Система банкрутства в Австрії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система банкрутства в Австрії



Зміст

банкрутство австрія законодавство

Вступ. (2 ст.)

1. Система банкрутства в Європейському союзі загальний опис. (3 ст.)

2. Особливості законодавства Австрії у справах про банкрутство. (5 ст.)

2.1 Державне врегулювання. Підвідомчість справ про банкрутство. (5 ст.)

2.2 Критерії неспроможності. (5 ст.)

2.3 Професійні учасники провадження. (6 ст.)

2.4 Позасудові процедури щодо розв'язання проблем заборгованості. (6 ст.)

2.5 Особливість реорганізації (план реструктуризації). (7 ст.)

2.6 Боржники та суб'єкти банкрутства. (7 ст.)

2.7 Кредитори і їх органи у справі. (8 ст.)

2.8 Процедури неспроможності. (8 ст.)

2.9 Особливості банкрутства банків та фінансових установ Австрії. (11 ст.)

2.10 Правила розгляду транскордонних справ в Австрії. (14 ст.)

Висновок. (15 ст.)

Джерела. (16 ст.)



Вступ

Розвиток економіки та ринкових відносин зумовили появу в політиці та економіці нових понять. А якщо врахувати нестабільність в економіці, виникає загроза банкрутства підприємств та імовірність їх ліквідації. Тобто така система була розроблена на основі багаторічного досвіду розвитку ринкової економіки для захисту інтересів всіх учасників ринку, а також його структурного регулювання.

Всю сукупність антикризових процедур можна представити як систему банкрутства. Під системою банкрутства розуміють визначену систему контролю, діагностики і заходів можливої захисту від фінансового краху потенційно життєздатних підприємств-боржників, які відчувають серйозні труднощі у забезпеченні їх платоспроможності в умовах, що склалися, а також заходів забезпечення захисту інтересів кредиторів при економічної неспроможності боржника.[3]

Головною метою антикризового управління є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш небезпечних (найбільш інтенсивно впливають на розвиток процесу економічної неспроможності) факторів, що призводять до кризи і банкрутства. [2]

Цілі системи банкрутства визначені наступним чином:

1. Структурна перебудова економіки, галузі, підприємства відповідно до потреб ринку і суспільства.

2. Запобігання банкрутству діючого підприємства (конкретного бізнесу).

3. Оздоровлення підприємства, виживання конкретного бізнесу.

4. Ліквідація підприємства як суб'єкта господарювання. [4]

Як показує світова практика для реалізації цих цілей система банкрутства повинна вирішувати наступні задачі:

1) Встановлення єдиної стабільної і надійної системи для всіх суб'єктів господарювання комерційних взаємовідносин, прав, обов'язків в ситуаціях неспроможності або банкрутства підприємства.

2) Надання можливості чесним боржникам відновити свою діяльність.

3) Введення системи безпечних заходів для кредиторів при банкрутстві боржника та економічному спаді.

4) Створення механізму регулювання фінансової діяльності боржників, які чесно виконують свої зобов'язання, з метою можливості оздоровлення їхніх фірм без згортання бізнесу.

5) Створення комерційної та правової систем для заохочення роботи чесних і надійних партнерів і формування прийнятної процедури вирішення фінансових спорів.

6) Огородження правової та адміністративної структур від можливостей прискорення процесу розвалу підприємства і насадження спорів і тяжб.

7) Збереження в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно, перспективних підприємств, які мають фінансові труднощі.

8) створення таких механізмів, які представлятимуть і надійно захищатимуть інтереси всіх учасників системи банкрутства у разі ліквідації підприємства, а також дозволять справедливо розподіляти активи (конкурсну масу) боржника. [1]

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і можливого захисту підприємств від повного краху, або систему запобіганню банкрутству і підтримки підприємства.

Система запобігання банкрутству включає в себе низку логічних причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади.



