тріщинуватості докембрійських кристалічних порід та продуктів їх вивітрювання (трищінуваті граніти, гнейси, сланці, піщаники, дресва).

Водоносний горизонт неогенових відкладів представлений в основному пісками. Він не витриманий по потужності, часто перешаровується глинами, але постійний водоупор між окремими свитами та ярусами неогена відсутній. Потужність обводнених відкладів змінюється від декількох метрів до 20 м. Води неогенових відкладів в основному безнапірні, рівень залягання від декількох до 70 метрів. Водообільність, як правило, невисока. Вони, в основному, гідрокарбонатно сульфатні, сульфато-гідрокарбонатні, сульфатно-хлоридні з вмістом різних катіонів, з мінералізацією 1,5-3 г/л .

Водоносні зони тріщинуватості, як правило, мають невелику та вкрай нерівномірну водоносність. Переважають води хлоридно-сульфатні магнієво-кальцієво-натрієві, сульфатні магнієво-кальцієві з мінералізацією 1-3 г/л [6].

К долинам річок Дніпра та Самари притаманний алювіальний водоносний горизонт. Водомісткі породи представлені різнозернистими пісками, які перешаровуються з глинами та суглинками, з включеннями гальки, гравія і крупно уламкового матеріалу. Потужність водоносного алювія в долині р. Дніпро складає 25-40 м і ґрунтові води його використовуються для господарчо-питного водопостачання міст Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ [18].

Живлення алювіального горизонту зумовлено фільтрацією атмосферних опадів, паводкових вод та підтіканням підземних вод з більш глибоких водоносних горизонтів. Областю розвантаження є р. Дніпро та Самара. По хімічному складу води цього горизонту прісні, гідрокарбонатно - кальцієві [12,8].

В процесі спостережень на території ДОЗ виявлено 2 види ґрунтових вод: терасовий та прирічковий. Водомісткими породами є піски від пилуватих до крупних. Їх живлення відбувається за рахунок інфільтрації метеорних вод та підтока ґрунтових з боку річок Орілі та Дніпра. Ґрунтові води знаходяться здебільшого глибоко, зазвичай слабо засолені [8].

За даними дослідження багаторічний вплив антропогенної діяльності на території Дніпропетровській області виявив негативне діяння на якість підземних вод. Найбільш різноманітним по кількості забруднюючих речовин в ґрунтових водах характеризується територія Дніпропетровсько-Дніпродзержинської промислової агломерації. Тут відмічено підвищений вміст слідуючи хімічних елементів та сполук: Hg - 2-31 ГДК, Cd- до 2 ГДК, Br-2-36 ГДК, Al-5-29 ГДК, F- до 4 ГДК, Ba до - 9 ГДК, Pb, Se, Mo, Li-3 - 10, Ti та P - 2-5, нітрати - 3-30 ГДК. Ґрунтові води характеризуються підвищеною мінералізацією - 2-8 г/дм³, високою жорсткістю та окислювальністю [19].

Оскільки ДОЗ знаходиться в зоні впливу великих промислових центрів Дніпропетровська та Дніпродзержинська а також в регіоні, який характеризується високим рівнем видобутку різноманітних важких та рідкоземельних елементів, забруднення підземних вод відбувається, в основному, за рахунок живлення їх забрудненими водами р. Дніпро. Цей процес виникає за рахунок бокової фільтрації з берега та вертикальної фільтрації з поверхні землі при затоплюванні заплави та низьких терас у паводковий період. Води в усіх шпарах містять Fe, Mn, Ni, Cu в концентраціях, перевищуючих ГДК. Слід зазначити перевищення, які становлять для Fe - до 14 ГДК, Mn - 2,5 ГДК, Ni -6,5 ГДК, Cu - 3 ГДК. Вміст у ґрунтових водах Pb і Cd не перевищує граничнодопустимої норми. Максимальний рівень Pb в пробах дорівнює 100 мкг/л, при віддалені від шляхів його концентрація знижується до 10-50мкг/л. Вміст Cd коливається у межах від 0,1 до 10,0 мкг/л [20,21,22].

