Удосконалення фінансового забезпечення розвитку гуманітарної сфери: методологічні аспекти управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ: МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ

Г.І. Євтушенко,

кандидат економічних наук,

В. І. Куценко,

доктор економічних наук, Національний університет ДПС України

У статті розкрито сутність, види фінансового забезпечення функціонування та перспектив розвитку гуманітарної сфери, обґрунтовано шляхи його покращання та ефективного використання відповідних ресурсів.

У сучасних умовах господарювання забезпечення ефективного гуманітарного розвитку, формування стійких конкурентних переваг без відповідного фінансового забезпечення практично неможливо. Сучасна парадигма управління фінансами в гуманітарній сфері засвідчує актуальність використання при цьому компетентно-орієнтованого підходу, широкого спектру методів і моделей, що дозволяють забезпечити ефективний пошук фінансових ресурсів, а також ефективність їх використання.

Питання фінансового забезпечення розвитку гуманітарної сфери, ефективного управління ним стали предметом дослідження багатьох науковців, зокрема роботи В. Андрущенка, Аміна, Р. Бобера, С. Бушуєва, О. Василика, О. Гаврилюка, В. Гейця, Т. Єфименко, О. Зварича, С. Зубкова, М. Кастельса, Б. Кларка, А. Коваленка, А. Кредісова, І. Літтла, А. Лобова, І. Лютого, Дж. Мірлізу, В. Міщенка, Ц. Огонь, В. Опаріна, К. Павлюк, Ю. Рубіна, Н. Сусова, Р. Федосова, С. Юрія, Ф. Ярошенка, та ін., у яких розглянуто певні аспекти, пов'язані з фінансовим ресурсом гуманітарної сфери, методами та моделями їх формування.

Водночас в опублікованих роботах недостатній рівень висвітлення шляхів пошуку найефективніших методів і моделей як забезпечення гуманітарної сфери в цілому та її окремих складових фінансовими ресурсами, так і ефективного їх використання.

Виходячи з цього, метою дослідження є пошук оптимального методичного інструментарію забезпечення розвитку гуманітарної сфери фінансовими ресурсами в нинішніх умовах.

Як зазначено у Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України, проблеми й суперечності системи публічних фінансів є головними ризиками для посткризового відновлення економіки. А тому економіка потребує реформування, забезпечення збалансованості ресурсної бази з видатками, економічного зростання та розв'язання соціальних проблем, сприяння розвитку соціально орієнтованого бізнесу. Світовий досвід свідчить, що успішне розв'язання цих завдань тісно пов'язане з розвитком гуманітарної складової економіки [10].

Це, до речі, підтверджує й реалізація Програми економічних реформ на 2010-2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, що передбачає покращання соціального захисту населення, у тому числі й за рахунок розвитку гуманітарної сфери. Зокрема, Програмою передбачено до важливих напрямів стратегічних перетворень віднести й забезпечення стабілізації державних фінансів, створення стійкої фінансової системи. Статистика свідчить, що в Україні має місце тенденція зростання як доходів, так і видатків Державного бюджету України (табл. 1).

Проте, якщо брати більш віддалену ретроспективу, то видатки зі зведеного бюджету на гуманітарні цілі зростають. Так, лише за 2003-2011 роки видатки на розвиток, скажімо, охорони здоров'я збільшилися на 39,2 млрд грн, на освіту - на 71,3 млрд грн (табл. 2).