1. Система банкрутства в Європейському союзі загальний опис

В Європейському Союзі банкрутство самостійною галуззю права не визнається. Нормативні акти, пов'язані з банк-рутством, окремо не виділені.

Законодавство ЄС гарантує особам пра-во вільно брати участь у складеному ка-піталі будь-якої компанії, незалежно від того, в якій країні вона зареєстрована. Ін-шою стороною такого права є зобов'язання повернути інвестовані в компанію кошти, у тому числі й у разі її неспроможності.

У ви-падку недостатності майна для виконання своїх майнових зобов'язань компанії - кредитори чи боржник можуть ініціювати про-цедуру банкрутства, яка спрямована на відновлення прибутковості або на задоволення майнових вимог кредиторів шляхом лікві-дації майна.

Банкрутство у праві ЄС пов'язане з законодавством про конкуренцію. Це має прямий зв'язок з правом банкрутства, оскільки процедури банкрутства є тими ринковими механізмами, які допо-магають регулюванню майнових відносин між учасниками економічних відносин без прямого втручання держави.

Є кілька директив, спрямованих на регулювання відносин не-спроможності:

- Директива 77/187/ЄЕС від 14.02.1977 р. мала за мету наблизити закони держав -- членів ЄС стосовно за-хисту прав працівників у разі переходу права власності на компанію чи її части-ну.

- Директива Ради 80/987/ЄЕС від 20.10.1980 р. про наближення зако-нодавства держав-членів ЄС у сфері за-хисту прав працівників у разі неспромож-ності роботодавця містить юридичні засоби, спрямовані на забезпечення таких прав після порушення справи про банкру-тство роботодавця.

Окремі питання, пов'язані з особливос-тями здійснення ліквідації страхових ор-ганізацій та банківських установ, були розглянуті в таких документах:

Директи-ва Європейського парламенту і Ради 2001/17/ЄС від 19.03.2001 р. про реорга-нізацію та ліквідацію страхових організа-цій. Вона встановлює, що заходи у межах процедури реорганізації у порушеному судовому провадженні сто-совно страхової компанії мають вживати-ся компетентними органами за правилами і в межах законодавства тієї держави -- члена ЄС, в якій було видано дозвіл на діяльність такої компанії.

Директива Європейського парла-менту і Ради 2001/24/ЄС від 04.05.2001 р. про реорганізацію та ліквідацію кредит-них інститутів. Вона заповнила прогалину в законодавстві про на-дання фінансових послуг. Метою даної ди-рективи стало забезпечення застосування процедури ліквідації стосовно кредитної установи, яка має філії в інших держа-вах -- членах ЄС, за єдиними правилами з метою належного захисту кредиторів та інвесторів.

Сьогодні в ЄС діє спеціальний норма-тивний акт, присвячений регулюванню відносин неспроможності у транскордон-них справах, -- це Регламент Ради ЄС 1346/2000 від 29.05.2000 р. про процеду-ри неспроможності (the Council Regulation 1346/2000/EC of 29 May 2000 on insol-vency proceedings). Основним завданням розробників Регламенту стало впрова-дження системи заходів з розв'язання про-блем у транскордонних банкрутствах шля-хом забезпечення координації судових проваджень у судових справах про банкрутство. [6]



2. Особливості законодавства Австрії у справах про банкрутство

Останні роки Австрія демонструє підвищення рівня антикризового управління в комерційних організаціях. Так, частка неспроможних компаній в країні в I кварталі 2015 р. знизилася на 12,6%, в той час як кількість відхилених процедур неспроможності, що виникла через нестачу активів для покриття зобов'язань, знизилася на 15,8%: з 606 (I квартал 2014 р.) до 510 (I квартал 2015 р.). За такий же період кількість відкритих процедур банкрутства знизилася на 10,3% (з 846 до 759).

