Особливості фінансування сталого розвитку економіки держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості фінансування сталого розвитку економіки держави

Постановка проблеми

В умовах економічної нестабільності докорінна зміна господарської структури України, низький рівень її галузевої диверсифікації та обмеженість власних фінансових ресурсів унеможливлюють сталий розвиток економіки держави. Суттєвими перешкодами сталому розвитку є також стагнаційні тенденції в інвестиційній сфері та сфері банківського кредитування, зниження основних фінансових результатів діяльності підприємств, падіння реальних доходів та купівельної спроможності населення. Відтак, незбалансований та неконтрольований розвиток економіки держави практично вичерпує потенціал екстенсивного розвитку та характеризується кумулятивним процесом, за якого падіння інвестиційного та споживчого попиту призводить до зниження виробництва, зменшення використання ресурсів. У цьому контексті множина питань, пов'язаних із фінансовим забезпеченням сталого розвитку економіки країни, зумовлює необхідність ґрунтовних теоретичних досліджень та практичних заходів у напрямі обґрунтування можливостей фінансування сталого розвитку економіки держави та впровадження нових механізмів управління її фінансовими ресурсами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам фінансового забезпечення сталого розвитку економіки держави та регіонів присвячено праці вітчизняних учених: І. Александрова [і], З. Варналія, М. Вахович [2], В. Галущак, З. Герасимчук, М. Данилишина, М. Долішнього, О. Другова [3], Я. Жаліла, В. Замовця, І. Камінської, М. Карліна, Л. Круп'як, В. Пилипів, Я. Хоменко [4], С. Юрія [5]. Аналіз проблем і особливостей фінансової політики розвитку держави здійснювали такі зарубіжні науковці і практики, як С. Вайт, Е. Гіл, Т. Жерейсаті, Д. Кларк, Р. Лукас, Г. Райт, Б. Твіс, В. Стевенс, Р. Хакет, Г. Холіс, Л. Чихладзе.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на наявність багатьох публікацій із проблематики фінансового забезпечення розвитку економіки держави, подальшого дослідження потребують особливості фінансування сталого розвитку її економіки з урахуванням специфіки сучасних економічних перетворень.

Мета статті полягає в аналізі стану, особливостей фінансування сталого розвитку економіки держави та оцінці його наслідків в умовах економічної нестабільності для виокремлення напрямів оптимальної фінансової політики.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сталість розвитку економіки держави значною мірою визначається ефективністю його фінансування. Належне фінансування розвитку передбачає макроекономічне збалансування та дає змогу в довгостроковій перспективі забезпечити високий рівень життя населення. Важливим напрямом у цій сфері є аналіз джерел інвестиційного забезпечення сталого розвитку економіки країни. Так, загальний обсяг залучених прямих іноземних інвестицій в економіку України в 2011 р. становив 44,8 млрд. дол. США, протягом 2013 р. обсяг зростає до 58,2 млрд. дол. США та скорочується до 43,9 млрд. дол.

США в 2015 р. При цьому в 2015 р. до десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 83% загального обсягу прямих інвестицій, увійшли: Кіпр -- 12,2 млрд. дол. США, Німеччина -- 5,4 млрд., Нідерланди -- 5,1 млрд., Російська Федерація -- 2,6 млрд., Австрія -- 2,3 млрд., Велика Британія -- 1,9 млрд., Вірґінські Острови -- 1,8 млрд., Франція -- 1,5 млрд., Швейцарія -- 1,4 млрд. та Італія --9 млрд. дол. США [6].

Рис. 1. Структура капітальних інвестицій за джерелами фінансування в Україні в 2011--2015 рр. Джерело: складено автором за даними [6]

Така диверсифікація залучення прямих іноземних інвестицій в Україну по країнах-інвесторах є суттєвим ризиком залежності економіки держави від політики кількох країн -- основних інвесторів. Водночас залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу держави. В умовах недостатності внутрішніх фінансовихресурсів зовнішні інвестиції означають можливість використання акумульованих за кордоном коштів для розвитку конкретних підприємств, що сприятиме сталому розвитку економіки держави. Разом із тим існують об'єктивні причини, які зменшують можливість залучення іноземних інвестицій. Найвагомішими перешкодами залучення інвестицій в економіку України є недосконалість законодавства стосовно іноземного інвестування та його нестабільність, нерозвиненість інфраструктури, постійні зміни в рівнях митних платежів.

Недостатню розвиненість інвестиційного ринку в Україні підтверджує також структура капітальних інвестицій за джерелами фінансування (рис. 1). Так, у 2011--2015 рр. основним джерелом фінансування капітальних інвестицій традиційно залишалися власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких здійснено більше половини всіх капіталовкладень. У 2011 р. їх частка в загальному обсязі становила 61,2%, зросла на 5,1% у 2013 році, проте в 2015 р. скоротилась порівняно з попереднім роком на 3,1% і становила в загальному обсязі 67,4%.

У 2011 р. частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становила 15,2%, проте скоротилась до 13,9% у 2013 р. та до 7,3% у 2015 р.

Активно зростав обсяг капітальних інвестицій за рахунок коштів населення на індивідуальне житлове будівництво -- з 17 589,2 млн. грн. у 2011 р. до 24 072,3 млн. грн. у 2013 р., що становить 9,6% від загального обсягу інвестицій, у 2015 р. значення даного показника зросло до 12%.

Незначним залишається фінансування капітальних інвестицій за рахунок коштів іноземних інвесторів, що зумовлене незадовільним інвестиційним кліматом у державі. У 2013 р. частка фінансування капітальних інвестицій за рахунок коштів іноземних інвесторів скоротилася на 0,4% порівняно з 2011 р. та становила 1,7%. Винятком був лише 2015 р., коли обсяг іноземних інвестицій зріс до 3,1% від загального обсягу фінансування.

