Формування та використання природно-ресурсного та трудового потенціалу Донецького регіону

16

Формування та використання природно-ресурсного та трудового потенціалу Донецького регіону

Зміст

Вступ

1. Формування природно - ресурсного потенціалу та його значення у формуванні економічної сфери Донецького регіону

2. Використання природно-ресурсного потенціалу в галузях спеціалізації Донецького регіону.

3. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє природно -ресурсне середовище Донецького району

4. Проблема ресурсів, відтворення та збереження природних ресурсів Донецького регіону

5.Загальна характеристика трудового потенціалу Донецького регіону

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Донецький економічний регіон - найбільший індустріальний район України з переважанням важкої промисловості та сільського господарства приміської спеціалізації. В цій курсовій роботі я намагатимусь висвітлити питання про значення і місце природніх ресурсів у формуванні економічного потенціалу району, також аналізувала рівень його забезпеченості природніми умовами і вплив їх розміщення на формування галузей спеціалізації у районі.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що саме природно - ресурсний і трудовий потенціал забезпечує економічний розвиток певної місцевості, а отже і цілої країни.

Об'єктом курсової роботи є природно - ресурсний та трудовий потенціал Донецького регіону.

Предметом роботи є особливості формування та використання природно - ресурсного та трудового потенціалу Донецького регіону.

Мета роботи: висвітлити та проаналізувати питання про формування та використання природно - ресурсного та трудового потенціалу Донецького регіону.

Завданням курсової роботи є:

- проаналізувати формування природно - ресурсного потенціалу та його значення у формуванні економічної сфери Донецького регіону;

- розглянути особливості використання природно-ресурсного потенціалу Донецького регіону в галузях спеціалізації;

- розглянути проблему відтворення та збереження природних ресурсів Донецького регіону;

- проаналізувати особливості формування і використання трудового потенціалу Донецького регіону.

1. Формування природно - ресурсного потенціалу та його значення у формуванні економічної сфери Донецького регіону

Природні умови і ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва. Природні умови, що до них зараховують клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими, а в іншому - створювати додаткові умови для прогресу: родючість грунтів, нормальне зволоження грунтів.

Наявність тих чи інших природніх ресурсів (лісові, земельні, рекреаційні), а атакож корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни чи окремого регіону.

Природні умови і ресурси справляють істотний вплив а галузеву структуру народного господарства регіону та види виробництва, що від природніх умов залежать, а є й такі, що від них не залежать.

Класифікація природніх ресурсів залежить від поставленої мети. Продуктивні сили - це елементи і сили природи, які можна використовувати у виробничій і невиробничій діяльності людини.

Вони поділяються на:

- мінеральні (корисні копалини - паливні, рудні, нерудні).

- земельні (типи грунтів, ліси чагарники, пасовища, малопродуктивні землі).

- водні ( води Світового океану та води суходолу - озера, річки; підземні -

грунтові, артезіанські).

- біологічні ресурси (рослинний і тваринний світ). [4]

- ресурси Світового океану, що перебувають у воді у розчиненому стані, на морському дні, й під ним - у товщі земної кори.

- рекреаційні (природно-кліматичні, бальнеологічні, заповідні).

- кліматичні і космічні (сонячна енергія, енергія вітру, внутрішня енергія

Землі ).

За ступенем вичерпності ресурси поділяються на вичерпні і невичерпні. Вичерпні в свою чергу поділчються на відновні і невідновні. Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природніх умов перетворюється на природні ресурси.

Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин у надрах району Землі, придатних для використання у різних галузях господарства.

