Фінансування інноваційних процесів

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. Залежно від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, рівень участі у проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації залежно від виконаних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту:

Замовник -- майбутній власник і користувач результатами проекту. В ролі замовника може виступати як фізична, так і юридична особи.

Інвестор -- фізичні чи юридичні особи, що вкладають кошти в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Інвесторами в Україні можуть бути:

• органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном;

• організації і підприємства, підприємницькі об'єднання, громадські організації та інші юридичні особи всіх форм власності;

• міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

• фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни.

Проектувальник -- спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За кордоном її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітектор -- це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідно оформленої ліцензії, виконувати роботу з формування проектно-кошторисної документації. Інженер -- це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов'язаних із процесом виробництва та реалізації продукції проекту.

Постачальник -- організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання сировини і матеріалів).

Виконавець (організація-виконавець, підрядник, субпідрядник) -- юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) -- провідні спеціалісти з тематичних напрямів проекту, що несуть відповідальність за вибір науковотехнічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний відбір виконавців і експертизу одержаних результатів.

Керівник проекту (у західній термінології -- проект-менеджер) -- юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником.

Команда проекту -- спеціальна організаційна структура, яка очолюється керівником проекту і створюється на період здійснення проекту.

Сьогодні проектне фінансування налічує безліч різновидів. Джерелами кредитів у проектному фінансуванні можуть виступати інвестиційні та інноваційні фонди, спеціалізовані фінансові компанії, міжнародні фінансові організації, страхові і лізингові компанії тощо. Проте основним джерелом кредитів є комерційні банки, зокрема, спеціалізовані інвестиційні та інноваційні банки.

Проектне фінансування переконливо демонструє три основні принципові положення щодо організації і фінансування інноваційної діяльності.

Перше -- на прикладі індустріально розвинених країн видно, що основну масу інноваційних процесів можна реалізувати силами приватних компаній різного рівня і масштабу. Безумовно, інноваційні процеси тут виступають не самоціллю, а як засіб досягнення підприємницького успіху. Інноваційний бізнес у різних організаційних рамках стає посередником між академічною, чистою, наукою та інтересами приватного капіталу, так як інноваційний процес розглядається як дохідний.

Друге -- державна інноваційна політика може виявлятися не тільки у прямому впливі на інноваційний процес, а й у створенні сприятливого економічного клімату для інновацій разом з можливими фінансовими, законодавчими, податковими, соціальними та іншими методами непрямої державної підтримки інновацій. Держава за сучасного стану української економіки не може забезпечити повну гаму заходів підтримки розвитку інноваційного бізнесу.

Третє -- гнучкість, багатоваріантність і альтернативність інноваційної діяльності якнайкраще сприяє виникненню різноманітних форм співробітництва державного і приватного підприємництва, приватних і іноземних інвесторів. Більш широка практика проектного фінансування і розвиток інноваційної діяльності можуть знайти належне місце у тому випадку, коли держава виступає гарантом політичних, макроекономічних і великих екологічних ризиків.

Якщо венчурний капітал може бути використаний для організації фінансування наукової діяльності на будь-якому етапі, то організатор проектного фінансування не може піти на такий ризик. Тому у випадку проектного фінансування єдиним джерелом повернення кредиту стане надходження коштів від реалізації проекту у ринкових умовах.

Суттєва різниця між інноваційним венчурним бізнесом і проектним фінансуванням полягає в тому, що проектне фінансування застосовується стосовно продуктів, на які вже сформований комерційний попит.

Тому у світовій практиці під проектним фінансуванням часто розуміють такий тип організації фінансування, коли доходи, одержані від реалізації проекту, є єдиним джерелом погашення боргових обов'язків. Однак у різних країнах термін «проектне фінансування» трактується по-різному.

У США проектне фінансування -- це організація фінансування, коли значна частина інвестиційних проектів забезпечується коштами за рахунок власних капіталів засновників, а єдиним джерелом погашення боргових зобов'язань є доходи від реалізації проекту.

В Європі цей термін застосовується до різних варіантів і способів надання необхідних фінансових ресурсів для здійснення проектів. В останній час термін «проектне фінансування» використовується до системи фінансових і комерційних операцій, заснованих як на банківських кредитах, так і на опосередкованій бюджетній підтримці, підтримці різних державних організацій, інвестиційних фондів, страхових компаній та інших зацікавлених інвесторів.