Згідно з даними книги [2] головною рікою гідрографічної мережі Дніпропетровщини є Дніпро. Найбільшими притоками є р. Оріль, Самара, Вовча, Інгулець, які беруть свій початок за межами області. Найкрупнішими притоками Дніпра, басейни яких повністю розташовані в межах області, є Мокра Сура та Базавлук. Загальна кількість малих річок - 146. 26 з них (Водяна, Ворона, Солона та ін.) майже повністю замулені. 88 річок зарегульовані системою водоймищ (Кам'янка, Берестова, Татарка, Чаплинка, Прядівка…).Три річки - Гніздка, Кочерга, Грушевата - використовуються як колектори для скидання очищених стічних вод м. Павлоград і місткість для скидання “хвостів” ГОКів Кривбасу. Річки Суха Сура і Широка використані під будівництво ставків-накопичувачів стічних вод м. Кривий Ріг та Дніпродзержинськ. Решта річок (Самара, Вовча, Оріль, Інгулець та ін.) мають постійний плин води і використовуються як водні джерела. Озер на Дніпропетровщині мало, вони невеличкі і грають незначну роль у водопостачанні області. Розташовані вони в долинах Дніпра, Самари, Орілі. Найбільшим озером є Солоний Лиман (Новомосковського району).

Основна водна артерія міст Дніпропетровська і Дніпродзержинська є р.Дніпро. Це основне джерело водних ресурсів і головна воднотранспортна магістраль цих міст. Позначка витоку Дніпра 252 м, падіння - 0,11 м/км. Довжина та площа всього басейну 2285 км та 503500 км², а в межах області - 261 км та 31923км² [2]. Живлення Дніпра мішане. Частка снігового живлення 85-90%, підземного 10-15%, дощового майже немає. Водний режим Дніпра визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню (з періодичними дощовими паводками), регулярними осінніми паводками і зимовою меженню. Мінералізація води у Дніпрі середня (190-387 мг/л). Іонний склад представлений переважно НСО₃^- і Са²⁺. Вміст Сl^- дуже незначний. Вода м'яка. Максимальна швидкість течії спостерігається у весняні місяці і дорівнює 0,7 м/с [23].

Основна водна екосистема Дніпропетровської області (р. Дніпро) відчуває значний антропогенний тиск з аграрно-промисловим порушенням природної рівноваги. За даними Госуправління екологічної безпеки основними забруднюючими речовинами є нітрити, азот амонійний, біогенні сполуки, органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти і феноли. Слід відмітити досить високий рівень вмісту заліза (1,5-3,5 ГДК) та важких металів - Zn, Mn, Co, Cd (в межах Дніпропетровська- 1,5-8 ГДК), кількість нафтопродуктів майже у всіх створах в 1,5-4 рази перевищує культурно-побутові ГДК [24]. Хоча за іншими джерелами, вміст Fe, Zn достатньо високий лише в місцях скиду стічних вод підприємств. В цілому, концентрація як біогенних сполук (Fe, Mn, Cu, Zn, Ni ), так і токсичних речовин (Pb, Cd) не перевищує ГДК для води побутового призначення [25]. До найбільш великих забруднювачів акваторії Дніпра слід віднести ВАТ “ДніпроАзот” - 9,1млн.м³ забруднених стічних вод, ВАТ “Металургійний завод ім. Дзержинського” - 105млн.м³, ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” - 87,8млн.м³, ПУВКХ міст Дніпропетровська та Дніпродзержинська - 196,9 та 36,4млн.м³ відповідно [24].

В межах м. Дніпропетровська в Дніпро впадає р. Самара. Це лівий і самий значний приток Дніпра в басейні Запорізького водоймища. Загальна довжина Самари 311км, а площа - 22600 км². Причому довжина та площа в межах області дорівнює відповідно 240 та 10390 км². Позначки витоку та гирла відповідно 153 і 51,4 м, падіння -0,33 м/км [2]. Середній видаток води поблизу гирла складає 17м³/с [18]. Річкова вода Самари відноситься до сульфатного класу. Високий рівень забруднення річки є слідством скиду в неї мінералізованих шахтних вод, які відводяться від вугілля видобувних підприємств Донецької області та шахт холдінгової компанії “Павлоград вугілля”. На всіх контрольованих створах ріки вміст зважених речовин, нафтопродуктів, заліза в 2-8 раз перевищує екологічні нормативи [24]. Аналіз гідрохімічних даних також свідчить про поступове збільшення в водах ріки антропогенної складової іонів натрію та аніонів хлору [18].