Проте, виходячи з реальних потреб, а особливо з урахуванням того, що Україна здійснює розбудову соціально орієнтованої економіки, в якій гуманітарній сфері відводиться особлива роль, ці кошти є недостатніми. Гуманітарна сфера, її розвиток покликані забезпечити духовний розвиток суспільства, поліпшення його морального стану, фізичного здоров'я, освіти та культури. Тобто основними завданнями реалізації гуманітарної політики є:

- державна й регіональна підтримка гуманітарної сфери, створення необхідних умов для творчих працівників, діячів культури;

- активізація дій органів влади всіх рівнів щодо відродження історичної пам'яті, мови та культури українців як корінної нації;

- всебічне сприяння розвитку культурної самобутності національних меншин, їх активне залучення до державотворчих процесів;

- забезпечення гарантій прав громадян на свободу віросповідання, міжконфесійного миру і злагоди в державі та її регіонах;

- сприяння розбудові національної системи освіти з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та специфіки регіонів;

- створення сприятливих економічних умов для розвитку книговидавничої діяльності, збільшення частки україномовних видань;

- збереження та примноження історико-культурних цінностей українського народу;

- створення необхідних умов для поліпшення фізичного здоров'я населення, поширення його доступу до занять фізичною культурою та спортом;

- запровадження дієвих механізмів фінансової підтримки функціонування закладів соціально-культурного призначення [8].

Розвиток гуманітарної сфери сприяє зростанню людського потенціалу та якості життя. Саме з цією сферою пов'язана модернізація як даної сфери, так і економіки в цілому, переведення останньої на інноваційний шлях розвитку. Усе це потребує поліпшення фінансового забезпечення та системи управління фінансовими ресурсами. Нині ж фінансування гуманітарної сфери здійснюється за рахунок коштів державного, регіональних і місцевих бюджетів, а також із позабюджетних коштів. Скажімо, на державний бюджет припадає основна частина витрат у сфері вищої освіти, здійснення соціальної політики; регіональні бюджети забезпечують фінансування охорони здоров'я та закладів культури. Місцеві бюджети несуть основну частину витрат на дошкільну й загальну освіту. На сьогодні, на жаль, більшість нормативно-правових актів державного рівня, що регламентують надання громадянам соціальних гарантій, пільг і послуг, джерела фінансування не встановлені. А це негативно позначається й на фінансовому забезпеченні гуманітарної сфери в цілому.

Тому вкрай важливим є пошук методів, використання яких активізувало б фінансування гуманітарної сфери. У ринкових умовах важливим методом фінансового забезпечення гуманітарного розвитку є фінансове планування, яке, як стверджує Ю. Губені, не може базуватись на поверхневій уяві, дилетантських знаннях [3 ]. Навіть за умови доброї орієнтації в питаннях економіки та фінансів доречною є періодична консультація у фахівців або в спеціалізованих консалтингових фірмах. При цьому потрібно мати на увазі, що фінансові ресурси гуманітарної сфери поділяються на власні та прирівнювані до них; мобілізовані на фінансовому ринку та утворені за рахунок перерозподілу або залучення.

В умовах жорсткої ринкової конкуренції важливим є забезпечення довгострокового розвитку, здійснюючи стратегічне планування. Основними факторами останнього є грамотне стратегічне управління, ефективність бізнес-процесів, капітал організації (підприємства), втілений у знаннях і кваліфікації співробітників, корпоративна культура, що заохочує інновації та організаційні поліпшення, інвестиції в інформаційні технології. Адже недостатнє фінансування як гуманітарної сфери в цілому, так і кожної з її складових веде до зниження, а часто й до втрати людського капіталу, до зниження якості людських ресурсів. І серед чинників, що зумовлюють останнє, - низький рівень оплати праці у цій сфері. Недостатня зарплата, як відомо, знижує стимули для покращання працівниками своїх професійних навичок. А недоотримані раніше знання, навички та вміння потім компенсувати надзвичайно складно. Тому фінансуванню гуманітарної сфери потрібно приділяти постійну увагу.

