Теорія вартості і ціни в класичному і неокласичному напрямках економічної і фінансової думки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Університет митної справи та фінансів

Кафедра державних, місцевих та корпоративних фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Історія фінансової думки»

на тему: Теорія вартості і ціни в класичному і неокласичному напрямках економічної і фінансової думки

Студента(ки) І курсу групи : ФК-20-1з

спеціальності 072 «Фінанси, банківська справа та страхування»

Нерсесян.С.В

м. Дніпро - 2021рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та історія економічних вчень

1.1 Історія розвитку економічних думок

1.2 Огляд основних економічних теорій

РОЗДІЛ 2. Класичний і неокласичний напрямки економічних шкіл: аналіз поглядів

2.1 Методологічні суперечності теорій вартості та цінності

2.2 Сучасні проблеми дослідження економічних теорій

Висновки

Список використаних джерел

економічний теорія вартість

Вступ

Актуальність дослідження методологічної ролі філософсько-економічних знань у сьогоденні визначається тим, що розвиток українського суспільства (в умовах формування глобальної економічної системи) вимагає соціальної модернізації, а це унеможливлюється низкою причин: не повною мірою досліджені структура та потенціал філософсько-економічного знання; не визначені основні чинники та світоглядні засади формування самобутньої програми економічного розвитку, що є необхідністю для будь-якої країни, яка прагне економічного зростання.

Проблема. Наука, як елемент матеріально-духовної культури людства, претендує на таку форму знань, яка в якості результату виступає системою визначень та понять щодо природних та суспільних явищ. Це така система визначень та понять, яка дає можливість не лише розуміти та пояснювати явища навколишньої дійсності, а й за їх допомогою передбачати та перетворювати дійсність в обраних людиною або соціумом напрямах розвитку суспільної та природної дійсності. Якщо маємо такі положення, істинність яких постійно підтверджується практикою, то вважаємо їх науковими досягненнями. Але не будь-яке правильне, достовірне твердження є науковим досягненням. Наукове і практичне визнання мають ті положення, які отримують статус законів, їх називають законами науки

Проблематика потребує звернення до міждисциплінарних досліджень, в першу видатних учених, що сформували засади та заклали підвалини для сучасного осмислення еконоічних теорій: А. Сміт, Дж. М. Кейнс, Дж. Бентам. К. Мєнгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк , Ж. Робертсон, А. Пігу., К. Ерроу, Л. Ерхард, М. Фрідман, Дж. Роулз, Дж. Коулман та ін.

Мета роботи - з'ясувати в чому подягає теорія вартості і ціни в різних напрямках економічних вчень.

Завдання:

дослідити історію розвитку економічних думок;

виконати огляд основних економічних теорій;

визначити методологічні суперечності теорій вартості та цінності;

проаналізувати сучасні проблеми дослідження економічних теорій.

Предмет дослідження -теоретичні основи підгрунтя дослідження вартості та ціни.

Об'єкт дослідження - теорії вартості та ціни.

Методологія. В роботі були використані методи: теоретичні, метод аналогії, метод порівнянь, історичний метод,.

Інформаційною основою дослідження стали фундаментальні праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених та фахівців-практиків, присвячені проблемам теорії вартості та ціни.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку викорситаних джерел. Загальний обсяг роботи 30 сторінок.

Список використаних джерел 26 найменувань.

Розділ 1. Поняття та історія економічних вчень

1.1 Історія розвитку економічних думок

Жоден видатний філософ не оминав своєю увагою економічну проблематику. Ксенофонт був першим із древніх мислителів, хто звернув увагу на позитивний поділ праці на фізичну та розумову, вдосконалив науковий термін «економіка». Йому належить праця «Ойкономія», в якій виражається ідея про ведення натурального господарства (землеробство, ремісництво) як основного виду діяльності (процесу створення корисних речей). Арістотель, наприклад, виділяє два типи організації господарства: економіку (спрямовану на задоволення важливих природних потреб) і хремастику (спрямовану на збагачення шляхом накопичення грошей, майна). Усі види економічної діяльності у вченні Арістотеля, відповідно, також поділяються на дві сфери: природну та справедливу, що орієнтована на користь добра для життя -- використання сільського господарства ремесел (економіка) та антиприродну чи нечесну, що спрямована на збагачення спекулятивних звітів і лихварство (хремастика). Праця в епоху Реформації набуває характеру систематичної суворості, яка служить для здобуття чеснот та врятування душі. Це обґрунтовується положеннями протестантизму, в якому «використання даного Богом таланту до ведення бізнесу -- блага справа» [1, с.41].

Цим обумовлюється перехід підприємництва, ділової активності в категорію моральних чеснот.І якщо ідея стриманості та поміркованості матеріального розвитку була притаманна докапіталістичному суспільству, то капіталістичний спосіб ведення бізнесу підтверджує новий тип економічного мислення, що діє в категоріях грошей, капіталу та фінансового зростання. Виникає перша наукова форма економічних знань -- політичнаекономія -- термін, що був введений у науковий обіг французьким вченим А. Монкретьєном сьєр де Ваттевілем.

Поняття «політекономія» було домінуючим майже до XXстоліття. Епоха Нового часу та доби Просвітництвау країнах Західної Європи відома становленням та розвитком громадянських соціально-економічних відносин. Розмірковуючи над цими процесами, англійські мислителі-матеріалісти Т. Гоббс, Дж. Локкта Д. Юм одними з перших визначили чинники соціально-економічного життя. Філософи дійшли до висновку щодо провідної ролі держави в суспільстві, оскільки їй належали привілеї встановлювати та зберігати майнові права громадян, регулювати майнові відносини між ними. Однак, спираючись на принципи поміркованості та як противники зосередження надмірних повноважень в одних руках, мислителі виступали за встановлення приватної власності як первинної основи свободи особистості та першопричини держави. Людина народжується вільною і від народження уповноважена захищати своє життя, свободу та власність. Завдання ж ученого мислиться як виокремлення факторів, які «працюють в економіці для її аналізу, а не для реального відособлення» [2, с. 74].

