Бюджетна політика і бюджетний механізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання 1

Доходи Державного бюджету - це частина грошових ресурсів, що централізується державою до загальнодержавного фонду для виконання та реалізації своїх функцій.

Формування доходів здійснюється за рахунок:

1) внутрішніх джерел - виробленого в країні національного

доходу;

2) зовнішніх джерел - надходжень від міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів.

Якщо цих доходів для покриття своїх витрат державі не вистачає, вона використовує національне багатство, а саме:

- доходи від приватизації державної власності;

- від продажу золотовалютного резерву та інших цінностей, які знаходяться в розпорядженні суспільства на певний період часу.

Доходи Державного бюджету можна класифікувати відповідно до методів їх формування таким чином:

1) доходи, що надходять до бюджету за допомогою податків шляхом перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб на користь держави, відповідно до діючого законодавства;

2) доходи від підприємницької діяльності держави у вигляді прибутку державних підприємств; державних послуг (державне мито);

3) доходи від державного майна і майнових прав: орендна плата, реалізація майна; дивіденди від акцій, якими володіє держава;

4) доходи від державних угідь: землі, надр.

Відносно до бюджетного устрою доходи зведеного бюджету розподіляються таким чином:

1) доходи, які надходять до Державного бюджету України;

2) доходи, які поступають до місцевих бюджетів;

3) доходи, які частково надходять до Державного бюджету, а частково - до місцевих бюджетів відповідно до діючого законодавства.

Згідно з Бюджетним кодексом:

1) Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

2) Надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов'язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.

До складу доходів Державного бюджету України згідно зі статтею 29 Бюджетного кодексу включаються:

- доходи, що отримуються у вигляді податків, зборів і обов'язкових платежів відповідно до законодавства і надходять до Державного бюджету;

- доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України; та від інших визначених законодавством джерел;

- гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

- міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Склад доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами, визначений у статтях 64-69 Бюджетного кодексу, який запропонував новий підход до формування доходної частини місцевого бюджету. Доходи місцевих бюджетів розподілено на два кошика: на доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Починаючи з 2000 року, доходна частина Державного бюджету поділяється на два структурних підрозділи: доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. Джерела формування цих фондів щорічно затверджуються Законом України про Державний бюджет. Детальна класифікація доходів та механізм їх формування буде розглянуто в наступних темах.

На обсяг доходів Державного бюджету впливає низка факторів, основними з яких є:

- обсяг і темп зростання національного доходу;

- стан економічної кон'юнктури;

- недосконалість податкового законодавства: необґрунтований податковий тиск та наявність значних пільг в оподаткуванні;

- низька фінансова дисципліна усіх суб'єктів господарювання;

- інституціоналізація тіньової економіки;

- інфляційні процеси та інші.

Видатки бюджету - це економічні відносини, на основі яких здійснюється процес використання грошових ресурсів централізованого фонду для виконання державою своїх функцій.

Видатки Державного бюджету регламентуються Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік та іншими законодавчими та нормативними актами.

Залежно від обсягів та структури видатки відіграють важливу роль у фінансовому забезпеченні соціальних та економічних програм, природозберігаючих та природоохоронних програм, розвитку промисловості та агропромислового комплексу.

Кожен вид видатків має кількісну та якісну характеристику. Якісна характеристика дозволяє встановити призначення бюджетних видатків; кількісна - їх величину.

Бюджетний кодекс відокремив такі поняття, як "витрати бюджету" та "видатки бюджету".

Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету - включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу.

Видаткова частина Державного бюджету, як і доходна частина, теж складається із загального та спеціального фондів. Бюджетний кодекс законодавчо розмежував видатки, що здійснюються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів відповідно до їх повноважень.

У залежності від спрямованості та ролі видатки бюджету можна класифікувати:

1) за функціями держави;

2) за економічним змістом;

3) за розпорядниками коштів бюджету;

4) за бюджетними програмами.

Класифікація, основні напрями та механізм здійснення видатків Держаного бюджету детально будуть розглянуті в окремій темі.

а статистичними даними доля видатків в ВВП в різних країнах світу становить від 30 до 50%. Найбільші видатки в структурі ВВП у наступних європейських країнах: Франція - майже 45 %; Швеція - понад 45 %; Голландія - понад 50 %. Видатки США в структурі ВВП становлять 23 %, видатки Японії - 26 %. Ці цифри характеризують відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм, перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу.



