Італія

ІТАЛІЯ

Площа -- 301 тис. км кв.

Населення -- 57,2 мли чоловік.

Столиця -- Рим.

Адміністративний поділ. Італія розділена на 20 областей, що включають 94 провінції. Області: Абруцці, Базіліката, Вале-д'Аоста, Венето, Калабрія, Кампанья, Лаціо, Лі-гурія, Ломбардія, Марке, Молізе, Пулья, Пьемонт, Сардинія, Сицилія, Тоскана, Трентіно-Альто-Адідже, Умбрія, Фріулі-Венеція-Джулія, Емілія-Романья. П'ять з них зі специфічними рисами історичного розвитку і етнічного складу мають статус автономії. В межах Італії знаходиться республіка Сан-Марино і Папська держава -- Ватикан.

Форма правління. Республіка.

Глава держави. Президент, що обирається строком на 7 років.

Найвищий законодавчий орган. Двопалатний парламент (Сенат республіки і Палата депутатів), термін повноважень -- 5 років.

Найвищий виконавчий орган. Уряд.

Крупні міста. Мілан, Неаполь, Турін, Генуя, Палермо, Бо-лонья, Флоренція, Барі, Катання, Венеція.

Державна мова. Італійська.

Релігія. 99% -- католики.

Етнічний склад. 98 % -- італійці, 2 % -- німці, словенці, албанці, греки, французи.

Валюта. Євро = 100 центам.

Місце у світі

Італійська історія сягає за 2500 років. Вона охоплює Стародавній Рим, виникнення пап-ства і католицизму, епоху Відродження і появу торгового капіта-лізму. З XVI ст. Італія, порівнюючи з попереднім періодом, відігра-вала в світі другорядну роль. Сучасна італійська держава утворилася в 1870 р. шляхом звільнення і об'єднання до цього розрізнених територій. Зараз Італія входить до числа головних розвинених країн, займаючи серед них шосте місце.

Склад території та економіко-географічне положення

Італія розташована на півдні Європи в центральній частині Середземномор'я. її територія охоплює південні схили Альп, Паданську низовину, Апеннінський півострів, острови Сицилію і Сардинію. 4/5 її кордонів є морськими. Найважливішою особливістю географічного положен-ня Італії є її розташування на шляхах між Південно-Західною Євро-пою і Середнім Сходом. Альпи навіть у давні часи не були непро-хідним бар'єром і в наш час не перешкоджають сухопутним зв'язкам.

Клімат

Клімат Італії дуже різноманітний, оскільки півострів гористий і далеко видається в Середземне море. У Альпах середні температури низькі, а зими -- тривалі і суворі. Сніг на вершинах лежить постійно, на схилах -- декілька місяців. З липня по вересень зазвичай тепло, хоча у вересні можливі сильні дощі. Рясні снігопади починаються в листопаді. У Північній Італії клімат континентальний: зима холодна і туманна, а літо -- гаряче. У Центральній Італії -- морський клімат з щодо м'якою взимку і не дуже жарким влітку. На Адріатичному побережжі часом сильний вітер (бора) приносить маси холодного повітря. На півдні Італії типовий середземноморський клімат з теплим і недощовим літом і щедрою на опади зимою. Середня температура січня на Апеннінському півострові коливається від + 1 °С до + 12 °С, липня -- від + 23 °С до + 28 °С, а під час проходження вітрів сіроко з Північної Африки підвищується до + 40-45 °С. Найбільш рівні метеорологічні умови круглий рік зберігаються на Рів'єрі.

Флора

Ліси і чагарники займають 25 % території країни. Для рослинності характерні дуб, каштан, ясен, клен, кипарис, пальми, ялина, ялиця, сосна. У горах -- альпійські луги. У Італії багато заповідних зон і національних пар-ків -- Стельвіо, Гран-Парадізо, Абруццо, Калабрійський, Чірчео і ін.

Фауна

Фауна Італії вельми небагата -- для неї характерні вовк, дикий кабан, сарна, дика кішка, зайці, орел, со-кіл, стерв'ятник, яструб, куріпка, перепілка, сарич, багато плазунів і риб. Тварини мешкають головним чином в горах. У Центральних Апеннінах водиться бу-рий ведмідь.