Територія ДОЗ на півдні омивається водами р. Дніпро, а на півночі - з заходу на схід водами лівого притока Дніпра р. Оріль. Позначки витоку та гирла Орілі відповідно 142 і 51,4 м, падіння - 0,24 м/км. Довжина та площа усього басейну відповідно дорівнює 358 км та 9800 км². В межах Дніпропетровської області довжина її складає 292 км, а площа-2205 км² [2]. Вода р. Оріль - сульфатно-калієво-натрієва. Мінералізація - 1316 мг/л. Типологічний різновид водойм заповідника (заплавні озера, протоки, річище Дніпра, гирлова частина р. Оріль ) в повній мірі відчувають вплив Дніпропетровсько-Дніпродзержинської агломерації. В цілому, вода ріки насичена біогенними речовинами, які характерні для посередніх та поганих. Якість води р. Оріль взагалі відповідає 4 категорії. Дослідження свідчать про деградацію річки і про її поступове осолонення [26].

Наведений вище аналіз гідроекологічної ситуації в досліджуваних водних об'єктах вказує на значні зміни в водних екосистемах, які призводять до погіршення процесів самоочищення, що виявляється на якості питної води та призводить к значному погіршенню здоров'я населення, негативно впливає на біотичну складову гідробіонтів в цілому.

5. Ґрунти

Більш 80 % загальної площі Дніпропетровської області займають черноземи різних типів. При переміщенні з півночі на південь області черноземи звичайні малогумусні потужні переходять на початку в середньопотужні, а потім в малопотужні, останні - у черноземи південні. В цьому ж напрямку зменшується кількість опадів.

Найбільш поширеною генетичною групою ґрунтів у Дніпропетровській області є чорноземи звичайні, які займають широкі вирівняні вододільні плато та прилеглі до них схили у північній, центральній та частково південній частинах області, утворюючи на великих масивах відносно однорідний ґрунтовий покров. Сформувались вони на лесах та лесових суглинках під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю за умовами непромивного (південна та центральна частини) та періодично (спорадично) промивного водного режиму (у північній частині області, а також на зрошуємих ґрунтах). Слідством цього у чорноземів сформувалась водоміцна структура, що є одним з агрономічно цінних властивостей цих ґрунтів. Чорноземні ґрунти мають високу родючість, через те вони максимально зорані та широко використовуються у сільському господарстві [18].

За відомостями роботи [1] досліджувані нами міста Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, та територія Дніпровсько-Орільського заповідника розташовані на чорноземах звичайних малогумусних, середньоглибоких важкосуглинистих і легкоглинистих на лесових суглинках. . Їх водний режим можна характеризувати як непромивний. Точніше, аналіз ґрунту Катеринославу (теперішнього Дніпропетровську) проведений Катеринославським Реальним училищем дав слідуючи результати: вміст чорнозему від 2,5 до 4,0%, глини - близько 27-58%, піску - 33-69,4%, вапна - до 2,3%. [27]. Екстрополяція вище наведених даних може бути проведена відносно грунтів м. Дніпродзержинська та Дніпровсько-Орільського державного заповідника.

Природний ґрунтовий покрив на території міст зберігся лише в незайманих антропогенною діяльністю ділянках (під лісами, штучними насадженнями, в дальніх околицях та на непридатних землях - на схилах ярів, на ділянках заплави р. Дніпро, які періодично затоплюються, в тальвегах ярів і т. ін.). На відміну від зональних ґрунтів, характерних для регіону дослідження, ґрунти техногенних територій, зазнаючи негативної дії промислових та автотранспортних викидів, набувають негативних рис. В цих новоутвореннях ряд поживчих речовин з доступних форм переходять у малодоступні для рослин сполуки, знижується ступінь насичення лугами, змінюється швидкість перетворення органічних речовин, спостерігається порушення співвідношення елементів мінерального живлення, змінюється реакція грунтового розчину, падає буферність. Поряд з цим грунт швидко висихає, порушується його структура, зменшується кількість утримуваного кальцію і зростає поглинання магнію, втрачається кальцій та азот нітратів. Втрата грунтами родючості й порушення агрохімічних властивостей під дією органічних та неорганічних забруднювачів довкілля, якщо це триває довго, призводить до утворення “індустріальної порожнечі”, характерною рисою якої є порушений грунтовий покрив, зміщення та змішування грунтових горизонтів, як результат різноманітних механічних заходів людей, і відсутність рослинності [28].

