Географічне положення Фінляндії

Географічне положення Фінляндії

Глобальне геополітичне та геоекономічне положення.

Географічне положення будь-якої держави завжди індивідуалізує її як географічний об'єкт, формуючи якоюсь мірою її “обличчя” на міжнародній арені. З цього погляду її чи не найголовнішою особливістю розташування Фінляндії є те, що ця країна розташована на півночі континенту, займаючи проміжне місце між Заходом і Сходом Європи. Як і Ісландія, Фінляндія вважається найпівнічнішою у світі державою.

Загальновідомо, що географічне положення є властивістю географічного об'єкта, яка відображає насамперед його унікальність. Ніхто не зможе заперечити, що з погляду географічного положення Фінляндія - унікальна країна: іншої такої держави у світі немає. Водночас ця унікальність своєрідно виражає відношення Фінляндії до інших держав світу.

Від географічного положення держави значною мірою залежить її геополітичне й економіко-географічне положення. Їх можна розглядати на трьох ієрархічних рівнях: глобальному, регіональному і сусідському.

Глобальне геополітичне положення Фінляндії, тобто її відношення до груп держав як до елементів світової політичної системи, до світової політичної системи загалом, до геополітичних осей, центрів стратегічних інтересів за останні десятиріччя суттєво поліпшилося. На ранніх етапах історичного розвитку той факт, що Фінляндія розташована у північній півкулі, в периферійній частині стосовно помірної зони цієї півкулі, де розвивалася сучасна людська цивілізація, виконував двояку роль. З одного боку, слабкі комунікаційні контакти з іншими країнами Європи гальмували розвиток країни. З іншого - таке положення допомогло зберегти невеликому народові мову

традиції, унікальність і неповторність. Саме завдяки цьому положенню історичний розвиток Фінляндії дещо відрізнявся від розвитку держав у помірній зоні: країні вдалось уникнути деяких форм політичних формувань і структур, характерних для держав помірної зони, хоча вона перейшла через низку різних етапів колоніальної залежності й лише XX ст. стала республікою.

Ще однією особливістю глобального геополітичного положення Фінляндії є те, що ця країна розташована на відносно безпечній віддалі від таких полюсів світової сили, як США, Японія і Китай, однак у безпосередній близькості від такого непередбачуваного полюса світової сили, як Росія. Розташування цих полюсів позначалося і позначається нині на суспільно-політичному та соціально-економічному розвитку країни. Це вимагає виважених підходів до розробки фінської стратегії зовнішньої політики.

Третя особливість глобального геополітичного положення Фінляндії полягає у його кардинальному поліпшенні та зміцненні в Європі після того, як країна стала членом Європейського Союзу 1995 р. Останнім часом у складі Європейської співдружності 15 держав-членів (Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Франції, Швеції) Фінляндія утверджується на міжнародній арені спільно з цими країнами через здійснення загальної зовнішньої політики і політики у сфері безпеки, у тому числі через перехід у перспективі до загальної оборонної політики та співпрацю з ними в інших сферах життєдіяльності. Отже, Фінляндія в складі країн-учасниць ЄС стала однією з ланок потужного полюса світової сили, який інтенсивно розвивається в Європі і дедалі активніше конкурує з іншими полюсами вже світової сили.

За останні роки різко змінилося геополітичне положення Фінляндії стосовно великого масиву країн "третього світу" та постсоціалістичних країн. Ці країни "наблизилися" до Фінляндії внаслідок змін у світовій політичній

системі загалом, а тому Фінляндія змушена розробити поліваріантні моделі взаємовідносин з ними у найближчій і більш віддаленій перспективі.

Головна особливість регіонального геополітичного положення Фінляндії полягає в тому, що вона розташована на євразійському континенті й виступає у ролі одного з елементів системи країн цього континенту. Євразія є колискою державотворення. Однак Фінляндія порівняно далека від ядра історичної державно-політичної організації людства (Близький і Середній Схід). Можливо тому шлях до її самостійності та незалежності був тривалим і болючим. Ще одна особливість Фінляндії: вона значно віддалена від геометричного центру Європи, що знаходиться на території України. Але саме ця особливість може бути позитивним фактором, який сприятиме розвитку співпраці обох країн у перспективі. Варто додати також, що Фінляндія й Україна розташовані на великій геополітичній осі "варяги-греки", формування якої почалося ще у IX ст. і яка пролягла від Скандинавії через Прибалтику, Подніпров'я до Чорного моря. В різні історичні періоди і Фінляндія, і Україна були дуже активними елементами цієї осі. Після падіння імперії під назвою "Радянський Союз" обидві держави як елементи великої геополітичної осі мають всі шанси для активізації взаємного розвитку міжнародних зв'язків, що може суттєво сприяти формуванню Балтійсько-чорноморської співдружності незалежних країн.

Сусідське політико-географічне положення Фінляндії визначається її геопросторовим відношенням до сусідів першого і другого порядку. Фінляндія має трьох сухопутних сусідів першого порядку - Швецію, Норвегію і Росію, а також морських сусідів - Естонію, Латвію, Литву, Польщу і Німеччину. Таке сусідство визначає значною мірою особливості міжнародної співпраці, структуру імпорту та експорту Фінляндії, а також її відношення до найближчого полюсу світової сили -- Росії.

Економіко-географічне положення Фінляндії можна вважати достатньо вигідним, якщо зважити на особливість географічного положення загалом.

Підсумовуючи сказане, треба зазначити: політико-географічне й економіко-географічне положення Фінляндії за останні роки постійно поліпшується. Якщо одночасно акцентувати на мирному імперативі фінляндської політики у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики, то стає зрозумілим, чому більшість держав світу сприймає Фінляндію як “клубок” миру не тільки в Європі, а й у всьому світі.