Радикальне переосмислення цінностей класичної школи відбулося в межах маржиналізму останньої третини XIX століття (так звана «революція на маржі» 1870 року). Для А. Маршалла, Ж.-Б. Кларака, В. Парето основним завданням економіки було пояснити, як формуються рівноважні ціни на ринку; чому кожна людина намагається досягти максимального рівня «корисності»; як виникають і розвиваються відносини влади і субординації в діяльності товарних грошей; який сенс повсякденної поведінки людини з її постійними розрахунками прибутку та збитків, що символізує суть ринкової системи? Після публікації у 1890 році праці англійського економіста Алфреда Маршалла «Принципи економіки» в науковому економічному товаристві ствердився термін «економікс».

Маршалл запровадив його, щоб показати неефективність державного регулювання економіки (постулат політекономії) наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці. Згодом поняття»економікс» стало позначати сучасну економічну теорію, що розглядає можливості максимізації прибутку при обмежених економічних ресурсах для максимального задоволення необмежених матеріальних потреб [3].

1) з тим, як поступово стверджувалося економіко-теоретичне знання, філософія не заперечувала, а була його концептуальним доповненням. Що більш тісніше економічна теорія виступала у взаємозв'язку з філософією, тим значніші проблеми вона вирішувала. Наприклад, такою проблемою став пошук духовних основ економічного суспільства і способу обґрунтування сенсу і призначення людини в ньому;

2) еволюція ринкового суспільства поставила вимогу залучення філософсько-економічного знання до аналізу соціальних, культурних, ціннісних факторів, які визначили шлях розвитку європейської, а з нею і світової, цивілізацій. Таке становлення зумовлено епохою «економічної революції», яка призвела до формування і ствердження ринкової системи, котра стала «механізмом» виживання суспільства;

3) важливу роль в процесі становлення нового (економічного) суспільства відіграв раціональний тип мислення. Переконаність у всемогутності науки, знань, критичне переосмислення традиції, поставили в центр практичного і ділового життя людину, яка керується власною вигодою, утилітарними моральними принципами.

Мова йде про розвиток та взаємодію теоретичних економічних течій, про класику та неокласику, та про наукові закони в економіці і їх застосування в теоретичних моделях і в практиці. Чому неокласика не використовувала досить вдало сформульований А. Смітом, розвинений Д. Рікардо та розгорнуто розкритий у діалектичному взаємозв'язку з економічною дійсністю К. Марксом закон вартості? Наведемо далі по тексту чотири пункти, що характеризують та частково пояснюють чинники, що сприяли народженню та розвитку неокласичних економічних течій. На початок 60-х років ХІХ століття стан розвитку класичної економічної теорії Д. Рікардо найбільш послідовно сформулював та розвинув визначення мінової вартості робочим часом, то саме проти нього і була направлена критика економістів. К. Маркс, як прихильник та послідовник неокласичної теорії, проаналізував критичні зауваження, узагальнив та об'єднав їх у чотири групи критичних аргументів, відштовхуючись від яких сформував напрямки подальшого розвитку класичної політекономії [3, с. 47-48].

Перший критичний аргумент. Праця сама по собі має мінову вартість. Різні види праці мають різні мінові вартості. Робити мінову вартість мірою мінової вартості значить створювати порочне коло, так як мінова вартість, що виступає вимірювачем, сама потребує вимірювання. Розв'язання цього питання К. Маркс бачив у розвитку вчення про найману працю (розуміти як напрямок подальшого розвитку класичної політекономії) [2, с. 47].

Другий критичний аргумент. Якщо мінова вартість товару дорівнює вмісту в ньому робочого часу, то мінова вартість робочого дня дорівнює його продукту. Іншими словами, заробітна плата повинна дорівнювати продукту праці. Але, в дійсності має місце протилежне. Розв'язання цього питання К. Маркс бачив у дослідженні капіталу як суспільному явищі (сприймати як напрямок подальшого розвитку класичної політекономії) [2, с. 48].

Третій критичний аргумент. Ринкова ціна товарів падає нижче або піднімається вище їх мінової вартості разом зі зміною відношення між попитом і пропозицією. Тому мінова вартість товарів визначається відношенням попиту і пропозиції, а не робочим часом, що містяться в цих товарах. Розв'язання цього питання К. Маркс вбачав у дослідженні явища конкуренції (сприймати як ще один напрямок подальшого розвитку класичної політекономії) [2, с. 48]. Четвертий критичний аргумент. Якщо мінова вартість є не що інше, як вміщений в товарі робочий час, то яким чином можуть товари, що зовсім не містять в собі праці, мати мінову вартість. За К. Марксом ця проблема розв'язується у вченні про земельну ренту (також напрямок подальшого розвитку класичної політекономії) [2, с. 48].

Як продовження досліджень у напрямку подальшого розвитку класичної політекономії, як науково-обґрунтована відповідь на зазначені вище критичні зауваження К. Г. Маркс пише та видає у 1867 році перший том праці під назвою «Капітал», а далі планує видати ще дві книги. Але вихід у світ наступних робіт розтягується у часі аж до 1910 року. Багато відомих економістів неокласичного напрямку на питання, - а чи знайомі вони з роботою Маркса «Капітал», - відповідали, що не чули про такого автора та не читали таку економічну роботу класичного спрямування. Всю класичну економічну теорію наукова спільнота сприймала виключно текстами наукових розробок А. Сміта та Д. Рікардо.

Наукова спільнота на початок 60-х років ХІХ століття сформулювала і надалі сприймала як недоліки критичні аргументи щодо класичної політекономії та вважала їх не розв'язаними проблемами. Так виникав інший від класичного напрям економічної думки, що в подальшому назвали неокласичним. Отже, як поточний висновок, зауважимо, - з середини ХІХ сторіччя і до середини 20-х рр. ХХ сторіччя переважна більшість економістів-науковців Європи вважала розвиток класичної теорії завершеним працями Д. Рікардо та швейцарця Ж. Ш. Л. С. Сісмонді, а про подальший розвиток класичної економічної думки в наукових роботах К. Маркса мало хто знав. Пояснити такий стан, на нашу думку, можна тим, що «Капітал» К. Маркса був виданий у Нью-Йорку, тобто у США, у 1867 році тиражем 1000 екземплярів та ще й німецькою мовою. Це досить далеко від Європи, яка в той час була центром економічної теоретичної думки і це вкрай мізерно за тиражем. Хто міг його, «Капітал», читати там, на «дикому заході», адже економічна наука була сконцентрована в Європі [4].