Підвищення рівня фінансового забезпечення гуманітарної сфери - це створення кращих умов для формування конкурентоспроможної, соціально орієнтованої економіки. При фінансовому забезпечені бюджетних галузей (до таких, зокрема, відносять галузі, що формують гуманітарну сферу) на перспективу найчастіше користуються методом екстраполяції, відповідно до якого приймається допущення про збереження тенденції її фінансового забезпечення протягом прогнозованого періоду. В основі названого методу лежить використання узагальнених показників динаміки: обсягів фінансування гуманітарної сфери та середніх темпів приросту. Застосування цього методу є обгрунтованим при розробці насамперед коротко- і середньострокових прогнозів. Зрозуміло, що кожний метод, особливо той, що використовують при прогнозуванні, має як позитивні, так і негативні моменти. До останніх треба віднести відсутність відомостей про можливі зміни у структурі досліджуваної сфери в кожному прогнозованому періоді.

При прогнозуванні процесу бюджетування складових гуманітарної сфери активно використовують також метод статистичного моделювання, заснований на здійсненні регресійного аналізу. Під час використання останнього будують аналітичні моделі залежності обсягів фінансування від факторів соціально-економічного характеру. Разом із тим потрібно зазначити, що використання цього методу для розробки довгострокових фінансових показників утруднюється коротким ретроспективним періодом, що не дозволяє будувати якісні регресійні моделі з достатнім числом пояснюючих перемінних.

Якщо йдеться про прогнозування фінансових ресурсів в освітній сфері, де обсяг фінансів значною мірою залежить від контингенту учнів, то їх прогноз розробляється, використовуючи при цьому метод пересування.

У цілому ж вибір конкретного методу залежить насамперед від доступності та надійності наявної інформації. У цьому контексті, на нашу думку, основним інструментом державного регулювання, спрямованого на вирішення найбільш гострих проблем розвитку гуманітарної сфери, повинне бути використання державних цільових програм, джерелами фінансування яких є державний бюджет і бюджети регіонів. При цьому, як зауважує А. А. Халецька, має бути розроблена чітка система контролю за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів. Механізм здійснення такого контролю повинен включати:

- інвентаризацію нормативних актів відповідної сфери;

- оцінку потреби регіонів у фінансуванні державних соціальних зобов'язань для відповідних категорій населення;

- проведення моніторингу державних соціальних зобов'язань і моніторингу їх фінансування з бюджетів усіх рівнів;

- виявлення дисбалансу між державними соціальними зобов'язаннями і необхідними ресурсами;

- відстежування адресності та цільового використання коштів державного бюджету;

- здійснення оцінки ефективності витрачання коштів, насамперед державного бюджету [20].

Саме завдяки дотриманню цих підходів можна забезпечити залучення додаткових фінансових ресурсів у гуманітарну сферу. Скажімо, у світі у покращанні фінансування вищих навчальних закладів на перше місце вийшов фандрейзинг (fundraising), який практично є фінансовим інструментом співпраці суб'єкта господарювання з бізнесом. Проте це відбувається за умови, коли кращі університети надають фірмам відповідні послуги. Це свого роду ділова співпраця бізнесу й освіти. Фінансові донори підтримують освітню сферу, зокрема вищі навчальні заклади, вкладаючи кошти у найперспективніші проекти, які практично використовують фірми. У вищій освіті країн Західної Європи та у США існує практика, коли випускники університетів вважають своїм обов'язком робити пожертви на користь закладів, яким вони зобов'язані успішною кар'єрою. Такі випускники нерідко сприяють створенню при університетах бізнес-інкубаторів, технопарків, інноваційно-технологічних центрів, у яких, як правило, й успішно готуються дослідники, організатори виробництва, бізнесмени, творці нових (інноваційних) робочих місць, які в подальшому співпрацюють з університетом, фінансово йому допомагають. Наприклад, довкола Оксфордського університету нині функціонує близько 300 фірм, які створили його випускники і від діяльності яких університет щорічно отримує 1 млрд дол. США [21].

До найбагатших університетів світу належить і Гарвардський університет, статки якого у 2011 році становили 30,6 млрд доларів, а кількість тих, хто навчається, перевищила 18 тис. студентів зі США та 100 країн світу. Його ендаумент (цільовий фонд, призначений для використання в некомерційній діяльності - для фінансування освітньої сфери, медичної, культурної, що поповнюється переважно за рахунок благодійних пожертв) становить близько 24 млрд дол. США [23]. Важливим джерелом фінансового наповнення підприємств, організацій гуманітарної сфери є виробництво та реалізація ними інноваційної продукції, отримання коштів за надані послуги. Скажімо, в освіті - це плата за навчання*.