Кошти державного бюджету, що спрямовуються на капіталовкладення, у 2011 р. становили 17 376,7 млн. грн., у 2013 р. ця сума скоротилася до 6 174,9 млн. грн., або з 7,2% до 2,5% від загального обсягу інвестицій. У 2015 р. частка коштів державного бюджету скоротилась до 2,4% у зальному обсязі відповідних інвестиційних ресурсів. За рахунок коштів місцевих бюджетів було освоєно 3,2% від загального обсягу капіталовкладень, що є досить низьким показником, у 2013 р. значення даного показника скоротилось до 2,7%, проте в 2015 р. зросло до 5%.

Отже, в Україні за незначного бюджетного та обмеженого іноземного фінансування капітальних інвестицій низьким залишається рівень інвестиційного забезпечення сталого розвитку економіки країни. На думку Л.Б. Круп'як, така ситуація пояснюється невирішеністю питань, пов'язаних із підвищенням зацікавленості в інвестуванні, збільшенням обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та їх спрямуванням на реалізацію стратегічних цілей економіки держави [7].

Важливим джерелом фінансування сталого розвитку економіки держави є банківський кредит, що оптимізує пропорції суспільного відтворення, забезпечує належну концентрацію та централізацію капіталу, сприяє саморегуляції економічної системи та вирівнюванню норм прибутку за різними галузями економіки. Банки спрямовують кошти на виробничі цілі, забезпечують домашні господарства та фірми інструментами управління ризиком, здійснюють контроль над кінцевим використанням кредитних ресурсів. У цьому контексті невід'ємною складовою частиною стратегії сталого розвитку економіки держави є створення умов для підвищення ємності банківського сектору. Однак у 2011--2015 рр. в Україні гостро стояла проблема кредитування пріоритетних напрямів розвитку економіки. Нераціональна кредитна політика комерційних банків стала однією з причин обмеження кредитування виробництва та розгортання інфляційних процесів.

Високими залишалися процентні ставки плати за кредит та короткими -- терміни кредитування (короткострокові кредити використовувались лише для вирішення поточних проблем). Як наслідок, знижувалась віддача на капітал і зменшувалась доступність кредитів для менш рентабельних видів економічної діяльності держави. Водночас протягом звітного періоду збільшуються фактичні обсяги кредитування суб'єктів господарювання, що становили 75% від загального обсягу кредитів, наданих суб'єктам господарювання та фізичним особам. Так, у 2011 р. в Україні суб'єктам господарювання було надано кредитів на суму 580,9 млрд. грн., у 2013 р. значення даного показника зросло на 117,9 млрд. грн. та на 205 млрд. грн. у 2015 р. [8]. При цьому темп зростання обсягу кредитування суб'єктів господарювання в 2012 р. становив лише 104,9% порівняно з попереднім роком, досяг свого максимального значення в 2014 р. (116,4%), однак у 2015 р. скоротився до 98% порівняно з попереднім роком (рис. 2).

Рис. 2. Темп зростання кредитів, наданих суб'єктам господарювання та фізичним особам в Україні в 2011-2015 рр. Джерело: розраховано автором за даними [8]

Разом із тим у 2011--2013 рр. скорочуються обсяги кредитування фізичних осіб. У 2014 р. обсяг кредитування фізичних осіб становив 179 млрд. грн., тобто зріс на 4,4 млрд. грн. порівняно з 2011 р. Темп зростання обсягу кредитування фізичних осіб збільшується з 93% у 2012 р. до 106,7% у 2014 р. та суттєво зменшується в 2015 р. -- до 85,1 %. Причиною цього є низькі доходи населення, які визначають його платоспроможність, а також функціонування значних коштів поза банками, у «тіньовій» економіці.

Відтак, кредитна політика в Україні як система заходів, спрямованих на фінансову підтримку її сталого розвитку, не враховує пріоритети цього розвитку, можливості кредитної підтримки суб'єктів господарювання та населення з метою посилення стимулюючого впливу кредиту на соціально-економічні процеси.

Значний резерв фінансових ресурсів на забезпечення сталого розвитку економіки держави становлять заощадження фізичних осіб, які можна ефективно трансформувати в інвестиції. Стан заощаджень населення країни відображає процеси її економічного розвитку, включаючи соціальні аспекти, а також ефективність функціонування фінансової і банківської систем. Водночас у 2011--2015 рр. більша частина населення України стала неспроможною заощаджувати, крім того, грошові доходи громадян тінізувалися. Так, у 2011 р. порівняно з попереднім роком темп зростання заощаджень населення становив лише 76% за фактичного обсягу заощаджень 123 123 млн. грн. (табл. 1). Дане значення вказує на те, що в 2011 р. сукупні витрати населення переважали над його доходами, що й не дало змоги робити населенню відповідні заощадження.

Однак у 2012 р. темп зростання збільшився до 119% і досяг максимального значення в 2015 р. (120%), при цьому в 2014 р. фактичне значення заощаджень населення суттєво скоротилося, а темп їх зростання становив лише 71,7%. Різні значення темпу зростання заощаджень не могли не позначитись на частці заощаджень населення

в його сукупних доходах. Так, унаслідок зменшення темпу зростання заощаджень громадян України їх частка в сукупних доходах населення скоротилась з 10% у 2011 р. до 7,5% у 2013 р. та 5,4% у 2014 р. і лише в 2015 р. зросла на 0,3% порівняно з попереднім роком.

Таблиця 1 Показники заощаджень населення України в 2011--2015 рр.