2.1 Державне врегулювання. Підвідомчість справ про банкрутство

Положення про неспроможність має універсальний характер. У разі відкриття процедури банкрутства щодо підприємств, в яких представлені економічні інтереси держави, ніяких спеціальних правил для його учасників законодавством Австрії не передбачено. Законодавство виходить з того, що підтримка збиткових підприємств з боку держави ставила б у невигідне становище ефективних власників.

Таким чином, такого поняття, як «категорії боржників», в австрійській практиці антикризового управління не існує.

В Австрії широко поширені так звані агентства, що надають свої юридичні послуги в справах, що стосуються неспроможності (банкрутства) і фінансового оздоровлення. До найбільш відомим відносять «Abel & Abel», «Fellner Wratzfeld & Partners», «Graf & Pitkowitz, Schoenherr's». Причому кожне з них має свою специфіку діяльності. Так, «Abel & Abel» займається великими банкрутствами, де команда професіоналів виконує функції зовнішнього управління. Її засновник Норберт Абель визнаний одним з найдосвідченіших і висококваліфікованих фахівців в даній сфері. Компанія «Freshfields Bruckhaus Deringer» спеціалізується на проведенні реструктуризації банків як всередині країни, так і на міжнародному рівні. [5]

2.2 Критерії неспроможності

Згідно із статтями 66 та 67 Закону про неспроможність, в Австрії існують дві підстави для порушення провадження у справі про неспроможність:

- неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не в змозі виконати грошові зобов'язання. За загальним правилом, неплатоспроможність повинна бути визнана, якщо боржник припинив здійснення своїх платежів, тобто необхідний лише факт неплатежів без визначення мінімальної суми заборгованості. При цьому мається на увазі здатність задовольняти вимоги кредиторів в повному обсязі;

- надзаборгованість. Надзаборгованість має місце, якщо майно боржника перестає покривати його існуючі зобов'язання . [5]

2.3 Професійні учасники провадження

Для призначення арбітражних керуючих в Австрії не існує ніяких спеціальних юридичних вимог. Процедури ліцензування арбітражних керуючих або проходження ними будь-яких конкурсних відборів не передбачені.

Згідно з австрійським Законом про неспроможності арбітражний керуючий повинен відповідати тільки наступним вимогам: фізична особа, яка має належну кваліфікацію, зокрема, досвід підприємницької діяльності, є незалежним по відношенню до боржника і кредиторів. Посада арбітражного керуючого не вважається професією. На практиці арбітражними керуючими найчастіше призначаються юристи. Суди складають списки всіх юристів, яких вони вважають компетентними та правомочними для здійснення процедур банкрутства. [5]

2.4 Позасудові процедури щодо розв'язання проблем заборгованості

В антикризовому управлінні Австрії досить широко застосовуються позасудові процедури врегулювання питань неспроможності комерційних організацій, які використовуються у випадках, коли фінансовий стан боржника є відносно благополучним. До їх числа відносять:

- приватні угоди про реструктуризацію;

- Угоди про призупинення дій (з боку кредиторів та боржника);

- угоди про фінансову допомогу.

Переваги позасудового врегулювання щодо судового розгляду про неспроможність очевидні:

- відносно невисока вартість;

- повага конфіденційності;

- можливість уникнути широкого розголосу фінансового стану боржника і пов'язаного з цим зниження курсу акцій;

- більш швидка реабілітація (судочинство у справах банкрутства (неспроможності) часто проходить протягом декількох років);

- підвищена гнучкість.

2.5 Особливість реорганізації (план реструктуризації)

План реструктуризації повинен бути прийнятий за наявності наступних умов:

а) якщо план схвалений більшістю кредиторів, присутніх на зборах кредиторів і володіють правом голосу;

б) якщо план схвалений кредиторами, що представляють, як мінімум, 50% від загальної кількості непогашених вимог, розглянутих на зборах.

При виборі процедури реструктуризації компанія може використовувати або план санації (що є процедурою фінансового оздоровлення компанії під наглядом зовнішнього керуючого), або так звану процедуру реорганізації з самоврядуванням, тобто без призначення зовнішнього управляючого. Коли проходить план реструктуризації, компанія-боржник повинна погасити принаймні 20% своїх зобов'язань протягом двох років. При самоврядуванні компанія повинна врегулювати принаймні 30% своїх зобов'язань протягом двох років.