І коли «Капітал» міг потрапити до Європи? А якщо й потрапив, то чи прочитали б його економісти англійці? Англомовний варіант вийшов у 1887 році вже без участі К. Маркса та після його смерті невеличким тиражем, текст якого більшість економістів вважають вкрай не вдалим. Отже, в другій половині ХІХ сторіччя мало хто знав у Європі про роботу К. Г. Маркса «Капітал». Тому, згадані вище критичні аргументи щодо недоліків у розвитку економічної теорії класичного спрямування станом на початок ХХ сторіччя вважалися не розв'язаними і науковці шукали інші способи та шляхи розв'язання економічних проблем, що й стало поштовхом розвитку неокласичного напрямку в політекономії.

1.2 Огляд основних економічних теорій

Класична економічна теорія виникла на межі розпаду феодалізму та зародження капіталізму, формувалася під назвою «політична економія в умовах вільної конкуренції», що сприяло розширенню системи знань, накопиченню фактичних і розрахункових матеріалів, їх узагальненню. Найбільш значущими були концепції меркантилістів (абсолютизація спонукаючої ролі торгівлі) і фізіократів (превалювання ролі земельної власності). Фізіократична теорія багатства базується на положеннях Ф. Кене (Франція, 1694-1774 рр.), який, засуджуючи погляди меркантилістів на економічні проблеми, стверджував, що лише сільськогосподарське виробництво створює цінності.

Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав гроші безплідним багатством, яке нічого не виробляє. Ф. Кене перший у економічній теорії досить глибоко обґрунтував положення про капітал, розподіл капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває й основний капітал [5; 6]. А. Сміт розвинув теорію відтворення, започатковану Ф. Кене, теоретично обґрунтував розподіл праці, умови й результати спеціалізації, накопичення капіталу, збільшення національного багатства. Доходи за А. Смітом - це зарплата, прибуток та земельна рента, а вирішальним фактором зростання багатства є поділ праці, який зумовлює співпрацю усіх для задоволення потреб кожної людини. За конкурентного та ефективного розподілу ресурсів непотрібним є втручання уряду в цей процес. Теорія міжнародної торгівлі трактує (А. Сміт), що для ефективного розподілу ресурсів, організації виробництва з найменшим споживанням ресурсів необхідна вільна торгівля, особливо між державами [7].

Закон Д. Рікардо обумовлює умови спеціалізації виробників товарів і послуг за умови виробничих переваг через менші обсяги споживання ресурсів [8]. Представники неокласичної теорії обґрунтовували методологію регулювання економіки з урахуванням задоволення потреб людини та запропонували систему чинників впливу на добробут, насамперед, споживчу вартість благ (товарів і послуг) та попит на них. Виходячи з твердження, що економічні закони однакові для різних економічних систем, А. Маршалл концептуально запропонував компромісний підхід переходу від дослідження вартості до проблем взаємодії попиту й пропозиції як рушійної сили ринкових процесів. Він увів поняття еластичності попиту, трактовку рівноважної ціни, досліджував проблеми ціноутворення, що базувалися на теорії виробничих витрат.

На основі цього підходу ціна товару визначається витратами виробництва й граничною корисністю, вона є не середньою величиною, а рівноважною (компромісною) між покупцями й продавцями, між попитом і пропозицією. Запропонована модель попиту й пропозиції стала ядром економічної теорії, засобом аналізу різноманітних економічних ситуацій [1; 9]. У рамках «неокласичного відродження» важливу роль відіграє теорія монетаризму. Неокласичний напрям економічної теорії є провідним у сучасній західній (англо-американській) науці, її принципи та понятійно-науковий апарат визнаються більшістю економістів.

Неокласики вважають, що наукові розробки повинні орієнтуватися на обов'язковий зв'язок з практикою, містити рекомендації для формування економічної політики держави. Наприклад, у моделі економічного росту Р. Харрода-Е. Домара цільовова функція - виявити й обґрунтувати умови рівномірного росту економіки на перспективу. Двофакторна модель Х. Кобба-П. Дугласа оцінює джерела росту, взаємозамінюваність чинників, вплив технологій, технічного прогресу. Л. Клейн розробив модель американської економіки й інших країн, моделі взаємоз'язків країн, торгівлі між ними. Ф. Модільяні обґрунтував закономірності створення особистих заощаджень, мотиви поведінки інвесторів і прийняття інвестиційних рішень.

Д. Тобін запропонував теорію портфельних інвестицій на основі вибору інвесторами набору інвестицій з високими й менш високими ступенями ризиків для збалансування та убезпечення своїх вкладів від можливих втрат. [1; 6] С. Кузнець запропонував статистичну основу розрахунку національного доходу, методи розрахунку валового внутрішнього й чистого продукту країни [10]. П. Самуельсон і Д. Хікс запропонували використовувати державні методи регулювання економікою чи методи обмеження державного впливу в залежності від стану економіки [11; 17].

Зазначені підходи теорії розвитку економіки базувалися на вирішенні проблеми щодо забезпечення загальної рівноваги з урахуванням усієї маси товарів, цін, усіх факторів виробництва, тобто неокласичний синтез розвинув прикладний аспект економічної теорії. Інституціоналісти (М. Альберт [12], У. Мітчелл [13], Ф. Перру [14], К. Ротшильд [15]) критикували вади традиційної економічної школи за відмежованість від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки. На їх думку, інтереси суспільства є первинними відносно окремо взятих суб'єктів. Інституціоналісти трактували економіку як еволюціонуючу систему та заперечували підхід до неї як до механічно рівноважної системи, заперечували «раціональність людини», яка керується виключно корисністю/результативністю. З точки зору інституціоналістів завданням економічної науки є також планування й прогнозування, розробка рекомендацій щодо необхідних змін у політиці, суспільній свідомості.

Найвідомішою теорією регулювання економіки є напрацювання Дж. Кейнса, які використовувались для розробки державних програм, при аналізі в процесі формування державної політики ефективного попиту, обґрунтування масштабів і прибутковості інвестицій, державного регулювання інвестицій величиною процента кредитів і вкладенням їх у суспільно необхідні напрями діяльності. Дж. Кейнс обґрунтував первинність попиту у формуванні пропозиції, а не навпаки, як це було до нього [16]. Із середини 30-х рр. ХХ сторіччя економічна політика країн Заходу будувалася на принципах кейнсіанства.