Річки і озера

Річкова система нерозвинена. Найбільші річки Італії -- По, Арно і Тібр. Головні озера -- Гарда, Лаго-Маджоре, Комо.

Господарська оцінка природних умов і ресурсів

Три складові частини Італії одночасно є трьома природними районами. Гірський рельєф Альп поєднується з вертикальною зональністю клімату, численними річками і озерами, багатством лісових і гідроресурсів. Паданська низовина -- найбільший рівнинний простір країни -- лежить на межі помірного і субтропічного поясів, вона має родючі землі й достатнє зволожен-ня. Річка По є найбільшою в Італії. Апеннінський півострів і острови вкриті гірськими середньовисотними масивами і неширокими приморськими низовинами.

Вже здавна виявились переваги західного узбережжя півострова для людської діяльності. Тут більше опадів і річок (у тому числі Тібр і Арно), береги порізані затоками і бухтами, рівнини навколо Неапо-ля, Рима і Ліворно вкриті родючими вулканічними ґрунтами. Адріатичне узбережжя, включаючи південно-східні низовини, цих переваг не має.

Італія бідна на корисні копалини. Найбільше значення мають поклади сірки, ртуті та мармуру. Ліси вкривають близько 1/5 площі. Здебільшого це альпійська зона. Величезними є рекреаційні ресурси. Серед невирішених екологічних проблем специфічними є опускання островів Венеції і пошкодження старожитностей внаслідок вібрації та забруднення, спричинюваних автотранспортом. Це сейсмічна зона, бувають землетруси, є діючі вулкани.

Населення

Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша -- австрійсько-німецька група (близько 300 тис. чоловік) у Південному Тіролі (область Трентіно-Альто-Адідже)

Італійська мова, першоосновою якої була стародавня латинь, належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів -- католицизм.

Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безро-біття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860--1970 рр. за кордон перемістилося 9 млн чоловік, найбільше до СІЛА, Аргентини і Бразилії. Еміграція має місце і нині.

Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населен-ня з аграрного Півдня до промислової Півночі і з сільської місце-вості взагалі -- в міста. Середня густота населення висока (190 чоловік на 1 км2). Найвищою вона є на Паданській низовині і західному узбережжі, найнижчою -- в Альпах. Міське населення становить 70 %. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть. У сільській місцевості переважають села, на Півночі -- хутори.

Загальна характеристика господарства

Економіка і соціальна сфера Італії є сучасними і розвиненими. Проте, порівняно з Великобританією, Німеччиною і Францією, індустріалізація в Італії відбувалась пізніше.

З одного боку, Італія досягла незаперечних успіхів, особливо останнім часом. З іншого -- невирішеними залишаються проб-леми регіональних диспропорцій, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві і збалансування структури проми-слового сектора. Дуже висока залежність від імпортних енерго-ресурсів.

Післявоєнна трансформація господарства найповнішою була в Північній Італії, яка тепер належить до найрозвинутіших частин Західної Європи. Південна Італія, незважаючи на зусилля уряду змінити становище, залишається значно біднішою і менш індустрі-алізованою. З 50-х років частка зайнятих у сільському господарстві зменшилася втричі, але все ще залишається порівняно високою. Італія продовжує виступати постачальником дешевої робочої сили в Північно-Західну Європу, особливо в Швейцарію, Францію і Німеч-чину.

У сільському господарстві, лісівництві та рибальстві зайнято 10 % Робочої сили і вони створюють 4 % ВНП, в промисловості й будів-ництві відповідно 29 і 28 %, у третинному секторі -- 61 і 61 %.

Значні позиції в господарстві займають держава і корпоративний сектор. Держава використовує методи планування та фінансової підтримки перспективних або слабких галузей і регіонів. їй належать контрольні пакети акцій частини приватних компаній (банківських, страхових, авіаційних, гірничих, автомобільних). Вона контролює всю енергетику і залізничний транспорт. Серед приватних концернів найвідомішими є фірма «ФІАТ», телекомунікаційна «СТЕТ» і енер-гетична «ЕНІ».

