Форми та інструменти державного регулювання фінансового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми та інструменти державного регулювання фінансового ринку

Ж.В. Гарбар

У статті розглянуто методологічні засади державного регулювання фінансового ринку, визначено мету, зав-дання, принципи, форми і методи регулювання, наведено характеристику функцій, суб'єктів та об'єктів, сфор-мульовано недоліки існуючої системи державного регулювання фінансового ринку і напрями їх усунення.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

В умовах розвитку ринкових відносин фінансовий ри-нок, який представляє собою сукупність економічних відносин з приводу перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів між державою, юридичними та фізич-ними особами через систему фінансових інститутів на ос-нові взаємодії попиту та пропозиції, має дуже важливе значення [11, с. 15].

Фінансовий ринок є координатором всієї фінансової системи, сферою, за допомогою якої здійснюється рух фінансових ресурсів, і одним із механізмів підвищення кон-курентоспроможності економіки країни, бо спрямування фінансових ресурсів проходить на конкурентній основі до найбільш привабливих суб'єктів господарювання.

В основі ефективної діяльності фінансового ринку лежать чітко розроблені засади державного регулювання відносин між його учасниками. Держава визначає і конт-ролює правові основи ринкових відносин, встановлює ба-зові правила економічних стосунків учасників ринку шля-хом законодавчого регулювання і встановлення правил ліцензування їх професійної діяльності, емісії та обігу цінних паперів, захисту прав інвесторів.

Наразі в Україні механізм державного регулювання функціонування фінансового ринку характеризується рядом недоліків, зокрема, нечітким розподілом повнова-жень його суб'єктів, відсутністю уніфікації інструментів регулювання, потребує реформування, тому дослідження напрямів його удосконалення є актуальним.

АНАЛІЗ ОСТАН НІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Теоретичні і практичні аспекти державного регулю-вання фінансового ринку досліджувались рядом вітчиз-няних і зарубіжних вчених таких, як М. Алєксєєв, О. Ба- рановський, Р. Бернард, Б. Борн, М. Бурмака, В. Геєць, С. Герасимова, Д. Дмитренко, А. Дьомін, М. Квинтин, Т. Кембелл, В. Клименко, В. Колесник, Ю. Кравченко, М. Крупка, Н. Мацелюх, В. Міщенко, О. Мозговий, С. На- уменкова, О. Смолянська, Дж. Стігліц, М. Тейлор, В. Уни- нець-Ходаківська, А. Чухно, У. Шарп, В. Шелудько, І. Яку- шик та інші.

У наукових працях українських вчених визначено ряд недоліків сучасного механізму державного регулювання фінансового ринку, намічено окремі напрями його удос-коналення, проте динамічний розвиток економічних відно-син, проведення ряду економічних реформ в Україні вима-гає визначення нових форм та інструментів державного регулювання із врахуванням досвіду розвинутих країн світу.

ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ

Метою даної статті є дослідження методологічних основ, форм та інструментів державного регулювання фінансового ринку в Україні, визначення проблем та ок-реслення можливих шляхів їх вирішення.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ

У науковій літературі державне регулювання фінан-сового ринку та його складових визначається як систе-ма певних методів і прийомів, призначена для впоряд-кування діяльності учасників і операцій між ними шля-хом встановлення державою певних вимог та правил з метою впорядкування їх взаємовідносин і забезпечен-ня захисту інтересів [3; 5, с. 53].

Необхідність державного регулювання фінансового ринку обумовлюється такими чинниками:

— фінансовий ринок є базою для реалізації значної сукупності економічних пріоритетів розвитку країни;

— забезпечення стабільного функціонування фінан-сової системи країни в цілому шляхом взаємоузгодження і врівноваження інтересів всіх учасників;

— правовий захист інтересів інвесторів на фінансово-му ринку, що може забезпечити лише держава;

— зниження інвестиційних ризиків для міжнародних інвесторів;

— для залучення в процес економічного розвитку вітчизняних інвесторів;

— координація функціонування фінансових установ і захисту прав споживачів фінансових послуг [11, с. 51].

