Проблеми та перспективи розвитку непрямого оподаткування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми та перспективи розвитку непрямого оподаткування в Україні

На сьогодні жоден з податків, що стягується в Україні, не викликає стільки дискусій, як податок на додану вартість. Цей податок складає домінантну частку у загальній сумі податкових надходжень бюджету. Пристрасті навколо нього вирують уже не один рік: з одного боку, не раз порушувалося питання про необхідність його скасування і запровадження податку з обороту чи податку з продажу; з іншого - наводяться аргументи на його захист і збереження у складі податкової системи України. Одним із головних завдань ринкової економіки в Україні є створення ефективної податкової системи, яка б належним чином регулювала економічні процеси в державі.

На жаль, останніми роками в Україні простежуються не завжди економічно обґрунтовані зміни в системі оподаткування, без відповідного прогнозування їхнього впливу на макро- і мікроекономічні показники; до того ж ці зміни не завжди відбувалися у комплексі з іншими фінансовими нововведеннями. Непряме оподаткування в сучасних умовах повинно стимулювати економічний розвиток країни, сприяти створенню умов для залучення інвестицій, розвитку приватного бізнесу, сприяти зниженню податкового тягаря, отриманню сталих доходів до Державного бюджету України, тому що непрямі податки дають змогу регулювати платоспроможний попит як невід'ємну складову ринкової рівноваги. Розв'язання проблем з непрямим оподаткуванням повинно лежати в площині загальної стратегії реформування системи оподаткування та формування бюджетів усіх рівнів. Особливу увагу необхідно приділити питанням формування податкових надходжень від сплати непрямих податків.

Питанням підвищення ефективності функціонування податкової системи в Україні взагалі та проблемам розвитку непрямого оподаткування зокрема присвячені праці таких науковців, як О.В. Адамик, В.П. Вишневський, А.Д. Данилов, Ю.Б. Іванов, В.М. Мельник, А.М. Соколовська та інші. Зазначені автори розглянули теоретичні й прикладні аспекти функціонування податкової системи, реалізації податкової політики. Беручи до уваги значний рівень наукових досліджень вказаних авторів, слід зазначити, що їхня увага спрямована на ґрунтовні методологічні основи існування податкового механізму в цілому. Ми ж зосередимо свою увагу на податковій політиці держави в сфері оподаткування споживання, оцінюючи її з реальними особливостями, зумовленими в Україні.

Мета статті полягає в розкритті взаємозв'язку між демографічною ситуацією в країні та непрямими податками в податкових надходженнях до Зведеного бюджету України з метою запровадження змін у податковій політиці держави при здійсненні суспільного вибору на користь чи то податків на доходи, чи податку на споживання, визначення умов та напрямів подальшого розвитку непрямих податків в Україні.

Відповідно до статті 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти [1]. У свою чергу, податковими надходженнями визнаються встановлені Податковим кодексом України загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) [6].

Аналіз структури доходів Зведеного бюджету України за 2007-2013 рр. свідчить, що найбільшою їхньою складовою є саме податкові надходження (табл. 1).

Податкові надходження за своїми класифікаційними ознаками поділяються на прямі і непрямі. В основу такої класифікації покладено передусім вид об'єкта оподаткування та характер взаємовідносин між платниками податків і державними фіскальними органами.

Таблиця 1. Частка податкових надходжень у доходах Зведеного бюджету України за 2007-2013 рр.

Зокрема, до прямих відносять податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників податків. Їх сума більша для тих членів суспільства, які мають вищі доходи. Натомість непрямими податками обкладаються товари та послуги, які включаються у вигляді надбавки до ціни товару або послуги, тому їхні реальні платники не вступають у безпосередні відносини з фіскальними органами. Реальні платники непрямих податків їх сплачують при придбанні (споживанні) товарів та послуг. А перераховують (сплачують) їх до бюджету держави законодавчо встановлені (формальні) платники. Отже, більшу суму непрямих податків сплачують такі платники, які більше споживають.