6. Тваринний світ

Дніпропетровська область розташована в смузі центрального право- та лівобережного злако-лучного степу. Фауна зазначеної зони в останній час зазнала значних змін. Степові види на великих просторах витиснуті польовими, які пристосувались до агроценозів. По долинах річок, де сформувався лісостеповий комплекс, мешкають лісові види. Внаслідок зарегулювання Дніпра водна фауна більшістю представлена лімнофілами.

Найчисельнішою за кількістю видів тварин є група безхребетних, яка включає більш 10 000 видів. За попередніми оцінками загальне число можливих рідкісних та зникаючих безхребетних тварин може досягти 1250 видів [2].

Фауна хребетних нараховує 384 види тварин. Її сучасний вигляд сформувався за рахунок лісових та гігрофільних видів. З лісовими ландшафтами пов'язані 47 % видів, з гідроценозами - 37 %, степовими та польовими - 17 %, з населеними пунктами - 6 % [2]. За рахунок того, що під впливом комплексу антропогенних факторів різко скоротилася площа природних екосистем (зараз вона становить всього 0,3 % всієї території регіону) можна спостерігати різке погіршення стану популяцій хребетних тварин. До цього часу зі складу фауни хребетних зникли 6 видів риб, 2 види плазунів, 7 видів птахів та 5 видів ссавців. До рідкісних та зникаючих видів віднесено 122 види хребетних [29]. Взагалі, збіднення біорізноманіття степового біома території дослідження складає 44% по відношенню до початкового фауністичного комплексу (збіднення фауни в Придніпровському регіоні становить до 5%) [30].

Дніпровсько-Орільський державний заповідник створено з метою збереження унікального ландшафту долини р. Дніпро з залишками Дніпровських плавнів та посилення охорони рідкісних видів флори і фауни. По матеріалам інвентаризації 1991-1992 років фауна ссавців налічує 30 видів. Самими численними видами тварин у заповіднику є представники родини їжакових та родини кунячих. Найменшою є родина оленевих. Родина землерийних представлена бурозубкою звичайною. Серед летючих мишей слід відзначити сірого ушана, гигантську вечорницю, нетопиря-карлика та лісового нетопиря. Родина заячих подана зайцем-русаком. Серед гризунів широко розповсюджені лісова мишовка, домова миша, польова миша, лісова миша та пацюк. Також у відносно оптимальному стані знаходяться ондатра, польовка-економка, польовка звичайна. Родина собачих на території ДОЗ представлена єнотоподібним собакою та звичайною лисицею. Відзначають також кабана чи дику свиню (родина свині)[12]. За останні 10-15 років зникли з фауни Дніпровських плавень такі види як хохуля, лісова куниця, земляний заєць. Вовк у заповіднику не зустрічається. Потребує підтвердження проживання малої кутори, ряду видів рукокрилих, європейської та американської норок [31].

Стаціонарні дослідження у заповіднику встановили перебування 145 видів птахів. Найбільшим числом видів характеризуються горобцеподібні - 64, журавлеподібні - 12, хижі - 9, лелекоподібні - 8, гусеподібні - 8 видів. Були відмічені такі рідкісні види орнітофауни як велика і мала білі чаплі, лебідь-шипун, великий і малий яструби, чеглок, кібчик, лунь луговий, довгохвоста синиця. З видів занесених до Червоної книги зареєстровані орлан-білохвост, скопа, поручайник, сірий сорокопут, сірий журавель, кулик-сорока [32].

ДОЗ є резерватом 9 рідких та зникаючих представників іхтіофауни (чечуга, клепець, єлець, чехонь, синець, подуст, минь, трьохігла колюшка). Усього зареєстровано у фауні риб заповідника 38 видів. Домінуючими видами по біомасі є червоноперка, плітка, уклея, щука, окунь, гірчак [33,34].

Герпетофауна заповідника складається з 9 видів земноводних (озерна жаба, звичайна часничниця, червонобрюха жерлянка, звичайна квакша, гостроморда жаба, сіра та зелена ропухи, трав'яна жаба, тритон звичайний) та 5 видів плазунів (болотяна черепаха, притка ящірка, різнокольорова ящірка, вуж звичайний, степова гадюка). З перелічених видів до рідкісних та зникаючих в регіоні відносять степову гадюку, різнобарвну ящірку, звичайну квакшу [35].