Основна мета державного регулювання фінансового ринку полягає у формуванні системи забезпечення умов для:

— реалізації державної політики в сфері фінансових послуг;

— розвитку і функціонування ринку фінансових по-слуг;

— ефективного перерозподілу фінансових ресурсів із урахуванням інтересів учасників ринку і суспільства в цілому;

— забезпечення учасників ринку необхідною інфор-мацією щодо випуску та обігу цінних паперів, фінансово- господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на ціноутворення на ринку цінних паперів;

— забезпечення однакових можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринки капіталу та похідних фінансових інструментів;

— гарантування прав власності на цінні папери;

— інтеграції в європейський та світовий фондові рин-ки;

— розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

— контролю за прозорістю та відкритістю фінансо-вого ринку [4, с. 54; 11, с. 54].

Державне регулювання обов'язково має здійснюва-тись у таких сферах фінансового ринку: допуск цінних паперів до публічних торгів; розкриття інформації емітен-тами; функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно-інформаційних систем); регулюван-ня діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами; реклама на ринку цінних паперів; заборона маніпулювання цінами.

До основних завдань державного регулювання фінан-сового ринку слід віднести:

— оптимальний розподіл функцій державних органів фінансового ринку та координація їх функціонування;

— формування і реалізація комплексу організаційно- правових заходів, спрямованих на зниження ризиків для всіх учасників фінансового ринку шляхом контролю за проведенням фінансових операцій, оцінки ризиків ліквідності, платоспроможності, операційних ризиків шля-хом впровадження ефективних процедур на основі Ба- зельських принципів платоспроможності та відповідних Директив ЄС;

— побудова механізму управління розвитком держав-них цінних паперів для уникнення непродуктивних витрат потенційних інвестиційних ресурсів;

— запровадження єдиних стандартів інвестування, оцінки ефективності інвестиційної діяльності вітчизняних фінансових установ за правилами, визначеними Глобаль-ними стандартами результативності інвестування;

— приведення українських стандартів, що використо-вуються на фінансовому ринку, у відповідність до міжна-родних;

— створення і постійне оновлення інформаційної бази про стан фінансового ринку з можливість вільного досту-пу для учасників ринку;

— прийняття законодавчих актів щодо створення са- морегулятивних організацій на фінансовому ринку і виз-начення засад їх функціонування:

— систематизація можливих правопорушень на фі-нансовому ринку і визначення заходів відповідальності за недотримання встановлених правил;

— формування заходів для забезпечення прозорості і цілісності фондового ринку, запобіганню відтоку капіта-лу за межі країни;

— сприяння розвитку та ефективного функціонуван-ня фінансового ринку шляхом виділення фінансових і ма-теріальних ресурсів;

Реалізація мети і завдань державного регулювання фінансового ринку передбачає виконання ряду функцій. В економічній літературі функції державного регулюван-ня розглядають як складову управлінської діяльності, зміст і обсяг конкретних функцій управління визначається завданнями органу державного управління у відповідній сфері економіки [1].

На основі таких теоретичних підходів можна стверд-жувати, що функції державного регулювання фінансово-го ринку обумовленні метою і завданнями його регулю-вання; мають об'єктивний характер; визначають зміст ре-гулювання; направлені на об'єкт регулювання і реалізують-ся механізмом державного регулювання фінансового рин-ку.

У Законі України "Про фінансові послуги та держав-не регулювання ринків фінансових послуг" наведено пе-релік функцій державного регулювання ринку фінансо-вих послуг, які визначають мету і суть регулювання фінан-сового ринку:

— проведення єдиної та ефективної державної по-літики у сфері фінансових послуг;

— захист інтересів споживачів фінансових послуг;

— створення сприятливих умов для розвитку та фун-кціонування ринків фінансових послуг;

— створення умов для ефективної мобілізації і розмі-щення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансо-вих послуг з урахуванням інтересів суспільства;

— забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

— додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

— запобігання монополії та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

— контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

— сприяння інтеграції в європейський та світовий рин-ки фінансових послуг чином [9].

