Фінансові посередники грошового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансові посередники грошового ринку

1. Суть, призначення та види фінансового посередництва

Як вже зазначалося, передача коштів від «заощаджувачів» до «позичальників» провадиться завдяки прямому та опосередкованому фінансуванню. Розглянемо тепер процес опосередкованого фінансування, тобто передачу коштів за допомогою фінансових посередників.

Основна їхня функція - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо.

Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу - маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод.

Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта - низькою. Ефект масштабу помітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.

До складу фінансових посередників входять такі типи кредитно-фінансових установ (рис.1).

Рис.1 - Склад фінансових посередників

Депозиторські установи - кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:

¦ комерційні банки - кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги;

¦ ощадні установи, що розподіляються на:

- позиково-ощадні асоціації - кредитно-фінансова установа, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості;

- кредитні спілки - невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певній соціальній групі для надання кредитів членам цієї групи. Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія надання споживчого кредиту.

Ощадні установи контрактного типу - це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на:

¦ компанії із страхування життя. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій.

¦ пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій.

Інвестиційні посередники до складу яких долучаються:

¦ інвестиційний банк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками має сенс, тому що впровадження великих інвестиційних проектів пов'язане із значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов'язань;

¦ іпотечний банк - банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто, ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

¦ фінансова компанія - отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

Наведена класифікація фінансових посередників характерна для кредитно-фінансової системи США, але значна кількість фінансових посередників уже працює на українському фінансовому ринку.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні передумови:

1) зростання доходів населення в розвинутих країнах;

2) активний розвиток ринку цінних паперів;

3) надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.

Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

До числа небанківських фінансово-кредитних установ відносять (рис.2).

Рис.2 - Перелік небанківських фінансово-кредитних установ

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх Підприємств. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому - ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

В Україні існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду Радянського Союзу. Нормативне регулювання діяльності Пенсійного фонду базується на Конституції України, а також на: Кодексі законів про працю; Законі України «Про пенсійне забезпечення»; Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; Законі України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Джерела надходжень у Пенсійний фонд: збори на обов'язкове державне пенсійне страхування (є основним джерелом доходів Фонду); фінансові санкції, стягнуті за порушення сплати зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування; кошти Держбюджету на виплату окремих видів пенсій; додаткові (добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження) і спеціальні збори. Напрями використання коштів Фонду: виплата пенсій (за віком, по інвалідності, у випадку втрати годувальника, за вислугу років); підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і ростом заробітної плати; реалізація державних, регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей.

Особливо багаточисельною групою е ощадні установи. Ощадні каси - це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Існують наступні види ощадних установ (досвід США):

¦ ощадні банки (купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади); можуть бути власністю клієнтів або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки);

¦ ощадно-позикові асоціації (продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні компанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії));

¦ кредитні спілки (різновид кооперативів, створюваний окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо)).

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна - страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо. Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів - для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. Позики надаються без стягнення відсотків.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% - вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

2. Банки як суб'єкти посередництва. Функції та принципи побудови банківської системи

Банк можна розглядати як фінансового посередника і як підприємство, що виготовляє особливий продукт для ринку - кредитні ресурси. Тому в працях, присвячених аналізу грошово-кредитної політики, банки розглядаються переважно, як фінансового посередника. В той же час, якщо розглядати питання управління банком, механізм його функціонування, то банк розглядається, як підприємство, яке постачає на ринок кредитні ресурси та інші фінансові продукти.

Отже можна сформулювати два визначення економічної категорії «банк» (табл.1).

Таблиця 1 - Сутність та основі характеристики економічної категорії «банк»

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність виділення їх у самостійну, відносно замкнуту організаційно-правову структуру, тобто у банківську систему. Банківська система - сукупність різних видів взаємозалежних банків та інших кредитних установ, що діють у рамках єдиного фінансово-кредитного механізму.

Головні цілі банківської системи такі:

- забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами;

- забезпечення надійності і стабільної діяльності окремих банків та банківської системи в цілому.

Досягнення названих двох цілей не під силу жодному, наймогутнішому окремому банку. Лише скоординована діяльність всіх банків, зорієнтованих на досягнення зазначених цілей, може здійснювати завдання в повному обсязі.

Функціями банківської системи є:

1. Трансформаційна;

2. Емісійна;

3. Стабілізаційна.

Трансформаційна функція - здійснення трансформаційних процесів у банківський системи за активною участю центрального банку. Він здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні: трансформує ресурси грошового ринку за строками, обсягом, ризиками, регіонами країни та масштабом країни і завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, які були розпочаті окремими банками

Емісійна функція - банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу. Емісійна функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожен окремий банк спроможний брати участь у формування пропозиції грошей і зацікавлений в розширенні своєї діяльності. Це зумовлюється тим, що збільшення емісії дає банку додаткові доходи. Але окремий банк не знає межі цієї діяльності. Лише банківська система може визначити межу емісійної діяльності, що відповідає попиту на гроші і ввести в ці межі емісійну діяльність кожного банку.

Стабілізаційна функція пов'язана з досить високою ризикованістю банківської діяльності. На відміну від інших економічних суб'єктів, банки характеризуються підвищеною загрозою дестабілізації своєї діяльності, розладу всього грошового ринку, провокуванням загальної економічної кризи. Тому стабілізаційну функцію може виконувати лише банківська система. Для цього створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності. Вони включають: страхування банківських ризиків і, зокрема, кредитних; страхування банківських депозитів і, зокрема, фізичних осіб; створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків; створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів; централізоване економічне нормування з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками; створення центрального нагляду і контролю за банківською діяльністю; створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків; узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення картелів, трестів, концернів тощо).

На відміну від інших економічних систем суспільства (податкова, бюджетна, торговельна та ін.), банківська система характеризується рядом особливостей:

¦ поєднанням багатьох однотипних елементів (тобто окремих банків), що підпорядковуються однаковим цілям (боротьба за прибутковість та ліквідність);

¦ динамічністю системи (постійний розвиток і пристосовування до змін економічної ситуації в країні);

¦ закритістю банківської системи (діяльність банківської системи концентрує увагу її суб'єктів переважно на грошову сферу. Так, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. Водночас суб'єктам інших систем заборонено вести суто банківську діяльність. Крім того, багато видів банківської інформації становить банківську таємницю і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи);

¦ саморегуляцією банківської системи (якщо один з банків банкрутує, то місце (сферу) його діяльності займають інші банки. Якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки змінюють методи своєї діяльності. Так, в період гіперінфляції (1992-1994 pp.), щоб не збанкрутувати, всі банки в Україні перетворилися в універсальні).

Банківська система будується як дворівнева структура:

1-ий рівень - центральний банк;

2-ий рівень - мережа комерційних банків й інших розрахунково-кредитних установ.

Специфічними рисами, що відрізняють банківську систему від ряду інших видів економічної діяльності, є:

- поглиблене централізоване регулювання діяльністю кожного банку окремо і банківської діяльності загалом;

- централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

- наявність загальносистемної інфраструктури, яка забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

- гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи із збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у банківську систему.

Одним з найскладніших і загрозливіших у банківській системі явищ є ризик. Втрати від ризиків відображаються не лише на збитках, але і у втраті багатьох клієнтів. Тому боротьба з ризиками належить до завдань окремих банків і банківської системи загалом. Останнє закріплено у банківському законодавстві, але передбачає систему заходів з нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності. Реалізація цих заходів покликана забезпечити стабільну, безперебійну роботу кожного банку.

фінансовий банк ризик

Размещено на Allbest.ru