Серед комах було встановлено 430 видів. З них 12 видів занесені до Червоної книги України (бражник-мертва голова, бражник дубовий, жужелиця угорська, джміль незвичайний, стафілін пахучий, скалія гігантська, скалія степова, ктир гігантський, махаон, подалирій, поліксена, пістрянка чорнокрапкова [8,36].

Взагалі, утворення заказника республіканського значення, а пізніше (у 1990р.) Дніпровсько-Орільського заповідника сприяло різкому збільшенню кількості рідких та зникаючих видів, видів занесених до Червоної книги України а також відновленню видового складу та щільності як аборигенних, так і інтродуційованих видів [35,32,31,37].

7. Рослинність

За даними роботи [2] район дослідження розташований у підзоні різнотравно-типчаково-ковилового степу. Для цієї підзони серед різнотрав'я найбільш характерними представниками є горицвіт весняний, піон тонколистий, гвоздика голівчаста, суниця зелена, земляний горіх, шалфей пониклий, подорожник, васильки, крупка весняна, вероніка весняна, перляк та ін. Серед злакових найбільш розповсюджені ковил волохатий, ковил пістряволистий, типчак (вівсяниця), тонконіг вузькоповзучий, променистий стоколос, пирій… Бобові представлені конюшиною альпійською та гірською, вікою вузьколистою, люцерною серпоподібною та хмелеподібною. Для степових фітоценозів з чагарників розповсюджені терен, вишня степова, мигдаль степовий, зіновать, дереза чагарникова та деякі ін. В цілому, чагарники та чагарникові ростуть на вододілах, схилах балок, ярів та річкових долин. Ліси на території області розташовані вздовж річок, на схилах річкових долин, балок та ярів, на піщаних ґрунтах. Представлені ліси двох типів: заплавні, які зростають у заплавах Дніпра, Орілі, Самари, Вовчої, та ліси байрачного типу, що ростуть на схилах балок та ярів. До лісових насаджень також можна віднести і лісові полезахисні смуги та насадження вздовж залізниць. Вони складаються з дуба, береста, ясена, клена, акації білої, гледичії, лоха, липи та ін. Серед лісових фітоценозів з чагарників найчастіше зустрічаються чорноклен, глід зігнутостовбуровий, глід одноматочний, бирючина, карагач, бересклет європейський та бородавчатий, шипшина, барбарис, свидина та бузина. Трав'яний підлісок заплавних лісів представлений конвалією, кропивою, копитнем, папороттю, очеретом лісовим, фіалками, суницями, тощо. Трав'яний підлісок лісів-байраків складається з барвінку трав'янистого, дзвоників, молочаю, тонконога бірного, конвалії, копитню європейського та ін. На узліссі, серед чагарникових ценозів, ростуть високотравні рослини мезофільного характеру, які нерідко відносяться до лугових видів. Основні з них - це перловник трансільванський, вейник наземний, нічна фіалка пижма, лапчатка пряма, василисник маленький, мар'яник… А.Л. Бельгард у монографії [38] відмічав, що у Дніпровській заплаві (відрізок від старого гирла Орілі до Дніпропетровська), де повінь має середню тривалість, зростає питома вага луків та болот, ліси відсовуються на задній план та представлені переважно вербняками, осокірниками, лозняками та збідненими дібровами. На дюнних пагорбах зустрічаються своєрідні ценози з пануванням чорноклена, котрі займають кратероподібні улоговини в дюнах. Такі чорнокленовики містять різні оліго-, меза- та мегатрофні види. Взагалі, природний рослинний покров на території Дніпропетровської області зберігся лише у вигляді вузьких стрічок по схилам балок та в долинах річок. У наш час степ розораний і перетворен в суцільні моноценотичні агроландшафти. Більш як 87% степових ландшафтів перетворені в агроландшафти, а до 8% - в штучні лісові системи - масивні лісонасадження та лісосмуги. Решту території займають яри та балки. Створення агроландшафтів призвело до збіднення біорізноманіття степового біома на 60-70% по відношенню до флористичного комплексу [30]. З 1983 по1995 роки число видів, що зникли зросло з 20 до 26; кількість рідких видів змінилась з 33 до 44; види, що скорочують свій ареал на 1995 р. становили 51, а на 1983 р. - 46 видів; кількість невизначених видів - 11-12. Найбільш деградували степові зональні (було 33, стало 47 видів), потім лісові (відповідно 45 та 56), лугові - 24-37, водні - 9 та 14, болотні - (11 і 14) фітоценози [39].