На основі дослідження наукових джерел, ми вважає-мо, що економічній суті державного регулювання фінан-сового ринку найбільш відповідають функції, характери-стика яких наведена у таблиці 1.

Функції державного регулювання реалізуються спец-іальними структурами, необхідних для організації реєст-рації випусків цінних паперів, учасників фінансового рин-ку, постійної адаптації законодавства та підзаконних норм, для захисту інтересів і прав інвесторів.

Функції державного регулювання фінансового ринку реалізують регулюючі суб'єкти. Ми погоджуємося з дум-кою В. Полюховича що суб'єктами державного регулю-вання можуть бути лише законодавчі та виконавчі дер-жавні органи, наділені повноваженнями впливу на об'єкти регулювання, є носієм економічного інтересу, реально ре-алізує його, здійснює регулюючий вплив на всю сферу рин-ку та охоплює всю сукупність об'єктів регулювання, що його складають [8].

Законом України "Про фінансові послуги та держав-не регулювання ринків фінансових послуг" визначено пе-релік суб'єктів, які здійснюють державне регулювання фінансового ринку і відповідні об'єкти регулювання (табл. ²).

Крім зазначених у законі суб'єктів, важливу роль у системі державного регулювання фінансового ринку відіграють Верховна Рада України, Президент України, Міністерство фінансів України, Міністерство економічно-го розвитку і торгівлі України, Фонд державного майна, Державна казначейська служба України; регіональні (місцеві) підрозділи центральних органів виконавчої вла-ди, місцеві державні адміністрації відповідно до норматив-но закріпленого розподілу повноважень.

Принципи регулювання фінансового ринку -- це ос-новні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги [5, с. 58].

Формування ефективної системи державного регулю-вання фінансового ринку має відбуватись із врахуванням принципів, розроблених міжнародними організаціями у сфері контролю та нагляду за фінансовими ринками: Ба- зельським комітетом по нагляду за банківською діяльні-стю, Міжнародною організацією комісій по цінних папе-рах (International Organization of Securities Commissions -- IOSCO) та Міжнародною асоціацією страхових наглядів (Міжнародною асоціацією страхових наглядів (International Association of Insurance Supervisors -- IAIS), Фінансовою комісією з проблем відмивання капіталів (FATF) та Комітетом з питань платіжних та розрахунко-вих систем (CPSS). До них відносяться принципи забезпе-ченні прозорості, фінансової стійкості, платоспромож-ності та відповідальності.

Принцип прозорості передбачає, що діяльність учас-ників фінансового ринку і діяльність органів державно-го регулювання, контролю і нагляду має бути макси-мально прозорою: повне, точне і своєчасне розкриття результатів фінансової діяльності та іншої важливої для інвесторів інформації, забезпечення публічного досту-пу до інформації, що зменшує ризик фінансових махі-націй.

державний регулювання фінансовий ринок

Принцип фінансової стійкості реалізується різними інструментами, зокрема, ліцензування банківської діяль-ності, відстеженням, можливостей банківських установ управління проблемними активами, процедурами щодо виникнення неплатоспроможності у ринкових посеред-ників, і дозволяє зменшити збитки інвесторів і знизити системні ризики.

Принцип платоспроможності передбачає, що нагля-дові органи повинні встановлювати мінімальні та достатні вимоги, пов'язані з платоспроможністю банків для змен-шення ризиків, що беруть на себе банки, та забезпечувати поглинання фінансовихвтрат банків.

Принцип відповідальності означає, що регулюючі органи мають бути достатньою мірою незалежними і відповідальними при виконанні своїх функцій, діяти неза-лежно від галузевих інтересів, нести публічну відпові-дальність і при цьому повинна існувати система судового перегляду рішень регулюючого органу [11, с. 68--69].