Отримання додаткових коштів позитивно позначається не лише на діяльності конкретного освітнього чи медичного закладу, а й на економіці в цілому. Адже недостатнє фінансування освіти, культури, охорони здоров'я негативно позначається на якості людських ресурсів, на ефективності їх діяльності. До речі, на це вказувалось у доповіді Єврокомісії з питань вищої освіти в ЄС 2010 р. У ній зазначалося, що зростання недофінансування європейських університетів підриває їхні можливості із залучення кращих талантів, удосконалення наукової та викладацької діяльності. У доповіді Єврокомісії вказано, що із 3 300 університетів лише два (Оксфордський і Кембриджський) формують репутацію вищої освіти Європейського Союзу. Решта ВНЗ не мають фінансової можливості запрошувати працювати відомих у світі вчених [5].

Гострими залишаються проблеми фінансування системи охорони здоров'я - важливої складової гуманітарної сфери, хоча все більше послуг і в сфері охорони здоров'я надається на платній основі. У більшості країн світу фінансування цієї галузі базується на трьох класичних моделях:

- перша модель, так звана бюджетна, за якою частка коштів місцевих і центральних бюджетів у складі джерел фінансування системи охорони здоров'я коливається в межах 50-90 % загальної суми;

- друга модель називається страховою. Вона опирається на кошти страхових фондів, створених державною за принципом соціального страхування. В Україні ще 1996 р. було прийнято Закон „Про страхування”. У ньому зазначено, що добровільне медичне страхування (далі - ДМС) - є організація й фінансування наданих застрахованим особам медичних послуг (чи медичної допомоги) відповідного обсягу та якості, зумовлених програмами такого страхування. У Законі визначено 43 види обов'язкових і 22 добровільних видів послуг. Головною функцією ДМС є матеріальне відшкодування вартості лікування, профілактики, розвитку інфраструктури галузі відповідно до світових стандартів. Ця модель досить поширена у США, де система охорони здоров'я, як свідчить статистика, є найдорожчою у світі. Уже в 2009 р. загальні витрати у цій країні на охорону здоров'я становили 17,4 % ВВП, а на 2020 р. можуть становити 19,8 %, а у розрахунку на одного жителя країни - 13708,8 дол. [22]. Приватні страхові компанії у світі покривають до 40 % загального бюджету галузі, в тому числі у Німеччині та Канаді цей показник становить 10 %, у Франції - 20 %, а у США - 40 % [16]. гуманітарний фінансування бюджет економічний

Зрозуміло, що кожна з них має право на існування. Головне ж завдання керівників відповідних галузей, закладів з урахуванням сучасних, конкретних умов обирати найоптимальнішу. Саме такий підхід закладено в модель американської системи фінансування охорони здоров'я, що побудована на домінуванні в її фінансуванні приватного медичного страхування. Приватні витрати від загальних витрат на охорону здоров'я у США становлять 51,4 %, а приватного страхування від приватних витрат на ці потреби - 69,3 % [1]. Водночас, за визначенням ВООЗ, США - єдина розвинена країна у світі, де відсутня універсальна система охорони здоров'я. У рейтингу ефективності такої системи США посідають 37 місце у світі [17].

Сьогодні ж в Україні, на жаль, дуже мізерні кошти виділяються на утримання лікарняного закладу, на забезпечення лікування хворих. Адже нині лікарняні заклади отримують 5-6 грн

Нині вартість навчання у США нерідко досягає 40 тис. доларів за рік, у Європі ця цифра втричі, а в Україні у середньому у 10 разів є меншою.