Найбільше різноманіття природних фітоценозів притаманне ДОЗ. Лісистість заповідника складає 48,3 %. Штучні ліси займають більш 75 % всієї його лісової площі. Подані вони чистими культурами сосни звичайної - борові типи, суборі; насадженнями акації білої - чисті висадки або висадки на борових територіях в суміші з сосною звичайною. Серед основних дендроутворюючих порід можна виділити окрім сосни звичайної (714,6 га - 38 % від загальної площі ), насадження кримської сосни (17,6 га - 1 %), дуба черещатого низькорослого (229,8 га - 12,2 %), тополі білої та чорної (204,2 га - 10,8 % та 254,2 га - 13,5 %). Крім сосни кримської на території ДОЗ інтродуковані ясен зелений, оксамит амурський [8]. На піщаних схилах можна зустріти посадки тамариксу, оксамиту амурського, дуба, клена гостролистого, клена польового, гледичії, акації білої.

Загалом, за даними НДІ біології ДНУ флора ДОЗ нараховує 473 види вищих рослин, котрі об'єднані у 78 родин. Найбільша кількість видів притаманна наступним родинам: айстрові (57), злаки (33), бобові (26), губоцвіті (18), жовтечні (16), гвоздичні (15), осокові (15), розові (15), хрестоцвітні (12), норічникові (12), зонтичні (11) [8]. На сьогодні 9 видів вищих рослин, котрі знайдено на території ДОЗ, занесені до Червоної книги України. Це такі види як зозулець болотний, шафран сітчастий, сон чорніючий, ряст порожнистий, дельфіній високий, тюльпан дібровний, ковила Лессінга, сальвінія плаваюча, водяний горіх дніпровський [40]. 25 видів віднесені до розряду рідкісних та зникаючих [12].

За даними власних спостережень, окрім аборигенних видів дерев, можна виділити слідуючи основні інтродуковані види, які використані при озелененні м. Дніпропетровськ і м. Дніпродзержинськ. Наведемо фенологічні групи покритосіменних дерев, за даними роботи [41], по строкам вегетації та з урахуванням міст їх географічного походження (Табл.1). Також в озелененні міста використовують ряд вічнозелених (мозжевельник, магнолія падуболиста, самшит вічнозелений) та хвойних рослин (біота східна, туя західна, сосна звичайна та кримська, ялина колюча, звичайна та сиза в їх декоративних формах, та ін.).

Взагалі, аналіз флори території промислових підприємств м. Дніпропетровська та м. Дніпродзержинська дозволяє зробити слідуючі висновки:

спостереження показали зміну флористичного складу та структури травостою порівняно з корінною рослинністю, що існувала тут наприкінці минулого сторіччя [27]. Абсолютно зникла ковила. Серед злаків домінує Poa angustifolia, Poligonum aviculare, P. Convolvulus, Astemisia absinthium, A. Vulgaris, які характеризуються інтенсивним ростом і розвитком. У травостої зустрічаються також залишки типчака (Festuca valesiaca).

Таблиця 1

Фенологічні групи дерев по строкам вегетації

Саме він, поряд з ковилою є домінантом природної рослинності степу. Найбільш вірогідно, що трансформація типчаків на промислових майданчиках буде продовжуватися в бік посилення й переваги бур'янистих видів. У майбутньому можливе також подальше скорочення чисельності й інших типових рослин степу, які ще лишилися. З особливостей фітоценозів на техногенних територіях слід зазначити співдомінантну роль степових щільнодернинних і бур'янистих корневищних злаків, частина яких разом із більшістю різнотрав'я є облігатним в даних умовах. Так проективне покриття та продуктивність травостанів значною мірою визначає пирій повзучій (Elytrigia repens), який більш стійкий до антропогенного навантаження, ніж інші види [28].

