Філософія хриматогенезу: від золота до криптовалют

УДК 338.631 (477)

Іжевський П.Г.

кандидат економічних наук, доцент, докторант кафедри менеджменту, адміністрування та готельно-ресторанної справи, Хмельницький національний університет

АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ:

У статті здійснено аналіз експортно-імпортного сальдо агропромислового комплексу України, визначено його ключові проблеми. На основі наповненості вітчизняного ринку та обмеження зростання обсягу експорту практично у всіх групах агропродовольчої продукції, поряд із резервами нарощення виробництва, обґрунтовано необхідність реформування вітчизняного АПК, який представлений сільським господарством та харчовою про-мисловістю. Наголошено на пріоритетності розвитку груп з найбільш високими обсягами доданої вартості та виявлено, що зростання діяльності агрохолдингів підштовхує дрібних та середніх агровиробників до пошуку нових форм організації, серед них м'які форми інтеграції - бізнес-мережі, які скорочують різного роду витрати через можливості інтегруватися в розширений ланцюжок доданої вартості з підприємствами інших галузей. На основі наукових методів досліджень запропоновано вирішення ключових проблем сільського господарства та харчової промисловості за допомогою мережевої взаємодії підприємств.

Ключові слова: агропродовольча продукція, агрохолдинги, експорт та імпорт продовольства, мережева вза-ємодія, додана вартість, підприємницька мережа.

АГРОПРОМЫШЛЕННЫЙ КОМПЛЕКС УКРАИНЫ:

Ижевский П.Г.

В статье проанализировано экспортно-импортное сальдо агропромышленного комплекса Украины, опре-делены его ключевые проблемы. На основе наполненности отечественного рынка и ограничения роста объема экспорта практически во всех группах агропродовольственной продукции, наряду с резервами увеличения про-изводства, обоснована необходимость реформирования отечественного АПК, который представлен сельским хозяйством и пищевой промышленностью. Отмечено приоритетности развития групп с наиболее высокими объемами добавленной стоимости. Выявлено, что рост деятельности агрохолдингов подталкивает мелких и средних агропроизводителей к поиску новых форм организации, среди которых мягкие формы интеграции - биз-нес-сети, которые сокращают разного рода расходы с помощью возможности интегрироваться в расширенную цепочку добавленной стоимости с предприятиями других отраслей. На основе научных методов исследований предложено решение ключевых проблем сельского хозяйства и пищевой промышленности с помощью сетевого взаимодействия предприятий.

Ключевые слова: агропродовольственная продукция, агрохолдинги, экспорт и импорт продовольствия, сете-вое взаимодействие, добавленная стоимость, предпринимательская сеть.

AGRO-INDUSTRIAL COMPLEX OF UKRAINE:

Izhevskyi P.

The article analyzes the export-import balance of the agro-industrial complex of Ukraine and identifies its key problems. On the basis of thefullness of the domestic market and the restriction of the growth of exports in virtually all groups of agri-food products, along with the reserves for increasing production, the necessity of reforming the domestic agro-industrial complex, which is represented by agriculture and thefood industry, is substantiated. Priority of development ofgroups with the highest volumes of added value is noted. It is revealed that the growth of the activities of agroholdings pushes small and medium-sized agricultural producers to search for newforms of organization, among them softforms of integration - busi-ness networks that reduce all kinds of expenses for opportunities to integrate into the extended value chain with enterprises of other industries. Based on scientific research methods (monographic and comparison), the solution of key problems of agriculture and the food industry through networking of enterprises was proposed.

Keywords: agro-food products, agro-holdings, food export and import, network interaction, value added, entrepre-neurial network.