Свого розквіту кейнсіанський напрям економічної думки досягнув у післявоєнні десятиліття, коли, по-перше, остаточно утвердилася ідея про те, що спроби впливати на загальний відтворювальний процес, не кажучи вже про ситуації депресій і криз, виключно методами приватних агентів не дають успіху; і, по-друге, руйнівні проблеми, що виникли в десятках країн світу після катастрофічних наслідків другої світової війни, не могли бути вирішені без активної та безпосередньої участі держави. І на відміну від ліберальних концепцій кейнсіанство розробило широкий набір нових способів впливу на економіку з метою стабільного економічного розвитку, повної зайнятості й суспільної справедливості.

Були ретельно описані технічні способи державного втручання в економіку, у т. ч. форми перерозподілу доходів, фіскальні та бюджетні інструменти проведення антициклічної політики. Варто зазначити, протягом принаймні 50 років після Великої депресії активна участь держави в економічному житті трактувалася не лише більшістю вчених-економістів, але й державними діячами й демократичними партіями як необхідний і вже вбудований елемент суспільного розвитку. У ці десятиліття державні підприємства досить успішно функціонували в різних галузях економіки майже всіх країн Західної Європи (від атомної енергетики, авіаційної й автомобільної промисловості до реклами - Франція). Навіть у США, незважаючи на безумовну прихильність більшості населення принципам вільного підприємництва, значна частина суспільства стала сприймати активне регулююче втручання держави в господарськофінансові процеси як необхідність. Держава взяла на себе відповідальність за зменшення масштабів бідності в країні, розвиток освіти й охорони здоров'я, надання соціальних послуг.

Вона стала проводити все більш активну макроекономічну політику. Неокейнсіанці (послідовники) доповнили теорію Дж. Кейнса так званим акселератором інвестицій - залежності приросту інвестицій від приросту доходу, запропонували теорію державного регулювання економіки в умовах спаду чи росту засобами держбюджету, податкової системи, допомоги, виплат [1; 6]. До середини 70-х рр. ХХ сторіччя позиції кейнсіанства були непохитні. І лише в результаті «нафтових шоків» минулого сторіччя почалася «неоліберальна хвиля» та відновлення нерегульованої діяльності ринкових інститутів. Постійними опонентами посилення державного регулювання економіки виступали представники неокласичного напряму економічної школи (неоліберали, або нові ліберали). Одним з основоположників і головних теоретиків неолібералізму вважається Ф. Хайєк, який відстоював принцип максимальної свободи людини [17].

З боку держави не має бути ніякого примусу, зовнішнього втручання. Держава не повинна займатися ні соціальним страхуванням, ні організацією освіти, ні ставками квартирної плати. Усе це «адміністративний деспотизм». Максимум, що можна припустити, - це збереження пенсій за віком та допомоги з безробіття. Неолібералісти, відстоюючи саморегуляцію економіки, виступають за збереження податків з метою стимулювання інвестицій, хоча у своїх обґрунтуваннях обсягів оподаткування спираються на теорію Лаффера - залежності надходжень до бюджету від рівня податкових ставок. Концепція економіки пропозиції також відстоює саморегуляцію ринку, стимулювання пропозиції на основі виробництва, зайнятості, капіталу.

Під впливом цих ідей почалася переоцінка цінностей, пошук нових рецептів економічного зростання. Було висунуто гасло: «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Важливу роль у процесі розробки нової концепції та перегляду економічної політики мали рекомендації монетаристів. Хоча їх лідер, американець М. Фрідман, опублікував свої основні роботи ще у 50-х рр. ХХ сторіччя, визнання його теорія отримала пізніше. Економічний курс, названий «рейганомікою», значною мірою спирався на погляди монетаристів [18].

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію полягає у докладному дослідженні механізму зворотного впливу грошової сфери на товарну, монетарних інструментів і монетарної політики - на розвиток економіки, свого роду регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів. Важливо також розглянути марксистську теорію, яка отримала широку підтримку в різних країнах, обумовила створення ряду соціалістичних країн. Теорія К. Маркса [7] про трудову вартість товару, додану вартість за рахунок експлуатації працівників і відчуження капіталістами результатів праці найманих працівників, акцентація теорії на вирішенні соціальних проблем, на розгляді економічних процесів з позиції експлуатації отримала масову підтримку, окремі її елементи використовували як ідеї, лозунги. К. Маркс спромігся синтезувати історію, філософію, політичну економію, соціологію у створенні відповідних підходів до дослідження суспільного розвитку.

Попри радикальні революційні погляди К. Маркса та представлення радянською економічною наукою його теорії як «єдино правильної і всеосяжної», перетворюючи на догму навіть його помилки, слід відзначити, що марксизм і, зокрема, його найважливіша складова - економічна теорія, є серйозним і глибоким з численних напрямів суспільно-економічної думки, але не панацею від усіх економічних і суспільних негараздів.

Майже всі вихідні теоретичні положення сучасних теорій вартості (цінності) можна побачити в працях авторитетного енциклопедиста, найбільш цитованого економіста середини ХІХ ст. Дж.С. Мілля. До речі, сама ідея дослідження стихійного утворення фактичної ринкової рівновагової ціни в умовах механізму взаємодії попиту і пропозиції належить не А. Маршаллу або К. Менгеру , а саме Дж.С. Міллю. Відомий мислитель, економіст, філософ, письменник М.Г. Чернишевський у коментарях до перекладу четвертого доповненого видання всесвітньо відомої праці Дж.С. Мілля «Принципи політичної економії» (1857 р.) вже пояснив механізм утворення ринкової ціни (ціни рівноваги) за допомогою механізму дії закону відповідності попиту і пропозиції.