Корисні копалини - це мінеральні утворення в земній корі з певним хімічним складом і фізичними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності. [13]

Донецький економічний район складається з Луганської та Донецької областей. Територія району 112,3 тис. км І. Це 18,6 % території всієї країни. В регіоні проживає 13,6 млн. чол., що становить 26,9 % загальної кількості населення в Україні. Донецький район за кількістю населення посідає перше місце серед макрорайонів України. Цей район є індустріальним серцем України. Його частка у виробництві промислової продукції становить майже 53 %. На нього припадає майже 90 % видобутку кам'яногго вугілля в країні, переважна частина видобутку залізної руди й 120 % марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, переважна більшість виплавки чавуну й виготовлення прокату. Район дає значну частину металомісткого устаткування, в першу чергу металургійного і гірничошахтного. Тут виробляються локомотиви, автомобілі, верстати. Важка промисловість визначає профіль економічного району. Легка, харчова промисловість, сільське господарство перебувають у “затінку”, але вони дають значний внесок в економіку країни.

Район посідає перше місце в країні за виробництвом трикотажу (34 %), взуття (28 %), зерна (22 %), соняшнику (44 %), овочів (25 %). Отже, район представлений всіма основними галузями виробництва досить вагомо.

Донецький район лідер і за узагальнюючими показниками : за валовим продуктом (41 %) і за основними фондами (понад 31 %). У районі є потужна база кваліфікованих кадірв робітників, інженерів, науковців. Він має густу транспортну мережу.Попри різноманітний характер передумов і факторів формування багатогалузевої структури району, все ж таки слід підкреслити, значну роль у формуванні цієї структури належить природо-ресурсному потенціалу.

Інтегральний природо-ресурсний потенціал цього району дуже великий : 36 % загального українського показника. В його основі - вугілля, залізні і марганцеві руди, кухонна сіль, ртуть, вогнетривкі глини і флюсові вапняки, цементна сировина. Не менш важливе значення мають агрокліматичні умови - родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд із цим бракує зволоження, водних ресурсів, що вносить певні корективи в спеціалізацію і розміщення виробництва. Не тільки загальноукраїнстке, а й світове значення мають поклади вугілля, залізної і марганцевих руд. Основні запаси українського кам'яного вугілля зосереджені в Донбасі. Але вони майже вичерпані. Залізні руди характеризуються великими запасами й високою якістю ( вміст заліза в криворізькій руді - 65 % ). [12]

Наявність великих запасів коксівнго вугілля, залізних і марганцевих руд, вогнетривких глин сприяли розвитку потужної чорної металургії. Донецький металургійний район - один з найбільших в світі. Він виробляє металу значно більше, ніж українська економіка має в ньому потреби.

Вугілля, кухонна сіль - є сировиною для формування хімічної промисловості в регіоні.

Чорноземи й переважно рівнинна поверхня території сприяють розвитку сільського господарства, особливо зернового виробництва. А на його основі - багатогалузевої харчової промисловості.

Надмірна територіальна концентрація виробництва, переважання матеріаломістких та енергомістких виробництв створили в регіоні напружену екологічнуситуацію.

Мінеральні ресурси

Запаси корисних копалин - це кількість мінеральної сировини, що виявлена за допомогою геологічного розслідування. Їх поділяють на балансові і забалансові. Балансові - відповідають промисловим кондиціям і їх економічно доцільно використовувати. Забалансові - внаслідок низького вмісту цінних компонентів або складної технології добування і переробки поки що недоцільно використовувати (але згодом таке використання можливе).