Постановка проблеми. Агропромисловий комп- експортної складової. Проте, в умовах підвищення лекс, окрім соціальної функції, визначає один із осно- конкуренції на вітчизняному та світовому ринку про- вних напрямків розвитку української економіки та її довольства та різного роду торговельних обмежень,

Україна не в змозі повністю використовувати свої порівняльні особливості та переваги відносно інших країн в згаданому сегменті ринку. Таким чином, під-вищується увага практиків та науковців до аналізу екс-портно-імпортного сальдо, резервів, тенденцій та пер-спектив розвитку агропромислового комплексу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослі-дження стану та перспектив розвитку агропромис-лового комплексу відображено в численних працях вітчизняних та закордонних науковців, практиків. Так, результати досліджень В. Стадник та В. Мукомела- Михалець [1] надають розгорнутий аналіз діяльності вітчизняних підприємницьких структур різних роз-мірів - за кількістю суб'єктів господарювання, їх вне-ском у загальні обсяги реалізації та створення доданої вартості з виділенням промислового сектору. В науко-вій праці авторів Н. Вдовенко та Л. Сокол [2] здійснено макроекономічну оцінку аграрного сектору економіки України за умов інтеграційних процесів; М. Боехлю [3; 4] - теоретичних основ для побудови управлінських рішень в умовах невизначеності, інноваційної актив-ності та змін структури агропромислового сектору; М. Метелеркемп [5] - запропоновано підхід до оцінки економічних ризиків та можливостей в галузях вироб-ництва продовольства.

Попри значну кількість досліджень та публікацій проблема аналізу стану агропромислового комплексу України потребує додаткових досліджень через його стратегічну важливість в економіці країни, а також в зв'язку з постійними змінами динаміки, напрямків та тенденцій розвитку продовольчих та суміжних ринків продукції в національному, регіональному та світо-вому масштабах.

Мета статті. Метою дослідження обрано аналіз та напрямки розвитку агропромислового комплексу Укра- їни в умовах підвищення конкуренції на вітчизняному та світовому ринку продовольства. Для досягнення поставленої мети дослідження визначено наступні наукові завдання:

1) провести аналіз експортно-імпортного сальдо агропродовольчої продукції України в розрізі продук-тових груп;

2) проаналізувати структуру виробників продо-вольчої продукції України та їх виробничі інтереси в контексті розмірів підприємницьких структур та фор-мування доданої вартості;

3) на основі аналізу виявити основні проблеми зростання, притаманні підприємствам сільського гос-подарства та харчової промисловості;

4) визначити можливості використання мережевої взаємодії підприємств як одного із ключових факторів росту агропромислового комплексу України.

Виклад основного матеріалу. Комплексно з іншими чинниками (зменшення купівельної спромож-ності та скорочення чисельності населення) наповне-ність та обсяг національного продовольчого ринку стримує розвиток вітчизняного сільського господар-ства й харчової промисловості, а подекуди призводить до скорочення обсягів виробництва [2]. Таким чином, фактори й напрямки росту галузей сільського госпо-дарства та харчової промисловості необхідно шукати в зовнішньоекономічній площині. Отож розглянемо динаміку та структуру експорту й імпорту сільськогос-подарської продукції за 2010 - 2016 рр. (рисунок 1).

Державна служба статистики за кодами УКТЗЕД подає матеріали за чотирма товарними групами, струк-тура яких відповідає за галузевою та технологічною ознаками, величиною доданої вартості:

- група 1 - живі тварини; продукти тваринного походження;

- група 2 - продукти рослинного походження;

- група 3 - жири та олії тваринного або рослинного походження;

- група 4 - готові харчові продукти.

Аналіз експортно-імпортних операцій з сільськогос-подарською та продовольчою продукцією на ринку Укра-їни характеризувався суттєвими коливаннями протягом аналізованого періоду. Так, в 2013-2015 роках спостері-галося падіння товарообороту порівняно з 2012 роком на 29%, основним чином через скорочення на 18,67% експорту та на 5,3% імпорту. Протягом 2016 року укра-їнські експортери відвоювали 10,3% з 18,67% падіння експорту (проти 2012 року), імпорт продукції в 2016 році також зріс на 3,5 п. проти падіння в 5,3%.

