Регіональний розвиток транскордонного співробітництва в Україні

3

Регіональний розвиток транскордонного співробітництва в Україні

Зміст

Вступ

1. Регіональний розвиток транскордонного співробітництва, як невід'ємної складової політики прикордонних територій

2. Рівні регіонального транскордонного співробітництва на сучасному етапі розвитку

3. Транскордонне співробітництво як крок до визначення концепції регіональної політики

4. Державні програми регіонального розвитку транскордонного співробітництва України

5. Можливості розвитку регіонального транскордонного співробітництва в Україні

Висноски

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток регіонального транскордонного співробітництва в Україні стає одним з важливих напрямів європейської інтеграції що здійснюється на регіональному рівні і починає посідати провідне місце у процесі формування р регіональної політики. В полі вивчення даного питання лежить безпосередньо можливість вивчення розвитку соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами та учасниками транскордонного співробітництва.

Актуальність теми полягає в тому, що транскордонне співробітництво в сучасних політико-економічних умовах набуває все суттєвішого значення для розвитку більшості регіонів України

Об'єктом курсової роботи є регіональне транскордонне співробітництво регіонів України

Предметом роботи є розвиток регіонального транскордонного співробітництва в Україні.

Метою роботи є вивчення розвитку регіонального транскордонного співробітництва та особливості взаємодії регіонів України в межах розвитку регіонального транскордонного співробітництва.

Завданнями курсової роботи є:

- проаналізувати стан та перспективи розвитку регіонального транскордонного співробітництва, і можливості його регулювання в Україні;

- визначити можливості розвитку регіонального транскордонного співробітництва;

- розглянути транскордонне співробітництво як крок до визначення концепції регіональної політики;

- проаналізувати розвиток регіонального транскордонного співробітництва, як невід'ємної складової політики прикордонних територій.

1. Регіональний розвиток транскордонного співробітництва, як невід'ємної складової політики прикордонних територій

Загальновідомим є той факт, що для всіх країн світу характерним є нерівномірність їх розвитку - коли одні країни відзначаються високим рівнем розвитку, то інші, навпаки, низьким. Важливим є й те, що нерівномірність розвитку притаманна й частинам території всередині країн. Причому територіальні диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів спостерігається майже в усіх країнах незалежно від їхніх розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи, що суттєво впливає на економіку, соціальний і політичний клімат як в державі, так і в усьому світі.

Сьогодні регіональна політика існує в усіх країнах світу і являє собою специфічну діяльність держави із забезпечення найбільш сприятливих умов соціально-економічного функціонування і розвитку окремих територій, враховуючи їх самобутність, соціокультурні, етноісторичні, генетичні корені та специфіку типу господарювання. Поряд з реалізацією національної регіональної політики окремо кожною державою в Європі в сучасних умовах сформувалася та реалізується регіональна політика Європейського Союзу. Тому вважаємо за доцільне розглядати регіональну політику окремо на наднаціональному, національному, регіональному і локальному рівнях одночасно у їх взаємозв'язку і взаємозалежності.

Для України важливим є вивчення зарубіжного досвіду регіональної політики, запозичення найбільш прийнятних у наших умовах її надбань з метою використання деяких принципів регіональної політики та практичних заходів її здійснення в Україні. Причому, важливо не лише запозичити закономірності та певні правила, а зуміти трансформувати їх згідно із специфікою суспільно-економічного розвитку держави. [1,с.140-142] Питання регіоналізму в Україні постало із набуттям незалежності, і було обумовлене суттєвими відмінностями у соціально-економічному житті регіонів країни. Об'єктивними передумовами регіональної політики виступають структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному і політичному аспектах. Подібна неоднорідність змушує будь-який захід здійснювати з урахуванням інтересів і особливостей регіонів. [2] Регіони в Україні, як правило, асоціюються з основними одиницями адміністративно-територіального поділу України - областями. За рівнем соціально-економічного розвитку виділяють п'ять груп областей : високого рівня (Запорізька, Дніпропетровська, Київська області), вище середнього рівня (Полтавська, Донецька, Харківська, Львівська, Луганська, Черкаська, Миколаївська області), середнього рівня (Одеська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Кіровоградська області), нижче середнього рівня (АР Крим, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Чернівецька області), відсталі від розвитку (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська області). [3] В сучасних умовах таке групування областей є актуальним, але воно може дещо відрізнятись від вищенаведеного, оскільки залежить від різних критеріїв на різних етапах розвитку областей і країни вцілому.

