Податок з доходів фізичних осіб та його функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОДАТОК З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

Крук Анна

асистент

Вища економічно-гуманітарна школа, м. Лодзь,

Університет Марії-Кюрі Складовської

Європейського Колегіуму Польських

і Українських Університетів, м. Люблін, Польща

В статті висвітлюється аналіз податку з доходів фізичних осіб відповідно до прийнятої європейської класифікації нефіскальних функцій податку. Стаття присвячена актуальним питанням податку та його подальшого вдосконалення.

In the article the analysis of tax from the profits of physical persons according to the accepted European classification of unfiscal functions of tax is lighted. The article is dedicated to the actual questions of tax and his subsequent perfection.

Податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування тих витрат держави, які передбачені Конституцією, Бюджетним Кодексом та іншими законодавчими актами. Вважається, що податок є однією із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів у підприємців і громадян, держава має гарантувати їх ефективне використання для задоволення потреб суспільства в цілому та досягнення зростання його добробуту. Від певної конструкції податку залежить виконання нею не лише фіскальної функції, але і покладених на неї інших функцій. Науковці України виділяють такі функції: фіскальну та стимулюючу[1]. Дослідники Польщі окрім фіскальної розрізняють нефіскальні функції, до яких відносять: стимулюючу, мотиваційну, перерозподільну і соціальну[2].

Стимулююча функція відіграє вагому роль в накопиченні доходів до бюджету та є основою створення певних стимулів у платників податків[3]. Конструкція податку з доходів фізичних осіб повинна стимулювати фізичні особи для отримання вищих доходів, що консеквентно має збільшити дохід з податку до бюджету країни. Мотивація таких дій, в основному, залежить від елементів конструкції податку, а саме: від податкових ставок, звільнень, знижок, пільг та інших.

Функція перерозподілу полягає в корегуванні тих доходів та майна, які залишаються у платника податку після оподаткування. За посередництвом податку має відбуватися перерозподіл певних часток фінансових благ між суб'єктами та бюджетом і навпаки. Необхідність корегування розмежування в доходах окремих фізичних осіб постає з ряду несправедливих дій в функціонуванні ринкових механізмів, а саме: „недобросовісна” конкуренція, монополізація чи платіжна дискримінація та інше[4]. Диференціація рівня доходів виникає також з індивідуальних особливостей, які залежать від інтелектуальних та фізичних здібностей, рівня освіти, професії, мотивації до праці чи її інтенсивності. Тому застосування в конструкції податку з доходів фізичних осіб певної податкової шкали, відповідного рівня квоти доходу вільної від податку, соціального мінімуму, звільнення від оподаткування певних сум доходів, які мають соціальний характер та допомагають зрівняти криву розподілу рівня доходів населення.

Метою даної статті є аналіз нефіскальних податкових функцій покладених на податок з доходів фізичних осіб, а також дослідження того, чи відповідає він принципу соціальної справедливості.

В Україні, проводячи реформу того чи іншого податку, в основному, приділяють увагу тому, чи буде він забезпечувати дохідну сторону бюджету та на скільки буде ефективним. Проте, ніколи не зазначається, як він буде виконувати інші податкові функції, окрім фіскальної, чи буде він соціально справедливим і чи не чинитиме великого податкового навантаження на суб'єктів оподаткування. Світовий досвід впровадження податку на доходи фізичних осіб підкреслює те, що головна функція, яку має виконувати цей податок, є функція соціально справедливого перерозподілу доходів у суспільстві. Нажаль вітчизняні законодавці податку з доходів фізичних осіб віддають перевагу лише функції фіскальній, а головне його призначення оминають.

На Україні дану проблему піднімали такі науковці як: А. Скрипник, А. Сокловська, В. Печуляк, В. Загорський, В. Трегобчук, А. М. Колод, Є.С.Хорошаєв та частково інші. Проте треба вказати, що питання соціальної справедливості податку з доходів фізичних осіб є досить актуальне в країнах Європейського Союзу. В Польщі таке питання глибоко проаналізовано такими науковцями як: N.Gajl, J. Gіuchowski, A. Gomuіowicz, J. Rutkowski, W. Wуjtowicz, P. Smoleс, R. Gwiazdowski, J. Kuliki та інші.

Податок з доходів фізичних осіб має реалізовувати соціальну політику держави, яка виникає з персоналізації конструкції податку, тобто з пристосування її до індивідуальної ситуації платника податку. Реалізація соціальної функції основним чином відбувається через застосування певних пільг, звільнень від податку та знижок як в структурі податку, так і через різні соціальні доплати зі сторони держави. Проте, досить широке використання податку з доходів фізичних осіб застосовується лише в соціальних цілях і може призвести до різних суперечностей, як в економічних, так і в соціальних процесах, що відповідно може створити певні невідповідні дії [5].

