Формування і розподіл прибутку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БАХМУТСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТЕХНІКУМ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Циклова комісія економіки, управління та адміністрування

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

з теми: Формування і розподіл прибутку

Виконав студент групи Ф-17

спеціальність 072

«Фінанси,банківська справа та страхування»

Яременко О О

Керівник курсової роботи

викладач першої категорії

2019

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БАХМУТСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТЕХНІКУМ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

„ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

ЗАВДАННЯ

На курсову роботу з дисципліни «Фінанси»

Студенту спеціальності 072 «Фінанси, банківська справа та страхування»

Курсу___3___Групи______Ф - 17__БІТДонНТУ

Яременко О.О.

Формування і розподіл прибутку

Курсова робота виконується в наступному об'ємі:

Вступ 1 Теоретична частина 2 Розрахункова частина «Аналіз фінансового стану підприємства»Висновок

ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ:

№

Зміст роботи

Обсяг %

Вступ

10

Х

Теоретична частина

30

Х

Розрахункова частина

Х

1 Кратка характеристика базового підприємства

35

Х

2 Горизонтальній та вертикальний аналіз підприємства

40

Х

3 Аналіз майнового стану

50

Х

4 Аналіз фінансової стійкості

60

Х

5 Аналіз ліквідності (платоспроможності)

70

Х

6 Аналіз прибутковості

80

Х

Висновок

90

Х

Оформлення курсової роботи

100

Х

Завдання

На основі вихідних даних (згідно варіанту) та методичним вказівкам до виконання курсової роботи обирається теоретичне питання; практична частина виконується за допомогою форм фінансової звітності ( форма № 1 Баланс; форма № 2 Звіт про фінансові результати) які видає викладач - необхідно зробити аналіз фінансового стану підприємства;зробити висновки.



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ

1.1 Сутність та призначення прибутку, його види та функції

1.2 Формування прибутку

1.3 Розподіл і використання прибутку. Планування розподілу прибутку

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЧАСІВОЯРСЬКИЙ ВОГНЕТРИВКИЙ КОМБІНАТ»

2.1 Кратка характеристика підприємства

2.2 Горизонтальний та вертикальний аналіз підприємства

2.3 Аналіз майнового стану

2.4 Аналіз фінансової стійкості

ВСТУП

В ринковій економіці метою кожного підприємства є прибуток. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. фінансова стійкість прибутоку майновий

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Актуальність даної теми. Прибуток є найважливішою фінансовою категорією, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Тому дуже важливо для підприємства знати механізм формування прибутку та його розподілу, тому що прибуток є основним джерелом приросту власного капіталу підприємства.

Метою дослідження даної роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибутку та використання його.

Завданням курсової роботи є визначити сутність прибутку, його види та значення прибутку у ринковій економіці.

Предметом роботи є прибуток та його розподіл, об'єктом - дохід підприємства, як більш загальний показник прибутку, який входить до величини доходу.



1. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ

1.1 Сутність та призначення прибутку, його види та функції

Прибуток являє собою загальну економічну категорію розвинутого товарного виробництва. Він є частиною вартості товару, яка відображається у вигляді надлишку над витратами його виробництва.

Прибуток як економічна категорія має своє якісне і кількісне визначення, тобто має речовий зміст та суспільну форму. Саме в їх діалектичній єдності розкривається сутність прибутку, його економічний зміст.

Прибуток -- система економічних відносин між підприємцями (роботодавцями-власниками засобів виробництва) і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка відособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу.

Отже, об'єктивна матеріальна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу вартості додаткового продукту. Прибуток - це суспільна форма прояву додаткової вартості. Це якісне вираження прибутку як об'єктивної економічної категорії.

Водночас прибуток-це результат господарської діяльності окремого підприємства або галузі економіки і визначається як грошове вираження різниці між виторгом, отриманим від продажу продукції (послуг) і сумою витрат на її виробництво. Це кількісне визначення прибутку.

Слід зазначити, що в економічній літературі існують різні концепції прибутку, немає єдиної думки щодо джерела його. Марксистська політична економія розглядає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, як неоплачену працю найманих працівників сфери матеріального виробництва. Перетворена форма тому, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення, і виникає враження, що він породжується не лише працею найманих робітників, а й усіма засобами виробництва.