Необхідно відзначити велике різноманіття квітково-декоративних рослин, які зараз широко використовуються для озеленення міських територій. Основним їх постачальником для озеленення техногенних територій досліджуваних міст є Дніпропетровський ботанічний сад. В результаті багаторічної інтродукційної роботи створена колекція трав'янистих декоративних рослин, яка складає майже 700 видів, сортів, форм [28]. Взагалі, це високодекоративні види, які характеризуються різноманітними кольорами, формами, текстурою листків, квіток і суцвіть.

Список використаних джерел

Деркачев Э.А., Огир Л.Б., Шевченко А.А., Колодочка А.М. Эколого-гигиенические проблемы охраны окружающей среды и здоровья населения // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки”. - Дніпропетровськ. - 2001. - с. 34-38.

Фізична та економічна географія Дніпропетровської області: Посібник для вчителів / Под ред. Г.В. Пасічного. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1992.-188с.

Клименко Т.К. Роль почвенных исследований в системе мониторинга состояния городской среды // Тези доповідей Міжнародної конференції “Екологія кризових регіонів України”. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ. - 2001. - с.28.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1996р. - Київ,1997. - 95 с.

Павлов В.Л., Переметник Н.Н., Шевченко Б.Е. Экологический паспорт города Днепропетровска. - Днепропетровск,1999. -109с.

Швець В.Я., Приходченко А.А. Екологічні проблеми м. Дніпродзержинська. - Дніпродзержинськ: Виконавчий комітет Ради народних депутатів, 1997. - 90с.

Основні положення програми виходу міста Дніпродзержинська з екологічної кризи / Шматков Г.Г., Рябошапка С.І., Семенець Г.О., Ємець М.А., Козлова Л.М. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки”. - Дніпропетровськ. - 2001. - с.30-34.

Отчет на тему: Изучение динамики процессов и явлений в природном комплексе Днепровско-Орельского государственного заповедника. Летопись природы. Книга 2, 1993. - 210 с.

Семенюта А. И. Климат юго-востока УССР: научные записи Днепропетровского университета. - Днепропетровск,1948. - Т.30. - с.185-188.

Чугай Н. С. Климат и климатические ресурсы Днепропетровщины. - Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского отделения географического общества, 1973. - с.11-18.

Географічна енциклопедія України: в 3^х т.- К.: ”Українська радянська енциклопедія” ім. М.П. Бажана,1989. - Т.1: А-Ж. - с.335, 337-338.

Отчет на тему: Изучение динамики процессов и явлений в природном комплексе Днепровско-Орельского государственного заповедника. Летопись природы. Книга 1, 1992. - 139с.

Климат Днепропетровска / Под ред. В. Н. Бабиченко. -Л.:Гидрометеоиздат, 1982. - 232с.

Расторгуева Г.П. Температурный режим воздуха промышленных городов СССР // Тр. ГГО. - 1979. - Вып.436. - с.111-117.

Сонькин Л.Р., Храпаченко В.А. Содержание примесей в городском воздухе в зависимости от метеоусловий в летний сезон // Тр. ГГО. - 1973. - Вып.293. - с.68-77.

Царева А. М. К вопросу о загрязнении воздуха при туманах // Тр. ГГО. - 1975. - Вып.352. - с.113-118.

Карта естественной защищенности подземных вод Украинской ССР, Днепропетровская область, Масштаб: 1:200000. - Киев, 1985.

Экологические основы природопользования / Грицан Н.П., Шпак Н.В., Шматков Г.Г., Шапарь А.Г., Бабий А.П., Долгова Т.Н., Шестеренко В.Л., Федотов В.В. / Под ред. Н.П. Грицан. - Днепропетровск: ИППЭ НАН Украины, 1998. - 409с.

Сердюк Я.Я., Кушинов Н.В., Бойко В.Н. Проблема состояния грунтовых вод Днепропетровской области // Материалы IV Всеукраинской научно-практической конференции «Вода - проблемы и решения». - Днепропетровск: Гамалія. - 1998. - с.77-79.

Товчигречко С.Н. Характеристика содержания тяжелых металлов в подземных водах Днепровско-Орельского заповедника // Тезисы докладов конференции «Биологические исследования на природоохранных территориях и биологических стационарах».-Харьков.-1999.-с.120-121.

Тяжелые металлы в подземных водах как индикатор состояния природной среды заповедных территорий / Сердюк С.Н., Винниченко А.Н., Бибик О.В., Мисюра А.Н. // Материалы 3^ей Российской биогеохимической школы: Геохимическая экология и биогеохимическое изучение таксонов биосферы. - Новосибирск. - 2000. - с.325-326.

