Вплив клімату на господарську діяльність. Тваринництво України

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний університет розвитку Людини «Україна»

Контрольна робота

з РПС

Сарни 2006

План

1. Вплив клімату на господарську діяльність.

2. Природний рух населення України.

3. Тваринництво України.

1. Вплив клімату на господарську діяльність.

Природне середовище розглядається у двох аспектах: як джерело природних ресурсів і як умови життя та діяльності людей. Критерієм віднесення природного фактора до розгляду природних ресурсів виступає його безпосередня участь у виробництві.

Природні умови - це тіла й сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя й діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій та обслуговуючій діяльності людей.

До них належать рельєф, клімат і вода як умова розвитку господарства. Рельєф Землі відіграє велику роль у господарській діяльності людей. Найбільш придатною для господарського використання є рівнинна поверхня. На рівнинах зручно прокладати шляхи, з найбільшою ефективністю механізувати сільськогосподарські роботи.

Гірські місцевості значно складніші для господарського освоєння. Механізми тут працюють менш продуктивно, витрати пального збільшуються. Так, продуктивність трактора з ухилом поверхні 0,008 зменшується на 13 - 15 %, а витрати пального збільшується на 12 %.

Прокладання шляхів потребує значних капіталовкладень. Використовуючи техніку, люди перероблюють несприятливі орографічні умови гірських країн: споруджують глибокі виїмки, тунелі, мости, канатні дороги тощо.

На умови поверхні рівнин зважають під час спорудження будівель, організації сільськогосподарської території та меліоративних робіт; теплолюбні культури вирощують на схилах балок південних експозицій; круті схили балок терасуються і т. ін.

Найбільше значення має клімат для сільськогосподарського виробництва, особливо для рослинництва. Відповідно до біологічних вимог рослин щодо сонячного світла, тепла і вологи встановлюється структура рослинництва і розробляється агротехнічні заходи для досягнення найвищих результатів в урожаї сільськогосподарських культур. У визначені спеціалізації сільського господарства беруться до уваги температурний режим (середньомісячні температури, температури за порами року, тривалість вегетаційного періоду з температурами понад +5, +10, +15°C), кількість і характер атмосферних опадів, зокрема під час вегетації рослин, тривалість і висота снігового покриву, кількість сонячних і хмарних днів, а також напрямок і сила переважних вітрів. Особливості клімату враховують і містобудівники, коли планують розміщення заводських будівель, місць відпочинку трудящих тощо.

Люди поки що неспроможні змінити клімат у планетарному масштабі, але сучасні технічні можливості дають змогу знешкоджувати несприятливі впливи й ефективно використовувати позивні його аспекти, а в місцях господарської діяльності - кардинально поліпшувати мікрокліматичні умови. Посипання снігу попелом для прискорення танення, застосування димових шашок, нафтових грілок, скла для рослинництва закритого ґрунту подовжують тривалість вегетаційного періоду. Зрошення та обводнення земель у місцевостях із сухим кліматом, снігозатримання, лісонасадження, будівництво ставів та інші заходи сприяють накопиченню вологи в ґрунті та боротьбі з посухами.

Значно більше клімат впливає на роботу транспорту. Працівники річкового транспорту повинні враховувати тривалість замерзання річок, наявність повеней, меженей, вживати заходів для подовження навігаційного періоду, усунення несприятливих умов для плавання. Значними перешкодами в авіаційними транспорті є тумани, густі хмари, частково вітри. Під час прокладання трубопроводів слід зважати на глибину промерзання ґрунту. Роботі автотранспорту, а також залізничного транспорту перешкоджають снігові заноси.

Таку даровану силу природи, як вітер, людина використовує віддавна. З розвитком техніки сила вітру використовується з більшою ефективністю - для роботи двигунів (водопостачання, зрошення, переробки кормів, вироблення електроенергії тощо).

З допомогою сучасної техніки в багатьох місцях використовується сонячна енергія. У Казахстані, середній Азії, на Кавказі, на півдні України працюють геліопристрої, що нагрівають воду для тваринницьких ферм, пралень, лазень.

Дедалі ширше в господарстві використовується ядерна (атомна) енергія, яка виділяється під час ядерних реакцій поділу хімічних елементів - урану, плутонію та ін.