Сучасні зарубіжні економічні теорії найчастіше пов'язують прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємництво, або як компенсацію за невизначеність і ризик у підприємницькій діяльності. Слід зазначити, що у ринковій економіці ближче до істини ті концепції, які джерело прибутку пов'язують з виробництвом додаткового продукту. Саме додатковий продукт є матеріальною основою прибутку. Отже, прибуток є грошовою формою вартості додаткового продукту. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок над витратами виробництва, тобто виступає як прибуток підприємства. При цьому прибуток обчислюється як відношення цього надлишку до всієї вартості авансованогокапіталу. І хоч цей надлишок вартості товару над витратами його виробництва виникає у безпосередньому процесі виробництва, але реалізується він у процесі обігу, тобто прибуток - це реалізований надлишок вартості. До того ж, слід мати на увазі, що прибуток формується через ціни, за якими реалізуються товари, під впливом кон'юнктури ринку і виступає грошовою формою доходу від уже реалізованих товарів. Тобто, підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному товарі вартість буде реалізована і перетворена у грошову форму. Тому з'являється враження, що прибуток виникає саме в процесі обігу (реалізації товару). Однак у сфері обігу прибуток виникнути не може. Він виникає лише у безпосередньому виробництві товару. Отже, джерело прибутку як грошової форми вартості додаткового продукту У безпосередньому виробництві, проте реалізується він у процесі обігу і є складовою валового виторгу від продажу виготовленої продукції. Величина цього прибутку залежить від двох основних чинників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. А на зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, цін, що склалися, а також частки прибутку, що входить в ціну продукції.

В умовах ринкових відносин підприємства всіх форм власності можуть значно впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність.

Отже, кількісне визначення прибутку - це різниця між загальним доходом (валовим виторгом) підприємства від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво. Через те, що витрати виробництва поділяються на явні та неявні, то розрізняють поняття "економічний прибуток" та "бухгалтерський прибуток". Бухгалтерський прибуток - це частина доходу фірми, який залишається від загального виторгу підприємства за вирахування явних, зовнішніх витрат виробництва. За такого підходу обраховуються лише явні (зовнішні) витрати виробництва і ігноруються неявні (внутрішні) витрати фірми. Економічний прибуток - це загальний дохід підприємства за вирахування усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включно і з прихованими витратами). В західній економічній літературі економічний прибуток ще називають чистим прибутком, або надприбутком. Наявність економічного прибутку означає, що певний суб'єкт підприємницької діяльності виробничі ресурси використовує найефективніше.

Представники неокласичної економічної школи вважають, що економічний прибуток належить підприємцеві, тільки він є єдиним претендентом на цей надлишок. Прихильники цієї школи виходять з того, що економічний прибуток пов'язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за ризик у підприємницькій діяльності, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності.

У підприємницькій діяльності виділяють такі форми прибутку, як балансовий і чистий прибуток. Балансовий прибуток -- це загальна сума прибутку від усіх видів виробничо-господарської діяльності за вирахування збитків, яких зазнало підприємство за певний період. Його відображають у бухгалтерському балансі підприємства. Прибуток чистий (залишковий) - це частина балансового прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, рентних, та інших обов'язкових платежів до бюджету, виплати відсотків за кредити тощо. Одержаним чистим прибутком суб'єкти господарювання мають право розпоряджатися на свій розсуд. Проте за нормальних умов його спрямовують насамперед на створення резервного (страхового) фонду, поповнення статутного фонду підприємства, виплату дивідендів, інші напрямки використання.

Сутність прибутку як економічної категорії розкривається через функції, які він виконує у господарський діяльності. Основні з них такі: облікова, розподільча, стимулювальна.

Облікова функція прибутку полягає в тому, що він необхідний елемент ціни товару. Отже, як і ціна, прибуток є засобом обліку суспільно необхідних витрат праці, що потрібні для забезпечення розширеного відтворення. Саме такий облік дає змогу визначити оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Тобто, прибуток є економічним показником оцінки господарської діяльності підприємницьких структур. Економічне значення прибутку полягає у тому, що він відображає кінцевий виробничо-фінансовий результат.