В 1993-1995 роках зміни в структурі податку з доходів фізичних осіб (прибутковий податок) були скеровані на гальмування інфляційних процесів та зростаючих доходів населення [6]. Основним способом для припинення таких процесів законодавці бачили в запровадженні високих податкових ставок з податку. Відповідно такі дії виконали лише одну функцію, а саме, фіскальну, натомість викривили мотиваційну функцію та ставлення платників податку до держави, і тим самим спричинили масовий перехід до тіньової економіки. Тіньова економіка, в основному, базувалася на приховуванні працедавцями реальних доходів своїх працівників. Незастосування мотиваційної функції також можна відзначити у відсутності обов'язку декларування всіма платниками податку всіх своїх річних доходів. Звичайно, це пояснюється тим, що основним джерелом оподаткування була заробітна плата, а інші джерела доходів були нечітко визначені в декреті та не вимагали обов'язкового декларування. В 1995-2003 рр. основний обв'язок звітності з прибуткового податку лежав на працедавцях, а на працівника він переносився лише у випадку суміщення місць праці. В основній своїй масі платники податку згідно декрету „Про прибутковий податок” були звільнені від обов'язку декларуванням своїх доходів, а вимагалось це лише в певних випадках. Така пільга для платників податку на основному місці роботи за умови, що їх дохід не перевищував встановленої ДПА норми, призвів до необізнаності населенням своїх прав та обов'язків. [7]

Економічні реформи 90-х років призвели до банкрутства більшості державних підприємств та зростання безробіття, що дало поштовх до розвитку підприємницької діяльності. Основні зміни в системі оподаткування доходів фізичних осіб набрали стимуляційного та контрольного характеру для розвитку підприємництва, що відповідно не відбилося на доходах бюджету країни. На перший погляд ситуація щорічного зростання рівня доходів з прибуткового податку в бюджеті країни виглядала досить позитивною. Проте, якщо врахувати відсутність мотиваційної та стимуляційної функції, реального зросту рівня доходів фізичних осіб, а в тому числі і розвиток тіньової діяльності, то конструкцію прибуткового податку необхідно вважати досить незадовільною. Щорічне зростання рівня доходів податку в бюджеті пояснюється підвищенням мінімальної заробітної плати, а також інфляційними процесами [8]. В табл. 1 наведений аналіз частки прибуткового податку в загальних доходах фізичних осіб, яка є досить низькою. Така ситуація є свідченням досить високих ставок податку, а також обмеженої бази оподаткування

Частка заробітної плати в загальних доходах населення України становить половину всіх доходів фізичних осіб, тенденція якої має спадний характер: від 69,9% в 1992 р. до 42,75% в 2004-2005 роках. Згідно статистичних даних іншу частину доходів населення, приблизно 40%, складають соціальні дотації з бюджету. До 20% в загальних доходах становлять доходи з сільського господарства, індивідуальні та інші, які лише частково підлягають оподаткуванню. Досить малу частку, приблизно 3%, займають доходи, отриманні з нерухомості, проте вони мають зростаючий характер. Представлений в таблиці аналіз статистичних даних підтверджує, що майже весь податковий тягар покладений на заробітну плату працівників.

податок дохід фізична особа

Таблиця

Аналіз частки податку з доходів в загальних доходах фізичних осіб в 1992-2005 роках

В 1996-2003 роках підвищення номінальних доходів населення при незмінній прогресивній шкалі податку призводило до зростання ефективної ставки податку - відношення суми сплаченого податку до бази оподаткування. Ефективна ставка характеризує рівень податкового тягаря на доходи фізичних осіб, показник якого щороку зростав від 8,1% в 1993 році до 14,3% в 2003. Відповідно справедливим буде твердження про зростання податкового тягаря на доходи фізичних осіб в 1996-2003 роках. Аналіз даного відношення зменшився лише після запровадження пропорційної ставки податку в року 2004 [9]. Рівень податкового тягаря на доходи з заробітної плати фізичних осіб зменшився в 2004 р. з 14,3% до 11,3%.

Згідно до представлених даних Податковою Адміністрацією України середня ставка оподаткування доходів фізичних осіб за прогресивною шкалою в 1999 році становила 12,5%. Показник найбільшої ставки, що утримувалася з доходів найбагатшого прошарку населення, був на рівні 15,1%. Середні доходи населення підлягали оподаткуванню ставками в межах від 9 до 11,7%, а низькі доходи відповідно: 7-10,7%.[10] Внаслідок запровадження пропорційної ставки податку досить вагомо посилився податковий тягар на населення з низьким та середнім рівнем доходів, при цьому абсолютно не зачепив населення з високими доходами.