У податкових системах усіх країн прямі податки чи податки на доходи доповнюються непрямими податками або податками на споживання. Необхідність використання останніх представники теорії економіки добробуту досліджують з позицій відповідності критерію нейтральності [7]. Яким же повинно бути співвідношення між прямими і непрямими податками при побудові основного фіскального механізму держави?

Відповідь на це питання різні країни отримували поетапно і вирішували відповідну проблему поступово, виходячи зі стану економіки в той чи інший час та у контексті функцій і завдань держави. Прямі податки розглядалися фінансовою теорією як більш справедлива форма перерозподілу, непрямі ж - як більш непомітні при справлянні та як такі, що здатні забезпечити більші надходження. Однак розшарування населення піднімає питання соціальної справедливості у перерозподільних відносинах. Паралельно поступове зростання грошових доходів громадян дає можливість застосовувати більш справедливі форми оподаткування (прямі податки). Разом з тим, фіскальні потреби вимагають збереження непрямих податків у якості не другорядного, а рівносильного джерела доходів [4].

Не зайво згадати, що з позиції інституціональної теорії суспільний вибір на користь податку на доходи (прямі податки) чи податку на споживання (непрямі податки) залежить не лише від розміру надлишкового податкового тягаря, який вони породжують, а й від демографічної ситуації в країні та від вікової структури платників податків.

Відповідно до аналізу динаміки податкових надходжень до доходної частини Зведеного бюджету України, у 2007-2013 рр. непрямі податки виявилися головним джерелом її наповнення.

Надходження від прямих податків у загальних податкових надходженнях мають сталу тенденцію до зменшення своєї частки. Так, у 2007 р. їхня частка становила 48,1%, а у 2013 р. вона зменшилася на 22,2% і складала 25,9%. Що ж до непрямих податків, то вони мають обернену тенденцію. Так, у 2007 р. частка непрямих податків складала 49,7% від загальних податкових надходжень, а у 2013 р. їх частка зросла на 22,14% і становила 70,04%.

Отже, за результатами аналізу видно суттєве зростання ролі непрямих податків у податкових надходженнях доходів Зведеного бюджету України.

Як було зазначено вище, для здійснення суспільного вибору на користь чи то податків на доходи (прямі податки), чи податку на споживання (непрямі податки) необхідно брати до уваги результати аналізу демографічної ситуації в країні та вікової структури платників податків за такими показниками: народжуваність і смертність, чисельність економічно активного та неактивного населення, вікова структура населення.

Нами встановлено, що за звітний період народжуваність в Україні має стійку тенденцію до зростання. Це є позитивний момент для довгострокових стратегій, але для отримання сумлінного платника податків у майбутньому потрібно щонайменше 20 років. Хоча кількість померлих осіб в Україні і зменшується, однак природного приросту населення поки що не простежується. Населення України щороку зменшується і, відповідно, зменшується і кількість платників податків (табл. 2).

Таблиця 2. Інформація щодо демографічної ситуації в Україні за 2007-2013 рр.

Таблиця 3. Динаміка чисельності працездатного і непрацездатного населення в Україні за 2007-2013рр.

Аналіз динаміки економічно активного населення, тобто такого, яке більше сплачує прямі податки з отриманого доходу (заробітної плати), і економічно неактивного населення, яке переважно націлене на споживання і, відповідно, на сплату непрямих податків, виявив сталу тенденцію до зменшення чисельності обох категорій населення. Це пояснюється загальним зменшенням населення країни. Якщо проаналізувати співвідношення економічно активного населення до неактивного, то можна стверджувати, що економічно активне населення зменшується меншими темпами, ніж неактивне населення країни.

