Гроші і кредит

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гроші і кредит

Зміст

1. Дати оцінку грошам, які перебувають в обігу в Україні, визначити їхню економічну сутність.

2. Сформулювати теоретичні положення, які притаманні вченню монетаристів, проаналізувати їх новизну у порівнянні з попередніми теоріями грошей.

3. Визначити специфіку ціни на грошовому ринку у порівнянні з цінами на товарних ринках.

4. Дати оцінку різновидів монометалізму. Пояснити чому золотий стандарт вважався найстабільнішою грошовою системою.

5. Грошово-кредитна політика промислово - розвинених країн у світлі монетаризму.

6. Визначити, чи вірне твердження: банк при нормі обов'язкових резервів 17%, маючи суму депозитів в 1000 грн., може створити нові гроші лише на 170 грн. Обґрунтувати відповідь.

1. Дати оцінку грошам, які перебувають в обігу в Україні, визначити їхню економічну сутність

Відносна вартість грошей пов'язана з характеристикою їх економічної корисності. У загальноекономічному визначенні корисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людини. З урахуванням цього корисність грошей визначається опосереднено -- через корисність інших товарів та економічних послуг, що їх можна отримати на ці гроші. Отож монетарна теорія не абсолютизує принцип відносності вартості грошей. Вважається, що корисність грошей не лише відносна, а й абсолютна. Тобто корисність грошей завжди вища від безпосередньої корисності тих товарів і послуг, що можна на них отримати. Якщо відносну вартість грошей прийняти за одиницю, то їх абсолютна вартість завжди буде вищою від одиниці.Відносна вартість грошей, або їх корисність, пов'язана із рідкісністю. Корисність певного блага в економічному розумінні цього поняття не є його абстрактною здатністю задовольняти певні потреби. Вона формується зіставленням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Звідси шкала корисності (цінності) характеризується обернено пропорційною залежністю до наявної пропозиції. Відповідно до цих загальнотеоретичних положень відносність вартості грошей має розглядатися не лише через призму попиту на них -- із рідкісності, а й у динаміці. Тобто величина відносної вартості не є константою -- вона змінюється у часовому просторі.

Нарешті, ще одна особливість відносної вартісної оцінки грошей, яку слід враховувати.

Теорією грошей доведено необхідність застосування диференційованого підходу до визначення вартості грошей і в залежності від їх функціонального використання. Вартість грошей є відносною не лише стосовно їх рідкісності та наявності в певний момент часу, а й щодо їх конкретного функціонального застосування.

А відтак слід зосередити увагу на тому, що попит на гроші як на специфічний товар формується на засадах «портфельного підходу». Він є одним із елементів вибору між вигодою, яку може отримати їх власник від інвестування грошей у купівлю товарів і послуг, у сферу виробництва чи, скажімо, в цінні папери, та ризиком утрати безпосередньої вигоди від утримання грошей у ліквідній формі. Цим зумовлюється методологічна вага диференціації підходів при визначенні відносної вартості грошей у їх трансакційному використанні та грошей у функції нагромадження. І це цілком природно. Одна справа, коли йдеться про вартість грошей як ліквідного ресурсу, і зовсім інша, коли на них пред'являється попит зі спекулятивною метою.

Звернімо увагу й на те, що сам принцип диференціації є відносним. Функції грошей автономні і водночас органічно пов'язані одна з одною. Їх специфіка реалізується лише через певну взаємодію в межах цілісної системи грошових відносин. Тому слід зрозуміти методологічну некоректність підходу, за яким увага акцентується лише на автономності вартісних характеристик окремих грошових функцій. Принцип диференціації підходу не лише не виключає, а, навпаки, передбачає визначення й інтегральної основи формування відносної вартості грошей у різних сферах їх функціонального застосування.

Треба зважити й на те, що питання, які характеризують суть і спосіб визначення відносної вартості грошей, є в монетарній теорії предметом тривалих дискусій. У тлумаченні їх відсутня єдність поглядів. Водночас наявні теоретичні розбіжності не слід протиставляти одна одній. У поглядах і економістів монетаристської школи, і кейнсі-анців відображається, як це вже було визначено раніше, різнобічний підхід до проблеми, що є предметом нашого вивчення. Звідси метод синтезу різнопланових теоретичних положень, котрому віддається перевага в нашому посібнику, може розглядатися в процесі усвідомлення проблем, що аналізуються, як найбільш раціональний.І, нарешті, ще одне принципової ваги теоретичне положення.Із загального курсу теорії ринкових відносин добре відомо, що вартість певного товару не відповідає його ціні. Ціна -- грошове вираження вартості. Лише при досягненні абсолютної рівноваги між попитом і пропозицією ці показники збігаються за параметрами. Але на практиці така ситуація може розглядатися лише як виняток з загального правила.

