Держава і податки в регулюванні економічного циклу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336.22

ОРІДУ НАДУ при Президентові України

ДЕРЖАВА І ПОДАТКИ В РЕГУЛЮВАННІ ЕКОНОМІЧНОГО ЦИКЛУ

Традиційні підходи до регулювання фінансово-економічної діяльності вичерпали себе, що веде до значних потрясінь соціально-економічного життя. Це в свою чергу потребує від держави заходів зі стабілізації та сталого розвитку економіки. Це завдання повною мірою лягає на державне управління, яке повинно підситити ефективність своїх функцій управління в економічній сфері. В цьому напрямку значний потенціал мають податки як регулювання економічної діяльності. Їх функціональний зміст дає можливість підвищити ефективність державного регулювання економічних процесів.

Дослідження даної проблематики в галузі державного управління на сьогодення представлено різними публікаціями. Але даний зріз є достатньо новим в теорії державного регулювання економіки. В сучасний період наукова розробка податків у сфері державного управління відображається в працях Василика О., Московенко О., Кравченко В., Кучерявенко Н., Лукіной І., Черника Д., Шаблистої Л., Шишрі О. та інших.

Метою даної статті є розкриття взаємодії впливу оподаткування та функціонування процесу відтворення та визначення потенціалу податків у державному регулюванні ринкової економіки.

Життєдіяльність держави та значною мірою забезпечується за рахунок податків. Зрозуміти ж сутність податків та їх механізму неможливо тільки з аксіоматичного твердження про необхідність оподатковування, що підказується практикою. Розкрити механізм оподатковування, можливі й припустимі розміри податків, процес їхнього впливу на соціально-економічне життя суспільства, процес відтворення можливо тільки у зв'язку держави й економічної сфери та сутності податкової системи, що забезпечує цей взаємозв'язок [1].

Не рідко економічні відносини в економічних теоріях розглядаються у відриві від держави, а тільки згодом вплив з боку держави на економічну сферу став розглядатися як державне регулювання. Такий підхід не відповідає логіці й самому історичному розвитку. Держава, як найбільш велика система суспільства, з перших днів її виникнення є елементом економічного поля поза залежності від того, бере участь вона чи ні в економічних відносинах. Навіть, якщо держава не втручається в економічні відносини, вже її наявність є умовою і фоном формування і функціонування економічних відносин. Держава може закріплювати або змінювати існуючі відносини між учасниками економічної діяльності. Мова не йде про те, що вона може вводити або скасовувати економічні закони, а про те, що держава в стані створювати такі умови, що підсилюють або зменшують можливість функціонування економічних законів. Держава, будучи найбільшим суб'єктом суспільних відносин, має «силу гравітації», що тримає суб'єктів суспільних відносин у своїй орбіті, включаючи і учасників економічних відносин. Образно це можна уявити як гравітаційне поле землі, що тримає у своїй орбіті місяць.

Розглянемо взаємозв'язок держави та економіки, ввівши обмеження: держава не бере участь у виробничих відносинах, тобто не є стороною процесу відтворення. У таких рамках зовні здається, що держава й економіка співіснують самі по собі. Але таке враження тільки зовнішнє, оскільки вже через податки держава зв'язана з економічною системою на стадії розподілу і споживання матеріальних благ Але, крім того, своєю присутністю вона впливає на сам процес відтворення матеріальних благ

Як відомо, процес відтворення може бути простим і розширеним, а також скороченим (у зоні циклу, яким є криза) [2]. Звернемося спочатку до впливу держави на рівні простого відтворення. Просте відтворення характеризується однорозмірним, повторюваним циклом відтворення, що ще називається стагнацією і нульовим циклом росту. Стан рівноваги в ньому досить крихкий, оскільки повинні дотримуватися визначені пропорції між функціонуючими елементами економічного циклу.