У надрах Донецького басейну віломо близько 50 різних видів корисних копалин. Головне багатство цієї місцевості - кам'яне вугілля. У вугленосній формації розвідано до 300 пластів промислового вугілля і до 200 пластів вапняку. Загальні геологічні запаси вугіля, якщо включити пласти потужністю до 0,45 м у пластах робочої потужності до глибини 1800 м, становлять109 млрд т, у тому числі коксівного - 16,8 млрд т. Подальший промисловий розвиток басейну пов'язаний з експлуатацією глибинних горизонтів і виробленням малопотужних пластів. Амвросіївська група родовищ є сировинною базою для формування у регіоні цементної промисловості. Район має найбільший в Україні запас гіпсу (Артеміївське, Пшеничне, Михайлівське родовища в Донецькій області). На території району десятки родовищ будівельних і скляних пісків, а також великі запаси формувальних пісків, що застосовуються у металургійній промисловості та машинобудуванні. Необмеженою є сировина для цегельно - черепичного виробництва. Великі родовища кам'яної солі експлуатуються західніше Краматорська і Слов'янська. Серед них такі як : Артемівське Слов'янське, Карфагенівське родовища та інші. Перспективними є родовища калійних солей біля Слов'янська. Значними є родовища нерудної сировини для розвитку металургії. Доломіти і флюсові вапняки залягають у Новотроїцькому, Оленівському та інших родовищах Донецького району. На території спостерігаються також значні поклади тугоплавких глин і каолінів, а також природного газу (Боровське родовище). Перспективне значення для економічногорозвитку району мають поклади міді та алюмінієвої сировини, поклади залізної руди біля Маріуполя і поліметалевих руд у центральній частині Донбасу. Велике значення мають графіт і азбест. Баьнеологічне значення відіграють солоні озера та джерела мінеральних вод. [7]

Багато річок влітку пересихають і водопостачання більш як на 50% здійснюється за рахунок 80 водосховищ ( Карлівське (Донецьк), Кам'янське (Луганськ) ). Дефіцит водопостачання в районі становить 5 млрд м і.

В Луганській області понад 60 озер, у Донецькій їх мало, переважно невеличкі заплавні. В районі закладено 1309 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала 10,7 тис. га. Річки, озера, водосховища і ставки використовуються для риборозведення, промислового і комунального водопостачання, зрошування. Підземні води поступають з загальних ресурсів поверхневих, однак їх роль у балансі питтєвого водопостачання Донецького економічного району досить значна.

Перед районом стоїть проблема докорінного поліпшення водопостачання, від розв'язання якої залежить подальший розвиток економіки району, а отже і всієї країни.

Більшу частину території Донбасу займають звичайні середньогумусні чорноземи. Трапляються лугові, дерново-глейові та алювіальні, солонцюваті та супіщані грунти, що відзначаються високою родючістю.

2. Використання природно-ресурсного потенціалу в галузях спеціалізації Донецького регіону

Природні та історико-економічні передумови сприяли створенню в районі територіально-виробничого комплексу класичного типу: тут діють послідовні й паралельні зв'язки між галузями й об'єктами виробництва. Донецький економічний район має такі галузі спеціалізації: теплова енергнтика, металургія, машинобудування, хімічна промисловість, будівельний комплекс, харчова промисловість, вирощування зернових і соняшнику, а також овочів.

Чітко виділяються “поверхи” в галузевій структурі комплексу. Нижній поверх складає видобувна промисловість, далі йде металургія і енергетика, ще вище - машинобудування та хімічна промисловість (зокрема коксохімія). [6]

Економічне обличчя району сформувала важка індустрія , насамперед гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна галузі, металомістке машинобудування. Разом з тим значний внесок в українську економіку роблять галузі агропромислового комплексу. Складне точне машинобудування призначалося передусім для військово-промислового комплексу.

ПЕК справляє величезний вплив на рівень, структуру й розміщення промисловості, транспорту та інших галузей. Завдяки покладам вугілля й гідроенергетичним ресурсам саме в Донецькому районі вперше в Україні почали зосереджуватись енергомісткі види виробництва, кольорова металургія, органічний синтез та ін. Донецький басейн містить майже всі види кам'яного вугілля - від антрацитів до коксівних. Основні поклади зосереджені в північній частині Донецької області та південній частині Луганської. Балансові запаси кам'яного вугілля Донбасу становлять 49 млрд т. Основу електроенергетики становлять потужні ТЕС, такі як Луганська, Криворізька, Лисичанська, Краматорська, Зуївська та інші, які працюють на вугіллі, а також на довізному газі і мазуті. Певне значення мають і ГЕС.