Досвід країн Європейського Союзу та інших країн світу свідчить, що регіональна політика - це тонкий інструмент, який потребує обережного застосування. Держава не може займатися благочинністю і брати на себе усі витрати, необхідні для розвитку регіонів. Але й регіони не можуть вирішувати всі свої проблеми самостійно. Увага приділяється саме пошуку оптимального співвідношення, розумного розподілу функцій між центром і регіонами. [4]

Важливим є те, що з 1 січня 2006 року вступив в дію Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”, згідно якого під цим прцесом розуміється комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально-ефективне використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави вцілому.

Будь-яка державна регіональна політика будується диференційовано в регіональному аспекті. Згідно Концепції Державної регіональної політики головною її метою є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів. В її основі передбачено поетапне зменшення диференціації рівнів розвитку регіонів, у тому числі й прикордонних, а також розвиток депресивних територій. [5]

2. Рівні регіонального транскордонного співробітництва на сучасному етапі розвитку

Для того, щоб Державна регіональна політика вцілому була ефективною, кожен регіон окремо повинен здійснювати свою політику регіонального розвитку, причому таку, що є узгодженою і не суперечить вимогам національної регіональної політики. І навпаки, регіональна політика з боку держави повинна розроблятись з урахуванням територіальної специфіки. Не повинно бути протистояння між державою і регіоном, а повинна бути співпраця на предмет забезпечення реалізації узгодженої загальнонаціональної і регіональних моделей соціально-економічного розвитку. [6, с.92] Оскільки, із набуттям Україною незалежності переважна більшість областей стали прикордонними, то доцільно розробляти політику регіонального розвитку скеровану на активізацію внутрішніх джерел економічного розвитку регіонів з урахуванням їх прикордонного статусу. Концепція Державної регіональної політики передбачає розвиток транскордонного співробітництва як дієвого засобу зміцнення міждержавних відносин і вирішення регіональних проблем у контексті налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики і наближення національного законодавства з цих питаннях до норм і стандартів Європейського Союзу.

Транскордонне співробітництво в сучасних політико-економічних умовах набуває все суттєвішого значення для розвитку більшості регіонів України. Основне його завдання є налагодження скоординованої співпраці, поглиблення та вдосконалення соціально-економічних, екологічних, культурних та етнічних з'вязків між прикордонними регіонами, котрі в свою чергу розглядаються як сфери особливої уваги в будь-якій державі, тому що проблеми, котрі виникають на території однієї країни, можуть мати всесоюзний резонанс по іншу сторону кордону. [7]

Рівнями транскордонного співробітництва, що склалися на сьогоднішній час є слідуючі :

1-й - концептуальний, який полягає у встановленні співробітництва між прикордонними державами. Наприклад, Україна - Польща, Україна - Угорщина;

2-й - співробітництво в межах прикордонних регіонів, котрі формують з'вязки між двома і більше структурними одиницями. Наприклад, взаємодія між польськими воєводствами та українськими областями, котрими підписані угоди про співробітництво та партнерство. Це достатньо ефективна форма, що передбачає не лише економічне та фінансове співробітництво, але і культурне, науково-технічне, обмін викладачами, студентами, створення різноманітних літніх шкіл, реалізацію спільних проектів, спрямованих на формування взаєморозуміння між населенням, що проживає у прикордонних регіонах;

3-й - біполярні транскордонні коридори в субрегіонах, котрі поєднують різні групи адміністративних районів. На основі підписаних угод про партнерство та співробітництво здійснюється співробітництво у фінансово-економічній, культурній, науково-технічній сферах;

4-й - створення мережі партнерства між прикордонними містами, котрі встановлюють біполярні з'вязки. Наприклад, система партнерства між українськими та польськими містами;

5-й - розвиток комплексів щодо обслуговування прикордонних пунктів перетинів кордону з метою прискорення проходження через кордон людей та вантажів. [8]

Прагматичною суттю транскордонного співробітництва є максимальне задіяння зовнішнього фактора для всебічного соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів з метою запобігання загрози перетворення їх у відсталі периферійні провінції своїх держав. [9,с.13]

За останні роки транскордонне співробітництво розвивалося за двома відмінними моделями : з одного боку - співробітництво з адміністративно-територіальними одиницями іноземних держав, а з іншого - співробітництво з прикордонними областями країн СНД.