Основними вимогами до організації проектного фінансування є:

• поважний склад засновників та їх партнерів;

• кваліфікований аналіз проекту;

• компетентно складене техніко-економічне обґрунтування;

• попередня згода банку;

• достатня капіталізація проекту;

• техніко-технологічні можливості проекту;

• високі експлуатаційні характеристики.

Особливу роль в організації проектного фінансування відіграє одержання гарантій від державних органів чи міжнародних організацій. Однак до проектного фінансування, як правило, допускаються такі об'єкти, що можуть генерувати стабільний потік коштів, а їх активи служать надійним вторинним джерелом погашення боргу.

Важливим принципом розширення можливостей проектного фінансування є диверсифікація проектних ризиків, яка дозволяє структурувати більшість проектів таким чином, щоб ризики розподілялися між організаторами, кредиторами і гарантами проекту.

Значна частина витрат на інвестиційні проекти має фінансуватись за власні кошти замовників. Така практика відповідає загальноприйнятому у світі підходу до фінансування нових проектів, коли більшість витрат і ризиків покладається на замовників проекту, оскільки акціонери мають можливість згодом дістати великі прибутки, тоді як кредитори можуть сподіватися тільки на своєчасне повернення кредитів і відсотків.

Існує кілька основних засад проектного фінансування.

1. Фінансування, яке ґрунтується тільки на привабливості проекту без урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій третіх осіб щодо погашення кредиту.

2. Фінансування, за якого джерелом погашення заборгованості стають грошові потоки, котрі генеруються в процесі реалізації проекту.

3. Фінансування, забезпечене економічною й технічною життєздатністю самих учасників проекту.

4. Фінансування, забезпечене економічною і технічною життєздатністю самого підприємства.

Отже, проектне фінансування здебільшого характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання сторонами, що беруть участь у його реалізації (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції), запланованих потоків коштів (прибутків).

Якщо основним інвестором інноваційного проекту стає банк, то можуть використовуватися три основні форми проектного фінансування:

1. Без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор бере на себе увесь ризик, пов'язаний з реалізацією проекту, й оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів.

2. Без регресу на позичальника в період, що настає за введенням проекту в експлуатацію. Підрядчики гарантують освоєння капіталовкладень, уведення об'єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і за певних умов беруть на себе відшкодування збитків, пов'язаних із затримкою введення об'єкта в експлуатацію.

3. З повним регресом на позичальника. Кредитор у такому разі не бере на себе жодних ризиків, пов'язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

Найбільш поширеною формою проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника, оскільки забезпечує швидке отримання необхідних інвестору коштів, а також дешевший кредит. У зарубіжній практиці ця форма використовується для надання коштів для фінансування проектів, які пов'язані з державним замовленням, бездохідних проектів, коли кредити погашатимуться за рахунок інших доходів позичальника, для надання експортного кредиту, для кредитування дрібних проектів, які чутливі навіть до невеликого непередбаченого збільшення кошторисних витрат.

Значно рідше трапляється на практиці проектне фінансування без регресу на позичальника. За такої операції кредитор не має жодних гарантій і бере на себе майже всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Фінансування за такою схемою є дуже дорогим для позичальника, бо за великий ризик кредитор бажає отримати й велику компенсацію. За таким типом фінансуються лише високорентабельні проекти, як правило, такі, що передбачають випуск конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Поширеним є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. Тут усі ризики, пов'язані з реалізацією проекту, розподіляються між сторонами так, що кожний бере на себе ті ризики, які залежать від нього. У результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування.

Для мінімізації проектних ризиків й оптимізації параметрів успішності проекту широко використовується портфельний підхід.

Портфель інновацій повинен містити різноманітні проекти, великі і невеликі, близькі і далекі за строками, різні за призначенням і принципам реалізації. Це необхідно для оптимального впровадження інновацій з одночасною високою результативністю фінансово-економічних показників, а також для успішної стратегії конкуренції фірми. Склад портфеля повинен часто перевірятись та оновлюватись. Остаточний успіх будь-якого проекту залежить не стільки від його обсягів, скільки від кваліфікації інноваційного і фінансового менеджера з плануванню та управління портфелем проектів.

Слід зазначити, що аналіз і відбір інноваційних проектів здійснюється на основі сукупності методів і засобів, які дозволяють прогнозувати витрати для всіх стадіях життєвого циклу нововведень з урахуванням різних технічних рішень і фінансово-економічних факторів.