Економічні райони Фінляндії.

Історично у Фінляндії склалося два великі економічні райони, що суттєво розрізняються між собою не тільки за рівнем соціально-економічного розвитку, а й за параметрами соціального середовища, спеціалізацією і структурою господарських комплексів, характером і способом життєдіяльності населення. Це Південна Фінляндія і Північна Фінляндія. Межу між ними проводять зазвичай по лінії від м. Йоенсу на сході країни до м. Оулу на узбережжі Ботнічної затоки, південну Фінляндію часто називають «Освоєною Фінляндією», а Північну - «Неосвоєною Фінляндією». Практично весь промисловий, науково-технічний та культурний потенціал країни зосереджений в Південній Фінляндії. Північна Фінляндія продовжує залишатися економічно слабоосвоєною і рідкозаселеною.

До складу великого економічного району «Південна Фінляндія» входять два підрайони - Південно-Західна Фінляндія й Озерний край.

Південно-Західна Фінляндія -- район старої культури, найбільш заселений район і найбільш розвинутий в промисловому та соціально-економічному відношенні загалом. Тут розташовані найважливіші міста країни -Гельсінкі, Турку, які є водночас її найбільшими індустріальними та культурними центрами. Південно-Західна Фінляндія - історичне і політичне ядро країни. Площа району становить менше четвертої частини території країни. В його межах зосереджено понад 3/5 населення і випускається більше, ніж 2/3 промислової продукції. Промисловість спеціалізується на машинобудування: тут випускається 4/5 продукції цієї галузі Фінляндії. Сільське господарство спеціалізується на молочно-м'ясному тваринництві, вирощуванні зерна, цукрового буряка, приміському овочівництві. У Південно-Західній Фінляндії переважають великі фермерські господарства. На побережжі розвинуте рибальство.

Озерний край -- серце Фінляндії з унікальною аттрактивністю природноресурсного потенціалу завдяки величезній кількості мальовничих озер. Найбільшими промисловими центрами цього району є міста Тампере, Лахті. Озерний край займає майже четверту частину країни. В його межах мешкає приблизно четверта частина населення. Підприємства району випускають майже четверту частину промислової продукції. Саме в цьому районі надзвичайно багато озер. На берегах найбільших озер розміщені містечка. Між ними вздовж звивистих доріг розкидані хутори. В Озерному краї розташована більшість підприємств лісопереробної промисловості. В районі добувають мідь та інші кольорові метали в одному з найбільших родовищ Оутокумпу, розташованого на сході Озерного плато. Ведеться розробка і мідно-нікелевих руд родовища Коталахті. Фермерські господарства займаються переважно тваринництвом, лісорозведенням і лісопереробкою.

Великий економічний район «Північна Фінляндія» називають часто Лапландією.

Лапландія -- оленярський край. Найбільші міста - Оулу, Лаппі. Площа Лапландії наполовину розташована за полярним колом. Район багатий лісом, рудами чорних і кольорових металів. Він найменше заселений. У Лапландії добре збереглися природні ландшафти у зв'язку з слабкою господарською діяльністюВ найближчій перспективі пропорції в економічному розвитку Північної і Південної Фінляндії збережуться. Однак диференційований економічний розвиток окремих провінцій Південної Фінляндії зумовить можливість появи і виділення тут нових економічних підрайонів і центрів.

Географічно-історична довідка

За деякими даними, перші люди прийшли на територію Фінляндії відразу після завершення льодовикового періоду, тобто після танення льодовиків і підняття суші над рівнем моря. Ці люди належали до фінно-угорських племен. Спочатку вони проживали лише на морському узбережжі, їх основним заняттям було рибальство і полювання. Опісля відбулося проникнення племен вглиб країни. Виживання населення серед боліт, його вміння соціально зорганізуватися у важких природних умовах і визначило, якоюсь мірою, як уже згадувалося, назву країни та ім'я народу - Суомі.

Залишки поселень кам'яного віку розкидані по всій території сучасної Фінляндії аж до Полярного кола, хоча більшість зосереджена на морському узбережжі. Знахідки бронзового і залізного віків засвідчують високий рівень торгових і культурних зв'язків Суомі зі Сходом і Заходом. Але навіть на початку нашої ери населення на території сучасної Фінляндії не було цілісно зорганізованим.

У I-II ст. н. е. з'явилися перші писемні згадки про фінів у працях римського історика Тацита. В II ст. про фінів писав грецький учений Птоломей. У цей час, окрім полювання та рибальства, населення почало займатися землеробством і скотарством.

У середині Х ст. розрізнені племена фінно-угорської мовної групи об'єдналися, утворивши своєрідні союзи племен хяме (тавастів) і фінів (суомі) па південному заході та карелів на південному сході. Ці союзи племен часто ворогували між собою.

В епоху вікінгів (IX - XI ст.ст.) через південну частину території сучасної Фінляндії пролягав торговий шлях "із варяг у греки", що, безумовно, активізувало розвиток цієї території.

В середині XI ст. шведи під приводом поширення християнства організували до Фінляндії хрестові походи, внаслідок чого вони підкорили окремі фінські племена, ослаблені ворожнечею між собою. Однак при вторгненні у карельські землі шведи зіткнулися з новгородцями, котрі прагнули володарювати у цих місцях. Протистояння закінчилося підписанням Горіховського мирного договору 1323 р., за яким шведсько-новгородський кордон пролягав від Карельського перешийка через землі поблизу озера Сайма аж до північно-східннх границь Ботнічної затоки.

Понад 600 років тривало шведське панування у Фінляндії. Протягом цього періоду тут вкоренилися шведське право і суспільних устрій, який не знав феодалізму. Тому фінляндські селяни зуміли зберегти вільний дух і особисту свободу. Однак увесь цей час шведські магнати грабували фінляндську землю.