Питанння 2

Бюджетна політика і бюджетний механізм

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики. Основа бюджетної політики -- розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. У процесі такого розроблення держава визначає конкретні форми, методи і види організації бюджетних відносин. Практична реалізація бюджетної політики полягає у сукупності заходів довгострокового (стратегічного) та короткострокового (тактичного) характеру, які здійснює держава через бюджетну систему. Отже, в узагальненому вигляді політика -- діяльність держави з використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Теоретична концептуалізація бюджетної політики полягає у тому, що ця політика є категорією надбудови. Вона обумовлюється економічними відносинами, економічним базисом, безпосередньо пов'язана з економікою. Співвідношенням між базисом і надбудовою визначаються відмінності і взаємозв'язок таких понять, як бюджет і бюджетна політика. Бюджет як об'єктивна економічна категорія і частина економічних відносин є елементом базису, тоді як бюджетна політика, як і політика взагалі, становить надбудову.

Бюджетні відносини є основою бюджетної політики, визначають її зміст. Ці відносини об'єктивні, не залежать від свідомості; бюджетна політика є формою свідомої діяльності людей. Таким чином, бюджетна політика не може змінювати зміст бюджетних відносин.

Бюджетна політика тісно пов'язана з економікою. Так, політика може впливати на економіку як позитивно, так і негативно. У зв'язку з цим держава, формуючи бюджетну політику, зобов'язана дотримуватись таких основних умов: урахування вимог всіх об'єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства; вивчення і врахування попереднього досвіду господарського, фінансового і бюджетного розвитку; вивчення і врахування досвіду інших країн; врахування конкретного етапу розвитку суспільства, особливостей внутрішньої та міжнародної обстановки; дотримання комплексного підходу до розроблення і реалізації заходів бюджетної політики, політики у галузі фінансів, ціноутворення, кредиту, заробітної плати тощо.

На практиці бюджетна політика потребує правового оформлення. Держава визначає методи, обсяги та форми формування бюджетного фонду, відображає їх у законодавчих і нормативних актах. Фінансовий апарат держави, органи місцевого самоврядування на основі чинного законодавства розробляють і видають нормативні документи, які дають можливість встановити єдині у державі правила формування і використання коштів бюджетного фонду держави. Від якості та повноти правового регулювання залежить успішність проведення бюджетної політики.

Зміст бюджетної політики полягає у визначенні курсу, завдань і напрямів діяльності держави у сфері формування і використання коштів бюджетного фонду. Відповідно до змісту вітчизняною фінансовою наукою сформульовані найважливіші завдання бюджетної політики:

-- розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Ця концепція формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;

-- визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуючи зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;

-- здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Завдання бюджетної політики як сукупності заходів держави щодо організації та використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку полягають у реалізації основної мети -- забезпечення належного життєвого рівня населення відповідно до соціальних стандартів. Ця мета досягається шляхом оптимізації розподілу валового внутрішнього продукту між галузями економіки, територіями, соціальними групами.

На бюджетну політику впливають внутрішні і зовнішні чинники. До зовнішніх чинників відносять залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, експертних можливостей самих держав, її інтеграції зі світовими економічними системами. Внутрішніми чинниками вважають стан розвитку економіки, соціальної сфери, організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку кредитування тощо.

Бюджетна політика має об'єктивне і суб'єктивне начала. Об'єктивне начало полягає у тому, що ця політика функціонує у реальних економічних процесах, зумовлених об'єктивними економічними відносинами. Суб'єкт політики не може обійтися без бюджетної політики, її уникнути. Тому під час формування політики суб'єкт має детально ознайомитися з характером розподільних процесів, освоїти їхні особливості, розробити віртуальну модель політики, яка базувалася б на об'єктивних процесах. Без такої роботи практичні заходи бюджетної політики будуть неефективними або шкідливими.

Суб'єктивне начало бюджетної політики полягає у розробленні конкретних пріоритетів, напрямів, завдань і засобів реалізації бюджетних відносин на практиці. Об'єктивне та суб'єктивне начала є, з одного боку, важливими взаємопов'язаними складовими єдиної бюджетної політики, а з іншого -- самостійними елементами, перший з яких функціонує у базисі, а другий -- у надбудові. Ігнорування цих складових може мати негативні наслідки як для суб'єкта, так і для суспільства в цілому.

Залежно від періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетну політику ділять на бюджету стратегію та бюджетну тактику.