Вікову структуру платників податків слід розглядати з точки зору загальної кількості постійного населення в державі та осіб, яким виповнилося від 16 до 59 років (працездатне населення) та 60 років і старше (непрацездатне населення), встановити співвідношення працездатного населення до непрацездатного. Тобто, співвідношення тих, хто сплачує і прямі, і непрямі податки (працездатне населення) і тих, хто сплачує лише непрямі податки. В ході проведеного аналізу встановлено, що

У порівнянні з прямими податками, непрямі податки мають свої переваги:

- є більш нейтральними щодо вибору між поточним і майбутнім споживанням, та частина працездатного населення, тобто ті платники податків, які отримують оподатковувані доходи і сплачують прямі податки, має стійку тенденцію до зменшення. Це є свідченням зменшення частки прямих податків у доходах Зведеного бюджету України. Непрацездатне ж населення до 2009 р. мало тенденцію до зменшення. Однак у 2010 р. ситуація змінилася. Кількість осіб віком 60 років і старше почала стрімко зростати. Розглядаючи ж довготривалу закономірність співвідношення працездатного населення до непрацездатного, можна зазначити, що воно залишається майже незмінним - у межах 75%:25% (табл. 3).

Ситуація, що склалася, свідчить про те, що при незмінному співвідношенні, починаючи з 2010 р., відбувається зростання кількості платників непрямих податків.

Проведений аналіз демографічної ситуації в країні та вікової структури платників податків довів необхідність обрання податків на споживання чи непрямих податків.

Тому не перешкоджають заощадженням;

- є найбільш прийнятним видом оподаткування для економічно активного населення;

- дозволяють опосередковано оподатковувати ті види доходів, які «вислизають» від податку на доходи.

У праці з теорії ринкової економіки дослідники Кемпбел Р. Макконнелл та Стенлі Л. Брю розглядали побудову моделі сукупних видатків, де головними компонентами є споживання і заощадження. В цій праці зазначено, що особисті заощадження визначають як «те, що не витрачено», або як «ту частину використовуваного доходу, що не спожита» [3]. Іншими словами, використовуваний дохід розглядається як споживання плюс заощадження.

Дійсно, багато факторів впливає на рівень споживчих видатків. Проте найважливішим чинником є дохід, точніше, використовуваний дохід. Оскільки заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не споживається, то використовуваний дохід є також основним індикатором особистих заощаджень. Скориставшись ідеєю вчених, побудуємо на її основі шкалу споживання (залежність між споживанням і доходом), що відображає співвідношення різних сум, які домогосподарства планують витратити (спожити) за різних рівнів використовуваного доходу за певний період часу. Для побудови цієї шкали в умовах України нам необхідні такі показники: використовуваний дохід і споживання.

Відповідно до Класифікації індивідуального споживання за цілями (далі - КІСЦ), споживання - це процес, при якому товари або послуги використовуються споживачами для задоволення власних потреб та бажань [2]. Споживання вимірюється, виходячи з вартості товарів та послуг, використаних повністю або частково за певний період часу, чи з вартості товарів та послуг, куплених або придбаних будь-яким іншим шляхом для цілей споживання. Отже, об'єктами КІСЦ є витрати населення на товари та послуги з метою задоволення споживчих потреб.

Відповідно до методичних вказівок, для розрахунку доходів та витрат населення України здійснюється моніторинг соціально-економічного розвитку країни, зокрема, оцінюється рівень життя населення [5]. При їх визначенні застосовується такий понятійний апарат:

- доходи населення - обсяг нарахованих у грошовій та натуральній формі: заробітної плати (включаючи одержану населенням з-за кордону), прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів;

- витрати та заощадження населення включають: витрати на придбання товарів та послуг; сплачені доходи від власності, поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти; нагромадження основного капіталу та матеріальних оборотних коштів, а також приріст фінансових активів у вигляді заощаджень у вкладах, в іноземній валюті тощо.

На наш погляд, розглянута методика має складний розрахунковий механізм і залучення великої кількості статистичних форм. Недоліком є те, що витрати і заощадження населення розглядаються як єдине ціле, не відокремлюючись при цьому один від одного. Однак, в додатку 1 до методики наведено формулу розрахунку заощаджень, якою скористаємося в подальшому.

Таблиця 4. Шкала споживання населення за 2004-2011 рр., млн. грн.