Якщо цикл простого відтворення являє собою:

100C +50V+50m

100C+50V+50m,

то пропорції зводяться до наступного:

I C + II C = I (C + V + m)

II (C + V + m) = I (V + m) + II (V + m)

Тепер у цей процес уводимо новий параметр - державу. Сама держава в цьому процесі не бере участі, але наявність держави вимагає засобів на її утримання. А оскільки вона саме нічого не виробляє, то через податки вилучає безоплатно частину вартості, що створюється в процесі відтворення. Таке вилучення припускає, що пропорції простого відтворення вже дотримуватися не можуть, тому наступний цикл виробництва не може бути забезпечений усіма матеріальними засобами, а отже це веде до руйнування економічної системи і її кризи. Тому в системі тих обмежень і умов, що були прийняті, державі немає місця в економічній системі, а тиск на неї з боку держави через податки веде до руйнування. Але в практиці трохи усе складніше і не так трагічно, оскільки параметри V і m є варіативними. Вартість робочої сили в умовах простого відтворення більшою або меншою мірою може задовольняти потреби у відтворенні робочої сили, а прибуток, що витрачається цілком на особисте споживання власника засобів виробництва, більш-менш може задовольняти його потреби. Це більш-менш є можливістю одержання податків для держави не руйнуючи саму економічну систему. Якщо це «менш» дає можливість відтворювати робочу силу і задовольняти необхідні потреби власника засобів виробництва, то «більш» може бути об'єктом оподатковування з боку держави. Якщо ж границя оподатковування «завалює» убік не тільки «більш», але і «менш», то економічна система простого відтворення починає розвалюватися.

При простому відтворенні кількість матеріальних благ, що йде на задоволення потреб працівника й власника засобів виробництва, має свою лінійку - починаючи від чисто біологічного відновлення і до задоволення культурних і якісних умов життя. Те ж саме стосується власника засобів виробництва, який може задовольняти свої потреби на рівні простого працівника та на рівні якісних і високоякісних умов життя. Тому навіть в умовах простого відтворення існує можливість якогось накопичення як на стороні робочої чинності, так і на стороні власника засобів виробництва. Податкова система держави саме націлена на це можливе накопичення, хоча агентами відтворення воно може бути повністю використане на особисте споживання. Тиск податкового характеру на цю частину має бути вкрай зваженим, оскільки його повне вилучення неминуче веде не тільки до економічного занепаду, але й до вибуху державної системи. Прикладом тому є Велика Французька буржуазна революція. Напередодні неї королівська влада висмоктувала з населення все, що могла, тобто податки вели до голоду простого люду, а третій стан втрачає благ настільки, що не міг здійснювати нормальний процес відтворення, а його життєвий рівень був набагато нижче дворян. Податкові утиски третього стану і населення здетонували революцію. Тому ідеальним випадком у простому відтворенні є відсутність держави в ньому. Але в реальності оскільки це не можливо, податкова система повинна бути лояльною до відтворення, тобто податки повинні бути мінімальними. Наслідком цього є недостатність коштів для державної діяльності, яка повинна обмежувати себе в реалізації своїх функцій, практично обмежуючись здійсненням адміністративно-політичної діяльності.

Питання стабільності економіки і її потенційного росту не може бути вирішено саме по собі без участі держави. У сучасних умовах воно є тим інструментом суспільства, який може забезпечити досить збалансований розвиток економіки, оскільки має значний організаційний і ресурсний апарат, а місце в суспільстві дозволяє йому впливати на те, що відбувається з процесами виробництва, й найбільше адекватно оцінювати й регулювати їх. Інструментарій державного регулювання економіки забезпечує матеріальну базу існування держави.

Незадоволеність буржуазії в епоху феодалізму якраз і полягає в тому, що королівська влада через систему оподатковування намагалася вимагати із власника засобів виробництва не тільки «більш», але і «менш», що зрештою веде до соціальної революції. Зовні в даному випадку виникає протиріччя між знову сформованими виробничими відносинами і державним устроєм, коли існуюча державна влада через систему оподатковування і державний апарат придушує розвиток економічних процесів. Причому мова зовсім йде не про те, що феодальна влада противилася виробництву, заснованому на найманій праці, а про те, що побори феодальної влади за допомогою оподатковування були не справедливі з погляду буржуазії, яка вважали, що влада її оббирає, не дає розвиватися виробництву, веде до руйнування. Тому у визначеному сенсі система оподатковування служила детонатором соціальної революції.