Розділ 2. Класичний і неокласичний напрямки економічних шкіл: аналіз поглядів

2.1 Методологічні суперечності теорій вартості та цінності

Що стосується теорій вартості, цінності, ціни тощо, тут спостерігається та сама штучно створена методологічна плутанина. Наприклад, часом з'являються ґрунтовні публікації, автори яких намагаються захистити та розвинути трудову теорію вартості [21, 52-57; 2, 40-54]. Але у більшості публікацій використовується методологія сучасного найбільш поширеного неокласичного напрямку в аналізі цінностей, який базується на теорії граничної корисності. Усе було б коректно, якби певна кількість авторів не шукала штучно-емоційні моменти протистояння. Ці вчені використовують міфологізовану перекручену інформацію яку самі намагаються вдало критикувати. Так, наприклад: «Маркс, ознайомившись з працями Джевонса та Менгера, зовсім залишив подальшу роботу над проблемою капіталу... Це пояснює той факт, що після виходу у 1867 році першого тому «Капіталу» і до 1883 року Маркс не написав ні однієї фундаментальної праці» [22].

Таке твердження за науковою сумлінністю можна порівняти із загальновідомою історичною сенсацією на кшталт того, що Ісус Христос був українцем і спустився до людей з Говерли. Хоча достатньо відкрити Біблію і там все написано. Так і в цьому випадку: достатньо відкрити повне зібрання творів К. Маркса і Ф. Енгельса і там видно, що було написано з 1867 р. по 1883 рік. Неможливо повірити, щоб зрілий К. Маркс, ознайомившись з посереднім твором молодого тридцятирічного юриста К. Менгера «Підстави політичної економії» (1871 р.) [23], був настільки вражений, що залишив наукову діяльність назавжди. Для того, щоб не давати нагоди тим, хто її шукає, звернемося до методологічних витоків сучасних теорій вартості (цінності), які колись добре співіснували, а потім зусиллями ідеологізаторів були розтягнуті в протилежні боки і штучно перетворені на антагоністичні економічні доктрини з метою спрямування розвитку аморфного суспільного розуму у методологічну пастку. Майже всі вихідні теоретичні положення сучасних теорій вартості (цінності) можна побачити в працях авторитетного енциклопедиста, найбільш цитованого економіста середини ХІХ ст. Дж.С. Мілля. До речі, сама ідея дослідження стихійного утворення фактичної ринкової рівновагової ціни в умовах механізму взаємодії попиту і пропозиції належить не А. Маршаллу] або К. Менгеру, а саме Дж.С. Міллю . Відомий мислитель, економіст, філософ, письменник М.Г. Чернишевський у коментарях до перекладу четвертого доповненого видання всесвітньо відомої праці Дж.С. Мілля «Принципи політичної економії» (1857 р.) вже пояснив механізм утворення ринкової ціни (ціни рівноваги) за допомогою механізму дії закону відповідності попиту і пропозиції .

М.Г. Чернишевський у своїх коментарях пише: «Якщо кількість відомого предмета може бути збільшено після виробництва, мінова цінність його визначається рівнем пропозиції і попиту, тобто мінова цінність цих речей має таку величину, за якої пропозиція і попит дорівнюють один одному... якщо попит буде більшим за пропозицію, мінова цінність предмета буде підніматися, поки пропозиція збільшується, а попит зменшується настільки, що ці обидва елементи зрівнюються. Якщо ж, навпаки, пропозиція буде більша за попит, той же результат буде супроводжений зниженням мінової цінності» [22, 420]. Основний закон мінової цінності Дж.С. Мілль називає природним законом попиту та пропозиції і пише: «Природний закон попиту та пропозиції, зрівняння між ними і тут не перестає діяти: ... для зрівнювання попиту з пропозицією, ринкова вартість відхиляється від природної; але відхиляється лише на час, тому що сама пропозиція має постійну тенденцію співрозмірятися з попитом.

Попит і пропозиція постійно прагнуть до рівноваги, але становище стійкої рівноваги... це те, коли предмети обмінюються один на одного відповідно до вартості свого виробництва, або, за попереднім нашим визначенням, коли предмети мають свою природну ціну» [23, 424-425]. Як бачимо, тут будь-які коментарі будуть зайвими. Дж.С. Мілль дослідив і вплив цінності (споживчої вартості) речей через попит і одночасний вплив пропозиції через натуральну вартість на формування фактичної ринкової рівноважної ціни [12]. Подібний коротенький коментар можна додати і з позиції інтересів прихильників трудової теорії вартості. Найбільш принципові теоретичні положення цієї теорії також знаходимо у Дж.С. Мілля. Так, про значення трудової теорії вартості вчений пише: «Складові елементи вартості виробництва були показані у першій частині нашого дослідження. Ми визначили, що головний з них праця, перед яким нікчемні всі решта» [12, 425]. І дали про вартість: «Отже, вартість товарів головним чином визначається кількістю праці, яка необхідна для їх виробництва, включаючи у поняття виробництво ще й доставку на ринок» [12, 425]. Сама ідея про теорію формування ціни виробництва, яка розвинута у ІІ т. «Капіталу» [6], була також запозичена К. Марксом у Дж.С. Мілля, на якого, до речі, посилався і сам автор «Капіталу».

Досліджуючи вплив конкуренції на механізм ціноутворення, Дж.С. Мілль прийшов до висновку: «Отже, загальне правило таке, що предмети мають тенденцію обмінюватися один на одного за такими цінами, які оплачують кожному виробнику вартість виробництва із звичайним прибутком; інакше кажучи - які дають всім виробникам однаковий відсоток прибутку на їхні витрати» [12, 422]. Як бачимо, у свідомості Дж.С. Мілля і в його праці [12] органічно співіснує і доповнює одне одного те, що потім було розтягнуто по різні боки ідеологічних інтересів - вартість і цінність. Не претендуючи на щось нове у цьому секторі знань, автор статті спробує відновити гідність забутих класиків і в максимально стислій формі реконструювати їхнє бачення теорії вартості (цінності).

Блага є продуктом людської праці або результатом діяльності природи. Набуваючи товарної форми, блага, які є продуктом людської праці, мають такі властивості: споживча вартість або цінність; вартість (суспільна та індивідуальна) і мінова вартість, або ринкова ціна. Вартість і споживча вартість (цінність) є безпосередніми ціноутворюючими чинниками, тобто чинниками, що визначають мінову цінність або фактичну ринкову ціну. Вартість блага - це втілена у ньому жива та уречевлена в капіталі, засобах виробництва людська праця. Вартість буває індивідуальною і суспільною. Індивідуальна вартість блага, яке є продуктом конкретного виробника, складається з витрат живої й уречевленої у засобах виробництва праці цього окремого виробника.