Італія відіграє значну роль у світовій торгівлі і є великим експор-тером готових промислових виробів, фруктів та овочів. В її Імпорті найбільша частка нафти, імпортуються також інша сировина, текстильна пряжа, метали і продовольство. Негативний торговий баланс компенсується доходами від туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів. Головними торговими партнерами Італії є країни ЄС, особливо Німеччина і Франція. Частка Італії в зовніш-ньому товарообігу України в 1995 р. становила 1,2 %.

Промисловість

Енергетика. Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток -- 5 млн т, природного газу -- 60 млрд м куб. З 220 млрд кВт год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена.

Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопе-реробки є Ґенуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопро-води в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.

Обробна промисловість. Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального вироб-ництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними роз-виненими країнами, є низька частка високотехнологічних вироб-ництв і висока трудоємність галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок моло-дості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили.

Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (дру-карські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові ви-роби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі. Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою.

Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попе-реднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.

Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Ґенуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в метало-обробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Посту-пово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами «ФІАТ» (фабрика італій-ських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопе-дами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомашин.

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосе-реджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італій-ської промисловості.

Сільське господарство

За стандартами ЄС, сільське господарство Італії недостатньо ефективне. Середній розмір ферм -- 7 га. Малі господарства ма-лопродуктивні й малотоварні. Використовується чимало маргіналь-них (крайніх за своїми характеристиками) земель. До багатих і Розвинених сільськогосподарських районів можна віднести Паданську низовину та західне узбережжя між Ліворно і Неаполем. Тут зосереджена переважна частина зрошуваних земель (усього їх в Італії 3 млн га). Південь і острови надзвичайно посушливі влітку, місцеві ґрунти бідні, можливості для зрошення мінімальні. Зовнішня торгівля продуктами сільського господарства для Італії дефіцитна.

На відміну від Північно-Західної Європи, в сільському госпо-дарстві Італії домінує рослинництво. На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані «середземноморські продукти». Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобри-танії, Франції та Німеччині разом узятих. Найбільше значення має культура томатів. Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосе-реджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. В територіальному плані вони займають прибережні частини Апеннінського півострова і острова Сицилія.

Італія є важливим виробником зерна. Вирощують пшеницю, куку-рудзу, ячмінь і рис. Значні площі зайняті під цукровими буряками і картоплею. Це культури Паданської низовини. Щоправда, тверда пшениця для виготовлення макаронів (макарони з томатною пастою є найпоширенішою стравою італійців) культивується в межах Півдня. Власної пшениці не вистачає, її імпортують. Рис Італія експортує в інші країни Європи.

В міру економічного розвитку країни все більшого значення набуває тваринництво, хоча умови Середземномор'я для нього не можна вважати сприятливими. Розводять велику рогату худобу, сви-ней, овець, кіз, птицю. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормо-ве зерно, імпортується. М'ясо-молочне тваринництво зосереджене переважно на Півночі, вівчарство -- в Апеннінських горах і на островах.

Щорічний вилов риби у межах 0,6 млн т, заготівля лісу становить 9 млн м куб. Лісопродукти, включаючи папір, імпортуються.

Транспорт

Транспорт Італії є розвиненим і комплексним. Найбільше значення мають автомобіль-ний, залізничний, трубопровідний і морський. Суперавтостради Італії (вони тут почали будуватися вперше і звідси їх назва) відпо-відають кращим міжнародним стандартам. Використовуються 25 млн легкових і 2 млн вантажних автомобілів. Італія має великий мор-ський флот, а її авіакомпанія «Аліталіа» -- серед найбільших у світі. Головними вузлами внутрішніх і міжнародних сполучень є Рим і Мілан, морськими портами -- Ґенуя, Трієст і Венеція.