Розподільча функція прибутку полягає в тому, що через прибуток здійснюється регулювання розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарської діяльності та галузями економіки.

Стимулювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як в інтересах суб'єктів підприємництва, так і в інтересах їхніх працівників. Прибуток одночасно є і кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства, і основним елементом його фінансових ресурсів, які необхідні для забезпечення розширення виробництва, науково-технічного і соціального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо. Саме прибуток спонукає підприємницькі структури впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, які призводять до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності.

В залежності від розміру:

1. Мінімальний прибуток -- прибуток, розмір якого після сплати податків задовільняє уяву власників про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Як правило, цей рівень дорівнює середній процентній ставці на депозитному ринку.

2.Нормальний прибуток - прибуток, який відповідає нормі прибутковості на вкладений капітал у галузі.

3. Цільовий (необхідний) прибуток -- прибуток, що відповідає потребам підприємства в коштах на виробничий і соціальний розвиток і утворюється за рахунок чистого прибутку.

4. Максимальний прибуток -- прибуток, що пов'язаний з реалізацією мети поведінки підприємства на ринку на максимізацію прибутку. Отримується в тому випадку, коли граничні витрати дорівнюють граничним доходам.

Отже, прибуток в ринковій економіці є головною метою і найважливішим критерієм ефективності господарської діяльності підприємницьких структур. Водночас прибуток є основним джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, формування дохідної бази бюджетних ресурсів різних рівнів, позабюджетних та благодійних фондів.

1.2 Формування прибутку

Формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства відбувається у певному встановленому порядку: спочатку визначаються фінансові результати (прибуток) від основної діяльності, розраховуються прибутки від іншої операційної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку: валовий прибуток; прибуток від операційної діяльності; прибуток від інших позареалізаційних операцій; загальний прибуток; чистий прибуток; маржинальний прибуток.

Валовий прибуток від реалізації продукції. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є частиною виручки від реалізації продукції. Однак, на відміну від виручки, надходження якої на рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від таких основних показників: обсягу реалізованої продукції, ціни реалізації та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва та залишків нереалізованої продукції у підприємстві.

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва і залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг виручки від реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотно впливає на обсяг виручки від реалізації продукції (а також і на масу прибутку) розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов ринкової економіки, як правило, уже немає державного регулювання рентабельності продукції. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації продукції.

На формування прибутку взначальний вплив має собівартість продукції (робіт, послуг), що є узагальнюючим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. Залежно від сфери діяльності, виду економічної діяльності господарства є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг). Однак, склад витрат, що їх можна відносити на собівартість продукції, регламентується відповідним законодавством.

Крім того, розмір окремих витрат, що включаються в собівартість, регулюється державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат: відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування); застосування податкових норм і методів нарахування амортизації; інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок). Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак, він можливий через належне управління ресурсами, до вартості яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основного капіталу, що належать підприємству, його структура та визначений строк їхнього корисного використання.

Обчислення собівартості є основою визначення фінансового результату виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього треба знати: склад і структуру витрат, особливості формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності мають більшу самостійність у прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці процеси. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), але враховуються для визначення прибутку, поділяються на: адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.

В економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку. Валовий прибуток розраховується як різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основного капіталу (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій.

Загальний прибуток від звичайної діяльності визначається як алгебраїчна сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання собівартості здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції.

1.3 Розподіл і використання прибутку. Планування розподілу прибутку

Використанню прибутку передує його розподіл. Це важливий економічний важіль, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства.

Отриманий підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).



Рис. 1. Діючий порядок розподілу прибутку підприємства

Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання. Так, якщо торгове підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає потреба формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду в обсягах, визначених законодавством. Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торгове підприємство. В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно з умовами установчого договору.