Металургійний комплекс складається з чорної та кольорової металургії. Чорна металургія є провідною галуззю й утворює основу індустріального комплексу Донецького економічного району. Вона є головною галуззю, що зв'язує енергетичний, хімічний, машинобудівний, транспортний комплекси в єдину систему. Територіально-галузевий комплекс чорної металургії поділяється на три групи підприємств: Донецьку, Придніпровську, Приазовську. Донецька орієнтується на вугілля, тут зосереджені найстаріші заводи. Друга група орієнтується на місцеві залізо й марганцеві руди. Велике значення має водопостачання з Дніпра. Третя група зосереджена в Маріуполі. Тут металургія базується як на криворізькій, так і на керченській залізній руді, а вугілля довозиться з Донбасу.

Кольорова металургія працює переважно на довізних рудах (крім виробництва ртуті). Ця галузь використовує потужну енергетичну базу, а також орієнтується на споживача.

Цей комплекс за вартісю валової продукції, за часткою промислово-виробничих фондів і за чисельністю робітників в цій галузі посідає перше місце в структурі економіки Донецького району. Тут виробляють найбільше машин та устаткування серед районів України. Вдале сполучення економічних умов сприяло формуванню складної і багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Основні фактори, що визначають його характерні риси:

- наявність масового виробництва металів;

- забезпечення трудовими ресурсами;

- місткий ринок машин;

- розвинута науково-технічна база машинобудування.

В галузевій структурі машинобудування виділяють такі групи: важке машинобудування, транспортне машинобудування й приладобудування.

Перша група характеризується споживанням великої кількості металу й відносно малою працеміскістю, тому зосереджена в великих металургійних центрах, які є найбільшими споживачами продукції. Це такі центри: Донецьк, Луганськ, Кривий Ріг.

Друга група зайнята автомобіле- і локомотивобудуванням. Це Комісарівка, Краснодон, Брянка та інші центри. Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Тепловози виробляють на двох кооперованих підприємствах у Луганську, також тут можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збуту яких Україна має власний великий ринок. Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, великовантажні вагони - у Стаханові, цистерни -- у Маріуполі. У Кременчуці доцільно було б налагодити виробництво вітчизняних пасажирських вагонів, для чого є всі передумови, в тому числі великий ринок збуту. Вагоноремонтні заводи розміщуються Конотопі і Попасній (Донецька обл.). Заводи з випуску сільськогосподарських машин та запасних частин до них є в Мелітополі, Донецьку, Луганську, Кременчуці, Конотопі. Підприємства для виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуці, Луганську.

Третя група зосереджена в великих містах - Донецьк, Луганськ та в інших - Свердловськ, Сєверодонецьк, Краматорськ. Зокрема, Краматорськ, в якому діють два заводи: Огаро-Краматорськии який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський Машинобудівний завод, який випускає ковальсько-поесове і металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, слябінги, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.

Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано виробництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізациї автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагодже-но виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.

Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій -- гірничопрохідне устаткування (комбайни і лебідки); Донецьку -- бурові установки і потужні підйомні машини; Слов'янську -- коксохімічне устаткування; Торезі -- породо-навантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Луганську -- металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці. Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.

Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.

3. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє природно - ресурсне середовище Донецького регіону

Діяльність людини є провідним сучасним фактором еволюції. Вона проявляється у знищенні природних екосистем унаслідок створення промислових центрів, агроценозів, забруднення довкілля промисловими відходами, виснаження грунтів. Це призводить до дестабілізації біосфери та її кризи з непередбаченими наслідками, безумовно катастрофічними для сучасних біот, включаючи і антропогнзовані промислові та сільськогосподарські ландшафти. [10]

