Економічна оцінка боргової стійкості України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна оцінка боргової стійкості України

Однією з глобальних проблем на сучасному етапі розвитку України є надмірне нарощування державного боргу, що має низку негативних наслідків для фінансової системи та боргової безпеки держави. Перевищення гранично допустимого обсягу державного боргу може спричинити негативні наслідки для функціонування економіки та боргової стійкості країни. Аналіз індикаторів оцінювання стійкості державного боргу відображає спроможність країни виконувати свої зобов'язання щодо обслуговування та погашення позикових фінансових ресурсів. При високому борговому навантаженні підвищується залежність від іноземних кредиторів, зростають витрати на обслуговування боргу та бюджетний дефіцит.

Дослідження проблеми боргової стійкості висвітлено в наукових працях вітчизняних вчених, зокрема, О. Барановського, Т. Бондарчука, Т. Вахненко, В. Дем'янишина, О. Кириленко, С. Корабліна, В. Козюка, В. Корнєєва, В. Лісовенка, В. Опаріна, В. Федосова, О. Царука, С. Юрія. Серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці Р. Барро, Д. Б'юкенена, Р. Девіса, Дж. Кейнса, Р. Максгрейва, Ф. Модільяні, А. Радзівіла.

Необхідно віддати належне високому рівню наукових досліджень зазначених вчених, проте на сучасному етапі існує розбіжність підходів до вимірювання боргового навантаження в країні. Тому залишається актуальним аналіз боргової стійкості та пошук напрямів підвищення її рівня.

Метою статті є аналіз ключових індикаторів боргової стійкості, за допомогою яких можна об'єктивно й достовірно оцінити якість управління державним боргом, та розробка практичних рекомендацій для мінімізації боргового навантаження на бюджет. Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання: уточнити поняття боргової стійкості держави, охарактеризувати основні індикатори вимірювання боргової стійкості, запропонувати заходи щодо підвищення її рівня.

Вплив світової фінансової кризи, нераціональне проведення політики формування зовнішніх боргових зобов'язань зумовили значне зростання обсягу державної заборгованості та посилення навантаження боргових виплат на державний бюджет України.

Відтак відповідно до щоквартального звіту агентства Capital IQ, Україна в I кварталі 2014 р. зайняла 7-ме місце серед 70 країн за ймовірністю дефолту. Загальну можливість дефолту (CPD) України оцінили в 44,25% [9]. Це мотивується значною акумуляцією державного боргу, великою часткою зовнішніх боргових зобов'язань у загальній структурі, політичною нестабільністю, складністю обслуговувати кредити, невизначеністю щодо економічної ситуації в країні.

Тенденція до зростання державної заборгованості простежується впродовж останніх років, її визначають нестабільна ситуація з рефінансуванням боргів попередніх періодів, високі валютні ризики зовнішніх запозичень, значне боргове навантаження на державний бюджет.

Динаміка обсягів сукупного державного боргу України за 2003-2013 рр. відображена на рисунку 1.

Результати проведеного нами аналізу свідчать, що загальна сума державного та гарантованого державою боргу за період з 2003-2013 рр. збільшилася у 5,4 раза. Стрімке зростання загальної суми державного боргу у 2009 р. пояснюється фінансуванням витрат на обслуговування боргових зобов'язань, збільшенням державних запозичень з метою покриття бюджетного дефіциту, пом'якшення наслідків світової фінансової кризи.

Впродовж 2009 р. подальше залучення нових позик і девальвація національної валюти надалі зумовлювали значний приріст боргу (67,8%), а вже у 2012-2013 рр. зі стабілізацією курсу гривні і зменшенням нових запозичень приріст становив 8,9% і 13,4% відповідно.

У цьому контексті кількісне визначення боргової стійкості країни та темпів акумуляції державного боргу на сучасному етапі є першочерговим завданням.

В економічній літературі під борговою стійкістю розуміють якісну характеристику обсягу та структури державної заборгованості, при якій забезпечується здатність держави виконувати боргові зобов'язання, не збільшуючи боргового навантаження на бюджет за умов підтримання на достатньому рівні ліквідності й платоспроможності та виключаючи необхідність вдаватися до списання чи реструктуризації державної заборгованості [5, с. 42].