Специфікою транспортної системи Італії є такі її риси. 1. Найщільніша мережа транспортної інфраструктури на Півночі. 2. Італія є морською країною, але порти півострівної частини, за винятком Неаполя, невеликі, бо не мають значних хінтерландів. Будівництво нових спеціалізованих портів не змінює становища. 3. Залізниці й автостради півострова за своїми напрямками і густотою фактично повторили мережу стародавніх римських доріг, включаючи і славно-звісну Аппієву дорогу між Римом, Неаполем і Бриндізі.

Для сполучень з рештою Європи важливе значення мають узбе-режжя Рив'єри, тунелі під Монбланом та перевалом Фрежюсом, перевали і тунелі Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґотард і Бреннер. Най-довшим є Сімплонський залізничний тунель -- 19,8 км. Поромні переправи з'єднують півострів з островами Сицилія і Сардинія та з Грецією. Існує проект будівництва моста або тунелю через Мессінську протоку.

Туризм

Ця галузь має надзвичайно велике значення в житті Італії. За масштабами туризму країна стоїть на першому місці в світі (понад 50 млн іноземних туристів протягом року). Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземно-мор'я, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Рив'єра в Лігурії є одним цілим з французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.

Італійські міста мають світову славу центрів туризму. Багато з них існують з часів Стародавнього Риму, були столицями середньовічних князівств і зараз є скарбницями творів мистецтва, історичних і архітектурних пам'яток. Серед них Болонья, Падуя, Парма, Піза, Равенна і багато інших. Саме італійські міста стали центрами, де в XII--XIV ст. зародилось найбільше університетів у Європі.

Італія має першокласну туристичну інфраструктуру і стабільну клієнтуру -- жителів Північно-Західної Європи. Порівняно з Францією іноземний туризм в Італії є більш молодим (за віком туристів), дешевим (за середніми їхніми витратами). Величезний наплив туристів має і негативні наслідки. Багато пляжів забруднено, виникла загроза збереженню творів мистецтва.

Визначні пам'ятки

На території Італії величезна кількість визначних пам'яток як природних, так і історико-архітектурних. У Римі це -- храм Пантеон, Колізей, Форум, лазні Каракалла, Тріумфальна арка, собор Св. Павла, Капітолійський музей, Національний музей, галерея Боргезе і ін. У Мілане -- знаменита опе-ра «Ла Скеля», церква Сан-Амброджо, монастир з фре-скою «Таємна вечеря» Да Вінчі. У Пізі -- «Падаюча вежа» (1174-1372), у Флоренції, символі епохи Відродження, -- палац Строцці, його споруди і площі прикрашають творіння Мікеланджело, Джотто, Челліні. Унікальне місто-музей Венеція, історичний центр якого розташований на 118 островах з 400 мостами, в т.ч. Ріальто і Міст Зітхань.

Корисна інформація для туристів

У Італії існує державна монополія на продаж тютюнових виробів -- придбати їх можна в кіосках із спеціальною емблемою. Забороняється палити в суспільному транс-порті, у таксі, в більшості театрів і кінозалів, а також в деяких магазинах.

У Римі не вітається дуже фривольний одяг типу шортів і футболок. У такому вигляді можуть не пустити не тільки в музеї і собори, але і в магазини. У Ватикані і в соборі Свя-того Петра недопустимі шорти, дуже короткі спідниці у жінок. Плечі не мають бути відкритими.

Флоренція славиться виробами зі шкіри і золотом, Венеція -- карнавальними масками і виробами зі знаменитого венеціанського скла, виготовленого на острові Мурано. Привезіть з Італії капелюх з італійської соломки, футболку одного з численних італійських футбольних клубів і пляшку відомого у всьому світі провина -- Кьянті.

Користуючись італійським транспортом, пам'ятаєте:

1. Квиток потрібно купити заздалегідь в тютюнових кіосках або барах. Його необхідно прокомпостувати на зупинці або в салоні, після чого він буде дійсний протягом 75 хвилин. На всі види транспорту -- квитки єдиного зразка.

2. Всі зупинки здійснюються на вимогу.

Внутрішні відмінності й міста

Італію поділяють на 11 стандартних районів. Об'єднаємо їх у три групи: Північ, Центр і Південь.