Однією з найбільших галузей народного господарства, що негативно впливає на рівень забруднення довкілля, особливо атмосферного повітря, є паливно-енергетичний комплекс. Не менш небезпечним забруднювачем повітря є і металургійне виробництво, підприємства якого викидають в атмосферу різні хімічні сполуки. З розвитком металургії особливого значення набуває забрудненняатмосфери важкими та рідкісними металами. В атмосфері навколо підприємств алюмінієвої промисловості поширені небезпечні для всього живого сполуки фтору. Шкідливим джерелом забруднення атмосферного повітря є продукти переробки нафтохімічної промисловості, зокрема вуглеводневі сполуки (метан тощо). [16]

Понад 40 % оксиду вуглецю, 46 % вуглеводнів і близько 30 % оксидів азоту від загальної їх кількості потрапляють до атмосфери з вихлопними газами транспорту. Ця проблема останнім часом різко загострилася через збільшення кількості автомобільного транспорту, імпортованого з іноземних країн, як правило застарілого, без необхідного очисного обладнання. Також для Донецького економічного району характерна така проблема як смог - скупчення шкідливих газів у нижніх шарах атмосфери внаслідок посилення роботи численних котелень, які спалюють вугілля, мазут і соляр. Розрізняють чорний і білий смог. Білий смог виникає через велику загазованість територій міст автотранспортом та внаслідок шкідливих викидів у повітря виробництвами, які переважають в індустріальних містах.

Основними причинами зниження агрономічних властивостей грунту- це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, шо призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтових водах. Грунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підпрємств - сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклеїдами. Безповоротної шеоди грунтам району завдає відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо. [11]

Вода забруднюється як фізично так і хімічне. Фізичне забруднення - збільшення у воді вмісту нерозчинних домішок (піску, глини, мулу) внаслідок змивання їх дощовими водами з полів, а також потрапляння до неї суспензій із підприємств гірничорудної промисловості, пилу, що переноситься вітром тощо. Хімічне забруднення води відбувається через потрапляння до неї різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного (нафта і нафтопродукти) походження; миючих засобів; пестицидів. Основними джерелами забруднення води є хімічні, нафтопереробні й целюлозно-паперові заводи, великі тваринницькі комплекси, комунально-побутові стоки, сільське господарство. Дуже шкідливі синтетичні миючі засоби. Вони надзвичайно стійкі, зберігаються протягом багатьох років. Більшість з них містять фосфор, що сприяє бурхливому розмноженню у воді синьо-зелених водоростей і “цвітінню” водойм. Це спричинює “замор” риби та загибель інших водних організмів.

Біологічне забруднення полягає у потраплянні до водойм із стічними водами різних хвороботворних бактерій, вірусів, спор грибів, яєць червів тощо. Основними джерелами такого забруднення є комунально-побутові стоки, а також стоки підприємств цукрових заводів, м'ясо- і деревообробних комбінатів, заводів по переробці шкірсировини.

Теплове забруднення води спричиняють підігріті води від ТЕС та інших енергетичних підприємств. Тепла вода змінює термічний і біологіжим водойм і шкідливо впливає на їх мешканців. Вода, нагріта до 26-300С, пригнічує життєдіяльність риб та інших представників фауни водойм, а якщо її температура піднімається до 360С, уся риба гине. [2]

Дуже високий рівень спрацьованості обладнання приводить до травматизму робітників, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. У районі на дзвичайно гостра проблема водопостачання промисловості та сільського господарства. Екологічною проблемою є дефіцит чистої води, запиленість та загазованістьгірничопромислової зони, загроза посух і пилових бурь на чорноземах, проблема стікання бактеріально забруднених вод шахт, забруднення стічними водами Азовського моря, нагромадження відвалів гірських порід. [4]

4. Проблема ресурсів, відтворення та збереження природних ресурсів Донецького регіону