1.5 Особливості лізингового фінансування інноваційних проектів

Одним з ефективних інструментів фінансування різних операцій з купівлі машин, обладнання та інших товарів, пов'язаних з реалізацією інноваційних проектів, є лізинг. Його застосовують передусім для швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання. Особливо широкого визнання він набув у зарубіжних країнах за останні 15--20 років. Причинами бурхливого розвитку лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

• швидке моральне старіння техніки. Отже, стають вигідними лізингові операції, які залишають за орендарем право дострокового припинення договору;

• зростання конкуренції. Тим, хто починає свою справу, пробитися на ринок дуже складно. Отже, треба шукати таких способів маркетингу, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитись із зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи її в лізинг на певний термін, виробник нерідко бере на себе проблеми зі встановлення й обслуговування обладнання, навчання персоналу свого клієнта;

• збільшення кількості капіталомістких проектів, у тому числі будівництва нових промислових підприємств, постачання літаків, суден транспортним компаніям;

• економія грошових коштів фірм-споживачів, особливо спеціалізованих і невеликих за розмірами (дешевше орендувати обладнання, ніж придбати його за повну вартість);

• лізинговий ринок є ідеальним засобом збільшення прибутку обох партнерів з допомогою офіційно наданих податкових пільг. Якщо, наприклад, компанія-виробник не може скористатися податковими пільгами на інвестиції, то вона отримає їх, коли передасть свою продукцію у лізинг іншій компанії, котра має формальне право на такі пільги, але через скрутне фінансове становище не може самостійно освоїти виробничі інвестиції. Завдяки такій угоді обидві компанії користуватимуться податковими пільгами, отримуючи обопільний зиск. Інакше кажучи, переваг лізингу слід шукати в особливостях податкового та амортизаційного законодавства кожної держави.

Отже, лізинг є одним із способів ефективної інвестиційної діяльності, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм (найчастіше малих і середніх), які не мають необхідних коштів для повномасштабного фінансування цих проектів.

Здебільшого лізингові операції розглядають як різновид довгострокової оренди. Однак якщо оренда завжди передбачає в кінцевому підсумку повернення орендованого манна його юридичному власнику або збереження за ним права власності на таке майно, то за деяких форм лізингу після закінчення договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У такому разі лізингова угода нагадує продаж на виплат з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг -- це зручна форма фінансування.

З урахуванням зазначеного можна визначити лізинг, з одного боку, як своєрідну форму фінансування капітальних вкладень, а з другого -- як форму реалізації, канал збуту продукції.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease», що означає «орендувати», або «брати в оренду».

Сутність лізингу досить вдало розкривається ще в працях Арієтотеля, який зазначав: «Найчастіше багатство полягає у рентабельному використанні власності, а не у володінні нею як такою». Звичайно, Арістотеля не можна розглядати як винахідника лізингу, але ніхто ліпше за нього не зміг виразити філософського змісту, покладеного в основу цієї техніки фінансування.

Важко дати якесь вичерпне визначення лізингу, що охоплювало б усі форми прояву цього нового кредитного інструменту. Але варто навести думку Європейської федерації національних асоціацій з лізингу обладнання (Євролізинг):

«Лізинг -- це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях. Ці товари, обладнання, нерухомість купує орендодавець, і він же зберігає за собою право власності на них». З цього випливає, між іншим, що застосування лізингу пов'язане з розщепленням функції власності, тобто з відокремленням володіння майном від його використання.

Водночас лізинг тісно пов'язаний із системою кредитних відносин, оскільки в ньому наявні всі ознаки, властиві кредиту, -- надання цінностей у тимчасове користування, платність. Тому є підстави вважати лізинг сучасною конкурентною формою кредитних відносин.

Суб'єкти лізингу та їхня вигода. Лізингові операції -- це суто ринкові відносини між трьома сторонами:

1) підприємством, яке виготовляє обладнання;

2) орендодавцем (лізинговою компанією);

3) орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні цінності на певний час.