На сьогодні транскордонне співробітництво розглядається у двох площинах - як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації євроінтеграційних прагнень України. [10]

Згідно статті 5 Закону України «Про транскордонне співробітництво» (від 24 червня 2004 р.) транскордонне співробітництво може здійснюватися :

* в межах створеного регіону;

* шляхом укладання угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах ;

* шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб'єктами транскордонного співробітництва. [11]

Упродовж останніх років Україна стала активним учасником європейських інтеграційних процесів, що не в останню чергу зумовлюється існуванням спільних кордонів із країнами які вже є членами Європейського Союзу.

Щодо Закарпатської області, то унікальність її полягає в тому, що на її території проходять кордони України з чотирма державами, а саме : з Польщею на північному заході довжина кордону складає 33.4 км., Словаччиною на заході - 98.5 км., Угорщиною на півдні - 130 км. та Румунією на південному сході - 205.4 км. За участю прикордонних територій згаданих країн створено Карпатський Єврорегіон об'єднуючою особливістю якого є подібність тенденцій соціально-економічного розвитку : периферійність розташування щодо національних центрів, різноманітність етнічного складу населення, відставання у темпах розвитку від решти території національних держав. Геоекономічні вигоди прикордонних територій Карпатського Єврорегіону полягають у розташуванні їх на перехресті трансєвропейських і євразійських торгівельно-економічних, транспортно-інфраструктурних, виробничо-коопераційних, сировинно-енергетичних та інших потоків. [13]

Особливе місце в розвитку транскордонного співробітництва в Закарпатській області займає Програма розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області на 2005-2006 роки (прийнята рішенням Закарпатської обласної ради, №476 від 10.01.2005р.), основною метою якої є прискорення економічного та соціального розвитку Закарпатської області через використання її геоекономічних та геополітичних переваг [14], а також Стратегія розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні “Карпати 2004-2011” , загальним баченням якої є формування інтегрованої транскордонної території прикордонних регіонів п'яти країн Карпатського регіону, яка динамічно розвивається та є привабливою для проживання завдяки покращенню соціально-економічних, культурних та екологічних умов. Згідно Стратегії “Карпати 2004-2011” застосування інструменту співробітництва між прикордонними регіонами у процесі просторового розвитку території всього Карпатського транскордонного регіону сприятиме вирішенню таких стратегічних завдань, як :

1. Зменшення негативного впливу на соціально-економічний розвиток регіону периферійного розташування щодо території Європейського Союзу та національних центрів, а також активне використання переваг, створених процесом розширення Європейського Союзу.

2. Використання транскордонного співробітництва на всіх рівнях (місцевий, регіональний, реалізація національних державних програм, координація різнорівневих програм) для підтримки подальшої інтеграції прикордонних регіонів Польщі, Словаччини, України, Угорщини та Румунії у довгостроковій перспективі. [13]

Щодо пріоритетних напрямків транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні, то до них відносяться проблеми розвитку інфраструктури, економіки, навколишнього середовища та сільської території, туризму, соціальної та культурної інтеграції. Саме багатоцільовий підхід створює можливість розробки альтернатив розвитку, що, в свою чергу, надає стратегії розвитку прикордонних регіонів динамічності, створює можливість тактичних змін певних елементів цілісної структури, яка таким чином зможе активно реагувати на “подразнення” як зовнішнього так і внутрішнього середовища. [15]