З середини XVI ст. Швеція втягнула Фінляндію у низку воєн. Спочатку фіни воювали на Сході, потім - у Балтійських країнах, а опісля - в Центральній Європі. У результаті Швеція стала могутньою країною, вона здійснила адміністративну реформу, обновила центральні відомства і губернське управління, систему освіти та систему торгівлі. Розширивши свою територію навколо Балтики, Швеція змогла відсунути східний кордон Фінляндії далеко на схід. Звичайно, цьому сприяла й слабкість Росії. Оскільки на високі посади в Фінляндії призначалися переважно шведи, відбулося активне проникнення шведської культури на територію країни, в тому числі у найвіддаленіші райони. У 1581 р. здійснилася велика мрія фінляндського народу: Фінляндія була проголошена Великим князівством. У 1640 р. у м. Турку був відкритий університет. У цей період у країні зародилися нові міста. Однак радість тривала недовго. У II половині XVI ст. загострилася боротьба Швеції з Росією за панування на Балтиці. Мирний період Фінляндії обірвався кризою, голодом, а також новою Північною війною. Внаслідок цих подій Швеція втратила великодержавне положення. Росія відсунула східний кордон Фінляндії на захід від Виборга. Після короткої війни, що закінчилася у 1743 р., Росія приєднала до себе всю південно-східну частину Фінляндії. Наприкінці XVIII ст. Фінляндія бачилася як окрема держава в складі Швеції.

Російсько-шведська війна 1808-1809 рр. стала для Фінляндії однією з найважчих воєн, наполеонівською війною, внаслідок якої країна перейшла до складу Росії в якості автономного Великого князівства Фінляндського, що існувало з 1809 до 1917 рр. У цей час Фінляндія отримала широкі права внутрішнього самоврядування, завдяки чому утворилась Фінляндська держава з власними органами управління й економікою. Завойована Росією 1743 р., південно-східна частина країни була возз'єднана з Фінляндією. Новою столицею країни стало м. Гельсінкі, куди був переведений університет.

У Фінляндії в період автономії викристалізувалася національна політика, що сприяло розвитку промисловості, сфери освіти, будівництву залізниці, яка з'єднала різні частини країни.

Наприкінці XIX ст. Росія намагалася зміцнити свої позиції у країні. Це викликало шалений опір фінів. Політичне протистояння ще більше загострилося під час Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 р. Воно дещо згладилося після проголошення сеймом Фінляндії 6 грудня 1917 р. незалежності Фінляндії, яку змушені були визнати Росія і багато інших держав на початку 1918 р., але опісля розгорілося по-новому, перетворившись у громадянську війну в січні 1918р. У громадянській війні, що тривала до травня 1918 р., перемогла буржуазіяЗгідно з конституцією 1919 р., Фінляндія стала республікою. Першим президентом країни був вибраний К.Й. Столберг (1865 - 1952).

Наприкінці 1939 р. на Фінляндію напав Радянський Союз. Важка зимова війна закінчилася підписанням миру в Москві у березні 1940 р. Однак 1941 р. Фінляндія розпочала військові дії проти Радянського Союзу, які вона здійснювала впродовж 1941-1944 рр. Внаслідок цього Фінляндія була змушена віддати Радянському Союзу території в південно-східній частині країни і в Лапландії, закріплені за нею після підписання Московського миру у 1940 р., а також здати під військову базу СРСР Порккала-Удд. На зміну маршалу Маннергейму, вибраному президентом Фінляндії на завершальній стадії війни, до влади прийшов 1946 р. Й.К.Паасіківі (1870 - 1956), який намагався підтримувати добросусідські відносини з Радянським Союзом.

У 1952 р. в Гельсінкі відбулися Олімпійські ігри, а в 1955 р. Фінляндію прийняли в 00Н і в Північну раду. Отже, після Другої світової війни Фінляндія, проводячи політику нейтралітету, налагодила мирні відносини з багатьма країнами, будуючи надійні зв'язки як зі Сходом, так і з Заходом.

Про тогочасну роль Фінляндії на міжнародній арені засвідчує хоча б той факт, що в Гельсінкі 1975 р. була проведена Нарада з безпеки і співпраці в Європі, скликана за ініціативою Фінляндії.

Політичні та соціально-економічні процеси в Європі, започатковані у 1989 р., не могли не позначитися на внутрішній і зовнішній політиці Фінляндії. Вона стала повним членом Ради Європи, що якоюсь мірою засвідчило її зближення із Заходом.

Фінляндія, котра двічі, в 1969-1970 рр. та 1989-1990 рр. була членом Ради безпеки, зайняла провідні позиції у боротьбі за мир не тільки в Європі, а й в усьому світі. В межах політичних структур 00Н Фінляндія приєдналася до багатьох контрольних систем за розташуванням ядерної зброї та ракет, що управляються, з метою запобігання їх розповсюдженню. Вона зробила вагомий внесок у боротьбу з випробуваннями хімічної зброї та підземними ядерними випробуваннями.

Після розпаду Радянського Союзу на картi світу з'явилися нові незалежні держави. Фінляндія відновила в серпні 1991 р. дипломатичні відносини з незалежними Литвою, Латвією, Естонією, а згодом встановила дипломатичні відносний з усіма країнами, що утворилися після розпаду СРСР.

У 1992 р. Фінляндія подала заяву до Європейського Союзу з проханням про прийняття рівноправним членом у цю організацію. Вирішення цього прохання на початку 1995 р. дало змогу Фінляндії зайняти належне місце в співтоваристві західноєвропейських країн, що, на думку фахівців, відповідає її національній індивідуальності. Членство Фінляндії в Європейському Союзі позитивно позначилося на соціально-економічному розвиткові і, безумовно, на зовнішній політиці країни. Більшість фінів впевнені, що членство Фінляндії у цій міжнародній організації забезпечить країні безпеку.