Природні водойми суходолу - важливі шляхи. У деяких галузях господарства вода використовується без прямих її витрат (водний транспорт, гідроенергетика).

2. Природний рух населення України

На кінець 2001р. на території України проживало 49 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 83 осіб на 1 км².

У минулому великий вплив на кількість населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і німецьких військ 1917 - 1920 рр., голодомори 1921 - 1923 рр., 1932 - 1933 рр., масові репресії 1935 - 1939 рр., Друга світова війна, голод 1946 - 1947 рр. Піл час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953 - 1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн. осіб. І, нарешті, Чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.

Основними чинниками сучасного розміщення населення на території держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої житлової площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше - Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

Упродовж ХХ ст. природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення на її території, поступово втрачає своє значення. Але й нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області - 45 осіб на 1 км², а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.

З другої половини ХХ ст. на розміщення населення України все більше вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо Чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15 % території України.

В цілому природні умови життя населення в Україні є одними з найкращих у світі. Тут не буває дуже холодно чи спекотно, не надто волого і не надто посушливо. Немає тайфунів, торнадо, великих землетрусів і вивержень вулканів тощо.

Природній рух населення - це зміна чисельності і складу населення в результаті народжуваності і смертності без врахування механічного переміщення (міграції). Кількість населення збільшується за рахунок природного приросту населення, тобто перевищення кількості народжених над кількістю померлих за рік. Може вона і зменшуватися внаслідок депопуляції, тобто переважання кількості померлих над кількістю народжених. Для України характерний останній процес. У 1998 році загальний показник народжуваності становив 8,3 на 1000 осіб, а смертності - 14,3 на 1000 осіб, тобто відбулося зменшення населення на 6 осіб на кожну тисячу населення. Особливо інтенсивно зменшується населення Чернігівської, Вінницької, Житомирської та інших центральних областей нашої держави.

Причинами цього явища є екологічна криза, що виникла через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза - наслідок соціалістичного способу виробництва.

Головна ж причина перевищення смертності над народжуваністю, а зростання смертності і зменшення народжуваності в Україні почалося ще з 1965 року, криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, най життєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій за часів перебування нашої держави в складі Радянського Союзу.

Негативно позначається на природному прирості населення і розпад традиційної української сім'ї, що супроводжується зростанням кількості розлучень. У 1998 році вона досягла 3,6 на 1000 чоловік населення, що становить 58 % від зареєстрованих шлюбів.

Віковий склад населення України типовий для Європи. Так, воно в цілому дещо старіше, ніж у таких її сусідів, як Молдова, Білорусь і Польща, але молодше ніж у Швеції чи Великобританії. Середній вік українського народу вже досяг 37 років і продовжує зростати. За цим показником наша держава входить до 15 найстаріших країн світу. Зростає частка людей похилого віку, тобто йде процес старіння нації.

За середньою тривалістю життя - 67 років - Україна стоїть позаду багатьох країн Європи. Водночас жінки живуть у середньому 73 роки, а чоловіки - лише 62 роки.

Хлопчаків народжується завжди більше. Але вже з вікової групи 25 - 29 років кількість жінок починає переважати над кількістю чоловіків. І це не лише в Україні. Така ситуація характерна для більшості країн світу.

Для розвитку окремих галузей господарства важливе значення має статева структура населення.

В Україні протягом років співвідношення між чоловіками і жінками, тобто статева структура населення, є сталим і становить відповідно 47 % і 53 %. Це пов'язано з меншою пристосованістю чоловічого організму до довкілля, а також із шкідливими для здоров'я звичками, характерними більше для чоловіків(паління, вживання алкоголю), та небезпечними умовами праці чоловіків у багатьох галузях господарства.

Вікова і статева структура населення України має певні регіональні відміни. Так, дещо вище питома вага молодих у західних і південних областях країни, найбільше старіння нації характерне для центральних областей, найбільша частка пенсіонерів у Чернігівській області.

Підвищена частка чоловіків спостерігається в регіонах, де домінують вугільна промисловість, гірничо-видобувна, чорна металургія, розміщені великі військові об'єкти.

Є різниця у віковій і статевій структурі населення між сільськими і міським населенням.