В структурі експорту української аграрної продук-ції переважає продукція 2-ої групи (живі дерева та інші рослини; овочі; їстівні плоди та горіхи; кава, чай; зер-нові культури; продукція борошномельної та круп'яної промисловості; насіння і плоди олійних культур; шелак природній; рослинні матеріали для виготовлення), частка якої в експорті за аналізований період зросла на 12,94 пункти та склала 52,96% її загального обсягу. Фак-тично така продукція виступає в ролі сировини, яка в подальшому використовується за кордоном у техноло-гічних процесах в харчовій та інших галузях промисло-вості, тваринництві та слугує основою для створення в них доданої вартості. Тобто, експорт такої продукції - це шлях втрачених можливостей для української держави та бізнесу. Серед основних позицій групи - зернові культури, насіння та плоди олійних культур (пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак тощо), експорт яких забезпечується найбільшими агрохолдингами, серед лідерів - Нібулон, Кернел, УкрлЛендФармінг, Державна продовольчо-зернова корпорація України, Каргіл та ін. При цьому агрохолдинги виступають у ролі сільгосп-виробників, переробників (доведення сировини до екс-портного стану) та трейдерів одночасно, а визначити внесок індивідуального сектору в експорті досить важко.

Серед експорту продукції рослинництва виділя-ється сегмент, який формується виключно за рахунок індивідуального сектору - експорт грецьких горіхів. Україна посідає 3-тє місце в світі за обсягом вирощу-вання такої продукції з часткою 5%. Серед основних напрямків експорту виділяються Азія та країни ЄС. Проте, оскільки 90% наповненості експортних партій базується на продукції домогосподарств населення, то основною проблемою вважається неоднорідність партій, що значно зменшує ціну на вітчизняний горіх. Незважаючи на прогнозні зростання обсягів вирощу-вання та експорту культури, відсутність значних обме-жень при експорті, її частка не є суттєвою та не пере-вищує 1% експорту.

Значну та стабільну частку в обсязі експорту про-дукції сільського господарства й продовольства займає група 3 (жири та олії тваринного й рослинного походження) - близько 25,93%. Експорт в цій ніші Україні забезпечує статус найбільшого експортера соняшникової олії в світі (57% світового ринку), екс-портна виручка від реалізації якої склала в 2016 році 3,7 млрд. дол. При цьому основні обсяги виробництва та експорту забезпечили 10 агрохолдингів - Кернел- Трейд (19,24 млрд.грн), Каргіл (7,47 млрд. грн), Сан- трейд (6,36 млрд.грн), Миронівський хлібопродукт (4,95 млрд. грн), Дельта Вільмар СНД (2,8 млрд. грн),

Олсідз Блек Сі (2,37 млрд. грн), БАЗ (2,13 млрд. грн), Ді енд Ай Еволюшн (Оптімус Плюс 1,87 млрд. грн), Агроінтер (1,52 млрд грн) [7].

З точки зору створення доданої вартості експортна група 3 виглядає значно привабливіше групи 2. Проте варіативність врожайності соняшника та формування світових цін на нього, а також готовність європей-ських олійно-екстракційних заводів (80% обсягу) його закуповувати за високими цінами суттєво впливають на експорт цієї культури без попередньої переробки, навіть за умов вивізного мита.

Таким чином, експортні позиції української агро- продовольчої продукції 2-ї та 3-ї груп забезпечуються агрохолдингами, що поєднують в собі крупні аграрні, переробні та харчові підприємства з трейдерськими компаніями. Розвиток в цих нішах можливий тільки за умови збільшення банку земель, а також нарощування проблем на перспективу. Експорт в таких групах пред-ставляє інтереси крупних агрохолдингів, які займа-ються вирощуванням культур в основному на орендо-ваних землях. В цивілізованому світі до таких культур ставляться помірковано. В Україні це призводить до виникнення низки проблем, що висвітлюються в еко-номічній літературі - розораність земель, виснаження та відновлення земель, соціальні питання села тощо.