Механізм угоди полягає в тому, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним фінансовий бік справи, укладає попередню угоду. Орендар і виробник вдвох звертаються до лізингової компанії з проханням підписати тристоронній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке: лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування споживачеві в межах середньочи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. Виходячи з цього орендар:

• має право користуватися гарантією, виданою виробником машин і обладнання;

• повинен застрахувати за свій рахунок, але на користь орендодавця отримані в оренду засоби від втрати або псування:

• зобов'язаний забезпечити належне зберігання орендованих засобів протягом усього періоду оренди;

• не має права робити будь-які зміни у конструкції орендованих засобів без письмової згоди орендодавця, після отримання якої зміни здійснюються за рахунок орендаря, а орендовані засоби (в частині конструктивних змін) після закінчення строку дії лізингової угоди стають власністю орендодавця:

• зобов'язаний не переміщувати отримані в оренду технічні засоби без згоди орендодавця; сплачувати всі податки і нести інші витрати, пов'язані з використанням цих засобів;

• не може без письмового дозволу орендодавця знайомити третіх осіб із конструкцією і технічними характеристиками орендованих засобів чи передавати цим особам права, набуті за договором оренди.

У свою чергу, орендодавець зобов'язується поставити орендареві цілком придатні для експлуатації технічні засоби. Місце поставки технічних засобів визначає, як правило, орендар, який зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві всі витрати, пов'язані з транспортуванням, монтажем, запуском в експлуатацію і виконанням інших зобов'язань, що виникають у зв'язку з постачанням і подальшим переміщенням цих засобів.

Така форма взаємовідносин передбачає також обумовлення пріоритетного права орендаря на придбання орендованих ним технічних засобів, тоді як за класичної оренди після закінчення терміну оренди ці засоби мають бути передані орендодавцеві. Це право (застережене в договорі) змушує орендаря зі свого боку раціонально та ефективно експлуатувати надані йому технічні засоби.

Однак слід зазначити, що права та обов'язки сторін, які випливають з умов контракту на оренду, не є чимось суворо зафіксованим і можуть змінюватися залежно від законодавства тієї чи іншої країни й певних особливостей конкретного ринку. Навіть в одній країні умови контрактів різних лізингових фірм на оренду аналогічного обладнання можуть різнитися, оскільки кожний контракт є індивідуальним і його опрацьовано з урахуванням конкретних обставин і вимог зацікавлених сторін.

Від часу становлення лізингу склалися певні його різновиди. Тому законодавство різних країн часто дає не тільки загальне поняття лізингу, а й визначає окремі його види.

Лізингові операції можна поділити на два види:

1) оперативний лізинг (із неповною окупністю);

2) фінансовий лізинг (із повною окупністю).

До оперативного лізингу належать усі угоди, в яких витрати орендодавця, пов'язані з придбанням зданого в оренду майна, не скуповуються повністю протягом так званого початкового терміну оренди.

При цьому важливо, що:

1) орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від одного орендаря;

2) строки оренди не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;

3) ризик псування або втрати майна несе здебільшого орендодавець;

4) після закінчення встановленого терміну майно, як правило, повертається орендодавцю, котрий згодом продає або здає його в оренду іншому клієнту.

Оперативний лізинг, у свою чергу, охоплює так звані рейтинг і хайринг.

Рейтинг -- короткострокова оренда (від одного дня до одного року) без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг -- середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Операції з рейтингу і хайрингу передбачають багаторазове передавання машин і обладнання від одного орендаря до іншого. Об'єктом цих операцій є стандартне обладнання, яке відповідає вимогам різноманітних орендарів.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом точно встановленого періоду сум, достатніх для повної амортизації капітальних вкладень лізингодавця і здатних забезпечити йому певний прибуток. Договір фінансового лізингу укладають на тривалий період. Фактично фінансовий лізинг є формою кредитування покупки і має такі різновиди:

• лізинг з обслуговуванням;

• леверидж-лізинг;

• лізинг у «пакеті».

Лізинг з обслуговуванням поєднує фінансовий лізинг з договором підряду і передбачає надання певних додаткових послуг, які пов'язані з утримуванням і технічним обслуговуванням зданого у найм майна.

Ліверидж-лізинг -- особливий вид фінансового лізингу. За цією угодою велика частка (за вартістю) зданого в оренду обладнання береться в найм у третьої сторони (інвестора) і в першій половині строку оренди здійснюються амортизаційні відрахування за орендоване обладнання.

Лізинг у «пакеті» -- лізингова система фінансування магазину, заводу, лікарні та подібних установ. Як правило, будівля, інвентар продаються у кредит, обладнання -- за договором лізингу.