Металургійна промисловість, що дає значний внесок в експортний потенціал країни і району, характеризується технологічною відсталістю. Також у вугільній промисловості погіршилися гірничо-геологічні умови. У виробництві сталі переважає мартенівський спосіб, частка електроплавки - 10%. Дуже мало виготовляєтьсяспеціальних сортів сталі. Подальший розвиток чорної та кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивного металургії вичерпно. Потрібно докорінно її модернізувати. Дефіцит енергоресурсів зумовив потребу запровадження енергозберігаючих технологій. Екологічні проблеми мають вирішуватися за рахунок часткової територіальної деконцентрації виробництва й технологічної перебудодови промисловості. У перспективі науково-технічний прогрес має бути підпорядкований головному принципу - все переробляється, виеористовується, нейтралізується і повертається у виробничий прцес. Велика увага повинна приділятися ресурсозбереженню і повторному використанню ресурсів. В основі цього процесу лкжать економічні прчини.

Ось деякі найважливіші напрямки повторного аикористання ресурсів:

- нетрадиційний спосіб окиснення сірчистого антигідриду, що міститься у викидних газах підприємств кольорової металургії, димових викидах ТЕЦ, що знижує витрати на одержання 1 т сірчаної кислоти на 30 % та заощаджує паливо;

- видобування рідких та кольорових металів з відходів гальванічних підприємств;

- використання паливної золи та сплавів у будіндустрії, сільському господарстві, хімічній та металургійній промисловості (одержання чистих металів та сплавів);

- одержання сталі, чавуну, алюмінієвих сплавів, міді з металобрухту при зниженні енерговитрат у 3-20 разів иа зниженні собівартості;

- переробка використаних поліетиленів, прицьому на 1 т поліетилену економиться 3 т бензину та 16,5 т нафти. Всі види відходів хімічної промисловості можна застосувати у інших галузях. [3]

Великий економічний та екологічний ефект може бути одержаний від використання твердих побутових відходів (мукулатури, харчових відходів, скла, чорних та кольороаих металів, пластмаси, текстилю), які до 80 % можуть бути залучені у господарський оборот. Окрім розширення сировинної бази, це сприятиме охороні навколишнього середовища від негативного впливу промислових і побутових відходів. При виплавці чавуну і сталі утворюються сплави і шлаки, що містять кремній, магній, кальцій, ферум, марганець. З них випускають панелі. Методом кристалізації скла на основі доменних шлаків виготовляють шлакосплави, що використовуються як будівельний матеріал для обробних робіт. Пресовану деревину осики, берези й вільхи використовують для виробництва деталей машин, підшипників, прокладок. Раніше ці деталі виготовляли з металу. Тим часом деталі з пресованої деревини служать у декілька разів довше, вартісь їх виробництва у 3-10 разів нижча. Зі скляних волокон можна виготовити папір. Він не горить, не псується, аркуш у 2-3 рази тоншийза звичайний. Склобій при подрібненні може стати гарним в'яжучим засобом. Він застосовується як цементуючий матеріал і сировина для виготовлення керамічної плитки. [13]

Основна лінія подальшого розвитку району - модернізація та реконструкція устаткування та удосконалення і зміни виробничих відносин в умовах ринку. Потужний індустріальний комплекс Донецького економічного району спеціплізується на ресурсоенерговодомістких галузях нагромадив багато проблем. Однобічна спеціалізація на вугільній, металургійній, хімічній галузях промисловості диктувалася не пріоритетними інтересаим району, а потребами колишнього СРСР.

Нарощування виробництва йшло екстенсивними шляхами на основі хижацького використання багатств, без очисних споруд і збереження природногго середовища, нераціональні галузева й територіальна організація господарства, використання трудових ресурсів призвели до екологічної кризи. В результаті Донбас став одним з найбільш забруднених районів світу.

У першу чергу мають бути вирішені такі проблеми:

1. Регіональна політика, щодо розміщення і подальшого розвитку продуктивних сил повинна передбачити : розвиток вільної підприємницької діяльності; забезпечення цивілізаційної системи розселення; раціональне природокористання, що передбачає охорону навколишнього середовища і комплексне використання мінеральної сировини, паливно-енергетичних ресурсів і відходів, у першу чергу металургійної і хімічної галузей промисловості, а також рекультивація земельних масивів; запровадження чіткої системи міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів і використання зворотної системи водопостачання; технічне переоснащення.