За дослідженнями українських науковців україн-ські агрохолдинги націлені на експорт продукції рос-линництва, оскільки привласнюють такі види ренти [8, с. 17-18]:

- диференційну ренту І-го порядку. В Україні дося-гається за рахунок низької нормативної оцінки сіль-ськогосподарської землі порівняно з країнами Європи та низької орендної плати. Агрохолдинги для гаран-тованого залучення пропонують орендну плату вищу, ніж по регіону;

- сільськогосподарську ренту. В Україні досягається за рахунок різниці закупівельних цін на сільськогоспо-дарську продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках. Оскільки ціни на вітчизняному внутрішньому ринку нижчі світових, то різниця привласнюється опе-ратором (трейдером) світового аграрного ринку (агро-холдингом);

- технологічну антиренту. Досягається за рахунок використання дешевих землі та робочої сили. Також поєднується з диференційною рентою другого порядку та технологічною квазірентою;

- організаційна квазірента, забезпечується дією закону вертикальної інтеграції та є базою для ство-рення диференційної ренти третього роду у вигляді наддоходу міжпродуктового характеру. При цьому функція прибутку замінюється функцією сукупної доданої вартості;

- транспортна рента. В Україні забезпечується монополією агрохолдингів на транспортні коридори, наявністю в структурі автопарків та рухомого складу;

- політична рента.

На жаль, офіційна статистика не наводить кількості агрохолдингів в Україні, проте їх величина та відсо-ток землі, яким вони володіють і користуються, зрос-тає, що впливає на створення неконкурентних умов в аграрному виробництві й формується як загальнодер-жавна проблема внаслідок невдалої політики. Нато-мість зростання діяльності агрохолдингів підштовхує дрібних та середніх агровиробників до пошуку новихформ організації, здатних забезпечити конкуренто-спроможність із холдингами. Найбільш реальними в такому плані виступають м'які форми інтеграції - біз- нес-мережі, які скорочують різного роду витрати через можливості інтегруватися в розширений ланцюжок доданої вартості з підприємствами інших галузей.

Група 1 українського експорту агропродовольчої про-дукції найменша, проте цікава з точки зору виявлення певних тенденцій в українському агробізнесі - зростання експортної спрямованості на фоні зменшення загального експортно-імпортного обороту. Серед основних при-чин - зниження купівельної спроможності вітчизняних споживачів, імпортозаміщення вітчизняними товарами, замінниками рослинного походження тощо. Загалом, питома вага групи в експорті агропродовольчої продук-ції зменшилася за аналізований період з 7,76% до 5,06%, імпорту - з 21,55% до 16,1%. Дійсно, в даній експортній групі, починаючи з 2014 року, простежується позитивне експортно-імпортне сальдо, проте його досягнуто не за рахунок позитивної динаміки експорту, а завдяки змен-шенню обсягів імпорту. Факторами обмеження експорту в групі виступає її виробнича структура, представлена переважно індивідуальним сектором, який не в змозі задовольнити значні обсяги та високі стандарти на основі контролю, маркування та безпечності харчових продуктів тваринного походження.

Виняток становлять продукти тваринного похо-дження, які швидко не псуються та мають підвище-ний попит за кордоном, в Україні - це натуральний мед. Частка господарств населення при його виробни-цтві складає 97-98%, а його просування на закордонні ринки забезпечується ліцензованими трейдерами. При цьому на п'ятірку трейдерів припадає понад 60% екс-порту українського меду - Бартнік та Юкрейніан Бі (19%), Агро Іст Трейд (14%), Співдружність (12%), Український мед (10%), Асканія Пак (6%). Загалом гео-графія експорту такого виду агропродовольчої україн-ської продукції надалі розширюватиметься та супрово-джуватиметься зростанням обсягів виробництва, проте їх збільшення суттєво не впливатимуть на структуру експорту української агропродукції.