Північ охоплює чотири стандартних райони -- Північний Захід, Ломбардію, Північний Схід та Емілію-Романію. В природному відношенні це Італійські Альпи, Паданська низовина і Ліїурійське узбережжя. На північ припадає 40 % території, 45 % населення і 56 % ВНП, тобто це найбільша і найрозвинутіша частина країни.

За часів Стародавнього Риму Північ довго являла собою майже незаймані ліси і болота. її колонізували лише тільки дві тисячі років тому. Справжні вигоди географічного положення Півночі проявили-ся в середні віки, коли вона опинилась на шляхах із Північно-Захцшої Європи на Близький Схід. Саме тут зародився торговий капіталізм і раніше, ніж будь-де в Європі, з'явилися процвітаючі міста, ремесла і торгівля, виникли такі політичні об'єднання середньовіччя, як Міланське герцогство, республіки Венеція і Ґенуя.

Розвитку району в наш час сприяють вигідність географічного положення, розвинена транспортна система, наявність рівнинних земель (70 % від національного цілого), помірний і вологий клімат, можливості зрошення, наявність місцевих та імпортних енерго-ресурсів, постійний притік дешевої робочої сили з Півдня і величез-ний власний ринок збуту. Це головний промисловий, сільськогоспо-дарський і транспортний район країни, на нього припадає також велика частка нематеріальної діяльності -- управлінської, фінансо-вої, наукової, культурної і туристичної.

В цілому Північ Італії має більше спільних рис із Північно-Західною Європою, ніж із Середземномор'ям, і є продовженням величезного промислового поясу ЄС, що простягнувся сюди від Центральної Англії.

Основою Півночі є так званий «промисловий трикугник»: Мілан -- Ґенуя -- Турін, який включає практично всі галузі італійської промисловості й належить до найбільших у світі. В його структурі є металургія, металообробка, загальне і електромашинобудування, автомобіле- і суднобудування, хімічна і текстильна промисловість. Проте в процесі зменшення ролі важкої промисловості роль «промислового трикутника» зменшується на користь Північного Сходу і Центру.

Північ є однією з найбільш урбанізованих частин Західної Європи. Густоту міст на одиницю території тут можна порівнювати з показниками Бельгії та Нідерландів. Характерне їхнє лінійне розташування вздовж доріг Стародавнього Риму. Всі вони виконують ті чи інші функції матеріального виробництва і багато з них залишили значний слід в історії та культурі людства. Найважливіша роль нині належить Мілану, Туріну, Ґенуї, Венеції і Трієсту.

Мілан -- столиця Ломбардії (4,7 млн жите-лів) є найбільшим містом Півночі й Італії в цілому та одним з найбільших міст Європи. Він входить до сімки євроміст «вищої ліги». В 1395--1535 рр. -- це столиця середньовічного Міланського гер-цогства. Сьогодні Мілан виступає в ролі фінансової, торгової і промислової столиці Італії. Цент-ральне розташування його в Північній Італії біля перевалів через Альпи і вигоди щодо зв'язків з Північно-Західною Європою незаперечні. Сама назва «Мілан» походить від римського «медіоланум» (серединний). Вже за 600 років до н.е. тут існувало кельтське поселення.

В Мілані розміщені штаб-квартири корпора-цій, банки, фондова і товарні біржі, страхові за-клади тощо. В промисловості переважають ма-шинобудування і металообробка, але одночасно це важливий текстильний центр (колись разом з французьким Ліоном він був лідером європей-ської шовкової промисловості), центр книго-друкування, фармацевтики та інших галузей.

Мілан має давні культурні традиції, особливо в музично-театральній діяльності. В місті багато театрів і концертних залів, включаючи знамени-тий театр «Ла Скала». Місто насичене художніми колекціями, музеями, бібліотеками, пам'ятками архітектури. Найвідомішою спорудою є Мілан-ський собор. Ділова частина міста забудована хмарочосами.