У 1996 р. Фінляндія стала членом Женевської конференції 00Н з питань роззброєння. Впродовж роботи конференції вона вела активну боротьбу за повну заборону піхотних мін. Тепер Фінляндія прагне інтенсифікувати співпрацю з країнами, що розвиваються, з метою забезпечення прав людини, рівноправності та демократії.

Структура економіки Фінляндії

В структурі економіки за валовим національним продуктом переважає сфера послуг (61 %), па частку промисловості та будівництва припадає 35 %, сільського і лісового господарства - 6 %. Дещо інший вигляд має структура валового внутрішнього продукту (див. табл. 1). Таблиця 1. Структура валового внутрішнього продукту, %

Джерело: State Institute of Statistics

Як уже згадувалося, сучасного рівня розвитку промисловості Фінляндія досягла завдяки надзвичайно інтенсивній індустріалізації, що мала у 70-х - 80-х роках вибухоподiбний характер. За темпами приросту валового національного продукту Фінляндія вийшла тоді на друге місце у світі після Японії. З'явилися реальні можливості інтенсифікації процесів інтернаціоналізації фінляндської економіки та впровадження високих технологій. Все це зумовило значні зміни у структурі промислового виробництва країни. Традиційні галузі промисловості (деревообробка, виробництво паперу і картону) доповнилися новими галузями із сучасними технологіями.

У зв'язку зі змінами, що відбулися в галузевій структурі промисловості, продукція лісопаперової галузівтратила домінуючу позицію у фінляндському експорті. Тепер понад 40 % експорту становлять товари машинобудування і лише близько п'ятої частини - продукція лісопаперової промисловості. Однак Фінляндія і надалі залишилась одним із найбільших у світі виробників і експортерів пиломатеріалів, паперової маси, фанери. Найголовніші центри лісопильної промисловості розташовані на південному березі озера Сайма (м.Лаппенранта), а також у гирлах лісосплавних рік Кюмійокі (м.Котка), Кокемяенйокі (м.Порі), Оулуйокі (м.Оулу), Кемійокі (м.Кемі). По цих ріках в наш час сплавляють лише четверту частину лісу, що переробляється, решту довозять переважно автотранспортом.

Великі фанерні заводи розташовані здебільшого у внутрішніх озерних районах країни в містах Ювяскюля, Куопіо, Лахті та ін. Центри меблевої промисловості зазвичай збігаються з центрами фанерної галузі. Найголовнішим центром меблевої промисловості Фінляндії є м.Лахті.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості сконцентровані переважно в південно-східній частині країни (міста Кусанкоскі, Котка та ін.), а також у південно-західній частині Озерного краю (м. Тампере). Майже вся деревна маса переробляється на папір і картон всередині країни, а значна частина целюлози вивозиться за кордон.

Питома вага сільського господарства у загальному виробництві Фінляндії постійно зменшується. Так, частка сільського господарства у загальному випуску валового національного продукту зменшилася з 9,7 % у 1960 р. до 2,9% у 1997 р. Кількість зайнятих у сільському господарстві країни за той самий період зменшилась з 29, 5 % до 5,0 %. Таке скорочення пояснюється деякою мірою політикою держави, спрямованою на зменшення виробництва основних видів продукції до рівня самозабезпеченості, а також впливом єдиної сільськогосподарської політики Євросоюзу. Скоротилася і кількість фермерських господарств. Процес скорочення фермерських господарств супроводжувався зменшенням абсолютної кількості і частки малих господарств площею до 30 га і зростаннямчастки великих господарств площею понад 30 га. При цьому зросла й абсолютна кількість господарств площею понад 30 га.

Основна галузь сільського господарства Фінляндії - тваринництво, головним чином молочного напряму. Тваринництво дає 75 % доходів, які отримують у сільськогосподарському виробництві. У 1998 р. було вироблено 322 тис. т м'яса і птиці, 2301 т молока.

У Фінляндії розвинене і виробництво зерна. У 1997 р. було зібрано 464 тис. т пшениці, 47 тис. т жита, 2004 тис. т ячменю, 1243 тис. т вівса, а також викопано 754 тис. т картоплі. Однак 1998 і 1999 рр. більшість з наведених показників порівняно з 1997 р. значно скоротилися (див. табл.2).

Таблиця 2. Сільськогосподарське виробництво Фінляндії (тис. т)

При цьому, незважаючи на північне розташування Фінляндії, урожайність сільськогосподарських культур все-таки висока. Щоправда, за останні роки вона значно знизилася, практично за всіма видами сільськогосподарських культур, що зумовлено як погіршенням погодних умов, так і кризовими явищами в економіці загалом. Надто низькою була 1998 і 1999 рр. урожайність жита. Урожайність деяких сільськогосподарських культур (картопля цукровий буряк, ячмінь, жито) була у 1998-1999 роках нижчою, ніж навіть в 1970 р.

Будівництво у Фінляндії дає близько 0,1 річного валового національного продукту. Щорічно виконуються значні обсяги всіх видів будівництва.

На транспорт припадає понад 8 % валового внутрішнього продукту країни. Найбільшу частку внутрішніх перевезень вантажів (понад 70 %) здійснює автомобільний транспорт. Автобусне сполучення між поселеннями здійснюється автомобільними дорогами, 90 % яких є державними. Автомобільний парк країни інтенсивно збільшується.