На добу на одне лікарняне ліжко. 40 % витрат перекладається на пацієнта. У цих умовах важливим є забезпечення багатоканальності фінансування як системи охорони здоров'я, так і гуманітарної сфери в цілому. У розвинених країнах світу діє саме ця модель фінансування медичної сфери. Останнім часом для поліпшення фінансового забезпечення медичних закладів України та її регіонів використовують лікарняні каси. Нині їх діє у нашій державі більше 220. Вони, як свідчить досвід Житомирщини, служать потужним джерелом позабюджетного фінансування. Лікувальні заклади, наприклад, Житомирської області, отримали від лікарняних кас медикаментів і медичних виробів майже на 23 млн грн. А це дозволяє підвищити якість медичних послуг і медичної допомоги, покращити доступність системи охорони здоров'я, більш раціонально використати фінанси державного бюджету.

Отже, модернізація системи управління фінансовим забезпеченням гуманітарного розвитку у більшості країн світу реалізується у контексті концепції нового державного управління з адмініструванням за визначеними цілями й результатами, способами їх досягнення, орієнтацією на високу ефективність механізмів комплексної оцінки досягнення результатів.

Перспективи щодо поліпшення фінансового забезпечення гуманітарної сфери в ринкових умовах пов'язані із впровадженням системи добровільного страхування. Проте окремі фахівці вважають, що нині для її введення в Україні відсутні відповідні передумови. А тому насамперед важливо забезпечити реалізацію таких заходів, як:

- формування єдиного фонду соціального обов'язкового страхування для громадян України з територіальними відокремленнями;

- розробка та впровадження системи персоніфікованого обліку надаваних послуг, медичної допомоги, а також єдиного реєстру застрахованих осіб як важливої передумови створення системи обов'язкового страхування та виключення подвійного страхування та фінансування;

- розробка прогресивної системи ставок внесків до фонду обов'язкового медичного страхування та визначення зв'язку розміру внесків із величиною доходів їх платників, а також встановлення їхньої нижньої межі для вразливих верств населення (пенсіонерів, інвалідів тощо), за яких внески сплачує держава;

- розподіл ставок внесків до обов'язкового фонду страхування між роботодавцем і працівником;

- розробка та запровадження системи розподілу ризиків між державою, роботодавцями, страховими організаціями й одержувачами відповідних послуг чи медичної допомоги;

- стимулювання розвитку приватного страхування для забезпечення надходження додаткових коштів до системи гуманітарного обслуговування населення, не допускаючи заміщення надання населенню безплатних відповідних послуг платними;

- сприяння заміні неформальних платежів у гуманітарній сфері легальними;

- поступове перенесення платних відповідних послуг із бюджетних установ до приватних закладів;

- розробка та впровадження механізмів об'єднання коштів для окремих верств населення, які оплачуватимуться в межах обов'язкового (за умови його запровадження) і приватного страхування (з метою виключення подвійного покриття страхуванням і фінансуванням);

- розробка й впровадження особистих депозитних рахунків на медичну допомогу з механізмами пайової участі держави для окремих верств населення; - покриття державою (у разі запровадження обов'язкового медичного страхування) медичних витрат людей, які не в змозі робити відрахування, що дозволить зберегти універсальність охоплення медичними послугами тощо [19].

Уже сьогодні в окремих регіонах застосовують різні методи для фінансового та соціального заохочення працівників гуманітарної сфери до більш продуктивної праці. Наприклад, в усіх містах і районах Дніпропетровщини діють програми „місцевих стимулів” для сімейних лікарів. Останні спрямовані на забезпечення сімейних лікарів пільговим проїздом у громадському транспорті, безкоштовним мобільним зв'язком, надбавками до заробітної плати, спеціалізованим автотранспортом, комп'ютерною технікою тощо. У 2012 році, у регіоні на ці цілі було виділено 67,1 млн грн. Крім того, з 2012 року медичні працівники первинної ланки отримують підвищену заробітну плату за рахунок надбавок за обсяги виконаної роботи. Тобто їхня заробітна плата зросла з 2 327 грн до 6 507 грн.