Група 4 українського агропродовольчого експорту найбільш технологічна та за своєю природою містить найбільшу частку доданої вартості, оскільки поєднує сільське господарство та харчову промисловість. Клю-човими в даній групі є наступні тенденції:

- обсяги експорту скорочуються з 2013 року, а імпорту лише з 2013-2015 років. Експортно-імпортне сальдо позитивне, проте з 2014 року спостерігається тенденція його нарощення;

- в структурі експорту частка групи зменшилася з 25,88% до 16,03%, в структурі імпорту - коливалася від 39,47% до 44,56%), що підтверджує потребу в під-вищенні процесів переробки агросировини на основі об'єднань виробників сільськогосподарської сировини з підприємствами, які знаходяться від них вище в тех-нологічному ланцюжку;

- серед експорту групи найбільш важливими визна-чено залишки і відходи харчової промисловості, тютюн і промислові замінники тютюну, значно скоротилися обсяги алкоголю та безалкогольних напоїв, какао та продуктів з нього, цукру і кондитерських виробів з цукру. Серед імпорту збільшилися обсяги тютюну і промислових замінників тютюну, алкогольних та без-алкогольних напоїв, різних харчових продуктів, какао та продуктів з нього;

Таким чином, аналізуючи групи експорту-імпорту агропродовольчої продукції України можна зробити наступні висновки:

- основу експорту складають ресурсномісткі та низько технологічні 2-га та 3-тя групи, частка яких зростає;

- експорт забезпечують крупні агрохолдинги.

Ситуація з наповненістю вітчизняного ринку та обме-женнями щодо зростання обсягу експорту практично у всіх групах агропродовольчої продукції поряд із резер-вами нарощення виробництва наводить на думку про реформування вітчизняного АПК, який представлений сільським господарством та харчовою промисловістю.

В таблиці 1 згруповані проблемні риси, притаманні сільському господарству та харчовій промисловості, а також сформовані напрямки їх вирішення за допомо-гою застосування мережевої взаємодії підприємств.

Розглянемо детальніше напрямки вирішення про-блемних рис сільського господарства та харчової про-мисловості.

Волатильність в ціні, якість продукту, умови вироб-ництва. Серед основних труднощів, які існують в галузях сільського господарства та харчової промис-ловості - довготривалий цикл виробництва. Оскільки галузь залежить від природних та погодних умов, то досить важко спрогнозувати ціни на продукцію, темпи росту та ефективність виробництва. Відтак, наявність відхилень обсягів виробництва та пропозиції відносно нестійкого попиту на продукти харчування призводить до різкого коливання цін, особливо на рівні сировини в ланцюжках постачання. Нестабільність цін призводить

до непрогнозваності співпраці підприємств-учасників ланцюжка доданої вартості. Створення підприємниць-ких мереж дає змогу убезпечити від ризиків довготри- валості циклів виробництва та волатильності в ціні.

Товарний характер сировини. Труднощі в ланцюжку постачання сировини спричинені значною кількістю виробників, що беруть участь у ньому, а відтак існує потреба у відслідковуванні та гарантуванні якості. Про-блема полягає в перетворенні сировини на товар, тобто продукцію, яка по якості та ціні стає затребувана на вищому щаблі ланцюжка доданої вартості. Більшість вітчизняних сільськогосподарських виробників (інди-відуальні сільськогосподарські підприємства, фермери, малі сільськогосподарські підприємства) не здійснюють заходів щодо підвищення якості продукції, продуктових інновацій, що пов'язано з їх орієнтацією на стратегії низь-кої вартості. З іншого боку, входження до агропромисло-вої мережі забезпечує стабільність цін для агровиробни- ків та якість сировини для переробних підприємств.