Державне регулювання фінансового ринку та його сегментів здійснюється у таких основних напрямах:

— регулювання складу інструментів ринку та обсягу їхніх прав;

— регулювання складу учасників ринку (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників) та окремих видів їх діяль-ності (торгівля фінансовими активами, валютними цінно-стями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність);

— регулювання інформаційних потоків на ринку;

— регулювання операцій та форм торгівлі фінансови-ми активами;

— регулювання діяльності іноземних учасників рин-^ку;

— регулювання протидії відмиванню грошей і фінан-суванню тероризму.

Законом України "Про фінансові послуги та держав-не регулювання ринків фінансових послуг" визначено фор-ми державного регулювання фінансового ринку:

— ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

— нормативно-правового регулю-вання діяльності фінансових установ;

— нагляду за діяльністю фінансо-вих установ;

— застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

— проведення інших заходів з дер-жавного регулювання ринків фінансо-вих послуг [9].

Розрізняють дві групи інструментів державного регулювання фінансового ринку -- прямого і непрямого впливу.

Інструменти першої групи пред-ставляють систему встановлених норм поведінки для учасників фінансового ринку, порядок їх застосування і при-тягнення до відповідальності учас-ників, що порушують ці норми:

— розробка та прийняття норма-тивно-правових актів;

— ліцензування діяльності;

— проведення наглядової діяль-ності та впровадження заходів впливу.

— нагляду за діяльністю фінансо-вих установ;

— застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

— проведення інших заходів з державного регулюван-ня ринків фінансових послуг.

Друга група представляє собою сукупність інстру-ментів непрямого економічного впливу, направлених на формування окремих умов ринку (ціни, обсяги попиту та пропозиції окремих сегментів фінансового ринку, рівень конкурентної боротьби між учасниками ринку):

— зміни обсягів готівкових ресурсів;

— випуск регулюючими органами власних цінних па-перів і проведення операцій з підтримання їх курсу на вто-ринному ринку

— вплив на рівень ставок процента на фінансовому ринку

— забезпечення гарантій щодо виконання зобов'язань за цінними паперами окремих емітентів;

— стимулювання зовнішніх зв'язків з міжнародними фінансовими організаціями;

— фінансування розвитку інфраструктури фінансово-го ринку

— розвиток інформаційних і консультативних послуг учасникам ринку

— підвищення кваліфікації фахівців;

— проведення комплексу заходів щодо популяризації окремих видів діяльності та інструментів фінансового рин-ку [4, с. 52].

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження наукових і зако-нодавчо-нормативних джерел можна зробити висновок, що існуюча система форм та інструментів державного ре-гулювання фінансового ринку має ряд недоліків:

— нечіткий розподіл сфер діяльності різних органів державного регулювання;

— наявність відмінності засобів та методів впливу різних органів регулювання;

— недосконалість законодавчої бази державного ре-гулювання;

— неузгодженість норм загального і спеціального за-конодавства;

— відсутність комплексних нормативно-правових актів щодо діяльності окремих фінансових посередників;

— високий рівень політичних, економічних, операцій-них та інших ризиків;

— відсутність довгострокової стратегія розвитку дер-жавного регулювання і фінансового ринку в цілому.

На нашу думку, для удосконалення державного регу-лювання фінансового ринку необхідно:

— розробка заходів і законодав-че їх закріплення щодо координації діяльності існуючих органів держав-ного регулювання -- Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового рин-ку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг;

— формування і затвердження довгострокової стратегії розвитку фінансового ринку України і відпо-відної системи державного регулю-вання;

— приведення системи держав-ного регулювання у відповідність до міжнародних принципів і сучасних вимог розвитку фінансових відносин;

— уніфікація вимог і стандартів державного регулювання фінансової діяльності;

— узгодження та уточнення чин-ного законодавства загального і спеціального призначення щодо дер-жавного регулювання фінансового ринку;

Размещено на Allbest.ru