Довжина всіх автомобільних доріг Фінляндії становить близько 78 тис. км. За 1980-1998 рр. вона збільшилася на 3333 км, або в 1,04 рази, водночас рівень автомобілізації (кількість автомобілів на 1 тис. осіб) зріс у 1,57 рази. Отже, якнайшвидше необхідна інтенсифікація будівництва автомобільних доріг.

З року в рік зростають показники роботи автотранспорту (автопробіг, пасажирооборот, вантажооборот). Однак, таке зростання у 1970-1980 рр. було значно більшим порівняно з періодом 1990-1998 рр. Так, пасажирооборот 1980 р. був більшим порівняно з 1970 р. в 1,4 рази, а 1998 р. порівняно з 1990 р. - всього в 1,1 рази, вантажооборот відповідно в 1,4 рази і 0,98 рази.

Незважаючи на тривалі та морозні зими, всі автомобільні дороги країни утримуються в доброму стані. Здебільшого вони мають асфальтове чи бітумно-щебеневе покриття. Вздовж доріг, що пролягають крізь ліси, у місцях великої концентрації диких звірів для них збудовані захисні сітчасті огорожі. У небезпечних з цього погляду місцях стоять зазвичай попереджувальні знаки "Лосі та олені". Лось важить приблизно 500-600 кг, тому його зіткнення з автомобілем має серйозні наслідки, насамперед для автомобіля. У країні понад 300 тис. лосів, тому ймовірність зіткнень досить велика. Автобусне сполучення Лапландії з успіхом заміняє залізничне і є чудовим транспортом для подорожей у цьому мальовничому краї.

У Фінляндії непогано розвинений і залізничний транспорт. Загальна довжина залізничного полотна становить майже 6 тис. км. Однак, більше третини залізниць електрифіковані. За 1970-1999 рр. довжина електрифікованих залізничних доріг збільшилася у 34 рази.

Всі найбільші міста Фінляндії сполучені залізницями. Між Гельсінкі й Турку курсує сучасний швидкісний потяг "Пендоліно С 220".

Величезна увага приділяється розвиткові морського транспорту, адже порти - це ворота країни у світ. До речі, Фінляндія - єдина з мореплавних держав світу, яка не має жодного порту, відкритого весь рік. Оскільки фінляндська економіка і добробут народу значною мірою залежать від експорту, у Фінляндії зроблено все можливе для того, щоб тримати власні порти відкритими в найлютіші морози. Для цього створено високоефективний криголамний флот (більше половини криголамів світу збудована у Фінляндії). Чимало країн закупили фінляндські криголами для власних потреб. Криголамний флот забезпечує цілорічну ефективну роботу фінляндського морського транспорту.

Повітряне сполучення у Фінляндії здійснюється завдяки компанії "ФІНЕЙР", довжина внутрішніх авіаліній якої найгустіша в світі. Регулярні авіаційні вантажні та пасажирські перевезення здійснюються із 22 фінляндських аеропортів. У таблиці 46 приведено найважливіші показники роботи авіатранспорту.

Інтенсивно розвиваються найрізноманітніші засоби зв'язку. При цьому після 1997 р. спостерігається деяке зменшення забезпечення населення стаціонарними телефонами, натомість зростає забезпечення мобільними телефонами та Інтернет-під'єднаннями.

За останні роки значного розвитку набула індустрія курортно-санаторного лікування, туризму та відпочинку Лікуватися на курортах Фінляндії стало не тільки популярним, а й престижним. Тут діє 25 курортних центрів, багато з них - у мальовничих куточках країни, де створено всі умови для лікування і відпочинку. В цих центрах можна отримати всі види оздоровчого масажу, фізіотерапевтичних процедур, косметологічне лікування. До складу фінляндських курортних центрів входять сучасні готельні комплекси з лікувальними установами, що здійснюють лікувальні спеціалізовані й терапевтичні процедури. Серед готелів-курортів, тропічним теплом і послугами яких можна насолоджуватися весь рік, найвідоміші аквапарк "Серена" (м.Еспоо), два однойменні готелі-курорти "Еден" (м.Нокіа, м.Оулу), готелі-курорти "Лапінніємі" (м.Тампере), "Тропікландія" (м.Вааса), парк "Сані-Фані" (м.Калайокі), профілакторій "Іматра" (м.Іматра) та ін.

У Фінляндії є низка державних і приватних установ та організації, що обслуговують туристів. Державні туристичні установи і підприємства підпорядковані Центрові розвитку туризму при Міністерстві торгівлі та промисловості Фінляндії. Крім того, функціонує Товариство туризму Фінляндії, уславлене насамперед випуском путівників для туристів. Великі міста мають бюро з туризму, а в складі більшості комун - директор чи секретар з питань туризму. Щороку Фінляндія приймає туристів з Німеччини, США, Великобританії та інших країн.

Частка туризму у валовому національному продукті Фінляндії невелика (близько 1 %), але значення цієї галузі господарства для країни важко переоцінити: туризм не тільки сприяє розвитку легкої, харчової промисловості, сфери послуг, а й допомагає збереженню народних традицій і ремесел, вносить свою лепту в розв'язання проблем зайнятості (тут працює понад 60 тис. постійних працівників, кількість яких доповнюється сезонними робітниками різних професій у ті чи інші пори року).

У країні діє приблизно 200 туристичних баз і понад 10 тис. будиночків-дач для відпочинку, 5 тис. з яких здаються туристам. Більшість об'єктів розташовані у фінляндському центральному озерному краї. Майже у всіхбудиночках-дачах і практично на всіх турбазах можна готувати їжу самостійно. Названі об'єкти туризму мають все необхідне для забезпечення нормального побуту (меблі, постіль, кухонний посуд, опалення) відпочиваючих. Окремі турбази пропонують найрізноманітніші послуги: катання на човнах, водних лижах, екскурсії, прогулянки, заняття на спортивних майданчиках (ігри в гольф, теніс тощо), вечори в кафе чи рестораціях.