Турін (1,1 млн жителів) -- центр П'ємонта. Розташований у і верхів'ях річки По на підходах до перевалів Західних Альп. З VI ст. і по 1865 р. шість разів був столицею різних державних утворень. Напередодні і в роки другої світової війни -- осередок воєнної промисловості. В 1942-1943 рр. значна частина міста була зруйно-вана.

Сучасний Турін -- частина «промислового трикутника» Півночі, транспортний вузол, науковий і культурний центр. Провідна галузь промисловості Туріна -- автомобільна. Тут знаходиться штаб-квартира й головні заводи корпорації «ФІАТ» і виготовляється 4/5 італійських автомобілів. Виробляють також літаки, залізничні; вагони, трактори, суднові двигуни, шарикопідшипники тощо. Роз-винені й інші галузі промисловості.

Ґенуя -- третя частина «промислового трикутника». Вона розта-шована на вузькій береговій смузі між Апеннінами і Лігурійським морем і є найбільшим морським портом країни. Її хінтерланд охоплює «промисловий трикутник» в Італії і навіть Швейцарію та Німеччину. Портова діяльність і зараз є головною для Ґенуї. Одно-часно це банківсько-комерційний і промисловий центр. Структура промисловості Ґенуї типова для портових міст: суднобудування і ресурсні галузі (металургійна, нафтопереробна, харчова). В місті багато архітектурних та історичних пам'яток.

В XIII-XV ст. Ґенуя була центром могутньої морської держави, колонії якої були і в Північному Причорномор'ї: Кафа (сучасна Феодосія), Балаклава, Судак, Керч. Ґенуя знаходиться майже посе-редині італійської Рив'єри -- знаменитої курортної зони Серед-земномор'я. Найвідомішими її центрами в Італії є Сан-Ремо і Рапапло.

Найбільшим містом Північного Сходу є Венеція. В XI-XV ст. вона була центром багатої і могутньої морської держави. Власне Венеція розташована на 118 островах у лагуні Адріатичного моря. За вулиці в місті правлять протоки (канали), їх більш як 150 і через них перекинуто понад 400 мостів. Зв'язок з материком підтримується двома мостами (залізничним і шосейним). Сучасна промисловість, у тому числі й важка, та портова діяльність зосереджені в передмістях на материку, а історичний центр існує за рахунок експлуатації свого минулого: ансамблі й окремі пам'ятки архітектури, картинні галереї, традиційні фестивалі, вироби з венеціанського скла тощо. Венеція -- один з найзнаменитіших туристичних центрів світу.

Трієст -- прикордонне місто, яке не раз було причиною міжна-родних конфліктів. Перевагою його є глибоководний порт, вузьким місцем -- відсутність власного хінтерланда в межах Італії. Але про-тягом століть Трієст був зручним виходом до Середземномор'я і далі на схід для Австрії і Німеччини, а також для Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер для нього головним є портова діяльність і пов'язані з нею галузі обробної промисловості, включаючи суднобу-дування.

Центр включає два стандартних райони -- Центр і Лаціо. Його частка в території, населенні та економічному потенціалі країни однакова -- 19 %. За рельєфом це вже Апеннінські гори і прибережні рівнини: вузька на сході й ширша на заході. Сільське господарство району є перехідним. Більше значення вже мають південні культури -- овочі (особливо томати), фрукти, виноград, оливки, в горах -- вівчарство. Пересічена місцевість, обмеженість водних, енергетичних і мінеральних ресурсів не сприяли промисло-вому розвитку району в першій половині XX ст. Зараз становище змінилося. Зі зменшенням ролі ресурсо- і енергоємних галузей найперспективнішою промисловою зоною Італії стає смуга, що простя-гається від Рима до Трієста, тобто центральні і північно-східні райони країни. Незважаючи на такі перспективи, роль Центру в Італії і в світі визначається перш за все наявністю тут Рима і, меншою мірою, Флоренції.