Аналізуючи праці вітчизняних і зарубіжних вчених, експертів Світового банку, МВФ й інших міжнародних фінансових організацій, доходимо висновку про відсутність чітко встановлених показників та їх граничних значень, які мають бути покладені в основу визначення боргової стійкості.

Так, МБРР для кожної країни окремо, а також для регіональних груп країн і для країн із низьким та середнім рівнем доходів публікує такі показники:

- зовнішній сукупний борг, % до експорту товарів і послуг;

- зовнішній сукупний борг, % до валового національного доходу;

- короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення, % до загальної суми зовнішнього сукупного боргу;

- міжнародні резерви, % до зовнішнього сукупного боргу [10, с. 18].

Водночас західна фінансова думка визначає два підходи до оцінювання боргової стійкості держави:

1) вважається, що боргова позиція держави є стійкою, якщо відношення державного боргу до ВВП перебуває на незмінному рівні або через певний період часу знижується (О. Бланкарт, В. Бюітер, Н. Бу - діна, С. Вайнберген та ін.);

2) забезпечення боргової стійкості держави вимагає не обмеження рівня державного боргу, а стримування в довгостроковій перспективі темпів його зростання (Л. Славента, Д. Хамільтон, М. Флавін) [4, с. 101].

Вітчизняні фахівці М. Ставнич та В. Тополь виділяють такі критерії зовнішніх запозичень: відношення зовнішнього боргу до ВВП - 50%, до річного експорту - 275%, погашення та обслуговування боргу до річного експорту - 30%, обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту - 20% [8, с. 72]. Науковці наголошують на ймовірності списання боргу за умови перевищення трьох показників своїх граничних значень.

Зазначеної думки дотримується А. Саркісянц, зауважуючи, що високою потрібно вважати заборгованість у разі досягнення максимуму зазначених коефіцієнтів та індикаторів оцінювання боргової стійкості держави, середньою - якщо, як мінімум, три з основних показників перевищать 60% їх максимально орієнтованого значення, а в інших випадках заборгованість можна вважати низькою [2, с. 357].

Вчені Е. Боллз та Г. О'Доннелл вважають, що на економічний ріст може негативно впливати навіть стійка динаміка боргу, якщо його величина відносно висока. Результати різних досліджень свідчать, що оптимальний рівень боргу для країн із розвинутою економікою перебуває в діапазоні 20-50% ВВП [7, с. 95]. Проте для України його оптимальний рівень, повинен бути нижчим, ніж для країн із розвинутою економікою внаслідок значної частки боргу в іноземній валюті, високих валютних ризиків та низької ефективності державного сектору.

Як уже зазначалося раніше, поняття боргова стійкість, на відміну від боргової безпеки, крім оптимального співвідношення між зовнішніми та внутрішніми позиками, достатніми для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, включає поняття платоспроможності, ліквідності, заборгованості державного, фінансового та приватних секторів.

Аналіз показників ліквідності свідчить, що впродовж 2009-2013 рр. міжнародних резервів в Україні було недостатньо для того, щоб покрити короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення. Крім того, простежувалося стійке падіння цього індикатора в довгостроковому періоді (табл. 1).

Як свідчать подані в табл. 1 дані, поточне значення показника А. Гріспена у 2013 р. становило 0,41 (тобто лише 41% короткострокового боргу покрито резервами) - це багаторічний мінімум, і тому є негативною ознакою. Причинами зниження показника є постійне зростання заборгованості та зниження рівня міжнародних резервів держави. Оскільки відношення резервів до короткострокового боргу є меншим від 1, імовірною є ситуація, за якої уряд чи резиденти країни у разі несприятливих змін на міжнародному ринку капіталів порушуватимуть графік зовнішньоборгових виплат.

державний борг ліквідність платоспроможність

Таблиця 1. Динаміка показників ліквідності за 2009-2013 рр.*