Суспільна вартість - це абстракція, яка є втіленням так званих суспільних витрат живої праці та речових елементів капіталу на виробництво блага, тобто сукупні витрати умовного середнього виробника. Цю абстракцію запропонував К. Маркс як сходинку до з'ясування трудового ціноутворюючого чинника в утворенні мінової вартості (ринкової ціни) з метою створення теорії додаткової вартості [6]. Мінову вартість або фактичну ринкову ціну класики дослідили з огляду взаємодії двох ціноутворюючих чинників: споживчої вартості, тобто цінності і вартості блага. Варто зауважити, що механізм взаємодії вищевказаних чинників відноситься до благ, які відтворюються в економіці у необмеженому обсязі.

Тут пропозиція залежить від попиту. Дослідивши цю взаємодію Дж.С. Мілль [13], визначив «природний закон попиту і пропозиції» та механізм формування рівноважної ціни, який ретельно дослідив і розвинув А. Маршалл [7-9] і його послідовники. Отже, ринкова ціна на відтворювальні блага, які перетворюються на товар, формується під впливом постійної взаємодії вказаних ціноутворюючих чинників або властивостей товару: споживчої вартості (цінності) і вартості. Споживча вартість (суб'єктивна цінність) блага визначає на ринку граничну кількість грошей, за яку покупець погоджується купити це благо. Дж.С. Мілль наголошує на тому, що споживча вартість у грошовому виразі обов'язково повинна бути не менша вартості благ. Він пише: «виробництво товару не буде продовжуватися, якщо ця цінність (мінова) недостатня для винагородження вартості виробництва з додаванням прибутку за звичайним розрахунком» [13, 421]. Саме виходячи з цього положення, прибічники трудової теорії вартості вважають перетворення праці (живої та уречевленої) у вартість вихідним ціноутворюючим чинником, що визначає рівень, навколо якого рухається фактична ринкова ціна під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Але навіть в умовах вільної конкуренції збіг фактичної ринкової ціни з вартістю блага є досить рідкісним явищем. У ІІ т. «Капіталу» [6] К. Маркс розвинув ідею Дж.С. Мілля про те, що в умовах вільної конкуренції ринкова ціна повинна забезпечувати учасникам ринку однаковий відсоток прибутку на їхні витрати [12, 422], тобто однакову норму прибутку.

Таку ринкову ціну К. Маркс назвав ціною виробництва і визначив формулою К+Рсередній. Він довів теорію ціни виробництва (фактичної ринкової ціни), яка відхиляється від вартості блага через існування обов'язкової різниці органічної будови капіталів у різних галузях виробництва. Якби К. Маркс не зупинився на цьому і дослідив би в аналогічний спосіб вплив інших модифікуючих чинників на формування ціни виробництва (наприклад, вплив різниці у швидкості обороту капіталів різних підприємств, галузей), він би отримав той самий висновок про утворення ціни виробництва, яка не збігається з вартістю, тому що забезпечує утворення середнього прибутку. Слід зауважити, що йдеться про ціноутворення відтворювальних благ, які можуть вироблятися у необмеженій кількості в умовах вільної конкуренції. В умовах сучасного ринку, де панують монополії, діють так звана «недосконала конкуренція» і монополістичне ціноутворення, механізм дії яких ретельно досліджено у сучасній «Економікс» [24].

Ці теоретичні положення є загальновідомими. З цієї причини на них не зупиняємося. Зовсім інакше діє механізм ціноутворення на рідкісні блага, які можна поділити на дві групи: невідтворювальні блага та блага, які виробляються в дуже обмеженій кількості. В тому випадку, коли благо не може бути відтворюваним, у механізмі ціноутворення чинник вартості блага втрачає будь-яке значення. Єдиним чинником ціноутворення стає його споживча вартість, тобто суб'єктивно утворена гранична цінність, яка склалася у свідомості споживачів. Ціна цілком залежить від рідкості обмеженого за кількістю блага та величини його цінності у грошовому виміру, яку покупець погоджується сплатити за придбання цього блага. Це добре видно на ринках антикваріату: старовинного живопису та іконографії, нумізматики, філателії, фалеристики тощо. Наприклад, за володіння рідкісною паперовою поштовою маркою, яка має нікчемну вартість витраченого паперу та фарби, колекціонер-філателіст погоджується сплатити велику суму грошей. Найбільшу цінність для колекціонерів мають виключно рідкісні речі. Ринкова ціна таких артефактів може сягати величезних сум, які бувають тим вищі, чим більша їхня паритетність. Є також певна група благ, які виробляються в обмеженій кількості з різних причин (обмеження природних запасів або умов виробництва, природна або економічна монополія тощо). Тут вирішальними ціноутворюючими чинниками є опосередковані складові споживчої вартості благ (високий попит і обмежена пропозиція). Це особливість зовнішнього прояву ринкової форми обмеженості ресурсу. Але у світовій економіці кількість невідтворюваних або обмежено відтворюваних благ, на щастя, досить незначна. Переважна кількість благ, які споживаються суспільством, є поки що необмежено відтворювальними

2.2 Сучасні проблеми дослідження економічних теорій

Розвиток економічної теорії на початку ХХІ ст. визначається посиленням тенденції до її парадигмальної диференціації, а таке різноманіття робить неможливим пошук однієї узагальненої парадигми, яка б відображала увесь широкий спектр сучасних наукових економічних знань. Наслідком цього є розширення діапазону наукових пошуків на основі їх взаємного обміну та парадигмального просування у міждисциплінарні сфери. При цьому економічна теорія демонструє суперечливість концепцій і моделей й характеризується існуванням низки проблем в обґрунтуванні та прогнозуванні довгострокового тренду розвитку економіки. У Серед сучасних методологічних концепцій економічної теорії слід виділити методологічний індивідуалізм, який дає змогу пояснити суспільні явища у вимірі індивідуальної поведінки. Принципи методологічного індивідуалізму реалізуються здебільшого в неокласичній економічній теорії у взаємозв'язку з такими базовими положеннями, як модель раціонального економічного агента з чіткими перевагами, принцип максимізації, який визначає економічну поведінку агентів ринку відповідно до суб'єктивної корисності, ринкова конкуренція та ринкова рівновага. Економічна теорія й надалі використовує традиційний методологічний концепт індивідуалізму, що ґрунтується здебільшого на біологічно-соціальній природі людини та жорсткій конкуренції як основних засадах розвитку економіки. З метою модернізації підходів до аналізу сучасного господарства, пошуку надійних перспектив подолання глобальної кризи необхідно суттєво оновити методологічне підґрунтя економічної теорії.