Крім того, налічується майже 350 кемпінгів, 200 з яких входять до складу Finnish Travel Association. Понад 70 з них діють протягом всього року. Відпочити можна і на фінляндській фермі: приблизно 250 фермерських будинків готові прийняти відпочиваючих з повним чи частковим пансіоном.

Отже, господарський комплекс Фінляндії, подолавши кризу, набув на зламі століть висхідних тенденцій розвитку. Це є запорукою його процвітання у XXI ст.

Участь Фінляндії в світовому господарстві

Зовнішньоекономічні зв'язки є одним із видів міжнародних (зовнішніх) зв'язків, які являють собою взаємообмін однієї країни з іншими енергією, інформацією та іншими продуктами економічної діяльності. До міжнародних зв'язків належать усі види співпраці (політичної, економічної, неформальної) й особисті контакти громадян.

Всі міжнародні (зовнішні) взаємозв'язки можна поділити на такі групи: політичні; наукові, культурні й туристичні; економічні; екологічні.

Загальновідомо, що зовнішньоекономічні зв'язки - це торгові, науково-технічні, виробничі й інші економічні зв'язки країни з іноземними державами. Рівень їх розвитку залежить від зовнішньоекономічної політики держави Зовнішньоекономічна політика - це здійснювана урядом країни державна політика у сфері експорту й імпорту, митних податків, зборів, тарифів, обмежень, залучення іноземного капіталу і вивозу капіталу за кордон, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів.

Зовнішньоекономічна політика значною мірою визначається участю країни у міжнародних економічних організаціях. При цьому створення міжнародних організацій зазвичай є результатом пошуків ефективних засобів розв'язання надзвичайних чи кризових ситуацій, які стосуються різних держав.

Кількість міжнародних організацій особливо зросла після Другої світової війни. У 1945 році створено одну з найпотужніших міжнародних організацій - Організацію Об'єднаних Націй, що перетворилася в потужну систему з 18 спеціалізованими установами і низкою автономних організацій, органів і місій.

Існує кілька тисяч міжнародних організацій, які мають на меті забезпечити політичну й економічну стабільність та соціальне благополуччя в усьому світі, їх кількість напевно і надалі зростатиме. Це пояснюється розвитком низки процесів у світі, докладно описаних ученим у довіднику "Міжнародні економічні організації". Найважливіші з них такі:

1. В наш час, як ніколи раніше, люди стали більш взаємозалежними в усіх питаннях, що стосуються рівня їхнього життя і матеріального становища.

2. Промислові революції та наукові досягнення скоротили відстані, які розділяють людей, і розширили міжнародні контакти та співпрацю.

3. Проблеми глобальних масштабів виникли у різних сферах політичного і соціально-гуманітарного життя: безпека загалом, поширення ядерної зброї, права людини, народонаселення, торгівля, валютно-фінансові відносини і ринки капіталу, економічний розвиток, водопостачання і забезпечення продовольством, енергетика, економічний розвиток, клімат, навколишнє середовище, масові злидні, космос, міграції і культура.

4. Взаємозалежність між державами продовжує існувати в нових формах суперництва й політиці, економіці та культурі.

5. У відповідь на глобальні зміни використовується глобальний підхід до розв'язання проблем, що їх стосуються.

Фінляндія на міжнародній арені.

Фінляндія, безумовно, не залишається осторонь таких важливих глобальних процесів: вона широко використовує будь-яку можливість впливати на них через участь у міжнародних організаціях.

Всі міжнародні організації можна умовно поділити на три типи:

1. Адміністративні установи, що займаються розв'язанням спеціальних технічних питань (наприклад, вирішення проблеми регулювання діяльності міжнародних засобів комунікації).

2. Організації, які займаються з'ясуванням і винесенням рішень стосовно міжнародних сутичок або примиренням сторін, що протистоять одна одній.

3. Міжнародні організації загального характеру, глобального чи регіонального рівня, основною метою діяльності яких є забезпечення колективної безпеки і співпраці з широкого кола питань, переважно в сфері економіки.

Фінляндія - учасниця багатьох із кожного названого типу організацій. Чи не найважливішим елементом сучасної фінляндської зовнішньої політики є її активна участь в інтеграційних процесах у межах Європейського Союзу. Варто наголосити, що Фінляндія є повноправним членом Євросоюзу з 1 січня 1995 р., членом 00Н з 1955 р., Організації економічної співпраці і розвитку - з 1968 р., Північної ради - з 1956 р., має статус спостерігача в Західноєвропейському Союзі з 1995 р.

В складі 186 країн-членів Фінляндія входить у Конференцію 00Н з торгівлі та розвитку, створеної 1964 р., і систематично вивчає вплив національної і міжнародної політики на розвиток, приділяючи головну увагу проблемам ринку, управління, намагаючись розв'язувати їх, використовуючи старі повноваження в сфері економіки і нові, недавно отримані повноваження в сфері досліджень і технічної допомоги. Фінляндія входить і до Європейської економічної комісії 00Н (створена 1947 р.), мета санкціонування якої - сприяння розвитку і зміцненню економічних відносин між країнами-членами, між ними й іншими країнами, а також збір, оцінка і поширення економічної, технічної та статистичної інформації. Вона є країною-членом Міжнародного банку реконструкції і розвитку, створеного 1945 р., який здійснює банківське кредитування та технічну допомогу країнам-членам, і його філіалів - Міжнародної фінансової корпорації (створена 1956 р. з метою сприяння економічному зростанню країн-членів через підтримку підприємництва у виробничій сфері) та Багатостороннього агентства з інвестиційних гарантій (створене 1988 р., надає гарантії через страхування інвестицій).