Інші різновиди лізингових операцій пов'язані як з оперативним, так і з фінансовим лізингом.

Так, з огляду на характер об'єкта лізингу та зобов'язання орендодавця, розрізняють такі основні види лізингової діяльності:

-- лізинг нового обладнання;

— лізинг обладнання, яке вже було в ужитку;

— чистий лізинг, коли орендодавець не надає орендареві додаткових послуг;

— лізинг з обмеженим набором послуг, обумовлених договором;

— повний, або великий, лізинг з повним комплексом сервісних послуг, необхідних для нормального функціонування обладнання протягом дії договору.

Залежно від джерел придбання об'єкта лізингової угоди лізинг може бути прямим і поворотним.

Прямий лізинг -- оренда, яка передбачає придбання лізингодавцем майна в інтересах орендаря у підприємства-постачальника.

Поворотний лізинг полягає у передаванні підприємством частини власного майна лізинговій компанії з одночасним підписанням контракту про його оренду.

Залежно від місця перебування сторін лізинг буває внутрішнім/міжнародним. За внутрішнього лізингу контракт оформлюється між юридичними особами однієї країни, а за міжнародного -- лізингова компанія і орендар перебувають у різних країнах.

У свою чергу, міжнародний лізинг поділяється на експортний, транзитний та імпортний.

Експортний лізинг -- угода, за якої постачальник і лізингова компанія перебувають в одній країні, а орендарем є іноземна компанія. Така угода називається експортним лізингом, оскільки стосовно свого постачальника лізингова фірма виконує функцію стимулювання експортного збуту.

Транзитний лізинг -- угода, всі учасники якої перебувають у різних країнах. Це найбільш складна операція для лізингових компаній. Вона потребує знань правових, податкових та інших особливостей обох іноземних ринків.

Імпортний лізинг -- операція, за якої лізингова фірма та орендар належать до однієї країни, а постачальником є іноземна компанія. Така угода називається імпортним лізингом, оскільки щодо орендаря лізингова компанія виконує функцію стимулювання імпорту.

За методом фінансування розрізняють терміновий лізинг, коли здійснюється одноразова оренда, і поновлювальний (револьверний), коли договір лізингу періодично продовжують після закінчення чергового троку контракту.

Якщо орендодавець і орендар укладають загальну угоду, яка передбачає право орендаря доповнювати список обладнання без підписання нових контрактів, така угода називається генеральним лізингом.

Розвиток лізингових відносин показав переваги фінансування основних засобів виробництва у формі лізингу перед традиційним фінансуванням за рахунок довгострокового банківського кредиту. Перевагами лізингових операцій користуються всі учасники лізингу.

Виробникові технічних засобів лізинг відкриває перспективи:

1) скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів, оскільки все це робить лізингова компанія, а виробник може зосередити свої зусилля, у тому числі фінансові, на розв'язанні виробничих завдань, зниженні собівартості продукції тощо;

2) знаходження постійного оптового споживача в особі лізингової компанії, готового заплатити повну вартість замовлення одразу;

3) залучення тих споживачів, які за браком власних коштів або через неможливість одержати належний кредит, опинились би поза межами економічних інтересів виробника, тобто позбавили б його потенційного прибутку;

4) можливості перекладення на лізингову компанію незадоволення споживача недостатньою ефективністю чи міцністю обладнання.

Орендодавцеві (лізинговій компанії) лізинг дає можливість:

1) розширити номенклатуру товарів, яку він пропонує на внутрішньому і зовнішньому ринках;

2) забезпечити продаж продукції і надання послуг, реалізація яких на інших умовах не вигідна або зовсім неможлива;

3) збільшити економічну ефективність машин, інших товарів тривалого користування, здаючи їх в оренду;

4) розвивати і зміцнювати ділові стосунки з кінцевими споживачами, уникаючи посередницьких фірм.