Бюджетна стратегія -- тривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. Такий курс передбачає прогнозування світових тенденцій розвитку бюджетного механізму, формування концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслення принципів організації бюджетних відносин. Таким чином, бюджетна стратегія -- цілісна система дій держави, спрямована на реалізацію мети, завдань та пріоритетів тривалого курсу бюджетної політики,розрахованого на тривалу перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією. Бюджетна стратегія має бути складовою економічної стратегії і корелювати з політичною, соціальною, гуманітарною, військовою та іншими стратегіями держави.

Метою стратегії має бути забезпечення відповідних цілей держави, незва жаючи на втручання з боку зовнішніх сил чи обставин. В іншому випадку стратегія може бути зведена до конкретного плану дій або послідовності їхнього виконання, що не дасть можливості такий документ назвати стратегічним.

Розроблення бюджетної стратегії -- складний творчий процес. Він має включати такі складові: можливість бюджетної системи (визначення реалістичності завдань і відповідності наявних ресурсів); врахування та встановлення особливостей внутрішніх і зовнішніх зв'язків між елементами системи (визначення дійсних причинно-наслідкових зв'язків і резервів); визначення наявних загроз здійсненню бюджетної стратегії та об'єктивних її обмежень.

Якщо бюджетна стратегія пов'язана з вирішенням перспективних завдань, то бюджетна тактика охоплює переважно поточні питання і спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів.

Бюджетна тактика -- форма реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених завданнями бюджетної стратегії. Головною функціональною характеристикою та критеріальною ознакою тактики є саме адаптивність. Межі та орієнтири такої адаптивності задаються стратегією.

Якщо стратегія формується, як правило, під впливом політичних та ідеологічних засад, то тактика безпосередньо залежить від дій держави і може мати самостійний характер. У такому випадку тактика гальмує бюджетну стратегію або обмежує її, спричинює неузгодженість у діях окремих інститутів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування.

Тактичні дії держави відображаються у бюджетному законодавстві, нормативних актах Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, щорічних бюджетах, бюджетних програмах (короткострокових). Такі нормативні акти й документи конкретизують зміст бюджетної політики та механізм її реалізації. Тактичні дії мають бути гнучкими відповідно до зміни поточних соціально-економічних умов і завдань.

У цілому бюджетна стратегія в діалектичній єдності з бюджетною тактикою становить бюджетну політику держави. Таким чином, бюджетна політика держави -- діяльність органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування з визначення стратегічної мети, напрямів, завдань і пріоритетів розвитку бюджетних відносин, засобів бюджетної тактики для їхнього досягнення, а також застосування цих засобів.

Реалізація бюджетної політики, успішне її впровадження до життя забезпечується за допомогою бюджетного механізму. Бюджетний механізм є найдинамічнішою частиною бюджетної політики.

Формування бюджетного механізму здійснюється державою відповідно до бюджетної стратегії. Зміни окремих елементів механізму відбуваються у зв'язку з вирішенням різноманітних тактичних завдань, тому бюджетний механізм чуттєво реагує на всі особливості стану в економіці і соціальній сфері. Відповідно до основних положень бюджетної політики за допомогою бюджетного механізму здійснюються широкомасштабні розподіл і перерозподіл ВВП.

У цілому бюджетний механізм можна розглядати як систему встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин. Він є зовнішньою оболонкою бюджету, що виявляється у бюджетній практиці. У практичному плані бюджетний механізм -- це налагоджена економічна структура, яка відображає послідовність і способи дій відповідних державних органів у процесі мобілізації і використання бюджетних коштів. Механізм мобілізації бюджетних ресурсів називають податковим механізмом. Призначення механізму використання бюджетних коштів полягає у виконанні двох найважливіших функцій -- фінансового забезпечення та фінансового регулювання соціально-економічних процесів у державі.

Структура бюджетного механізму є досить складною. До неї входять різні елементи, що відповідають розмаїттю бюджетних відносин. Саме множина бюджетних взаємозв'язків передбачає застосування великої кількості видів, форм, методів, важелів та інструментів їхньої організації як елементів бюджетного механізму. До структури бюджетного механізму входять різноманітні організаційні форми, форми бюджетного забезпечення, методи та інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули та санкції, які можна об'єднати у відповідні підсистеми.

До таких підсистем можна віднести (рис. 6.1):

-- забезпечуючі (використовуються під час прогнозування та бюджетного планування);

-- оперативні (використовуються у процесі виконання бюджетів);

-- ретроспективні (використовуються на заключних стадіях бюджетного процесу).

У структурі бюджетного механізму можна виділити такі складові: організаційні форми, форми бюджетного забезпечення, методи та інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули і санкції.