Фінляндія входить також до складу таких міжнародних економічних організацій, як Міжнародний валютний фонд (IMF), Всесвітня торгова організація (WTO), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO), Продовольча і сільськогосподарська Організація Об'єднаних Націй (FAO), Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO), Міжнародне агентство з атомної енергії (IAFA), Всесвітня туристична організація (WTO), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСD), Міжнародне енергетичне агентство (ІFА), Агенство з ядерної енергії (NЕА), Організація зі співробітництва та безпеки в Європі (ОSCЕ), Європейський інвестиційний банк(EIB), Європейська патентна організація (ЕРО), Евріка (ЕUREKА), Європейське космічне агeнство (ЕSА), Європейська організація ядерних досліджень (СЕRN), Європейська конференція громадянської авіації (ЕСАС), Європейська конференція міністрів транспорту (ЕСМТ), Північна співпраця (NORDІС СООРЕRАТІОN), Рада держав Балтійського моря (CBSS), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕВRD) та ін.

Фінляндія належить до відносно невеликих країн, економіка яких дуже залежить від зовнішнього ринку. Їй довелося вести тривалу і виснажливу боротьбу за місце під сонцем на цьому ринку, що вимагало постійного врахування політичної ситуації та урегулювання залежно від останньої зовнішньоторговельної політики. Наприклад, після закінчення Другої світової війни в умовах реконструкції економіки і виплати репарацій (1945-1954 рр.) Фінляндія була змушена жорстко регулювати свої зовнішньоекономічні зв'язки через укладання спеціальних угод як зі старими (Великобританія, Швеція), так і з новими (Росія) торговими партнерами.

В 1955-1959 рр. у Фінляндії відбулася лібералізація торгівлі: поступово усувалися кількісні та валютні обмеження, що стало своєрідним відображенням демонтажу військової економіки і свідченням наближення до вільного ринку. Однак 1960-1973 рр. під натиском скандинавських сусідів і внаслідок об'єднання західноєвропейських країн у Європейську асоціацію вільної торгівлі перед Фінляндією гостро постало питання про власну модель участі в процесах західноєвропейської інтеграції. Затримка розв'язання цього питання загрожувала країні ізоляцією на світовому ринку. Першим кроком до пошуку такої моделі став вступ Фінляндії в Європейську асоціацію вільної торгівлі. У 1974-1984 рр. почалося формування "європейського економічного простору" через усунення тарифів на торгівлю промисловими товарами. Впродовж цього періоду Фінляндія проводила "стратегію колективного пристосування", яка мала забезпечити країні відповідне місце у цьому просторі.

Однак 1985 р. після появи Білої книги Європейського Союзу, де висвітлювалися наміри організації забезпечити свободу руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили в межах кордонів ЄС, Фінляндія опинилася перед новим вибором: продовжувати "стратегію колективного пристосування" чи забезпечити собі членство в ЄС. У цей час вибір зробити було непросто, адже Фінляндія здійснювала широку клірингову (взаємозалікову) торгівлю з колишнім СРСР, що вселяло надію на подальшу стабільність розвитку країни. Це був період "особливих відносин" між цими двома країнами.

Проте наприкінці 1990 р. у зв'язку з кризовими явищами за ініціативою колишнього Радянського Союзу кліринг був скасований, що зумовило "обвал" двосторонньої торгівлі Фінляндії та СРСР. Останньою краплею став розвал СРСР і припинення Договору про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між Фінляндією і Радянським Союзом від 1948 р. У кінцевому підсумку вибір було зроблено: спочатку Фінляндія зміцнила взаємини з ЄС, а 1995 р. стала країною-членом цієї організації, отже, і частиною єдиного внутрішнього ринку Союзу. Так була підведена риска під епохою "східної торгівлі". Торгівля Фінляндії з Росією та іншими країнами колишнього Радянського Союзу стала частиною відносин ЄС з третіми країнами.

Тепер за кордон Фінляндія відправляє понад одну четверту її ВНП, причому понад 70 % цього обсягу припадає на західноєвропейські країни. Якщо експорт у країни ЄС 1995 р. становив майже 20 % ВНП, то тепер цей показник зріс до 50 %, і Фінляндія стала поряд з Бельгією, Нідерландами й Ірландією провідним внутрішнім експортером ЄС.

За показниками, поданими у таблиці 3, можна простежити зміни у зовнішньої торгівлі Фінляндії, які відбулися за 1991 - 1998 рр.

Таблиця 3. Основні торгові партнери Фінляндії в 1991-1998 рр.

* - країна знаходиться в складі групи “інші країни”

Отже, у 90-х роках XX ст. поліпшився торговий баланс Фінляндії. Якщо 1991 р. від'ємне сальдо було характерне для шести країн-партнерів (ФРН, Великобританія, США, Італія, Нідерланди, Данія), то 1998 р. - тільки для однієї (Японії).

На міжнародному ринку Фінляндія відома як виробник різних технічних захисних засобів, машин та інструментів для лісової промисловості, продукції целюлозно-паперової промисловості, одягу й інвентаря для дозвілля, електроніки тощо. Більшість фінських товарів конкурентноспроможні й користуються попитом завдяки дизайну товарів: виробники Фінляндії одними з перших у світі зрозуміли роль і значення промислового дизайну, взявши за основу виготовлення будь-яких товарів два важливих принципи - раціоналізм і практичність. Вони прагнуть домогтися передусім простоти, зручності та природності форм товарів, а це - запорука вигідногокористування ними.

Економічні та політичні відносини України і Фінляндії.