Орендареві лізинг забезпечує такі вигоди:

1) стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайних платежів погашення (контракт підписують на повну вартість майна, а орендні платежі, як правило, починаються тільки після постачання майна орендодавцем або й пізніше);

2) лізинговий контракт укласти набагато простіше, ніж одержати банківську позику, особливо дрібним і середнім підприємствам;

3) можливість через оренду сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби;

4) ризик морального зносу обладнання повністю несе орендодавець. Орендар має можливість постійно оновлювати свій парк обладнання, укладаючи з лізинговою компанією нові контракти на більш прогресивне обладнання;

5) укладаючи контракт з лізинговою компанією, орендар може точно розрахувати порядок надходження своїх доходів, а отже, розробити найзручнішу для нього схему оплати;

6) можливість використовувати навіть найсучасніше і найдорожче обладнання без попереднього нагромадження капіталу для придбання такого обладнання;

7) можливість використовувати набагато більше виробничих потужностей, ніж при придбанні технічних засобів. Тимчасово вивільнені завдяки лізингу кошти орендар може витратити на інші виробничі потреби;

8) можливість економії за статтею «Амортизація»;

9) коли орендарем є акціонерне товариство, то зростає його ліквідність, що сприяє підвищенню курсу його акцій на біржі;

10) можливість отримання податкових пільг, що залежить від виду лізингу.

Лізинг у комерційних банках. Сучасне, а тим більше майбутнє лізингового бізнесу в країні неможливо уявити без активної участі в ньому банків. Зарубіжна практика свідчить про різноманітні форми такої участі. Найбільш поширеним є кредитування комерційними банками спеціалізованих лізингових компаній, які, укладаючи договір, зобов'язуються брати позики лише в цьому банку, а той, у свою чергу, бере на себе зобов'язання покривати всі кредитні потреби компанії.

Кредитування лізингових фірм -- це звичайна позичкова операція для банків. Завдяки їй вони дістають можливість впливати на напрями лізингу і через нього зміцнювати зв'язки з клієнтами. На нашу думку, порядок взаємовідносин між банками і лізинговими компаніями, що вже давно склався у світі, може бути використаний і вітчизняними комерційними банками.

Ще більше перспектив у банків, які надають лізингові послуги, не вдаючись до посередництва лізингових фірм. Між клієнтом і банком у такому разі виникають своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків, взаємовідносини, зумовлені подвійною роллю банку. З одного боку, придбавши машини, обладнання і транспортні засоби, він стає покупцем, а з другого -- здавши їх в оренду за лізинговою угодою, він стає лізингодавцем. За надання обладнання у довгострокове і середньострокове користування орендодавець (банк) стягує орендну плату протягом усього строку дії лізингової угоди.

Орендна плата складається з амортизаційних виплат щодо предмета лізингу, тобто зданого в найм обладнання та інших засобів виробництва, і лізингової ставки. Ставка, крім накладних витрат за лізинговими операціями і певної частки прибутку, може включати відсотки за банківський кредит, наданий орендодавцеві. Загальна сума орендних платежів має відшкодувати комерційному банку, який виконує лізингові операції, вартість придбаного майна, покрити витрати на його вдосконалення й забезпечити отримання прибутку. Форми орендної плати та її розмір залежать від виду і вартості зданого в найм майна, строку використання, умов платежу, кредитоспроможності орендаря, умов експлуатації майна, стану ринку зданих у найм засобів виробництва, фінансових можливостей орендодавця, місця перебування орендаря, періодичності платежів та інших факторів.

Якщо об'єкт лізингу здається в оренду на строк, коротший за строк служби об'єкта, то після закінчення договору про оренду орендар може або повернути основні фонди орендодавцю або пролонгувати договір на новий період, або викупити основні фонди за залишковою вартістю, набуваючи право власності на ці фонди.

Аналіз особливостей лізингових операцій дає змогу стверджувати, що вони більше, ніж пряме кредитування витрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку. Комерційні банки повністю відповідають перед акціонерами і вкладниками за збереження та ефективне використання всіх ресурсів, що перебувають в їхньому розпорядженні. Надаючи кредит, комерційні банки повинні не тільки розрахувати прибуток від кредитної угоди, а й ретельно проаналізувати ризик можливого неповернення позики, намагаючись звести його до мінімуму.

Одним із можливих варіантів зниження кредитного ризику є забезпечення кредиту заставлянням товарно-матеріальних цінностей. Однак види застави, які застосовуються в Україні, мають здебільшого умовний характер, а застава нерухомого майна ще не набула великого поширення. Лізингові операції, як правило, не потребують будь-якого заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця за лізинговою угодою, гарантування досягається тим, що право власності на обладнання і технічні засоби, які здаються в оренду, залишається за банком.