До організаційних форм бюджетного механізму належать бюджетне прогнозування, бюджетне програмування, бюджетне планування, оперативне управління і бюджетний контроль.

До форм бюджетного забезпечення відносять кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, бюджетне кредитування, бюджетне субсидіювання, бюджетне дотування, бюджетне резервування.

Методами (важелями) бюджетного регулювання вважають податки, обов'язкові збори, неподаткові платежі, міжбюджетні трансферти, бюджетні призначення, бюджетні зобов'язання, бюджетні асигнування. До інструментів належать ставки податків, зборів, норми амортизаційних відрахувань, проценти за кредит, бюджетні нормативи, бюджетні норми, норми витрат, тарифи тощо.

Під бюджетними стимулами і санкціями розуміють бюджетне фінансування, пільги, штрафи, пеню, бюджетні відшкодування тощо.

Формуючи бюджетний механізм, держава повинна намагатися забезпечити його найповнішу відповідність до вимог бюджетної політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її мети й завдань. При цьому має зберігатися постійне прагнення до найбільш повного об'єднання бюджетного механізму, його окремих елементів з особистими та суспільними інтересами, що є запорукою ефективності.

Бюджетний механізм діє ефективно, якщо злагоджено функціонують усі його складові. Приводячи їх у дію, держава може спрямувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають за допомогою створення і використання централізованого фонду грошових коштів.

Бюджетний механізм відіграє визначальну роль у функціонуванні бюджетної системи України. Від належних якості та рівня організації законодавчого і нормативного забезпечення, бюджетного планування, бюджетного регулювання, бюджетного нормування, оподаткування, неподаткових методів мобілізації доходів, кошторисного фінансування, бюджетного інвестування, бюджетного резервування, міжбюджетних відносин, бюджетного контролю залежить рівень практичної реалізації бюджетних відносин у кожній ланці бюджетної системи і якість виконання державою своїх функцій.

Аналіз функціонування бюджетного механізму і бюджетної політики України за роки її незалежності свідчить, що вони не сприяли позитивним результатам соціально-економічного розвитку. Наприклад, за цей час жоден бюджет не був своєчасно затвердженим і виконаним у повному обсязі. Бюджетне законодавство приймалося без урахування реального стану економіки. Закони, пов'язані з формуванням дохідної бази бюджету, щорічно змінювалися, що не сприяло стабілізації економічного життя в державі. У багатьох випадках прийняті закони суперечили один одному. Не розроблена ефективна методика фінансування видатків за рахунок бюджету тощо. Тому головні завдання бюджетної політики України в умовах поглиблення ринкових реформ такі:

-- стимулювання інвестиційної активної, збільшення частки фонду нагромадження в національному доході;

-- скорочення непродуктивних витрат бюджету та державних дотацій окремим галузям матеріального виробництва;

-- зміцнення дохідної бази бюджету за рахунок удосконалення системи оподаткування і зміцнення контролю за повнотою сплати податків;

-- створення системи дійового фінансового контролю за ефективним і цілеспрямованим використанням державних видатків;

Питання 3

державний бюджет дефіцит

Повного розв'язання даної проблеми, швидше усього не існує взагалі. Можна лише розглядати основні напрями проведення заходів направлених на скорочення величини бюджетного дефіциту в Україні. Держава потребує прийняття і проведення в життя пакету законів направлених на стабілізацію економіки, фінансів і вихід з кризи. Раціональне планування, вдосконалення бюджетного процесу і ретельна розробка структури статей прибутків і витрат, повинні стати першочерговою задачею держави на сучасному етапі розвитку суспільства.

Для розуміння проблеми бюджетного дефіциту і пошуку шляхів по його скороченню, необхідно враховувати наступне:

Бюджетний дефіцит це зло, але ще більшим злом будуть всякі непродумані спроби загнати його в сиредину.

Перевищення прибутків над витратами не є необхідною межею здорової економіки, яка іноді може мати і дефіцит;

Дефіцит розміром у 2-3% валових національних продукти повністю допустимо в економіці будь-якої держави, в тому числі і України.

Для покриття дефіциту можуть бути використані різні форми державного кредиту.

Секвестр витратної частини бюджету не є повним розв'язанням проблеми, а буде лише сприяти збільшенню прихованого дефіциту бюджету України. Для ліквідації дефіциту необхідно лікувати саму економіку.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали б притоку коштів до бюджету країни і сприяли б скороченню державних витрат. До них відносяться:

1. Зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни.

2. Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва.

3. Різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування.

4. Скорочення військових витрат.

5. Збереження фінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових.

6. Не надання кредитів державним структурам.

7. Створення умов для залучення іноземних інвестицій.

Проблема дефіциту бюджету і способів її рішення власне результат економічної політики будь-якого уряду. Тільки неймовірно міцна економіка і гранично-благополучне суспільство можуть дозволити собі бажати забезпечити основні пріоритети:

1) сприяння підприємництву, розвитку виробництва, ділової активності через обдумані соціальні витрати;

2) жорстка антиінфляційна політика через мінімальний дефіцит державного бюджету.

Що стосується України, то тут проблема мінімального дефіциту бюджету перебуває в своїй ембріональній стадії і поки що не має свого раціонального рішення.

Питання 4

Державний кредит - це специфічна ланка державних фінансів: немає окремого фінансового фонду і спеціального органу управління.

Державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

Матеріально речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту, при чому кошти, які мобілізуються не утворюють окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет.

Конкретні форми прояву - це державні позики і гарантії.

Кредитором держава виступає за рахунок коштів державного бюджету, надає кредити юридичним особам(державним підприємствам), або тим підприємствам, в яких частка статутного майна більше 50% на платній основі під символічний процент.

Як позичальник держава здійснює запозичення (внутрішнє і зовнішнє).

Гарантом держава виступає тоді, коли бере на себе відповідальність за за погашення позик, взяти юридичними особами в комерційних банках. Ці позики беруться для здійснення важливих державних проектів. Перелік підприємств , яким держава гарантує повернення кредиту щороку зазначається в законі « Про державний бюджет».

Специфічні ознаки державного кредиту, що характеризують кредитні відносини:

Платність;

Зворотність;

Терміновість.

Відмінності від банківського кредиту:

Забезпеченням є все майно держави або місцевої території громади, а банківського - конкретні цінності.

Державний кредит використовується, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Банківський використовується продуктивно - на розширення виробництва.

Джерело повернення державного кредиту і відсотків по ньому доходи бюджету, а банківського - доходи підприємств.

Джерело державного кредиту - це тимчасово вільні грошові кошти населення і підприємств.

Державні запозичення здійснюються, як правило, тоді, коли вичерпані джерела доходів бюджету держави.

Доцільність використання державного кредиту для мобілізації додаткових фінансових ресурсів більше ніж емісія грошей,бо це призводить до інфляції.

Роль державного кредиту:

Засіб мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів.

Джерело збільшення прибутків власників цінних паперів.

Державний кредит є важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Функції державного кредиту:

Розподільна ( перерозподільна)

Регулювальна

Контрольна

Види державного кредиту:

Товарний кредит

Грошовий кредит

Внутрішній (держава виступає здебільшого, як позичальник, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, населення та ін.)

Зовнішній.

Форми внутрішнього кредиту:

1. Державні позики - це основна форма державного кредиту, при якій вільні грошові кошти залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію державних облігацій , казначейських зобов'язань та інших державних цінних паперів.

Облігація - це державне боргове зобов'язання, яке надає право його власнику після закінчення певного терміну одержати суму боргу і проценту. Розрізняють номінальну і курсову вартість облігації. Облігація державної позики це особлива форма фіктивного капіталу, тому, що відсотки сплачуються за рахунок бюджету держави.

Державні позики називають антиципованими (взятими наперед) податками.

Державні облігації випускаються за рішенням Кабінету Міністрів Мінфіном.

Казначейські зобов'язання (векселі) на відміну від облігацій спрямовуються тільки на покриття бюджетного дефіциту.

Класифікація державних позик:

За правовим оформленням:

Облігаційні

Безоблігаційні

За правом емісії:

Державні

Місцеві

Залежно від термінів погашення:

Короткострокові

Середньострокові

Довгострокові

За місцем розміщення:

Внутрішні

Зовнішні

За характером обігу цінних паперів:

Ринкові

Неринкові

За характером виплати доходу:

Процентні

Виграшні

Безпроцентні (цільові)

Дисконтні (з нульовим купоном)

За характером погашення заборгованості:

Одноразові виплати

Виплати частинами

За видами забезпеченості:

Заставні

Без заставні

Передумови випуску державних позик:

Наявність потенційних кредиторів (банки, фізичні і юридичні особи).

Довіра кредиторів до держави.

Зацікавленість кредиторів.

Можливість держави своєчасно виплатити борг і проценти.