Остаточна політика дивідендних виплат формує механізм розподілу прибутку підприємства, за яким, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути сформовані необхідні фонди його розвитку в наступному періоді, а лише після цього за рахунок суми, що залишилася, формується фонд дивідендних виплат. Цей тип дивідендної політики формується під пріоритетним впливом інвестиційних можливостей підприємства і загальної суми прибутку, що підлягає розподілу. У зв'язку з тим, що такий підхід забезпечує переважне реінвестування прибутку на цілі розвитку підприємства, його ринкова вартість зростає високими темпами. Але за цим типом дивідендної політики власники отримують, як правило, більш низький рівень доходу на вкладений капітал, ніж склався на фінансовому ринку, а в деяких випадках і зовсім не отримують дивідендів. Цього типу дивідендної політики притримується зараз переважна більшість державних виробничих підприємств України з метою забезпечення самофінансування свого розвитку.

Політика стабільного розміру дивідендних виплат характеризує стабільну суму дивідендів на акції протягом певного періоду часу. Як правило, розмір дивідендів відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал і не залежить від економічних результатів діяльності підприємства. Такий тип дивідендної політики створює умови передбачуваності отримання доходів акціонерами. Але провадити таку дивідендну політику підприємства можуть за умови стабільної економіки і кон'юнктури ринку. Брак таких умов на сучасному етапі економічного розвитку України не дає змоги виробничим підприємствам ефективно провадити цей тип дивідендної політики.

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди поєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів.

Встановлений мінімальний стабільний розмір дивідендів дає змогу підприємству забезпечити необхідні інвестиційні потреби, а в ті періоди, коли воно одержує більший розмір прибутку або не має ефективних інвестиційних проектів, що передбачаються до реалізації, розмір дивідендів може бути збільшено. Такий тип політики розподілу прибутку дає змогу підприємству найбільшою мірою врахувати економічні умови своєї діяльності і створює в акціонерів відповідні очікування отриманні ”екстра-дивіденду”. Але мінімальний розмір дивіденду, що сплачується акціонерам протягом тривалого періоду, веде до зменшення рівня їхніх доходів (у порівнянні з альтернативним інвестуванням капіталу) і не забезпечує відповідно високих темпів зростання ринкової вартості підприємства. У сучасних економічних умовах лише деякі з виробничих підприємств обирають такий тип дивідендної політики, бо вони не можуть гарантувати акціонерам стабільних виплат дивідендів навіть у мінімальних розмірах.

Політика постійного розміру дивідендів заснована на прирості їх у кожному періоді. У практиці західних країн вона набула певного розвитку на підприємствах, що освоїли нову ринкову нішу і перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, для яких постійне зростання власного капіталу є нагальною потребою. Ця потреба задовольняється шляхом постійних додаткових емісій акцій, інвестиційна привабливість яких забезпечується постійним зростанням розміру дивідендів. В Україні цей тип дивідендної політики декларували деякі новостворені акціонерні товариства, але зростання дивідендних виплат забезпечувалось ними не приростом виробничої діяльності (і, відповідно, приростом суми та рівня прибутку), а приростом акціонерного капіталу (тобто за принципом дії так званої ”фінансової піраміди). Така політика призвела до банкрутства більшості таких акціонерних товариств, а решта їх відмовилася від цього типу дивідендної політики.

Для підприємств споживчої кооперації одним із напрямів використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески. В орендних підприємствах за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу. Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообороті коштів підприємства.

Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку:

1. Визначення потреби у прибутках за напрямами його використання.

2. Формування цільової структури розподілу прибутку.

3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямами використання.

4. Збалансування потреби в прибутку за напрямами його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Розрахунок потреби в прибутках за напрямами його використання здійснюється за окремими елементами його складових:

--фінансуванням розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);

--фінансуванням приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу);

--фінансовим резервом (фонд розвитку чи фонд регулювання цін);

--погашенням довгострокових і середньострокових кредитів банків;

-- погашенням інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплатою відсотків з них;

--придбанням кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;

--фінансуванням діяльності об'єднань, асоціацій, концернів й інших господарських структур, членом яких є підприємство;

--здійсненням соціального розвитку і заохоченням трудового колективу;

-- виплатою дивідендів власникам підприємства;

--сплатою податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством.