Тепер звернемося до процесу відтворення скороченого типу. З цією метою введемо новий параметр - О - оборотний капітал (вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів). Таким чином, структура капіталу в сфері матеріального відтворення буде мати вигляд:

C + O + V + m

Припускаємо, що економічна стабільність у країні порушена, а рівень оподатковування залишається стабільним, як і стабільна вартість робочої сили. Якщо структура капіталу перед економічною нестабільністю мала вигляд:

100C + 100O + 50V + 50m,

то в наступному циклі почнуться деформації, які спочатку почнуть складатися на перемінних витратах, а потім і на постійних. Первісної деформації піддається прибуток (m), оскільки власник засобів виробництва постарається зберегти на перших етапах дієздатність функціонування капіталу. Припустимо, падіння складе 20 одиниць m. Відповідно до цього структура капіталу буде мати вигляд:

100C + 100O + 50V + 30m.

Але в даному випадку не враховувалися податки. Якщо ж припустити, що податки (N) складають 20 одиниць, то формула буде мати вигляд:

100C + 100О + 50V + 10m.

У даному випадку спостерігається зменшення прибутковості капіталу, хоча катастрофи немає. Допускаємо, що ті ж несприятливі умови залишаються, то структура капіталу в наступному циклі буде мати вигляд:

100C + 100O + 50V + (-) 30m.

У даному випадку спостерігається збитковість підприємницької діяльності. Виникає проблема компенсації 30 одиниць не отриманого прибутку у вигляді збитку. Один з варіантів - це одержання кредиту і спроба вжити організаційні заходи для стабілізації ситуації. Але припустимо, що додаткових ресурсів немає, а організаційні заходи щодо стабілізації відсутні. Це означає, що функціонуючий капітал зменшиться на 30 одиниць. Виникає питання, як і на що ляжуть збитки. З огляду на допущення, що V - величина стабільна, то ясно, що проблема виникає у відношенні С и О. Оскільки засоби виробництва зношуються не моментально, а поступово, об'єктом покриття збитків стане амортизація (допустимо 10 одиниць). Отже, інша частина збитків ляже на оборотні кошти (20 одиниць), що після реалізації будуть виступати у виді грошової маси. Тому на початку циклу функціонуючий капітал буде мати вигляд:

90C + 80O + 50V.

Допускаємо, що в цьому циклі руху капіталу економічна кон'юнктура трохи покращилася і збитків немає, як і прибутку. Тому по закінченні циклу структура капіталу буде мати вигляд:

90C + 80O + 50V + 0m.

Здавалося б, це початок стабілізації, якби не податки, які потрібно платити державі в 20 одиниць. У даному випадку самим уразливим елементом капіталу є оборотні кошти, що після реалізації продукції перетворюються в гроші й акумулюються на розрахунковому рахунку. Тому в наступному циклі капітал буде мати вигляд:

90C + 60O + 50V.

І дана ситуація вже рівнозначна катастрофі. Логіка даного прикладу наведена на користь того, що при економічній нестабільності податки можуть відігравати роль детонатора банкрутства власника засобів виробництва. Висновок, що напрошується, зводиться до наступного. В умовах нестабільної економіки і кризових явищ, держава, що не бере участі у процесі функціонування капіталу, може тільки через сформовану систему оподатковування вести до руйнування економічної системи, занурюючи все суспільство в найтяжку соціально-економічну кризу. У даних умовах самозбереження капіталу веде неминуче до тіньової економіки, оскільки відхід від податків дає шанс на виживання. Звідси також випливає необхідність еластичності в питаннях оподатковування і необхідність державного регулювання економічних процесів перешкоджаючих дестабілізації економіки. Викладене ж є суто теоретичним викладом, однак воно підтверджується практикою постсоціалістичного розвитку радянських республік. Гострота недостачі обігових коштів з першої третини дев'яностих років 20-го століття саме зв'язана з тим, що йшов інтенсивний процес вимивання обігових коштів завдяки сформованій системі оподатковування. Це призвело як до посилення кризи, так і до інфляції, і дезбалансуванню бюджетів, а також до розвитку тіньової економіки.

№ 1(73)-2018

Тепер розглянемо вплив держави через оподатковування на розширене відтворення.

100C + 100O + 100C + 100m.