2.6 Боржники та суб'єкти банкрутства.

Ініціатором введення процедури неспроможності, як правило, виступає сам боржник. Керівник боржника зобов'язаний подати заяву для відкриття процедури неспроможності протягом 60 днів з моменту виникнення неплатоспроможності/надмірної заборгованості організації за об'єктивними показниками балансу.

Якщо керівник боржника цього не зробив, то, згідно зі статтею 69 Закону про неспроможність, він несе персональну відповідальність (аж до кримінальної):

- перед кредиторами за шкоду, заподіяну у зв'язку з порушенням зобов'язання своєчасно ініціювати процедуру банкрутства;

- перед своєю компанією.

2.7 Кредитори і їх органи у справі

Кредитор також може виступити ініціатором. Для цього він повинен підтвердити свій статус кредитора, а також підтвердити, що його боржник є неплатоспроможним (ст. 70 Закону про неспроможності). Слід зазначити, що в Австрії встановлена виключна юрисдикція одного суду щодо справ банкрутства (неспроможності) комерційних організацій. Згідно зі статтею 64 Закону Про неспроможність, всі звернення повинні направлятися до державного Арбітражного суду, що знаходиться у Відні. Стаття 218 цього закону говорить про те, що вся інформація про відкриті у судах справах про банкрутство публікується в електронних базах даних.

Передумовою для відкриття процедури банкрутства є наявність економічного покриття активів. Якщо у боржника немає активів, то суд вимагатиме депозит в розмірі 4 000 євро для відкриття процедури банкрутства. Винагорода арбітражного керуючого обчислюється виключно з грошових коштів, що відносяться до майна боржника (ст. 72 (А) Закону про неспроможність).

2.8 Процедури неспроможності включають:

- попередню процедуру. Мета введення попередньої процедури - збереження майна боржника. На цьому етапі призначається тимчасовий керуючий, вводяться обмежувальні заходи, виявляються кредитори боржника. Після закінчення 1,5 місяців з дня відкриття справи про банкрутство кредитори зобов'язані вирішити, чи продавати майно боржника або проводити санацію. Перевага, як правило, віддається збереженню цілісності підприємства. Санація може проводитися або без зміни власника (шляхом додаткових інвестицій в бізнес), або з його зміною (продаж бізнесу);

- конкурсне виробництво. Конкурсне виробництво, згідно з австрійським законодавством, встановлює верховенство можливого оздоровлення сумлінного боржника перед відповідальністю за своїми зобов'язаннями.

- компенсацію (мирова угода). З пропозицією про введення процедури компенсації звертається боржник. При цьому він повинен обґрунтувати можливість проведення оздоровчої процедури, дати пропозиції щодо врегулювання заборгованості кредиторам і дані про кошти, необхідні для проведення процедури компенсації.

У заяві боржника також наводяться відомості про чисельність працівників підприємства; органи, створені на підприємстві; пропоновані заходи з реорганізації, фінансової стабілізації та передбачувані напрямки подальшої роботи фірми. Боржник зобов'язаний самостійно і добровільно надати суду опис свого майна, його фінансову оцінку і відомості про свої борги.

Якщо суд при розгляді заяви боржника встановить, що процес компенсації необхідний, він виносить відповідну постанову. Одночасно суд призначає керуючого майном і Раду кредиторів у складі від 3 до 7 осіб. Повноваження керуючого, залежно від необхідності, визначаються судом. Це не означає, що керуючий у всіх випадках бере на себе управління підприємством. Боржник може сам розпоряджатися майном для забезпечення поточної діяльності відповідно до пропозиції про компенсацію, хоча його правомочності і обмежуються.