Перспективними напрямами для поглиблення транскордонної співпраці між Україною і країнами-сусідами, що входять до складу Європейського Союзу є такі : боротьба з організованою злочинністю, контрабандою товарів і людей; сприяння сталому економічному і соціальному розвиткові прикордонних територій; збільшення транзитних можливостей прикордонних територій; підтримка ініціатив у сфері науки, освіти, культури і спорту; гармонізація міжетнічних відносин на територіях єврорегіонів; розвиток туризму; захист довкілля та охорони здоров'я. [16]

Концепція розвитку прикордонних регіонів Європи розглядається крізь призму транскордонного співробітництва, і полягає в тому, щоб негативні риси периферійності перетворити на переваги. У цьому контексті місце транскордонного співробітництва в регіональному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також до оптимального поєднання можливостей та ресурсів прикордонних регіонів і територій двох або більше країн, що межують, з метою розв'язання спільних проблем та вирішення завдань регіонального розвитку в межах транскордонних регіонів [10].

Отже, транскордонне співробітництво є не лише способом розвитку контактів між прилеглими територіями сусідніх країн, але і формою та засобом пожвавлення значно ширших загальноєвропейських інтеграційних тенденцій. Необхідно мати на увазі, що для України “співробітництво через кордони” є важлива форма реалізації концепції входження до Європи.

3. Транскордонне співробітництво як крок до визначення концепції регіональної політики

Серед нагальних проблем сьогодення, які постали перед Україною, одна з найактуальніших пов'язана з визначенням регіональної політики. Свідченням того, що вона набула пріоритетного значення на загальнодержавному рівні, є створення у вересні 1999 року відповідно до Указу Президента України Комісії з розробки Концепції державної регіональної політики. Наявність чітко визначеної концепції регіональної політики нашої держави, яка б відповідала вимогам Європейського Союзу, може стати одним із вагомих чинників, що мають позитивно вплинути на процес інтеграції України до ЄС. Про це переконливо свідчить досвід переважної більшості країн Центральної та Східної Європи.

Важливим аспектом регіонального розвитку є налагодження міжрегіонального, а також транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами та територіями. Однією з форм останнього є єврорегіони. Тож цей збірник публікацій покликаний дати загальне уявлення читачеві про транскордонне співробітництво як засіб налагодження відносин безпосередньо між прикордонними регіонами та територіальними громадами держав, що мають спільний кордон, поінформувати про деякі аспекти розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіонів за участю України - “Карпатського”, “Буг”, “Нижній Дунай”, - а також про співпрацю між прикордонними адміністративно-територіальними одиницями України, Румунії та Республіки Молдова у створенні єврорегіону “Верхній Прут”.

Передовсім слід дати уявлення про зміст основних для нашого дослідження понять, зокрема, “транскордонне співробітництво” та “єврорегіон”.

Щодо “транскордонного співробітництва”, то ми цілком дотримуємося визначення, запропонованого “Європейською рамковою конвенцією про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями” (Мадрид, 21 травня 1980 р.), з яким наш читач може ознайомитися, звернувшись до Статті 2 “Конвенції…”, повний текст якої подаємо в розділі “Документальні матеріали” цієї публікації.

Інша ситуація з поняттям “єврорегіон”. Сьогодні фактично не існує загальновизнаної теоретичної дефініції, яка б містила вичерпний та загальноприйнятний перелік основних ознак цього явища. Тому спробуємо сформулювати його суть..

Спершу ідентифікуємо головні риси, що характеризують єврорегіон:

- географічна - єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення;

- політична - частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон;

- адміністративна - єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон;

- функціональна - єврорегіон є формою транскордонного співробітництва.

Отже, єврорегіон - це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону.

Також виділимо перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей віднесемо правові аспекти функціонування єврорегіонів:

- створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;

- правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;

- керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть підмінювати собою органи влади, що діють на території кожного з його членів.

Другу групу особливостей ми охарактеризували б як політичну. В цьому сенсі єврорегіони:

- не діють проти інтересів національної держави;

- вони не є наддержавними утвореннями;

- в своїй діяльності не підмінюють зовнішньополітичні функції держав, - адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами.

Третя група особливостей - історичні. В переважної більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Подеколи до складу єврорегіонів входять території, які у досить недалекому минулому мали так званий “спірний статус”, тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон.

Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані із національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів мешкають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.

П'ятою групою особливостей є те, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн.

Шоста група особливостей, полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв'язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин.

Сьома група полягає в необхідності наявності чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у міжтериторіальному розподілі праці; у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в сферах науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону є визначення спільної стратегії просторового розвитку.

4. Державні програми розвитку регіонального транскордонного співробітництва України

Державна фінансова підтримка може надаватися проектам (програмам) транскордонного співробітництва, які мають достатню аргументацію щодо ефективного розв'язання актуальних проблем і були відібрані на конкурсній основі за цілями, пріоритетами, необхідними ресурсами та тривалістю їх реалізації згідно з порядком, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Державні програми розвитку транскордонного співробітництва розробляються суб'єктами транскордонного співробітництва України, погоджуються із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, Міністерством фінансів України та Міністерством закордонних справ України, а також центральними органами виконавчої влади, до компетенції яких належать питання транскордонного співробітництва, та подаються в установленому законодавством порядку Кабінету Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належать питання транскордонного співробітництва, відповідно до законодавства:

- надають правову, інформаційну, методичну, організаційну підтримку суб'єктам і учасникам транскордонного співробітництва України; - розробляють порядок підготовки проектів (програм) транскордонного співробітництва та державних програм розвитку транскордонного співробітництва; - розробляють положення про проведення конкурсу проектів (програм) транскордонного співробітництва, які претендують на включення до державних програм розвитку транскордонного співробітництва;

- проводять моніторинг виконання державних програм розвитку транскордонного співробітництва;

- розглядають пропозиції суб'єктів транскордонного співробітництва України щодо включення проектів (програм) транскордонного співробітництва до державних програм розвитку транскордонного співробітництва; - здійснюють у межах своєї компетенції координацію та взаємне узгодження державних галузевих, регіональних програм і державних програм розвитку транскордонного співробітництва під час формування проекту Державного бюджету України на відповідний рік. Суб'єкти транскордонного співробітництва України:

- організовують та координують роботу з підготовки та реалізації проектів (програм) транскордонного співробітництва; - беруть участь у розробленні спільних проектів (програм) та координують їх реалізацію;

- розробляють або беруть участь у розробці державних програм розвитку транскордонного співробітництва;

- забезпечують у межах своєї компетенції виділення в установленому порядку з місцевих бюджетів коштів на розвиток транскордонного співробітництва. Видатки на реалізацію проектів (програм) транскордонного співробітництва здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів на відповідний рік, а також інших джерел, не заборонених законом. Для фінансування проектів (програм) транскордонного співробітництва може використовуватися міжнародна технічна допомога згідно із законодавством України.

Обсяги державної фінансової підтримки розвитку транскордонного співробітництва визначаються у законі про Державний бюджет України на відповідний рік згідно з державними програмами розвитку транскордонного співробітництва, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Обсяги коштів, що спрямовуються суб'єктами транскордонного співробітництва України на виконання державних програм розвитку транскордонного співробітництва, визначаються у відповідних місцевих бюджетах.

Заходи щодо виконання державних програм розвитку транскордонного співробітництва фінансуються за рахунок бюджетних призначень головних розпорядників коштів Державного бюджету України на відповідний рік.

5. Можливості розвитку регіонального транскордонного співробітництва в Україні

Україна має значний потенціал для розвитку транскордонного співробітництва як одного з напрямків реалізації євроінтеграційних прагнень, що пояснюється унікальним геополітичним положенням країни, Україна має значний історичний досвід співпраці із країнами, що мають спільні з нами кордони. Оскільки Україна розташована в центрі Європи, вона має ряд стратегічних характеристик, і серед них - розвинений транзитний потенціал. По території нашої країни проходить велика кількість транспортних комунікацій, що надає можливість нашій країні участі у міжнародних проектах з транспортування різного виду сировини та іншої продукції.