Перетворення сировини в унікальний товар (уні-кальну сировину). Товарна структура етапів створення доданої вартості продуктів харчування та агробізнесу пов'язана специфічними проблемами та унікальними можливостями. З одного боку - підприємства, що пра-цюють в сировинних галузях агропромислового комп-лексу зорієнтовані на стратегії низьких цін та опера-ційну ефективність, що обмежує витрати на інновації та створення нових продуктів, в тому числі через труднощі в ідентифікації та комерціалізації інновацій, відсутність бажання їх клієнтів платити за унікальність сировини. З іншого боку - перетворення сільськогосподарської сировини в унікальний товар забезпечує підприємству лідируючі позиції в своїй галузі. М'які інтеграційні про-цеси у формі мережевої взаємодії підприємств агропро-мислового комплексу можуть вирішити проблему пере-творення сировини в унікальний товар завдяки чіткому розподілу потреб в межах технологічного ланцюжка.

Конвергенція галузі. Повільне зростання ринків (наповненість внутрішнього та незначні резерви зрос-тання на зовнішніх), а відтак обмеження розвитку вітчизняних виробників агропродовольчої продукції можна вирішити за допомогою конвергенції галузей сільського господарства. Даний процес залежить від нових технологій, які з інших галузей, проникаючи в сільське господарство, розмивають його межі та при-зводять до нових міжгалузевих сегментів. Так, про-дукти сільськогосподарського виробництва під впли-вом конвергенції слугують джерелом сировини за межами традиційної харчової галузі. Серед найбільш потенційних - енергетика (біогаз, біодизель), хімічна промисловість (полімери, синтетична хімія та волокна на основі біосинтезу), фармацевтика [4; 9, с. 280-286]. Загалом, їх сукупність зарубіжні автори М. Боехлі, М. Роукен-Кенеб та С. Броурінг визначають терміном «біоекономіка» [4, с. 70], який заміщає цілий ряд галу-зей, якщо наповнити його змістом міжгалузевої дифузії технологій та створення нових міжгалузевих секторів.

Розвиток та впровадження нових технологій на межі сільського господарства перетворює його з тради-ційно низькотехнологічної галузі в ресурсну основу та сполучну ланку високотехнологічних галузей з висо-ким рівнем доданої вартості. Залучивши надлишкові ресурси сільгоспвиробників до енергетичної, хімічної та фармацевтичної промисловості, одночасно можна забезпечити нові ринки збуту сільгосппродукції з ство-ренням ефектів імпортозаміщення та експортоорієн- тованості. До того ж, така ситуація значно підвищить ціни та створить конкуренцію на закупівлю сільгосп- сировини (ресурсів) на внутрішньому ринку Укра-їни, що призведе до зменшення стимулів до експорту сільгосппродукції з низьким рівнем доданої вартості, а саме 2-гої групи. Конвергенція в сільському госпо-дарстві України створить економіку нового зразка, яка базуватиметься на біооснові та замістить галузі еконо-міки, засновані на корисних копалинах.

Таким чином, процеси конвергенції, що базуються на галузях сільського господарства, передбачають тісну співпрацю підприємств, різних, раніше відокремлених галузей - інтеграцію. Зауважимо, що інтеграція у вигляді жорстких структур - холдингів не сприяє ефективному створенню та розповсюдженню технологій, звужує рин-кові стимули учасників. Мережева взаємодія, навпаки, в процесах конвергенції створює в мережі ринкове поле та здійснює відбір найбільш ефективних учасників в техно-логічному та економічному плані, створює стимули для взаємодії та зростання кожного з учасників на основі вза-ємної довіри, зменшує трансакційні витрати. Мережева взаємодія одночасно створює умови конкуренції та парт-нерства між підприємствами різних галузей.