Процес компенсації може бути оголошено на будь-якій стадії - як до моменту визнання боржника неспроможним, так і після цього. Підставами для відхилення клопотання про проведення компенсації можуть стати:

- визнання боржника абсолютним банкрутом на підставі набрання чинності рішенням суду;

- недотримання боржником форми заяви в частині зазначення майна, а також невиконання обов'язку дати в суді свідчення під присягою про свій майновий стан;

- намір боржника затягнути процес;

- неможливість виконання компенсації.

Так, наприклад, неспроможною компанією, у справі якої було винесено рішення про позасудове врегулювання, стала розташована в Нижній Австрії «Stetzl & Sцhne», заснована в 1992 р. у Кронбурзі. Вона займається виробництвом та продажем причепів для промисловості та сільського господарства. У грудні 2014 р. компанія звернулася до суду із заявою про ініціацію процедури неспроможності, причини якої криються в масовій втраті робочих місць в німецьких і австрійських фермерських господарствах через введені Росією тимчасові обмежувальні заходи на імпорт різного виду сільськогосподарської продукції з країн Європи.

Згідно з інформацією, наданою Асоціацією по захисту інтересів кредиторів (KSV1870 Group -Kreditschutzverband von 1870), ймовірність неплатоспроможності компанії склала 89,42%. За рішенням суду компанія «Stetzl & Sцhne» зобов'язана закрити кілька точок мережі, а також зупинити виробництво і зосередити сили на продажах продукції та пошуку нових каналів дистрибуції.

За даними газети «Wirtschaftsblatt», було укладено приватну угоду про реструктуризацію боржника. Зовнішнім керуючим призначений юрист Хорст Вінкель-майєр. Дана процедура відноситься до першого варіанту реструктуризації з введенням зовнішнього управління.

Іншим прикладом стала «Nor Norbert Schaller GmbH», яка експортує машини та обладнання для харчової промисловості в країни Східної Європи, а також займається виробництвом харчових добавок. Згідно з висновком державного Арбітражного суду Відня від 11 вересня 2015 р. № 3S 116 / 15a, «Nor Norbert Schaller GmbH» було відкрито провадження у справі про неспроможність. Керуючим компанії є Роберт Шаллер, син засновника Норберта Шаллера. З 270 співробітників, що працюють в компанії, постраждалими виявилась 61 людина, а також 155 кредиторів. Боргові зобов'язання компанії склали 12 852 млн євро, у випадку повної ліквідації фірми ця сума склала б близько 21 588 млн євро. Активи компанії на той момент не перевищували 8 млн євро. 11 вересня 2015 р. державним Арбітражним судом Відня було винесено рішення про реструктуризацію компанії без зовнішнього управління, що є іншим варіантом реструктуризації. Висновок суду можна знайти в спеціалізованій базі даних, де, згідно із законодавством Австрії, публікуються справи про судочинстві у справах неспроможності (банкрутства).

Разом з тим не завжди справи закінчуються вдало для боржника. Так, по справі австрійської компанії «DiTech» було винесено рішення про проведення її ліквідації. Заснована Даміаном З-дебски в 1999 р. мережа магазинів з продажу комп'ютерної техніки «DiTech» мала 22 відділення по всій Австрії. В результаті ліквідації 250 співробітників втратили роботу.

За даними «Цsterreichischer Rundfunk» (ORF), восени 2013 р. компанія проводила переговори з банками щодо фінансового забезпечення вимог «DiTech», які завершилися відмовою у фінансовій підтримці. Згодом знизився рівень запасів, що супроводжувалося відсутніми статтями в асортименті і досить тривалими термінами поставки продукції.

Згідно інформації, наданої Асоціацією по захисту інтересів кредиторів, одне лише дочірнє підприємство «DiTech», яке здійснювало збирання персональних комп'ютерів і ноутбуків під торговою маркою «Dimotion», мало зобов'язання в розмірі 605 000 євро перед постачальниками, інші зобов'язання у розмірі 475 000 євро ставилися до материнської компанії «Ditech». У підсумку за висновком державного Арбітражного суду від 5 травня 2014 р. майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що призвело до ініціації процедури конкурсного виробництва.