Угоди про транскордонне співробітництво є проявом загальносвітової позитивної тенденції до «м'якого» узгодження інтересів центру й регіонів у контексті сучасного прагнення до переорієнтації ЄС від ідеї «Європи-вітчизни» на ідею «Європи регіонів». Парламентська асамблея Ради Європи прагне до визнання й подальшого розвитку регіоналізму не тільки в рамках ЄС, але й за його межами. Так, у Дортмундській декларації Економічного форуму регіонів Європи (червень 1996 року) наголошувалося: для того, щоб партнерство регіонів було ефективним, воно має стати більш динамічним і доповнюватися міжтериторіальним (насамперед транскордонним) економічним співробітництвом країн Великої Європи. Отже, Україна як член Ради Європи з 1995 року не може ігнорувати подібні документи. Відтак, досвід застосування різних форм міжрегіональної взаємодії, у тому числі й створення єврорегіонів, потребує вивчення та ретельного аналізу з метою можливої його реалізації в межах транскордонних територій за участю регіонів України.

У зв'язку із розширенням кордонів Європейського Союзу поглиблення співробітництва, у тому числі і траскордонного, іноді розглядають як процес прагнення ЄС забезпечити собі максимальний “простір для маневру” та убезпечитися від зайвих обіцянок. Причому відсутність будь-яких конкретних гарантій щодо надання преференцій нашій державі розглядається як недружня поведінка з боку європейських партнерів [2]. Однак, слід розуміти, що у сучасних умовах поглиблення інтеграційних тенденцій будь-яка країна не уникає впливу зазначених процесів. Прикордонні регіони України є найбільш вразливими до змін, що виникли і ще виникатимуть у зв'язку з розширенням ЄС на схід. Відтак, транскордонна співпраця як форма співпраці прикордонних регіонів України зі східними регіонами її центральноєвропейських сусідів потребує максимального оновлення і трансформації, щоб адаптуватися до нових умов. Сьогодні ми можемо розраховувати на позитивні зміни, оскільки Європейська політика сусідства пропонує інструмент, що повинен надати нового імпульсу транскордонній співпраці. Більш того, у перспективі цей інструмент може бути поширений на усі регіони України. Розвиток транскордонного співробітництва передбачає, зокрема, дуже важливу пропозицію щодо відкриття можливостей для залучення до участі в інвестиційних проектах в Україні Європейського інвестиційного банку. Це також одна з дуже перспективних і привабливих для України ідей, спрямована на підвищення рівня інвестицій та покращання інвестиційного клімату в державі. Вона давно просувалася Україною, тому зараз може лише вітатися, так само, як і наміри ЄК надавати політичну підтримку й допомогу з метою заохочення економічних реформ, сприяти тіснішій економічній інтеграції та сталому розвитку, запровадити нові інструменти і джерела фінансування.

На даний час Україна у транскордонному співробітництві базується на досить розвиненому нормативно-правовому підґрунті [5]. До законодавчої бази, що регламентує транскордонні відносини, відносяться як національні нормативно-правові акти, так і низка двосторонніх угод, що регламентують співробітництво між Україною та державами в питаннях режиму кордону, пересування людей, транспортних засобів і товарів через кордони, співробітництва між прикордонними службами. До регламентації транскордонного співробітництва мають пряме відношення також документи, що визначають стратегічні напрями євроінтеграційного курсу України. Аналіз нормативних документів із зазначеного напрямку дозволяє виділити такі основні пріоритети транскордонного співробітництва України: зміцнення конкурентоспроможності регіонів країни; спрощення процесу перетину кордону та створення відповідної інфраструктури; укладання нових транскордонних угод; розвиток мережі консалтингових центрів та центрів підтримки малого та середнього підприємництва в прикордонних регіонах; координація соціально-економічного та екологічного розвитку прикордонних регіонів; гармонізація законодавства України у відзначених сферах з європейським законодавством.

В основі формування державної регіональної політики у сфері транскордонного співробітництва має бути підхід, направлений на посилення ролі регіонів у активізації інтеграційних процесів України та розвитку транскордонного співробітництва, підвищення конкурентноздатності окремих регіонів країни, що в кінцевому підсумку, зміцнює економічний потенціал держави.