Потреба в прибутках для авансування власного оборотного капіталу визначається, виходячи з суми власних оборотних коштів, потрібних підприємству при плановому обсязі діяльності. Розрахунок суми цих коштів можна здійснити за методом техніко-економічних розрахунків або спрощено--на основі даних про наявність оборотних коштів на початок планового періоду, прогнозних темпів зміни товарообороту, зміни часткової участі власних оборотних коштів у кредитуванні товарно-матеріальних цінностей і частки кредитованого товарообороту в його загальному обсязі. Потреба у формуванні резервного фонду може бути визначена як відсоток відрахувань від прибутку, передбачений статутом підприємства чи чинним законодавством, виходячи з фактичної потреби в коштах цього фонду в базовому періоді, планового зростання обсягу діяльності підприємства та зміни ступеня її ризикованості.

Потреба в прибутку для погашення середньо- і довгострокових кредитів банків, а також інших видів кредитних зобов'язань та виплаті відсотків з них визначається, виходячи з умов і термінів надання цих коштів.

Використання прибутку на придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств визначається експертним шляхом з урахуванням цілей, які ставить перед собою підприємство.

Потреба в прибутку для фінансування діяльності об'єднань, асоціацій та інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство, визначається, виходячи з умов договорів і статутів цих структур в абсолютній сумі або в процентах від одержаного прибутку чи обсягу діяльності підприємства.

Потреба в прибутку для здійснення соціальних, культурних заходів і житлового будівництва, а також обсяг коштів, що спрямовуються на заохочення працівників за принципом "участь у прибутку", повинна визначатися, виходячи з умов найму робочої сили та вимог профспілкових комітетів трудових колективів до обсягу цих витрат.

Розмір необхідних дивідендних виплат визначають так, щоб рівень виплачуваного дивіденду дозволяв забезпечити економічну зацікавленість власників у зростанні ефективності роботи підприємства. При цьому слід використовувати інформацію про рівень дивідендів на інших підприємствах, рух позичкової ставки та відсотка за депозитними вкладами. Сумарна потреба в прибуткові за всіма напрямами його використання може бути прийнята як один з варіантів плану цільового чистого прибутку підприємства. Після визначення потреби в прибутку за окремими напрямами його використання здійснюють формування цільової структури розподілу прибутку. При проведенні цієї роботи потрібно враховувати значну кількість факторів, найважливішими з яких є:

--стадія життєвого циклу підприємства та стратегічні цілі його розвитку; -темпи зростання товарообороту, передбачені стратегічним планом розвитку підприємства;

-- наявна структура капіталу підприємства та ступінь її оптимальності, можливість залучення капіталу з альтернативних джерел;

-- потреба здійснення реального інвестування з метою раціональної диверсифікації, впровадження нових технологій, розширення, оновлення та модернізація основних фондів;

-- потреба здійснення проектів фінансових інвестицій з метою отримання додаткових, у тому числі спекулятивних, доходів, перелив капіталу в більш ефективні та прибуткові сфери бізнесу;

-- прийнята на підприємстві система матеріального заохочення персоналу, потреба у використанні різних форм участі персоналу в капіталі підприємства--обсяги соціальної сфери підприємства, потреба в її поточному фінансуванні та подальшому розвитку;

--економічні інтереси власників підприємства на короткостроковий та довгостроковий періоди, рівень оподаткування дивідендних виплат.

Оцінка впливу перелічених факторів дозволяє здійснювати ранжування потреб у використанні прибутку при його формуванні.

Остаточне рішення про плановий розподіл прибутку приймається після затвердження плану формування прибутку підприємства. Якщо прийнятий план формування прибутку менший за сумарну потребу в прибутку за окремими напрямами його використання, то слід переглянути розміри його використання на різні потреби з урахуванням визначення пріоритетів у розвитку підприємства.