2.9 Особливості банкрутства банків та фінансових установ Австрії

Австрія, на відміну від інших країн, має логічно структуровану законодавчу базу у сфері регулювання управлінських процесів в банках і характеризується високим рівнем антикризового управління в кредитних організаціях.

Високий рівень антикризового управління в банках Австрії пояснюється жорсткими законодавчими вимогами до банківського менеджменту і контролем за їх виконанням з боку Міністерства фінансів і Національного банку.

Істотною особливістю банківського антикризового менеджменту в Австрії є наявність чітких законодавчих норм, що наказують мінімальний комплекс заходів, які менеджер зобов'язаний здійснити з метою запобігання кризовій ситуації. Вимоги, що пред'являються органами державного нагляду до банківського менеджменту, значною мірою визначають вищезазначений мінімальний комплекс заходів. Вимоги, що пред'являються органами державного нагляду (Міністерство фінансів, комітет фінансового нагляду) до кредитних організацій, закріплені в законодавчих актах (Закон про банківську діяльність), а також в підзаконних актах (інструкціях, указах, директивах; в першу чергу директиви №2000/28, 91/308 і 86/635). [9]

Дані нормативні акти поділяються на три групи:

- нормативи, що фіксують вимоги до індивідуальних якостей і професійних вмінь менеджера (перш за все, рівень сумлінності менеджера);

- нормативи, що фіксують вимоги до резервної політики банку. Порядок взаємодії між менеджером та органами державного нагляду, особливо в рамках обліку і реєстрації великих капіталовкладень;

- нормативи, що фіксують мінімальні вимоги, що пред'являються до внутрішньобанківської системи організації обліку та оцінки ризиків.

При недотриманні зазначених вимог менеджер може бути притягнутий до відповідальності через суд. Крім того, реєстрація повторних грубих порушень запропонованих нормативів може бути підставою для відмови затвердження менеджера Комітетом фінансового нагляду, у разі його переходу на керівну позицію в іншу кредитну організацію.

Державний контроль за діяльністю кредитних організацій здійснюється Комітетом фінансового нагляду (КФН).

КФН був утворений у квітні 2002 року в результаті злиття відділів Міністерства фінансів, які відповідно здійснюють функції банківського і страхового нагляду, а також Комітету з нагляду за ринком цінних паперів. КФН є незалежним органом. В рамках КФН існує департамент, що відповідає безпосередньо за банківський нагляд. Національний банк Австрії здійснює валютний контроль на території республіки і здійснювати нагляд за діяльністю банків може виключно в цій якості.

Посилений порядок процедури банкрутства є відображенням довгострокової політики австрійського Мінфіну, спрямованої на обмеження гравців на ринку банківських послуг і ліквідацію неефективних кредитних організацій. Таким чином, виходячи з австрійського законодавства, реальні дії для здійснення антикризового управління в кредитній організації існують лише у часовому проміжку між виявленням обставин, що вказують на істотне збільшення ризику банкрутства, і моментом порушення щодо кредитної організації процедури банкрутства. Після початку процедури банкрутства можливості щодо висновку кредитної організації з кризи фактично зводяться австрійським законодавством до нуля.

Особливий інтерес для банківського менеджменту Австрії становить положення про так зване приховування банкрутства. В даному випадку мова йде про те, що менеджер з моменту, в який йому повинно було стати відомо про те, що його підприємство знаходиться в стані банкрутства, протягом 3 місяців повинен не тільки сповістити про цьому всіх своїх кредиторів, але й ініціювати проти свого підприємства в суді процедуру банкрутства. В іншому випадку йому загрожує кримінальна відповідальність і позбавлення волі строком до 2 років.