Оподатковування, припустимо, буде складати 40 одиниць. Особисте споживання власника засобів виробництва 20 одиниць. У даному випадку вільними залишаються 40 одиниць прибутку, який можна пустити на розширення виробництва, які нехай розподіляються у наступній пропорції 10 одиниць - С, 20 одиниць - О и 10 одиниць - V. Норму прибутку будемо вважати від V у розмірі 100 %. У такому випадку наступний цикл капіталу буде мати вигляд:

110 C + 120 O + 110 V + 110m.

Ті ж параметри зберігаємо в наступних циклах:

112.5C + 125O + 112.5V + 112.5m

123.1C + 146.2O + 123.1V + 123.1m

136.4C + 172.8 O + 136.4 V + 136.4 m

C + 201 O + 150.5 V + 150.5 m

178.1 C + 246.2 O + 178.1 V + 178.1 m

Така динаміка дозволяє зробити наступні висновки: стабільне оподатковування в розумних межах в абсолютній або відносній величині дозволяє зберігати мотивацію власника засобів виробництва до своєї діяльності. Крім того, це позитивно впливає на інших учасників виробничого циклу. Ріст основного й обігового капіталу означає попит на засоби виробництва, сировину, матеріали, напівфабрикати, а отже стимулює їхній розвиток у інших власників засобів виробництва, що веде до збільшення ринку і росту суспільного капіталу. Ріст засобів, витрачених на оплату праці, також позитивний сам по собі. Він означає або ріст оплати праці в зв'язку з ростом продуктивності праці, або залучення в процес виробництва нової робочої сили, що веде до підвищення зайнятості населення. У таких параметрах держава не є тягарем для суспільства, не заважає розвиткові виробництва і не веде до протиріч між державою й економічною системою. Тому держава з самого початку повинна розуміти, що основою його нормального функціонування є розширене виробництво, і сприяти його розвиткові, що є мотивом державного регулювання економіки за допомогою оподатковування. податки економічний капітал матеріальний

Тепер розглянемо вплив держави і її системи оподатковування в умовах інфляційних процесів. Допустимо, що рівень інфляції складає 20 %, а маса податків залишається на рівні 40 одиниць.

Якщо первинний цикл капіталу складає:

100C + 100 O + 100 V + 100 m,

а за умови, що власник засобів виробництва не збільшує ціну реалізуємої продукції, наступний цикл при попередніх параметрах виглядає так:

C + 125 O + 112.5 V + 112.5 m.

Але з огляду на інфляцію в 20 % капітал знеціниться на 20 %. Тому в реальних цінах цикл буде виглядати так:

Actual problems of public administration

90 C + 80 O + 90 V + 90 m.

Вже в цьому циклі бачимо диспропорції, особливо, що стосується обігового капіталу, оскільки оборотні кошти не забезпечують завантаженість засобів виробництва і робочої сили. При колишній системі тільки 30 одиниць m можуть бути спрямовані на підтримку виробництва (90 - 20 m - 40 N), що є недостатнім для реального наповнення капіталу навіть на рівні першого циклу. Тому навіть враховуючи, що держава одержує менше реальних податків у грошовому вираженні і звужується база його нормального функціонування, варто визнати, що навіть нормальний рівень оподатковування в умовах розширеного виробництва стає тягарем для функціонування капіталу і веде до його руйнування, а отже негативно впливає на економічні процеси. Тому держава і її система оподатковування впливають на процес відтворення, оскільки це відбувається в умовах скороченого відтворення.

У реальності власник засобів виробництва намагається вберегти від знецінення свій капітал, збільшуючи ціну продаваного товару на 20 %. Подивимося, що відбувається в цій ситуації. Вихідний цикл руху капіталу:

100 C + 100 O + 100 V + 100 m.

З огляду на інфляцію, власник засобів виробництва намагається реалізувати свій капітал не за 400 одиниць, а за 480 одиниць, тобто на 20 % більше. Змінимо параметр оподатковування. Будемо вважати його не абсолютною, а відносною величиною, тобто 40 %.

Тоді в модифікованому (інфляційному) вигляді перший цикл буде супроводжуватися різким зростанням прибутку - 180 одиниць. Розподіл його буде наступним:

• 72 одиниці (40%) - податки,

• 24 одиниці - на особисте споживання власника засобів виробництва,

• 84 одиниці - на розширення виробництва.

Наступний цикл буде мати вигляд:

121 C + 142 O + 121 V + 121 m.

Зовні йде розширення виробництва, але тут уже різні бази функціонування, тому приведемо другий цикл до бази першого циклу, тобто зменшимо величини функціонуючого капіталу на 20 %. Тоді другий цикл буде мати вигляд:

96.8 C + 113.6 O + 96.8 V + 96.8 m.

У даному випадку вже вбачаються диспропорції, хоча загальна сума капіталу складає 404 одиниці, що на 4 одиниці більше чим первісний капітал.