Особливий інтерес до лізингових операцій виявляють малі підприємства, які займаються виробничою діяльністю, середні підприємства, що здійснюють програми модернізації, запровадження нової техніки та ін. Як уже було сказано, лізинг розширює їхні можливості щодо заміни та оновлення парку обладнання, запровадження дорогої обчислювальної техніки, оскільки дає змогу дістати в розпорядження нову техніку без значних початкових витрат.

Орендні платежі за лізингу завжди дуже гнучкі і встановлюються з огляду на реальні можливості конкретного орендаря. Одночасне здійснення капітальних вкладень і отримання доходів від них має надзвичайно важливе значення для невеликих підприємств з обмеженими власними коштами.

Однак помилковою буде думка, що клієнтуру лізингових операцій обмежено тільки невеликими підприємствами. Для великих підприємств також дуже часто орендування технічних засобів має більші переваги, ніж їх придбання у власність (наприклад, у ході модернізація і розширення непрофільного для даного підприємства виробництва, проведення робіт з технічного оновлення, не передбачених планом підприємства, та ін.). У зв'язку з загостренням проблеми збуту деяких видів обладнання все більш очевидною стає питання організації збутового лізингу.

Якщо оцінювати перспективи розвитку лізингу в Україні, то слід сказати про необхідність створення спеціальних лізингових фірм на прикладі економічно розвинених країн. Комерційним банкам не під силу надавати увесь комплекс послуг з лізингу (вивчення ринку тих чи інших засобів, що здаються в оренду, здійснення технічного обслуговування і консультацій, налагодження ділових контактів з виробниками обладнання тощо). Спеціалізовані лізингові фірми можуть формуватися і як дочірні товариства великих комерційних банків, і як незалежні акціонерні товариства.

У будь-якому разі одним із засновників буде комерційний банк. Лізингові фірми (разом зі своїми прямими обов'язками) могли б узяти на себе вивчення ринків збуту випущеного на підприємствах обладнання і надавати лізингові кредити його покупцям. Для багатьох підприємств за проведення структурної перебудови й переходу до ринкових відносин проблема збуту може стати особливо актуальною. Надання лізингових послуг стане реальним засобом для її розв'язання.

У такому разі разом з фінансовим лізингом може застосовуватися лізинг -- повне обслуговування, коли до суто фінансового аспекту традиційного лізингу додається і постачання та інші додаткові послуги. Характер додаткових послуг залежить від особливостей наданого в лізинг обладнання.

Спеціалізовані лізингові фірми могли б приступити до проведення оперативного лізингу (прокату), тобто здавання в оренду спеціалізованого обладнання на проміжні строки, значно коротші за строк його економічного життя.

Суттєву допомогу лізинговим фірмам може надати комерційний банк, який підтримуватиме фірму кредитами. Маючи різноманітну інформацію про клієнтів, банк може повідомити фірму про платоспроможність майбутніх орендарів, що відіграє не останню роль в укладанні лізингових угод.

Створення лізингових фірм за участю комерційного банку зробить вагомий внесок у формування нової концепції постачання і збуту, яка орієнтуватиметься на ринкові, а не на адміністративно-розподільчі відносини.

Контрольні запитання

1. У чому полягають завдання системи фінансування інноваційної діяльності на рівні держави та на рівні окремих суб'єктів підприємницької діяльності?

2. На яких основних принципах будується система фінансування інновацій?

3. Дайте характеристику загальної структури джерел фінансування інноваційної діяльності.

4. Які основні завдання і джерела фінансування Державного фонду фундаментальних досліджень, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи?

5. Дайте характеристику основним інструментам механізму державного фінансування інноваційної діяльності?

6. З якими видами ризиків пов'язана інноваційна діяльність?

7. У чому сутність і особливості венчурного механізму фінансування інноваційної діяльності?

8. Які форми організації венчурного фінансування вам відомі?

9. Чим відрізняються фірми, що займаються венчурним бізнесом (фірми-експлеренти, патієнти, віоленти і комутанти)?

10. Охарактеризуйте сутність, види та особливості інноваційних проектів.

11. Які основні джерела інвестицій для інноваційних проектів?

12. Назвіть і охарактеризуйте основних учасників інноваційних проектів.

13. Дайте характеристику сутності і різних видів фінансування інноваційних проектів.

14. У чому полягають сутність і переваги лізингу як форми фінансування інновацій?

15. Опишіть відмінності між оперативним і фінансовим лізингом.

16. Які особливості має лізинг у комерційних банках?

Размещено на Allbest.ru