Ця правова норма має для антикризового управління велике значення. Справа в тому, що в якості підстави для порушення процедури банкрутства в австрійському законодавстві вказана не тільки короткострокова, але і довгострокова неплатоспроможність підприємства. Остання ж може бути встановлена лише в результаті аналізу платоспроможності підприємства. В результаті на менеджмент виявляється непрямий тиск з метою змусити його проводити регулярний аналіз фінансового стану кредитної організації.

Згідно з наказом Міністерства фінансів Австрії від 06.02.1996 р., кредитна організація для кожної сфери своєї діяльності зобов'язана створити відповідає останнім вимогам банківської науки «організовану, прозору й контрольовану систему менеджменту». Організація відповідної системи відноситься до числа тих обов'язків менеджера, за належне виконання яких він несе відповідальність. Дана система включає: інформаційну базу для оцінки ризиків; ліміти, правила та інші параметри, які враховуються при здійсненні ризикової політики; систему контролю управлінської інформації.

Слід також зауважити, що в кожній кредитній організації зі штатом співробітників, що перевищує 35 осіб, та/або сума активів якої перевищує 110 мільйонів євро, має бути створено спеціалізований структурний підрозділ, що відповідає за здійснення функцій внутрішнього контролю.

В області контролю за ризиками платежу рекомендується використовувати такі допоміжні засоби:

- визначення максимальних меж кредитування позичальників різної платоспроможності;

- визначення максимального часового інтервалу між поточними перевірками окремого кредиту;

- створення системи надання періодичних звітів;

- створення системи визначення повного обсягу зобов'язань економічно взаємопов'язаних клієнтів.

Крім того, передбачається обов'язок банківського менеджера витребувати від клієнта всю інформацію, необхідну для здійснення достовірної оцінки його платоспроможності.

2.10 Правила розгляду транскордонних справ в Австрії.

Історично практика Австрії в питаннях трансграничної неспроможності складалася на основі принципу територіалізму. Нині питання трансграничних банкрутств, окрім Регламенту N 1346/2000, що діє в країнах - членах ЄС, також регулюють ст. ст. 217 - 251 Закону про банкрутство 1914 р. (Konkursordnung 1914), ст. ст. 82 - 91 Закону про банки 1993 р. (Bankwesengesetz 1993), деякі положення Закону про страховий нагляд 1978 р. (Versicherungsaufsichtsgesetz 1978). При цьому встановлено, що положення Закону про банкрутство не застосовуються, якщо норми міжнародного права (у тому числі право Європейської спільноти) передбачають інше (ст. 217 Закону про банкрутство). Крім того, раніше Австрія була учасницею чотирьох двосторонніх міжнародних договорів, присвячених питанням транскордонній неспроможності. Такі договори були укладені з Бельгією, Францією, Німеччиною та Італією. Сьогодні ці договори припинили свою дію. [7]

Наприклад рішення Верховного Суду (Oberster Gerichtshof) від 26.11.1985 (2 Ob 322/85, EvBl 1986/166). У цій справі австрійський суд не прийняв заяву про визнання банкротом від німецького кредитора боржника, місцем проживання якого була Німеччина, а в Австрії у боржника знаходилася власність. Суд вказав, що не має юрисдикції відносно такого боржника; у рішенні Патентного відомства (Patentamt) від 17.11.1989 (B 43/87 (A9083177), ORI1990, 250=PBI 1990, 193), в якому воно відмовилося включити патент неспроможного боржника, визнаного банкротом в Швеції, в конкурсну масу, вказавши, що конкурсний керівник, призначений в Швеції, не може розпоряджатися австрійським майном боржника.