Загальні теоретичні положення про необхідність розмежування понять «вартість» певного товару та його «ціна» мають пряме та безпосереднє відношення і до відповідних аспектів монетарної теорії. Вартість і ціна грошей -- це різні за змістом економічні категорії, вони різняться і кількісно. На відміну від вартості грошей, яка визначається їх купівельною спроможністю, показником ціни тієї чи тієї грошової одиниці є її валютний курс. Продають і купують рублі, купони чи марки за валютним курсом, який виражається або в колективній валюті (СДР, ЕКЮ), або просто в валюті іншої держави. В умовах золотого чи золотовалютного стандарту своєрідним показником ціни певної грошової одиниці служив встановлений державою масштаб цін.

Знову ж таки, хотілося б застерегти тих, хто студіює монетарну теорію, з приводу неприпустимості абсолютизації протилежності розглядуваних понять. Вартість і ціна грошей -- нерозривні економічні категорії. Вони співвідносяться між собою як зміст і форма.

2. Сформулювати теоретичні положення, які притаманні вченню монетаристів, проаналізувати їх новизну у порівнянні з попередніми теоріями грошей

Найбільш відомими представниками сучасного монетаризму вважають науковців чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідманом. Заперечуючи ефективність політики державного втручання в економіку, вони звинувачували теорії Дж.М.Кейнса у впровадженні основ інфляції. Головним джерелом криз і нестабільності економічного розвитку монетаристи назвали грошову сферу. Зокрема, вони виходили з того, що кількість грошей в обігу чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат в економіці, а державний бюджет і примусове інвестування відіграють другорядну роль. І навпаки, за умов активного функціонування саморегульованого ринкового механізму економічні цикли згасають, економічні показники змінюються помірно, фізична маса товарів, що реалізуються, стає керованою і передбачуваною. М.Фрідман та А.Шварц довели, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тісному взаємоз'язку з пропозицією грошей. Динаміка ВВП і цін прямує за динамікою маси грошей, що перебувають у обігу . Прихильники монетаризму, прогнозуючи зростання товарної маси (на 1-4%), через політику додаткової емісії грошей обґрунтували здатність держави підтримувати необхідну товарно-речову рівновагу тривалий період. На цій основі М.Фрідман запропонував застосовувати правило механічного приросту грошової маси щорічно в середньому на 4% (М), що охоплює вірогідні 3% (ВВП) приросту реального продукту і 1% (V) зниження швидкості обігу грошей . Оскільки монетаризм виник як відповідь на вирішення конкретних макроекономічних проблем - інфляції у 60-х рр. ХХ століття, то у з часом монетаристські рецепти макроекономічної політики почали втрачати популярність. Адже монетаризм був спрямований на вирішення лише однієї проблеми - інфляції, залишаючи поза увагою інші питання економічного розвитку.

Основні ідеї сучасного монетаризму:

1. Ринкова економіка, що базуєтья на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання.

2. Гроші мають значення: зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру.

3. Грошова сфера с відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки, але безпосередньо пов'язаною з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику). Центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу.

4. Оскільки головна загроза дестабілізації реальної економіки міститься в грошовій сфері, то вона мас бути об'єктом державного регулювання переважноекономічними методами (монетарна політика).

5. "Рівняння обміну" в монетаристському трактуванні:

MV = ВНП

Передатний механізм монетаристської концепції:

М > П0 > Р

М кількість ( маса) грошей, П0 - попит на гроші, Р - середній рівень цін

Рівняння Фрідмана

? М = ?Т + ?J ? М - середньорічний темп приросту маси грошей (%), ?Т середньорічний теми очікуваної інфляції ( %), ?J - середньорічний темп приросту номінального ВНП (%)

Основні недоліки або упущення даної теорії в порівнянні з теорією грошей

Однобічний некомплексний підхід до практичних рекомендацій, пропозиції використовувати лише грошово-кредитну політику

Повністю ігнорує сферу виробничого відтворення основну і визначальну структуру, де безпосередньо утворюються вартість і додаткова вартість. Ця сфера уподібнюється “чорному ящикові”, внутрішні процеси якого регулюються автоматично на базі ринкових сил і тому не мають істотного значення для економічної теорії. Дослідників цікавлять лише елементи “входу” і “виходу” із економічної структури, тобто лише ресурси, що виступають у грошовій формі та вводяться у виробничий процес, і результати, отримувані на його виході.