У системі традиційного неокласичного методологічного концепту немає підстав стверджувати про її спроможність формулювати виважені рекомендації для практичного використання. Сучасна економіка є нестабільною системою високого еволюційного ступеня розвитку, яку характеризують значний рівень взаємозалежності між усіма внутрішніми елементами, існування упорядкованих та структурованих взаємозв'язків між ними, здатність до самоорганізації, інституційна детермінація взаємодії її суб'єктів, підтримання рівноваги в узгодженні цілої низки інтересів у політичній, соціальній, екологічній, науково-технологічній та інших сферах [25, с. 15-18].

Людиноцентрична спрямованість господарського розвитку детермінує потребу розробки належної системи економіко-теоретичних знань, починаючи з вихідного світоглядно-метафізичного, філософськометодологічного рівня ЕТ і завершуючи її нормативною площиною та реалізацією економічної політики. Значні кроки у цьому напрямі вже зроблені економічною теорією ХХІ ст. Йдеться, зокрема, про спрямування у напрямі людиноцентричності наукових досліджень. У світовій та вітчизняній економічній теорії розгортається тренд до розширення спектру проблем методології наукового пізнання та проблемної матриці методологічної аналітики. У нього поступово інтегрується значне коло нових, нетрадиційних проблем економічної методології. При цьому йдеться про роль ідеології, етичні принципи наукового пізнання, значення наукових способів аргументації та вербальних символів теорії у науковій дискусії [26, с. 6-9].

Поглиблення знань про соціальний вимір нейтральної взаємодії суб'єктів дає змогу обґрунтувати глибинний масштаб цінностей, які формують мотиви поведінки, економічні інтереси та визначають її життєві цілі.

Необхідно звернути увагу й на розширення функціональних детермінантів економіки, включення до її структури широкого спектру не тільки економічних, але й соціальних чинників розвитку людської особистості та формування на основі цього нової системної цілісності. Функціональне поле економіки в його широкому контексті є простором соціально-економічних трансформацій та формування економічного виміру, який долає вузькі межі виробництва та розподілу й включає увесь спектр системних факторів взаємного впливу, що пов'язані з утвердженням людини. При цьому увага повинна концентруватися не тільки на детермінантах майбутньої економіки, але й на реаліях сьогодення.

Виникають та розвиваються складні та множинні зв'язки, оскільки в економіці розгортається багатогранна сфера людського духу - культура, етика, мораль, релігія тощо. Такі невід'ємні елементи складних цивілізаційних та соціокультурних моделей економічного розвитку людства визначають економічні відносини, а тому мають стати невід'- ємним об'єктом сучасних поглиблених філософсько-економічних досліджень.

Показово, що економічна теорія другої половини ХХ ст. розвивалася за домінування прихильників використання математичних методів дослідження. При цьому економічна теорія почала наближатися за методологічнодоказовими інструментами до точних (природничих) наук, на цьому тлі навіть відбулася абсолютизація математичних методів дослідження з нехтуванням значною мірою іншими методологічними методами. Таким чином, економічна теорія як "чиста" наука перетворилася на одну зі складових математики (при цьому не мається на увазі економетрика як сукупність методів, що підтверджують висновки ЕТ). А. Гальчинський вказує на втілення вальрасівських підходів, переважання математичного апарату над логічними узагальненнями [25, с. 93].

Важливим контекстом сучасної парадигми економічної теорії є включення до неї філософсько-методологічних дискурсів. Кожен напрям ЕТ тісно пов'язаний з філософськими стратегіями мислення певного періоду. Сучасність є множиною важливих подій в економічному бутті, а розвиток ЕТ обумовлений необхідністю пояснення низки найважливіших явищ.

Більш того, вже й інші науки ввійшли в супротив капіталістичних відносин, які підпорядковуються соціальним потребам людства, такі як біологія, (простий вірус зміг покласти всі капіталістичні економіки «на лопатки»). Такі явища як комендантська година, закриття метрополітену у великих містах, карантин в садочках, школах та вузах - все це є суперечностями приватної власності, що відображаються в економічних теоріях, які виправдовують приватну власність. Що вже казати про географію, фізику (складається враження, що коронавірус зупинив наближення екологічної катастрофи та таяння льодовиків, про них всі забули). І це не просто природні аномалії. Це явища цілком соціального, більш того, соціальнокапіталістичного характеру. І не в науках справа, а в природі, і відношенні до неї людини

На наш погляд, доволі доречним було б в цьому контенксті, інтерпретувати погляди видатного радянського філософі Е.В. Ільєнкова [26] щодо сучасних економічних наук, що всі вони поділяються на «Західні» й «Східні» лише за одним критерієм: на скільки вони притримуються позицій капіталізму та лібералізму, і наскільки вони входять з ним в резонанс, як це колись зробив К. Маркс у своїй критиці політичної економії. Він вмів бачити світ в єдності, для нього проблема відношення філософії й економіки просто не стояла, бо як можна розглядати окремо те, що є частинами цілого - суспільства. В наш же час, час глобальної єдності, навіть тотальності, людство давно повинно дивитися на світ не абстрактно, однобоко, а всебічно, діалектично, адже це єдиний спосіб протистояти тим проблемам, які все з більшою й більшою силою 58 накочуються на суспільство, і з тих сторін, які все більш неочікувані, винятково з економічної точки зору.

Але, якщо брати абстрактно, то будь-які прокапіталістичні теорії доволі корисні, і мають рацію. Адже більшість з них можна доволі спокійно використати для наживи при будь-яких умовах, чи то глобальне потепління, чи то коронавірус. Іноді суб'єктивістські, соліпсичні теорії навіть можуть принести більше прибутку, достатньо просто сказати, що ніяких пожарів в Австралії немає, коронавірус - це міф, і продовжувати наживатися на загальнолюдських бідах.