2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПАТ «ЧАСІВОЯРСЬКИЙ ВОГНЕТРИВКИЙ КОМБІНАТ»

2.1 Кратка характеристика Публічного Акціонерного Товариства «Часівоярський Вогнетривкий Комбінат»

Повне найменування:ПУБЛІЧНЕ АКЦIОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ЧАСIВОЯРСЬКИЙ ВОГНЕТРИВКИЙ КОМБIНАТ"

Скорочене найменування (згідно Статуту):ПАТ "ЧАСIВОЯРСЬКИЙ ВОГНЕТРИВКИЙ КОМБIНАТ"

Юридична адреса:84551, Донецька область, Бахмутський р-н, м.Часiв-Яр, вул. Центральна (Комсомольска), 1

Керівник:Голова правління - генеральний директор Бречко Володимир Володимирович

Дата реєстрації: 16.03.994

Тип товариства - ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО.

Ціллю діяльності Товариства є: забезпечення потреб держави Україна, а також суб'єктів її підприємницької діяльності в вогнетривких виробах, вогнетривкій глині, формувальних пісках, іншою продукцією, товарами народного споживання та надання послуго; поставки вказаної продукції та товарів для споживачів інших держав, отримання прибутку, задоволення соціальних інтересів трудового колективу,

Предметом діяльності Товариства є:

-виробництво вогнетривких виробів;

-видобуток нерудної сировини;

-будівництво житла, об'єктів соцкультпобуту, об'єктів господарського та промислового призначення;

-реалізація продукції, товарів юридичним та фізичним особам України а також інших держав;

-виробництво сільськогосподарської продукції та реалізація її юридичним та фізичним особам в Україні та за її межами;

-переробка сільськогосподарської продукції та реалізація її фізичним та юридичним особам;

-здійснення робіт промислового характеру;

-виготовлення дослідних зразків, виробів;

-виробництво для власних потреб та постачання теплоснергії, електроенергії на сторону;

-транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами;

-виробництво теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії);

-здійснення вантажно - розвантажувальних робіт як для власних потреб, так і для інших юридичних та фізичних осіб;

-здійснення геологорозвідувальних робіт;

-застосування дорогоцінних металів та каміння при виробництві продукції та товарів;

-проектування;

-здійснення робіт по перевірці та ремонту вимірювальних приладів, та надання цих послуг іншим юридичним та фізичним особам;

-участь у роботі фондового ринку України, випуск та торгівля власними цінними паперами;

-торговельна діяльність всіх напрямків, проведення товарообмінних та торговельно-закупівельних операцій оптової та роздрібної торгівлі;

-надання складських послуг, створення консигнаційних складів;

-виконання робіт по монтажу, наладці та експлуатації контрольно-вимірювальних приладів та автоматики газіфікованих об'єктів;

-підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації робітників та службовців;

-проектування окремих відділень та об'єктів Товариства по їх реконструкції, збільшенню потужності виробництва та енергозбереженню;

-здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

-проектування з нового будівництва, реконструкції, капітальному та поточному ремонтам для власних потреб, та надання цих послуг іншим юридичним та фізичним особам;

Юридичний Статус Товариства:

-Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

-Товариство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.

-Засновником Товариства є держава в особі Міністерства промисловості України. Акції, що отримані державою внаслідок заснування Товариства були в подальшому повністю відчужені державою в процесі приватизації.

-Товариство є правонаступником: державного підприємства - Часівоярський державний вогнетривкий комбінат; Відкритого акціонерного Товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат». Товариству належать всі права та обов'язки Відкритого акціонерного Товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат», що було попереднім найменуванням Товариства.

-Майно Товариства складається з обігових та не обігових коштів, а також інших матеріальних і нематеріальних цінностей.

-Акціонерами Товариства є юридичні та фізичні особи України та інших країн, що набули прав власності на акції Товариства відповідно до законодавства України.

-Облік акціонерів Товариства, розподілу акцій серед акціонерів та операцій з акціями Товариства здійснюється відповідно до законодавства України.

Статутний капітал Товариства становить 499324,53 гривень.

Статутний капітал поділений на 49932453 простих іменних акцій номінальною вартістю одна копійка кожна.

Організаційна структура:

Організаційна структура є лінійно-функціональною.