Значною мірою грунтується на постулюванні сумнівних положень про наявність надстабільного попиту на касові залишки з боку учасників господарського обороту, про пряму залежність між потребою в таких залишках і величиною грошового доходу.

Рекомендації с найпростішими (серед численних сучасних методів регулювання економіки) і водночас антигуманними, оскільки спрямовані передусім на скорочення соціальних витрат держави.

3. Визначити специфіку ціни на грошовому ринку у порівнянні з цінами на товарних ринках

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару, що є об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку, зумовлює специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, та механізму функціонування цього ринку, а також усіх його інструментів.

Традиційні поняття "купівля" та "продаж", що склалися на товарних ринках, стосовно ринку грошового набувають нового специфічного змісту. Ця специфіка полягає в тому, що продавець (власник) грошей, здійснюючи їх продаж і передаючи їх покупцеві, не втрачає права власності на них і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Отже, акт купівлі-продажу грошей не означає втрати власником - продавцем права власності на продані гроші.

У момент продажу грошей продавець не отримує їх реального еквівалента. Тобто продаж грошей на грошовому ринку не є еквівалентною операцією, як це має місце на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не відчужує еквівалентної суми вартості в товарній формі. Він лише розпоряджається купленими грішми тимчасово.

Передача грошей від продавця до покупця відбувається умовно у формі позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк чи у вигляді купівлі-продажу акцій, облігацій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів. Ці фінансові інструменти повинні забезпечити на грошовому ринку рух визначального об'єкта - грошей. За своїм характером фінансові інструменти грошового ринку виступають як певні зобов'язання покупців грошей перед їх продавцями.

Ці зобов'язання залежно від їхнього виду поділяються на неборгові та боргові. Неборгові зобов'язання надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах. Такі зобов'язання мають форму акцій. Боргові зобов'язання - це зобов'язання покупця грошей повернути продавцеві одержану від нього суму грошей і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються залучення грошей банками від їхніх клієнтів. Форма таких зобов'язань - угоди на відкриття поточних та страхових рахунків, депозитних та ощадних вкладів тощо. Боргові зобов'язання можуть вносити певні обмеження у права покупця розпоряджатися купленими грошима, визначати, на які цілі вони можуть бути використані та інші обмеження. Такі боргові зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, векселів тощо.

Істотною особливістю грошового ринку є також зміна статусу грошей і цілей їх купівлі-продажу. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках, на грошовому ринку гроші перетворюються на визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. Метою переміщення грошей на ринку грошей стає одержання додаткового доходу. Цей додатковий дохід у продавця грошей виникає як плата за тимчасову відмову від використання цих грошей і передачу права їх використання іншій особі. Він набуває форми відсоткового доходу. Тимчасова купівля грошей має на меті одержання додаткового доходу від розширення виробничої та комерційної діяльності за рахунок використання отриманої додаткової суми грошей.

Отримання на грошовому ринку грошового доходу пов'язане з ціною грошей. Ціною товару - грошей, що продається і купується на грошовому ринку, виступає позичковий відсоток. Ціна на грошовому ринку теж істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір ціни грошей - відсотка визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені гроші, не сукупністю затрат суспільно-необхідної праці та затрат основних факторів виробництва, а їхньої споживчою вартістю - здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Тобто ціна грошей визначається ступенем корисності грошей та їх кількісного пропонування. Чим більшою буде ця корисність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума відсоткових платежів.

Істотні відмінності на грошовому ринку мають також такі елементи усякого ринку, як попит та пропонування. Однак специфіка товару грошового ринку - грошей визначає особливий характер і цих елементів грошового ринку, тобто попиту і пропонування грошей. Детальніше сутність попиту та пропозиції на грошовому ринку буде розглянута в наступних розділах.

4. Дати оцінку різновидів монометалізму. Пояснити чому золотий стандарт вважався найстабільнішою грошовою системою

Золотий М. у формі золотомонет. стандарту, що сформувався у рамках Париз. валют. системи (1867-1922), практично існував до 1-ї світ. війни та дозволив забезпечити відносну стабільність і еластичність грош. системи (це сприяло розвитку вироб-ва, міжнар. торгівлі та зміцненню кредит. системи).