2. Докорінна реконструкція та структурна перебудова територіально-виробничого комплексу району на екофільній основі : обмеження енергомістких галузей, нарощування середнього і точного машинобудування, галузей легкої і харчової промисловості, інтенсифікація сільського господарства.

3. Поновлення матеріально-технічної бази для створення потужного виробничого потенціалу в таких основних галузях, як вугільна і хімічна промисловості, чорна металургія, важке машинобудування тощо.

4. Прородокористування, що передбачає охорону навколишнього середовища і кількісне використання природних ресурсів, вирішення проблем водних ресурсів.

5. Вкладення коштів у промисловість.

Згадані проблеми можуть бути вирішені за умов ведення свідомої національної політики в Україні як на регіональному, так і на загальнодержавномурівнях. [15]

5. Загальна характеристика трудового потенціалу Донецького регіону

Район посідає перше місце за кількістю населення. Тут воно багатонаціональне, найчисленнішою групою є українці. Друге місце займають росіяни. Частка міського населення району є найвищою в країні. У Донецькій області накопичено значні проблеми, що обумов¬люють демографічну кризу, спричинюють втрати трудового потенціалу. Демографічна криза в регіоні має певні особливості: тривають процеси постаріння населення, що обумовлюють підвищення загальної смертності; граничними є коефіцієнти народжуваності, що не забезпечує навіть простого відтворення трудового потенціалу; на Донеччині внаслідок низької тривалості трудового життя обмеженими є можливості реалізації трудового потенціалу; міграційне скорочення населення є стійким, призводить до вибуття продуктивної частини населення.

Позитивні зрушення, що останніми роками намітились у показниках відтворення трудового потенціалу Донецької області, не досягли тих значень, які давали би підставу впевнено стверджувати про істотні успіхи демографічної регіональної політики. Сталі негативні демографічні процеси дещо нівелюються покращанням економічних можливостей реалізації трудового потенціалу.[5]

Вперше за роки незалежності в області досягнуто приріст числа зайнятих, це вже є вагомим досягненням, яке дає надії сподіватись на подальші позитивні тенденції. Найменші можливості для трудової активності має сільське населення, яке обмежене у доступі до гідного робочого місця, найгостріше відчуває процеси депопуляції населення.

Диференційованими є кількісно-якісні показники трудового потенціалу серед міст та районів Донецької області, і ця різниця - досить вагома. Найбільш виразним проявом розгортання кризових явищ у відтворенні й розвитку трудового потенціалу є надзвичайно низькі показники здоров'я і життєздатності населення, які безпосередньо пов'язані із зростанням чисельності тих, хто захворів, прискоренням травматизму працюючих.

Донеччина характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу, однак є обмеженими можливості ефективного використання професійних знань. Спостерігається низька відповідність трудового потенціалу міжнародним вимогам, що ускладнюється відсутністю умов для оновлення знань. Половині населення Донецької області притаманний партнерський тип трудової поведінки, що закладає міцну базу ефективної реалізації заходів щодо стимулювання розвитку трудового потенціалу. Поряд з високими потенційними прагненнями населення до самореалізації, професійного визнання поширеним є пристосовницький тип поведінки, який деформує мотиваційні настанови, унеможливлює прогресивний розвиток економіки на інноваційній основі.

Прагнення України до розвитку як інтелектуальної, інноваційної держави, шлях інтеграції в європейську спільноту, який вимагає демократичних перетворень, зумовлює підвищення темпів соціальних змін та потребує впровадження індивідуальних програм і механізмів державної політики для кожного регіону, які спроможні знизити вплив негативних явищ;-яереджених специфікою виробничих, суспільних відносин, менталітетом населення, і забезпечити сталий розвиток трудового потенціалу.