Консолідація галузі. Перенаповнений внутрішній ринок та спрямованість українського сільського госпо-дарства на експорт, поряд із зазначеним вище фактом забезпечення близько половини обсягів сільськогос-подарського виробництва індивідуальним сектором, породжує необхідність створення нових ефективних форм організації, що дозволили б конкурувати на гло-бальному рівні, тобто поштовх до консолідації галузі.

Дослідження свідчать, що світові тенденції щодо консолідації галузі сільського господарства та консолі-дованих ланцюжків доданої вартості на рівні окремих національних економік стимулюють аналогічні зру-шення в інших країнах [9, с. 16; 10].

Проблеми стійкості та резервів росту - основні серед малих підприємств. За допомогою консолідації проходять процеси об'єднання ресурсів, можливос-тей та зусиль, тобто відбувається зменшення кількості виробників на ринку за рахунок їх об'єднань або злиття, забезпечується їх присутність та участь в ланцюжку створення цінності за допомогою інтеграції «вперед» та «назад». Зрозуміло, що основна мета консолідації поля-гає в покращенні довгострокової стійкості агропідпри- ємств та галузей сільського господарства в цілому.

Консолідація галузей сільського господарства також передбачає посилення стійкої співпраці між під-приємствами харчової промисловості та сільського господарства, де перші пропонують сільгоспвиробни-кам співпрацю в сфері нішевих культур (забезпечення фінансування насіння або посадкового матеріалу, добрив, агрономічного супроводу тощо), натомість взамін здійснюють форвардні закупівлі вирощеної продукції за встановленими цінами.

Процеси консолідації мають тенденцію відділяти най-більш прибуткові елементи ланцюжка доданої вартості від маргінальних або непрофільних елементів. Для прикладу, консолідація ключового елемента в експорті зерна - еле-ваторів. Фактично в Україні дана група експорту забез-печилася за допомогою консолідації. В даному випадку консолідації притаманні наступні етапи - локальний горизонтальний розвиток, горизонтальний розвиток в національних масштабах з частковим вертикальним роз-витком, експансія на глобальний ринок за допомогою виключення неключового елемента [9, с. 14].

Дійсно, спочатку відбулася горизонтальна консоліда-ція одного із елементів ланцюжка - вирощування зерна, далі горизонтально-вертикальна інтеграція - елеватори, трейдерство, логістика. За допомогою горизонтально- вертикальної інтеграції агрокорпорації отримали контр-оль над ціною, якістю та кількістю. Нарешті експан-сія - спроба компаній розширити свою присутність на світовому ринку, тобто збільшити свою частку на ньому.

Проте, такий приклад не означає, що консолідація притаманна виключно для крупного бізнесу, навпаки, виділення ключового елемента - ядра характерне для створення підприємницьких мереж, що включають до свого складу індивідуальні, фермерські та малі агро- підприємства, підприємства харчової промисловості. Як показує статистика виробництва агропродукції, до таких товарів можна віднести товари 1-ї та частково 2-ї експортних груп які не цікаві для агрохолдингів, проте мають перспективи для експорту, засновуючись на дрібних товаровиробниках.

При цьому, побудова навколо ядра стабільних, заснованих на довірі відносин між консолідованими підприємствами, збільшуватиме їх активи, а отже спри-ятиме розширенню частки ринку. Серед моделей таких відносин, заснованих на консолідації, виділяють ство-рення ефективної форми організації підприємницьких мереж - аграрних кооперативів, кількість яких в Укра-їні зростає та об'єднує значну кількість виробників в агропродовольчих секторах.