Після 1-ї світ. війни розпочато перехід до золотозливк. стандарту, при якому карбування та обіг золотих монет припинено або суттєво обмежено, а папер. гроші обмінювали лише на золоті зливки. На зміну йому прийшов золотодевіз. стандарт: банкноти обмінювали на «девізи» - іноз. валюту, що була розмінною на золото. Цей стандарт офіційно закріплено в рамках Ґенуез. валют. системи (1922-44) та покладено в основу грош. систем 30-ти країн світу. Фактично золотодевіз. стандарт закріпив валютну залежність одних держав від ін. і став основою для переходу до золотовалют. стандарту, оскільки в умовах розвитку світ. економіки виникла необхідність конвертації нац. валюти у валюти ін. країн, а не в золото.

Після 1-ї світ. війни перехід до золотодевіз. стандарту сприяв відновленню стабільності грош. систем, концентрації у центр. банках знач. запасів золота та валют. резервів, підвищенню регулюючої ролі держави в орг-ції грош. обігу. У зв'язку з цим багато вчених, напр., Ф. Хайєк, М. Ротбард, Х. де Сото, Ґ. Гюльсман, вважають грош. систему, що ґрунтувалася на золотому стандарті, найдосконалішою.

У зв'язку з політ. та екон. зрушеннями на поч. 20 ст. необхідність забезпечення стабіл. функціонування грош. систем стала ще більш актуальною, тому валюти окремих економічно розвинених країн почали перетворюватися у міжнар. грош. стандарт. Це призвело до появи золотовалют. стандарту, який офіційно закріплено 1944 у рамках Бреттон-Вудської валют. системи. Основа золотовалют. стандарту - формування валют. зон, у яких як грош. стандарт використовували валюту країни, що економічно та політично домінувала в цій зоні. Так, між 1-ю та 2-ю світ. війнами існував «стерлінґ. стандарт», у 1945-71 - «доларовий стандарт». Із завершенням 1-ї світ. війни обмін банкнот на золото у більшості країн світу припинено, від 1930-х рр. усі форми М. скасовано.

Після 2-ї світ. війни металіст. теорія грошей втратила своє значення, хоча центр. банки багатьох країн на основі золотовалют. стандарту ще продовжували фіксувати золотий вміст своїх нац. грош. одиниць, а обмін валют відбувався на основі «золотого паритету» до поч. 1980-х рр. Остаточно металіст. грош. системи перестали існувати від серед. 1970-х рр. у результаті повної демонетизації золота. На зміну їм прийшли фідуціарні грош. системи.

Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу саморегульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому- забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу. Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва. Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітуватися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки. Перша світова війна істотно вплинула на грошово-кредитні системи країн. Зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей -- все це спричинило зростання в обігу грошової маси, яка значно перевищила золоті запаси емісійних банків. Під час війни випуск золотих монет в обіг призупинився в більшості країн (крім США та семи латиноамериканських країн), наявна золота монета була частково вилучена державними органами, а частково осіла як скарб. Після війни лише США зберегли золотомонетний стандарт. По закінченні світової війни інфляція в ряді країн посилилася. Певна стабілізація економіки відбулась у 1924--1928 pp. Із метою підтримання національних валют у країнах Європи проводилися грошові реформи (1924--1929 pp.). Під час грошових реформ повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових видах: золотозливкового та золото девізного стандарту. Також після війни золотомонетний стандарт не було відновлено в країнах Європи, і ті з них, які мати достатні золоті запаси (зокрема Велика Британія і Франція) запровадили золотозливковий стандарт.

5. Грошово-кредитна політика промислово-розвинених країн у світлі монетаризму

Деякі сучасні монетаристи вважають, що для досягнення цінової стабілізації та забезпечення у середньостроковій перспективі макроекономічної збалансованості необхідний тісний взаємозв'язок єдиної монетарної політики з іншими напрямами економічної політики. Досвід реалізації основних напрямків економічної політики монетаризму в Європейському Союзі засвідчив, що бюд-жетна, податкова, структурна, соціальна, регіональна політики повинні бути настільки тісно скоординовані, наскільки це необхідно для підтримки єдиної грошово-кредитної політики Центрального банку. Відсутність такої єдності приводить до негативних наслідків у випадку виникнення шокового впливу (наприклад, значного й тривалого зростання цін на енергоносії).