Пріоритетами регіонального управлінського впливу на стан трудового потенціалу мають стати:

- здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, передусім, у працездатному віці, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення;

- забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з її народження;

- розробка і впровадження системних заходів щодо підтримки сім'ї, насамперед, молодої, формування у донеччан ціннісних орієнтирів на багатодітність, створення реальних економічних умов для заохочення сімей до народження дітей [6].

Висновки

У цій курсовій роботі мною було висвітлено значення формування і використання природних ресурсів і трудового потенціалу Донецького економічного регіону, яке є дуже важливе, оскільки саме вони забезпечують економічний розвиток місцевості, а отже і цілої країни. Рівень забезпеченості району загалом високий, проте деякі природні ресурси з часом вичерпалися і це призвело до часткового занепаду деяких галузей промисловості і до необхідності використання інших ресурсів для їх відновлення і подальшого розвитку. Проте зараз це неможливо через невисокий економічний розвиток як району, так і економічну кризу цілої держави.

Актуальною проблемою сучасного розвитку Донецького економічного району є вичерпнісь ресурсів і загострена екологічна ситуація, яка особливо поглибилась в останні роки через використання застарілої технологічної бази в провідних галузях промисловості регіону. Антропогенний вплив на навколишнє середовище Донецького району дуже сильний. Забруднені як повітря та грунти так і водні ресурси, які є дуже важливими і просто необхідними для розвитку промисловості району. Серед проблем району також важливою є проблема раціонального користування і відновлення природніх ресурсів. Пешим, і необхідним заходом для вирішення цих проблем є запровадження нових технологій у виробництві.

Щодо стану трудового потенціалу, то позитивні зрушення, що останніми роками намітились у показниках відтворення трудового потенціалу Донецької області, не досягли тих значень, які давали би підставу впевнено стверджувати про істотні успіхи демографічної регіональної політики. Спостерігається низька відповідність трудового потенціалу міжнародним вимогам, що ускладнюється відсутністю умов для оновлення знань.

Список використаної літератури

1. Атлас України 8-9 кл “Картографія”, 2000 р., 2001 р.

2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник.-К.:

Либідь; 2002 р-288 с.

3. Джигирей та ін. Основи екології та охорони навколишнього природного

сереловища, (Екологія та охорона природи). Підручник.-Вид. 3-тє, доп.-

Львів, афіша, 2001 р-272 с.

4. Жук М.В. Комерційні відносини України: Підручник.-Чернівці: Рута: 2003 - 576 с.

5. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник - Чернівці: Рута, 2002 - 293 с.

6. Заболоцький Б.Ф. РПС України: Національна макроекономіка : Посібник. - К.:Академвидав. 2002.-368 с.

7. Заставний Ф.Д. Географія України - Львів : Світ, 2000 - 360 с.

8. Заставний Ф.Д. Економічна і соціальна географія України : Підруч. Для Серед. Загальноосвіт. шк.- К.: Форум, 2000 - 239 с.

9. Іщук С.І РПС. К.: Вид 4-те, доп.-Європ. Ун-Т, 2002 - 216 с.

10. Кучеренко М.Є., Вервес Ю.І., Балан П.Г. та ін. - К.: Генеза, 1998 - 464

11. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 20012 - 500 с.

12. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія

України з основами теорії. - К.: Знання, КОО, 1998 - 416 с.

13. РПС і регіональна економіка : Підручник /за ред. В.В. Ковалевського

Михайлюк, В.Ф. Семенова. - 6-те вид., випр. - К.: Т-во “Знання”, КОО,

14. РПС України : Підручник / за ред. Є. П. Качана. - К.: Вища школа, 1998. - 375 с.

15. Cоціально-економічна географія України: Навчальний посібник/ за ред.

професора Шаблія І.О. Вид. друге, перероб. і. доп.- Львів: Світ, 2000- 680

16. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Матузний В.О. Біологія людини.