Подивимось, що нам дає третій цикл при збереженні інфляції 20 %. Сукупний капітал після другого циклу складе 505 одиниць. Реалізація його на 20 % дорожче, дасть приріст 101 одиницю, тобто 606 одиниць. Прибуток відповідно складе 222 одиниці. Розподілимо її як і раніше:

• 88,8 одиниць - складуть податки,

• 24,8 одиниці - особисте споживання власника засобів виробництва.

Сума капіталу кладе: 150.6 C + 201.2 O + 150.6 V + 150.6 m.

Тепер приведемо це до первісної бази першого циклу. Третій цикл буде мати вигляд:

96.4 C + 91.8 O + 96.4 V + 96.4 m.

Порівняємо цикли руху капіталу:

1) в інфляційному русі

100 C + 100 O + 100 V + 100 m

121 C + 142 O + 121 V + 121 m

C + 201.2 O + 150.6 V + 150.6 m

2) без інфляційного впливу:

100 C + 100 O + 100 V + 100 m

96.8 C + 113.6 O + 96.8 V + 96.8 m

96.4 C + 91.8 O + 96.4 V + 96.4 m

Порівняння показує нібито «благосну» картину розвитку виробництва, незважаючи на середній рівень інфляції. Реально відбувається фактичне повільне знецінення капіталу і порушення пропорцій у його структурі, незважаючи на ріст капіталу на 20 %, у кожнім циклі при його реалізації. Очевидно, є додаткова причина, що негативно впливає на рух капіталу. Джерелом інвестування є прибуток, і незважаючи на його направлення на розширення виробництва відзначається реальне звуження відтворення. Тому звернемо увагу на масу прибутку без інфляційного впливу. Він має стійку тенденцію до зниження. У наших допущеннях ми визначили базу оподатковування в 40 %, що дорівнює в першому циклі руху капіталу 40 одиниць. Це означає, що по приведеній базі в наступних циклах ця величина в абсолютному виді залишається у 40 одиниць. Наслідком цього є недовкладення засобів із прибутку в розширення виробництва. Тому при інфляційному русі навіть стабільна база оподатковування починає тяжіти над прибутком і веде до реальної стагнації руху капіталу і поступового підштовхування виробництва до економічної кризи. Якщо економічна криза в умовах ринкового господарства, звичайно, зв'язується з надлишком товару на ринку, тобто перевищенням пропозиції над попитом, то в даному випадку інфляція у взаємодії з оподатковуванням можуть реально вести до економічної кризи, що й відбулося на пострадянському просторі в 90-х роках XX століття.

Висновок

У цілому можна узагальнити, що наявність держави з її системою оподатковування, навіть без його втручання в економічні процеси, є істотним чинником руху суспільного капіталу як від можливості його нормального розвитку, так і до обставин, які можуть гальмувати розвиток економічних процесів, а в ряді випадків є детонатором розвитку соціально-економічної кризи і руйнування економічної системи.

Література

1. Юткина Т Ф. Налоговедение: от реформы к реформе. Москва: ИНФА, 1999. С. 30.

2. Экономическая теория; под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. СПб: Изд. СПб ГУЭФ, Питер, 2008. С. 54.

Анотація

Стаття розглядає проблему впливу державного управління та податків на формування економічного циклу в ринковій економіці. Розкривається економічний механізм відтворення в загальності від впливу оподаткування. В роботі визначаються умови при яких державне регулювання відтворення може бути ефективним в розвитку економічних процесів.

Ключові слова: держава, ринкова економіка, відтворення, вартість товару, економічні закони, податки, економічний цикл.

With an inflationary movement even a stable tax base begins to strain over profits and leads to a real stagnation of capital movements and the gradual pushing of production to the economic crisis. If the economic crisis in a market economy, of course, is associated with an excess of goods in the market, that is, exceeding supply on demand, then in this case, inflation in conjunction with taxation can actually lead to an economic crisis that happened in the post-Soviet space in the 90's. XX century.

Key words: state, market economy, reproduction, cost of goods, economic laws, taxes, economic cycle.

Ключевые слова: государство, рыночная экономика, воспроизведения, стоимость товара, экономические законы, налоги, экономический цикл.

Размещено на Allbest.ru