Использование показателей содержания тяжелых металлов в подземных водах как индикатор состояния природной среды заповедных территорий в системе фонового мониторинга / Сердюк С.Н., Винниченко А.Н., Бибик О.В., Мисюра А.Н. // Доклады Международного экологического конгресса: Новое в экологии и безопасности жизнедеятельности. - Санкт-Петербург: Балтийский государственный технический университет. - 2000. - с.132-136.

Генеральный план г. Днепропетровска. - Днепропетровск,1991.-с.12-17.

Шпак Н.В. Экологическая оценка современного состояния водных объектов Днепропетровской области и анализ выполнения первых этапов национальной программы экологического оздоровления бассейна Днепра и улучшения качества питьевой воды // Материалы V Международной научно-практической конференции: «Вода: проблемы и решения». - Днепропетровск: Гамалія. - 1999. - с.7-11.

Рузина Е.Н., Микитюк В.Н., Сердюк С.Н. Содержание микроэлементов в водной среде урбанизированных территорий в условиях усиленного техногенного влияния // Материалы 3^ей Российской биогеохимической школы: Геохимическая экология и биогеохимическое изучение таксонов биосферы. - Новосибирск. - 2000. - с.284-285.

Варенко Н.И., Мурзина Т.А. Направленность изменений состава и качества воды реки Орели // Материалы V Международной научно-практической конференции: «Вода: проблемы и решения». - Днепропетровск: Гамалія. - 1999. - с.59-63.

Акинфиев И. Я. Растительность Екатеринослава в конце первого столетия его существования. - Екатеринослав, 1889. - 238с.

Лихолат Ю.В. Еколого-фізіологічні особливості дерноутворюючих злаків техногенних територій. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1999. - 188с.

Стан хребетних тварин Дніпропетровщини, занесених до Червоної книги України, та їх охорона / Булахов В.Л., Бабильов Ю.П., Губкін А.А., Тарасенко С.М. // Тези доповідей науково-практичного семінару: Проблеми охорони видів фауни і флори, занесених до Червоної книги України. - Миколаїв: НВТ “Ойкумена”. - 1992. - с.31-32.

Булахов В. Л. Сучасний стан ландшафтів центрально-степового промислового Придніпров'я в умовах антропогенного тиску і шляхи їх збереження та відновлення // Наукові праці конференції “Проблеми ландшафтного різноманіття України”. - Київ. - 2000. - с.251-254.

Чегорка П.Т. Сучасний стан фауни ссавців Дніпровсько-Орільського заповідника, занесених до Червоної книги України // Тези доповідей науково-практичного семінару: Проблеми охорони видів фауни і флори, занесених до Червоної книги України. - Миколаїв: НВТ “Ойкумена”. - 1992. - с.154-155.

Онуфріїв Р.А. Орнітофауна Дніпровсько-Орільського заповідника // Тези доповідей науково-практичного семінару: Проблеми охорони видів фауни і флори, занесених до Червоної книги України. - Миколаїв: НВТ “Ойкумена”. - 1992. - с.110-111.

Тарасенко С.Н., Христов О.А., Кочет В.Н. Современное состояние редких и исчезающих видов ихтиофауны в Днепровско-Орельском заповеднике // Тези доповідей науково-практичного семінару: Проблеми охорони видів фауни і флори, занесених до Червоної книги України. - Миколаїв: НВТ “Ойкумена”. - 1992. - с.129-130.

Бондарев Д.Л., Христов О.А., Кочет В.Н. Фауна рыб Днепровско-Орельского заповедника на современном этапе функционирования Днепровского водохранилища // Тезисы докладов конференции “Биологические исследования на природоохранных территориях и биологических стационарах”. - Харьков. - 1999. - с.31-32.

Роль Дніпровсько-Орільського заповідника у збільшенні кількості рідкісних та зникаючих видів герпетофауни Придніпров'я / Мисюра А.М., Ноздрачев В.В., Полоз О.В., Гассо В.Я. // Тези доповідей науково-практичного семінару: Проблеми охорони видів фауни і флори, занесених до Червоної книги України. - Миколаїв: НВТ “Ойкумена”. - 1992. - с.103-104.