Демографічна ситуація в Україні постійно погіршується. Це загрожує знелюдненням сільської місцевості, зменшенням питомої ваги людей працездатного віку, труднощами із забезпеченням обороноздатності країни тощо. Без проведення глибоких соціально-економічних реформ, ліквідації колгоспів і передачі землі в приватну власність тим, хто її обробляє реалізації ефективної демографічної політики держави демографічна ситуація в Україні буде погіршуватися й надалі. Вирішальну роль у виправленні такого становища може відіграти лише держава, сприяючи росту національної свідомості українського народу, відновлюючи традиційні родинні цінності української нації, матеріально і морально підтримуючи сім'ї, в яких народжується і виховується троє і більше дітей.

Велике значення має відновлення зруйнованого комуністичним режимом генофонду української нації створенням сприятливих умов для багатодітних сімей і забезпечення державою виховання їхніх дітей у дусі традиційних цінностей української нації, вивчення рідної мови, культури, звичаїв, поваги до батьків і, зокрема, звертання до них на «Ви». Все це дозволить поліпшити демографічну ситуацію в Україні, яка є найгіршою в світі і загрожує самому існуванню української нації і держави.

Одним із важливих чинників демографічної кризи є економічні проблеми молодих родин, що мають недостатні або недієздатні засоби одержання сімейного доходу. Це призводить до відкладання народження першої дитини на пізніше, до відмови від народження другої.

Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом. Середній заробіток жінок складає близько 88 % від заробітку чоловіків. Тому незаміжні жінки не можуть собі дозволити мати більш як одну дитину. А це відповідно призводить до зменшення народжуваності.

Демографічна політика держави повинна спрямовуватись на економічну підтримку молодих родин, створення нових робочих місць для молоді, виділення субсидій матерям, які самі виховують своїх дітей. Необхідне введення спеціальних крамниць, в яких за невелику ціну або безкоштовно видавалося б усе необхідне для немовлят тим родина, котрі неспроможні за власний кошт підтримувати нормальний розвиток своїх дітей. Демографічна політика держави повинна бути спрямована не лише на матеріальну, а й на моральну підтримку молодих родин, має включати в себе розв'яснувальну і виховну роботу.

3. Тваринництво України.

Тваринництво - це друга після рослинництва важлива галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування - молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість - сировиною.

Тваринництво поділяється на кілька галузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірівництво тощо.

Скотарство - провідна галузь тваринництва. Поширене в усіх областях і районах України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Лісостепу і на Поліссі. В основному в країні скотарство має молочно-м'ясний напрям, тобто в структурі продукції, що виробляється, більшу частину становлять молоко і м'ясо. Навколо великих міст і в рекреаційних районах переважає молочний напрям.

Свинарство в Україні посідає друге місце після скотарства. Частина свинини у виробництві м'яса наближається до 40 %. Основна частина поголів'я свиней зосереджена на Полісся, в Степу та в Лісостепу, хоча спеціалізація цієї галузі в різних районах неоднакова. На Поліссі і Лісостепу переважають м'ясо-сальні породи, а в Степу - сальні.

Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво. Ця галузь добре розвинута в Київській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській областях та в Криму. Спеціалізовані підприємства-птахофабрики розміщені довкола великих міст і в курортних регіонах. Вони постачають їм дієтичне м'ясо та яйця.

Вівчарство найбільшого поширення набуло в Степу і Карпатах. Продукція галузі дуже цінна. В легкій промисловості використовують вовну, смушки та овчину. Крім того, вівчарство дає м'ясо (баранина), молоко, жир.

Кролівництво добре розвинуте на Поліссі та Лісостепу.

Шовківництво найпоширеніше в степовій і лісостеповій зонах.

Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію - мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, - найпоширеніше в Степу, Лісостепу, і Карпатах.

Ставкове рибальство має в Україні значні перспективи розвитку. Нині можливості галузі реалізуються далеко не повністю. Найбільше розвинуте ставкове рибництво в Лісостепу і Карпатах.

Галузі переробки тваринницької продукції.