Рим став столицею сучасної Італії в 1871 р. Це один з найзначніших історичних центрів Захід-ного світу, виникнення якого, за легендою, від-носять до 753 р. до н. є. Більш як тисячу років

«вічне місто» було столицею Стародавнього Риму і ще тисячу -- центром Папської держави. Під-несення Рима в стародавні часи пов'язане з його центральним розташуванням у межах Апеннінського півострова і в межах приморської частини, яка була найсприятливішою для людської діяль-ності того часу. Тепер Рим є сучасним містом з населенням у 2,8 млн чоловік. Він виконує всі столичні і чимало міжнародних функцій. У ньому міститься ФАО (Організація ООН з питань продовольства і сіль-ського господарства). На відміну від Лондона, Парижа та Берліна, Рим не є великим осередком матеріального виробництва. Розвинені швейна, поліграфічна і харчова галузі. Дуже значні позиції його кіноіндустрії. Ще більшу роль відіграє туризм. Щороку Рим відвідують близько 10 млн туристів.

Рим є одним з найважливіших у світі центрів старожитностей і мистецтв. У ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут відбулись Літні Олім-пійські ігри. Величезною є насиченість міста історичними, архітектурними і художніми пам'ят-ками. Найвідомішими залишками Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і Діоклетіана, катакомби та ін.

Рим лежить на обох берегах річки Тібр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. В планіровці Рима виділяють його історичні еле-менти: Стародавній Рим, папський Рим і сучасну забудову. Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні урядові, ділові, торгові й розва-жальні заклади.

У XX ст. здійснені спроби створення спе-ціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух приватного автотранспорту в частині історичного центру.

Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість, ще більше ніж Рима, визначається її минулим. В XIV--XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музєй. її картинні галереї Уффіці та Пітті -- серед найвідоміших у світі. Флоренція -- місто-побратим Києва.

Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить сталий і великий прибуток.

Південь охоплює п'ять стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За деяким винятком це гористі безлісі території з жарким аридним кліматом і малоро-дючими ґрунтами. В сільському господарстві переважають вирощу-вання «середземноморських продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але в її структурі відсутня комплекс-ність і мало машинобудівних галузей. Характерна вузькість місцевого виробничого і споживчого ринку.

Південь є найменш розвиненою частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному відношеннях. Великобританія, Франція, Німеччина не мають таких бідних районів. На Південь Італії припадає 41 % території, 36 % населення і тільки 25 % ВНП. Характерними його рисами є високе безробіття, низькі доходи, відтік населення. Південь Італії виступає як щось зовсім протилежне Півночі. Причин відсталості Півдня багато: специфічні природні умови, іноземні завоювання в середні віки, віддаленість від Півночі та її ринків збуту, невирішена аграрна проблема і доіндустріальні соціальні відносини, застарілі традиції і ціннісні орієнтації населен-ня. Після другої світової війни уряд намагався вирішити проблему Півдня шляхом розвитку тут капіталоємних галузей промисловості (металургія, нафтопереробка, нафтохімія). Але створення окремих підприємств-гігантів, не пов'язаних з місцевим ринком («соборів у пустелі»), дало дуже обмежені результати. «Проблема Півдня» в Італії Ще чекає на своє вирішення.

Найбільшим і головним містом, неофіційною столицею Півдня є Неаполь (1,2 млн жителів). Значення його виходить за межі цього району. За своїми характеристиками він ближчий до Центру і входить у ту 500-кілометрову частину західного узбережжя, яка прос-тягнулася від Флоренції через Рим до Неаполя і охоплює три області -- Тоскану, Лаціо і Кампанію. В XII--XIX ст. Неаполь неодноразо-во був столицею різних державних утворень.

Неаполь розташований на берегах однойменної затоки і має солідний хінтерланд, яким є родюча прибережна низовина. Різно-манітна промисловість міста включає металургію, нафтопереробку і нафтохімію, машинобудування, легку і харчову. Місто є важливим портом, а також науковим і культурним центром. Його університет був заснований в 1224 р. В очах іноземців Неаполь уособлює Південь Італії і приваблює багато туристів своїм мальовничим виглядом і такими вартими уваги пам'ятками, як порт Санта-Лючія, острів Капрі, вулкан Везувій і розкопки стародавнього міста Помпеї.