Виконавчим органом Товариства, який здййснюс керівництво його поточною діяльністю, є Правління Товариства. Кількісний склад Правління визначаеться Наглядовою радою, у тому числі: Голова Правління - Генеральний директор, перший заступник Голови Правління -- директор технічний, члени Правління -- директори за напрямами, а yci разом -- члени Правління. Голова та члени Правління затверджуються на посаді або звільнюються з посади, в тому числі достроково, на подставі рішень Наглядової Ради(здййснюе захист прав акціонерів Товариства, в межах своєї компетенції контролюе та регулюе діяльність Правління Товариства, підзвітна Загальним зборам Товариства). Голова та члени Правління призначаються Наглядовою радою простою більшістю голосів членів Наглядової ради, які беруть участь у засіданні, строком не більше як на 5 років, що має бути вказано у рішенні Наглядової ради і можуть переобиратися необмежену кількість разів. Порядок прийняття рішень та інші питання організації діяльності Правління визначаються положенням про Правління, яке затверджується Загальними зборами товариства.

Постійний контроль та перевірка фінансово-господарської діяльності Товариства здійснюється Ревізійною комісією, яка обирається Загальними зборами Товариства в кількості чотирьох oci6 строком на п'ять років. Голова та члени Ревізійної комісії є посадовими особами Товариства.Членами Ревізійної комісії можуть бути фізичні або юридичні особи. Обмеження щодо права будь-якої особи займати посаду члена Ревізійної комісії встановлюються згідно до чинного законодавства.

2.2 Горизонтальний та вертикальний аналіз підприємства

Горизонтальний аналіз має мету досліджувати зміну показників в часі з розрахункам абсолютних і відносних відхилень.

Для горизонтального аналізу використовуються найбільш значущі показники за певний період.

Для проведення аналізу взяв термін в один рік, початок і кінець 2018 року

Показники	Од. виміру	На початок року	На кінець року	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
		Значення	%	Значення	%
1	2	3	4	5	6	7	8
Чистий дохід Ф2 с2000	тис. грн	375309	100	356184	94,90419894	-19125	-5,09580106
Собівартість реалізованої продукції Ф2 с2050	тис.грн	208973	100	233641	111,8043958	24668	11,80439578
Чистий прибуток Ф2 с2350	тис.грн	28258	100	0	-	(33438)	-
Збиток Ф2 с2355	тис.грн	0	-	(5180)	-		-

Таблиця №1. Горизонтальний аналіз ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» за 2018 рік

Дані для горизонтального аналізу взяв з форми №2 «Звіт про фінансові результати»

Значення чистого доходу на кінець періоду зменшилось через те, що продукція виготовлена, але не реалізована.

Вертикальний аналіззастосовується для аналізу внутрішньої структури по кожному виду фінансової звітності.

Вертикальний аналіз полягає у визначенні в % структури досліджуваного об'єкту, наприклад структури активу, пасиву балансу.

Для аналізу активу балансу використовую наступні показники:

1 Коефіцієнт оборотності запасів - показує кількість оборотних коштів, інвестованих в запаси. Чим вище коефіцієнт оборотності, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

На початок періоду:

На кінець періоду:

Висновок: Коефіцієнт оборотності запасів зменшився порівняно з початком періоду, з цього ми можемо зробити висновок, що оборотні кошти на початку звітного періоду використовувались ефективніше, ніж у кінці.

2 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості - показує швидкість отримання плати від своїх дебіторів.

На початок періоду:

На кінець періоду:

Висновок: показник оборотності дебіторської заборгованості зменшився через те, що на початок періоду чистий прибуток був більшим порівняно з кінцем, отже на кінець звітного періоду швидкість плати від своїх дебіторів зменшилась.

3 Період оборотності дебіторської заборгованості - показує кількість днів для погашення кредиту, взятого дебіторами

Тд.з =

На початок періоду:

На кінець періоду:

Висновок: період оборотності дебіторської заборгованості у кінці періоду зріс на 3 дні, порівняно з початком, це пов'язано із тим, що на кінець періоду швидкість плати від своїх дебіторів зменшилась.

Для аналізу пасиву балансу використовують наступні показники:

1 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - показує період погашення кредиторської заборгованості.