Переважно на продукцію скотарства орієнтується молокопереробна галузь харчової промисловості. Вона поділяється на маслоробну, сировину і молочноконсервну галузі. На розміщення молокопереробних заводів впливають сировинні чинники та наявність масового споживача. Так, виробляють продукцію з незбираного молока - пастеризоване молоко, сметану, кефір, ряжанку - у великих містах, тобто орієнтуючись на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджене в невеликих містах і селищах у сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

Тваринництво є сировиною базою для м'ясної промисловості. У торгівлі харчовими продуктами м'ясо поступається тільки хлібобулочним виробам. Крім харчових продуктів, м'ясна промисловість виробляє також корми для сільського господарства, лікувальні препарати тощо.

Головні підприємства цієї галузі промисловості - м'ясокомбінати - зосереджені у великих містах, а також у районах розвинутого тваринництва. Найбільші з них - у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Донецьку. Сировинна база тваринництва розширюється за рахунок птахівництва Донбасу, Придніпров'я, навколо Києва та Харкова, а також курортних зон.

Продукція бджільництва активно використовується різними галузями харчової промисловості, зокрема лікеро-горілчаною, пиво безалкогольних напоїв та ін. Крім того, багато ліків виробляється із цієї сировини.

На основі продукції рибництва (особливо вилову риби і морепродуктів у морях та океанах) працюють рибопереробні підприємства. Найбільші з них - у Вилковому (Одеська область), Білгороді-Дністровському, Іллічівську, Одесі, Очакові, Миколаєві, Херсоні, Євпаторії, Севастополі, Ялті, Генічеську, Бердянську, Маріуполі.

На основі тваринництва, включаючи кліткове звірівництво, яке поширене в Лісостепу, розвиваються вовняна, шкіряна і взуттєва промисловості та хутрове виробництво.

Галузі, що зайняті переробкою тваринницької продукції нині за своїми технічним і організаційним рівнями все ще не відповідають сучасним світовим стандартам. Це призводить до значних витрат сировини і погіршення якості готової продукції. Все це робить останню неконкурентоспроможною як на зовнішньому, так, навіть, і на внутрішньому ринку.

Перехід на нові форми господарювання і введення приватної власності на землю змінять структуру і територіальні особливості розвитку галузей, що переробляють тваринницьку продукцію.

Агропромислові зони

Сільськогосподарське виробництво в Україні має зональну спеціалізацію. Відповідно до цього склалася і певна спеціалізація переробних галузей тваринницької промисловості.

На Поліссі природні умови сприяють розвитку тваринництва (молочно-м'ясне скотарство і свинарство). Розвинуті молочна і м'ясна промисловості. Це Поліська агропромислова зона.

У Лісостепу домінує напрям з м'ясним скотарством і свинарством. Розвинуті молокопереробна і м'ясна промисловості. Це - Лісостепова агропромислова зона.

У Степу сформувалася зона з м'ясо-молочним скотарством.

Навколо великих міст і промислових центрів виникли приміські зони господарств, які спеціалізуються на виробництві молока і м'яса, яєць. Утворення приміських зон визначається неприродними умовами, а потребами міст у тваринницькій продукції. Їх спеціалізація не залежить від природних умов.

У Карпатах і Криму (гірські і передгірські території) природні умови своєрідні, і вони впливають на специфіку господарювання в цих регіонах.

У Криму тваринництво має молочно-м'ясний напрям. У гірських районах випасають овець.

У Передкарпатті розвинуте скотарство і свинарство. У горах Карпатах, на полонинах, випасають овець.

На Закарпатті домінуючим напрямом господарства є скотарство.

Агропромислові зони, які сформувалися в Україні протягом останніх десятків років, не є до кінця ефективними і усталеними. Суб'єктивні чинники в їх формуванні та спеціалізації не подолані й донині.

У перспективі дія об'єктивних економічних законів і потреби регіональних, українського та міжнародного ринків суттєво змінять спеціалізацію і обсяги виробництва в кожній зоні. В першу чергу це стосується не стільки Карпат чи Криму, скільки найбільших агропромислових зон, які виникли в основних природних зонах країни - Поліссі, Лісостепу, Степу.

Використана література

1. «Географія для старшокласників та абітурієнтів». П.Г.Шищенко, Я.Б.Олійник, А.В.Степаненко, П.О.Масляк.

2. «Соціальна географія України». Р.П.Тищенко, С.В.Шищенко.

3. «Тваринництво України». Т.Р.Чалов, М.Л.Лосев.