Основним законодавчим документом в сфері міжрегіональної співпраці є Закон «Про транскордонне співробітництво» (прийнятий 24 червня 2004 р.) [1], але, на думку багатьох авторів, він має значні недоліки, які можна систематизувати так:

- він фактично ігнорує роль транскордонного співробітництва як одного з інструментів регіонального розвитку і не розглядає його як складову регіональної політики в Україні, в той час, як зазначено вище, в Європейському Союзі програми транскордонного співробітництва є складовою регіональної політики та механізмом регіонального розвитку;

- не вдалося подолати домінуючого серед українських органів державної влади різних рівнів погляду на транскордонне співробітництво як інструмент переважно економічної співпраці. Зокрема, загальну координацію транскордонного співробітництва законом покладено на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики. Між тим, як явище транскордонне співробітництво є набагато складнішим та багатовимірним, охоплює значно ширше коло аспектів життєдіяльності мешканців прикордонних територій, ніж економічна співпраця;

- закон загальмував існуючі форми державної фінансової підтримки транскордонного співробітництва, а фактично її відсутність. Зокрема, в законі зазначено, що «державна фінансова підтримка може надаватися проектам (програмам) транскордонного співробітництва, які мають достатню аргументацію щодо ефективного розв'язання актуальних проблем і були відібрані на конкурсній основі…» [1]. Однак джерела та механізм надання такої підтримки з боку держави не визначаються.

- закон не враховує зміни механізму підтримки транскордонного співробітництва з боку Європейського Союзу, зокрема нових інструментів добросусідства і реформування відповідних програм Європейської Комісії. Управління у сфері транскордонного співробітництва [4] в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції. Проте, управління транскордонним співробітництвом, в основному, полягає у його координації. Координацію розробки, укладання та організацію виконання міждержавних договорів України з питань розвитку транскордонного співробітництва здійснює Міністерство закордонних справ України.

Інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у сприянні розвитку транскордонного співробітництва в межах компетенції, встановленої законодавством України, а також, у разі необхідності, вносять пропозиції щодо змін до законодавчих актів України з питань транскордонного співробітництва.

Гальмування процесів транскордонного співробітництва в Україні відбувається через низку проблем. На даний час, не зважаючи на значну кількість нормативно-правових документів, які регламентують міжрегіональну співпрацю, в Україні відсутня єдина науково обґрунтована концепція транскордонного співробітництва, яка б пропонувала методологічні підходи до розвитку процесів з урахуванням не лише окремого прикордонного регіону, а й загальнонаціональних інтересів. Складна ієрархічність системи управління процесами транскордонного співробітництва призводить до дублювання повноважень за окремими напрямками, з одного боку, та невизначеності механізмів фінансування програм - з іншого. Більшість міжнародних програм передбачає фінансування проектів з боку реципієнтів в межах не менше 20 % [4]. В Україні більшість прикордонних областей (маються на увазі західні регіони, що мають спільні кордони з країнами ЄС) визнані дотаційними і, на жаль, досить часто не мають власних бюджетних коштів для реалізації програм. Тому необхідний чіткий механізм залучення коштів на національному рівні для забезпечення програм транскордонного співробітництва.

Основними проблемами з українського боку щодо подальшої реалізації Програм сусідства є відсутність фінансування для їх розробки і подальшого вироблення конкретних проектних пропозицій, а також неузгодженість механізмів одночасного співфінансування транскордонних проектів за рахунок коштів програм ЄС, національних і регіональних бюджетних асигнувань та позабюджетних джерел.

Таким чином, минулий період виявив позитивні та негативні сторони функціонування транскордонного співробітництва та надав можливість зробити висновки щодо подальшого їх розвитку. Для більшості країн співпраця між територіальними органами влади - новий вид міжнародних відносин. В перші роки, можна сказати, проходив етап становлення цього виду діяльності, формувався і відпрацьовувався організаційно-фінансовий та інформаційний механізм забезпечення транскордонної співпраці, проходила її інституалізація, кадрове забезпечення. Останнім часом удосконалювалася законодавча та нормативно-методична база щодо транскордонної співпраці на європейському та національному рівнях, але в Україні необхідні подальші наукові розробки з цього напрямку.