Висновки

Теоретичні розробки вчених-економістів щодо становлення та розвитку економічних систем на різних його стадіях були орієнтованими на обґрунтування забезпечення зростання виробництва товарів і послуг, задоволення попиту на них, вирішення соціальних проблем.

Отже, економічне знання в процесі свого розвитку завжди було наповнене філософськими пошуками вищих смислів буття людини. Кожна економічна теорія, поряд з міркуваннями про власність, вартість, товар, гроші, капітал обґрунтовувала модель облаштування світу людини. На сучасному етапі розвитку людства, коли остаточно ствердився так званий «економізм», який орієнтує людину виключно на економічні цінності, виникає потреба переосмислення такої системи цінностей в контексті філософської антропології та філософії економіки.У такий спосіб філософських вимірів набуватимуть економічна наука, економічна теорія (з усіма її складовими) та реальний економічний простір.

Навіть короткий огляд поглядів класиків політичної економії на взаємодію вартостей благ (вартості і споживчої вартості або цінності) у процесах ринкового ціноутворення і формування ринкової рівноважної ціни свідчить про штучність принципових розбіжностей вихідних положень класичного і неокласичного напрямків політичної економії. Неокласичний напрямок відштовхується від теоретичних положень класиків про споживчу вартість благ, тобто про їхню мінливу суб'єктивну граничну цінність. Представники цього напрямку повністю ігнорують категорію вартості як витрат праці. І навпаки, прибічники трудової теорії вартості абсолютизують значення вартості у ціноутворенні однобоко, трактуючи так званий закон вартості, згідно із яким рівноважні ринкові ціни в умовах конкуренції в цілому повинні збігатися або з вартістю благ, або з цінами виробництва

Навіть короткий огляд поглядів класиків політичної економії на взаємодію вартостей благ (вартості і споживчої вартості або цінності) у процесах ринкового ціноутворення і формування ринкової рівноважної ціни свідчить про штучність принципових розбіжностей вихідних положень класичного і неокласичного напрямків політичної економії. Неокласичний напрямок відштовхується від теоретичних положень класиків про споживчу вартість благ, тобто про їхню мінливу суб'єктивну граничну цінність. Представники цього напрямку повністю ігнорують категорію вартості як витрат праці. І навпаки, прибічники трудової теорії вартості абсолютизують значення вартості у ціноутворенні однобоко, трактуючи так званий закон вартості, згідно із яким рівноважні ринкові ціни в умовах конкуренції в цілому повинні збігатися або з вартістю благ, або з цінами виробництва.

список використаних джерел

Основи філософії: Курс лекцій. -- Ч. 1. -- Одеса: УДАЗ ім. О.С. Попова, 2000. -- 176 с.

Пунченко О.П., Стокяло В.А. // Економічна теорія. -- 2018. -- № 3. -- С. 29-44.

Хайлбронер Р.Л. Философы от мира сего. -- М.: КоЛибри, 2008. -- 460 с.

Геєць В. Політико-економічні засади дослідження сучасного суспільства. Економічна теорія. 2015. № 3. С. 4-12.

Лагутін В.Д. Неоконсервативні тренди в сучасній економічній теорії. Сучасні економічні теорії: історія, методологія та перспективи розвитку. Збірник матеріалів Всеукраїнського круглого столу. Київ: КНЕУ, 2016. 199 с.

Філіпенко А. Економічний світ: методологія. Економічна теорія. 2017. № 3. С. 5-22. 4. Філіпенко А. Економічний світ: епістемологія. Економічна теорія. 2016. № 1. С. 17-25.

Самуэльсон П. Экономика / П. Самуэльсон. - М., НПО «Алгон» ВНИИСИ, 1992. В 2-х т. Т.2. - 416 с.

Маркс К. К критике политической экономии. // К. Маркс, Ф. Энгельс Собрание сочичений. - 2-е изд. - М.: Политиздат, 1959. - Т. 13. - 771 с.

Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршалл. - М.: Издательская группа «Прогресс». В 3-х т.: Пер. с англ. Т.-1., - 1993. - 416 с.

Зайцев, О.В. Використання в економіці і фінансах показників, що вимірюються витратами праці / О.В. Зайцев // Вісник Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова. Серія Економіка. - 2017. - Т. 22. Вип. 2(55). - С. 37-42. Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/52319

Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Гелиос АРВ, 1999. - 352 с.

Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг ; [пер. с англ.]. - Москва : Акад. нар. хоз-ва: Дело, 1994. - 687 с.

Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии, или Теория собственного богатства / Л. Вальрас ; [пер. на рус. яз. И. Егоров, А. Белянин]. - Москва : Университет. б-ка: Экономика, 2000. - 421 с.

Диха М. В. Соціально-економічний розвиток України: напрями та засоби реалізації : [монографія] / М. В. Диха. - К. : Центр учбової літератури, 2016. - 388 с.

Кейнс Д. М. Общая теория занятости, процента и денег / Д. М. Кейнс ; [пер. с англ.]. - Москва : Гелиос АРВ, 1999. - 352 с.

Кондратьев Н. Д. Большие циклы экономической конъюнктуры / Н. Д. Кондратьев // Проблемы экономической динамики. - Москва : Экономика, 1989. - С. 172-226.

Любохинець Л. С. Історія політичних та економічних вчень : [навч. посібник] / Л. С. Любохинець, В. М. Шавкун, Л. М. Бабич. - Київ : Центр учбової літератури, 2013. - 294 с.

Маркс К. Полное собрание сочинений / К. Маркс, Ф. Энгельс [Електронный ресурс]. - Режим доступа : https://www.marxists.org/russkij/marx/cw/ 8. Милль Д. С. Основы политической экономии : [в 3 т.] / Д. С. Милль ; [пер. с англ., общ. ред. А. Г. Милейского]. - Москва : Прогресс, 1980-1981.

Колпаков В.А. Эволюция экономической теории: от А. Смита к неосмитианству // Вопросы философии. -- 2006. -- № 11. -- С. 73-84.

Соціально-філософські аспекти розвитку економіки, управління та освіти в умовах формування сучасного суспільства : монографія / За ред.Іщенка М.П., Пантєлєєвої Н.М., Руденка І.І. -- Черкаси : вид-во ПП Чабаненко Ю.А., 2017. -- 473 с.