Згідно ст. 44 (b, d, e, g) Регламенти ЄС N 1346/2000 договорів (конвенції) замінені положеннями Регламенту. Згідно ст. 219 Закону про банкрутство, якщо в іншій державі відкривається основна процедура банкрутства і боржник при цьому має підприємство в Австрії, то інформація про відкриття основної процедури має бути тут опублікована. Інакше іноземний керівник самостійно несе усю відповідальність, пов'язану з відкриттям виробництва в Австрії (ст. 240 Закону про банкрутство). [8]

Згідно ст. 240 Закону про банкрутство іноземні судові акти, винесені у справах про банкрутство, і наслідки відкриття іноземного провадження у справі про банкрутство признаються в Австрії при дотриманні двох умов (підстав) :

1) в іноземній державі розташований центр основних інтересів боржника;

2) відкрите виробництво порівнянне з австрійським виробництвом (зокрема, за об'ємом прав, що надаються кредиторам).

У визнанні іноземного банкрутства може бути відмовлено, якщо в Австрії вже збуджена процедура банкрутства чи досягнута мирова угода; або якщо визнання веде до результатів, які явно суперечать фундаментальним принципам австрійського права (публічний порядок).

Іноземним керівникам дозволено мати на території Австрії всі повноваження, якими вони наділені в державі, що відкрила процедуру банкрутства (ст. 241 (1) Закону про банкрутство). Проте примусове виконання вимагає звернення до австрійського суду за видачею відповідної декларації (ст. ст. 82 - 86 австрійського Закону про виконавче провадження 1896 р., Exekutionsordnung).

Варто враховувати, що відкриття іноземного процесу у справі про банкрутство не перешкоджає відкриттю або завершенню початого австрійського провадження у справі про банкрутство (ст. 240 Закону про банкрутство). Відкриття іноземного банкрутного виробництва до того ж не впливає на права кредиторів здійснювати залік вимог з боржником, якщо залік дозволений правом, застосованим до вимог боржника (ст. 223 Закони про банкрутство). [9]



Висновок

Таким чином, у зв'язку з наявністю логічно структурованої законодавчої бази і сприятливих умов для соціально-економічного розвитку в країні Австрія характеризується високим рівнем антикризового управління. Законодавство Австрії не передбачає поділу боржників на категорії, так як підтримка збиткових підприємств з боку держави ставила б у невигідне становище ефективних власників. Банкрутство тут розглядається як позитивне явище, що сприяє очищенню ринку від слабких конкурентів.

Підставами для порушення провадження у справі про неспроможність є неплатоспроможність і надзаборгованість підприємства. Досить широко застосовуються позасудові процедури врегулювання. Водночас, згідно з австрійським законодавством, конкурсне провадження встановлює верховенство можливого оздоровлення сумлінного боржника перед відповідальністю за своїми зобов'язаннями, що говорить про досить лояльне ставлення до боржників.



Джерела

1. «Антикризове управління. Від банкрутства - до фінансового оздоровлення.», М: Юніті, «Закон і право», 2017.

2. «Банкрутство. Конспект лекцій»: моногр. . - М.: А-«Пріор», 2017.

3. «Банкрутство. Судова практика.», Тихомирова М. Ю., 2016.

4. «Банкрутство та фінансове оздоровлення» , Л. В. Ісік. - М.: «Справа і сервіс», 2017.

5. https://immigrant-austria.com/ru/blog/registration-of-bankruptcy-in-austria/ («Immigrant invest», стаття: «Порядок оформления банкротства в Австрии»).

6. http://www.pravnuk.info/urukrain/1226-institut-bankrutstva-v-sistemi-prava-yevropejskogo-soyuzu.html (Олександр Бірюков «Інститут банкрутства в системі прав Європейського Союзу»)

7. http://www.slg-coe.org.ua/wp-content/uploads/2012/10/Book_Trnskordonne_final_14-Aprill-11.pdf (Посібник «Транскордонне співробітництво». Мікула Н.А., Толкованов В.В. - Київ, видавництво «Крамар», 2011)

8. https://traditio.wiki/Судебная_система_в_Австрии (Інтернет видання «Традиція», стаття «Судебная система в Австрии»)

9. https://aftershock.news/?q=node/292198&full (Інформаційний центр «After shock», стаття «Директива Австрії про санацію банків»)

Размещено на Allbest.ru