Джерела погашення державних позик:

доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

додаткові надходження від податків;

економія коштів від зменшення видатків;

емісія грошей;

залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

2. Ощадна справа - така форма кредиту, яка являю собою перетворення частини вкладів населення в ощадбанк в державні позики через купівлю ощадбанками цінних паперів, а також оформлення безоблігаційних позик.

3. Пряме кредитування уряду Нац. банком України без купівлі цінних паперів.

4.Казначейські позики - це бюджетні кредити, які надаються державним підприємствам, або підприємствам в яких частка майна більше 60% на умовах терміновості, платності.

5. Гарантовані позики - вид кредиту при якому уряд гарантує позики комерційним підприємствам, а також уряд гарантує позики випущені місцевими органами влади і управління.

8.3. Основні форми зовнішнього державного кредиту:

1. Державні зовнішні позики (міжнародний кредит). Основна мета таких позик - це сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача.

Державні зовнішні позики випускаються і розміщуються на світовому фінансовому ринку, а також продаж цих позик на внутрішньому ринку нерезидентам.

Зовнішні позики, як правило, надаються в грошовій формі, але іноді і у товарній, середньострокові,довгострокові позики. Грошові позики надаються, як правило, у валюті країни-кредитора або у вільноконвертованій валюті.

Зовнішні позики, як правило, надаються за рахунок бюджетних коштів, або спеціальних урядових фондів.

2. Позики міжнародних фінансових органів та інститутів. Надаються, як правило, під низький % і на строк до 20 років.

3. Міжурядові позики

Друга і третя форма державного кредиту - це безоблігаційні форми державного кредиту.

4. Банківські кредити:

- зовнішньоторговий банківський кредит для підвищення конкурентоспроможності товарів на зовнішньому ринку.

- валютний банківський кредит - надається у вільноконвертованій валюті.

- банківський кредит іноземним покупцям національних товарів.

Отже, міжнародний державний кредит - це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку у ролі позичальника або кредитора.

Існування державного кредиту зумовлює появу державного боргу. Взагалі борг держави включає:

Державний борг (борг центрального уряду і борг місцевого уряду)

Борг суб'єктів господарювання (включає борг державних підприємств і недержавних підприємств)

Борг домогосподарств (заборгованість за вкладами в ощадбанк)

Державний борг - це вартість випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов'язаннями.

Державний борг - сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Державний борг виникає у результаті запозичень у грошовій формі, випуску боргових зобов'язань, прийняття боргів інших економічних суб'єктів, безготівкового випуску боргових зобов'язань.

Види боргу:

Поточний борг - сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками.

Капітальний борг - загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній:

Внутрішній - це заборгованість перед кредитором даної країни.

Зовнішній - заборгованість держави, перед іноземними кредиторами і нерезидентами.

Розрізняють також:

первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків;

непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Заборгованість - це сума приростів чистої заборгованості за минулі періоди плюс початковий стан заборгованості.

Граничний обсяг державного боргу, його структура і строки погашення встановлюються Верховною Радою, коли затверджується закон про держаний бюджет.

Міжнародний банк реконструкції розвитку критичним рівним боргової залежності вважає 80%-100% до ВВП.

Бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% від обсягу ВВП в країні.

В Україні на 2011 рік планується державний борг 375,6 млрд. грн.

Внутрішній - 173,2 млрд. грн.., зовнішній - 202, 4 млрд. грн..

Гарантований державний борг - 17, 6 млрд. грн..

В Україні переважає зовнішній борг.

В Україні фактично є 2 типи державного боргу:

офіційно визнаний державний борг (іншими словами борг класичного типу) -- борг, оформлений кредитними угодами або держаними цінними паперами, що передбачає погашення основної суми боргу та виплату відсотків у чітко визначені строки)

заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, проте за своєю економічною природою є державною (неоплачені державні замовлення, заборгованість із заробітної плати перед працівниками бюджетної сфери).

Структура внутрішнього боргу:

заборгованість перед юридичними ті фізичними особами за ОВДП ( облігаціями внутрішніми державними позиками)

заборгованість перед банківськими установами перед Нацбанком.

Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку. Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах. Управління державним боргом базується на таких принципах:

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України через банківську систему.

Методи управління державним боргом:

Пролонгація боргом.

Консолідація боргу - зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка.

Конверсія боргу - зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики.

Викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку.

Списання/анулювання частини боргу.

Обмін боргу на акції національних підприємств чи нац. валюту.

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків.

Размещено на Allbest.ru