На початокперіоду:

На кінець періоду:

Висновок: показник у кінці звітного періоду зменшився, порівняно з початком, це пов'язано з тим, що на кінець періоду поточна кредиторська заборгованість за одержаними авансами збільшилась більше ніж у 7 разів, це означає, що період погашення кредиторської заборгованості на кінець періоду зменшився.

2 Період оборотності кредиторської заборгованості - показує кількість днів для погашення кредиту, отриманого від постачальника

Тк.з =

На початок періоду:

На кінець періоду:

Висновок:Період оборотності кредиторської заборгованості в кінці звітного періоду зріс порівняно з початком на 43 дня, це пов'язано з тим, що коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зменшився на кінець періоду.

Аналіз із застосуванням коефіцієнтів. Відомо більше 200 відносних аналітичних показників, які можна розраховувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик не повинен намагатися розраховувати все, що можливо. Досвід свідчить, що декілька правильно вибраних коефіцієнтів містять потрібну інформацію. Корисність кожного конкретного коефіцієнта суворо визначається метою аналізу. Тому для здійснення аналізу необхідно визначити, з боку якого користувача він виконується, його мета і регламентовані або рекомендовані кількісні визначення показників.

Методика аналізу і оцінки фінансового стану підприємства передбачає:

-аналіз майнового стану підприємства;

-аналіз фінансової стійкості;

-аналіз ліквідності;

- аналіз прибутковості;



2.3 Аналіз майнового стану

Безпосередньо з балансу можна отримати ряд найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Для аналізу майнового стану підприємства необхідно провести розрахунок наступних показників:

1 загальна вартість майна підприємства (ф №1 стр 1300=стр1900)

На початок періоду:

314680 = 314680

На кінець періоду:

337458 = 337458

Висновок:

2 Частина основних коштів в активах - показує частину коштів, інвестованих в основні засоби, у валюту балансу. Позитивна зміна - зменшення.

На початок періоду:

На кінець періоду:

Висновок: показник у кінці періоду, порівняно з початком зменшився, через те, що на кінець звітного періоду зменшилися дані основних даних та активів у балансі підприємства. Це означає …

3 Коефіцієнт зносу основних засобів - показує рівень фізичного і морального зносу основних фондів. Позитивна зміна - зменшення.



На початок періоду:

На кінець періоду:

Висновок:коефіцієнт зносу основних засобів зменшився на кінець періоду, через збільшення первісної вартості основних засобів, це оначає, що рівень зносу фізичного і морального зносу основних засобів - зменшився

4 Коефіцієнт оновлення основних засобів - показує рівень фізичного і морального оновлення основних засобів. Позитивна зміна - збільшення.

2.4 Аналіз фінансової стійкості

1 Рівень фінансової стійкості

Існує чотири типи фінансової стійкості:

Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

З < ВОК

Нормальна стійкість - для забезпечення запасів окрім власних оборотних коштів притягуються довгострокові кредити і позика; платоспроможність гарантована:

З < ВОК + ДК

Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів окрім оборотних коштів і довгострокових кредитів і позика притягуються короткострокові кредити і позика; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити

З < ВОК + ДК + КК

Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає «нормальних» джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство

З > ВОК + ДК + КК

З - вартість запасів (ф№1с1101+1102+1103+1104)

ВОК - власні оборотні кошти (ф№1с1495+1595-1095)

ДК - довгострокові кредити (ф№1с1595)

КК - короткострокові кредити (ф№1с1600)

З - (34857+24321+114771+130)= 174079 грн

ВОК - (274608+13722-110230)= 178100грн

ДК - 13722

КК - 0

З(174079) <ВОК(178100)

Висновок: для забезпечення запасів підприємству достатньо власних оборотних коштів, це свідчить про те, що ЧВК має абсолютну фінансову стійкість.

2 Маневреність робочого капіталу

Даний показник показує частина запасів, т.е матеріальних, виробничих активів у власних оборотних коштах. Позитивна зміна - зменшення. Збільшення свідчить про нераціональну політику використання комерційного кредиту.



На початок періоду

На кінець періоду

Висновок: показник збільшився на кінець звітного періоду, через збільшення запасів, це означає, що підприємство веде нераціональну політику використання комерційного кредиту.

Размещено на Allbest.ru