В Україні також широко відомі фінські товари, зокрема мобільні телефони, телевізори, комп'ютери фірми «Нокіа», спортивний інвентар, інструменти і найрізноманітніші технічні засоби. Зазначимо, що після здобуття Україною незалежності між нею і Фінляндією почали інтенсивно розвиватися зовнішньоекономічні зв'язки. Так, 14 березня 1992 р. були підписані дві дуже важливі угоди: "Угода між Урядом України і Урядом Фінляндської Республіки про сприяння здійсненню і взаємний захист капіталовкладень" і "Угода між Урядом України і Урядом Фінляндської Республіки про торгівлю і економічне співробітництво".

Вони були прийняті з метою сприяння розвитку взаємних торговельно-економічних зв'язків і розширення їх на основі рівності та взаємної вигоди. Такий розвиток, безумовно, зміцнить ефективність національних господарських комплексів України і Фінляндії, поліпшить умови тісної співпраці, сприятиме відкритості системи світової торгівлі.

Зміцненню зовнішньоекономічних зв'язків між обома країнами сприяли також дні України у Фінляндській Республіці і дні Фінляндії в Україні, що неодноразово відбувалися впродовж останнього десятиріччя.

У другій половині 90-х років XX ст. Фінляндія й Україна підписали низку документів, які суттєво розширили можливості співпраці між ними. Так, у жовтні 1995 р. згідно з Постановою Верховної Ради України було ратифіковано подану Кабінетом Міністрів України на ратифікацію Конвенцію між Урядом України та Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, підписану в м. Києві 14 жовтня 1994 р. У 1995 р. підписано "Угоду між Урядом України та Урядом Фінляндської Республіки про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища", а 1996 р. - "Угоду між Урядом України та Урядом Фінляндської Республіки про оперативне повідомлення про ядерні аварії, а також обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту".

У 1998 р. підписані "Меморандум про практичне застосування Угоди між Урядом України і Урядом Фінляндської Республіки і взаємну допомогу в митних справах" і "Меморандум між Кабінетом Міністрів України та Урядом Фінляндії про фінансове співробітництво" з метою активізації та розширення взаємовигідної економічної співпраці, встановлення умов надання кредитів та гарантій для сприяння взаємовигідній торгівлі між двома країнами.

У 2000 р. Законом України ратифікована угода між Урядом України і Урядом Республіки Фінляндія про міжнародні автомобільні перевезення.

Усі підписані документи засвідчують про серйозність намірів України і Фінляндії стосовно розширення зовнішньоекономічних зв'язків у найближчій і віддаленій перспективі.

Отже, на основі сказаного можна дійти висновку про те, що зовнішньоекономічні зв'язки Фінляндії інтенсифікуються і розширюються, результатом чого буде, безумовно, подальший економічний розквіт цієї країни.

Проблеми та перспективи розвитку Фінляндії.

Хоча Фінляндія належить до найрозвинутіших країн світу, вона має низку проблем соціально-економічного розвитку, зокрема:

необхідність суттєвого зменшення внутрішнього і зовнішнього боргу у найкоротші терміни;

зменшення безробіття;

поліпшення регіональної економічної і соціальної політики.

Але чи не найголовнішою проблемою соціально-економічного розвитку загальнодержавного рівня міжнародні та вітчизняні експерти розглядають довгострокову стратегію розвитку Фінляндії. Зазначимо, що ця проблема неодноразово обговорювалася в різних ракурсах і на різних ієрархічних рівнях. Всі обговорення можна умовно поділити на дві групи:

1. Перспективи розвитку Фінляндії у Балтійському регіоні. Непередбачувані історичні зміни, які відбулися у 90-х роках XX ст. (розпуск Організації Варшавського договору і Ради економічної взаємодопомоги, нове народження Росії і Прибалтійських держав, зміна системи Польщі, об'єднання Німеччини і вступ Фінляндії й Швеції до Європейський Союзу), зумовили крах низки програм перспективного розвитку країн Балтійського регіону, розроблених перед тим. На порядок денний поставлене надзвичайно актуальне завдання - визначення перспектив розвитку Фінляндії в нових умовах Балтійського регіону. Внаслідок цього були розроблені нові програми розвитку цього регіону, де Фінляндія посідає належне місце, зокрема проект розвитку транспортного сполучення між столицями Північних країн (Осло-Стокгольм-Гельсінкі) (Nordic Trangle), телекомунікаційний проект країн Балтійського регіону (ТЕDIМ), проект розвитку енергомережі країн Балтійського регіону (Baltic Ring) і покращення автомобільного й залізничного сполучення Турку-Гельсінкі-Санкт-Петербург. Низка міжнародних організацій прагне впливати на розвиток країн Балтійського регіону, в тому числі Фінляндії через посилення власного впливу у його межах. Тому фінляндським фахівцям, ученим, управлінцям важливо мати власні погляди на перспективний розвиток Фінляндії в Балтійському регіоні, що вимагає розробки виваженої довгострокової стратегії.

2. Перспективи розвитку Фінляндії в межах Європейського Союзу. Визначення перспектив розвитку Фінляндіїв межах ЄС - також надзвичайно важливе завдання, вирішення якого вимагає нових наукових досліджень і розробок.

Варто зазначити, що Європейський Союз постійно розробляє нові програми, які в перспективі, безумовно поширюватимуться на Балтійський регіон, в тому числі й на Фінляндію. Різні країни відносяться до цього по різному. Наприклад, Росія воліє більш активно співпрацювати в цьому регіоні з Фінляндією чи з будь-якими іншими країнами через міжнародні організації, в яких їй забезпечене членство, а не через ЄС чи НАТО, до складу яких вона не входить.

Розв'язання перелічених проблем допоможе підтримувати довгострокову економічну стабільність в країні, підвищувати добробут населення, завойовувати зарубіжні ринки вітчизняною високоякісною продукцією