Фактичне узгодження курсів національних валют країн, які не увійшли до ЄВС, а також євро і грошової політики - для політики ЄЦБ створили умови для формування єдиної європейської моделі монетарної політики. Наявність у цій моделі федеративних принципів, які поєднують регіональні й загальні інтереси, дає підстави стверджувати, що структура Євросистеми має аналогію з ФРС. Важливим чинником ефективної монетарної політики в ЄВС виявилася практично повна незалежність ЄЦБ від будь-якого державного національного або європейського інституту, що покликана захистити грошову політику від тиску державних органів, демонструє її особливу роль у процесі європейської інтеграції і підтверджує висновки в цьому плані монетаристів. Відсутність політичного тиску і репутація незалежної політики Національного банку України могли б стати у перспективі додатковою гарантією стабільності цін, підвищення довіри з боку економічних агентів до політики центрального банку і переходу до дискреційного монетарного режиму.

Основні принципи монетарної політики ЄЦБ адекватні загальносвітовим тенденціям здійснення грошової політики і розвитку монетаристської теорії, що дає підстави для висновку про те, що Європа досить легко вписується у світову фінансову систему. З деякими застереженнями можна говорити про формування єдиної європейської континентальної монетаристської моделі, подальший розвиток якої значною мірою визначається ефективністю гармонізації монетарної системи і синхронізацією економічних циклів країн, які входять до неї. Існують певні теоретичні узагальнення цього досвіду, які вказують на внутрішні протиріччя і недостатню гнучкість єдиної монетарної політики (Ф. Ханкель). У своїх намаганнях інтегруватися в Європу їх має враховувати й Україна.

Монетаристи не порушують питання про баланс грошової бази центральних банків із золотовалютним резервом, що власне підтвердила і практика провідних країн Заходу. Найбільш часто значний розрив виявляється на ранніх стадіях трансформації, коли важливо забезпечити темпи розвитку. Аналізуючи цей процес в Україні, вітчизняні монетаристи доводять, що додаткове забезпечення гривневої маси валютою в нинішніх умовах є стабілізуючим фактором. Проте вони вважають, що з подальшим його посиленням всі внутрішні процеси в Україні (економічне зростання, інвестиції) залежатимуть від кон'юнктури зов-нішнього ринку. Розвиток такого процесу значною мірою усталює сировинну і напівфабрикатну орієнтацію експорту.

Аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників монетизації економіки показав, що серед монетаристів відсутня єдність щодо їх пріоритетності. Результати дисертаційного дослідження свідчать, про більшу реалістичність аргументів на користь внутрішніх джерел вирішення цієї проблеми. Це доводить і практика країн з перехідною економікою, де основний акцент при капіталізації банківського сектора був зроблений на зовнішні джерела. Вона підтвердила й сприятливіші умови для іноземного капіталу та неспроможність конкурувати з ними внутрішнього капіталу. Отже, порушується принцип рівних конкурентних можливостей, який підтримується багатьма міжнародними організаціями та сучасними монетаристами, а банки з іноземним капіталом починають рішуче впливати на характер і пріоритети економічного розвитку в цих країнах, контролювати найефективніші сфери діяльності. Це стосується і забезпечення стабільності гривні валютними резервами.

6. Визначити, чи вірне твердження: банк при нормі обов'язкових резервів 17%, маючи суму депозитів в 1000 грн., може створити нові гроші лише на 170 грн. Обґрунтувати відповідь

Це твердженння є вірним. Під впливом здійснення банками операцій на монетарному ринку з метою отримання прибутку через кредитування своїх клієнтів зумовлює загальне зростання грошової маси в обороті та створює ланцюгову реакцію, яка охоплює інші банки і, таким чином, у банківській системі виникають нові і нові кредити та депозити.

Список використаної літератури

гроші монетаристський кредитний ринок

1. http://dspace.pdaa.edu.ua:8080/bitstream/123456789/1648/1/Untitled.FR11.pdf

2. https://nmetau.edu.ua/file/groshi_ta_kredit_posibnik.pdf

3. https://ns-plus.com.ua/2018/07/05/bezpeka-groshovogo-obigu/

4. https://pidru4niki.com/15660212/finansi/groshoviy_rinok

5. https://osvita.ua/vnz/reports/bank/21023/

6. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=69186

7. https://library.if.ua/book/17/1410.html

Размещено на Allbest.ru