Збільшення потреби в координації ланцюжків. Зовнішній ринок агропродовольчої продукції ставить жорсткі вимоги щодо реального відслідковування якості та безпечності харчових продуктів. Відтак існує потреба в координації ланцюжка створення вартості серед його учасників на предмет якості сировини. Оскільки в біль-шості потенційних товарних груп експорту основними виробниками є дрібнотоварне виробництво, то кін-цевому елементу виробництва або трейдингу досить важко контролювати якість, як ми це спостерігаємо у випадку експорту горіхів, меду тощо. Єдиним шляхом є створення постійних надійних постачальників, що твердо та послідовно будуть займатися вирощуван-ням тієї чи іншої продукції в потрібних для кінцевого елемента кількостях та відповідної якості. Це можна забезпечити за допомогою мережевої взаємодії, як було сказано вище, на консолідації виробників та введенні відповідних стандартів якості. При цьому якість буде контролюватися з моменту підготовки до вирощування, наприклад, забезпечення всіх аграріїв якісним насінням, добривами, агрономічним супроводом. В подальшому контроль якості буде здійснюватися на кожному етапі ланцюжка, тобто наступний учасник в ланцюжку буде перевіряти якість постачальника на ринкових засадах та таким чином будуть відбиратися найбільш якісні та надійні постачальники. До того ж консолідуючий еле-мент, наприклад, трейдер - йому простіше та дешевше буде отримати відповідні ліцензійні документи, що засвідчують якість одразу на весь обсяг продукції.

Висновки. Аналіз стану та сучасних тенденцій агропромислового комплексу України за останні роки показав зменшення обсягів експорту сільськогоспо-дарської та продовольчої продукції, особливо високого ступеня переробки й доданої вартості, домінуванням у виробництві агрохолдингів, що в загальному монопо-лізує ринок та нівелює перспективи розвитку агропро-мислового комплексу в Україні. Для покращення ситу-ації пропонується застосування на підприємствах АПК м'яких інтеграційних форм, зокрема бізнес-мереж, які на основі механізмів мережевої взаємодії здатні підви-щити конкурентоспроможність та експортоздатність за допомогою адаптації до типових галузевих проблем - довготривалого циклу виробництва, повільного зрос-тання ринків, труднощів у ланцюжку постачання, висо-кого ступеня регулювання, вимог до прослідковування та безпеки харчових продуктів.

1. Стадник В.В. Підприємницькі структури промислового сектора економіки України: стан і перспективи розвитку в умовах глобалізації. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2017. № 4. С. 93-99.

2. Вдовенко Н.М., Сокол Л.М. Макроекономічна оцінка аграрного сектору економіки України за умов інтегра-ційних процесів. Науковий вісник Полісся. 2016. № 3. C. 22-28.

3. Boehlje M. Inovation in the food and agricultural industries: a complex adaptive system M. Boehlje M. Roucan- Kane - Purdue University. 2009. 27p. URL: https://ageconsearch.umn.edu/bitstream/56389/2/09-19.pdf

4. M. Boehlje. Future Agribusiness Challenges: Strategic Uncertainty, Innovation and Structural Change / Boehlje M., Roucan-Kaneb M., Broringc S. //International Food and Agribusiness Management Revie. 2011. Volume 14. P. 53-82

5. L. Metelerkamp. Consolidation in the food system: Risks, opportunities and responsibilities. Lynedoch: Sustainability Institute. 2014. 20 p.

6. Статистичний щорічник України за 2016 рік. За ред. Вернера І. Є. Київ, Державна служба статистики України, 2017. 611 с.

7. Сільське господарство України: статистичний збірник 2016рік /О.М. Прокопенко. Київ, Державна служба статистики України, 2017. 246 с.

8. Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація : наук. доп. / [О.М. Бородіна, В.М. Геєць, А.О. Гуторов та ін.]; за ред. В.М. Гейця, О.М. Бородіної, І.В. Прокопи ; НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. К., 2012. 56 с.

9. S. Broring. Developing innovation strategies for convergence - is `open innovation ' imperative? Int. J. Technology Management. 2010. Volume 14. P 272-294.

10. Consolidation, specialization, and sustainability: three key trends creating investment opportunity in agriculture // Contex Network. URL: https://contextnet.com/consolidation-specialization-and-sustainability-three-key-trends-creating- investment-opportunity-in-agriculture/

E-mail: pashustik2003@ukr.net