У перспективі в гуманітарній сфері всі фінансові зобов'язання повинні закріплюватися за відповідним бюджетом і фінансуватися за рахунок власних доходів, або безпосередньо з даного бюджету чи у формі прямої фінансової допомоги (компенсацій) бюджетам нижчих рівнів. Крім того, важливо нормативно визначити сфери фінансової відповідальності органів виконавчої влади державного, регіонального і місцевого рівнів за реалізацію відповідних законів гуманітарного характеру. Водночас доцільно вдосконалити процес розподілу засобів різних фондів (фонд компенсацій, фонд фінансової підтримки регіонів, фонд реформування регіональних фінансів, фонд співіснування соціальних витрат тощо), що направляються на фінансування заходів, пов'язаних з гуманітарним розвитком у цілому та його складових, створивши чітку систему контролю за витрачанням перш за все бюджетних коштів на забезпечення гуманітарного розвитку.

Список використаної літератури

1. База даних ВООЗ (2011) [Електронний ресурс].

2. Балдич Н. І. Фінансове вирівнювання в контексті суспільно-економічних реформ / Н. І. Балдич // Зб. наук. пр. НАДУ - 2004. - N° 1. - С. 65-69.

3. Губені Ю. Підприємництво / Ю. Губені. - Львів, 2012. - С. 376.

4. Гурьев В. М. Основы социальной статистики: методы, система показателей, анализ / Гунрьев В. М. - М.: Финансы и статистика, 1991. - С. 88.

5. Доповідь Єврокомісії з питань вищої освіти в ЄС 2010 [Електронний ресурс].

6. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки [Електронний ресурс].

7. Кудряшов В. П. Державні фінанси в період проведення реформ / В. П. Кудряшов // Фінанси України. - 2012. - № 1. - С. 44.

8. Гуманітарна сфера: питання теорії і практики / [Куценко В.І., Богуш Л. Г., Комарова О. А., Остафійчук Я. В.]. - К.: Науковий світ, 2002. - С. 4-5.

9. Місцеве фінансування в Європі. - Вид-во Ради Європи, 1999. Модернізація економіки - наш стратегічний шлях: Щорічне послання Президента України до Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - К., 2011. - 416 с.

10. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2012/13 навчального року // Статистичний бюлетень. - К., 2013. - С.3.

11. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс].

12. Павлюк К. В. Фінансове забезпечення видатків на соціальний захист населення / К. В. Павлюк // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. пр. - К., 2006. - Вип. 10(65).

- С. 146-151.

13. Податковий кодекс України: Закон України: від 02.121.2010 N° 2755 - VI

14. Показники виконання Державного бюджету України за 2011 р.

15. Полозенко Д В. Добровільне медичне страхування та лікарняні каси - складові реформи охорони здоров'я України / Д. В. Полозенко, В. Д. Парій // Фінанси України. - 2012. -№ 3 - С. 85.

16. Система здравоохранения: улучшения деятельности. Доклад о состоянии здравоохранения в мире. - Женева: ВОЗ, 2000. - 258 с.

17. Статистичний щорічник України за 2011. - К.: ТОВ „Август Трейд”, 2012. -С. 54.

18. Степанова О. В. Реформування системи охорони здоров'я у США / О. В. Степанова, І. В. Іголкін // Фінанси України. - 2012. - № 3. - С. 81-82.

19. Халецька А. А. Формування державної політики соціального захисту населення в умовах макроекономічної нерівноваги: дис. доктора наук з держ. упр. / Халецька А. А. - К., 2010. - С. 304-306.

20. Цейкович К. Н. Высшая школа за рубежом: проблемы, поиски, решения / К. Н. Цейкович. - М., 2010. - 346 с.

21. Health Insurance vs Census Bureau: [Електронний ресурс].

22. Readings B. The university in ruins. - Cambridge (MA). Harvard University Press, 2006.

Размещено на Allbest.ru