Все зазначене обґрунтовує необхідність мати науково обґрунтовану концепцію розвитку прикордонних територій - транскордонного регіону, яка б базувалась на відповідних регіональних стратегіях розвитку, враховувала загальноєвропейські та національні пріоритети. На наш погляд, це основний напрямок ефективного розвитку транскордонного співробітництва в Україні.

Висновки

Отже, на даний час Україна у транскордонному співробітництві базується на досить розвиненому нормативно-правовому підґрунті. В основі формування державної регіональної політики у сфері транскордонного співробітництва лежить підхід, направлений на посилення ролі регіонів у активізації інтеграційних процесів України та розвитку транскордонного співробітництва, підвищення конкурентноздатності окремих регіонів країни, що в кінцевому підсумку, зміцнює економічний потенціал держави.

Управління у сфері транскордонного співробітництва в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції. Проте, управління транскордонним співробітництвом, в основному, полягає у його координації.

Гальмування процесів транскордонного співробітництва в Україні відбувається через низку проблем. На даний час, не зважаючи на значну кількість нормативно-правових документів, які регламентують міжрегіональну співпрацю, в Україні відсутня єдина науково обґрунтована концепція транскордонного співробітництва, яка б пропонувала методологічні підходи до розвитку процесів з урахуванням не лише окремого регіону, а й загальнонаціональних інтересів.

Все зазначене обґрунтовує необхідність мати науково обґрунтовану концепцію розвитку регіональних територій - транскордонного регіону, яка б базувалась на відповідних регіональних стратегіях розвитку, враховувала загальноєвропейські та національні пріоритети. Це основний напрямок ефективного розвитку регіонального транскордонного співробітництва в Україні.

Список використаної літератури

1. Газда. Програмно-цільове планування в контексті формування українсько-угорського транскордонного регіону // Регіональна економіка. - 2005. - №2. - с.132-139

2. Державна концепція регіональної політики, затверджена Указом

3. Закон України “Про транскордонне співробітництво”, прийнятий Постановою ВРУ від 24 червня 2004 р. - №1861-IV.

4. Президента України від 25 травня 2001 року, №341/2001.

5. Державне та місцеве самоврядування в Україні : шляхи реформування. Костюк. Єврорегіони в українських прикордонних областях - нереалізований потенціал відносин Україна - ЄС. // Людина і політика. - 2004. - №3. - с.21-28.

6. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Ужгород, 2000р. - 252 с.

7. Мілашовська. Концептуальні основи управління розвитком прикордонного регіону // Регіональна економіка. - 2005. - №2. - с.140-150.

8. Передрій. До питання децентралізації у Державному Управлінні. / Передрій, І.Сюсько. Транскордонне співробітництво : сучасні проблеми, перспективи розвитку // Науковий вісник УжДІІЕП (серія - економічні науки). - 2004. - Вип.№4. -с.13-21.

9. Посібник з транскордонного співробітництва / Укладач АРР “Закарпаття”. - Ужгород : Поліграфцентр “Ліра”, 2005. - 64с.

10. Програма розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області на 2005-2006 роки, прийнята рішенням Закарпатської обласної ради від 10.01.2005р. - №476.

11. Регіони України : проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку : Монографія / За ред. З.С.Варналія - К.: Знання України, 2005. - 498 с.Наукова думка”, 1997. - 263 с.

12. Регіональна політика та механізми її реалізації / За ред. М.І.Долішнього - К.: Наукова думка, 2003. - 503 с.

13. Студенніков. Транскордонне співробітництво як дзеркало регіональної політики в Україні // Економічний часопис - ХХІ. - 2005. - №1-2. -с.

14. Стратегія розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні “Карпати 2004-2011” (Проект).

15. Симоненко В.К.. Регионы Украины. Проблемы развития. - Киев : “2.

16. Соскін. Можливості реалізації геоекономічного потенціалу України в євроазійському просторі // Економічний часопис - XXI. - 2005. - №1-2. - с.26-30.

17. Школа, О.Бабінська. Єврорегіон як модель прискореного розвитку прикордонної території в рамках транскордонного співробітництва : досвід Росії // Регіональна економіка. - 2003. - №2. - с.167-179.