З представлених даних в таблиці можна зазначити про певну роль податку в процесі перерозподілу доходів. Закон про податок з доходів фізичних осіб звільняє від оподаткування майже усі соціальні доплати, дотації та різні допомоги, які надаються фізичній особі з бюджету. В українській податковій системі функція вирівнювання нерівностей в отримуваних доходах покладена не на конструкцію податку з доходів фізичних осіб, а на саму державу. Держава накопичує доходи з податків, а також інших статей на забезпечення цільових соціальних потреб, не покладаючи функцію перерозподілу на закон про податок на фізичні особи. До того ж пропорційна ставка нездатна до такого перерозподілу, тому що утримує з усіх платників податку однаковий відсоток. В більшості країнах Європейського Союзу таку функцію частково виконує конструкція прибуткового податку і сама держава. При чому податок в тих країнах, в основному, має прогресивну шкалу. Треба підкреслити, що країни Європейського Союзу характеризуються сталим економічним розвитком, низьким рівнем тіньової економіки, прозорим та стабільним законодавством а також довірою населення до встановлених прав та обов'язків, тому податок таку функцію може впевнено виконувати.

Значення функції перерозподілу в суспільстві підтверджує крива Лоренца, яка ілюструє вплив прогресивної шкали податку на нерівномірний розподіл доходів населення. В світовій теорії фінансів прийнято, що функцію перерозподілу виконує лише прогресія, яка з більших доходів утримує більші податки, а з доходів нижчих - відповідно менші, тим самим корегуючи нерівність в доходах суспільства. Також вважається, що прогресивна система оподаткування доходів фізичних осіб є справедливою та соціально найбільше відповідає суспільству. Під час існування в Україні прогресивної шкали в системі прибуткового оподаткування доходів соціальне розшарування населення лише поглиблювалося, а оподаткування ставало все більше несправедливим. З 1996 року прогресія не була скорегована відповідно до інфляційних темпів країни, що призводило до „скривлювання” системи оподаткування як через податківців, так і через платників податку.

Велике поглиблення нерівномірності розшарування рівня доходів населення в Україні підтверджує показник Джині, який в 2004 році є одним з найвищих і становить 0,45. Але в порівнянні з Польщею, даний показник коливається між 0,31-0,33, а з Сполученими Штатами Америки він дорівнює 0,41.

Підсумовуючи вище наведене треба підкреслити, що в Україні ані прогресивна, ані пропорційна шкала прибуткового податку не виконувала і не виконує функцію перерозподілу, тобто не корегує розшарування доходів фізичних осіб. Відсутність необхідних змін в системі оподаткування доходів фізичних осіб призвело до збільшення податкового тягаря на середні доходи платників податку. Високі ставки податку змусили платників до ухиляння від податкового обов'язку, а також до заниження бази оподаткування. Тому з метою виведення з тіні прихованих доходів, можна позитивно акцептувати проведену в 2003 році реформу прибуткового податку, тому що пропорційна ставка податку, в певному сенсі, мотивує платників податку з високими доходами до легального оподаткування. Проте, реформа залишається незавершеною і не зможе досягти запланованих цілей, якщо в найближчий період не провести реформу системи пенсійного та соціального страхування. Запланований єдиний соціальний податок мав бути впроваджений ще в 2004 році одночасно з реформою прибуткового податку, так як це було зроблено в Росії. За допомогою впровадженої до структури податку можливості відшкодовувати платниками податку понесені затрати (податковий кредит), податок зацікавлює платників податку до декларування своїх доходів. Подальших змін вимагає і соціальна пільга, тому що відповідно до останніх змін, найбільший податкових тягар ліг на законослухняних платників податків з низькими та середніми доходами, що не відповідає принципу соціальної справедливості.

Література

1. В. Печуляк, Державна податкова політика в Україні: організаційно-правові аспекти її здійснення.-К.- 2005-12с.

2. J. Szoіno-Koguc, Reforma polskiego systemu podatkowego w latach 1990-1995 (zaіoїenie a realizacja).- Lublin-2000.-21s.

3. J. Rutkowski, Podatek dochodowy od osуb fizycznych w Polsce lat 90-tych.-Јуdџ-2000.-34s.

4. J. Gіuchowski, Wstкp do skarbowoњci.-Poznaс-1997.- 58s.

5. N. Gajl, Teorie podatkowe w њwiecie, Warszawa 1992, s. 16.

6. Р. Кармазін, Про конституційний обов'язок сплачувати податки та 17 неоподаткованих гривень//Юридичний журнал.-2002.-№1.- с.28-35.

7. Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 16 грудня 1992 року N 13-92.

8. А. Скрипник, С. Литвиненко, Оптимізація податкових ставок та їх вплив на детінізацію економіки динаміку//Вісник НБУ.-2001.- №2.- с. 18-22.

9. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 року № 889-IV.

10. Н.Азаров, Г. Бондаренко, С. Лекарь, М. Лощишин, Д. Чушкал, Економетрия физических лиц Украины//Економист.-2001.- №1.- с.37-53.

Размещено на Allbest.ru